Складні прикметники з числівниковою основою в давньоукраїнській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 811.161.2:81'373.611

Постановка проблеми. Життєдіяльність людини передбачає активне дослідження об'єктивних закономірностей навколишньої дійсності, отримання й нагромадження знань. Адже процес оволодіння таємницями буття є виразом вищих прагнень творчої активності розуму, що становить велику гордість людства. Результатом когнітивної діяльності людини є кількість, оскільки все у світі має свій розмір, форму, величину тощо. Це одна з найзагальніших властивостей буття, яка, на думку Т.Б. Лукінової, є «необхідним елементом пізнання дійсності, а число й величина, у яких конкретизується кількісна визначеність світу, - невід'ємні складники його практичного освоєння, усієї активної діяльності цивілізованої людини» [7, с. 7].

У процесі пізнання людиною навколишньої дійсності онтологічна кількість, на думку О.С. Тіори, відображається у свідомості як відповідна понятійна категорія, яка, у свою чергу, знаходить вираження в мові, утворюючи мовну категорію кількості [14, с. 115]. Остання проявляється у двох аспектах - нумеративності, засобу вираження у мові поняття числа, і квантитативності, котра, власне, і є мовним відображенням когні- тивної діяльності людини. Вони принципово відрізняються одна від одної. С.О. Швачко, зокрема, стверджує, що, на відміну від квантитативності, котра притаманна ряду мовних одиниць, нумера- тивність реалізується лише в корпусі числівників, адже кожному числівнику притаманна сема числа, і, таким чином, діахронічна пам'ять числівників синкретично поєднує в собі предметність і нумеральність [15, с. 29]. Мовна категорія кількості набуває функціонально-семантичного статусу, адже проявляється за допомогою різнорівневих одиниць мовної системи. Тому вивчення засобів реалізації поняття кількості на рівні морфології, лексики, словотвору становлять неабиякий інтерес в аспекті сучасних лінгвістичних досліджень. Об'єктом нашого дослідження стали складні прикметники з першим числівниковим компонентом, виявлені в пам'ятках XI - XIII ст.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанню вираження поняття кількості в мові присвячено багато робіт, здійснених дослідниками в галузі мовознавства. Це праці Г.П. Арполенко, К.Г. Городенської, Г.Х. Щербатюк, І.Р. Вихованця, А.П. Загнітка, Т.Б. Лукінової та ін. Не оминули увагою вчені й композитні деривати з першою числівниковою основою в сучасній українській мові. Зокрема, З.П. Олійник [10] та О.О. Селі- ванова [12] вивчали їх у зіставленні з моделями російської мови, С.А. Бронікова складні слова з першою числівниковою основою розглядала у функціонально-семантичному полі квантитатив- ності [1]. Структуру та семантику складних прикметників зі значенням кількості досліджували Н.Ф. Клименко [5; 6], О.І. Мізіна, О.А. Олексенко [9]. Однак вивчення цієї проблеми в діахронному аспекті майже не отримало висвітлення в науковій літературі. Серед найбільш значущих - праці Т.В. Ісупової (Салерно) [4; 11], присвячені дослідженню складних прикметників з основою числівника два в російській мові XI - XX ст., невеликі розвідки В.В. Іванова на цю ж тему [3]. В українському мовознавстві ця проблема залишилося поза увагою лінгвістів. Тому запропоноване дослідження є надзвичайно актуальним.

Мета нашої статті - це семантико-структурний аналіз складних прикметників з першою числівниковою основою, виявлених у пам'ятках української мови XI - XIII ст. Реалізація поставленої мети передбачала виконання таких завдань: 1) виявити у пам'ятках давньорусько-української мови складні прикметники з першим числівниковим компонентом; 2) згрупувати їх залежно від значеннєвого розряду числівників; 3) визначити семантику, структуру та стилістичні особливості кожної групи.

Кількісні відношення, об'єктивні й конкретні у своїй основі, у пізнавальній практиці відображаються як точно, так і приблизно. Відповідно до цього аналізовані квантитативні семи, чи лексеми з кількісним значенням, поділяємо на дві групи. До першої групи належать слова, що вказують на точне числове значення (композити, першою основою яких виступає кількісний, порядковий чи збірний числівник), до другої - ті, які співвідносяться з приблизними кількісними характеристиками об'єктів, явищ, процесів (композити, утворені на основі сполучення неозначено-кількісного числівника з іменником або дієсловом).

Найбільшу групу серед виявлених у пам'ятках похідних становлять композити, що ґрунтуються на словосполученні кількісного числівника та іменника. Вони здебільшого відзначаються семантичною прозорістю і, як зазначає Н. Ф. Клименко, вказують на кількісні ознаки предметів (у широкому розумінні), які є їх складовими частинами [5, с. 23]. Це може бути:

1) кількість: дъвобогъ (СДРЯ III, 111), дъво- брачьныи (112), двоккровьныи (Срезн. I, 641) / дъвокровьныи (СДРЯ III, 115), дъвогласьнъ (112), дъвоименитыи (114), дъвооухыи (116), дъвошзычьныи (116), двокногыи (Срезн. I, 640), двозьрньныи (641), дволиствьныи (641), двоно- жьныи (642), двоплодьныи (642), пжтигри- веньныи (Срезн. II, 1795), седмеросвттильныи (Срезн. III, 321), седмобратьныи (321), четверо- коньчьныи (1505), четвероличьныи (1506), чет- вероногыи (1506), четвероножьныи (1507), чет- верообразьныи (1507), четверос^тьныи (1507), четыриногыи (1514), шестокрилъ / шесто- крильныи / шестокрылатыи (1589), десжть- строуньныи (СДРЯ ІІ, 462);

4) часові проміжки: осмодьневьнъ (СДРЯ VI, 172), пжтьлттьныи (СДРЯ IX, 430), съто- лттьныи (Срезн. III, 846), тридьневьныи (994), трилттьныи (998), четверодьневьныи (1505), четыридесжтидьневьныи (1514);

5) форма організації об'єкта, вираженого мотивувальним іменником: двоконьныи (Срезн. I, 641), сътограньныи (Срезн. III, 845), тригребь- ныи (993), тристълпьныи (999), трокугъльныи (1001), четвероколесьныи (1505), четвероконь- ныи (1505), четвероYгъльныи (1507) та ін.

Н. Ф. Клименко виділяє чотири типові формули тлумачення складних прикметників з кількісним значенням:

1) «який має»: дъвоименитыи (СДРЯ III, 114) «який має два імені», седмобратьныи (Срезн. III, 321) «який має сім братів»;

2) «який складається»: пжтьчисльныи (СДРЯ IX, 432) «який складається з п'яти», четве- рос^тьныи (Срезн. III, 1507) «який складається з чотирьох шматків тканини»;

3) «який є мірою»: тривьрстьныи (Срезн. III, 993) «який є мірою в три версти», дъвооунькыи (СДРЯ III, 116) «який є мірою в дві унції»;

4) «який триває»: пжтьлттьныи (СДРЯ IX, 430) «який триває п'ять років».

Такі прикметники мають в основному пряме значення - вказують на точну кількість чого-небудь у предметів, явищ тощо - і є стилістично нейтральними. Наприклад: чая тридневнаго въскресения (XII К.Тур. Сл., 322), уже четвьрод- невна умьрша (314), на шращениє четвероногъ птица могущи (912 / 1425 ПВЛ, 16), и песъ родисж шестоногъ (1065 / 1425 ПВЛ, 61 зв.), добрт пойте ему съ въсклицанием въ десятоструннт псалтыри (XIII / 1554 КПП, 588), скопа печерку малу, двусажену (1051 / 1377 ПвЛ, 52 зв.).

У пам'ятках XI - XIII ст. засвідчені також випадки використання складних прикметників із переносним значенням. Метафоризація значення прикметника загалом відбувалася шляхом метафоризації числівникового компонента. Насамперед це пов'язано з віруваннями слов'ян. У давньому світі числа, крім основного, мали ще таємне, містичне значення, на якому великою мірою будувалася езотерична система знань наших предків. Такий символічний нумералізм проявив себе і в процесі словотворення складних прикметників, що відбилося на семантиці похідних одиниць.

Серед виявлених композитів переносне значення мають прикметники з числівниками дъва/ дъвп>, трик/три, съто, тысяча у ролі першої частини складного слова. Зокрема, числівники съто і тысжча починають вказувати не стільки на точну кількість, скільки на приблизну, дуже велику. Наприклад: сътократьныи (Срезн. III, 846), сътожрьтвеныи (845), тысжщькратыи (1075).

Основне значення прикметників з числівником дъва / дъвт - передача ознаки «на основі виділення двох ознак означуваного слова, названих твірним іменником» [4, с. 5]: дъвобрачьныи (СДРЯ III, 112) «який мав два шлюби», дъвоименитыи (114) «який має два імені», дъвокровьныи (115) «двоповерховий», дъвооухыи (116) «який має два вуха (про чашку)». Такі прикметники утворювалися на основі сполучення числівника дъва і конкретного іменника та мали виключно кількісну семантику. Наприклад: вы створите собт храмы двокровны (ГБ XIV, 123 г), полны стъгны стаж двокровнии храми и трекровнии (176 г), овтмъ оубо много нтка сытость. воды намъ. и до пъжнъства вина двооухыж чаша (ГБ XIV, 99 в).

Поєднання числівника дъва з абстрактним іменником призводило до втрати числівником кількісного значення. У таких випадках роль структурного компонента дво- полягала у «вираженні протиставлення, суперечливості явищ, названих мотивувальним іменником» [11, с. 114], а значення самого прикметника - це результат семантичної взаємодії лексем у межах співвідносної ідіоми. До таких композитів належать дъвоквтрь- нъ (СДРЯ III, 112) «сумнівний», дъворазоумь- нъ (115) «невизначений, лукавий», дводYшивыи (639) «котрий має сумніви», двомысливыи (641) «двоєдушний», а також прикметник дъвожзычь- ныи (СДРЯ III, 116), котрий поряд із прямим значенням «який розмовляє на двох мовах» міг означати «лукавий». Вони мотивуються сполученнями дъвт втры, дъва разоума, дъвт доуши, дъвт мысли. На думку Т.В. Салерно, у результаті семантичної взаємодії цих іменників з числівником дъва/дъвт відбувається переосмислення їхнього значення, в наслідок якого композити отримують семантику «моральна позиція у протиставленні своїй протилежності», а дъва/дъвт поряд із цими іменниками використовується абстраговано від свого лексичного значення «вказівка кількості» і стає знаком протилежності, контрасту, суперечливості понять, виражених мотивувальним іменником [11, с. 116]. Отже, у цьому разі яскраво виявило себе давнє метафоричне значення числа два як символу протилежних, суперечливих начал, адже все у світі має своє друге обличчя, свою протилежність.

Описана група складних прикметників мала не тільки переносне значення, але й була стилістично забарвленою. Більшість із них була церковнослов'янського походження (часто кальками з грецької) і, позначаючи неморальне поєднання в одній особі різних емоцій і життєвих настанов, вживалася, на думку В.С. Іванова, переважно у християнській лексиці, котра описує та ганьбить людські недоліки [3, с. 101]: мниши бога двовтрна? (XIII / 1554 КПП, 618), въ дроуга мт- сто не боуди врагъ. Има бо лоукаво поношеник. <на>слтдитъ. тако и гртшъныи и дъвошзычыи. Дша лоукава погоуби<тъ> сътворъшааго (Ізб. 1076, 136 зв.).

Трійка у давніх слов'ян була символом світової єдності, формулою творення світу та моделі Всесвіту, центром якого було Сонце: трисолнеч- ныи «який сіяє світлом трьох сонць» - на свттъ трислЪчьнаго божъства (1037-1050 / XV Іл., 194 а). Тільки три приводить до єдності, до органічно єдиної одиниці. Протилежні начала об'єднуються і знаходять свою злагоду в третьому - синтезі, котрий у християнстві втілюється в образі Святої Трійці (Отець, Син, Святий Дух). Єдність тіла та душі в людині й церкви, три іпостасі - це догмат Трійці. Так число три стає священним числом християнства. З'являються й складні слова, котрі відображають вірування наших предків: трик- диныи (Срезн. III, 995) «який становить триєдність», триличьныи (998) / триобразьныи (998) «який являється в трьох образах», трщпостась- ныи (1000) «який має три іпостасі», трисъстав- ныи «який має три іпостасі». Наприклад: свттло- стию трисъставнаго божества озарении быхом (XIII / 1554 КПП, 456). І хоча три- у кожному з названих випадків передавало кількісне значення, але воно було безпосередньо пов'язано з Святою Трійцею. Це стало передумовою розвитку у нього метафоричного значення. Оскільки Трійця являлась своєрідним ідеалом світобудови, була символом чогось найвищого, найправильнішого, то три як її символ отримує здатність передавати найвищий ступінь вияву ознаки. Наприклад: три- свжтыи (Срезн. III, 998) - це не просто «святий», а «пресвятий», трьклятыи - «проклятий» (з відтінком підсилення), адже найстрашніше - бути тричі проклятим, треблаженъ «преблаженний»: треблажени не видтвшие втровавше (1106-1108 / 1495 ХД, 114), оканъный ч(с)тныи отче тре- блжныи пастуше (1117 / 1377 ПМ, 84 зв.), трьклятыи Святопълкъ (XII-XIII Ск. БГ, 284), трьклятыи прииде съ множъствъмъ печентгъ (296), блаженъ и треблаженъ сподобивыйся положенъ быти (XIII / 1554 КПП, 422). Трь- як формант найвищого ступеня прикметників застосовувався і в старослов'янській мові mръблажєнъ, тръвєличъ- ствънъ, і в сучасній російській мові тресвятой, тресветлый [2, V, с. 637].

Своєрідне переосмислення значення отримав і прикметник четвероногыи (Срезн. III, 1506), який у пам'ятках XI - XIII ст. використовується на позначення тварин, на відміну від плазунів, птахів тощо, дуже часто субстантивуючись: на шраще- ниє четвероногъ птица могущи (912 / 1425 ПВЛ, 16), что лва злти в четвероногих (к. XII / XVII ДЗ, 419), исполнъ сущу четвероногых и всякого гада (1106-1108 / 1495 ХД, 80). Цікаво, що таке значення зберігається і в сучасній українській мові - «який має чотири ноги» [13, XI, с. 368], а сам прикметник вживається як субстантивований синонім тварин.

На позначення одиничності у складних прикметників використовувалися компоненти ино- та кдино-. Частина ино- (*ino-) походить з праслов'янського *(j)inb, що первісно означало «один», а згодом розвило значення «інший», котре й закріпилося за названою одиницею. Давня семантика названого компонента збереглася тільки у ст/сл. иночадъ, инорогъ та рос. инок, иноходь, иноходец [2, ІІ, с. 304]. У пам'ятках давньорусько-української мови виявлено прикметник - запозичення з церковнослов'янської мови иночадыи (СДРЯ IV, 160) «який мав одну дитину»: иночадыи снъ сыи (1283 ЄЄ, 2), въ имл иночадаго сна бжьа (5 зв.), како оубо можете втровати. славоу отъ члвкъ прікмлюште. славы же аже ютъ иночждааго не ищете (Ізб. 1076, 33 зв.-34), ако иночадыи сынъ и Ща видтти не можеть ни дхъ стыи сна ни англъ дха ни члвци англа (ГА, 190 б).

Частина кдино- поряд зі значеннями «єдиний», «однаковий, спільний для кого-, чого-небудь» вказувала також на кількісний вияв ознаки, а саме на її одиничність: единогласьнъ (СДРЯ ІІІ, 187) «одномовний», единодьньныи (188) «який триває один день», кдинокрильнъ (189) «з одним крилом», единопоасьнъ (192) «з одним поясом, легко озброєний», единоттлесьныи (195) «який складає одне тіло, одне ціле» кдинооутробьныи (195) «народжений однією матір'ю», единочасть- ныи (Срезн. I, 816) «який складається з однієї частини». Наприклад: и быша члвци мнози и єдино- гла(с)ни (986 / 1425 ПВЛ, 35 зв.), кдинокрильнъ бо юрьлъ възлеттти на высоту не можеть (СДРЯ III, 189), его же въ книга(х) цр(с)твии обрттаю добропоасны. и единопожсны зовомы. воины по- ашемы. о едино(м) оболче(н)и (ГБ XIV, 67 б).

Усі виявлені в обстежених пам'ятках описані прикметники-композити, за винятком требла- женъ, трьклятыи, використовували іменник як другу частину складного слова.

Складні ад'єктиви кількісної семантики, тобто з прямим лексичним значенням, утворювалися за такими трьома схемами: