Ю. Жлуктенко, безперечно, виділяв перекладознавство як окрему галузь науки, яка хоч і належить до циклу філологічних дисциплін, відрізняється власними підходами й методами оброблення матеріалу. Зокрема, в листі до Р. Зорівчак від 7 червня 1974 р. він пише про те, що перекладознавчий аналіз передбачає відхід від строго лінгвістичного підходу, адже кладе в основу "більш складні, ніж слово, елементи першотвору, загальне значення яких змушує шукати й складніших еквівалентів" [5, с.54].

Як перекладознавець він звертався до багатьох теоретичних питань. Серед них адекватність, еквівалентність, оцінка якості перекладу, вибір творів для перекладу, підготовка до перекладу, відтворення засобів образності, відтворення авторського стилю, експресивний синтаксис, архітектоніка тексту, перекладацькі трансформації, жанрові особливості в перекладі, відтворення змісту й форми, критика перекладу, переклад назв і заголовків, переклад неологізмів, переклад прислів'їв і приказок, переклад реалій, редагування перекладу, роль редактора, роль читача, точність перекладу, буквалізм у перекладі, "дух" твору та його передача в перекладі, відтворення художніх конотацій, відповідність перекладу історичній епосі оригіналу, різночасовість оригіналу й перекладу, комплексна теорія перекладу, комунікативна функція тексту та її відтворення в перекладі, інтертекстуальність, соціально-культурні відмінності між мовами та ін. На жаль, детального розгляду жодної із цих проблем у його роботах не знаходимо. Але з огляду на те, що професор через обставини змушений був працювати в рамках реалістичної теорії перекладу, можемо співвіднести його погляди на вищезгадані й інші теоретичні й практичні аспекти перекладу з думками інших дослідників, які працювали в тому ж ключі.

На сучасному етапі розвитку науки право перекладознавства на існування навряд чи хтось заперечуватиме. Та галузь ця доволі молода, як окрема сфера наукового пошуку в Україні, та й у багатьох інших країнах, вона оформилася лише в часи існування Радянського Союзу, а тому в науковій літературі 40-60х рр. (а подекуди навіть до 80-х рр.) ХХ ст. натрапляємо на дискусії й аргументи на захист її наукового статусу.

На думку А. Федорова, теорія перекладу зародилася в Росії в роки радянської влади, а її ініціатором і основоположником був Максим Горький, який багато уваги приділяв справі перекладу [13, с.351]. Утім, дослідження з історії українського перекладознавства доводять, що в Україні увагу перекладу як об'єктові наукового й критичного опису приділяли й раніше. Варто лише згадати статтю "Каменярі. Український текст і польський переклад. Дещо про штуку перекладання" І. Франка [14] чи часопис "Книгарь", що видавався в 1917-1920 рр. і вміщував критичні матеріали про переклади в Україні [16, с.65].

У збірнику 1970 р. "Мастерство перевода" з'явилася стаття І. Лєвого "Состояние теоретической мысли в области перевода", в якій він, окрім усього іншого, дає характеристику радянському перекладознавству та його надбанням. Зокрема, І. Лєвий характеризує радянську науку про переклад як таку, що має єдиний світогляд і систематичний характер напрацювань. У ній доречно виокремити два напрями: лінгвістичний (започаткував

A. Федоров книгою "Введение в теорию перевода" (1953 р.)) і літературознавчий (започаткував К. Чуковський у книзі "Высокое искусство" (1941 р.)) [11, с.410]. Про це ж згадує у своїх "Актуальних питаннях українського художнього перекладу" В. Коптілов, пишучи: "Перекладацькі дискусії 50х років намагалися визначити проблематику теорії перекладу, зокрема, питому вагу в цій дисципліні лінгвістичних і літературознавчих питань. Одні учасники цих дискусій (А. Федоров, О. Реформатський) висували на перший план лінгвістичні завдання, оскільки перекладач працює з матеріалом двох мов - мови першотвору й мови перекладу. Інші (В. Россельс, Г. Гачечиладзе) віддавали першість літературознавчим проблемам, керуючись тим, що перекладач відображає художній твір. На початку 60х років у працях Ю. Еткінда, В. Шора й інших обґрунтовується можливість синтезу цих поглядів на шляху дослідження стилістичної специфіки художнього перекладу" [8, с.114]. Найсильнішою стороною радянського перекладознавства І. Лєвий вважає детальні критичні аналізи окремих перекладів або дослідження перекладацьких проблем, які публікують у перекладознавчих збірниках ("Вопросы художественного перевода", "Тетради переводчика", "Мастерство перевода", "Теория и критика перевода") [11, с.410].

Характерною рисою розвитку радянського перекладознавства були дискусії, покликані звести до спільного знаменника розбіжності в поглядах різних дослідників і уніфікувати загальну теорію. Чимало обговорень точилося навколо того, чи можливо створити загальну теорію перекладу, чи все ж доведеться обмежитися окремими теоріями, заснованими на особливостях жанру, стилю, способу подачі та сприйняття тексту тощо. Зокрема, В. Коміс - саров у розвідці "Теория перевода на современном этапе" згадує, що на Всесоюзній науковій конференції 1975 р. чимало дискусій було присвячено питанню, чи варто прагнути до створення загальної теорії перекладу. Вочевидь, наводилося багато аргументів "за" й "проти". Власне автор схиляється до думки, що не варто розглядати варіанти відповіді на це питання як взаємовиключні. Звісно, переклад як багатогранне явище можна вивчати в багатьох різних дисциплінах, причому поділ сфер дослідження не обов'язково збігатиметься (радше відрізнятиметься) від поділу перекладу на види залежно від характеру оригіналу. Отже, наявність різних теорій перекладу (лінгвістичної, літературознавчої, психологічної та ін.) видається природною. Та це не означає, що неможливо створити єдину науку - перекладознавство, - предметом якої був би переклад загалом [7, с.5-6].

Із дещо іншого ракурсу розглядає проблему наявності багатьох теорій перекладу В. Бібіхін, для якого їхнє існування спричинене не їхніми принциповими відмінностями, а тим, що дослідники часто зосереджуються на різних предметах дослідження. Якщо науковці працюють здебільшого з технічними, насиченими термінами текстами, то узагальнюючи свої результати аналізу в теорії, вони отримують результати, які закономірно відрізнятимуться від тих, що отримають дослідники суспільнополітичних, а тим паче художніх текстів [2, с.5].

Радянська наука про переклад розглядала загальнотеоретичні проблеми й проблеми практики (що виявлялося здебільшого в аналізі конкретних перекладів або окремих лінгвістичних питань). У Ю. Жлуктенка не виникало сумнівів щодо доречності пере - кладознавства як пошукової галузі. Навіть навпаки, саме він, за словами Р. Зорівчак, "посприяв тому, що в 80-х роках теорія перекладу як лінгвістична дисципліна ввійшла до числа спеціальностей, затверджених ВАК СРСР як предмет дисертаційних досліджень" [6, с.164]. На його думку, радянським теорії й практиці перекладу вдалося досягти певних успіхів у формуванні теоретичного підґрунтя й вимог до рівня та якості художнього перекладу. Йому імпонував той факт, що в них особливої ваги набув принцип "уважного ставлення до обох головних компонентів художнього твору - форми й змісту" [4, с.86]. Завдячує цим радянська школа (реалістичного) перекладу високому фаховому та літературному рівню майстрів художнього перекладу. Як вимоги, так і практичні результати перекладацької діяльності були спрямовані на досягнення "максимальної ефективності, відображаючи в перекладі ці основні аспекти" [4, с.86].

Подібно до багатьох своїх сучасників Ю. Жлуктенко дотримувався принципу, за яким найкращим джерелом теоретичних припущень і постулатів є аналіз уже наявних перекладів літератури (здебільшого художньої). При цьому він вважав, що аналізу відомих творів із поширених європейських мов недостатньо. Чим більше мов і текстів задіяно в процесі аналізу, тим достовірнішими та точнішими будуть результати. Замість розробляти певну теорію на матеріалі однієї мови, а потім екстраполювати результати на всі інші, можна скористатися індуктивним підходом і дійти певних висновків на основі більшої кількості проаналізованого матеріалу. Особливо важливим Ю. Жлуктенко вважав приділити увагу менш розповсюдженим і популярним, а також античним мовам не лише тому, що їх часто незаслужено уникають, але й через те, що перекладів із них робиться менше, а тому прослужити вони б мали довше, відповідно, вимоги до їхньої якості аж ніяк не можуть бути нижчі, ніж до якості творів із інших мов [4, с.91]. Загалом тенденції в мовознавстві та перекладознавстві радянського періоду свідчать про те, що в Радянському Союзі великої ваги надавали дослідженню саме менш розвинутих і поширених мов, передусім у їх зіставленні з російською.

Вочевидь, Ю. Жлуктенко поділяв погляди прихильників "доскіпливого" реалістичного перекладу, таких, як І. Кашкін, якому, за словами Г. Гачечиладзе, "належить пріоритет у постановці проблеми реалістичного перекладу у творчому плані" [3, с.153].Г. Гаче - чиладзе розвинув теорію І. Кашкіна та дещо трансформував її; "з методичного поняття, яке підказувало, як потрібно перекладати, реалістичний переклад перетворювався в Гачечиладзе на оцінне поняття, у відображення дійсності (тобто оригінального художнього твору) найкращим способом у найа - декватніший з усіх адекватних перекладів" [1, с.149].В. Коптілов, який у монографії "Першотвір і переклад" (1972 р.) охарактеризував радянську теорію перекладу як таку, що стверджує перекладність будь-якого твору з будь-якої мови, "можливість і потребу перекладу художнього твору в єдності його форми й змісту" [9, с.7], "відкидає свавільне тлумачення першотвору" [9, с.7], але в деяких випадках допускає "осмислену втрату деталі або компенсацію її в іншій формі з метою збереження більш істотних особливостей художнього перекладу" [9, с.8]. О. Кундзіч вважав, що "реалізм у перекладі - це правдива передача реальної дійсності, відображеної в оригіналі. Реалістично перекладати означає передати засобами своєї мови все відчуте й усвідомлене автором оригіналу" [10, с.108].

Ю. Жлуктенко також вважав, що теорія перекладу мала б бути комплексною та практично орієнтованою, тобто допомагати вирішувати потенційні проблеми, на які можуть натрапити перекладачі-практики, а також розробити певні критерії та вимоги, які б дозволяли утримувати якість перекладу на певному рівні [4, с.91]. Вважаємо такий його підхід особливо важливим, оскільки він доводить, що професор прагнув до того, щоб наука не була відірваною від інших сфер життя, а гармонійно в них вписувалася та сприяла їхньому розвитку й функціонуванню. Своїми працями Ю. Жлуктенко створив власну систему пере - кладознавчих поглядів, яка відображає його ставлення до низки перекладознавчих проблем. Цю систему його поглядів можна узагальнити.

У перекладознавчому аналізі оперуємо такими категоріями, як адекватність, еквівалентність і точність. Ці терміни використовують на позначення ступеня відповідності текстів. Іноді ці категорії тотожні, але частіше - ні. Так, адекватність радше стосується відтворення опису ситуації (що включає експресивність, основні характеристики авторського стилю, відповідність описуваній ситуації). Еквівалентність - категорія змінна, може визначатися на різних рівнях. Точність - один зі складників адекватності й еквівалентності. Точність - це якнайповніше відтворення інформації за максимальної реалізації комунікативної функції. Усі три поняття (адекватність, еквівалентність, точність) - відносні.

Перекладознавчий аналіз, який залучає перелічені вище категорії, - це інструмент оцінки якості перекладу. Якість перекладу оцінюють з огляду на тип, жанр тексту, його автора, суспільне значення тощо. Перекла - дознавчий аналіз, який виливається в критичні праці, може (і повинен) слугувати засобом цілеспрямованого підвищення якості перекладів. Важливу роль тут також відіграє цільовий читач.

За умови множинності перекладів їх пере - кладознавчий аналіз може зосереджуватися на двох основних аспектах:

1) дослідженні всієї сукупності перекладів із метою прослідкувати послідовність осмислення оригіналу;

2) пошуку найоптимальніших перекладацьких рішень, оскільки передача тексту в перекладі залежить від стратегії перекладача,яка не завжди забезпечує об'єктивний підхід до тексту, який перекладається.

Перекладознавчий аналіз віршових творів повинен ураховувати чимало чинників. Зокрема, той факт, що поетичний переклад може ускладнюватися відмінностями між двома мовами. Правильне відтворення форми й розміру вірша та їх співвідношення зі змістом дозволяє передати стиль, настрій оповіді, авторський задум. Створювані образи повинні відповідати загальному контексту, розміру й римі. Просодія - засіб підтримки змістово-образних складових частин твору. У відтворенні співвідношення змісту й форми набуває ваги перенесення (збереження) функції форми.

Перекладознавчий аналіз художніх і публіцистичних творів включає уважний розгляд таких питань: відтворення образу оповідача в перекладі; відтворення засобів творення образності; передача реалій, безеквівалентної лексики, прислів'їв і приказок; транслітерація топонімів і антропонімів; відтворення ситуативних характеристик висловлювання; збереження підтексту, конотацій, образної системи. Не варто обходити увагою і структуру тексту, оскільки його архітектоніка загалом і побудова речень як окремих його складників надає тексту характерного тону й настрою. Сукупність усіх цих елементів об'єднується у вимогу відтворення естетичної цінності оригіналу.

Поруч зі своєю моделлю перекладознавчого аналізу Ю. Жлуктенко представив також низку перекладацьких настанов, які можна узагальнити так:

- найкращі умови для перекладу - коли добре знаєш автора та відчуваєш із ним певну спорідненість;

- перекладач художньої літератури повинен вправно володіти всіма ресурсами мови, на яку перекладає, зокрема стилістичними;

- перш ніж братися за переклад, варто дослідити автора, твір, особливості авторського стилю тощо;

- перекладач - посередник, покликаний знайти консенсус між різночитаннями твору.

Висновки з проведеного дослідження. Проаналізувавши теоретичний доробок проф. Ю. Жлуктенка в царині перекладознавства, доходимо висновку, що дослідник мав власну, доволі цілісну систему перекладознавчих поглядів, на основі якої й проводив власні дослідження та скеровував своїх аспірантів. Водночас обмежений обсяг публікацій на перекладознавчі теми не дав науковцеві змоги повною мірою розкрити свою концепцію, унаслідок чого залишається простір для подальших досліджень піднятих Ю. Жлуктенком питань.

перекладознавство жлуктенко теорія переклад

Література

1. Азов А. К истории теории перевода в Советском Союзе. Проблема реалистического перевода / А. Азов // Логос. - 2012. - № 3 (87). - С.131-152.

2. Бибихин В. К проблеме определения сущности перевода / В. Бибихин // Тетради переводчика / под. ред.Л. Бархударова. - Москва: Междунар. отношения, 1973. - Вып.10. - С.3-14.

3. Гачечиладзе Г. Введение в теорию художественного перевода / Г. Гачечиладзе; авторизованный пер. с грузин. - Тбилиси: Изд-во Тбилис. ун-та, 1970. - 285 с.

4. Жлуктенко Ю. Проблеми адекватності перекладу / Ю. Жлуктенко, О. Двухжилов // Теорія і практика перекладу. - Київ: Вища шк., 1981. - Вип.6. - С.85-91.

5. Зорівчак Р Мовознавчі роздуми в листах професора Юрія Олексійовича Жлуктенка: (до сторіччя від дня народження) / Р Зорівчак // Мовознавство. - 2015. - № 4. - С.38-67.

6. Зорівчак Р. Україністика в інтелектуальному життєписі професора Юрія Олексійовича Жлуктенка / Р Зорівчак // Філологічні трактати. - 2014. - Т 6, № 1. - С.160-168.

7. Комиссаров В. Теория перевода на современном этапе / В. Комиссаров // Тетради переводчика. - 1976. - Вып.13. - С.3-12.

8. Коптілов В. Актуальні питання українського художнього перекладу / В. Коптілов. - Київ: Дніпро, 1971. - 132 с

9. Коптілов В. Першотвір і переклад: роздуми і спостереження / В. Коптілов. - Київ: Дніпро, 1972. - 215 с.

10. Кундзіч О. Стан художнього перекладу на Україні / О. Кундзіч / Творчі проблеми перекладу. - Київ: Дніпро, 1973. - С.103-154.

11. Левый И. Состояние теоретической мысли в области перевода / И. Левый // Мастерство перевода: сб.7, 1970. - Москва: Сов. писатель, 1970. - С.406-431.

12. Россельс В. За эти годы (Обзор) / В. Россельс // Мастерство перевода: сб. ст. - Москва: Сов. писатель, 1959. - С. 208-242.

13. Федоров А. Введение в теорию перевода (Лингвистические проблемы) / А. Федоров. - Москва: Изд-во литературы на иностр. языках, 1958. - 375 с.

14. Франко І. Каменярі. Український текст і польський переклад. Дещо про штуку перекладання / І. Франко // Зібрання творів: у 50 т. - Київ: Наук. думка, 1983. - Т 39: Літературно-критичні праці (1911-1914). - С.7-20.

15. Шерстнева Е. Переводная множественность как категория переводоведения: история, статус, тенденции / Е. Шерстнева // Известия Российского государственного педагогического университета им.А.И. Герцена. - 2008. - Вып.73, Ч.1. - С.526-532.

16. Шмігер Т Історія українського перекладознавства ХХ сторіччя / Т Шмігер. - Київ: Смолоскип, 2009. - 342 с.

17. Gentzler E. Contemporary Translation Theories / E. Gentzler. - Clevendon - Buffalo - Toronto - Sydney: Multilingual Matters LTD., 2001. - 232 p.

18. Munday J. Introducing Translation Studies. Theories and Applications / J. Munday. - London; New York: Routledge, 2001. - 222 p.

Размещено на Allbest.ru