Особливості мовної концептуалізації образу Богородиці в поемі Т. Шевченка "Марія" (з коментарями І. Огієнка)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості мовної концептуалізації образу Богородиці в поемі Т. Шевченка «Марія» (з коментарями І. Огієнка)

Становлення когнітивної лінгвістики, що досліджує мову як різновид пізнавальної діяльності, а також когнітивні механізми і структуру людської свідомості через мовні явища, дає змогу глибше розкрити взаємозв'язок між мовою і культурою певного народу, вивчити різні сегменти національно-мовної картини світу, встановити специфіку процесів концептуалізації та категоризації світу, виявити основні етнокультурні домінанти тощо. Загалом же виникнення нових наукових парадигм спричиняє появу нових об'єктів дослідження, застосування нових методів, нових підходів до тлумачення мовних явищ.

Основним завданням когнітивної лінгвістики є дослідження концептів як репрезентантів відповідного мовно-культурного простору, здатних виражати специфіку відношень у межах тріади «мова - культура - мовна особистість». Вивчення мови когнітивна лінгвістика, за словами В. Маслової, доповнює аналізом відповідних концептів у різноманітних контекстах уживання, в тому числі художніх [2, с. 25].

Метою запропонованої розвідки є з'ясувати особливості концептуалізації образу Богородиці в поемі Т Шевченка «Марія».

Актуальність дослідження зумовлена відразу декількома моментами. По-перше, важливістю вивчення семантико-когнітивної природи образу Богородиці для глибшого розуміння національної ментальності українців; по-друге, відсутністю системних досліджень сакральних концептів в українському етнокультурному просторі (праці Т Космеди, П. Мацьківа, М. Скаб); по-третє, багатовимірністю релігійних мотивів у творчості Т Шевченка, які й досі тлумачаться неоднозначно.

За словами І. Бетко, розгляд творів Т Шевченка на мотиви Святого Письма в контексті національної традиції дасть змогу простежити важливі закономірності розвитку української релігійно-філософської поезії загалом [1, с. 141-142]. Ще І. Огієнко у свій час зазначав, що «Шевченкова «Марія» - це «камінь спотикання» і для релігійности самого автора, і для всіх його дослідників і критиків» [3, с. 256] та що цей твір вивчений «аж надто мало й поверхово» [3, с. 263].

Незважаючи на те, що в поемі Т Шевченко відступив від канонічного образу Матері Божої Марії, на думку митрополита Іларіона, він «повно визнавав її Богородицею і виявляв до неї всю свою гарячу любов та ласку» [3, с. 256]. Причину десакралізації образу Марії дослідник вбачає насамперед в агітаційному призначенні твору - заклику до визволення селянства від панщини [3, с. 262]. Отець Михаїл Шевченків вважає, що «опис «долі Марії» є прагненням ще раз підкреслити жахливу, а то й трагічну долю української матері-покритки» [5, с. 164]. А І. Бетко «тенденцію зниження релігійних образів» пояснює, крім того, впливом літературного напряму реалізму, завданням якого було «наблизити художні образи до повсякденності», акцентувавши увагу на рисах земного буття [1, с. 138].

Наслідком цього стало змалювання, з одного боку, непорочної Святої Діви Марії, а з іншого - простої бідної української селянки-матері [3, с. 261], що дає змогу дослідникам творчості Т. Шевченка тлумачити його поему як особливий поетичний жанр, довільне оповідання, котре «має на мені показати не стільки повну історичну правду, скільки дійсність української матері» [5, с. 164]. Мистецьку неповторність досліджуваного тексту, на думку І. Бетко, значною мірою визначає саме творче натхнення генія українського слова Т. Шевченка, який уміє талановито «обожнювати найбуденніше» [1, с. 136]. Усе це засвідчує, яким непростим для розуміння є образ Марії, створений творчою уявою митця, його прагненням бачити українську матір у світі ідеалу Божої Матері, та зумовлює необхідність дослідження особливостей його мовної концептуалізації.

Зауважимо, що в сучасній лінгвістиці побутує багато тлумачень терміна «концепт», що свідчить про його складність. Частіше у визначеннях акцентують увагу на етнокультурній специфіці концепту (С. Воркачов, В. Красних, Г Огаркова), його семантико-аксіологічній природі (О. Задорожна, В. Карасик, В. Телія) та, головне, на його вираженні засобами мови (В. Колесов, З. Попова,

О. Селіванова, І. Стернін). В. Маслова подає таке робоче визначення концепту: «Це семантичне утворення, позначене лінгвокультурною специфікою, що характеризує носіїв певної етнокультури… Мінімальна одиниця людського досвіду в його ідеальному вираженні, вербалізована за допомогою слова» [2, с. 35-36]. Щодо концептуального аналізу, то він, на відміну від семантичного, формалізує те, що існує в колективному «несвідомому» і виражається в мові.

Мовна об'єктивація образу Богородиці у вказаному тексті в сакральному, профанному, етнонаціональному, архетипному та інших вимірах дозволяє інтерпретувати його як полісемантичний етнокультурний когнітивно багатогранний художній концепт, що характеризується розгалуженими номінативним та інтенсіональним полями.

Традиційно основним вербалізатором концепту є слово-ім'я концепту. До таких у поемі належать субстантиви Марія та мати (Чи чуєш ти, моя Маріє? /Месія прийде! [6, с. 453] або Все упованіє моє /На тебе, мати, возлагаю [6, с. 447]). Якщо перший нерідко відображає суто народне (профанне) потрактування образу Марії поетом, то другий, навпаки, здебільшого сакралізується в досліджуваному тексті, звідси синтагми праведная мати, пренепорочная мати, святая мати (Бо за сином / Святая мати всюди йшла [6, с. 460]). І. Огієнко наголошує на Шевченковому задумі описати Діву Марію як Скорбну Матір, тому поет і змальовує її «як просту бідну українську селянку-матір зо всіма обставинами вбогого селянського життя і в Назареті, і в Єгипті» [3, с. 261]. І. Бетко зазначає, що саме Шевченкова «Марія» творить важливий перехідний етап у потрактуванні образу Божої Матері як Скорботної Матері від поезії давньої до нової, ілюструючи це прикладами з творів П. Тичини, Б. Лепкого, Б.-І. Антонича, Р Купчинського, П. Штокала та ін. [1, с. 140].

За словами митрополита Іларіона, Марію як Богородицю Т Шевченко «зве найніжнішими словами й епітетами» і коли б у творі поставили великі букви скрізь там, де їх треба ставити, ми б відразу побачили авторове ставлення до персонажів [3, с. 258]. До таких, зокрема, належать теоніми Пресвятая, Всесвятая, Пречистая, Пренепорочная, Неповинная, Праведная, Благая, Всеблагая, через які експлікуються такі семантичні ознаки, як «святість», «непорочність», «милосердя», наприклад: Якби Пречистій не дав ти руку - /Рабами й бідниє раби /1 досі мерли би [6, с. 451].

Дослідники творчості Кобзаря неодноразово звертають увагу на те, що основним джерелом для написання «Марії» послужив «Акафіст Пресвятій Богородиці». На думку І. Огієнка, те, що Т. Шевченко «у всьому йде за відомостями, які подає Акафист», та не використовує інших, визначає «недоробленість» твору [3, с. 260]. Водночас митрополит зауважує, що вступ до «Марії» - «це найкраща перлина релігійної поезії» [3, с. 258]. Саме у вступі об'єктивується більшість Богородичних номінацій, почерпнутих з «Акафісту Пресвятій Богородиці», на зразок Пресвітлий раю, Світе незаходимий, Святая сило всіх святих, Царице неба і землі, Пречистая в женах, Великая в женах, Цвіте зельний та под., наприклад: Святая сило всіх святих, /Пренепорочная, Благая! [6, с. 447].

До вербалізаторів концепту, спираючись на методику Н. Слухай, суть якої полягає в ідентифікації суб'єктивно-об'єктивної позиції будь-якого актанта мега - ситуації в художньому тексті і яка дає змогу глибше проникнути в семантику образу [4, с. 22], зараховуємо і ті назви, що реалізуються в позиції суб'єкта зіставлення. Через них автор виражає насамперед своє ставлення до Марії - або захопливе (І на порі Марія стала… / Рожевим квітом розцвіла [6, с. 447] чи Увечері, мов зоря тая, /Марія з гаю виходжає [6, с. 449]), або співчутливе (І похилилась, мов тополя…. [6, с. 448] чи І ти, як палець той, осталась /Одна-однісінька! [6, с. 446]).

Загалом поет у творі виводить амбівалентний образ Марії. І хоча контекстів, які б засвідчували негативну маркованість аналізованого концепту, не виявлено, певні знижені конотації супроводжують такі номени, як недобитая (І, недобитая, за сином /Повинна будеш перейти / Огонь пекельний! [6, c. 449]); безталанная (Маріє! Ти, безталанная, чого /1 ждеш, і ждатимеш од Бога /1 од людей його? Нічого… [6, c. 452]). Співчуття, співпереживання конотують також назви небога, сердега, серденько (Такий / Талан твій латаний, небого! [6, c. 461] або Маріє! Горенько з тобою! /Молися, серденько, молись! [6, c. 456]).

Важливою диференційною ознакою концепту є його семантична наповненість. Це повною мірою засвідчує й мовна концептуалізація образу Марії в досліджуваному тексті. Спираючись насамперед на «Акафіст Пресвятій Богородиці», Т Шевченко доносить до читача думку про те, що найбільша заслуга Богородиці в її народженні Бога. І. Огієнко зауважує, що автор «мав велике й трудне завдання: подати межу Божого й людського в Ісусі, а це завдання - вище людських сил» [3, c. 261]. Відповідно й образ Божої Матері у творі насамперед є результатом художнього осмислення цього канонічного образу, чим пояснюємо наявність в інтенсіо - нальному полі відповідного концепту, з одного боку, концептуальних смислів, що засвідчують його сакральну природу, а з іншого, за словами І. Огієнка, - «людську».

М. Шевченків зазначає, що уже на початку твору образ Марії демонструє перехід від «небесної» іпостасі до «земної». «Перша Марія - Матір Ісуса Христа, до якої благоговійно і з надією молиться поет, прославляючи її піднесеними словами… Друга Марія - це типовий приклад долі сільської дівчини. Ця інша Марія представлена як сирота, котра є наймичкою у праведного чоловіка Йосифа…» [5, c. 169].

Сакральну природу засвідчують передусім ті концептуальні смисли, через які розкриваються Божі ознаки Марії, як-от: «Та, що уособлює чистоту і непорочність»: А вона, /ПренепорочнаяМарія, /Сидить собі коло вікна… [6, c. 452]; «є взірцем досконалості»: Ніколи / Такої Божої краси /Ніхто не узрить! [6, c. 448]; «володіє надзвичайними здібностями»: Тобі вже зазирає в очі/Твоє грядущеє. Не зри! / Сльозу пророчую утри! [6, c. 448]; «глибоко віруюча»: І помолилася Марія /Перед апостолом [6, c. 448]; «праведна»: То плаче праведная мати [6, c. 454].

Поет постійно наголошує на святості Марії (за словами І. Огієнка, слово святий у творі він ужив 34 рази [3, c. 256]), зауважуючи, що в неї головонька святая, святиє кроткіє очиці, дух святий, святії думоньки, святиє сльози, святе огненне слово, стопи святиє і сама вона святая матір, всесвятая святого сина (І сидить, /1 дивиться, о Всесвятая! [6, c. 460]).

У численних контекстах об'єктивується зв'язок Марії із Богом-Сином, якого вона навчає (Як його вчити, навести /На путь святий Святого Сина [6, c. 456]); яким захоплюється (А радость Матері Марії /Неізреченная. Месію, / Самого Бога на землі /Вона вже зріла [6, c. 459]); якого у всьому підтримує і заради якого готова на самопожертву (В старій хатині /В чужій покинула його, / Святого Йосипа свого! [6, c. 459] або Бо за сином / Святая мати всюди йшла, /Його слова, його діла - /Все чула, й бачила, і мліла, /1 мовчки трепетно раділа, / На сина дивлячись [6, c. 460]); справу якого продовжує (І їх униніє і страх /Розвіяла, мов ту полову, / Своїм святим огненним словом! / Ти дух святий свій пронесла /В їх душі вбогії!. /Мужі воспрянули святиє, / Любов і правду рознесли / По всьому світу [6, c. 461]). І хоча дослідники творчості Шевченка звинувачують поета в тому, що він відступив від канонічного тлумачення Богоматері, зобразивши її смерть у злиднях (Ти ж під тином, /Сумуючи, у бур «яні/ Умерла з голоду [6, c. 461]), це не завадило йому показати, як трепетно народ ставиться до Богородиці, як прославляє її (Хвала! /1 похвала тобі, Маріє! [6, c. 461]), як вірить в її незвичайну силу і доброту (Царице неба і землі! Вонми їх стону і пошли /Благий конець, о Всеблагая! [6, c. 447]).

Профанне тлумачення Божої Матері засвідчують передусім ті концептуальні смисли, в яких об'єктивується спочатку розуміння її як звичайної сироти-дівчини, змушеної працювати в наймах; пізніше - як матері-селянки з властивими їй функціями народжувати, годувати, виховувати, доглядати дітей. У структурі досліджуваного концепту до таких належать: «та, що є бідною сиротою»: Ані родини! / Ані хатиночки нема, / Одна-однісінька!. [6, c. 447]; «яка змушена працювати в наймах»: У Йосипа, у тесляра… / Марія в наймичках росла [6, c. 447]; «здатна щиро покохати»: І словеса його святиє /На серце падали Марії, /1 серце мерзло і пеклось! [6, c. 450]; «працьовита»: Марія найнялася прясти / У копта вовну [6, c. 454]; «дбайлива мати, яка хвилюється за свою дитину, для якої хоче кращої долі»: На річці прала ті малі / Сорочечки [6, c. 456], або А де ж дитина? /Побігло десь. Шукає сина / Та плаче мати… У синагогу / Зайшла благать благого Бога, /Щоб син її найшовсь [6, c. 458], чи Взяла / Та в школу хлопця одвела… Доглядала ж / Сама його, сама й навчала / Добру і розуму [6, c. 458]; «жінка, здатна страждати»: Як розпинать його вели, / Ти на розпутії стояла… /1 упала / На землю трупом [6, c. 460]. Загалом, як зазначає І. Огієнко, твір написаний «за трафаретом, якого Шевченко мав для українських знедолених матерів,… він не дбав про правдивий і ширший життєпис Марії - ціль його була інша» [3, c. 261-262].

На думку І. Бетко, основна загадка Шевченкового потрактування образу Діви Марії криється у сфері архетипів колективної несвідомості, зокрема, архетипу аніми, один з аспектів якого, персоніфікується в іпостасі діви (в Шевченка - ошуканої й покинутої дівчини), другий - в архетипі матері, що також виявляє аніматичні первні (пор. образи Кори, Деметри, Персефони) [1, c. 139]. Можна також говорити і про зв'язки аналізованого образу з такою експлікацією архетипу Великої Матері, як матір-земля, зокрема в контексті: Благоуханний зельний крине! / В яких гаях? В яких ярах… / Ти заховаєшся од спеки… [6, c. 448].

Загалом концептуалізований образ Богородиці в контексті поеми «Марія» супроводжують здебільшого позитивні конотації. Це засвідчують не тільки номінації і семантика відповідного концепту, а й різні тропеїчні одиниці як один із його вербалізаторів. До таких, зокрема, належать порівняння мов тополя, зоря, квіт, дитя тощо (Пригорнулась, / Неначе злякане дитя, / До Йосипа свого старого [6, c. 450]); метафори (Що серце без огню розтопить /І без води прорве, потопить / Святії думоньки твої? [6, c. 448]); епітети на зразок святая, великая, безталанная, сердешна (.от і молоко / Сердешній матері [6, c. 452]); тавтологія (Вонми їх стону і пошли /Благий конець, о Всеблагая! [6, c. 447]) та ін.

Відомо, що первісну гармонію природи і небес символізує ослиця. Очевидно, саме це дозволяє розкодувати контекст: Якби де на світі хоть раз / Цариця сіла на ослицю, / То слава б стала про царицю / І про великую ослицю / По всьому світу. Ся ж несла / Живого істинного Бога [6, c. 454].

Водночас можна говорити і про певну зниженість образу Марії. Т. Шевченко виносить за межі трансцендентного ідею зла та розглядає її стосовно людини. Тому таким глибоким трагізмом пройняті рядки, де змальовано убиту горем матір, яка то «падає трупом», коли сина її розп'яли, то самотня гине в кінці твору під плотом, всіма покинута і забута. Подібну кінцівку І. Огієнко пояснює несприйнят - тям поетом коронації Богородиці, що має місце в католицькій традиції [3, c. 262].

За словами І. Бетко, поставивши Марію в один ряд із простими жінками - матерями, Т. Шевченко тим самим посилив трагічний пафос поеми. Загалом же ґенезу образу Марії, як і інших, дослідниця пояснює художньою силою Шевченкового генія [1, c. 140].

Проведений аналіз показав багатовимірність концептуалізованого образу Марії в однойменній поемі Т. Шевченка, що забезпечується органічною взаємодієюбіблійно-релігійної, історіософської архетипічної, народнопісенної та інших складових, які в сукупності надають йому особливої виражальної сили та сугестивної експресії. У досліджуваному творі лінгвалізований образ Богородиці позиціонує себе як позитивно маркований етноконцепт, маніфестований розгорнутою системою номінацій і концептуальних смислів, що засвідчує неперевершений мистецький талант Великого Кобзаря, який створив цю «святу» (за І. Огієнком) поему.

Список використаних джерел

шевченко семантичний богородиця мовний

1. Бетко І. Українська релігійно-філософська поезія. Етапи розвитку / І. Бетко. - Katowice: Wydawnictwo Uniwersytetu Slaskiego, 2003. - 240 c.

2. Маслова В.А. Когнитивная лингвистика: учеб. пособие / В.А. Маслова. - Минск: ТетраСистемс, 2004. - 356 с.

3. Огієнко І. (Митрополит Іларіон). Тарас Шевченко / І. Огієнко; [упор., автор передмови і коментарів М. Тимошик]. - К.: Наша культура і наука, 2002. - 438 с.

4. Слухай Н.В. (Молотаева) Художественный образ в зеркале мифа этноса: М. Лермонтов, Т. Шевченко / Н.В. Слухай. - К., 1995. - 486 с.

5. Шевченків М. Бог і Шевченко: Як розуміти імена Божі та віру поета? (філософсько - християнська інтерпретація) / М. Шевченків. - Жовква: Місіонер, 2014. - 448 с.

6. Шевченко Т.Г. Кобзар / Т.Г. Шевченко. - К.: Просвіта, 1993. - 512 с.

Размещено на Allbest.ru