Суфікс -а(ва) в українській мові ХІ-ХІІІ століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

Суфікс -а(ва) в українській мові ХІ-ХІІІ століть

П. І. Білоусенко, д-р філол. наук, професор;

С. В. Сабліна, канд. філол. наук, доцент,

Запорізький національний університет

У статті з'ясовуються питання історії, структурно-семантичних і словотвірних особливостей похідних іменників з суфіксом -а(ва). Встановлено, що в праслов'янській мові в низці віддієслівних і відіменникових дериватів прозирає тенденція формування функцій форманта -(а)va: продукування збірних іменників та абстрактних віддієслівних назв. На матеріалі мовних фактів із пам'яток ХІ-ХІІІ століть в основному доведено, що підтримується здатність суфікса -(а)ва творити іменники від дієслівних та іменних основ, але піку продуктивності в давній русько-українській мові цей формант ще не досяг. Зберігається тенденція до закріплення ідентифікувальної функції цього суфікса - творення збірних іменників.

Ключові слова: суфікс -а(ва), семантико-словотвірний тип, девербатив, десубстантив, праслов 'янська мова

Суфікс -(q)va має давню історію, його виводять з індоєвропейського -uo- [6, с. 460]; -а- первісно належало до кореня дієслів ІІІ і ІУ класу [6, с. 519]. В індоєвропейській прамові існували іменні основи з тематичним -й, які в праслов'янській зазнали суттєвих перетворень. Слова чоловічого роду продовжували зберігати давню структуру основи, слова жіночого роду були перетворені в основи на -а. Саме так, наприклад, трапилося з основою koru- (kru-), яка в жіночому роді здобула тематичну голосну -а: korua > korua. [1, с. 242]. Основи з тематичним -а також могли походити від основ на u: bry-brbv- (сучасне брова).

Первинна функція суфікса, на думку В. Вондрака, - творення прикметників, субстантивовані прикметники почали жити самостійним життям і в співвідношенні з твірними основами на терені праслов'янської й давньої руськоукраїнської мови - q(v)а сприймається вже як іменниковий суфікс. Шляхи формування й поширення цього суфікса в праслов'янській мові досить різні [див. докладніше 2, с. 18].

О. Трубачов, досліджуючи гідроніми на -ва (-ава, -ива) Верхнього Подніпров'я, заявив, що про суфіксальну природу найменувань на -va в кожному окремому випадку можуть бути різні думки [5, с. 212].

Утворення з елементом -v-, на думку деяких дослідників, не відігравали в праслов'янській мові значної ролі. Суфікс -vo виступав у формах іменників усіх трьох родів (часто з попереднім голосним основи -і-, -а-, -о-) й творив назви знаряддя дії (secivo, tetiva) результату дії (kladivo, prgdivo) або самої дії з інтенсивним забарвленням (kricava) [4, с. 121].

У праслов'янській мові фіналі на -^)va не завжди можна кваліфікувати як суфікси через розтягнутість у часі їх формування й, відповідно, складність виявлення структурно-семантичного зв'язку між твірними та похідними, проте в низці віддієслівних, відіменникових та відприкметникових дериватів простежується тенденція до формування функцій форманта: продукування збірних та абстрактних назв, найменувань рослин, істот, конкретних предметів, соматизмів тощо [2, с. 18].

Якщо походження суфікса встановлено, то історія системи словотворення іменників на -(а)ва деталізована фрагментарно [2, с. 18]. Не виявлено кількість іменників на -(а)ва в різні періоди розвитку української мови, не до кінця з'ясована семантико-дериваційна поведінка цього форманта, лишається відкритим питання становлення його словотвірних функцій. Ці питання можуть бути розв'язані після послідовного опису складу й семантико-словотвірної специфіки іменників на -(а)ва в українській літературній мові й діалектах.

Метою статті є семантико-словотвірний аналіз іменників на -(а)ва в українській мові ХІ-ХІІІ століть.

Серед пріоритетних завдань, які сприяють реалізації мети:

з'ясування питань історії, структурно-семантичних і словотвірних особливостей похідних іменників з суфіксом -а(ва);

встановлення тих семантико-словотвірних типів і підтипів похідних іменників зі згаданим формантом, які уможливлять окреслення його функцій;

виявлення динаміки цього форманта шляхом зіставлення фактів праслов'янської та давньої русько-української мов.

Методи дослідження - описовий та зіставний методи, що передбачають виявлення, систематизацію та зіставлення мовного матеріалу з застосуванням словотвірного аналізу іменників на-а(ва). Об'єкт дослідження - іменники на на -(а)ва в українській мові ХІ-ХІІІ століть. Предмет дослідження - структурно-семантичні й словотвірні особливості похідних іменників із суфіксом -а(ва).

У давній руськоукраїнській мові поділ основ іменників з суфіксом -ва на віддієслівні та відіменні зберігається, в обстежених текстах десубстантивів виявлено небагато.

Схоже, що суфікс -(а)ва був ідентифікувальним формантом при словотворенні збірних іменників, як і в праслов'янську добу: із тих збірних іменників, що відомі в праслов'янській мові, фіксується лише дериват доубрава (доуброва) зі значеннями `діброва, гай' і `дуб (віщий)' (ХІ/ХШ-ХІУ СДЯ ІІІ 97). Давній іменник зі збірним значенням *дЬтва (прасл. *detьva `діти, молоде покоління, личинки гусіні, бджіл' від detь/detі) в обстежених текстах не виявлено, однак наявність цього слова в живому народному мовленні українців дає підстави вважати, що цей іменник функціонував у давній руськоукраїнській мові, пор. дітва (Гр І 391, Чаб І 276, Сагаровський 87) `дітвора' або `личинки бджіл; молоді бджоли; дітвора'. Близьким за словотвірною семантикою в праслов'янській мові був іменник *bьtьva `стебло, стовбур' від *Ь^ь `зброя, стріла, стрілки цибулі' , який сприймається як збірна назва, `верхня зелена частина городніх рослин, найчастіше буряка' ^ССЯ ІІІ 142). В українській літературній мові функціонують форми ботвина, ботвиння (СУМ І 223), а в діалектах збережено й давнє ботва (ЕСУМ І 238), що дає підстави вважати цю форму притаманну мові українців ХІ-ХІІІ ст.

Можна припустити функціонування в мові наших предків згаданого періоду й деякі назви предметів: праслов'янський дериват *Ьтьуа `місток, кладка через воду', який не зафіксований обстеженими пам'ятками давньоруськоукраїнського періоду, засвідчений в українській мові як берва «перекладина, місток» (Гр І 50). Давній дериват ggzьva `мотузка, джґут', `частина упряжі', *ggzь `мотузка, ремінь, петля' ^ССЯ УІІ 94) фіксується набагато пізніше: укр. гужва (Гр І 336) `те саме', гужву зн. відм. (Павлюк, Робчук 647) `кільце, скручене з гілля, яким скріплюють кілки в огорожі', гужва (Лис 50) `ув'язь у ціпові' та ін.

Думається, можна таким чином реконструювати для ХІ-ХІІІ ст. й давній іменник*квіігеуа `зла, запальна людина', *козґга `тверда шкаралупа, кора' ^ССЯ ХІ 161), пор. укр. костерева `бур'ян' (Лис 104).

Значно більше в пам'ятках ХІ-ХІІІ століть віддієслівних похідних з суфіксом - (а)ва. Із праслов'янської мови успадковано такі деривати: дьржава (XII СДЯ ІІІ 137), це слово, здається, розширило семантику й крім `держава' та `підтримка й володіння' позначало `силу й могутність' та `правління, управління'. Праслов'янське *deva `дівчина', яке в більшості слов'янських мов співвідноситься з семами `непорочність', `молодість', збережено в давньоруськоукраїнській мові зі значенням `яка не вступила в шлюб, дівчина': дhва (1076 СДЯ ІІІ 147), але в цей час воно втратило зв'язок із *йо}їії `доїти' (ЕСУМ І 103).

Із назв рослин засвідчений іменник кропива зі значенням `кропива, бур'ян' (XIV СДЯ ІУ 302) співвідносний з кропити, пор. прасл. *кгоріуа, назва пов'язана з тим, що ця рослина, коли вживається для годівлі худоби, попередньо обварюється, пор. ст.-сл. коприва «кип'яток», укр. окріп. Праслов'янське *кррауа `біле латаття, горда красива жінка' від *крраґі `купати' (ЭССЯ XII, 61), можливо, функціонувало в мові українців ХІ-ХІІІ ст., пор українське діалектне купавка `світлячок' (О І 395).

Суфікс -ва бере участь у творенні деяких абстрактних назв. У пам'ятках досліджуваного періоду маємо давній іменник молва (Ср II 199), пор. прасл. *тьІуа `чутки, говір, шум' (ЭССЯ XX 225), зіставлення з *тьУШ дає підстави вичленувати суфікс -а, проте в літературі є спроби виводити його з праслов'янського то1-/ше1- `молоти' (ЕСУМ III 492), що дозволяє припустити тут словотворчий формант -уа. Утім цей іменник, здається, утратив зв'язок з мотивувальним словом. Сюди ж, певне, можна зарахувати й дериват слава (XI Ср III 403) `хвала, пошана, слава, честь', співвідносний зі славити `славити' й слоти `славитися' (XI Ср III 433). На ймовірність функціонування давнього іменника *jьkava `гикавка' (*jьkati `гикати, заїкатися') (ЭССЯ VIII : 216) указують сучасні гикавка, ікавка (СУМ II 60).;

Низка іменників мають конкретне значення. Дериват понлва (прасл. *рвп]ауа) `шмат полотна, рушник' і друге значення `погребальне полотно, плащаниця' (XII СДЯ VII 184) співвідносний, очевидно, із рьпр, р^ґі (ЕСУМ IV 514, Ф III 326). Сюди можна зарахувати й іменник отрава отрава (СДЯ VI 206) в одному зі значень `отрута, зілля', співвідносне з отравити та отрути (Ф III 172). Дериват полова `солома' (1114 СДЯ Уїї 75), прасл. *реІуа `полова, солома', *реІуеІь `бур'ян', пов'язане з *реІґі `полоти', однак на ґрунті давньої руськоукраїнської мови структурно-семантичний зв'язок полоти > полова був уже втраченим. Праслов'янський похідний *тьгуа `попіл, крихти, солом'яна труха' (ЭССЯ XXI 151) не зафіксовано в пам'ятках XI-XШ ст., але він досить широко представлений в українських діалектах: мерва `м'ята, терта, негодна солома; щось неприродне' (Гр II 417); `м'ята, терта, неприродна солома' (СУМ V 674); `дрібна пріла гнила солома, сіно, трава тощо' (СБГ 287); `домішки з неякісної трави, буряну в сіні' (Сабадош 170) та інші, що дає підстави вважати й це слово складником лексичної системи української мови досліджуваного періоду.

Кілька незафіксованих праслов'янських похідних з предметним значенням виявлено в пізніших пам'ятках, що спонукає думати, що ці деривати функціонували в українській мові досліджуваного періоду, зокрема: праслов'янське Іеґуа `отвір для бджіл у вулику, літок' від *ШёО `швидко рухатися, найчастіше повітрям' засвідчене в говорах російської (лётва) та української (л'отва, лятва) мов (ЭССЯ XIУ : 150), пор. *1єґуа `термін на позначення роботи бджіл зі збору меду' співвідносне з* letёti (Там само); праслов'янське *оЬМуа `обшивка, кайма' (ЭССЯ XXVIII 181) фіксується в російських говорах у форм обшша (ЭССЯ XXX : 137) та в сучасній українській мові (обшива) (СУМ У 606) зі значенням `обшивка'. Не виключена можливсть функціонування праслов'янського іменника *jat(ь)уa / *іа^ь)уа `скупчення великої кількості риби', який збережений в новгородських, вологодських діалектах російської мови (Ф !У 567), у "Малорусько-німецькому словнику" Є. Желехівського, С. Недільського воно має значення `засвоюваність або термін'.

Обстежений матеріал дозволяє стверджувати, що іменники з суфіксом -ва не часто утворювалися від прикметників. Тут можемо навести хіба що іменник лихва (Ю76 СДЯ !У 406) `ріст, проценти, прибуток' , пор. лихыи `зайвий, надмірний', прасл. Ііх(ь)уа `позичання грошей під процент' - вважається праслов'янським запозиченням із готської мови, гот. *ІеіІуа `позика', слово наблизилося до прасл. Ііхь `зайвий; злий, поганий', або ж утворене від цього слова (ЕСУМ III 348-349).

Слід сказати, що суфікс -(а)ва виступав у праслов'янських географічних апелятивах, які вказували на особливості об'єкта. Ці апелятиви зазнавали онімізації, творячи ороніми, які, у свою чергу, могли трансонімізуватися, виступаючи гідронімами. С. О. Вербич резонно відносить їх до праслов'янського лексичного фонду. Оскільки ці оніми функціонують в сучасній українській мові, то, зрозуміло, вони були в мові українців ХІ-ХІІІ ст. До них С. О. Вербич відносить цілу вервечку онімів (оронімів і гідронімів): Турава (тур `дикий бик'), Глушава (глухий), Жижава (жижа `трясовина'), Качава (качати), Лущава (лущати `тріщати'), Лядова (лядо `висока місцевість у лісі'), Нічлава (<Ніклава) (никнути `припадати до землі'), Синява (синій), Тернава (терен) тощо [2, с. 226-239]

В українській мові ХІ-ХІІІ століть підтримується здатність суфікса -(а)ва утворювати іменники жіночого роду від дієслівних та іменних основ, засвідчена ще в праслов'янській мові. У віддієслівному словотворенні цей суфікс здебільшого творив абстрактні іменники на позначення опредмеченої дії, процесу, але також уживався при творенні девербативів із конкретним значенням. Окремі праслов'янські віддієслівні похідні не засвідчені у пам'ятках ХІ-ХІІІ століть, однак їх наявність у пізніших текстах дає підстави думати, що ці деривати, очевидно, функціонували й у давній руськоукраїнській мові. Відсубстантивні лексико-словотвірні типи зі згаданим формантом неоднорідні (найменування предметів, назви осіб), але є тенденція до закріплення ідентифікувальної функції цього суфікса - творення збірних іменників.

Незначна кількість нових дериватів на -а(ва) у пам'ятках української мови ХІ-ХІІІ століть доводить, що пік продуктивності цього форманта ще не був досягнутий, а підсистема похідних іменників із суфіксом -а(ва) зазнавала незначних змін у плані семантико-дериваційної специфіки, порівняно з праслов'янською добою.

Умовні скорочення джерел

Гр Словарь української мови / Зібр. ред. журн. ``Киев.старина''. Упорядкував з дод. власн матеріалу Б. Грінченко. - К., 1907-1909. - Т. 1-4.

ЕСУМ Етимологічний словник української мови / [за ред. О. С. Мельничука] : у 7 Т. - Т. 1-6. - К. : Наукова думка, 1982-2012.

Ж Желехівський Є., Недільський С. Малорусько-німецький словник. - Львів, 1886. - Т.1-2. - 1117с. Лис Лисенко П. С. Словник поліських говорів. - К. : Наукова думка, 1974. - 270 с.

О Онишкевич М. Г. Словник бойківських говірок. - К. : Наукова думка, 1984. - Ч. 1-2.

Павлюк, Робчук Павлюк М., Робчук І. Українські говори Румунії. Діялектні тексти. Едмонтон; Львів; Нью-Йорк; Торонто, 2003. - 800 с.

Сабадош Словник закарпатської говірки села Сокирниця Хустського району. - Ужгород: Ліра, 2008. - 408 с.

Сагаровський Сагаровський А. А. Матеріали до діалектного словника Центральної Слобожанщини (Харківщини) : у 2 вип. Вип. 1. - Харків : ХНУ, 2011. - 293 с.

СБГ Словник буковинських говірок / за заг.ред. Н. В. Гуйванюк. - Чернівці: Рута, 2005. - 688с.

СДЯ Словарь древнерусского языка (ХІ-ХІУ вв.) / [гл. ред. Р. И. Аванесов]. - М. : Рус. яз.; ЛЕКСРУС, 1988-2012. - Т. 1-9.

Ср Срезневский И. И. Материалы для словаря древнерусского языка. - СПб., 1893-1912. - Т. 1-3.

СУМ Словник української мови. -К.: Наукова думка, 1970-1980. -Т. 1-11.

Ф Фасмер М. Этимологический словарь русского языка / [пер. с нем. и доп. О. Н. Трубачева]. - М. : Прогресс, 1964-1973. - Т. 1-4.

ЧАБ Чабаненко В. А. Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини : у 4 т. - Запоріжжя, 1992.

ЭССЯ Этимологический словарь славянских языков: Праславянский лексический фонд / [под ред. О.Н. Трубачева]. - Вып.1-38. - М. : Наука, 1974-2012.

Список використаних джерел

суфікс іменник семантичний словотвірний

Бернштейн С. Б. Очерк сравнительной грамматики славянских языков. Чередования. Именные основы / С. Б. Бернштейн. - М. : Наука, 1974. - 379 с.

Білоусенко П. І., Сабліна С. В. Історія й лексико-словотвірні типи праслов'янських іменників із суфіксом -va / П. І. Білоусенко, С. В. Сабліна // Українське мовознавство. - 2017. - Вип.І (47). - С. 18-26.

Вербич С. О. Гідронімія басейну Дністра / С. О. Вербич. - Луцьк : Терен, 2017. - 541с.

Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов'янських мов / [за ред. О. С. Мельничука]. - К. : Наукова думка, 1966. - 586 с.

Трубачёв О. Н. Труды по этимологии: Слово. История. Культура. Т. 4 / О. Н. Трубачев. - М. : Языки славянской культуры, 2009 .- 697 с.

Vondrak V. Vergleichende slavische Grammatik / V. Vondrak. - Gottingen, 1924. - ХУШ. - 724 s.

REFERENCES

Bernshtejn, S. B. (1974). Ocherk sravnitel'noj grammatiki slavjanskih jazykov. Cheredovanija. Imennye osnovy. [Essay on the comparative grammar of the Slavic languages. Alternation. Nominal basis]. Moscow, Russia: Nauka.

Bilousenko, P. I. & Sablina, S. V. (2017). Istoriya y leksyko-slovotvirni typy praslavianskykh imennikiv iz sufiksom -va. [History and lexical and word-formative types of proto-Slavic noun suffix -va]. Ukrayinske movoznavstvo, І (47), pp. 18-26.

Verbych, S. O. (2017). Hidronimiya baseynu Dnistra. [Hydroneum of the Dniester basin]. Lutsk, Ukraine: Teren.

Vstup do porivnjaljno-istorychnogho vyvchennja slovjansjkykh mov [Introduction to the comparative historical study of the Slavic languages]. (1966). Kyiv, Ukraine: Naukova dumka.

Trubachev, O. N. (2009). Trudypo jetimologii. Slovo. Istorija. Kul'tura [Works on etymology. Word. History. Culture] (Vol. 4). Moscow, Russia: Jazyki slavjanskoj kul'tury.

Vondrak, V. (1924). Vergleichende slavische Grammatik, ХVШ. Gottingen.

Размещено на Allbest.ru