Труднощі перекладу конфесійних текстів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТРУДНОЩІ ПЕРЕКЛАДУ КОНФЕСІЙНИХ ТЕКСТІВ

Вікторія Остапчук

Вперше із труднощами перекладу конфесійних текстів стикнулися вже старозавітні мудреці-перекладачі, про що свідчить житіє праведного Симеона Богоприїмця. Древні історики повідомляють, що єгипетський цар Птоломей П Філадельф (285-247 до Різдва Христового), бажаючи поповнити свою знамениту Александрійську бібліотеку текстами священних книг, запросив із Єрусалима книжників. Серед 72 учених, що прибули в Александрію для перекладу Священного Письма на грецьку мову, був праведний Симеон, який і перекладав книгу пророка Ісаії. Прочитавши в оригіналі: «Се, Дева во чреве приимет и родит Сына» (Ис.7:14), він вирішив, що слово «Дева» тут вжите помилково, замість слова «Жена», і хотів виправити текст. У цей момент перед ним з'явився Ангел і стримав його руку, говорячи: «Вір написаним словам, ти сам переконаєшся, що вони здійсняться, бо не зазнаєш смерті, поки не побачиш Христа Господа, Котрий народиться від Чистої і Непорочної Діви» [3, с. 81]. З того дня праведний Симеон став очікувати пришестя Месії. Зустріч мудрого старця з Іісусом Христом описує євангеліст Лука [див. дет.: Лк. 2: 22-35].

Уривок із житія Симеона Богоприїмця свідчить про те, що перекладач, з однієї сторони, повинен передати точність смислу оригіналу, а з іншої - враховувати ментальність народу, на мову якого перекладається твір. І. Франко вважав, що ці завдання мають бути виконані окремо: «Переклад такої книги, як Біблія, - писав він, - повинен бути або популярний, то значить бодай мовою своєю зрозумілий для широкої маси народу, або науковий, то значить такий, щоб докладно передавав зміст і значення кожного речення первовзору» [16, с. 275-276].

Дослідженню актуальних проблем, пов'язаних із перекладами конфесійних текстів українською мовою, присвячена чимала кількість праць, підвищений інтерес до проблем становлення і розвитку конфесійного стилю в Україні виявляли, зокрема, В. Антофійчук, І. Бетко, М. Малюк, С. Самбірський, В. Сарбей, Є. Сверстюк, В. Сулима, О. Рокіцький, М. Ти- мошик, В. Німчук, Н. Бабич, Н. Дзюбишина-Мельник, Л. Шевченко, В. Задорожний, про що детально говориться у статті Т. Мороз [10]. Але незважаючи на це, тема перекладу сакральної літератури українською мовою потребує подальшого вивчення, що зауважив В. Німчук: «Із погляду точності, адекватності передачі змісту оригіналів Святого Письма, добору засобів перекладу - лексем, граматичних форм, фразем для збереження „біблійного” стилю, - пише дослідник, - українські переклади Книги Книг досі чекають на докладний, безсторонній монографічний аналіз» [11].

У зв'язку з цим мета статті полягає в тому, щоб через поетику, зіставляючи переклади конфесійних текстів українською мовою із церковнослов'янськими варіантами, простежити адекватність українських перекладів, враховуючи особливості лексики і стилю.

Очевидно, що релігійні тексти, відрізняючись від інших різновидів літератури, мають відповідати особливим вимогам. Насамперед вони повинні налаштовувати читача на молитовний лад, викликати думки про божественне. У «Толковой Библии» під редакцією А. Лопухіна, де міститься коментар на всі книги Святого Письма, вказується: «Главной чертой, отличающей святые писания „Библии” от всех других литературных произведений, сообщающей им высшую силу и непререкаемый авторитет, служит их богодухновенностъ. Под нею разумеется то сверхъестественное божественное озарение, которое... сообщало откровения...руководило всем ходом работы, благодаря чему последняя была не простым продуктом человека, а как бы произведением самого Бога»[9, с. 4].

Відомо, що всі канонічні книги Старого Заповіту були в основному написані давньоєврейською мовою і лише деякі - халдейською, а книги Нового Заповіту, крім Євангелія від Матфея - по-грецьки, так званим александрійським діалектом. У IX ст. Біблія була перекладена на «язык словеньск» просвітителями слов'ян, рівноапостольними братами Кирилом і Мефодієм. Протягом століть наші предки розцінювали церковнослов'янську мову як спосіб виразу богонатхненної правди та передачі божественного начала. Тому перші переклади релігійних текстів українською мовою, здійснені вже у XVI ст., не були сприйняті. Проти живої народної мови в богослужбових книгах виступили: друкар Іван Федорович, польський полеміст Петро Скарга, Мелетій Смотрицький, Захарія Копистенський, український письменник Іван Вишенський, котрий відстоював церковнослов'янську мову, як знаряддя святості, стверджував, що церковнослов'янською навіть брехати неможливо. «Книги всі церковнії і устави, - писав до співвітчизників відомий український полеміст, - друкуйте словенською мовою, .вона є найплодоносніша з усіх мов і наймиліша Богові» [18, с. 35]. У 60-х рр. XIX ст. у відповідь на намагання ввести українську мову в релігійну сферу на Західній Україні на сторінках періодичних видань відбувається дискусія. Про необхідність збереження церковнослов'янської мови для сакральності, урочистості, піднесеності змісту твердять Й. Мельницький, Г. Костельник, Ю. Дзеро- вич, М. Щепанюк. У Центральній Україні ідею наслідування церковнослов'янської мови підтримує відомий філолог П. Житецький. Про першість, сакральність і незамінність церковнослов'янської мови говорить О. Онишкевич, з яким погоджується Я. Головацький [див. дет.: 7]. Як відомо, право української мови на входження в конфесійне життя відстоювали: М. Каровець, Б. Костяковський, О. Лотоцький. Незважаючи на такі протилежні думки представників еліти, канонічні тексти українською мовою все ж таки з'явилися.

Перший повний переклад Нового Завіту українською мовою здійснив П. Морачевський у 1862 р. Згодом до перекладу Святого Письма зверталися І. Нечуй-Левицький, П. Куліш, І. Пулюй, І. Огієнко, І. Хоменко [Див.дет.: 8, с. 520].

Не дивлячись на існування в наш час численних конфесійних текстів українською мовою, деякі сучасні дослідники підтримують думку своїх попередників - діячів XVI - XIX ст, вважаючи, що «переклад із церковнослов'янської на українську є фактично неможливий» [с. 42]. Зокрема, кандидат богословських наук, протоієрей О. Добош обґрунтовує таку свою позицію наявністю наступних філологічних проблем перекладу Богослужіння і біблійних текстів: «Першою перешкодою, - пише богослов, - є текстологія. На сьогоднішній день вже немає тих грецьких оригіналів IX ст., з яких перекладали святі Кирил та Мефодій, взагалі немає критичних видань (тих, що містять попередні переклади та зміни) ні грецького, ні церковнослов'янського Богослужіння. Тому рівень відповідності українського аналітичного перекладу богослужбовому оригіналу у нас немає по чому звіряти» [5, с. 42]. Наступною проблемою, яка виникає під час перекладу релігійних текстів українською мовою, О. Добош вважає проблему стилю. «Церковнослов'янська мова, - пише він, - стилістично однорідна, в той час як українська стилістично диференційована, причому функцію мови високого стилю у ній історично виконував пласт церковнослов'янської лексики» [5, с. 43]. Ще одна нерозв'язна проблема, яку називає О. Добош, міститься, згідно з його спостереженнями, в області догматичних термінів. «Оскільки церковнослов'янська мова, - зазначає кандидат богослов'я, - створювалась для перекладу церковної книжності, її богословсько-термінологічна система точно відповідає грецькій. В українській мові жодних аналогів цій термінології немає» [5, с. 43].

Отже, О. Добош, перебуваючи на позиціях науковості, точності, вважав, на відміну від І. Франка, неможливим переклад богослужбових текстів українською мовою.

Іншою є точка зору Л. Іваннікової, котра, аналізуючи у своїй статті, «чому українська мова не стала мовою церкви в XVI-XVII століттях», вказує на те, що при перекладі сакральної літератури українською мовою важлива не стільки адекватність, скільки вдало знайдений асоціативний образ, що точно передає стан душі молільника [6]. Дослідниця закликає враховувати при перекладі природу української мови. Водночас вона виступає проти довільного трактування богословських понять. Зокрема, аналізуючи перекладацьку діяльність І. Пулюя, Л. Іваннікова вказує на мовну недосконалість виданого ним у Відні 1871 р. першого українського молитовника. «Судячи з усього, - пише дослідниця, - переклад здійснено за греко-католицькими першоджерелами... Мова цих молитов насичена галицькими діалектизмами, розмовною лексикою, іноді автор довільно, навіть описово передає зміст молитви» [6]. Характеризуючи пам'ятки української богослужбової мови 20-х років XX ст. («Часловець (Скорочений для вжитку)» (Київ, 1921), «Святкову й загальну мінею українською мовою» (Київ, 1927), «Служби Божі в Страсний четвер, п'ятницю, суботу й на Великдень» (Київ, 1927), «Свята Служба Божа» (Київ, 1922)), Л. Іваннікова зазначає, що мова цих текстів «подібно до мови І. Пулюя, глибоко стоїть на народній основі (часто вживані такі характерні для народної поезії слова як „шати”, „покої”, вислови типу „Господи, до Тебе я взиваю - вислухай мене!”)» [6].

Вивчаючи мову молитовника «Добрий пастир» у перекладі І. Огієн- ка, «наповнену численними діалектними словоформами, близьку до розмовно-народної», Л. Іваннікова вказує на те, що «Церква давно вже відмовилась від таких новотворів, замінивши їх усталеними старослов'янськими формами, які зберігають той піднесений урочистий стиль мови, котрого вимагає молитва і богослужіння» [6].

Говорячи про сучасні переклади XXI ст., зокрема, ті, що належать Видавничому відділу УПЦ КП, дослідниця засвідчує, що їхньою особливістю є «не завжди виправдане захаращення мови старослов'янізмами („Присноблаженну”, „богоглаголивих апостолів”, „по сні нічнім”, „у святих дивний сий”), що нерідко затемнює зміст тексту». Л. Іваннікова порівнює ці тлумачення з перекладами І. Ісіченка, який впадає в іншу крайність - його тексти характеризуються надмірною українізацією - «трапляється навіть заміна вже усталених богословських термінів діалектними формами та словами, характерними більше для художньої літератури: „не збуреним гадками”, „зажуру бісівську”, „погідний сон”, „цнотливо”, „безугавно грішу” тощо» [6].

Очевидно, що Л. Іваннікова, відстоюючи чистоту і природність української мови у конфесійних текстах, водночас виступає проти порушень змісту в літературних зразках такого типу, в чому вона наближається до концептуальних положень І. Франка.

Деякі переклади сакральної літератури критикувалися за наявність у них лексики, неприпустимої для цього стилю. Так, рецензент П. Житець- кий докоряв М. Лободовському - автору рукописного перекладу Євангелія - не тільки за буквалізм, а й за вживання вульгарних слів, на що привертав увагу і В. Німчук [див. дет.: 11].

Щоб підтвердити чи заперечити слушність міркувань різних дослідників, доцільно здійснити порівняльний аналіз богослужбових текстів церковнослов'янською і українською мовами.

Для зіставлення вибрані переклади уривків з акафістів до Пресвятої Богородиці і десяти Божих заповідей церковнослов'янською мовою і українською (переклад - І. Огієнка).

Десять заповідей церковнослов'янською мовою.

Исход, гл. 20

1. Аз есмь Господь Бог твой; да не будут тебе бози инии, разве Мене.

2. Не сотвори себе кумира и всякаго подобия, елика на небеси горе, и елика на земли низу, и елика в водах под землею: да не поклонитися им, ни послужити им, ибо Я Господь, Бог твой, Бог ревнитель...

3. Не приемли имене Господа Бога твоего всуе.

4. Помни день субботний, еже святити его: тесть дней делай, и сотворити в них вся дела твоя, в день же седьмый, суббота, Господу Богу твоему: не делай в оный ни какого дела ни ты, ни сын твой, ни дочь твоя, ни раб твой, ни рабыня твоя, ни (вол твой, ни осел твой, ни всякий) скот твой, ни пришлец, который в жилищах твоих.

5. Чти отца твоего и матерь твою, да благо ти будет, и да долголетен будеши на земли.

6. Не убий.

7. Не прелюбы сотвори

8. Не укради.

9. Не послушествуй на друга своего свидетельства ложна.

10. Не пожелай жены искренняго твоего, не пожелай дому ближняго твоего, ни села его, ни раба его, ни рабыни его, ни вола его, ни осла его, ни всякого скота его, ни всего, елика суть ближняго твоего [11, с. 336].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Церковнослов'янський варіант першої заповіді закінчується словами: «да не будут тебе бози инии, разве Мене». Слово разве у перекладі на українську означає крім [15, с. 433]. І. Огієнко перекладає цю фразу вільно, не дослівно: «Хай не буде тобі інших богів передо Мною».

Другою заповіддю Господь забороняє поклоніння язичницьким богам. Якщо у церковнослов'янському тексті це стає зрозумілим з першої фрази, то український варіант викликає певні роздуми. «Не сотвори себе кумира...» в перекладі звучить: «Не роби собі різьби». Тлумачний словник української мови подає значення слова кумир як: «1. Статуя, якій язичники поклоняються як божеству; ідол. 2. перен. Той, хто служить предметом захоплення, поклоніння. Зробити (створити і т. ін.) [собі] кумир (кумира) - визнати кого-, що-небудь єдино достойним поклоніння» [2, с. 398]. Незважаючи на існування в українській мові фразеологізму «зробити (створити і т. ін.) [собі] кумир (кумира)», перекладач замінив точне слово кумир - метафоричним - різьба, що означає: 1. Мистецтво вирізування малюнка, візерунка на якому-небудь твердому матеріалі. «2. Малюнок, візерунок, вирізаний на якому-небудь твердому матеріалі» [2, с. 572.]. Можна припустити, що І. Огієнко в такий спосіб хотів показати намагання людини, яка робить різьбу, стати на місце Бога-творця. У перекладі з'являється яскравий візуальний образ, але метафоричний.

Словосполучення «Бог Ревнитель» було перекладено як «Бог Заздрісний», але значення цих слів суттєво відрізняється. В «Толковой Библии» за редакцією А. Лопухіна так пояснюється це місце в Старому Завіті: «Бог-ревнитель, т. е. ревностно оберегающий Ему одному принадлежащие права на поклонение со стороны людей и не допускающий, чтобы свойственные Ему слава и прославление воздавались идолам» [9, с. 337]. Тобто, Господь, проголошуючи цю заповідь, дбає, піклується про своїх людей, щоб вони пам'ятали справжнього творця і не витрачали своєї любові на бездушних ідолів. Підтвердження такому поясненню знаходимо у словнику В. Даля, де вказується, що «ревнитель - усердный защитник, старатель, поборник, сподвижник» [4, с. 88]. СУМ також подає слово ревнитель з позначкою книжн[е] зі значенням «щирий, завзятий прихильник кого-, чого-небудь» [4, с. 473]. В українській мові є спільнокореневе слово ревний, що якраз означає дбайливий, клопіткий, запопадливий, упадливий. Таким і є Господь по відношенню до своїх людей. Натомість український вислів заздрісний викликає негативні емоції, тому що означає того, хто «схильний до заздрощів» [2, с. 126], а заздрість - «почуття роздратування, досади, викликане якоюсь перевагою, вищістю, добробутом іншого» [2, с. 126]. Не зовсім зрозуміло,

чому І. Огієнко обрав слово заздрісний, яке у свідомості сучасного реципієнта пов'язане з переживаннями, що заслуговують на осуд. Для нашого сприйняття словосполучення «Бог заздрісний», враховуючи негативний відтінок слова заздрісний, є незрозумілим у біблійному тексті, тому що важко уявити, щоб Богу бути притаманні такі почуття.

Третя заповідь - «Не приемли имене Господа Бога твоего всуе» - забороняє «профанирование - бесцельное, напрасное употребление божественного имени („напрасно” - евр. шаве)» [9, с. 337]. Церковнослов'янське слово всує у порівнянні з українським надаремно є більш промовистим, тому що має прозору етимологію: всуе (в суете) (суєта - те, що не становить справжньої цінності, що-небудь мізерне, неважливе; марність [2, с. 829]). «Этимологический словарь русского языка» пояснює лексему всуе наступним способом: «всує - „понапрасну”, из въ и суе» [15, с. 364], а «суе - нареч. „напрасно, зря”, церк., часто суе - в сложениях суевер, суеверие... суета» [15, с. 797]. На сторінках тлумачного словника української мови також присутня лексема всує - марно, даремно з ілюстративним контекстом із творів Т. Шевченка: «Я сам, як бачиш, марне, всує, Я сам занівечив свій вік» [2, с. 771.]. Слово надаремно, використане І. Огієнком у перекладі, фіксується у словнику української мови з позначкою розмовне: «Надаремний, а, е, розм. 1. Який не дає наслідків; марний» [2, с. 61]. Фразу із четвертої заповіді - «пришлец, который в жилищах твоих» український перекладач передає як: «приходько твій, що в брамах твоїх». Бути в брамах - не означає в жилищах, тобто в домі, - тут розбіжності між українським і церковнослов'янським текстами. Слово приходько подане у СУМі з маркуванням розм[овне], а свідкувати - заст[аріле]. Використання розмовної лексики - не притаманне для високого стилю конфесійної літератури. Напевно, вибір І. Огієнка можна пояснити намаганням наблизити сакральний текст Біблії до простого сільського читача. Хоча така позиція, на нашу думку, не збігається з міркуваннями І. Франка, який, критикуючи переклад П. Куліша, зауважував, що український перекладач «не вмів ніколи знайти границі між народною і церковною мовою і скрізь уживав такі славянізми як „рече”, „глагола” і т. ін.» [17, с. 326]. Негативно оцінює І. Франко і «чудернацьку українізацію імен власних» у Кулішевій Біблії: «...Мусій замість „Мойсей”, Оврам замість „Авраам” і Сруль замість „Ізраїль”, що доводило до таких курйозів, як переклад біблійного „да уповает Израиль на Господа” на архиукраїнське „Хай дуфає Сруль на пана”» [17, с. 326]. У зв'язку з цим І. Франко стверджував, що виданий Кулішем переклад не принесе ніякої користі, тому що галицькі дяки і псалтирники легше розуміють церковний текст св. Письма, ніж той його переклад.

При перекладі молитов виникає ще більше труднощів, оскільки тут важливо передати не лише зміст, але й певний ритм. Так, наприклад, перекладаючи акафіст, слід пам'ятати, що це - «гімнографічний твір, ...який має усталений метр, синтаксис та композицію. Складається із зачину (кукуля, або кукулія), дванадцяти більших строф (ікосів) і дванадцяти менших строф (кондаків), які строго чергуються під час виконання, кожна з них при цьому починається із наступної літери грецької абетки (всього - 24). Ікос та кукулій відрізняються за ритмом, але їх об'єднує спільний рефрен, або тропар. Кондак має рефрен алілуя!, який виконує композиційну функцію» [8, с. 39]. Проаналізуємо уривки перекладів акафістів:

Акафіст Пресвятій Богородиці в честь її ікони «Всецариця»

Ікос 1

Ангел предстатель з небес зійшовши, викликнув Всецариці: радуйся! І величним голосом, Тебе, що втілюєшся, бачачи, Господи, взивав до неї так: Радуйся, Главизно нашого спасіння; радуйся, сповнення Творцевого передбачення... Радуйся, бо одіяння плоті Слову Ти зіткала. Радуйся, розумом незбагненна Вишня Славо... [13].

Размещено на http://www.allbest.ru/

У наведеному перекладі ікосу українською мовою вживаються наступні церковнослов'янські вирази: предстатель, Главизна, сповнення, одіяння, Вишня. Старослов'янізм рече означає говорить, у порівнянні зі словосполученням «Ангел рече» українське «Ангел викликнув» звучить дещо приземлено. В українському перекладі акафісту «Всецариці» трапляються й інші церковнослов'янізми, яким не знайшлося відповідників: ходатайниця, ліствиця, агниця, лжиця, ківот, трапеза.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Порівняємо:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Перекладач зберіг церковнослов'янізми, очевидно, для того, щоб не порушити високого стилю молитви, але в українському варіанті ці вислови звучать дещо штучно, неприродно.

У тих же випадках, де старослов'янізми замінені українськими відповідниками, текст акафіста втрачає свою піднесеність.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Порівняймо:

В українських перекладах інших акафістів спостерігаються подібні явища. Так, в «Акафісті Пресвятій Богородиці» Ангел предстатель перекладено як Ангел відпоручник, в іншому варіанті - Ангел найстаріший [8, с. 39]; лествица небесная - драбина небесна (радуйся, драбино небесна, що Бог зійшов нею...).

Подекуди переклад молитви українською мовою звучить різко, навіть непристойно. Порівняємо звернення до Божої Матері церковнослов'янською і українською мовами («Акафіст Пресвятій Богородиці»):

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Переклади конфесійної літератури українською мовою виконувалися переважно не з мов оригіналу. Часто інваріантом для перекладачів виступав церковнослов'янський текст, який сам є варіантом відносно інваріанта Біблії, написаної давноєврейською мовою. Але українські варіанти, що підтверджує здійснене зіставлення, не завжди звучать зро- зуміліше у порівнянні з церковнослов'янським. Українська богословська мова знаходиться у стадії становлення, тому зауваження багатьох дослідників щодо неадекватності українських перекладів конфесійних текстів мають свої підстави.

поетика конфесійний текст переклад

ЛІТЕРАТУРА

1. Акафіст до Пресвятої Богородиці. - Режим доступу: http://molytva.at.ua/i^dex'akafist_do_presyjatoji_ bogorodici/0-295.

2. Словник української мови. - В. 11 т. - К: Наукова думка, 1970-1980. - Т. 1. - 799 с. - Т. 3. - 744 с.; Т. 4.- 840 c.; Т. 5 - 840 c.; Т. 7. - 723 c.; Т. 8. - 927 с.; Т. 9. - 916 с.

3. Жития всех святых / [сост. И. Бухарев]. - Москва: Изд-во Православного Свято-Тихоновского Богословского Института, 2001. - 814 с.

4. Даль В. Толковый словарь. - Москва: Издание книгопродавца-типографа М. О. Вольфа, 1882. - Т. IV. - 683 с.

5. Добош О. Розкол - патріотизм чи злочин? / Олексій Добош. - Почаїв: Вид-во Почаївськсї Лаври, 2015. - 64 с.

6. Іваннікова Л. Богослужбова мова / Людмила Іваннікова - Режим доступу: http://pOkovskakiev.ua/ content/bogosluzhbova-mova

7. Коць Т. Сакральний стиль / Т. Коць - Режим доступу: h1tp://lkjltuiamovy.umv.kiev. ua/KM/pdfs/reg/7- 1.pdf

8. Літературознавча енциклопедія: у 2 т. / [авт.-уклад. Ю. І. Ковалів]. - Київ: ВЦ «Академія», 2007Т. 1. - 608 с.

9. Толковая Библия, или комментарий на все книги Св. Писания Ветхаго и Новаго Завета: в 11 т. / [под ред. А. П. Лопухина]. - Петербург, 1904-1907. - Т. 1. - 669 с.

10. Мороз Т. Перший повний переклад Біблії українською мовою: історія створення та видання / Т. В. Мороз. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npchdutm_2016_278_266_18

11. Німчук В. Українські переклади Святого Письма / Василь Німчук. - Режим доступу: http://www.rast ko.rs/rastko/delo/12168

12. Акафистник. - Краматорск: Тираж-51, 2009. - 768 с.

13. Уроки Біблії. Акафіст «Всецариця». - Режим доступу: http://bM^essons.m.ua/akafist/vsezaruzja.litml

14. Український переклад І. Огієнка // Біблія Онлайн. - Режим доступу: https://www.bible online.ru/bible/ ukr/

15. Фасмэр М. Этимологический словарь русского языка: в 4 т. / [пер. с нем. и доп. О. И. Трубачева] / М. Фасмэр. - Москва: Прогресс, 1971. - Т. 1. - 562 с. - Т. 3. - 826 с.

16. Франко І. Поема про сотворення світу / Іван Франко // Зібр. творів: у 50 т. / Іван Франко. - Київ: Наук. думка, 1982. - Т. 35. - C 275-276.

17. Франко І. 60-ті роки в Галичині / Іван Франко // Зібр. творів: у 50 т. / Іван Франко. - Київ: Наук. думка, 1982. - Т. 41. - C. 310-326.

18. Вишенський І. Твори / Іван Вишенський. - Київ: Дніпро, 1986. - 247 с.

Размещено на Allbest.ru