Прагматичні характеристики іронії

О. Фадеева кандидат філологічних наук, доцент кафедри перекладу Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградсъкого

Анотація

У статті досліджуються прагматичні особливості іронічних висловлювань як непрямих мовленнєвих актів. Основна увага зосереджена на прагматичному ефекті, створеному різними розрядами іронічних мовленнєвих актів. Встановлюються закономірності й частотність вживання мовленнєвих актів іронії у художніх творах XX - XXI століть.

Ключові слова: іронія, дискурс, мовленнєвий акт, речення, імплікатура, експлікатура.

Аннотация

В статье исследуются прагматические особенности иронических высказываний как косвенных речевых актов. Особое внимание уделено прагматическому эффекту, производимому разными разрядами иронических речевых актов. Устанавливаются закономерности и частотность использования речевых актов иронии в художественных произведениях XX - XXI веков.

Ключевые слова: ирония, дискурс, речевой акт, предложение, импликатура, экспликатура.

Summary

The article deals with the pragmatic peculiarities of ironical utterances as indirect speech acts. Special attention is paid to the pragmatic effect produced by different types of ironical speech acts. Regularity and frequency of the irony speech acts used in fiction works of the XX - XXI centuries are established.

Key words: irony, discourse, speech act, sentence, implicature, explicature, pragmatic effect.

мовленнєвий прагматичний акт іронія

Іронія є складним і багатоплановим лінгвістичним явищем, яке давно привернуло до себе увагу фахівців зі стилістики й літературознавства. Мовні засоби її вираження докладно вивчено й описано в цілій низці досліджень [1; 2; 3]. Проте тривалий час її прагматичні властивості лишалися поза увагою лінгвістичної науки, лише останніми роками виник інтерес до іронії як мовленнєвого акту і вона стала об'єктом вивчення лінгвістичної прагматики [5, с. 159-174]. Ця стаття є спробою детального розгляду прагматичної, зокрема мовленнєвоактової, структури іронічного висловлювання і можливостей його реалізації в іронічному дискурсі.

І.П. Сусов називає іронію непрямим мовленнєвим актом, пов'язаним із так званою теорією імплікатур Г.П. Грайса [5, с. 159]. Таким мовленнєвим актам (висловлюванням) властиве протиріччя між буквально сказаним (експлікатурою) і фігуральним змістом, що реалізує намір мовця (імплікатурою). Воно виникає через порушення постулату якості у принципі кооперації. Як відомо, постулат якості передбачає дотримання двох субмаксим:

не кажи того, що ти вважаєш неправдивим;

не кажи того, для чого тобі бракує достатніхпідстав [5, с. 159].

Іронічне висловлювання - це той випадок, коли мовець намагається передати не тільки пряме значення використаного речення, а й додатково дещо інше. Мовець може мати на увазі якусь іншу мету. У такому разі значення мовця відрізняється від значення висловленого речення. Прагматичне значення є набагато ширшим, ніж семантичне, воно охоплює семантичне, може його як посилити, так і приглушити, навіть анігілювати. Саме так відбувається у випадах, натяках, метафорі, іронії тощо:

“I thoughtyou said monsters don't care about mortals. That sword ofyours-”

“Niceguy,” Rachel said (Rick Riordan. “The Battle of the Labyrinth”).

Наведений приклад є ілюстрацією зазначеного протиріччя між позитивним змістом речення “Nice guy” та додатковою характеристикою надмірної жорстокості, про яку в діалозі йшлося вище. Цілком очевидно, що подання мовного матеріалу саме в такій, іронічній формі надає додаткової стилістичної виразності за рахунок прагматичного чинника.

Спираючись на комунікативні типи речення, Г.Г. Почепцов увесь корпус мовленнєвих актів розподілив на такі класи: констатив, квеситив, промісив, менасив, директив, реквестив, експресив [4]. Видається доцільним розглянути випадки іронічних висловлювань відповідно до цієї класифікації.

“Your books show the spoil ofCartagena to amount to some ten million livres. The men know - and they are very skilled in these computations - that it exceeds the enormous total offorty millions. They insist that the treasure itself be produced and 'weighed in theirpresence, as is the custom among the Brethren ofthe Coast.”

“Oh, but ofcourse!” Blood's irony laughed in his eyes (Sabatini R. “Captain Blood. His Odyssey”).

У наведеному фрагменті діалогу іронічність констативу “But you are learning quickly” підтверджується автором тексту. Тут іллокутивна сила докору, що французький аристократ із титулом барона поводиться як звичайний пірат, торгуючись за долю у награбованих скарбах, прихована за формою стилістично нейтрального розповідного речення.

Нерідко в діалогічному дискурсі комуніканти оформлюють іронію у вигляді квеситива:

“But 'who are these?” And he designated the man and the 'woman.

“Not so.” Levasseur contained himself with difficulty before that irony. “They were in the Dutch brig” (Sabatini R. “CaptainBlood. His Odyssey”).

Слід зазначити, що за смислом, як демонструють наведені приклади, питання майже не потребують відповіді, отже, наближаються за стилістичним навантаженням до риторичних.

Аналіз граматичної форми питальних речень показав, що іронічним може бути майже будь-яке з них. У наведеному вище фрагменті іронічний мовленнєвий акт виражений загальним питанням. Наступний приклад демонструє іронію у мовленнєвому акті у формі розділового питального речення:

“It is too `eavy, all zis `Ogwartsfood,” they heard her saying grumpily as they left the Great Hall behind her one evening (Ron skulking behind Harry, keen not to be spotted by Fleur). -- “I 'will notfit into my dress robes!” “Oooh there's a tragedy, ” Hermione snapped as Fleur went out into the entrance hall. “She really thinks a lot of herself, that one, doesn't she? ” (Rowling J. “Harry Potter and the Goblet of Fire”).

Іронія може бути вираженою також і у формі спеціального питання:

“Don 'tyou dare -- ” squealedAuntPetunia, but again 'Vernon waved her down...

“Just in case you've forgotten,” said Harry, “I've already got a house my godfather left me one. So what -would I want this one? All the happy memories?” (Rowling J. “Harry Potter and the Deathly Hallows”).

Найменш уживаними в іронічному сенсі є альтернативні питання:

Snape raised his eyebrows and his tone was sardonic as he asked, “Are you intending to let him kill you?”

“Certainly not. You must kill me.”

There was a long silence, broken only by an odd clicking noise. Fawkes the phoenix was gnawing abit of cuttlebone.

“Would you like me to do it now?” asked Snape, his voice heavy -with irony. “Or -would you like a few moments to compose an epitaph?” (Rowling J. “Harry Potter and the Deathly Hallows”).

Вивчення граматичної структури іронічних мовленнєвих актів у діалогічному дискурсі дозволило зафіксувати також використання квеситивів з інвертованим порядком слів:

“You don't see те then as an angel of compassion? ”

Palmer laughed gaily. “Bless you, Martin,” he said. “Your irony -will be the saving of all three of us” (Murdoch I. “A Severed Head”).

Випадки вжитку мовленнєвих актів іронії у вигляді питальних речень з інвертованим порядком слів відповідають стилістичному призначенню відтворення розмовного стилю у художніх текстах.

Аналіз корпусу мовленнєвих актів з іронічним значенням показав, що як іронічні можуть також використовуватись промісиви:

Don Pedro's sly little smile suggested subtly complete agreement. “It is understood, then, that you will give orders for the promptest victualling of the ships. His Excellency must not be kept waiting, and, anyway, the ebb will not wait even for him.”

“Oh, perfectly,” said Don Sebastian. Irony exaggerated his submission. “I -will give the orders at once” (Sabatini R. “The Fortunes of CaptainBlood”).

Більш напружений емоційний стан учасника діалогу зазвичай виражається у формі непрямого менасиву:

“...If our illustrious Prime Minister knew nothing of this plot, then let him produce this `missing' nephew,” Vordrozda's voice was heavy with sarcasm (Bujold L.M. “The Warrior's Apprentice”).

Іронічного смислу у процесі розгортання дискурсу набувають також і мовленнєві акти директивного типу. Вони, відповідно, можуть оформлюватись як у вигляді прямого директивного висловлювання, так і у формі більш м'якого, ввічливого реквестиву:

“Well, what else can I say?” Ron shouted, and Harry was glad that Ron was fighting back.

“Oh, I don't know!” yelled Hermione -with awful sarcasm. “Rack your brains, Ron, that should only take a couple of seconds -” (Rowling J. “Harry Potter and the Deathly Hallows”).

У наведеному прикладі персонажі перебувають у стані емоційної напруги, що відбивається у тексті у формі прямих висловлювань із порівняно невеликою довжиною. Слід зауважити, що така структура цілком відповідає закономірностям розгортання конфліктної взаємодії, коли синтаксичні особливості реплік учасників свідчать про їхній емоційний стан на момент акту говоріння [6, с. 11-13].

“Не's easy to get along with,” Cordelia assured Dr. Henri. “Just admire the horses, and ask a few leading questions about the -wars, andyou can relax and spend the rest ofyour time listening.”

Henri's brows went up, as he searched her face for irony. Henri was a sharp man. Cordelia smiled cheerfully (BujoldL.M. “Shards ofHonor”).

Ввічлива форма директивного мовленнєвого акту традиційно має непрямий характер прохання, що відображається у дискурсі реквестивом:

“Perhaps Lady Vorkosigan -would care to stay and visit a -while,” Princess Kareen murmured on cue, -with only a faint trace ofirony (Bujold L.M. “Barrayar”).

У наведеному прикладі запрошення підкреслено оформлюється комунікантом як увічливе і зроблене за всіма правилами етикету. Дія відбувається у формальних умовах королівського прийому високопоставлених осіб держави. Про іронічний характер прохання свідчить авторський коментар. Слід окремо вказати на той факт, що автори художніх творів у більшості випадків екстралінгвістично (авторськими ремарками) звертають увагу читача на іронічність дискурсу персонажів. Це свідчить про їхній свідомий намір привернути увагу до іронії як надзвичайно важливого для реалізації задуму стилістичного засобу і спробу додатковими засобами забезпечити досягнення бажаного перлокутивного ефекту.

Поширеним для вираження іронії мовленнєвим актом є експресив:

“I desire, sir, that we befriends,” said he suavely.

“Ye're not by any means the first to do that,” the other scoffed. “But they've mainly been Spaniards, and they hadn 'tyour luck” (Sabatini R. “Captain Blood. His Odyssey”);

Instead of a piecemeal collapse beginning that afternoon - the hour when Lieutenant Bone had calculated thefirst Dendarii payroll chits would start bouncing - it would be just one great crash at an undefined future date. Hooray (Bujold L.M. “Brothers in Arms”).

У наведених прикладах комунікантами демонструється перебільшене захоплення, яке за формою суперечить негативному ставленню до ситуації. Таким чином, імплікатура висловлення постає із протилежним знаком до експлікатури. Типовою рисою іронії, як відомо, є саме позитивна експлікатура і негативна імплікатура.

В окремий розряд виокремлюється такий тип мовленнєвих актів, як перформативні вислювлювання. Незважаючи на той факт, що вони не розглядаються у лінгвістиці як непрямі, перформативи так само є надзвичайно ефективним засобом вираження іронії. У випадку з іронічними перформативами спостерігається дещо особлива закономірність: у перформативах факт відсутності збігу імплікатури й експлікатури висловлювання не є обов'язковим. Нижченаведений приклад ілюструє традиційне розходження наміру мовця і форми висловлювання:

“You confound те, Lord Vorkosigan. I believe 1'mfinally beginning to understand why lllyan always...”

Miles essayed a short, ironic salaam in Haroche's direction. “Thankyou, General” (Bujold L.M. “Memory”).

Наступний фрагмент такого розходження не містить. Тут іронічним є підкреслення формальності самої ситуації, коли подарунок, який робить хазяїн слузі, відбувається в антуражі дозволу ним користуватися протягом необмеженого часу:

“I see.” Не smiled a little. “Lieutenant Koudelka, as your commanding officer and a vassal secundus to Ezar Vorbarra, I am officially issuing you this weapon of mine, to carry in the service of the Emperor, long may he rule.” The unavoidable irony of the formal phrase tightened his mouth, but he shook off the blackness, and handed the stick back to Koudelka, 'who bloomed again (Bujold L.M. “Barrayar”).