Фіксація лексики "Люборацьких" А. Свидницького в "українському стилістичному словнику" Івана Огієнка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фіксація лексики "Люборацьких" А. Свидницького в "українському стилістичному словнику" Івана Огієнка

БО. Коваленко

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

У статті на матеріалі «Українського стилістичного словника» Івана Огієнка проаналізовано лексику «Люборацьких» А. Свидницького в лексико-стилістичному та лексико-граматичному аспектах.

Ключові слова: Іван Огієнко, лексикографія, А. Свидницький, діалектизм, говіркові риси.

In the article the vocabulary of «Lyuboratski» by A. Svydnytsky is analyzed in lexical and stylistic, grammatical and lexical aspects on the material of «Ukrainian stylistic vocabulary» by Ivan Ohiyenko.

Keyw words: Ivan Ohiyenko, lexicography, A. Svydnytsky, dialecticism, dialect features.

Анатолій Патрикійович Свидницький - український письменник, етнограф, фольклорист, педагог, відомий в українській літературі насамперед як автор роману «Люборацькі». Об'єктивно-повістевий виклад, який запровадив А. Свидницький, позначився на доборі мовних засобів, серед яких виділимо етнографічну та діалектну лексику, народну фразеологію, яка слугувала ілюстративним матеріалом для багатьох словників, починаючи з другої половини ХІХ ст.

Уперше на твори письменника покликався К. Шейковський - український мовознавець, етнограф, видавець та педагог, головною працею якого вважають «Опыт южнорусского словаря» (1861). К. Шейковський зібрав майже 36 тисяч слів української мови, які планував подати у вигляді чотиритомного словника (кожен том, за задумом укладача, мав би поділятися ще на чотири випуски). У передмові він зазначав, що тут буде вміщено якомога більше приказок, прислів'їв, загадок, пісень, забобонів, замовлянь та заклинань, які зберігають народну мову, а її К. Шейковський вважав основним джерелом своєї праці. Іншими джерелами він називав словники, твори художньої літератури та рукописи. «Что касается до рукописныхъ сочиненій на южнорусскомъ языкф, то мы пользовались сочиненіями г Руданскаго и не многими г Свидницкаго...», - зазначає укладач, сподіваючись, що ні Руданський, ні Свидницький, не будуть нарікати на те, що «въ моемъ словар^ появились въ первый разъ въ печати отрывки изъ нфкоторыхъ сочиненій ихъ» [2, 1, с.ХУІ]. Оскільки його праця майже втрачена, то згадка про це відбита лише у передмові.

Через те, що твори А. Свидницького, зокрема роман «Люборацькі» та україномовні оповідання, з'явилися уже після смерті письменника, не були відомі широкому загалу, то у словниках М. Левченка, М. Уманця і А. Спілки, Є. Желехівського та С. Недільського немає покликань на його твори. Однак уже у «Словарі ...» Б. Грінченка фіксуємо майже півтисячі слів із покликанням на роман А. Свидницького «Люборацькі», що тлумачать зміст різних груп слів: іменників, прикметників, дієслів, прислівників, прийменників і навіть вигуків.

У Словнику української мови знаходимо майже п'ятсот покликань на «Люборацькі», значна частина цієї лексики має позначку діалектне, наприклад:

Булий - діал. Колишній. На булих товаришок - сільських дівчат і спідлоба не поглянула [Мася] (Свидн., Люборацькі, 1955, 63) [4, І, с.253];

Бурдей, бурдій - діал. 1. Житло, викопане в землі; землянка // Благенька хата; халупа. Зайдімо в бурдій; подивимось, як воно тут в школярській стації (Свидн., Люборацькі, 1955, 20) [4, І, с.257];

Вимовляти - 4. діал. Дорікати. - То через тебе, - почала мати Масі вимовляти, - то ти йому щось зробила... (Свидн., Люборацькі, 1955, 87) [4, І, с.433];

Встрягати (устрягати) - діал. 1. в що. Влазити, вгрузати. Встряг старий в солому по самі пахви (Свидн., Люборацькі, 1955, 206) [4, І, с.770];

Гудзь, гудз - діал. 1. Гудзик (у 1 знач.). Жилетка червона, як жар,... з блискучими гудзями (Свидн., Люборацькі, 1955, 45) [4, ІІ, с.189];

Жовна - діал. Іволга. Де-де ятел довбав, жовна фітькала, туркала горлиця (Свидн., Люборацькі, 1955, 145) [4, ІІ, с.539];

Забагатися - діал. Забажатися. А ласощів кому змалку не забагається? (Свидн., Люборацькі, 1955, 94) [4, ІІІ, с.14];

Запіяти - діал. Заспівати (про півнів). Ще пісні не скінчили [браття], як запіли півні (Свидн., Люборацькі, 1955, 48) [4, ІІІ, с.261];

Затирати - 7. тільки недок., діал. Їсти з великим смаком. Панотець затирав сметану з свіжим сиром, випивши чарку оковитої (Свидн., Люборацькі, 1955, 13) [4, ІІІ, с.348];

Знехочу - присл., діал. Неохоче. Антосьо усміхнувся, та не тим дитячим, щирим усміхом, що від його аж іскри скачуть, а якось наче знехочу (Свидн., Люборацькі, 1955, 108) [4, ІІІ, с.660];

Корса - діал. Полоз *У порівн. - Видно пана по халявах, - сказала Мася і показала Антосьові на чоботи. А вони в його, як собаки, руді і набік, як корси (Свидн., Люборацькі, 1955, 75) [4, ІУ, с.301];

Липець - діал. Липень. Та ще далеко було до п'ятнадцятого липця, тільки червень недавно почався (Свидн., Люборацькі, 1955, 8) [4, ІУ, с .301];

Май² - діал. Клечання, зелень. А тут їде віз повен маю - так на Поділлю звуть клечання (Свидн., Люборацькі, 1955, 185) [4, ІУ, с.597];

Постьобати² - діал. 2. неперех., діал. Піти, покрокувати. От і постьобав неборак, понурившись, а серце йому як не вискочить (Свидн., Люборацькі, 1955, 153) [4, УП, с.387].

Зауважимо, що серед таких слів у СУМі є покликання лише на роман А.П. Свидницького «Люборацькі», наприклад:

Витрясати - 2. діал. Танцювати. З цим словом лівою рукою взявся в боки, а праву відставив, як наче держить панянку, і ну витрясать польки, приграючи на губу (Свидн., Люборацькі, 1955, 142) [4, І, с.521];

Відхвалюватися - діал. Нахвалятися. Цей не дав йому яблука та ще, як той став відхвалюватись, злаяв катом (Свидн., Люборацькі, 1955, 114) [4, І, с.654];

Дрібниця - 3. тільки мн., діал. Дрібушки. Дівчата-русначки заплітаються там в дрібниці (Свидн., Люборацькі, 1955, 4) [4, ІІ, с.414];

Заволічка¹ - діал. Гарус. Антосьо... поклав на столі капшук повен тютюну, гарно вишитий заволічкою по оксамиті (Свидн., Люборацькі, 1955, 160) [4, ПІ, с.14];

Набоженство - діал. Церковна відправа. То й любо було в церкві постояти, набоженства послухати (Свидн., Люборацькі, 1955, 7) [4, V, с .18];

Наскінчу - діал.: Бути наскінчу - закінчуватися, підходити до кінця. Лютий був наскінчу (Свидн., Люборацькі, 1955, 66) [4, V, с.190].

Покликався на роман А.П. Свидницького й укладач «Українського стилістичного словника» Іван Огієнко [5]. Надаючи великого значення лексикографічній праці, він у передмові до свого словника писав: «Для практичного вивчення літературної української мови, крім коротких граматичних відомостей, ми майже нічого не маємо, тому давно вже я бажав заповнити цю помітну прогалину і скласти для вжитку нашого широкого громадянства підручного Українського Стилістичного словника» [5, с.3].

Джерелами аналізованого словника були: «1) давня українська мова, поскільки її можна пізнати по старих пам'ятках; 2) сучасна жива народня мова; 3) українська літературна мова по творах наших письменників (та по щоденній пресі) Великої України й Галичини; і 4) мова всіх слов'ян, поскільки це було потрібним для порівняння явищ нашої мови з такими ж явищами інших слов'янських мов, бо метод порівнявчий часто давав мені світло до пізнання явищ рідної мови» [5, с.9].

Серед покликань на твори художньої літератури є шістдесят на роман «Люборацькі», про що свідчить скорочення Свидн. (частіше Свідн., на що вказує укладач у своїх «Поправках» до словника). За частиномовною віднесеністю у ньому переважають іменники (28) і дієслова (16). Значно менше прикметників та дієприкметників (11), прислівників (2), по одному числівнику, прийменнику та сполучнику. Слова, узяті з твору А. Свидницького, можемо умовно поділити на такі групи: 1) загальновживані; 2) лексеми, що належать до історичного фонду або ж зафіксовані як діалектні; 3) слова, написання яких у словнику не збігається з написанням у рукописі.

Переважна більшість слів-ілюстрацій - це слова загальновживані, наприклад:

Доторкнутися до чого або чого: Льоду не доторкнеться, Свідн. 40 [5, с.119];

Виделка ж. р., мн. виделки; або видельце с. р., мн. видельця; часом виделко с. р., мн. виделка; р. мн. виделок або виделець чи видельців; з п. widelec, мн. мійе1су; чс. vidlicky; м. вилка, вилки; давнє вилицы. Була закуска на видельцях, Свидн. 203. [5, с.53];

Компанія; народнього кумпапія не вживати; іт. compagnia, фр, compagnie. Мав компанію, Свідн. 39. [5, с .191];

Літній, -ня, -нє; в Г (в Галичині - Б.К.) -ний;

Літня робота, Свідн. 9. [5, с. 216];

Палітурки, палітурків; інколи - оправа; переплет м. Книжка з палітурками, Свідн. 28. [5, с.270];

Поламати, -маю рідше поламлю, давнє поламати; також поломити, поломлю, поломиш, давнє поломити, поломлю. Поламаний, рідше поломаний. Поламані двері, Свідн. 27. [5, с.297];

Полудень, полудня, але частіше південь, півдня; в Г полудне, полудня с. p., з п. poludnie: Ластівки летять на полуднє, См. Гр. 46 (= на південь). Давнє полкдьни,"полкдьнь,^,'полъдьнь. На полудень поспів додому, Свідн. 45. [5, с.298];

Помиї, р. помий, інколи помиїв. Помий не ллють, Свідн. 4. [5, с.299];

Поперечний, -на, -не, рідше -ній. Поперечний яр, Свідн. 24. Поперечня перія, ib. 23. [5, с.302];

Сажень, сажня м. р.; в мові м. ж. р.; мн. сажні, сажнів, рідше - сажень. В Г сяг, сяга, сяжень, сяжня. Вже в давнину були дві формі: сажєнь і сажень. Сажень десять, Свідн. 22. Вишиною сажень в три, ib. 26. [5, с.353] та ін.

Частина слів - це лексеми або їхні форми, які на сучасному етапі розвитку української літературної мови сприймаються як позанормативні, проте на час укладання словника вважалися літературними, а деякі з них активно вживали класики української літератури, наприклад:

Доїздити до чого або чого: Не доїздячи до Києва, Кул. (Пантелеймон Куліш - Б.К.) 3. Не доїздячи Солодьків, Свідн. 169. [5, с.114];

Лучче, луччий, луччати - постійно були в нашій давній мові: лкчьшии, лкчьша”, лкчьшє, лкчє, лктшє; тепер їх часто міняють на кращий,ліпший... За луччих часів, Кул. 37; лучче Гр. 52. 67. (Грінченко Борис. Етнографічні матеріали - Б.К.). Коц. 56. (Коцюбинський - Б.К.). Кул. 41. Свідн. 1. [5, с.218];

Мняч або м'яч, з давн. м^чь, частіше - опука; в Г бальон з п. balon, фр. ballon. Мав компанію в мняча, Свідн. 39. Настане май, - в опуки грай, ib. 21. [5, с.231-232];

Хазяїн, хазяїна, мн. частіше хазяї Свидн. 21, хазяїв, хазяям, рідше хазяїни Гр. 11, хазяїнів, хазяїнам; з тюрк.-перськ. ходжа; пор. давні ходжа, ходча, хоза; арх. хозяїн дало хазяїн. Ліпше б частіше вживати гарного дуже давнього слова господар, з сер.-перс. gospanddar. Хазяйка або господиня. [5, с.439];

Школа, школи, мн. школи, шкіл; з гр. о%оХц, лат. schola, scola; в значінні збірнім інколи школа (всі учні): Вся школа бігла, Свидн. 22. [5, с.466].

До третьої групи належать слова, що мають різне написання у словнику Івана Огієнка та в рукописі. Як відомо, вперше «Люборацькі» були надруковані в «Зорі» після смерті письменника. М. Зеров, аналізуючи видання «Люборацьких» 1886 року, зазначає, що крім купюр та поправок, внесених до тексту, «галицька редакція не додержала ні точної назви твору («Люборадські» зам. «Люборацькі»), ні розподілу на частини» [1, с.5]. За словами дослідника, чимало в першому виданні й пропусків (від кількох рядків до двох сторінок). «Інколи це пропуски переступних та зв'язкових фраз, експлікативних та підсумовуючих реплік у діялогах, інколи заміна одного виразу другим, більш як на галицьке вухо приймовним, інколи давання тому-ж самому слову звичайнішого для галицького читача фонетичного вигляду» [1, с.8-9]. На думку М. Зерова, це продиктовано, перш за все, тим, що галицькі редактори викидають все, що може здатися читачеві замахом на престиж духовенства в громаді; по-друге, це відраза від реалістичного підкреслювання: «редакція намагається тримати стиль повісти на певній висоті» [1, с .10]; по-третє, у зв'язку з цією стилістичною тенденцією стоїть системне переслідування звульгаризованих форм та локальних подільських виразів. Унаслідок «всіх тих змін літературне обличчя повісти значно погіршало; відпала низка колоритних слів, форм, зворотів, випав ряд сцен, нехай і грубих, часами може і перевантажених деталями, але яскравих і мальовничих» [1, с.12]. Схожа ситуація повторилася і при наступному виданні твору вже київським видавництвом «Вік» у 1901 р., тобто в Україні Наддніпрянській. Саме це видання використовував Іван Огієнко, укладаючи свій словник. Наприклад у словнику - Дзеркало: Глянула в дзеркало, Свідн. 14. В Г зеркало а. Давнє зьрьцало, зєрцало [5, с.106]. У рукописі вжито 7 разів форму дзеркало (кынулась до дзеркала) та 6 разів форму зеркало (зглянула въ зеркало).

Пояснюючи кількісний числівник кілька, Іван Огієнко зауважує: Кілька, кільки і кілько. На В. У (великій Україні - Б.К.) частіше кільки або кілько, в Г - кілька. В наз. відм. на В. У частіше кажуть скільки, в Г частіше кілька. Давнє колько. Покликаючись на «Люборацькі», укладач подає такий приклад: Скільки тут молилося, скільки плакало, Свідн. 32. [5, с.184], однак у рукописі фіксуємо: Скилько тут молылось, уздыхало! Скилько плакало, рыдало! Зазначимо, що єдиного написання цього числівника у рукописі немає: форма скілько трапляється 15 разів, форма скільки - 8 разів, скілька - 25 разів, а форм кілька і кільки у рукописі роману не фіксуємо.

У словниковій статті огірок маємо знову покликання на «Люборацькі»: Огірок, огірка, огірки, огірками Свідн. 20. [5, с.259], хоча такої форми цього слова у А.П. Свидницького немає. У рукописі вжито діалектну форму гоїрок: .. .одынь нисъ кошыкъ зь гоиркамы, дыню и кавунь, а другый - пляшку вына и дви рому доброго.

Аналізуючи слово полум'я Іван Огієнко знову вдається до прикладів із твору письменника: Полум'я с. p., з давн. пламы, поломі; в мн. не вжив.; Дим проходив та полум'я, Свідн. 28. [5, с.259], однак у рукописі фіксуємо діалектну форму зі вставними приголосними [л], [н] після губних - полумня: Наохрест коло казана диры, шобъ дымь проходывъ та полумня, якъ топытця.

Наведемо ще декілька прикладів:

Псавтир, псавтиря м. р.: У руках старий псавтир. Давне псалтырь було муж. або ж. p.; в давнину часто вжив. і псалтыр” ж. p., тепер рідке псавтиря, Вчився по псавтирі, Свідн. 17. [5, с.328] - у рукописі: вчывсь по псалтыри.

Ступінь м. р. (а не ж. p.), відміна: ступіня, ступінем, мн. ступіні, ступінів, з давнього стєпєнь і стпень, що були ж. або м. роду. Кожен ступінь, Свідн. 31. [5, с.328], але у рукописі: Коженъ ступень.

Шмаття - куски чогось. Рідше - брудна білизна: Шмаття золять, Свидн. 28. [5, с.466-467] - у рукописі: Въ тимъ казани, якъ бы по добримъ хозяйстви, грилы бъ окропы, якъ шматя золя, а тутъ варя кулишъ школярамъ. Слово шматя ілюструє діалектне явище стягнення приголосних в іменниках середнього роду ІІ відміни у позиції після голосних перед давнім закінченням -ь]е, а золя є діалектною формою дієслова 3-ої ос. множ. теперішнього часу другої дієвідміни.

Отже, у новій українській лексикографічній практиці усталилася традиція покликатися на художні твори. До лексики «Люборацьких» як ілюстративного матеріалу вперше звернувся Б. Грінченко. Його ініціативу підхопили й наступні укладачі словників, зокрема Іван Огієнко. У лексико-стилістичному аспекті переважає лексика загальновживана, хоча є й така, що увійшла до сучасних словників з різними ремарками. У зв'язку із тим, що видавці роману А. Свидницького дозволяли собі втручання у текст, нівелюючи риси ідіостилю письменника, фіксуємо у словниках, зокрема й в аналізованому, розбіжність у написанні деяких слів.

люборацький лексика стилістичний словник

Список використаних джерел

Зеров М. Літературні митарства «Люборацьких» / М. Зеров // А. Свидницький. Люборацькі. - К. : Книгоспілка, 1927. - С. 1-13.

Опытъ южнорусскаго словаря. Трудъ К. Шейковскаго. Въ четырехъ томахъ. Томъ первый: А - З. Выпускъ первый : А-Б. - К., 1861. - 224 с.

Свидницький Анатоль. Люборацькі. - Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. - Фонд 3. - №3663. - Ч. 1 - 373 с.; Ч. 2. - 216 с.

Словник української мови / за заг. ред. І.К. Білодіда. - К. : Наук. думка, 19701980. - Т. І-ХІ.

Український стилістичний словник / проф. І. Огієнко. - Львів, 1924. - 496 с.

Размещено на Allbest.ru