Акцентуаційні особливості каузативів дев’ятого структурного класу з ад’єктивними основами пізньопраслов’янської рухомої акцентної парадигми в південно-західних говорах української мови

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Ївана Франка

Акцентуаційні особливості каузативів дев'ятого структурного класу з ад'єктивними основами пізньопраслов'янської рухомої акцентної парадигми в південно-західних говорах української мови

Іваночко К. М.

У статті проаналізовано особливості наголошування каузативів дев'ятого структурного класу, мотивованих ад'єктивами колишньої рухомої акцентної парадигми. Зазначено, що більшість досліджуваних дієслів тяжіє до суфіксально-флексійного акцентного типу. Виявлено, що в частині дієслів у бойківських говірках превалює варіантне наголошування (давнє й новітнє), одне з яких співвідноситься з їхньою наголосовою нормою в сучасній українській літературній мові. З'ясовано причину наголосової невідповідності між мотивувальними каузативами й деякими префіксованими їхніми вербативами.

Ключові слова: акцентна варіантність, акцентні типи і пізньопраслов'янськарухома акцентна парадигма;рецесійне й парокситонне наголошування, наголосова співвіднесеність.

Иваночко К. Н. Акцентуационные особенности каузативов девятого структурного класса с адъективными основами позднепраславянской движимой акцентной парадигмы в южно-западном говоре украинского языка. В статье проанализированы особенности ударения каузативов девятого структурного класса, мотивированных адьективамы давней подвижной акцентной парадигмы. Отмечается, что большинство исследуемых глаголов тяготеет к суффиксально-флексионному акцентному типу. Выявлено, что в части глаголов в бойковском говоре превалирует вариантное ударение (давнее и новое), один из которых соотносится с акцентной нормой в современномукраинском литературномязыке. Изъясняется причины несоответствия ударения между мотивирующими каузативами и некоторыми их производными префиксальными вербативами.

Ключевые слова: акцентуационная вариантность, акцентные типы и позднепраславянская движимая акцентная парадигма;рецессивное и парокситонноеударение, акцентуационная соотнесенность (корреляция).

Ivanochko К. N. Accentuation peculiarities of the causatives of the ninth structural class with the adjectives of the late-Slavonic a. n c.in the southwest dialects of the Ukrainian language. In the current article accentuation- al peculiarities of the ninth structural class adjectival verbs in South-West patois of the Ukrainian language have been analyzed. Most of them are characterized by polyvariance of accentuation regardless of their affiliation to late pre-Slavonic accentuational paradigm of their motivative adjectives. The accentuational variance of verbatives is predetermined by intersection of different accent tendencies correlative to their accenting in South-Slavonic and West-Slavonic languages as well as in the Russian language.

Key words: accent variance, accent types and late pre-Slavonic accent paradigms; recessive and paroxytonic stress correlation.

говір наголошування каузатив мотивувальний

Постановка проблеми та обґрунтування актуальності її розгляду

У південно-західних говорах та в українській мові загалом функціонує великий обсяг вербативів дев'ятого структурного класу, для яких характерне кореневе, суфіксально-кореневе й суфіксально-флексійне наголошування. Частина з них у досліджуваному наріччі, як і в сучасній українській літературній мові, репрезентує акцентуаційну полі- аспектність. В українському мовознавстві поширено думку, що говори карпатської групи, де здебільшого представлені аналізовані деривати, у структурі української мови належать до периферійних, тому їхній вплив на формування сучасних літературних норм, серед інших і наголосових, не такий важливий.

Сучасна українська літературна мова, на думку В. Винницького, вирізняється усталеністю акцентних норм, тенденцією до нейтралізації акцентної варіантності, уніфікацією південно-східних і південно-західних літературних наголосових норм, хоча «у живому мовленні ці тенденції спостерігаються або дещо непослідовно, або майже не діють» [1,470]. Учений виявив наголосову співвіднесеність префіксальних дієслів доконаного виду і їхніх мотивувальних суфіксальних дериватів [1, 475]. Однак у досліджуваному наріччі, навіть у структурі одного говору, - зрештою, і у варіантах української літературної мови, - така кореляція далеко не завжди потверджується.

Аналіз останніх досліджень. Вербативи означеного структурного класу неодноразово ставали предметом наголосових студій в українському і слов'янському мовознавстві. Дослідження здійснювалися в діахронному й синхронному аспектах. У працях В. Скляренка з проблем становлення слов'янського наголосу зазначено, що «в пізньопраслов'янській мові дієсловам на -iti, -Ш були властиві всі три акцентні парадигми: баритонована, окситонована і рухома» [5,154]. Вербативи баритоно- ваної акцентної парадигми характеризувалися нерухомістю інтонації на основі, деривати окситонованої парадигми - нерухомістю двоскладової інтонації, що охоплювала останній склад основи й наступний флективний, а вербативи рухомої - чергуванням наголосу між двома крайніми морами слова.

А. Тер-Аванесова, аналізуючи праці Т. Попової з проблем морфонології дієслів у говорах східнослов'янських мов, дійшла висновку, що в частині зазначених мовних утворень основи теперішнього / майбутнього часу вербативів другого типу відмінювання зазнали уніфікації, яка зумовлена зникненням чергувань приголосних і трансформацією суміжно-рухомого наголосу (ноші), носиш) у колонний накореневий (ношу / нбсю, носиш) [6, 459].

Акцентну систему слів повнозначних морфологічних класів сучасної української літературної мови, зокрема й дієслів, дослідив В. Винницький. На його думку, вербативи зазначеної морфемної структури мають кореневе, суфіксально-кореневе й суфіксально-флексійне наголошування [1, 347]. Незважаючи на тенденцію до усталеності наголосових норм, укладачі сучасних лексикографічних джерел в частині дієслів із зазначеними акцентними типами фіксують наголосові відхилення, що «пояснюється практикою живого мовлення, де акцентні варіанти аналізованих особових форм дієслів становлять надзвичайно поширене і прикметне для української мовиявище» [1, 385].

Вербативи дев'ятого структурного класу суфіксально-кореневого й суфіксально-флексійного типів наголошування, що зафіксовані в досліджуваних говорах, були предметом наголосових студій автора [2; 3].

Деривати суфіксально-кореневої акцентуації, попри закоріненість у пізньопраслов'янську окситоновану й рухому акцентні парадигми, характеризуються наголошеністю суфікса класу основи в інфінітиві й кореня -у презенсі: возити, гонити, грозити, кормити, любити, мінити, молити, мочити, носити, палити, просити, робити. Наведені утворення в п.-с.в.у.л.м., а отже, і в с.у.л.м. репрезентують флексійне наголошування п.ф.п.о.о, зумовленого рецесією його з кореня на флексію. Деякі з них (палити та ін.) у досліджуваному наріччі, як і в п.-с.в.у.л.м., отже, і в сучасній українській мові виявляють суфіксально-флексійну акцентуацію.

Серед дієслів означеного акцентного типу превалюють деривати колишньої рухомої акцентної парадигми. Кореневе наголошування їхніх пре- зенсних форм мотивується парокситонним відтягненням наголосу з флексій: дзвонити, дивйти, ділити, дрочйти, душити, журити, золити, косити, кришити, ліпити, садити, солити, учити, чинити. Значна частина вербативів суфіксально-кореневого акцентного типу в аналізованих говорах засвідчує варіантне наголошування однієї чи кількох презенсних форм, спричинених, очевидно, перехрещенням двох наголосових систем - давньої, пізньопраслов'янської, і новітньої, власне української.

Частково з'ясовано наголосові особливості й дієслів суфіксально-флексійного акцентного типу [3]. Вони виявляють вищий ступінь продуктивності вжитку, як і заглибленість у всі три пізньопраслов'янські акцентні парадигми: барито- новану (дьім(ч)й(і)ти), окситоновану (волочити, дожджйти) і рухому (в(е)редйти, вершити, гасити, гатити, голосити, казити, мастити).

Попри локальність ареалу їх функціонування (переважно карпатська група говорів), вони підтверджують лексичну унормованість в усіх варіантах української літературної мови. Закоріненість більшості з них у пізньопраслов'янську мовну спільноту не убезпечила їм повної наголосової співвіднесеності з п.-с.в.у.л.м., звідси - і із с.у.л.м. Серед дієслів суфіксально-флексійної акцентуації трапляються й утворення, що є набутками власне української дериваційної системи.

Відад'єктивні ж каузативи дев'ятого структурного класу зазначеного наріччя ще не були об'єктом окремого акцентуаційного дослідження. Предметом аналізу стали наголосові особливості каузативів, мотивованих ад'єктивами пізньопраслов'янської а.п.с.

Мета - підтвердити в акцентуаційному малюнку означених вербативів досліджуваного наріччя, як і української мови загалом, перехрещення (накладання) двох наголосових тенденцій, що заглиблюються в праслов'янську спільноту й корелюють з південнослов'янськими й західнослов'янськими мовами. Це передбачає розв'язання таких завдань: виявити в аналізованих каузативах наголосову співвіднесеність з пізньопраслов'янською а.п.с. мотивувальних ад'єктивів; пояснити причини акцентних відмінностей означених дериватів; окреслити наукові аргументи коригування певних стереотипів українського мовознавства щодо місця й ролі досліджуваного наріччя при формуванні наголосових норм с.у.л.м.

Виклад основного матеріалу

У досліджуваних говорах, переважно в карпатській підгрупі, функціонує група відад'єктивних каузативів дев'ятого структурного класу, у морфемній структурі яких переважають односкладові корені: веселити (<*vesefo (а.п.с.) (Скл, 143), г(і)урьчйти (< *gorbkb < *gor'- (а.п.с.) (Скл., 264), голубити (*golgbrb (а.п.с.) (Скл, 141), горбити (< *gbrd,b (а.п.с.) (Скл., 141), густити (< *ggstb (а.п.с.) (Скл., 141), дешевити (< *desevb (а.п.с.) (Скл., 141), зеленити (< *zelenb (а.п.с.) (Скл, 143), грубити (< *grgbb (а.п.с.) (Скл., 141), кривити (< *kriviti *krlvltb (а.п.с.) (Скл., 161), лівити (< *1емь (а.п.с.) (Скл., 142), меншити (< *тфь (а.п.с.) (Скл., 142).

Наведені вербативи характеризуються грамемою недоконаного виду із семантикою довготривалості процесу. Вони виявляють семантичну передбачуваність поєднуватися з однокореневими дериватами різних структурних класів, серед усього: четвертого й сьомого (із семантикою зосередження дії в суб'єкті суфіксального / кореневого типу акцентуації: г(іурьчити / гірчіти /гіркнути, густити / густіти /гаснути, грубити / грубіти /гребнути), четвертого й третього (із семантикою зосередження дії в суб'єкті та ітеративності процесу суфіксального типу акцентуації: кривити / кривіти / кривляти), першого й третього (з ітеративною семантикою суфіксального акцентного типу: меншйти / меншати, гордйти / гордувати) та четвертого класу (із семантикою зосередження дії в суб'єкті суфіксального типу наголошування: веселити / веселіти, голубити / голубіти, дешевити / дешевіти, зеленити / зеленіти, лівйти / лівіти). З акцентуаційного аспекту їм властива співвіднесеність суфіксально-флексійного наголошування з пізньопраслов'янською а.п.с. мотивувальних ад'єктивів; з функційного - лексичнаунормованість у літературних варіантах української мови.

Вербативи веселити, гірчити, гордйти, густити, дешевити й зеленити в досліджуваному наріччі послідовно засвідчують суфіксально-флексійну акцентуацію. Наголошування ж першого, другого, п'ятого й останнього дериватів підтверджують повну кореляцію з обома варіантами української літературної мови, а отже, й сучасної.

Відад'єктивний вербатив голубити в південно- західному наріччі належить до утворень, що характеризуються непродутивністю вжитку (східно- бойківська й гуцульська локальні сучасні говірки), малопродуктивністю деривації й варіантністю акцентуації «як наслідку мовної еволюції» [4, 64]. У бойківській говірці він має суфіксально-флексійне наголошування, спричинене дериваційними процесами, які супроводжувалися зміщенням наголосу на тематичний афікс в інфінітиві й на флексії в презенсі, що дає підстави співвідносити його з пізньопраслов'янською а.п.с. мотивувального деривата (*golgb,b (Скл, 141): [yolubiti]: po=yolubiti, -І'й, -it «пофарбувати в блакитний колір» (СКУТГ, 86).

Наголошеність другого складу кореня поодинокого префіксованого його перфектива в гуцульській та наддністрянській локальних говірках теж спричинене дериваційними процесами, що супроводжувалися парокситонним відтягненням наголосу із суфікса класу основи на другий склад кореня: поголубити, «попестити, поніжити» (МСГГ, 145). Наголошеність зазначеного складу в аналізованому вербативі, локованому в другій ритмічній групі другого верса коломийкового дистиха локальної наддністрянської говірки, слугує засобом організації його ритмічного малюнку: приголуби «приласкати»: Серце моє ласкаеоє, серце моє любе, А хто тебе приголуби, як мене не буде. (ГБ, 153).

Укладачі лексикографічного джерела г.в.у.л.м. означене суфіксальне утворення фіксують з варіантною акцентуацією (з наголосом на корені й суфіксі класу основи), а подинокий префіксований його перфектив - лише з наголошеним афіксом основи. Отож акцентованість тематичного суфікса аналізованого вербатива потверджує його наголосову кореляцію з бойківськими говірками, а наголошеність другого складу кореня - з гуцульською: голубити, голубити «любити, ніжити», «цілувати» (Голов., 102), голубити (Жел, 150), поголубити (Жел, 673), приголубити (Жел, 742). Цікаво, що в «Російсько- українському словнику» за редакцією А. Кримського зафіксовано наголос на словотворчому афіксі цього суфіксального деривата: голубить «голубити; синити» (РУС (1924), 288).

Натомість лексикографічні джерела п.-с.в.у.л.м. та в.у.л.м.п.у., а отже, і с.у.л.м. аналізоване дієслово, як і його префіксовані деривати, засвідчують (не без впливу російської лексикографічної традиції (голубить(ся) «приголублюватися), ласкати(ся), милувати(ся), ніжити(ся)» (Даль І, 371), голубить «голубити, милувати» (РУС, І, 303) з кореневою акцентуацією: приголубить «голубити, приголубити» (Ум., Сп. III, 164), голубити, -блю, -биш: «пестити, ніжити, леліяти, голубити»: Ти думаєш, дурню, що я тебе люблю, а я тебе, дурню, словами голублю (Чуб. V, 176); «леліяти, плекати»: Голубити в серці надії великі (К. Досв., 29) (Гр. І, 306), голубити, -блю, -биш (Гол., 79), голубити, -блю, -биш (Погр., 124; УЛВН, 136), приголубити, -блю, -биш (Погр., 442; УЛВН, 499), голубити(ся), -блю(ся), -биш(ся) (Орф., 156), поголубити, -блю, -биш (Орф., 542).

Для відад'єктивного девербатива грубити в досліджуваному наріччі характерна багатоаспек- тність акцентуаційного малюнку. У с.у.л.м він, незважаючи на регіональність ужитку (лише бойківські говірки), є лексично унормованим. У бойківських говірках зазначене дієслово підтверджує варіантну акцентуацію - суфіксально-флексійну й кореневу, що співвідносить його з пізньопраслов'янською а.п.с. мотивувального ад'єктива(< *grgbb (Скл., 141). Так, у давніших бойківських говірках та г.в.у.л.м. наведений вербатив (з поодиноким префіксованим дериватом) репрезентує наголошеність тематичного афікса інфінітивної форми, що ілюструє тенденцію до усталення суфіксально-флексійної акцентуації: грубити «грубо прясти»: Ой, ти, Анно, пр'адйр'імно, не треба грубити. (СБГ, І, 195), погрубйти «поширити» «зробити грубшим, товстішим» (СБГ, II, 93), грубити (Жел., 161), погрубйти (Жел., 674). У сучасній східнобойківській локальній говірці він також має варіантне наголошування - суфіксально- флексійне й кореневе. Перший акцентний варіант засвідчує кореляцію з пізньопраслов'янською а.п.с. мотивувального ад'єктива, а другий, при співвіднесеності з акцентуаційними особливостями в литовській мові (grubti «грубіти» (ЕСУМ, І, 603), може слугувати маркером новітньої па^окситонези в усій граматичній його парадигмі: угиЬйі / yrubiti, yrubl'u / yrubl'u, yrubit / yrubit «грубіянити» (СКУТГ, 90). Укладачі сучасних лексикографічних джерел (і тут не без впливу російської лексикографічної традиції - нагрубйть «продемонструвати грубощі й зневагу, наглість', наговорити грубощів» (Даль II, 396), грубйти, -блю, -бйш (РУС, І, 320) аналогічно подають їх із суфіксально-флексійною акцентуацією, незважаючи на відсутність наведених вербативів у п.-с.в.у.л.м., що також корелює з одним з акцентних його варіантів у бойківських говірках: грубйти, -блю, -бйш, -имо (Орф., 163), нагрубйти, -блю, -бйш, -имо (Орф., 391).

Відад'єктивний вербатив з відіндоєвропейською девербативною основою кривити (< іє. *(s)ker-«вигинати, кривити, крутити» (ЕСУМ, III, 88), попри розширеність ареалу його вжитку (бойківські, марамороська й гуцульська локальні сучасні говірки), у досліджуваному наріччі, як і в староукраїнській мові та г.в.у.л.м., має невисокий ступінь продуктивності морфологічної деривації й варіантність акцентуації, що виводиться з пізньопраслов'янської a.n.c. (*krlviti *krlvltb (Скл., 161). І в давніших бойківських говірках, і в сучасній локальній гуцульській означене дієслово з поодиноким префіксова- ним дериватом, усупереч неповноті граматичної парадигми, підтверджує тенденцію до збереження давнього наголошення тематичного афікса: кривити, кривлю «кривити, викривляти» (1642 ЛС, 71) (СУМ, 15, 108), кривитис'а «нарікати». Пор. п. krsywic siq. (СБГ, І, 387), покривити1 «покрутити» (СБГ, II, 102), кривйтис'и «кривитися, викривлятися; випрошувати, канючити щось» (МСГГ, 86).

Сучасні ж локальні східнобойківська й марамороська говірки в безпрефіксному й похідних утвореннях підтверджують кореневий тип акцентуації, яка вмотивовується парокситонним відтягненням наголосу на корінь у всій граматичній парадигмі: [kriviti\: (i)s=kriviti, (i)s=krivl'u, (i)s=krivit На «викривити» (СКТУГ, 108), кривити, -вл'у, -виш «кривіти» (Саб., 153), \крйвитис'а\, -вл'ус'а, -вис':а «ставати кривим»; «злитися на кого-небудь» (Саб., 153).

Спільнокореневі деривати аналізованого словотворчого гнізда в г.в.у.л.м. мають варіантну акцентуацію інфінітивних форм - наголошення суфікса класу основи, яке є давнім, і - кореня, що є відносно новішим, парокситонно зумовленим. Такий наголосовий малюнок засвідчує співвіднесеність з живим мовленням або вплив п.-с.в.у.л.м.: кривити (Жел., 378), накривйти (Жел., 481), перекривити / перекривляти (Жел., 617), покривити (Жел., 687), скривити (Жел., 687).

Укладачі давнішого лексикографічного джерела п.-с.в.у.л.м., не без впливу живої російської мови (кривить / кривлять (пек.) «викривляти, перекошувати, вигинати, гнути, робити пряме кривим» (Даль II, 378), реєструють інфінітивні форми означених дієслів з наголосом на суфіксі класу основи: кривити, -ся «карлючити, -ся» (Ум., Сп. II, 47). На противагу цьому новітніші словники п.с.в.у.л.м., а отже, і с.у.л.м. подають аналізовані вербативи із суфіксально-кореневим типом акцентуації, спричиненим парокситонним відтягненням наголосу з флексій на корінь у презенсних формах, окрім першої особи однини: кривити, -елю, -виш «кривити»; «чинити несправедливо» (Гр. II, 304), кривити, -елю, -виш «викривлятися»; «кривлятися, робити міну» (Гр. II, 304), покривити, -елю, -виш «викривити» (Гр. III, 278), покривитися, -елюся, -еишся «скривитися»; «викривитися» (Гр. III, 278), кривйти(ся), -влю(ся), -виш(ся), (Орф., 331), перекривитися), -влю(ся), -виш(ся) (Орф., 496).

Відад'єктивний девербатив лівити в досліджуваних говорах також засвідчує продуктивність вжитку й морфологічної деривації, як і варіантність акцентуації, закорінену в пізньопраслов'янську а.п.с. мотивувального ад'єктива (<*1ёгъ (Скл., 142): лівити «піддаватися, поступатися (кому); слабнути», «попускатися, робитися вільнішим» (О.), облівйти «зробити легким, ослабити, слабо зв'язати», полівйти «полегшити, ослабити, пом'якшити» (Ж.); ч. levny «помірний, стриманий, дешевий», leviti «пом'якшувати, стримувати»; іє. *1еи-«ослабити» (ЕСУМ, III, 256).

У бойківських говірках означений вербатив з його префіксованим перфективом репрезентує варіантну акцентуацію. Давніше лексикографічне джерело фіксує його із суфіксально-кореневим наголошуванням: лівити «попускати», «робити вільнішим» (СБГ, І, 413), полівйти «знизити, скинути (ціну)»; «полегшати (про біль)»'. Зараз хворому поліеит.; «спадати (про мороз)»; «спадати», техн. «попустити» / поліуати `«відступати, легшати (про біль, хворобу)» (СБГ, II, 105), поліви'тії (про погоду) «попустити»: Надвор'і' пдл'іви'лд (СБГ, II, 105). У локальній східнобойківській говірці префіксова- ний перфектив функціонує із суфіксально-флексійною й суфіксально-кореневою акцентуацією: [l'iviti\: po=l'iviti, po=l'iwl'u / po=l'iwl'u, po=l'ivyt / po=l'ivit «послабити (тиск, натяг)»', pol'iviti --jak sco zazato, motusku => [slabiti] [СКУТГ, 1І4].

Сучасні ж центральнобойківські говірки демонструють наголосову відмінність мотивувального й префіксованого дериватів (суфіксально-флексійне й суфіксально-кореневе)', лівйти, лівйт «підкорятися, іти на поступки кому-небудь; уступати»; «теплішати (про погоду)» (СГЦБ, 257), полівйти, -в'ю, -виш / полів'яти «попустити, ослабити що-небудь міцно зв'язане, стягнуте»; «уступити комусь у чому-небудь»; полів'яє «звільнятися від болю, тривоги і т.п.; полегшувати»; полів'яє «потеплішати (про погоду, клімат)»; «продаючи, знизити ціну на яку-небудь суму»; «попустити основу в ткацькому верстаті, коли її натягнено більше, ніж потрібно» (СГЦБ, 367).

Аналізовані вербативи в сучасній локальній мара- мороській говірці виявляють суфіксально-флексійний акцентний тип (при парокситонному наголошуванні п.ф.п.о.о. префіксованого його перфектива): лівйти, -вл'у, -вйш «ослабляти напруження, поступатися»; лівит «пом'якшати (про погоду - потепління після мррозів)»: Зачало л'івйти. (Саб, 161), полівйти, -л'івл'у, -л'івйш / полівл'ати «ослабити напруження, попустити; поступитися»; «полегшати після хвороби»; «слабшати (про мороз), теплішати (про погоду)» (Саб, 251).

Лексикографічні джерела гуцульських говірок і г.в.у.л.м., незважаючи на традиційну представленість в них (переважно) інфінітивної форми вербативів, в означених дериватах підтверджують наголошеність суфікса класу основи: лівйти «послаблювати тугий вузол» (СГГ, 113), полівйти «попустити, слабшати»; «потепліти» (СГГ, 153), полівйти «попустити, полегшати, пом'якшити (про біль, хворобу та ін.); потепліти» (МСГГ, 148), лївйти «піддаватися, поступатися (кому); слабнути» (Жел., 407), облївйти (Жел., 542), полівйти (Жел., 689).

У п.-с.в.у.л.м. і с.у.л.м. представлено лише поодинокий префіксований перфектив, що характеризується непродуктивністю вжитку й морфологічної деривації та суфіксально-флексійним типом акцентуації: полівйти, -елю, -виш «повернути вліво»; «полегшати комусь, зробитися краще (про хворих)» (Угор.) (Гр. III, 284), полівити, -елю, -виш «їдучи, йдучи, відхилитися ліворуч»; «спрямувати щось ліворуч»; діал. «полегшати» (СУМ, VII, 72).

Дієслово меншити аналогічно, попри непродуктивність слововжитку й вузьку локалізацію (лише локальна бойківська говірка), засвідчує варіантне наголошування - суфіксально-флексійне й кореневе. Перший варіант вмотивовується аналогічними дериваційними процесами, супроводжуваними рецесій- ним зміщенням наголосу на суфікс класу основи в інфінітиві, як і на флексії в презенсі, що корелює з пізньопраслов'янською а.п.с. мотивувального ад'єктива (< *т%къ (Скл., 142), тьпь(-]ь) <*minjis, mbnbs- «менше»; іє. *теі- «зменшувати, скорочувати» (ЕСУМ, III, 438): Jmensiti]: (i)z=mensbti, -и, -it «зменшити»: zmensiti plat'a ^ \menciti] (СКУТГ, 119).

У г.в.у.л.м. аналізований відад'єктив засвідчує дериваційну продуктивність, спричинену, мабуть, джерельністю бази ілюстративного матеріалу (центральні й південні терени України), як і наголошеність тематичного афікса інфінітивної форми, що репрезентує ту ж тенденцію до усталення суфіксально- флексійного типу акцентуації: меншити (Жел., 434), зменчйти / зменшйти / зменшувати, зменшена віра (Жел., 306), поменч(ш)йти, -ся (Др., 170) / поменшати (Жел., 695). З аналогічним наголошуванням означений вербатив, як і його похідні, функціонує в говорах російської мови та - і літературній мові: меншйть, менйть «меншити, зменшувати, вкорочувати» (Даль II, 318), меншить «меншити / зменшувати» (РУС (1924), 1253), уменшить і уменшить / уменшать «зменшити / зменшувати, поменшити, применшити» (РУС, III, 613).

У п.-с.в.у.л.м. аналізований вербатив та його префіксовані деривати, окрім постфіксального утворення з префіксом з-, підтверджують суфіксально-флексійну акцентуацію, що співвідносить його з більш продуктивним наголосовим варіантом у бойківських говірках: меншити, -ш$, -шйш «зменшувати» (Гр. II, 417), поменшити, -ш$, -шйш / поменшати «зменшити» (Жел.) (Гр. III, 294), применшити, -ш$, -шйш / применшити «зменшити» (Гр. III, 425); зменшйти, -ш$, -шйш / зменшувати «зменшити» (Гр. II, 164), але: зменшитися, -шуся, -шишся / зменшуватися «зменшитися»; «підкоритися комусь, поступитися старшому» (Гр. II, 164).

Лексикографічне джерело в.у.л.м.п.у. похідні його вербативи репрезентує з варіантним наголошуванням: перфектив з префіксом з-- суфіксально- флексійна акцентуація (зменшйти, -ш$, -шйш (Гол., 147), а з префіксом при- - суфіксально-флексійна й коренева (применшйти, -менш$, -меншйш (Гол., 319). Обидва акцентні варіанти співвідносяться з його наголосовими особливостями в досліджуваних говорах.

Аналізоване дієслово в с.у.л.м. засвідчує продуктивність морфологічної деривації. Похідні ж його утворення характеризуються наголосовою відміною. Так, вербатив з префіксом по-, за аналогією до наголошування його в обидвох варіантах літературної мови, підтверджує суфіксально-флексійну акцентуацію, а деривати з префіксами з- і при-, за аналогією до наголошування дієслова зменшити в п.-с.в.у.л.м., - кореневу: поменшйти, -ш$, -шйш, -имо (УЛВН, 478, Орф., 558), зменшити, -шу, -иш (Погр., 223, УЛВН, 244, Орф., 274), применшити, -шу, -иш (Погр., 445, УЛВН, 504, Орф., 597).

Отже, серед усіх говорів південно-західного наріччя аналізовані вербативи засвідчені переважно бойківськими і локальною марамороською говірками. Незважаючи на обмеженість ареалу вжитку, вони лексично внормовані у варіантах української літературної мови, отже, і в сучасній. Більшість з них у досліджуваних говорах (попри переважання варіантної акцентуації) тяжіє до суфіксально-флексійного наголошування. У локальній ж сучасній східнобойківській говірці вони репрезентують системність варіантної акцентуації, зумовленої перехрещенням двох наголосових тенденцій, співвідносних з акцентними особливостями південнослов'янських і західнослов'янських мов, а також російської.

Дієслово грубити в бойківських говірках потверджує варіантне наголошування - суфіксально-флексійне й кореневе, а в с.у.л.м., при відсутності його в п.-с.в.у.л.м., - суфіксально-флексійне. Вербатив кривити з його похідними у давніших бойківських говорах функціонує із суфіксально-кореневим, у східнобойківській і марамороській локальних сучасних говірках - з кореневим, у п.-с.в.у.л.м., а отже, і в с.у.л.м. - із суфіксально-кореневим, при парокситон- ному акцентуванні п.ф.п.о.о. Відад'єктивний дериват лівити в бойківських говірках виявляє варіантне наголошування - суфіксально-кореневе й кореневе, а в марамороській локальній - суфіксально-флексійне, при суфіксально-кореневому похідного його вербатива, у п.-с.в.у.л.м., як і в сучасній літературній, - суфіксально-флексійне. Каузатив меншити в бойківських говірках має варіантну акцентуацію - суфіксально-флексійну й кореневу. Споріднені деривати всього словотворчого гнізда в п.-с.в.у.л.м., окрім поодинокого префіксального перфектива, репрезентують суфіксально-флексійне наголошування, а у в.у.л.м.п.у. та с.у.л.м, як і в бойківських говірках, - варіантне, суфіксально-флексійне й кореневе.

Незважаючи на периферійність зони бойківських говірок у структурі української мови, один з акцентних варіантів аналізованих вербативів виступає нормативним у с.у.л.м. У наголошуванні префіксованих вербативів спостерігаємо тенденцію до усталення акцентної співвіднесеності із суфіксальними мотивувальними дериватами, хоча останні не позбавлені наголосових відхилень навіть у структурі одного говору. Аналогічне явище простежуємо і в акцентуації аналізованих дієслів с.у.л.м.

Умовні скорочення

Малі літери: a.n.c. - рухома акцентна парадигма; п.ф.п.о.о. - презенсна форма першої особи однини, п.ф.т.о.о. - презенсна форма третьої особи однини; г.в.у.л.м. - галицький варіант української літературної мови; п.-с.в.у.л.м. - південно-східний варіант української літературної мови; в.у.л.м.п.у. - варіант української літературної мови періоду «українізації», с.у.л.м. - сучасна українська літературна мова.

Література

Винницький В. Українська акцентна система : становлення, розвиток / Василь Винницький. - Львів : Бібльос, 2002. - 578 с.

Іваночко К. Видова й наголосова співвіднесеність суфіксальних вербативів з процесуальною семантикою впливу на об'єкт (суб'єкт) третьої та дев'ятої структурних кляс із суфіксами -а-, -и- в південно-західних говорах української мови в порівнянні з говорами російської / Костянтин Іваночко // Spheres of culture: Jomal of Philology, History, Social and Media Communication, Political Science, and Culturel Studies. - Lublin: Maria Curie-Skladowska University, 2014. - Volume IX. - S. 200-208.

Іваночко К. Особливості наголошування суфіксальних відсубстантивних дієслів із суфіксом -и- суфіксально- флексійного акцентного типу в марамороській локальній говірці закарпатських говірок / К. Іваночко // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Філологічні науки. - Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2015. -Вип. 38. -С. 143-150.

Кобиринка Г. Джерела дослідження динаміки акцентуації в українських діалектах / Галина Кобиринка // Українська мова. -2017. -№ 1.-С. 55-65.

Скляренко В. Г. Праслов'янська акцентологія/В. Г. Скляренко. -К., 1998. - 342 с.

Тер-Аванесова А. В. Об одной восточнославянской изоглоссе в области глагольного ударения / А. В. Тер- Аванесова // Діалекти в синхронії та діахронії: загальнослов'янський контекст [тези доповідей міжнародної конференції] / за ред. П. Ю. Гриценка. - К. : КММ, 2004. - С. 459-464.

Умовні скорочення лексикографічних джерел

ГБ-Верхратський І. Говір батюків/ІванВерхратський. - Львів, 1912,- 308 с.

Гол. - Голоскевич Г. Правописний словник / Григорій Голоскевич : Вид-во Союзу українців у Великій Британії. - Лондон, 1961.-451 с.

Гр. - Грінченко Б. Словарь української мови : у 4-х томах [упоряд. з додатком власного матеріалу Б. Грінченко]. - К. :Вид-воАНУРСР, 1958.-Т. І:А.-Ж.-494с.; 1958,-Т.ІІ:3-Н.-573 с.

Даль - Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: в 4-х т. / В. И. Даль. - М. : Русский язык, 1978. - Т.1:А-3.-699с.; 1979. -Т.11:И-0. -779 с.

ЕСУМ - Етимологічний словник української мови: у 7-й т. / [редкол. : О. С. Мельничук (гол. ред) та ін.]: К. : Наук, думка, 1982. - Т. 1 : А - Г / [уклад. Р.В. Болдирьов та ін.]. - 631с.; 1989. - Т. 3. : К-М / [уклад. Р. В. Болдирьов та ін.]. - 552 с.

ЭССЯ - Этимологический словарь славянских языков. Праславянский лексический фонд / редак. О. Н. Трубачев, А. Ф. Журавлев. -М. : Наука, 1978. - Выпуск 5. - 232 с.; 1978. -Вып. 6. -222 с.; 1990. -Вып. 17. -272 с.

Жел. - Желеховський Є., Недільський С. Малоруско-німецкий словар : у 2 - х т. [фотопередрук з післясловом Олекси Горбача]. - Мюнхен : Monachii, 1982. -ТТ.1-2.-1117 с.

МСГГ - Піпаш Ю. О. Матеріали до Словника гуцульських говірок / Ю. О. Піпаш, Б. К. Галасюк. - Ужгород : Графіка, 2005. -264 с.

Орф. - Орфографічний словник української мови. - К. : Наук, думка, 1994. - 864 с.

Пі - Піскунов Ф. Словник живої народнеі, письменної і актової мови руськихь югівщань Російської і Австро- Венгерськоі цесарії / Фортунать Пискуновь. - Кіевь : Типографія Е. Я. Федорова, 1882,- 304 с.

РУС (1924) - Російсько-український словник/гол. ред. акад. А. Е. Кримський. К.: Червоний шлях, 1924.: Електронна версія Російсько-українського словника : А-П / підготував Олександр Телемко. - К. : Вид-во «К.І.С.», 2007. - 3059 с.

РУС - Русско-украинский словарь : в 3-х т. [Редкол. И. К. Белодед (председ.) и др.). - 3-є изд. - К. : Глави, ред. УСЭ, 1988. -Т.ІІ:Н- приять. - 924 с.; 1988. - Т. III :про -Я.- 832 с.

Саб. - Сабодаш І. Словник закарпатської говірки села Сокирниця Хустського району Я/ Іван Сабодаш. - Ужгород : Ліра, 2008. - 478 с.

СБГ - Онишкевим М. Словник бойківських говірок : у 2-х ч. /М. Й. Онишкевич. - К. : Наук, думка, 1984. - Ч. І. - 495 с.;Ч. II.-515 с.

СГГ - Гуцульські говірки. Короткий словник / відпов. ред. Я. Закревська. - Львів, 1997. - 232 с.

СГЦБ - Матіїв М. Словник говірок центральної Бойківщини / Микола Матіїв. - Київ - Сімферополь: Ната, 2013. --601 с.

Скл. - Скляренко В. Г. Праслов'янська акцентологія / В. Г. Скляренко. - К., 1998. - 342 с.

СКУТГ - Словарь карпатоукраинского торуньского говора / [отв. ред. А. Ф. Журавлев]. -М.: ИС РАН, 2001. - 216 с.

СУМ - Словник української мови: в 11-ти т. / за ред. I. К. Білодіда. - К. : Наук, думка, 1976. - Т. VII. - 723 с.

СУМ - Словник української мови XVI - першої половини XVII ст. [відп. ред. Дмитро Гринчишин, Марія Чікало]. - Львів : Інститутукраїнознавства імені І. Крип'якевичаНАН України, 2010. -Вип.15 :К.-Л,- 256 с.

Размещено на Allbest.ru