Своєрідність використання мовно-стилістичних засобів в епопеї І. Огієнка "Недоспівана пісня"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Своєрідність використання мовно-стилістичних засобів в епопеї І. Огієнка «Недоспівана пісня»

Державний і церковний діяч, учений Іван Іванович Огієнко (митрополит Іларіон) (1882-1972) залишив багату творчу спадщина, що налічує близько двох тисяч праць, серед яких дослідження з історії церкви, культури, української мови і літератури.

Вагомим внеском у наукову скарбницю стали такі праці, як «Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу» (К., 1918), «Історія українського друкарства. Історично-бібліографічний огляд українського друкарства ХУ-ХУІІІ ст.» (Львів, 1925), «Українська церква» (Прага, 1942, у 2-х т.), «Дохристиянські вірування українського народу» (Вінніпег, 1961) та ін. У своїх творах автор доводив самобутність української культури, української церкви, обґрунтовував право українського народу на боротьбу за національне відродження і здобуття власної державності.

Наукова спадщина І. Огієнка потребує ґрунтовного дослідження, адже ця талановита людина надзвичайно гармонійно поєднувала природний хист ученого, педагога, мовознавця, літературознавця, історика та перекладача, міністра та поета. Чекають своїх дослідників наукові рукописи, архіви, що були передані ученим у спадщину консисторії української православної церкви у Канаді (м. Вінніпег), де знаходяться неопубліковані праці «Гебрейсько-українська біблія», «Синтаксис української мови» (в 6-ти томах), «Історія українського чернецтва», рукописи з історії української мови, української церкви. Слід зазначити, що І. Огієнко є автором цілої серії досліджень з історії Української православної церкви. Мислитель вважав за необхідне показати всьому світові, що історія українського народу й історія Української церкви міцно злилися в одне нерозривне ціле. Адже практично з XV століття православна церква в Україні, за словами Огієнка, стає головним суб'єктом і об'єктом української історії, бо за оборону її цілості й чистоти православ'я, її мови, обрядів, її індивідуальності точилася й точиться справжня боротьба. Учений Огієнко вважав її духовним джерелом ідеї незалежності.

Спадщина Огієнка знаходить своїх дослідників у рідній Україні. Зокрема, ідеї просвітництва, на яких зосереджував свою увагу науковець, досліджують в своїх роботах А. Ляхоцька, А. Марушкевич, С. Мартиненко. В. Ляхоцький, досліджуючи просвітницьку діяльність І. Огієнка, вивчає, зокрема, працю Огієнка-редактора, видавця часописів «Наша культура» та «Рідна мова». Дослідник І. Тюрменко присвятила свої наукові роботи узагальненню та систематизації Огієнкової концепції шкільної освіти. Народознавчі студії Івана Огієнка стали об'єктом ґрунтовного дослідження В. Качкана. Дослідник велику увагу приділив історії перекладу Біблії українською мовою та ролі в цьому процесі І. Огієнка. Дослідник С. Болтівець переконливо доводить вагомий внесок І. Огієнка в розробку психологічного напрямку в українському мовознавстві, розвинутого свого часу видатними українськими лінгвістами О. Потебнею та Б. Гринченком. Дослідженню життєвого шляху та життєдіяльності І.І. Огієнка присвячена монографія науковця А. Тимошика.

Свідченням повернення імені І. Огієнка на Батьківщину є плідна праця вітчизняних науковців та представників громадськості. З ініціативи Інституту філософії НАН України започатковано всеукраїнські Огієнківські читання, з 1992 р. проводяться всеукраїнські науково-практичні конференції, присвячені духовній та науково-педагогічній діяльності І. Огієнка. Перевидаються праці вченого, серед яких «Дохристиянські вірування українського народу», «Українська церква», Українська культура», «Наука про рідномовні обов'язки» та ін.

У травні 1992 р. почало діяти Всеукраїнське товариство Івана Огієнка з центром у м. Кам'янці-Подільському. Товариство ставить за мету розвиток творчої ініціативи громадян України щодо вивчення і популяризації багатогранної спадщини І. І. Огієнка.

У березні 2000 р. був створений регіональний осередок Товариства Івана Огієнка і в Миколаївській області, до складу якого увійшли студенти, аспіранти, викладачі ВНЗ та вчителі міста.

В Україні засновано (1995 р.) премію І. Огієнка в галузі науки й освіти, миротворчої та церковної діяльності, літератури й мистецтва. Це друга в Україні багатогалузева премія після Шевченківської.

Пізнання й осмислення духовних джерел творчої спадщини І. Огієнка ще чекає своїх дослідників. Глибокого вивчення, зокрема в мовно-стилістичному аспекті заслуговують його драматичні поеми, озаглавлені ємко й лаконічно - «Наш бій за державність».

Намір написати масштабну епопею з такою назвою Огієнко виношував давно. І частково зреалізував у Швейцарії, де мав щасливу нагоду попрацювати в унікальній бібліотеці відомого російського революціонера-емігранта М. Рубакіна, в якій було надзвичайно багато рукописів і стародруків ще з часів

Хмельниччини. Тому основну драму - найбільшу за обсягом - з першого тому цього двокнижжя, присвячену Богданові Хмельницькому, Огієнко написав на основі опрацьованих історичних документів. Назву епопеї «Наш бій за державність» автор обґрунтував у передмові до першої частини епопеї:

«Найголовніша і найсвятіша ідея українського народу, від довгих віків унаслідувана, це - незалежна Українська Держава. Вона в нас була… була довгі роки, але року 1240 татари окупували її на 122 роки - і спинили її. Спинили нашу Самостійну Державу, але не спинили нашої самостійницької ідеології. Вона горіла в свідомих українських душах пекучим і ясним полум'ям, і породила наш лицарський Бій за Державність» [9, с. 3].

Ця історична епопея ділиться на дві частини. До першої увійшли твори, присвячені великому гетьману Богдану Хмельницькому та його сподвижникам, - «Недоспівана пісня» (Богдан Хмельницький), «За волю» (Хмелеві кобзарі), «Сповідь гетьмана» (Іван Виговський), «Скитальник» (Юрій Хмельниченко), «Туми» (Іван Сірко).

Епопея І. Огієнка «Недоспівана пісня», яку автор писав «кров'ю серця свого» [9, с. 7], має не тільки історичну, але й неабияку художню цінність.

Перед нами не спокійний, виважений опис історичних фактів, а схвильована лірична пісня-розповідь, де ряд окремих ліричних картин, образів змушують читача глибоко пережити, відчути зображені в творі події, уявити одну із найяскравіших сторінок української історії - Хмельниччину.

Автор демонструє не тільки широку науково-літературну ерудицію через очевидні ремінісценції творів Т. Шевченка, І. Франка, П. Куліша, але й чудове володіння різноманітними мовними засобами. Мова епопеї надзвичайно багата на епітети, метафори, алегорії, ефектні тавтології і гіперболи, має широко розвинуту символіку. Автор напрочуд вдало вплітає в канву твору символи давньоруської поетики, створюючи образи народних месників - козаків та їх лютих ворогів - ляхів і татар: «В Богдана військо - в небі зорі, в Богдана військо - в небі тучі»; «Козаки - всі соколи орлокрилі, як тури, можно рвуться в бій»; «Козаки - орли летять по піднебессю»; «Татарів встала чорна хмара, татари, мов голодна сарана»; «Татари, як шакали, степом біжучи»; «Ляхи біжать хортами навтьоки».

Страшні битви козаків з ворогами порівнюються, за традицією давньоруської літератури, започаткованою ще в «Слові о полку Ігоревім», з кривавим бенкетом: «Почався бій - кривава тризна»; «Зварили ляхам труйне пиво»; «Ой наварили Польщі пива і на обід отруйні страви».

Широко використовує автор біблійну символіку, старослов'янізми при створенні світлого образу Православної церкви, ідеї Православ'я, як символа душевної щирості, багатства духу, хоробрості та волі українців: «Воля для народу - в Вірі Правій», «со духи гнали тих унітів», «Десниця Божа з нами в Вірі», «Божа манна - за світлу ідею», «не бились за ідею всує», «За Україну й Віру - хоч на Голготу». До речі, Голгота, місце страждання Ісуса Христа, символ страждання взагалі, зустрічається в епопеї більше двадцяти разів. Біблійну Юдиф нагадує в своїй величі образ красуні Оксани, наложниці Іслам-Гірея. Вона вбила хана, не боячись страшної кари, намагаючись допомогти рідному народові.

Автор чудово володіє прийомами стилістичної дериватології, демонструючи цим неабиякі здібності лінгвіста. Так, при створенні ворожих образів ляхів і татар використовуються іменникові суфікси абстрактності - ОТ(а), - В(а), що приблизно з XVII століття надавали іменникам як в російській, так і в українській мовах дещо негативного, стилістично зниженого характеру. Суфікс -ІСТЬ (-ОСТЬ), навпаки, надавав абстрактним іменникам високого стилістичного забарвлення. Це явище чудово ілюструють приклади з епопеї: «Татарва підла і немита», «Ляхота грізна і несита», «Бучна ляхота», «панота вража», «татари - грізная німота», але - «козаків лицарськість - горда і сміла».

І, нарешті, треба відзначити надзвичайну поетичність, народність, первинність мови твору. Чудовим розмаєм світяться порівняння, епітети, алегорії, метонімії, взяті з українських народних пісень і балад. Цим засобом автор користується найбільш вдало при створенні найдорожчих серцю образів «Нені України» і «бідного сіроми», простого люду. Ніжністю, болем, гордістю сповнюється серце, коли читаєш взяті ніби з уст народу слова: «В нас хоч чу - марки й рвані свитки, та маєм в серці хресну рану», «До бою йшли ми, свитки сірі», «Прості люди жертвують собою, як квіти, й вмирають мужні та веселі», «Повстали левом босі й голі». Україна, що змальована так ніжно:

Куди не глянь, лани пшениці,

По них живі, як в морі, хвилі,

Й зорять скрізь Божії зіниці Пахкі волошки, сині й милі,

огієнко мовний стилістичний епопея

яку автор безліч разів називає Матінкою, Ненею, Мамою, - враз в кінці епопеї стає «вродливою сиротиною». Знову чудовий образ матері-сироти, що втратила своїх синів-захисників, взято з самого серця народного, з народних балад.

Надзвичайна образність, різноманітність мовних засобів, історизм надають епопеї І. Огієнка «Недоспівана пісня» право вважатися твором великої літературно-художньої цінності, що демонструє колосальний творчий потенціал мислителя, художника, філософа, високої духовності вічного борця за незалежність 1.1. Огієнка, своєрідною епітафією до життя якого могла б слугувати фраза з «Мойсея» І. Франка:

Все, що мав у житті, він віддав Для одної ідеї,

І горів, і яснів, і страждав,

І трудився для неї.

Список використаних джерел

огієнко мовний стилістичний епопея

1. Болтівець С. Велетні педагогічної думки: Іван Огієнко / С. Болтівець // Освіта України. - 1997. - №34. - С. 8.

2. Болтівець С. Іван Огієнко про деякі особливості української мови / С. Болтівець // Дивослово. - 1996. - №5-6. - С. 14-18.

3. Болтівець С. Іван Огієнко: мова як вираження національної психіки, душі й свідомості народу / С. Болтівець // Дивослово. - 1994. - №7. - С. 23-27.

4. Качкан В. Культорологічні студії Івана Огієнка / В. Качкан // Журналістика: Преса, телебачення, радіо. - К., 1993. - Вип. 25.

5. Ковальський М. Персональна справа Івана Огієнка в Архіві Нових Актів у Варшаві / М. Ковальський // Український історик. - 1995. - №1-4. - С. 259-267.

6. Краснодемський В. «Готов я нести люті муки за свій народ, за Рідний край…», або неупереджений погляд на особистість Івана Огієнка, на його наукову спадщину / В. Краснодемський // Голос України. - 1997. - 4 січня. - С. 6.

7. Листи Івана Огієнка / вступ і підготовка текстів С. Гальченка // Слово і час. - 1992. - №1.

8. Листи Івана Огієнка до А. Кримського / вступ В. Ляхоцького // Слово і час. - 1996. - №7. - С. 15-22.

9. Ляхоцька Л. Граматика Івана Огієнка для народної школи / Л. Ляхоцька // Початкова школа. - 1997. - №2. - С. 56-58.

10. Марушкевич А. Народна педагогіка і українознавство в спадщині Івана Огієнка (митрополита Іларіона) і розвиток сучасної національної школи / А. Марушкевич // Директор школи. - 1999. - №4. - С. 2.

11. Митрополит Іларіон. Наш бій за державність. Історична епопея / Митрополит Іларіон. - Вінніпег, 1962. - С. 7.

12. Сохацька Є. Ідея соборності в культорологічній спадщині Івана Огієнка / Є. Сохацька // Українське слово. - 1997. - 9 січня. - С. 6-7.

13. Тимошик М. Голгофа Івана Огієнка / М. Тимошик. - К., 1998.

14. Тимошик М. Подвижник української справи / М. Тимошик // Урядовий кур'єр. - 1997. - 14 січня. - С. 9.

15. Тіменник З. Державотворчі й політичні засади Івана Огієнка в контексті сьогодення / З. Тіменник // Шлях перемоги. - 1995. - 1 квітня. - С. 7.

16. Тюрменко І. Іван Огієнко - митрополит Іларіон / І. Тюрменко // Укр. істор. журнал. - 1995. - №2. - С. 79-92.

Размещено на Allbest.ru