Природа й засоби вираження категорії оцінності були предметом дослідження в працях О.М. Вольф, В.І. Говердовськош, В.Д. Дєвкіна, Г. Клауса, І.В. Кононенко, Т.А. Космеди, В.М. Телії, В.К. Харченко, В.А. Чабаненка, В.І. Шаховського.

Оцінка є результатом свідомої діяльності комунікантів, вона передбачає позитивну або негативну позицію суб'єкта щодо оцінюваного об'єкта [1, с. 21]. Однак певні явища оцінює не окрема особа, а передусім соціум, у якому формуються ціннісні параметри, критерії, настанови, що ними керується суб'єкт, відштовхується від них як основи різнотипних вимірів стосовно загальноприйнятих суспільних норм. Емоційно оцінюється, як правило, не будь-який референт загалом, а та чи інша його риса, властивість, ознака, зовнішні та внутрішні особливості (характер, поведінка, вчинки, манери). У зв'язку з цим В.М. Телія розрізняє два типи психологічної оцінки, яка має безпосередній зв'язок із емоційним станом людини: «... одна з них описує почуття, інша спонукає відчути (пережити) певне почутгя-ставлен- ня...» [7, с. 34]. Об'єкт, що оцінюється, зіставляється з іншими (однотипними), такими, що не мають певної оцінної кваліфікації, прирівнюється до норми, стандарту. У такий спосіб установлюється відповідність чи невідповідність стереотипові, еталонним нормам і визначається позитивним чи негативним.

Роль контексту під час з'ясування змісту оцінки першорядна, тому що саме він належить до вагомих засобів актуалізації конкретних аксіологічних сем. Як справедливо зазначає М.П. Кочерган, у низці випадків слова або їх окремі значення навіть можуть передбачати контекст як вияв безпосередньої взаємозалежності між словом і контекстом [4, с. 15]. Такий «передбачений» контекст може як посилювати словникове оцінне значення лексеми, так і нейтралізувати його, а також сприяти утворенню індивідуальних, оказіональних аксіологічних значень у нейтральних словах.

Зауважимо, що лексеми з негативним значенням зазначеного періоду утворюють лексико-семантичне поле, що об'єднує сукупність лексичних і лексико-фразеологічних одиниць, пов'язаних спільною темою, являє собою ядерно- польове утворення, в якому, у свою чергу, виділяються фрагменти, або парцели, представлені лексико-семантичними групами слів. Лексичні одиниці поля покривають різні понятійні сегменти, хоча при цьому можуть частково перекривати одна одну. Вони знаходяться одна з одною в основному у відношенні комутації, або, якщо використати терміни дескриптивної лінгвістики, у відношенні додаткової дистрибуції.

Слова, що входять в семантичне поле, пов'язані спільною (принаймні однією) семою, яка належить відповідній дефініції (тлумаченню) кожного із цих слів. Зазначимо, що до ядра лексико-семантичного поля негативності ми зараховуємо лексеми, семантика яких виражена суцільним негативним значенням, до ближньої периферії - ті, семи негації яких домінують і становлять половину семантичної структури, до дальньої периферії - слова, у яких негативність виявляється тільки в окремих значеннях і певних контекстах. З огляду на це визначаємо мету спостереження - виділити групу лексем, які набувають негативного значення в текстах полемічної літератури кінця XVI - першої половини XVII ст., визначити їх типи за ступенем вияву негативності, особливості вживання та функціонування.

Отже, для визначення компонента з негативним значенням у структурі лексем використовуємо семантичний аналіз і контекст.

Лексеми можуть бути виражені іменниками, прикметниками, дієсловами. Кожна група представлена властивими їй лексико-граматичними типами.

Серед лексем з емоційно-оцінним значенням, що набувають негативного значення, виділяємо такі типи:

1. Абстрактні іменники:

- на позначення рис характеру людини. Лексема гордість налічує такі варіанти значень: 1) почуття особистої гідності, самоповаги, гордість; 2) надмірно висока думка про себе і зневага до інших; пихатість, гордість, гордовитість [5, вип. 7, с. 23-24]. Як бачимо семантика лексеми неоднорідна, оскільки містить і позитивну оцінку (1 знач.) і негативну (2 знач.). Тому саме аналіз контексту дає можливість установити вживання цієї лексеми зі значенням негативності: Нєєе телесная ли то мдрость противозаконна%я, же явнеє самомнительною гордостью над всйхь превознесшися [6, с. 29]. Же тежь первый ангглъ подънесшися в гордость а хотачи ровень бытии вышнеми. Зверженъ эсть зов сим почтом з высокости [6, с. 46]. WT чого потом, пятый, который заседал мйстце первое гордостью и лакомствомъ и многою славою свйта того за наданемъ великих панствъ и богатствъ зведеный, wTcmnnn дороги правое [6, с. 25]. А гордость всякая оумножается wT преизобилных рйчей [6, с. 25].

До цього ряду зараховуємо й такі лексеми: пыха («надмірно висока думка про себе, погорда, зарозумілість, зазнайство // Надмірна впевненість у своїх силах, здібностях, можливостях; самовпевненість; самолюбство; гордість»); самолюбія («почуття власної гідності, звичайно загострене підвищеною чутливістю до думки про себе оточення; турбота тільки про себе, про свої інтереси, егоїзм»); славолюбіа («любов до слави, прагнення до неї»): войска противьсобй

«Південний архів» (Збірник наукових праць. Філологічні науки) „Pivdenniy Arkhiv” (Collectedpapers on Philology)

зводячихъ и кровь для своего славолюбіа проливаючихъ, бывало! [8, с. 1648]; тщеславіе («любов до слави, прагнення до неі>>); слабость («відсутність твердого характеру, сили волі»);

- на позначення почуттів і психологічного стану: забуренье («збурення;, надмірне збудження шал, шаленство»); затрясненье («підрив основ, докорінні зміни чого-небудь, потрясіння»); невігдомость («незнання»);

- на позначення властивостей і ознак: простота («про надто довірливу, наївну людину»); слігпота («нездатність, невміння помічати те, що відбувається, правильно оцінювати його»); темнота («неосвіченість, відсталість, неуцтво»);

образні експресивні назви: рана («Сильне переживання, душевний біль, стращдання // Те, що найбільше непокоїть, турбує кого-небудь; матеріальна і моральна шкода, заподіяна кому-, чому-небудь»): Але той рану задаеть вь сердце отчизнй нашей, хто колвекь право еи ламлеть, згоду межи народами, зъ которыхъ есть Полская речь посполитая зложена, розриваетъ, тотъ въ сердце отчизну забиваетъ [3, с. 956-957]; ржа («про сліди, залишки чого-небудь, що діють гнітюче, шкідливо на когось»); тйснота («тяжке становище; нестатки»); яма («те, що характеризується брудом, застоєм, зосередженням низьких інтересів, інтриг, пороків тощо»): Утечка теды отступницкая - яма есть на нихь тая, которую на иншихъ подступъ выкопавши, сами ся въ ню, ведлугъ Пророка, запали [3, с. 588].

Серед іменників можна виділити яскраву тенденцію розвитку семантичної структури - це транспозиція з назв тварин на назви людей. Вона майже завщди призводить до появи негативно-оцінних конотацій. Образні експресивні назви осіб представлені ще й такими зоонімами, яклись і песь. Так, на основі контексту «же вступилъ на столицу якь лисъ, жиль на ней якь левь, умер якь песь» [3, с. 444] хитру, лукаву людину називають лисомь, а песь - погана, негідна людина, яка своїми вчинками, діями викликає обурення й загальний осуд. Дві лексеми відрізняються обсягом денотативного макрокомпонента, оскільки образні номінації, крім сем, властивих і необразним назвам, містять ще й чуттєво-зорові уявлення про певну тварину, для якої характерні саме ці риси. Відповідно, образність зумовлює появу конотації, яку відображає модальна рамка: якщо X - лись, то це і погано (негативна оцінка), і це викликає почуття осуду, зневаги. Те саме стосується лексеми песь. У зв'язку з цим додаткова сема «уявлення» і створює семантичну двоплановість («подвійний денотат») зооморфізмів лись, песь, стимулює появу додаткового елемента значення - конотативного, репрезентовано емотивним та оцінним компонентами. На цій підставі більш правомірним видаються думки тих мовознавців, які вважають, що образність у семантиці лексичної одиниці займає окрему позицію, тобто не входить ні до денотації, ні до конотації, а належить до активних стимуляторів емотивно-аксіологічних смислів, які становлять додаткові складники семантичних матриць аналізованих слів. Відповідно, лексико-семантичні варіанти лексем 'левь', 'лись', 'песь' варто вважати й експресивними, й образними.

Формування оцінної структури прикметника визначається як контекстуальними умовами, так і його власними лексико-семантичними особливостями. «Чиста» оцінка трапляється лише в обмеженої кількості слів, бо семна структура більшості прикметників містить у собі, крім оцінних, низку інших сем. На оцінку нашаровуються значення прикметника, у тому числі переносні: семантика внутрішньої форми, певні конотації тощо, а це, у свою чергу, впливає на розвиток оцінної структури прикметника [2, с. 54-55]. Саме так можна пояснити наявність варіантів прикметника горкій. У результаті лексичної метафоризації з'являються нові контексти сполучуваності перенесеної назви, які відповідають новим семемам відповідних лексико-семантичних варіантів багатозначного слова. Так, із погляду прямого (головного) значення «який має своєрідний їдкий, різкий смак» прикметник горкій, сполучуючись з іменником жолчь, виступає у видозміненому, причому негативно-оцінному значенні «який виражає горе, страждання», «який приносить горе, нещастя, прикрощі», «тяжкий», «який дошкуляє, вражає»: ... горкою тою жолчію зъ Жидами безбожними напаяегь! [8, с. 1 570].

У свою чергу, через набуття переносного значення лексемою голый констатуємо появу негативно-оцінного значення в семантичній структурі слова - «позбавлений чеснот, пустий», «без підтвердження, без пояснення», «позбавлений сенсу»: кгды правды Божей учать, треба не на голые титулы смотрйти, Але на щирую и правовйрную науку ... [8, с. 1254];... безй жадного фундаменту правды, на самомъ голыхъ словъ песку убудованое, есть щирый фальш [8, с. 521];... такъ и они безъ жадного доводу голый слова Юліевьі способом історійньїмь реферували [8, с. 572]. Також вживаються й такі конотації: бурливый («бурливий, бурхливий, неспокійний, тривожний; бентежний, невгамовний, неспокійний»); бурный («нестримний, буйний // (про життя) неспокійний, бурхливий»); глиняный («хитрий, безпідставний»): Зачимъ ты, правовйрный, пилне ся остерегай писмь отступницкихь, хоть они Рускимь або Словенскимь языкомъ писаный показують. Окончивши тыл свои глиняный доводы, отступникъ до таковой ся апострофи удалъ... [3, с. 504]; гнелый («порочний у якомусь аспекті»); голый («без підтвердження, без пояснення; голослівний, необгрунтований»): зачимъ ово, мовлю, апостатское комментумъ, безъ жадного фундаменту фалшъ [3, с. 521]; закамкнелый («незворушний, непохитний»); затверделый («бездушний, черствий; запеклий, затятий»); каменичный («бездушний, нечулий, черствий»); мертвый («порожній, спустілий»); надутый («гордовитий, чванливий, бундючний, пихатий»); нетвердый («нестійкий у своїх переконаннях, намірах і т. ін.; який легко підпадає під чий-небудь вплив»); нечистій («який виражає порушення загальноприйнятих норм поведінки; гріховний, аморальний. В основі якого лежать нечесні дії, обман, шахрайство»); порожній («ні для кого не корисний; марний // Позбавлений змісту, убогий змістом; беззмістовний, пустий // Який не відповідає об'єктивній дійсності // Несерйозний, легковажний»): Прожный теды и то[й] аргументъ и зо всйхъ мйръ подлый, яко ся зъ ласки Божей доводне показало, и доводь апостатскій [3, с. 392]; ... соборы... ствердили и порожное въ томъ Римскихъ епископовъ шатанеся усмирили [3, с. 523]; темный («який приносить лихо, спричиняє зло; злий»).

Серед дієслів виділяємо невелику групу лексем, що під час уживання в певних умовах набувають негативного значення, оскільки це не є типовим явищем для них. Воно спостерігається в структурах дієслів поведінки: блудити («відхилятися, відвертатися від чогось; помилятися»); блукатися («марнуватися, пропадати»); болэти («стращдати, переживати, тривожитися»); вымИтати («викидати, виганяти, позбавляти»); жрати («спалюючи, нищити»); зметати («проганяти, виганяти, звільняти»); рвати («брати, одержувати, захоплювати нечесно, незаконно, але з вигодою для себе»): Римляне едность вЬры розорвали, символъ вЬры придаткомъ зпрефоновавши [3, с. 884]; тиснути («несправедливо обмежувати, жорстоко пригнічувати; гнобити»): ... мы никого кгвалтомъ до вЬры тиснути не хочемъ... [8, с. 1116]; топтати («виражати зневагу до чого-небудь, ганьбити»); хапати («загарбувати, привласнювати, красти, відбирати»). Також дієслово конкретної фізичної дії (вжите здебільшого в переносному значенні) у функції поведін- кових - гризти (вживається в значенні «мучити»): ... гризетъ отмИненье вЬры о Духу Святомь.. Грызетъ ихь и роз- орване царства! [З, с. 899]; Гризетъ и то апостатовъ нашихь, ижь и Bhpy измИнили и власного своего пастира патриархи отступили [3, с. 900]. За допомогою таких типів дієслів розкривається зміст процесуальної ознаки, стану як процесу й указується на наявність негативного значення.

Аналіз фактичного матеріалу дав змогу визначити типи лексем, що набувають негативного значення в семантичній структурі, які представлені різними частинами мови, кожна з яких характеризується специфічними для неї ознаками. Серед виявлених груп домінуючою є група на позначення характеристики людини та її поведінки. їх використання у творах полемічної літератури надає текстам соціальної оцінки, є засобом індивідуалізації мовлення автора, а також виконує оцінні й емоційно-експресивні функції.

лексема негативна оцінка семантичний контекст

Література

1. Клаус Г. Сила слова: Гносеологический и прагматический анализ языка/Г. Клаус. -М. : Прогресс, 1967. -215 с.

2. Кононенко І.В. Компоненти оцінної структури прикметників / І.В. Кононенко // Мовознавство. -1989. - № 3. - С. 54--60.

3. КопистенськийЗ. Палінодія/3. Копистенський// Памятники полемической литературы в Западной Руси. -СПб., 1876. - Кн. 1. РИБ.-Т. 4. - 1876.

4. Кочерган М.П. Слово і контекст: Лексична сполучуваність і значення слова / М.П. Кочерган. - Львів : Вища школа, 1980. - 183 с.

5. Словник української мови XVI - першої половини XVII ст. : у 28 вип. / НАН України Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича.

6. Смотрицький Г. Ключ царства небесного / Г. Смотрицький ; НАН України ; Ін-т української мови ; Житомирський держ. ун-т ім. Івана Франка; Північноукраїнський діалектологічний центр ім. М.В. Никончука ; Національний ун-т «Острозька академія» ; В.В. Німчук (відп. ред.), В.М. Мойсієнко (підгот.), В.В. Німчук (підгот.). - Житомир, 2005. - 121 с.

7. Телия В.Н. О различии рациональной и эмотивной (эмоциональной) оценки / В.Н. Телия // Функциональная семантика: Оценка. Экспрессивность. Модальность. -М. : Наука, 1996. - С. 31-38.

8. Філалет X. Апокрисис / X. Філалет // Памятники полемической литературы в Западной Руси. - СПб., 1882. - Кн. 2.РИБ.-Т. 7.- 1882.

Размещено на Allbest.ru