Консонантизм українських запорізько-надазовських говірок

The area of the dialects of Zaporizhzhya Nadazov'ya_is included 5 southern areas of Zaporozhye region with the total area nearly 9 thousand km. This is the separate subsystem of the steppe dialects of the Ukraine which is started to investigate in the 50 years of the twentieth century.

The purpose of the article is to analyze consonantism of Ukrainian dialects of Zaporizhya Nadazov'ya for display of their peculiarities in comparison with the literary language and the proper facts of other dialects of Ukrainian language, which is led to the need of the implementation of such tasks: 1) to collect with the field methods and systematize the phonetic-phonological means of the language of the native speaker of dialects; 2) to elucidate the peculiarities of the functioning of the consonant phonemes in dialects; 3) to make a description of the structure of consonantism.

The research demonstrates the structure of consonantism of these dialects: the vast majority of which there are 32 consonant phonemes and some of them are 35 consonants. The linguistic phenomena are fixed and it has the ancient base. The investigation is determined the area of the spearing of the dialectical phenomena.

Key words: area, zaporizhia-nadazovski dialects, consonantism, consonants, phoneme.

На початку ХХІ ст. дослідження звуків як функціональних одиниць мови залишається центральним завданням сучасної лінгвістики. Всебічне вивчення фонетико-фонологічної системи української національної мови передбачає і правильне визначення фонологічної та звукової структури її діалектів.

Актуальність запропонованої теми зумовлена її недослідженістю та потребою подальшого всебічного вивчення фонетико-фонологічної системи української діалектної мови. Процеси формотворення відзначаються різноманітністю варіантів саме у говорах та постачають цінний матеріал для наукових досліджень фонетико-фонологічної, граматичної і лексичної будови літературної мови.

Ареал говірок Запорізького Надазов'я охоплює 5 південних районів Запорізької області загальною площею майже 9 тис. кв. км. Це окрема підсистема степових говорів України, які розпочали досліджуватися у 50-ті роки ХХ ст.

Єдиною працею, що проливає світло на говірки лише 3-х (с. Дмитрівки, с. Олександрівки, с. Новотроїцького) із 31-го села у цьому ареалі, є стаття «Фонетичні особливості говірок Запорізької області» (1956 р.) С. П. Самійленка [8], в якій проаналізовано фонетичну систему, фонетичні явища та закономірності розвитку нижньонаддніпрянських говірок на матеріалі 38 населених пунктів.

Метою дослідження є проаналізувати консонантизм українських говірок Запорізького Надазов'я для виявлення їх особливостей у порівнянні із літературною мовою та відповідними фактами інших діалектів української мови, що зумовило потребу виконання таких завдань: 1) зібрати польовим методом та систематизувати фонетико-фонологічні засоби мови носіїв говірок; 2) з'ясувати особливості функціонування приголосних фонем у говірках; 3) зробити опис структури консонантизму. Об'єктом є українські говірки Запорізького Надазов'я у межах зазначених нижче 5 південних районів Запорізької області. Предметом структура та особливості цих говірок на рівні фонетики і фонології.

Матеріалом для вивчення проблеми послужили діалектні тексти, зібрані в українських селах, що виникли у ХІХ на початку ХХ ст. і в яких корінне українське населення живе протягом кількох поколінь: смт. Андріївка, села Берестове, Дмитрівка, Троїцьке, Миколаївка, Новотроїцьке, Успенівка у Бердянському районі; села Борисівка, Єлисіївка, Лозанівка, Новоолексіївка, Партизани, Єлизаветівка у Приморському районі; села Бесідівка, Володимирівка, Воскресенка, Ганноопанлинка, Горіхівка, Дмитрівка, Новокостянтинівка, Новомиколаївка, Олександрівка, Приморський Посад, Степанівка Перша у Приазовському районі; села Вознесенка, Костянтинівка, Новомиколаївка у Мелітопольському районі; села Волчанське, Давидівка, Охримівка, Шелюги у Якимівському районі.

Як відомо, українській літературній мові властивий 32-фонемний склад консонантизму: /б/, /п/, /м/, /в/, /ф/, /д/, /д'/, /т/, /т'/, /з/, /з'/, /с/, /с'/, /ц/, /ц'/, /дз/, /дз'/, /ж/, /ч/, /ш/, /дж/, /л/, /л'/, /н/, /н'/, /р/, /р'/, /й/, /ґ/, /к/, /х/, /г/, що характерний і для більшості південно-східних говорів (окрім тих, у яких шиплячі /ш/, /ж/, /ч/ зберігають м'якість перед *[а]<*[е] на зіткненні кореня та флексії, а перед [а]<*[а] диспалаталізувалися, внаслідок чого вони можуть протиставлятися у цій позиції за диференційною рисою «твердість м'якість») [6, с. 70].

Системі консонантизму запорізько-надазовських говірок притаманні відмінності, що виявляються при порівняльному розгляді губних, передньоязикових, середньоязикових, задньоязикових та глоткових (фарингальних) фонем. Як і в літературній мові, в усіх запорізько-надазовських говірках губні приголосні [б], [п], [в], [ф], [м] у позиції перед голосними [е], [и], [о], [у] вимовляються майже завжди твердо, наприклад: [ба'пка], [воуки'], [каву'н], [капу'ста], [кафе'], [копи'ц'і], [мас'ц'], [мед^т], [ми], [молод'і] [пасту'х], [пенс'іоне'р], [фа'брика]. Інколи у цих позиціях губні приголосні утворюють напівпом' якшені варіанти: [б 'ерд 'а'нс 'к], [буф 'е'т], [в 'е^или'к 'е], [ж 'ів 'о'м], [докум 'е'нти], [пирип 'е'тки] («перепілка(-и)»), [с'ім'о'ноука], [ф'е'л'дшир] - [ф'е'л'дшар] тощо.

Напівпом'якшеними губні виступають також перед [і] будь-якого походження: [в 'іїна] [в 'і'р], [б 'і'лиї], [м 'іжр 'а'д ':а], [м 'і'с 'ац '], [м 'ішо'к], [п 'іч], [с 'імф 'іро'пол '], [ф 'і'ртка] та інші.

Як відомо, процес депалаталізації губних у протоукраїнських діалектах давньоруської мови супроводжувався розщепленням їхньої артикуляції на тверду й м'яку, що призвело до появи приголосного [й] у позиції після губних перед *[а] з *[$], який став носієм виділеної тут губним палатальності ([м'а'со] ^ ^а'со]) [5, с. 308]. У досліджуваних говірках губні приголосні [б], [п], [в], [м] у такій позиції характеризуються напівпалаталізованою вимовою: [в'а'жимо], [уре'м'а], [ви'м'ачко], [жа'б'ачиї], [і'м'а], [кип'а'ч'а] (про воду), [м'а'ко], [ч'ирв'ач'о'к]. Фонема /б/ втрачає дзвінкість у прийменнику-префіксі обперед наступним [п] ([оп:лу'тат'], [оп:иса'т'], [оп:оло'т'], [оп пух], [оп парту]). У кінці слова також приголосний [б] може вимовлятися як глухий ([дуп], [го'луп] [ко'роп], [хворо'п]) здебільшого у с. Борисівці, с. Володимирівці, с. Єлисіївці та с. Костянтинівці. Однак у говірках (менше стосується приміських) має місце й дзвінка вимова приголосного [б]: [грибти] [глибше], [лоб], [обтиса'т'], [об ст'і'л], [по'гр'іб] тощо. У позиції перед голосним (здебільшого [а]<*[$]) вставний [й] зазнає асимілятивного впливу губно-носового [м] й змінюється у середньоязиковий [н'], що спостерігається переважно у мовленні старших діалектоносіїв: [ви'мн'а] [в 'і'мн 'а], [мн 'аки'ї], [памн 'атки'ї], [т 'е'мн 'а] [т 'і'мн 'а], [с 'е'м 'а] [с 'і'мн 'а].

Із асимілятивно-дисимілятивних переходів /у>м/, /у>х/, /м>н/ у сполученнях ун, ут, мб, мп лише в окремих говірках і у мовленні старших діалектоносіїв реалізованим є перехід м>н (мп>нп) ([канба'їн] у с. Дмитрівці Бердянського р-ну, а [конбарн], [конпа'н'ра], [канпо'т], [панпу'шка] у с. Берестовому, с. Воскресенці, с. Дмитрівці Приазовського р-ну, с. Миколаївці, с. Новотроїцькому).

Тверда щілинна приголосна фонема /ф/ реалізується у говірках переважно у звукосполуках [хв], [кв] та приголосних звуках [х], [в], [п], наприклад: [ве'кла], [кухва'їка], [ту'хл'і], [хвасо'л'а] [квасо'л'а], [хве'д'ір] [хве'дор], [хво'куси], [хв'і'ст] [хво'ст], [хру'кта], [шихване'р] [шихвоне'р], [/о'сип], [пили'п] та інші. Звук [х] здебільшого маємо у найстарших діалектоносіїв, [хв] середнього віку, [кв] [хв] як паралельні, де [хв] спостерігаємо рідше. Поширенішим у молодших діалектоносіїв є приголосний [ф]: [ту'фл'і], [фа'ртух], [фасо'л'а], [фата'], [ферма], [формочка], [фотограф'ра], [фру'кти] [фру'кта] тощо.

Артикуляційно-акустичні якості твердих передньоязикових приголосних (зімкнених [т], [д], щілинних [с], [з], [ш], [ж], африкат [ц], [дз], [ч], [дж], сонорних [н], [л], [р]) у досліджуваних говірках здебільшого такі, як і відповідні звуки української літературної мови. Як і в останній, вони перед голосними, окрім [і], майже в усіх говірках вимовляються твердо. А перед голосним [і] будь-якого походження та перед [і](<[о]), [і] (з колишнім закінченням -иї) пом'якшуються: [гру'ш'і], [д'і'ло], [ж'і'нка], [з'і'ми], [і'н'ії], [л'і'то], [пор'і'х] [с'іл'], [ст'іл], [ц 'і'лиї].

У говірках та в літературній мові внаслідок багатьох чинників спостерігається поступове витіснення здиференційованої вимови передньоязикових перед [і], незалежно від його походження, уніфікованою, м'якою вимовою всіх класів приголосних [6, с. 83]. У позиції перед м'якими приголосними фонеми /д/, /т/, /р/ не виступають у напівпом' якшеному варіанті, а на відміну від літературної мови, фонеми /ж/, /з/, /с/, /н/, /л/ стають напівпом'якшеними: [з'в'ін'ова'] («ланкова»), [іі'з 'д 'у], [приу'іж 'д 'а'рут '], [пос 'т 'і'л] («взуття»), [на со'н 'ц 'і], [по тар 'і'л 'ц 'і] тощо. У окремих говірках відбувається перехід [т] в [к]: [к'і'сто], [к'і'сно], [к'існи'ї] [т'і'сто], [т'і'сно], [т'існи'ї], який має місце в діалектах української мови [2, с. 242], [5, с. 321]. Це явище пов'язане з пом'якшенням приголосних і характерне закарпатським, бойківським, гуцульським та частині наддністрянських і буковинсько-покутських говірок. Лише в окремих випадках цей перехід поширений у південно-східних і північних говорах [3, с. 12].

У більшості говірок ареалу у позиції перед /а/ фонема /р '/ на початку та в середині складу виявляється лексично ширше, ніж у літературній мові: [бу'р'а], [бур'а'к], [гр'ад], [гр'ани'ц'а], [ку'р'ач'иї], [р'атки] [р'а'моч'ка], [р'а'ма], а [р'атува'ти] [ратува'ти] (лише у старших діалектоносіїв с. Новокостянтинівки). Спостерігається сильна тенденція до збереження давнього палатального *[р'] в абсолютному кінці слова чи складу ([базар'], [дима'р'], [коса'р'], [ха'р'к'іу] [хар'коу]), що характерно усім віковим групам. У говірках с. Вололодимирівки, с. Горіхівки, с. Давидівки, с. Троїцького, с. Миколаївки та с. Партизан здебільшого виступають паралельні варіанти [р] [р '] на зразок [база'р] [базар'], [коса'р] [косар'] у мовленні різних вікових груп населення. У позиції перед етимологічним *[ї] давно стверділий [р], як і в багатьох південносхідних говірках, у більшості досліджуваних говірок вимовляється м'яко, асимілюючи наступний [й] ([ма'т'ір':у], [п'і'р':а], [пов'і'р':а]). Зафіксовано поодинокі випадки палаталізації приголосного [р] у сполуці рю ([кр'уч'о'к], [стр'уч'о'к]), паралельно до яких виявляються варіанти із депалаталізованим [р] ([круч 'о'к], [струч 'о'к]) у с. Новокостянтинівці та с. Новомиколаївці Приазовського р-ну здебільшого у мовлян похилого віку. Як бачимо, в говірках процес депалаталізації приголосного [р '] у різних фонетичних умовах реалізувався неоднаково. На відміну від північних та більшості південно-західних говорів, які зберігають стверділий [р] у кінці слова, перед [о] з етимологічного *[е] та секундарного [е] з [ь], а також і в інших позиціях, досліджувані говірки характеризуються непослідовністю у вживанні депалаталізованого [р]. Відповідно, тенденція до палатальної вимови [р '] не викликала кількісної зміни в системі приголосних фонем у говірках, хоча призвела до посилення в ній випадків уживання фонеми /р '/.

Звичайними для всіх говірок є тверді шиплячі [ш], [ж] як основні вияви відповідних фонем: [баклажа'ни], [ди'шл'а] («жердина для запрягання коней»), [же^ини'ли], [жук], [жураве'л'], [кра'шанка], [маши'на], [муж], [ноже'м], [пи'шут '], [шоук]. Африката [ч] з-поміж шиплячих виявила меншу здатність до ствердіння, [ч] депалаталізувався лише частково і вимовляється напівпом'якшено: [бич'о'ука], [воро'ч'а]'ус'], [дз'урч'и'т], [кру'ч'а], [лич'у'], [пч'ола] [ч'агарни'к], [ч'е'тви^еро], [ч'ириви'ки], [ч'удиса] Перед [і] маємо напівпалатальний [ч'] ([ве'ч'ір], [з кирч'і] [уч'ін'а'т'], [ч'Ца']). М'які приголосні [ж'], [ш'], [ч'] виступають перед *[а]<*[?] в дієслівних формах [б 'іж 'а'т '], [лиж'а'т '], [поволо'ч 'ат '], [подерж'ат'], [покач'а'іут'] та в іменниках [лош'а^Г], [мидвиж'а'], [хлопч'а'], а [душа'], [са'жа], [кача'н] (с. Троїцьке, с. Новомиколаївка). У зв'язку із позицією шиплячих /ш/, /ж/, /ч/ перед *[а]<*[Ј] на зіткненні кореня та флексії можна говорити про часткову систему приголосних фонем, яка обмежена позиційно і лексичним складом. Загальмування процесу депалаталізації шиплячих у названих позиціях ученими пояснюється дією аналогії їх до інших м'яких приголосних, що знаходилися в таких самих умовах. Однією з причин збереження шиплячими їхньої споконвічної м'якості названо потребу диференціювати форми 3-ї особи множини теперішнього часу дієслів ІІ дієвідміни від форм інфінітива, що після занепаду кінцевого голосного збіглися з формами 3-ї особи множини дієслів, корінь яких закінчувався на шиплячий приголосний ([вози'ти] [во'зит'] [во'з'ат'], але [де^иржа'ти] [держат'], тому можливо [де'рж'ат']) [7, с. 70]. Для окремих говорів характерне збереження давніх *[ж'], *[ч'], *[ш'] у цих словах [1, с. 88]. М'якість шиплячих у формах типу [б'іж'а'т'], [ско'ч'ат'], [лош'а'] може бути спричинена граматичною аналогією до слів [ле^ит'а'т'], [но'с'ат'], [те^ил 'а'] [10, с. 72], що сприяє збереженню давніх м'яких шиплячих у говірках і не є причиною їх появи [9, с. 83]. Отже, вживання давніх м'яких шиплячих у запорізько-надазовських говірках є обмеженим і продовжує підтримуватися впливом граматичної аналогії.

Перед глухими приголосними в середині слів та в початковому складі слова внаслідок часткової асиміляції фонеми /д/, /ж/, /з/ виявляються як [т], [ш], [с]. Префіксальні /д/ і /з/ можуть повністю втрачати дзвінкість: [ва'шко], [д'а'т'ко], [кукуру'ска], [л'у'тс'ких], [моло'тших] [моло'тш'іх], [п'ітпали'у], [р'атки'], [росказа'т'], [росхо'д'ац'а] [росхо'д'уц'а], [сторо'шка], [/а'готки] тощо. Внаслідок регресивної дисиміляції африката [ч'] у сполуках ч'н та ч'т переходить в [ш]. Такий перехід у говірках виявляється лексично ширше, ніж у літературній мові: [бол'ни'шниї], [ву'лишниї], [г'ірч'и'шник], [зажи'тошниї], [кише'шник], [моло'шниї], [па'с'ішник], [пшини'шниї], [помо'шник], [пошто'виї]. Для надазовської групи говірок також характерні й інші асимілятивнодисимілятивні переходи передньоязикових, зокрема /р/>/л/ та /т/>/р/ у словах [алтир 'е'р 'ija] [алт 'ір 'е'р 'ija], [лаболато'р 'ija], [кал 'ідо'р], [пал 'ар 'ізува'ло]. Зафіксовано перехід /з/>/д'/, /дз7, зокрема [роз'д'а'виу], [роз'дз'а'виу] та /с/>/ц/ у слові [концерва'ц 'Ца], /д/>/т/ маємо у випадку [бито'н] («бідон») та /д/>/ц'/ у словах [трина'ц ': ат '], [молоц ': ува'тиї].

Дзвінкі африкати [дж], [дз], що виступають як основні вияви відповідних фонем, як і в літературній мові, поширилися неоднаково. Передньоязикові африкати [дз] на місці давнішого [з] та [дж] з [дй] ([дг] з [z], [дг] з [дй]) спостерігаються на початку слова ([бдж'ола] [дж'м'іл'], [дз'в'іно'к] [дз'воно'к], [дзеркало]) здебільшого у с. Андріївці, с. Миколаївці, с. Берестовому, с. Троїцькому, с. Успенівці. У запозичених і звуконаслідувальних словах у цій позиції виступають [дз], [дз'] ([дзи'га], [дз'і'н'к'іт], [дз'урч'и'т']). Африкати [дж'], [дз'] перед [і] в кінці слова зафіксовано лише у словах [бр'і'дж'і] та [ге'дз'і] в цих же говірках. А в усіх інших спостерігається заступлення африкат [дз], [дз '] відповідними фрикативними свистячими [з], [з']: [зв'ін 'ова'], а [зв'ін']ова^г] лише у с. Приморському Посаді та с. Воскресенці, [з'в'іно'к] [звоно'к], [.звон'у] [зеркало] [з'еркало], [з'урч'и'т']. Фонема /дж/ у дієслівних формах 1-ї особи однини теперішнього часу на зразок [ходжу'] майже завжди набуває вигляду [ходу], [сид'у'], [дово'д'у] і т. п. Заступлення [дж] напівм'яким [ч'] ([дж'м'іл '] [ч м 'іл ']) характерне для говірок сіл Володимирівки, Лозанівки, Новотроїцького та Партизан. Лише у с. Воскресенці спостерігаємо [дж] ([освободжа'ли]), що зберігся здебільшого у старших діалектоносіїв, ймовірно, за аналогією до давньоруського зраджаю [5, с. 91]. Такий факт дає підстави переконатися у збереженні в говорах української мови давньої африкати *[дж] з *[дй].

У говірках Запорізького Надазов'я середньоязикова щілинна сонорна фонема /й/ виступає в двох основних варіантах: 1) типовий сонорний вияв фонеми /й/ це звук, зближений з голосним [і], в транскрипції [ї] нескладовий, виявляється в усіх говірках у таких же позиціях, як і в літературній мові, на кінці слова чи складу після голосного ([басе'їни], [живи'ї], [заїшла^г], [на'їдут'], [ра'ниниї] - [ра'н'ітиї], [с'іда'ї], [хаз'а'їки]); на початку слова перед приголосним ([їдимо']) тощо; 2) звук, що утворюється при максимально піднятій до піднебіння спинці язика (із збереженням щілини, середньоязикова артикуляція є основною), виявляється у говірках без розходжень із літературною мовою на початку складу ([бала'ка]'ут'], [бо]агу'з^с\ []іси^г], [см'Ца'ц'а], [/ази'к]) і у середині слова після приголосного (['у]'ун], [у]'аза'ла], [дириу]'а'н'і], [njym']). У окремих говірках є відхилення (втрата в зазначених позиціях ([ї] нескладового): [в 'аза'т '], [ви'н 'али], [дирив'а'н'і], [м'а'ти] (с. Борисівка, с. Вознесенка, с. Володимирівка, с. Волчанське, с. Костянтинівка, с. Лозанівка, с. Новомиколаївка, с. Приморський Посад, с. Партизани, с. Шелюги).

Як одна мікросистема у консонантизмі говірок виступають приголосні фонеми: зімкнені /ґ/, /к/, щілинна /х/ та глоткова щілинна /г/. Вони тверді і тут не розрізняються за «твердістю : м'якістю». У певних позиціях (здебільшого перед [і] (<о) та перед -і у закінченнях називного-знахідного відмінків множини прикметників) можуть реалізуватися як напівпом'якшені звуки [ґ'], [к'], [х'], [г']: [д'ат'к'і'у], [гор'і'х'іу], [дру'г'і], [к'іт], [мужик'і'у], [сух'і] На місці сподіваного [і] в такій позиції може виявлятися і [о]: [гор'і'хоу], [кон'], [кот], [мужико'у] (с. Борисівка, с. Вознесенка, с. Володимирівка, с. Волчанське, с. Костянтинівка, с. Лозанівка, с. Новомиколаївка, с. Миколаївка, с. Партизани, с. Приморський Посад). У позиції перед давніми *[а], *[о], *[е], *[у], *[ы] фонеми /ґ/, /к/, /х/, /г/, як правило, не зазнають ніяких змін: [гава] [ґава], [ґу'л'а], [га'лка], [гибли], [го'лка], [гусин'а] [ка'жут'], [ки'слиї], [коло'с':а], [кукуру'за], а [кукургу'за] у с. Борисівці, с. Троїцькому, с. Миколаївці, [кум], [му'ха], [ха'та], [хо'ч'ут'], [хи'триї] та інші.

Отже, у говірках ареалу приголосні фонеми /ґ/, /к/, /х/ і глоткова /г/ такі, як і в літературній мові та південно-східних діалектах, співвідношення цієї мікросистеми фонем за «дзвінкістю : глухістю» має такий же вигляд: /ґ к/, /г х/. У вживанні фонем цієї мікросистеми привертає увагу мовлення старших діалектоносіїв (відсутністю проривного задньоязикового [ґ]), який у говірках фіксуємо здебільшого на початку в словах [ґедз'], [ґа'ва]. На думку мовознавців, звук [ґ] має дуже обмежену частотність в українській літературній мові, в її лексичному складі: слова, які за орфоепічною нормою повинні вживатися із [ґ], щодо частотності знаходяться на останньому місці [4, с. 59]. Глотковий [г] в абсолютному кінці слова оглушується: [урах], [т'ах] [т'іх], [плух], [сн'іх], [ут'у'х] (с. Андріївка, с. Берестове, с. Борисівка, с. Володимирівка, с. Єлизаветівка, с. Троїцьке, с. Костянтинівка, с. Лозанівка, с. Миколаївка, с. Новотроїцьке, с. Партизани). В усіх інших говірках у цій позиції /г/ не змінює своєї якості. Перед глухими приголосними всередині слова глотковий [г] оглушується теж у всіх говірках: [б'і'хти], [ле^ихки'ї] [л'о'хкиї], [стри'хти], [т'ахти']. Глухий [к] внаслідок асиміляції щодо голосу перед дзвінкими приголосними інколи переходить у фарингальний [ґ] здебільшого у словах [ве^или'ґдин'], [воґза'л], Цаґби'], окрім мовлення старших діалектоносіїв, яким властивий дисимілятивний перехід [к]>[х] у звукосполученні кт: [до'хтор], [пра'хтика], [тра'хтор], [хру'хта]. Зафіксовано такий перехід на початку слова перед голосним [а] у слові [харанда'ш] (с. Берестове) у мовленні старших діалектоносіїв. Асимілятивна заміна глоткового [г] глухим [к] спостерігається у формах прикметників чоловічого, жіночого та середнього роду ([ле'кша] [л'о'кша], [ле'кшиї] [л'о'кшиї]) лише в говірці с. Новомиколаївки Приазовського р-ну здебільшого у мовлян старшого віку.

Відповідно до давніх звукосполучень *[гы], *[кы], *[хы] усім говіркам властиві [ги], [ки], [хи] незалежно від наголосу і їхнього місця в слові, наприклад: [ги'бне], [ки'нуу], [поукида'ли], [погиба'ї], [хитри'т'], [ру'ки], [золоту'хи]. В іменниках І відміни в давальному-місцевому відмінках однини приголосні [к], [х], [г] чергуються із [ц], [с], [з] перед [і] з давнього *[ь]: [доро'га] - [на доро'з'і], [му'ха] [по му'с 'і], [уро'к] [на уро'ц 'і]. Часто спостерігається і відсутність такого чергування у всіх вікових групах ([по ба'лк'і], [на гармо'шк'і], [по доро'г'і], [на ног'і] [на уро'к'і]). Співіснують і паралельні форми ([на доро'г'і] [на доро'з'і]).

Отже, можемо констатувати, що в цілому система консонантизму запорізько-надазовських говірок істотно не відрізняється від консонантизму сучасної української літературної мови (у більшості з них спостерігається 32 приголосних фонеми). Проте окремі говірки неоднорідні за структурою консонантизму: в певних позиціях найбільше виділяються говірки сіл Троїцького та Новомиколаївки Приазовського р-ну, яким властиві 35 приголосних (шиплячі /ш/, /ж/, /ч/ виступають як м'які перед *[а]<*[$] на зіткненні кореня та флексії, а перед [а]<*[а] диспалаталізувалися, внаслідок чого вони можуть протиставлятися у цій позиції за диференційною рисою «твердість м'якість»). Перспективи роботи передбачають розширення знань про фонетико-фонологічну систему української мови, її функціональні можливості. Дослідження дозволяє визначити ареали поширення певних діалектних явищ.

Бібліографічні посилання

1. Варченко І. О. Лубенські говірки і діалектна суміжність / І. О. Варченко. К. : АН УРСР, 1963. 249 с.

2. Дроздовський В. П. Говірки Ізмаїльщини (На матеріалі Татарбунарського, Саратського і Білгород-Дністровського районів) / В. П. Дроздовський // Праці Одеського держ. ун-ту імені І. І. Мечникова. Рік XCVI. Т. 150. Збірник робіт дисертантів. Вип. FV. 1960. С. 239-254.

3. Жилко Ф. Т. Діалектні відмінності приголосних фонем української мови / Ф. Т. Жилко // Укр. мова і література в школі. 1961. № 4. С. 9-15.

4. Жовтобрюх М. А. Приголосні в українському усному літературному мовленні / М. А. Жовтобрюх // Закономірності розвитку українського усного літературного мовлення. К., 1965. С. 55-84.

5. Жовтобрюх М. А. Історія української мови. Фонетика / М. А. Жовтобрюх, В. М. Русанівський, В. Г. Скляренко. К. : Наук. думка, 1979. 337 с.

6. Залеський А. М. Діалектна основа фонологічної системи сучасної української літературної мови / А. М. Залеський // Українська літературна мова в її взаємодії з територіальними діалектами. К. : Наук. думка, 1977. С. 50-96.

7. Залеський А. М. Функціональний статус шиплячих у говорах північного наріччя української мови / А. М. Залеський // Структурні рівні українських говорів. К. : Наук. думка, 1985. С. 52-75.

8. Самійленко С. П. Фонетичні особливості говірок Запорізької області / С. П. Самійленко // Діалектологічний бюлетень. Вип. 6. К. : АН УРСР, 1956. С. 89-97.

9. Чабаненко В. А. Говірки долини р. Кінської : дис. ... канд. філол. наук. Дніпропетровськ, 1965. 333 с.

10. Шахматов О. Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам'ятників писемної староукраїнщини ХІ Х'УІІІ ст. / О. Шахматов, А. Кримський К. : Друкар, 1922. 184 с.

References

1. Varchenko, I. O. (1963), Lubny's dialects and dialectical contiguity [Lubenski hovirky i dialektna sumizhnist], Kyiv, 249 p.

2. Drozdovskyi, V. P. (1960), “Izmayilschyna's dialects (on the material of Tatarbunaryi, Saratskiy and Belgorod-Dnistrovskiy regions)” [“Hovirky Izmailshchyny (na materiali Tatarbunarskoho, Saratskoho i Bilhorod-Dnistrovskoho raioniv)”], Pratsi Odeskoho derzhavnoho universytetu imeni 1.1. Mechnykova, No 4, pp. 239-254.

3. Zhylko, F. T. (1961), “The differences of the dialects of the consonant phonemes of the Ukrainian language” [“Dialektni vidminnosti pryholosnykh fonem ukrainskoi movy”], Ukrainska mova i literatura v shkoli, No 4, pp. 9-15

4. Zhovtobriukh, M. A. (1965), “The consonants in the Ukrainian oral literature speech” [“Pryholosni v ukrainskomu usnomu literaturnomu movlenni”], Zakonomirnosti rozvytku ukrainskoho usnoho literaturnoho movlennia, Kyiv, pp. 55-84.

5. Zhovtobriukh, M. A. (1979), The history of the Ukrainian language. Phonetics. [Istoriia ukrainskoi movy. Fonetyka], Kyiv, 337 p.

6. Zaleskyi, A. M. (1977), “The base of the dialect of the phonological system of the modern Ukrainian literary language” [“Dialektna osnova fonolohichnoi systemy suchasnoi ukrainskoi literaturnoi movy”], Ukrainska literaturna mova v yii vzaiemodii z terytorialnymy dialektamy, Kyiv, pp. 50-96.

7. Zaleskyi, A. M. (1985), “The functional status of sibilants in the northern dialects of the Ukrainian language” [“Funktsionalnyi status shypliachykh u hovorakh pivnichnoho narichchia ukrainskoi movy”], Strukturni rivni ukrainskykh hovoriv, Kyiv, pp. 52-75.

8. Samiilenko, S. P. (1956), “The phonetic features of the dialects of Zaporizhya region” [“Fonetychni osoblyvosti hovirok Zaporizkoi oblasti”], Dialektolohichnyi biuleten, No 6, pp. 89-97.

9. Chabanenko, V. A. (1965), The dialects of the valley of the river Kinska: dissertation [Hovirky dolyny r. Kinskoi: dis. ... kand. filol. nauk], Dnipropetrovsk, 333 p.

10. Shakhmatov, O. (1922), The essays from the History of the Ukrainian language and the reading-book of the monuments of writing old Ukrainian of XI XVIII century [Narysy z istorii ukrainskoi movy ta khrestomatiia z pam'iatnykiv pysemnoi staroukrainshchyny XI XVIIIst.], Kyiv, 184 p.