Чинники варіантності граматичної системи української мови XVII століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чинники варіантності граматичної системи української мови XVII століття

Галина Наєнко, д-р філол. наук, доц.

КНУ імені Тараса Шевченка, Київ

Розглянуто різновиди варіантності у графічній, фонетико-фонологічній і граматичній системах, які слід враховувати при укладанні історичного граматичного словника, граматичного анотування історичних текстів. Динамічні процеси, що її зумовлюють, автор визначає на прикладі тексту теоретико-інструктивного трактату Й. Ґалятовського “Наука албо способ зложеня казаня " (II половини XVII ст.).

Ключові слова: історія української мови, граматичний словник української мови XVII ст., варіантність граматичної системи, староукраїнська літературна мова, церковнослов 'янська мова.

Поява науковомістких міждисциплінарних напрямів, таких як електронна медієвістика та палеославістика, діахронічна корпусна лінгвістика, комп'ютерна історична й діалектна лексикографія тощо, актуалізує проблеми удоступнення історичних текстів до вивчення з допомогою автоматизованих систем. Це дасть змогу як зберегти назавжди джерела минулих століть, що таким способом отримають “неспалимі” копії, так і залучити до студій над ними широкі кола дослідників.

Мовознавці певні в тому, що вивчення “діахронічних змін у мові можливе лише на матеріалі текстів, тому на часі використання в таких дослідженнях текстових корпусів”. У європейській прикладній лінгвістиці накопичено певний досвід опрацювання історичних текстів різних мов (детальніше: Захаров), вивчення старослов'янських текстів удоступнено на порталі “Манускриптъ”.

Програмна платформа дослідницького Корпусу української мови, створеного в лабораторії комп'ютерної лінгвістики Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка (описана в Дарчук), експериментальним шляхом може бути пристосована до конструювання субкорпусу історичних текстів. Це дасть змогу не лише поповнити культурно-історичні загальноцивілізаційні фонди, але й досягти максимальної об'єктивації результатів дослідження динаміки мовної системи в діахронії.

В Україні практика створення інформаційних моделей історичних текстів відсутня. Тому початкові етапи підготовки електронних копій, нормалізації та граматичного анотування маємо фіксувати детально.

Публікації історичних текстів мають в Україні давні традиції: від перших робіт С. Голубєва та В. Перетца до найновіших видань у серії “Пам'ятки української мови”, над якою понад 55 літ працюють учені Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні, Інституту української мови НАН України, окремих університетів. Величезний досвід видання пам'яток накопичено також в історичній царині, див. хоча б колекцію публікацій джерел на сайті Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. Проте адаптація тексту до електронної публікації та автоматичної обробки змушує розглянути можливість використання спрощених варіантів його відтворення. Проілюструємо це на прикладі трактату Й. Ґалятовського “Наука, альбо способ зложеня казаня”, який підготувала й опублікувала в названій серії І. Чепіга (див.: Джерела).

При створенні електронних копій позначення надрядкових літер та знаків, зведених у рядок, виявляється надлишковим; зайвим також є розрізнення літер у та Y, га та я. Відтворення того самого фрагмента матиме таку форму:

Єдно казанє, котороє повідалесь в" днь ап(с)тла якога алба пр(о)рка, албо иншо(г) стога, єсли може(ш), и в4 день иншо(г)а ап(с)ла, алба пр(о)рка, албо гакога стого повідати, повідай, але єсли є(д)но тоє казаніє другомY ап(с)толови, алба пр(о)ркови, алба которомY колвекъ стому не квадрYєтъ, не тлгни єга там" силою, волишъ дрYгоє казаніє учинити, котороє другому стомY служитъ.

Спрощена транслітерація для електронної копії:

Єдно казанє, котороє повтдалесь въ днь апстла якога алба прорка, албо иншога стога, єсли можешъ, и въ днь ин- шогш апсла, албш прорка, албо якогш стого повтдати, повтдай, але єсли єдно тоє казаніє другому апстолови, албш проркови, албш которому колвекъ стому не квадруєть, не тАгни єгш тамъ силою, волишъ другоє казаніє учинити, котороє другому стому служитъ.

Мовознавці, які вивчали різні види варіантності в діахронії, зосереджувалися на внутрішньомовних і позамовних причинах її появи [Кравчук], [Царалунга, 2012, 2015], розглядали поширення різних граматичних форм з огляду на територіально- діалектну сегментацію мовного континууму [Діденко].

Тут покажемо, як ці чинники впливають на характер співвідношення незмінної / змінної частин слова різних лексико- граматичних одиниць.

Загалом найбільшу групу факторів становлять ті особливості графіки, що відбивали суперечність між традиціями письма і наслідками звукових процесів, які вже відбулися в українській мові XVII ст.

Значна кількість графічних варіантів пов'язана з позначенням / відсутністю позначення слабкого [ь]: аггл-скїй - аггл-ьскую, казан-ьА - казан-А, каза-нє - казан-ьє. До наслідків занепаду зредукованих належить поява вставних голосних: Але^анд-еръ.

Повністю відбулися процеси становлення фонеми /у/ шляхом злиття етимологічних *і та *у, завершувалося витворення /і/ внаслідок злиття континуантів етимологічних *е та *о, *е в новому закритому складі. Це спричинило неоднозначне потрактування окремих літер кириличної абетки, що ставить під сумнів можливість автоматичної транслітерації. Наприклад, кирилична літера и могла означати як звук [і], так і власне український звук високо-середнього підняття [у]. На це вказує плутання літер: и з t: аппл-икуй аппл-ткуй, уалм-иста - уалм-тсты; и з ы: шпухл-ими - шхотн-ыми; ї з ы: кондыц-т - кондыц-ыю; ї з t: библ-їи - библ-ти; и з ї: непр-иАтелт - непр-іАтелт.

Деякі графічні варіанти можуть указувати на позначення зміни артикуляції [о] в новому закритому складі (концепт-швъ, гртх-ювь), хоча в інших випадках плутання літер о - ю не відбиває жодних звукових змін: мн-юго - мн-югю - мн-юзи - мн-ози, кор-юнт - кор-она. Плутання цих літер у позиціях основи слова істотно впливає на співвідношення незмінної / змінної частин: б-югатства - б-огатства.

Варіантність закінчень іменників середнього роду в називному відмінку однини пов'язана з явищем переходу [a] > [e]: казан-А - каза(н)-є.

На перебіг звукових змін впливали процеси інтерференції. На появу інтервокального [j] в запозичених словах указує плутання літер а - а: патрї-арху - патрї-Арха, Ісаї-а - Ісаї-А, Григорї-а - Григорї-А; інколи фіксуються тільки українські форми: дїАвол-омь.

Неоднозначно потрактовують також плутання літер е - Ъ: або як вплив церковнослов'янської мови, або як відображення ознак поліського діалекту: гд-е - гд-т.

До ознак поліського наріччя слід віднести відображення послідовного ствердіння [ц], підтримане впливом польської мови: двицу, юбтцаль, зверцадлу, ю(т)ца, мтстцахь, до конца, з(ь) мтстца, юблюбеница, конець (пор. у цитатах із церковнослов'янських текстів: конца, ю(т) лица, птица, лица).

Взаємодія церковнослов'янської граматичної системи з власне українськими формами визначає варіантність закінчень у відмінюванні прикметників, іменників: Велик-агю, але також і Велик-ого, весел-ьє - але також і весел-їє, камен-їємь - камтн- Ам(ь); кров-ь - кров-ь; грт-хи - грт-си; мн-югїи - мн-ози.

На варіантність впливає перебудова граматичної системи. Основні характеристики частин мови дуже близькі до сучасних: наприклад, усталені нові форми в парадигмах іменників множини, що виникли шляхом граматичної аналогії, наприклад, у родовому відмінку: богатств-ами, у місцевому відмінку: богатств-ахь.

Граматична категорія числа фактично позбулася надлишкових форм двоїни, які засвідчені поодиноко виключно в цитатах зі Святого Письма: Є;іордїум(ь): дв-т натур-т найзацнтйшыи бгь учиниль и прочаА.

Не до кінця сформованою постає категорія істот-неістот, оскільки фіксуємо як старі форми знахідного відмінка іменника із закінченнями, тотожними до форм називного, так і нові, які тотожні до форм родового відмінка: на прп(д)бногю Сімеюна Столпника, на прп(д)бногю ю(т)ца Іюаникїж Великогю и на днь ин(ъ)шыхъ прп(д)бныхъ ш(т)-цъ, законник-швъ и пустелник- твъ и на днь стогю архаггла Гаврїила, и на днь иншого якогю стого можешъ собт казанж учынити.

Не мають форм множини іменники, якщо

- означають абстрактні поняття: пагуба `біда, хвороба', покой `спокій', покора, розсудокъ, розумъ, сенсъ, роспачъ, сошествїє, сму- токъ, чистость, яковость, неволж, утоленж, утрапеньє, набоженс- тво, кротость, мудрость, вознесенїє, ютчажнїє, десперацїж;

- мають значення збірності: людъ;

- це власні назви: Азарїа, Крстель, 1юаннъ, Авраамъ, Галїлеж, Ыртюнъ;

- належать до терміносистем богослів'я або природничих наук: бгородица, востокъ.

Не мають форм однини множинні іменники: двери, мары.

Окремі запозичення фіксуємо з неусталеними граматичними характеристиками, зокрема з хитаннями в роді та числі.

Так, єgордїумъ виявляє ознаки невідмінюваного слова, водночас узгоджуючись із ад'єктивом середнього роду: Знайдешъ такоє е%орд1умъ и в(ъ) иншихъ моихъ казан(ь)жхъ з(ъ) вемы са- мои учьіненоє; <...>нехай будетъ таж жъ вема, тоє жъ е%орд1умъ, таж жъ наррацыж.

Іменник вема виявляє хитання між жіночим і середнім родом: Наприкладъ, в(ъ) н(д)лю два(д)цжтъ вторую по сошествїи стого дха положи вема з(ъ) єу(г)лїи, на службт бжой чыта- ногю, такоє<...>. А гды пртдутъ стр(с)ти Хвы, на той часъ на казаню положи вема такоє<...>. Тоє мови(в)ши, пойди з(ъ) катедры, а гды прійдеть н(д)лж єі, на той часъ на казаню положи вема такоє <... >.

Запозичені іменники чоловічого роду фіксуються із закінченнями -а в називному відмінку однини та відмінковими формами І відміни: щалмиста, монарха, патріарха.

До словотвірних варіантів слід віднести любъ - любо, Крстель - Крститель, милосрдїє - млсрдїє.

Специфіка дескриптивно-інструктивного трактату визначила переважання форм наказового способу дієслова в поєднанні з інфінітивами, тому відтворення повної дієслівної парадигми постає як окрема дослідницька проблема; спостереження вказують на такі її особливості. Парадигма минулого часу засвідчена на стадії втрати старої парадигми перфекта, тут функціонують лише форми 1 особи з особовими закінченнями: Що в(ъ) пропозыцыи шбтца-лемъ мовити и показати, тоє в(ъ) нарра- цыи мов-илемъ и пока-залем(ъ). Водночас форми зі втраченим дієсловом теперішнього часу переважають: Любомтрскїй длж тогю такъ назьіваєтжА, же люб-ивъ миръ.

Усталені форми 1 особи множини теперішнього часу з флексією -мо: и нашегю ДоровеА, которого ви-димо на марахъ, мусимо даром(ъ) бжшм(ъ) назвати. Також цілком сформованою є система форм на -но, -то: юзми вема з(ъ) єу(г)їли, котороє чи- та-но было на службт бжей; єсли єгю зв-ано Стефанъ; якю напи-сано в(ъ) Птснжхъ птсней. Широко вживаються форми дієприслівника: ютмтнивши, ютпускаючи, ютходАчи, будучи, выгажаючи, выличаючи.

Граматична омонімія з'являється в разі субстантивації прикметників: Константинъ Велик-їй, цесаръ грецкїй, Володимеръ, монарха рускїй <... >. СтарайсА, жебы сь ихъ не привтлъ до ю(т)чаАнїА, до роспачи, бо то гртхъ єстъ велик-їй против(ъ) дха стогю.

Граматична омонімія також може бути наслідком інтерференційних процесів. Наприклад, подвійну природу мають такі форми:

Да - 1. Церковнослов'янський сполучник сурядності: не десАть ли ючистишасА, да девАть гдт? 2. Формотвірна частка: се же єстъ животъ втчный, да знаютъ тебе єдиного истин- нагю бга и єго же послалъ єси Іс Ха.

МЪсто - 1. Прийменник : мпсто нагороды втчнои издержишь ю(т) бга караньє втчноє<...>. 2. Іменник: Іє_'р(с)лимомъ называ- єтсА мтсто столечноє.

У наведеній парадигмі зафіксовані форми маркуємо, відтворені форми спеціальних позначень не мають:

И наррац-ЇА*

И наррац-ыА*

Р наррац-їи*

Д наррац-їи*

В наррац-їю*

Т наррац-ьією*

Т наррац-їєю П наррац-ыи*

П наррац-їи*

К наррац-їє А наррац-їи А наррац-ыи Е наррац-їй Е наррац-ый О наррац-ЇАмь О наррац-ыАмь У наррац-їи У наррац-ыи Ю наррац-ЇАми Ю наррац-ыАмь Я наррац-ЇАхь Я наррац-ыАхь

Отже, на співвідношення незмінної / змінної частини слова впливають такі чинники: графічна варіантність першотексту як відображення звукових змін поряд із прагненням зберегти орфографічну традицію, взаємодія старих і нових типів відмінювання / дієвідмінювання, інтерференційні процеси - як наслідок засвоєння іншомовних запозичень та функціонування церковнослов'янізмів (не лише в цитатах зі Святого Письма, але й у тексті автора). Проблемним залишається питання створення граматичного словника: як моделі з гіпотетично відтвореними формами чи як строгої фіксації лише тих форм, що засвідчені в тексті. У першому випадку модель потребуватиме перевірки, у другому - послідовного доповнення новими формами з кожним наступним розширенням текстової бази.

зміна мова граматичний словник

Джерела

1. Галятовський І. Наука, албо способ зложенА казанА. Ключ розуміння / Підгот. до вид. І. П. Чепіга. - К. : Наук. думка, 1985. - С. 211-241.

Література

2. Дарчук Н. П. Комп'ютерне анотування українського тексту: результати і перспективи : монографія / Н. Дарчук. - К. : Освіта України, 2013.

3. Діденко Н. М. Варіантність дієслівної парадигми у староукраїнських пам'ятках першої половини XVII століття : автореф. дис. ... канд. філол. наук Н. М. Діденко. - К., 2013.

4. Кравчук А. Є. Функціонування прикметникових форм родового відмінка однини в мові староукраїнських пам'яток / А. Є. Кравчук // Компаративні дослідження слов'янських мов і літератур. - 2010. - Вип. 12. - С. 101-109.

5. Кульчицький І. Корпус текстів як лінгвотехнологічне підгрунтя виявлення змін в українській мові / І. Кульчицький // ХХ-ХХІ століття: жанровостильові й лінгвістичні метаморфози в українській мові та літературі монографія. - Оломоуць, 2016. - С. 269-297.

6. Царалунга І. Б. Явище варіативності у контексті лінгвістичних студій / І. Б. Царалунга // Актуальні проблеми філології та перекладознавства. - 2012.

7. Вип. 5. - С. 205-216.

8. Царалунга І. Б. Словозмінна варіативність власних назв (за матеріалами українських грамот XIV ст.) / І. Б. Царалунга // Записки з ономастики. - 2015.

9. Вип. 18. - С. 733-745.

Размещено на Allbest.ur