Етруські терміни з основою spur- у середземноморському контексті

Андрій ЯНКО, Полтава

У статті розглянуто етруські імена та соціально-політичні терміни з основою spur- та зроблено спробу визначити етимологію і семантику цих слів для більш кращого розуміння етногенезу етрусків та взаємовпливів їх із фракійцями, лідійцями, греками і римлянами. Виявлено, що етруський термін *spura, комбінаторно визначений як позначення міста, був стародавнім індоєвропейським запозиченням у неіндоєвропейській мові етрусків і мав початкове значення «насіння, посів, рік, рід, плем'я, жіноче потомство, покоління», що наклало свій відбиток на позначення міської громади і громадянства в етрусків і позначення незакон- нонароджених дітей у римлян.

Ключові слова: етруски, пеласги, греки, римляни, фракійці, лідійці, дешифровка.

В статье рассмотрены этрусские имена и социально-политические термины с основой spur- и сделана попытка определить этимологию и семантику этих слов для более лучшего понимания этногенеза этрусков и взаимовлияния их с фракийцами, лидийцами, греками и римлянами. Выявлено, что этрусский термин *spura, комбинаторно определенный как обозначение города, был древним индоевропейским заимствованием в неиндоевропейском языке этрусков и имел первоначальное значение «семя, посев, год, род, племя, женское потомство, поколение», что наложило свой отпечаток на обозначение городской общины и гражданства у этрусков и обозначение незаконнорожденных детей у римлян.

The article considers Etruscan names and social-political terms with the word stem of spur- and represents a trial to define etymology and semantics of these words in order to better understand Etruscan ethnogenesis and reciprocal influence in Etruscans, Thracians, Lydians, Greeks and Romans. It has been found that Etruscan term *spura, which was defined as town by combinatory method, was an ancient Indo-European loanword in non-Indo-European Etruscan language and had initial meaning «seed, crop, year, line, tribe, female offspring, generation» that affected designation of urban community and citizenship in Etruscans and designation of bastards in Romans.

Дешифровка етруських текстів, в тому числі й написів політичного змісту, має один доволі суттєвий недолік. Досліджуючи епіграфічні матеріали, етрусколог стикається з неподоланним парадоксом. Найбільший прогрес у тлумаченні написів відбувся завдяки комбінаторному методу, але саме він, дещо відкриваючи загальний зміст напису, не дозволяє вповні осягнути етимологію інтерпретованих слів та їхню семантику, що є найважливішим для історика, який досліджує етнічну та соціально-політичну історію доримської Італії.

Серед таких - відібрані в процесі вивчення етруських текстів терміни з основою spur-, яким, наприклад, уже досить давно, завдяки певним успіхам у морфології етруської мови, визначено правила відмінювання1. Написи, де зустрічається spur- і його деривати, написані так званим новоетруським письмом і впевнено датуються IV-III ст. до н. е. Однак походження і точне значення терміна залишаються невизначеними.

Ще в третій чверті XIX ст. були спроби пов'язати терміни з коренем spur- з особистим ім'ям (praenomine) spurie (лат. Spurius) та гентильним ім'ям (nomine gentilicio) spurina (лат. Spurinna)2. При цьому наголошувалося, з одного боку, на тотожності етруських і латинських імен, а з іншого - латинського особистого імені Spurius і прикметника spurius - «nopvoYЈvn?» тобто «не- законнонароджений». Дещо пізніше В. Деєке відділив імена від апеллятивів і для останніх запропонував переклад «urbs, res publica» і зближення з санскритським (у нього «індійським») pura - «фортеця, місто»3. Невідомо, чому досить різні поняття «urbs» (укріплене місто) і «res publica» (спільна справа, держава) у нього позначали одне явище, також залишилось нез'ясо- ваним, як санскритське слово потрапило до Італії та звідки з'явилася передня s.

А. Г Бекштрем і А. Розенберг були зразковими виконавцями комбінаторної методики: перший інтуїтивно перекладав термін як «суспільство, товариство, округ, община»4, другий виділив^ прикметник spurana у магістратурах етрусків і тлумачив як publicus - «суспільний»5.

Й. М. Тронський наголошував на етруських паралелях (ім'я Spurinna6) до латинського давнього терміну римського права spurius7. Набагато пізніше Г Форсайт вказував, що римляни запозичили в етрусків два преномени (Авл і Спурій8), при цьому другий він прирівнював до лат. Publius (Публій), вважаючи, що й етруське, і латинське ім'я має значення «народ» або «держава»9. Втім, Spurius і Publius - це два різних латинських преномени, перший або запозичене з етруської особисте ім'я, або латинське ім'я зі значенням «байстрюк», другий дійсно пов'язаний із поняттями populus і publicus. У подальшому магістральною залишалася думка про те, що *spura - «місто» і її підтримувало у різний час багато дослідників, дехто з комбінаторних міркувань, дехто зближуючи з «індійським» pura, але при цьому чомусь не посилаючись на попередників10.

Деякі погляди варто проаналізувати докладніше. О. Й. Немировський покладав, що *spura семантично споріднене з грецьким п поЛід, але не є запозиченням із грецької мови, однак належить до «найдавнішої індоєвропейської лексики» і не має паралелей в індоєвропейських мовах Італії, тому є залишком мови пеласгів11. Насправді «пеласгійською» мовою лінгвісти умовно назвали індоєвропейський догрецький субстрат, а легендарними «пеласгами» античних джерел, були, в реальному вимірі, фракійці, фригійці та карійці12. Вони до Італії ніколи не переселялися. На додачу, сучасними дослідниками етруська мова визнається неіндоєв- ропейською з незначними пізніми індоєвропейськими (здебільше грецькими та латинськими) запозиченнями13.

Г Беккер вважала, що словосполучення «mi spural» (я міста) (TLE, № 694; ThLE, p. 324) і «tular spural» (межа міста) (CIE, № 3 = TLE, № 675; CIE, № 4 = TLE, № 676) були позначенням кордонів власності громади14. Вона навіть ототожнювала його з лат. «ager publicus» (суспільне поле), але де ж в етруських написах сховалося слово «поле»? І якраз поле природно повинно було би розташовуватися за межами міста, а не всередині його.

У С.А. Яцемирського викликало подив, чому однокореневі з етруським позначенням міста латинські слова spurium і spurius перекладаються відповідно «vasculum muliebre» (жіночий статевий орган) і «син від невідомого батька»15. Можливо, мало місце запозичення, але від кого до кого? Дж. і Л. Бонфанте припускали, що від латинів до етрусків: особисті імена spurie зі Spurius, cae з Caius, laucie з Lucius, puplie з Publius16. При цьому родові імена утворювалися, на їхню думку, за схемою: puplie> *pupliena> puplina; spurie> *spuriena> spurina (лат. Spurinna). С. А. Яцемирський не бачив різниці за значенням між цими іменами, припускаючи походження, наприклад, pupliana (TLE, № 763, гентильне ім'я) від pupluna (місто Популонія). Однак латинським аналогом етруського spur мало би бути urbs - «місто», а не populus - «народ» (publicus одного кореня з populus). До того ж, етруською «народ» - rasna17. Сам дослідник також вагався між значеннями для rasna - «народ» чи «етруски»18.

Невірним є й твердження Дж. і Л. Бонфанте. Просте порівняння хронології етруських і римських написів говорить про більшу давнину етруського епіграфічного матеріалу, отже, й про більш давнє побутування названих імен в етрусків, а не у римлян. Дійсно, один із перших відомих написів із преноменом spuriaza походить із Клузія (нині Кьюзі) і датовано його VII ст. до н. е.: «mi spuriaza muluvanike kuritianas» (Я принесений (на честь) Спурія Курітіани).(TLE, № 482). Натомість перший відомий епіграфічний документ із Риму, де фігурує ім'я Spurius, це знамениті, але набагато молодші Капітолійські фасти доби Октавіана Августа, де консулом 466 р. до н. е. значиться Спурій Постумій Альб Регільський (CIL, I2, pars. I, p. 16), або створені у цей же час Тріумфальні фасти, де під 502 р. до н. е. засвідчена перемога консула Спурія Кассія Віцелліна (CIL, I2, pars. I, p. 43). Що ж стосується родових імен, то в етрусків одним із перших відомих слід назвати напис VII-V ст. до н. е. з Тарквіній: «mi ma mamarce spuriiazas» (я (присвячений) Мамерку Спуріаці). (CIE, № 5429 = TLE, № 112). Найдавніший римський напис із гентильним іменем на spur - це легенда на срібному денарії 139 р. до н. е.: «A. SPVRI (A. Spuri(us)» (Авл Спурій), але, оскільки «Спурій» - преномен, то можливо треба відновлювати: «A. Spuri(a?)nna?)» (Авл Спурі(а)нна) (RRC, № 230).

Ю. Мосенкіс припускав наявність в етруській мові, поряд з багатьма, також індоіранського компоненту, тому він пов'язував spur з давньоіндійським (насправді йдеться про санскрит - А. Я.) pur - «місто» (при цьому не пославшись на В. Деєке та О. І. Харсекіна), додаючи, що якщо spur означає «народ, люди»19, то потрібно порівняти його з вірменським spur-k - «діаспора», або ж із рідкісним давньогрецьким словом з основою рир- в значенні «житло, будинок» (Hesych., 1317-1318 в)20. З таким же успіхом, трохи нижче за списком можна виявити у Гесіхія етруську глоссу Риррод Kav0apog Tuppnvvoi (Hesych., 1324 в = TLE, № 817) і намагатися встановити зв'язок поняття «будинок, місто» і «чаша, жук-скарабей». До того ж, треба якось пояснити, як носії іранських чи вірменської мов потрапили до Італії, хоча цього не було в дійсності. На наш погляд, не всі рідкісні слова відомих досліднику давніх мов повинні бути обов'язково етруськими.

Цей невеликий аналіз поглядів доводить, що і сьогодні етимологія та семантика термінів із основою spur- залишається невідомою і потребує чіткого визначення. Єдине, що з'ясовується за наявними написами, це те, що в VII-V ст. до н. е. слова з коренем spur- зустрічалися виключно у вигляді особистих та гентильних імен, і лише пізніше з'явилися апеллятиви, терміни для позначення міста (ThLE, p. 323-325). Варто також уважніше придивитися до латинських написів: у деяких із них абревіатура Sp(urii) f(ilio) позначає просто «сина Спурія» (CIL, V, № 2009; 4145), в інших - позашлюбного сина (Spurius тут інколи уточнюється терміном naturalis) (CIL, V, № 3804; IX, № 2696; X, № 1138, 3884; XII, № 705). Очевидно, якщо в першому випадку ми маємо справу з запозиченим в етрусків особистим іменем Spurius, то в другому - з юридичним латинським терміном spurius. Невідомо, чи означали вони одне й те саме.

На що ж іще нам треба спиратися у своїх міркуваннях? Перш за все, на античну етимологію та семантику латинського позначення жіночого статевого органу і однойменної морської тварини spurium та юридичного терміну і преномену spurius, наведених в етимологічних словниках21. Більшість цитат античних авторів тут уже вміщено, тому додамо лише ту, що туди не потрапила, з твору невідомого і доволі пізнього латинського автора: «Spurii patre incerto geniti quasi onopa5nv». (Спурії батьком недостовірним породжені немовби «розсіяно») (пер. наш - А. Я.) (Liber de praenom., 6). Втім, найбільш показовим є повідомлення Ісидора Севільського: «Huic contrarius spurius, qui de matre nobili et patre ignobili nascitur. Item spurius patre incerto, matre vidua genitus, velut tantum spurii filius; quia muliebrem naturam veteres spurium vocabant; velut ano tou апорои, hoc est seminis; non patris nomine. 25 (...) Unde et hi, qui non sunt de legitimo matrimonio, matrem potius quam patrem sequuntur. Latine autem spurii quasi extra puritatem, id est quasi inmundi» ( Isid., Orig., IX, 5, 24-25)22. Зазначимо, що це досить пізні етимології.

Отже, латинський термін виводиться з давньогрецького. Тому не можна відкидати можливості того, що етруски, які раніше за римлян почали контактувати з греками, запозичили у них це слово і почали використовувати його як позначення незаконнонародженого. Не можна також виключати, що означений термін потрапив із грецької до латини за посередництва етруської мови. Так було, наприклад, із подібним словом sporta, ae < п апир^, їбод, де спостерігається характерне для етруської мови явище заміни дзвінкого приголосного глухим і доволі нетипова передача и через o23. Слово anopaQqv також мало дзвінку приголосну, що могла перетворитися на глуху (так само, як, наприклад, в Elxsntre < AAЈ^av5pog), а голосна o в етрусків передавалася як u (наприклад, putere, putiza < о потцр - «потир»)24.

Найдавніший приклад наративного джерела, де використано латинський термін, а не ім'я spurius, це твір Помпея Трога «Історія Філіпа» (епітома Юстина), де той називає так парфеніїв (від о парбшад - «син дівчини»), вихідців із Лакедемона і засновників Таренту в Південній Італії (Just., XX, 1, 15; див. також: III, 4, 7). Антична традиція про походження парфеніїв давно проаналізована дослідниками, але до єдиної думки вони не прийшли25. П. Відаль-Наке виділив спільні риси усіх повідомлень: парфенії знали своїх матерів, а не батьків, тож вони були народжені не у моногамному шлюбі, а у груповому26.

Чи не існувала і в етрусків, як і в більшості стародавніх народів у період розкладу родоплемінного ладу, подібна практика? Якщо звернутися до особливостей етруського суспільства, одразу спливають на думку плітки «лихослівного» Феопомпа про те, що етруски не знають власних батьків, тому що їхні жінки готові віддатися будь-кому під час бенкету (Theopomp., fr. 222, FHG I = Theopomp., FGrH 115 F 204 = Athen., XII, 14, p. 517d-518 b). Певний зв'язок проглядається також зі згадками Арістотеля, що відомі за Афінеєм і Гераклідом Лембом, про звичай етрусків бенкетувати, лежачи з дружинами під одним гіматієм (Athen., I, 42, 23 d; Heraclid. Lemb., fr. 44, FHG III). Відповідні «ілюстрації» цього звичаю - одна з головних тем етруського мистецтва (фресковий живопис і поховальна скульптура).Також варто згадати слова Плавта про звичай етруських дівчат, які добувають собі посаг власним тілом (Plaut., Cist., 562)27. На противагу їм, в етруському переказі, переданому Валерієм Максимом, розповідається про місцевого красеня на ймення Спурінна (Val. Max., IV, 5, ext. 1). Добропорядний юнак спотворив своє обличчя, щоби запобігти потягу до своєї персони з боку багатьох знатних дівчат і жінок.

Чи було реальне підґрунтя для цих анекдотів? І як утворилося в етрусків ім'я Спурінна? Чи немає тут зв'язку між назвою жіночого статевого органу і позначенням жіночого потомства? Нам відомо, що латинські «spurium» (жіночий статевий орган) і «spurius» (бастард) виводили від грец. п апора - «насіння, посів, рік, рід, плем'я, жіноче потомство, покоління». Нас не повинна бентежити невідповідність голосних першого складу, бо в етруській писемності замість o завжди писали u, тому маємо *spura, а не *spora. Найбільш привабливими для нас повинні бути значення «рід, покоління, жіноче потомство». Добре відомими є факти про трепетне відношення етрусків до власного родоводу. З їхньої точки зору, навіть міць етруської ліги 12 міст-держав ґрунтувалася на «кровних узах» (Liv., I, 15, 1; V, 17, 8; VII, 19, 6; 21, 9), у родовому «дереві» повинно міститися не менше тисячі відгалужень (Pers., Sat., III, 27-28), а «чистота» крові повинна зберігатися упродовж поколінь, що видно на прикладі генеалогії консула 2 р. до н. е. М. Плавтія Сільвана, у якого матір'ю була етрурянка Ургуланія, подруга дружини імператора Августа Лівії, дружиною - етрурянка Лартія, дочкою - етрурянка Плавтія Ургуланіла, дружина імператора Клавдія (CIL, XIV, № 3606, напис із Тібуру (нині Тіволі, Італія)), про Ургуланію див.: (Tac., Ann., II, 34; IV, 22)). Незнання етрусками власних батьків заперечується масивом із кількох тисяч написів, де обов'язковим є патронімік. У багатьох епітафіях IV-II ст. до н. е. поряд із патроніміком покійного зустрічається також метронімік (наприклад, СІЕ, № 4116, 5388, 5424).

Принагідно згадуються грецькі міфи про спартів (оі апарта - «посіяні»), що виросли з землі, від яких беруть свій початок найдавніші знатні роди беотійських Фів (Paus., IX, 5, 3; Apollod., III, 4, 1)28. Подібні міфи відомі також і в етрусків, наприклад, сказання про Тага, що вигулькнув з-під землі під час оранки десь під Тарквініями і сповістив Тархону (епоніму містаТархни-Тарквінії) «науку» про віщування (Cic., Div., II., 23, 50; Fest., p. 492 L Tages; Ov., Met., XV, 553-558; Cens., IV, 13; Lyd., Ost., 2-3; Amm. Marc., XXI, 1, 10; Serv., Aen., II, 781). Треба погодитися з Д. Бріке- лем, що перед нами відверте намагання етруської знаті обґрунтувати власне автохтонне походження з метою збереження за собою права власності на землю29.

Чому б не припустити паралельне запозичення даного поняття з грецької мови в етруську і латину, і трансформацію його в латинській мові у термін, що позначає незаконнонародженого, а в етруській - городянина, громадянина міста? Така невідповідність, очевидно, пов'язана з більш раннім розвитком міського життя в етрусків у порівнянні з римлянами. Втім, у нас немає наративів щодо розвитку етруського міста. Широко відомі повідомлення античних авторів щодо початкового наповнення міського населення Риму. Згідно з традицією, у Римі особи, що могли назвати імена вільних батьків, називалися патриціями, а плебеї були біглими і не могли назвати вільних батьків (Liv., X, 8, 10; Dion. Hal., Ant. Rom., II, 8, 3; Plut., Rom., 13). Про сумнівне походження римлян також збереглися перекази у Помпея Трога (Just., XXVIII, 2, 8-9). Природно, що такий процес повинен був відбуватися і в етруських містах. Поява нової спільноти, міської громади, що виникла в результаті змішування різних соціальних і етнічних елементів (зі збереженням родової системи у дещо зміненому вигляді30), породило в тому числі й проблему ідентифікації за походженням, що вирішувалася в Етрурії системою подвійних імен (особисте і гентильне ім'я, praenomen і nomen) для розрізнення повноправного та неповноправного населення, пізніше запозиченою і римлянами.

Варто звернутися ще до одного джерела і звернути увагу на повідомлення римського граматика С. Помпея Феста (Fest. p. 428, 430 L Sardi venales), що залишив короткий виклад тлумачного словника М. Веррія Флакка, де пояснювалася латинська приказка: «Sardi venales»31 (сардинці, що виставлені на продаж)32. На думку епітоматора, такі слова проголошувалися під час ігор на свято перемоги над етрусками з міста Вейї. Тоді вели через Форум на Капітолій старого, одягненого в togam praetextam та з золотою буллою на шиї (у римлян, перше - одяг хлопчиків до 17 років і вищих сановників, друге - ознака дитячого віку; в етрусків названі речі «quo cultu reges soliti sunt esse E<trus>corum» (якими прикрашалися зазвичай царі етруські)), що символізувало переможеного колись вейського царя, або, як гадав Плутарх, полководця (Plut. Rom. 25). Останній додавав, що ігри відбувалися під час святкування на жовтневі іди (15 жовтня) давньої перемоги легендарного Ромула над етрусками. В іншій своїй праці він навіть стверджував, що Ромул заволодів Вейями і захопив у полон усіх мешканців і царя (Quaest. Rom. 53, 277 C4). Оскільки Вейї в реальності були захоплені лише 396 р. до н. е. (наприклад, Liv., VI, 21-23), через більш ніж три сотні років після уявного правління Ромула, оповідь про перемоги міфічного засновника Риму слід визнати легендами. До того ж, згадка про виставлення на продаж явно говорить за часи, коли работоргівля була вже досить розвинутою.

Найбільш цікавим для нас є такий пасаж. Оскільки етруски, за давньою традицією, вважалися переселенцями з лідійського міста Сарди33 (quia Etrusca gens orta est Sardibus ex Lydia), їхні царі також звалися «сардами» («qui Sardi appellantur» (які сардами називалися)).

Проте далі Фест, посилаючись на римського граматика часів М. Теренція Варрона Сіннія Ка- пітона, вказує, що мова йде про придушення проконсулом Тіб. Семпронієм Гракхом, батьком відомих реформаторів, повстання на Сардинії (175/174 рр. до н. е.)34, після якого полонених сардинців було так багато, що раби стали коштувати дуже дешево, звідки і виникло вказане прислів'я (пор.: Aur. Vict., De Vir. ill., LVII).

Однак є привід вбачати у Sardi не сардинців і не мешканців лідійських Сард35, навіть не царів етрусків, бо тих у Римі звикли звати lucumoni (згідно граматика Сервія: «lucumones, qui reges sunt lingua Tuscorum» (лукумони, які етруською мовою царі) (Serv., Aen., II, 278)). О. Й. Неми- ровський висловив здогадку, що Sardi було не царським титулом у множині, а поняттям, що відповідало союзу етруських міст на чолі з царями36. На нашу думку, якщо дійсно довіряти посиланням Веррія Флакка (Феста і Плутарха) на давньоримський святковий обряд, у назві Sardi в дуже перекрученій формі зберігся етруський апеллятив для позначення міста *spura. Найбільш близьким до Sardi, на нашу думку, видається етруське spurestres, яке зустрічаємо у «Книзі мумії» у виразі «sacnicstres cil0s spurestres» (святилища триби міста) (TLE, № 1 ",1-2 12-13; IX 2 9-10). Справді, звук [u] = o (типово для етруської мови), звук [d] = t (характерна для етруської мови заміна дзвінкого приголосного глухим), остання s - суфікс родового відмінку. Загалом, компонент -tre сам по собі є характерною для етруської мови займенниковою енклітикою, яка субстантивує дієслівну основу, а друге s перед нею є показником генітиву (суфіксом)37.

У свій час нами було запропоновано вважати царським титулом етрусків термін із основою mar-38. Повні титули зустрічаємо у написі на саркофазі з Сан-Джуліано (Норчія, Вітербо, область Тарквіній) IV-II ст. до н. е. «marunux spurana» (марон (цар?) міський) (Сіі, № 2070 = СІЕ, № 5874 = TLE, № 165) та у написі з Вольсіній (нині Орвьєто) цього ж періоду «marniu spurana» (марон (цар?) міський) (СІЕ, № 5093, Е, а = TLE, № 233, E, a). Другим компонентом у наведених написах стоїть spurana з суфіксом -na у ад'єктивному використанні (тому перекладаємо прикметником «міський», хоча основним є номінативне значення цього суфікса). Це дає підстави вважати, що і під час запозичення Веррієм Флакком чи його інформаторами збереглася і зазнала перекручень саме ця частина титулу. Тобто у сполученні «цар міста» залишилося не «цар», а «місто». Можливо, через те, що саме у Вейях найдовше за усі етруські міста збереглася царська влада (Liv., V, 1, 3). Чому ж етруський термін «місто» було сплутано з найменуваннями городян Сард і тубільців Сардинії?

Немає сумнівів, що у Веррія Флакка (Феста) відбулася контамінація двох подій із життя Риму: боротьби з Вейями та війни на Сардинії. Причиною ж плутанини було співзвуччя найменування острів'ян із назвою мешканців лідійської столиці (однак навіть у латинському варіанті не зовсім подібні Sardi та Sardiani). Однак в оригіналі мешканці столиці Лідії (а також усі лідійці) звалися Sfarda (або давньоперською у Бехістунському написі Sparda, арамейською у лідійсько-арамейській білінгві з Сард V ст. до н. е. sprd)39, що не зовсім схоже на грецьку і латинську передачу малоазійського і середземноморського топонімів (пор.: грецьк. Іарбєїд, Іарбієд, лат. Sardis - «місто Сарди»; Іарбш - «острів Сардинія»; о Zap6iavog - «житель міста Сарди»; о Zap6oviog - «житель острова Сардинії»).

«Метаморфозу» Zap6Јig (Sardis) < Sfarda (Sparda) можна пояснити тим, що дигама р (напівголосний звук и, що дав голосний [u] і приголосний р) досить швидко зникла з грецької мови, особливо з аттичного (іонійського) діалекту (пор. мікенське wa-na-ka та грец. гомерівське о avaЈ - «володар»; дорійське та еолійське о роїкод, аттичне о оїкод - «дім») ще до початку письмової доби, але якраз у період іонійської колонізації заходу Малої Азії (VIII ст. до н. е.). Треба думати, що запозичення у латину відбулося через посередництво греків у більш пізній час. Однак нам відомо, що латинські запозичення відобразили грецьку дигаму, наприклад, oITva < П ЈЛаї(р)а40. При цьому, це були найраніші запозичення від греків до римлян. Втім, те ж саме можна сказати і про етрусків, наприклад, сполучення «aska mi eleivana» (аск (з грец. о аакод - «бурдюк») я маслинової олії) з напису VII ст. до н. е. з Вольсіній (нині Орвьєто) (TLE, № 762).

Східні написи зі Sfarda (Sparda) належать до VI ст. до н. е., тоді ж у храмі Портоначчіо у Вейях (Етрурія) на сосуді «буккеро» з'явилася посвята VI ст. до н. е.: «mini muluvanece avile vipiiennas» (Мене присвятив Авіле Віпіієнна) (TLE, № 35). Однак брата останньої історичної особи пізніше, у I ст. н. е., імператор Клавдій у своїй сенатській промові назвав Vivenna (CIL, XIII, № 1668 = ILS, № 212). У латинських антикварів і в наративах, в тому числі й у згаданого Веррія Флакка, писали це гентильне ім'я як Vibenna (Varro, l. l., V, 46; Fest., p. 486 L Tuscum vicum; Paul., p. 487 L Tuscus; Tac., Ann., IV, 65), що можна пояснити і пізнішою редакційною роботою, відсутньою у випадку з епіграфічним текстом. Цей приклад доводить, що ще на початку нової ери придихове f (р) залишалося. Очевидно, так було і тоді, коли в етрусків слова з коренем spur- ще були іменами, а не апеллятивами (VII-V ст. до н. е.), а найменування Sardis звучало як *Svarda, Sfarda або Sparda. Така вимова збереглася і пізніше, коли інформатори Веррія Флакка переплутали spurestres з сардійцями та сардинцями. Це була, безумовно, учена «плутанина», адже необхідно було мати уявлення про етруську мову, легенди про походження етрусків із Лідії, знати власні традиції, володіти грецькою, щоби знати, наприклад, про спорідненість грецьких п апора та оі апарта (походять від дієслова апфш).

Імовірно, оригінальною назвою столиці і самої країни Лідія було індоєвропейське слово, близьке до санскритського svardr'? - «той, що дивиться на небо або сонце, подібний небесам»41. Це підтверджується повідомленням Ксанфа Лідійського, який писав, що назва Сарди (у тексті Zap6iv) з лідійської мови немовби перекладалася як «рік» або «сонце» (Xanth., fr. 14, FHG IV, p. 629 = Lyd., Men., III, 14). Однак у згаданій лідійсько-арамейській білінгві лідійське слово для позначення поняття «рік» дуже швидко віднаходиться на початку тексту: це borli- (forli-) (у написі ЬогіЛ X - «у році десятому» чи «року десятого»)42. Отже, слід прийняти значення «сонце» або «небо», втім, рік завжди визначався за сонцем і небом (календар). Враховуючи вищенаведене, чи не можна припустити, що самі лідійці (самоназва «сарди») принесли назву своєї столиці до Італії?

Варто поглянути на грецькі написи VI ст. до н. е. з Гравіски, порту етруського міста-держа- ви Тарквінії. Серед грецькомовних посвят божествам Гері, Афродіті, Аполлону, Діоскурам та

Зевсу також зустрічається вотивний напис на уламці посуду від людини зі звичним лідійським ім'ям «Пактиєд» (IGSSG, № 7), що пов'язане з назвою річки ПактшАод (нині Sart), на берегах якої й були розташовані Сарди. Однак можна подивитися на проблему ще ширше.

З нашого погляду, Sfarda (Sparda) подібне до грецьких оі апарта (пор.: оі Іарбої - «сардинці») та споріднених з ними п апора (при цьому, одне із значень п апора - «час засіву», у переносному значенні, «рік») і апорабі^. Означені слова походять від дієслова апєїрш - «сію, звиваю», однак наголос на другому складі від кінця в запозиченому лідійському топонімі може свідчити про його зв'язок із топонімами, де такий самий наголос, Іпартп та ІпартшАод, широко відомими, в тому числі й за творами лексикографів (Hesysh., 1379 а; St., Byz., 259, 260; Suid., 970)43. Тут же позначено слово, від якого, мабуть, і походять наведені назви: апарта - «мотузка, канат, нитка», відоме за Гомером (Il., II, 135). Відповідно, п апартод - «посіяний», а о апартод - «дрік, трава для мотузок і канатів».

Проте вже в античний період Варрон сумнівався, чи не треба в «гомерівському» апарта змінити наголос, тобто він зазначав, що завезену з Іспанії траву spartum почали використовувати для канатів лише у його час, а раніше греки плели (звивали) їх із місцевих злакових, тобто «посіяних», культур (Varr. Ant гег. hum., XXV. Fr. 4 Mirsch. = Gell., XVII, 3, 4). Тож ніякого протиріччя немає. Більше того, В. М. Топоров зблизив деякі грецькі назви з іменами відомих фракійців з коренем *spart- (серед яких, славнозвісний гладіатор Іпартакод, засновник боспорської династії Іпартокод, додамо ще ім'я одриського фракійського династа Іпарабокод)44. До того ж, він знайшов деякі відповідники цим словам у балто-слов'янській лексиці, що дало йому підстави зупинитися на значенні слів з коренем *spart- «сила, міць, буяння, ряснота». Слід відзначити, що ці слова могли потрапити до грецької і лідійської (індоєвропейської хетто-лувійської45) мов зі спільного джерела - «пеласгійської мови», тобто того догрецького індоєвропейського субстрату, що зближувався лінгвістами з фракійською мовою46, як уже зазначалося, під пеласгами, можливо, розуміли ранніх фракійців.

Найбільш цікавим тут є топонім ІпартшАод, місто боттієїв, що існувало на заході півострова Халкідіки, розташованого поблизу Фракії (Thuc., II, 79, 2, 3, 5; V, 18, 5). На цьому півострові, як писав у іншому місці Фукідід, існували поліси, які населяли змішані варварські двомовні племена. Невелика частина їх - халкідяни; здебільше, однак, це - пеласги, що походили від тірсенів, які колись жили на Лемносі та в Афінах, а також фракійці: бісалти, крестони та едоняни (Thuc, IV, 109, 3). Геродот ще раніше згадував пеласгів, що жили північніше тірсенів (Тираї^^) у місті Крестоні (п Крпат^) (очевидно, від згаданого етноніма «крестони») (Herod., I, 57). Діонісій Га- лікарнаський трактував це місце «батька історії» як згадку про «кротонійців», тобто мешканців грецького поліса Кротон (так закріпилося в історичній традиції, власне, п Крот^ - «Кротона або Кротонія») з південної Італії (Dion. Hal., Ant. Rom., I, 29, 3). Вище за текстом античний ритор плутав це ж місто з етруською Кортоною (нині Cortona в регіоні Тоскана, Італія) (Ant. Rom., I, 20, 4; 26, 1), що однак, невірно, якщо поглянути на етруські написи, наприклад, curtun (ThLE, p. 119 = TLE, № 644)47. Очевидно, він будь-що намагався довести «еллінство» римлян і на цьому фоні туземне походження етрусків, тому вдався до фальсифікації48.

Отже, у Фукідіда зустрічаємо етнонім у формі Тираї^^ (тірсенів), але пов'язаний не з італійськими етрусками, а з пеласгами, давніми мешканцями Лемносу, Афін та Акте (найсхіднішої частини півострова Халкідіки) (Thuc, IV, 109, 4). Геродот не знав тірсенів на Лемносі, а лише пеласгів (Herod., V, 26; VI, 140), про них тепер уже під виглядом тірренів (оі Тиррі^ої) писав Діодор Сицилійський (X, 19, 6)49. Слід відзначити, що написи, які 1885 та 2009 рр. відкрито на Лемносі (відповідно біля села Камінія та при розкопках театра Гефестії), створені неіндоєвро- пейською мовою, явно спорідненою з етруською50. Мабуть, у цих місцевостях північної Егеїди набагато раніше за Фукідіда була контактна зона індоєвропейців «пеласгів» (ранніх фракійців) та неіндоєвропейців тірсенів. Чи не могли останні бути предками етрусків і принести до Італії, між іншим, і термін для назви міста, ідентичний назві лідійської столиці?

Звернімося знову до грецькомовних написів VI ст. до н. е. з Гравіски. Найцікавішим для нас ім'ям є «Лп0а(і)од» (IGSSG, № 24). Воно кореспондує водночас із відомим гомерівським іменем пеласга з-під Трої «Лп0од» (Hom., Il., II, 843) та етруськими іменами з написів VI ст. до н. е.: «le0aes» (CIE, № 5043), «le0aies» (TLE, № 37), «le0aie» (SE, 1994, № 59, REE 22), «le0x» (SE, 1995, № 60, REE 41) тощо51.

Версію про належність Летея до етруського етносу обстоював О. Й. Немировський52. Втім, повністю цей напис виглядає цілком по-грецьки: «Лп0а(і)од ''Нрп(і)» (Летей Гері) (IGSSG, № 24). Якби посвяту робив етруск, природно було би написати її етруською та назвати Геру етруським іменем Уні. До речі, у цьому ж святилищі відкриті й етруські написи, наприклад, тій самій богині Uni (IGSSG, № 375). Очевидно, Летей був еллінізованим тірсеном, так само як названий вище Пактій був еллінізованим лідійцем. То чи можемо ми стверджувати, що предки етрусків (пеласги і (або) тірсени) дійсно переселилися за Геродотом (I, 94) чи згаданим вище Гелланіком зі Східного Середземномор'я до Західного, принісши сюди в тому числі й терміни для назви міста?

Багато хто з дослідників так і вважає, адже орієнтуються вони на «незаперечні» з їхнього погляду повідомлення давньоєгипетських храмових написів із Карнаку та Медінет Абу53. Наприклад, рельєф так званих «Високих воріт» із Медінет Абу зображує полонених ватажків супротивних Рамсесові III військ, де по одну сторону «воріт» розміщено проводирів південних ворогів фараона (тобто африканців), а на протилежній - північних (тобто азіатів)54. Серед північних бачимо ватажків хетів, аморитів, теккер, шардана, шасу, туреш та пелесет55. Здавалося би, що шардана, туреш і пелесет - це неодноразово згадані нами вище сарди, тірсени та пеласги. Однак в іншого автора, за тими ж самими джерелами, ці народи виглядають як шаіреде- ни (шаіредана), туріша, пуірсатіу56. Якщо ж звернутися до написання етноніму «теккер» (його зазвичай зближують з гомерівськими тевкрами), то в одному виданні перекладу «Подорожі Унуамона» зустрічаємо «зекер» або «зекел»57. У чому ж справа?

Виявляється, вищезазначені дослідники забувають, що вказані написи вирізані ієрогліфами, тому алфавітним письмом єгипетські слова передаються лише приголосними, а голосні дослідники ставлять на свій розсуд, до того ж, знак для звуку [л] відсутній, а звук [р] може вимовлятися як [л], однак, коли цей звук з'являється, його зазвичай вимовляють як [р]58.

На нашу думку, повністю підтвердити чи спростувати відповідність пеласгів пелесет, а тірсе- нів туреш за теперішнього стану джерел неможливо. Не дивно, що більшість скептиків, праці яких цитовано вище, розміщують «народи моря» десь недалеко від Єгипту, мало не в дельті Нілу. Нещодавно відкриті у Туреччині написи (фінікійсько-лувійська білінгва та лувійський ієрогліфічний) дозволяють припустити існування на південному сході Анатолії у період раннього залізного віку двох держав, Ах(хіяви) та Палістин, що засновані, відповідно, ахейськими греками та філістимлянами ще на початку XII ст. до н. е59. Широко відомими є повідомлення Біблії про філістимлян, які оселилися в Ханаані, який від них отримав назву Палестина (Бут. 10:13; 21:32, 34; 26; Втор. 2:23; Вих. 13:17; 15:14; 23:31; Єрем. 47:4; Амос. 9:7). Наведені факти доводять, що філістимляни, яких і зближують з пелесет і пеласгами) на Захід не переселялися. Крім того, Р Тайкот у своєму детальному дослідженні не знаходив переконливих доказів на користь переселення Teresh (турша), «кандидатів» на роль пращурів етрусків, до Італії між XII та IX ст. до н. е. та не вбачав зв'язку між ними та автохтонами Етрурії60. Залишається шукати інших переносників етрускоїдних, фракійських і лідійських слів до Італії.

Тут нам у пригоді можуть стати побіжно вищезгадані мешканці о. Евбея з полісу Халкіда, які уславилися як одні з перших грецьких колоністів. До речі, від найменування їхнього полісу отримав свою назву і півострів Халкідіки і там, як уже зазначалося, мешкали поруч халкідці, тірсени-пеласги і фракійці. Справа в тім, що саме евбейці з Халкіди також були засновниками і першої грецької колонії в Західному Середземномор'ї на острівці Пітекусси (нині Іск'я). Саме тут археологи відкрили сліди розплавленого заліза у вигляді «губок» (крицю) з етруського острова Ільва (нині Ельба)61. Пізніше евбейці заснували Кіму (Куми), звідки грецький алфавіт запозичили етруски62. Між розташованою поруч етруською колонією Понтеканьяно (давня назва невідома) і Кумами відбувався жвавий торговельний і культурний обмін: етруській поховальний обряд зазнавав відчутних грецьких впливів, етруски запозичили писемність у евбейців, написи етруських іммігрантів відомі в Кумах, етруський напис із Понтеканьяно середини VII ст. до н. е. фіксує гентильне ім'я Rasunies (rasna = лат. populus < *rasuna), що кореспондує з повідомленням Діонісія Галікарнаського про походження самоназви тірренів (етрусків) від імені їхнього ватажка Расенни (Ant. Rom., I, 30, 3)63. Це, звичайно, не *spura, але доволі близьке поняття. До того ж, можливостей для археологів і епіграфістів віднайти напис із цим терміном не так і багато.

Немає нічого неможливого в тому, що грецькі колоністи, іонійці, предки яких заселяли узбережжя Малої Азії, в тому числі й контактували з лідійцями, водночас мали щільні стосунки з тірсенами на Лемносі та півострові Акте, взаємозбагачувалися з фракійцями («пеласгами»), могли привнести на Захід до Італії самоназву лідійців (вона ж назва міста Сарди), фракійські терміни для мотузок (необхідних для кораблів) та, можливо, тірренські терміни для роду, племені, жіночого потомства, покоління. Можливо також, що деякі окремі тірсени Егеїди були захоплені цією хвилею Великої грецької колонізації VIII-VI ст. до н. е. та самі були переносниками цієї термінології до спорідненої Етрурії. Найпростіше, звичайно, вважати, що етруски і римляни отримали термін *spura безпосередньо від греків, але тоді не зовсім зрозуміло, чому означене слово отримало таке специфічне і відмінне у двох народів соціально-політичне забарвлення та чому серед давніх граматиків виникла вищенаведена лінгвістична плутанина.

Таким чином, етруський термін *spura, комбінаторно визначений як позначення міста, був стародавнім індоєвропейським запозиченням у загалом неіндоєвропейській мові етрусків і мав початкове значення «насіння, посів, рік, рід, плем'я, жіноче потомство, покоління», що наклало свій відбиток на позначення міської громади і громадянства в етрусків і позначення незаконно- народжених дітей у римлян.

Література

етруск мова етногенез spur

1 Немировский А. И. Этруски. От мифа к истории. - М., 1983. - С. 103; Паллоттино М. Проблема этрусского языка // Тайны древних письмен. Проблемы дешифровки. - М., 1976. - С. 367; Харсекин А. И. Этрусская эпиграфика и этрусский язык // Немировский А. И., Харсекин А. И. Этруски. Введение в этрускологию. - Воронеж, 1969. - С. 42; Яцемирский С. А. Опыт сравнительного описания минойс- кого, этрусского и родственных им языков. - М., 2011. - С. 188, 296; Bonfante G., Bonfante L. Etruscan language. An introduction. - Manchester, 2002. - P 83.

2 Muller K. O., Deecke W Die Etrusker. - Stuttgart, 1877. - Bd. 1. - S. 469, 470, 473, 483, 492, 493; Muller K. O., Deecke W. Die Etrusker. - Stuttgart, 1877. - Bd. 2. - S. 13, 390, 457, 472.

3 Deeke W. Etruskische Forschungen und Studien. - Stuttgart, 1884. - H. 6. - S. 24-26; пор.: Кочергина В. А. Санскритско-русский словарь. - 2-е изд. - М., 1987. - С. 397.

4 Бекштрем А. Г. Из области этрускологии // ЖМНП. - 1907. - № 7. - С. 335; Бекштрем А. Г. Из области этрускологии // ЖМНП. - 1908. - № 2. - С. 71.

5 Rosenberg A. Der Staat der alten Italiker. - Berlin, 1913. - S. 56-57, 60-61.

6 Якщо бути точним, Spurinna - римське ім'я, запозичене в етрусків. Ще точніше, це ім'я романізованих етрусків. Відомо, як мінімум, троє осіб на ім'я Спурінна (у двох останніх це когномен після номену Вестрі- цій) (Cic., Div., I, 119; Suet., Div. Jul. 81;Plin., Ep., III, 1; Tac., Hist., II, 11). Аналіз багатьох етруських написів дозволяє припустити, що цей номен перетерпів еволюцію від архаїчного spuri(i)aza VII ст. до н. е. та spuriana (VI ст. до н. е.) до новоетруського spurina IV-III ст. до н. е. (ThLE, p. 324).

7 Тронский И. М. Очерки по истории латинского языка. - М.; Л., 1953. - С. 124; пор.: Бартошек М. Римское право (Понятия, термины, определения). - М., 1989. - С. 300.

8 В етрусків дійсно побутували преномени spuries, наприклад, із Вольсіній (нині Орвьєто) VI-V ст. до н. е. (СІЕ, № 4926, 4962, 4983, 5028).

9 Forsythe G. A. Critical history of Early Rome. From prehistory to the First Punic War. - Berkeley; Los Angeles; L., 2005. - P 118.

10 Немировский А. И. Этруски... - С. 103-104; Паллоттино М. Проблема этрусского языка... - С. 379; Харсекин А. И. Этрусская эпиграфика и этрусский язык. - С. 98, 111, пр. 20; Яцемирский С. А. Опыт сравнительного описания. - С. 296; Bonfante G., Bonfante L. Etruscan language. - С. 111,219; Харсекин А. И. Вопросы интерпретации памятников этрусской письменности. - Ставрополь, 1963. - С. 42; Молчанов А. А. [Рец.] // ВДИ. - 1986. - № 3. (рец. на кн.: Немировский А. И. Этруски. - М., 1983.). - С. 173; Робер Ж.-Н. Этруски. - М., 2007. - С. 226; Stoddart S. Historical dictionary of the Etruscans. - Lanham, 2009. - P 182.

11 Немировский А. И. Этруски. - С. 103.

12 Георгиев В. И. Исследование по сравнительно-историческому языкознанию. (Родственные отношения индоевропейских языков). - М., 1958. - С. 281; Гиндин Л. А. Язык древнейшего населения юга Балканского полуострова. Фрагмент индоевропейской ономастики. - М., 1967. - С. 169; Нерознак В. П. Палеобалканские языки. - М., 1978. - С. 9, 173, 214; Цымбурский В. Л. [Рец.] // ВДИ. - 1986. - № 3. (рец. на кн.: Немировский А.И. Этруски. - М., 1983). - С. 180; Откупщиков Ю. В. Догреческий субстрат. У истоков европейской цивилизации. - М., 1988. - С. 6, 20, 22.

13 Яцемирский С. А. Опыт сравнительного описания. - С. 161,175, 177; Bonfante G., Bonfante L. Etruscan language. - С. 49, 225; Forsythe G. A. Critical history. - P 26, 36; Робер Ж.-Н. Этруски. - С. 11,214; Stoddart S. Historical dictionary. - P 108; Тюийе Ж.-П. Цивилизация этрусков. - Екатеринбург; М., 2011. - С. 27-29; Харсекин А. И. Этруски // СИЭ. - М., 1976. - Т 16. - Стб. 673; Эргон Ж. Повседневная жизнь этрусков. - М., 2009. - С. 23; Fortson IV B. W. Indo-European language and culture. An introduction. - 2nd ed. - Oxf., 2011. - P 275.

14 Becker H. W. Production, Consumption and Society in North Etruria during the archaic and classical periods:

The World of Lars Porsenna. - Chapel Hill, 2006. - P. 103-105.

15 Яцемирский С. А. Опыт сравнительного описания... - С. 296-297.

16 Bonfante G., Bonfante L. Etruscan language. - С. 90.

17 Паллоттино М. Проблема этрусского языка. - С. 379; Bonfante G., Bonfante L. Etruscan language. - С. 218.

18 Яцемирский С. А. Опыт сравнительного описания. - С. 296.

19 Посилаючись на місце з Тита Лівія, де той розповідає про сходини, де промовляли «Principesque in omnium Etruriae populorum ...» (І принцепси народів з усієї Етрурії ...) (Liv., II, 44, 8). Як було з'ясовано вище, «народ» етруською rasna, а не spur.

20 Мосенкіс Ю. Л. Етимологічний словник тирренських мов: лемноська й етруська // Мова та історія: Збірник наукових праць. - К., 2014. - Вип. 311. - С. 21.

21 Дворецкий И. Х. Латинско-русский словарь. - [2-е изд.]. - М., 1976. - С. 950; A Latin Dictionary / [rev. by Ch. T. Lewis, Ch. Short]. - Oxf., 1958. - P. 1748; Georges K. E. Ausfuhrliches lateinisch-deutsches Handworterbuch: in 2 Bde. - [9 ed.]. - Basel, 1951. - Bd. 2: I-Z. - Sp. 2778; Oxford Latin Dictionary / [ed. by P. G. W. Glare]. - Oxf., 1968. - P. 1811; Walde A. Lateinisches etymologisches Worterbuch: in 2 Bde. - [3 Aufl.]. - Heidelberg, 1954. - Bd. 2: M-Z. - S. 581.

22 «Той, що далі розглядається spurius, хто від матері знатної і батька незнатного народжується. Так само, spurius батьком сумнівним, матір'ю незаміжньою народжений, так немовби такий незаконнона- роджений син, тому що від жіночого органу пращури spurium звали; так немовби «від сімені (засіву)», тут є нащадком; не в батька ім'ям. (.) 25) Звідки і це, хто не є з законного шлюбу; матері, краще сказати, як батька наслідують. Латиною, з іншого боку, spurii немовби поза чистотою, це є немовби брудно».(Пер. наш - А. Я.).

23 Гарник А. В. Греческие лексические заимствования в латинском языке : учеб. материалы. - Минск, 2015. - С. 8, 13, 23.

24 Паллоттино М. Проблема этрусского языка. - С. 355, 365, 379.

25 Грэхэм А.-Дж. Колониальная экспансия Греции // КИДМ. - М., 2007. - Т 3. Ч. 3. - С. 136; Graham A. J. The colonial expansion of Greece // CAH2. - Cambr., 1982. - Vol. 3. Pt. 3. - P. 112; Печатнова Л. Г. Спартанские парфении // Античный мир. Проблемы истории и культуры. - СПб., 1998. - C. 184; Макаров И. В. Спартанские парфении // Вестник Санкт-Петербургского Университета. - 2007. - Сер. 2. Вып. 1.

- C. 165; Шубин В. И. Заговор парфениев // Вестник Санкт-Петербургского Университета. - 2012. - Сер. 2. Вып. 1. - C. 109-110.

26 Видаль-Накэ П. Черный охотник. Формы мышления и формы общества в греческом мире. - М., 2001.

- C.139-140.

27 Пор.: Herod., I, 93, де такий самий звичай приписується лідійцям.

28 «Фіванський цикл» грецької міфології від VI ст. до н. е. - популярна тема етруського мистецтва. Див.: Мавлеев Е. В. Греческие мифы в Этрурии // АМА. - 1979. - Вып. 4. - С. 84, 101.

29 Briquel D. Visions etrusques de l'autochtonie // Dialogues d'histoire ancienne. - 1986. - № 12. - P. 305.

30 Немировский А. И., Цымбурский В. Л. Ф. Энгельс о римском роде и некоторые проблемы современной этрускологии // ВДИ. - 1984. - № 3. - С. 20-21.

31 Найраніше згадане прислів'я зустрічається у Ціцерона: «Habes “Sardos venalis alium alio nequiorem» (Знай «Запродані сардинці один одного паскудніше») (Fam. VII, 24).

32 «.senex cum toga praetexta bullaque aurea; quo cultu reges soliti sunt esse E<trus>corum, qui Sardi appellantur, quia Etrusca gens orta est Sardibus ex Lydia».(.старий разом з пурпурною тогою та золотою буллою; якими прикрашалися зазвичай царі етруські, які «сарди» називалися, тому що етруський рід виник із Сард із Лідії). (Пер. наш. - А. Я.)

33 Herod. I, 94; Verg. Aen. VIII, 479; Strab. V, 2, 2, C. 220; Vell. I, 1,4; Val. Max. II, 4, 4; Tac. Ann. IV, 55, 3; Just. XX, 1,7; Serv. Aen. II, 781; VIII, 479. Найбільш показовим є повідомлення Таціта в «Анналах», як у 23-28 рр. н. е. виникли суперечки між містами у Малій Азії відносно того, де має з'явитися новий храм на честь імператора Тиберія. «Аргументом» мешканців Сард на свою користь було рішення етрусків про те, що лідійці їхні кревні родичі.

34 Fasti Capitolini / [ed. A. Degrassi]. - Torino, 1954. - P. 103.

35 Немировский А. И. Этруски. - С. 57.

36 Стефан Візантійський згадує також Сардесс у Лікії та Сард в Іллірії (Steph., Byz., Et., 68, s. v. Іарбєаабд; 70, s. v. Іарбод).

37 Яцемирский С. А. Опыт сравнительного описания... - С. 193-194; 261-265.

38 Янко А. Л. Царський титул у етрусків // Старожитності, 2013: харківський історико-археологічний щорічник. - Харків, 2013. - С. 24-25.

39 Гиндин Л. А., Цымбурский В. Л. Гомер и история Восточного Средиземноморья. - М., 1996. - С. 142; Браун Т Греки на Ближнем Востоке // КИДМ. - М., 2007. - Т 3. 3. - С. 15; Braun T F. R. G. The Greeks in the Near East // CAH2. - Cambr., 1982. - Vol. 3. Pt. 3. - P. 3; Меллинк М.-Дж. Анатолия // КИДМ. - М., 2011. Т 4. - C. 263; Mellink M. Anatolia // CAH2. - Cambr., 1988. - Vol. 4. - P. 213; Шеворошкин В. В. Лидийский язык. - М., 1967. - C. 56; Фридрих И. История письма. - М., 1979. - C. 299.

40 Кочергина В. А. Санскритско-русский словарь. - С. 765.

41 Гарник А. В. Греческие лексические заимствования в латинском языке. - С. 13.

42 Шеворошкин В. В. Лидийский язык. - С. 48, 64; Фридрих И. История письма. - C. 299.

43 Відомо, що від наголосу у греків (і в українців також, наприклад, замок і замок) інколи мінялося значення слова: пор.: о троход - «оберт» та о троход - «колесо».

44 Топоров В. Н. Др. греч. Іпарщ и фрак. *Spart- // Симпозиум Античная балканистика. Этногенез народов Балкан и Северного Причерноморья. Лингвистика, история, археология. 2-4 декабря 1980 г. Предварительные материалы. Тезисы докладов. М., 1980. - С. 55-59. Також див.: Откупщиков Ю. В. Догре- ческий субстрат. - С. 98, 107, 124, 148-150.

45 Шеворошкин В. В. Лидийский язык. - С. 9; Fortson IV B. W. Indo-European language. - P. 175.

46 Георгиев В. И. Исследование по сравнительно-историческому языкознанию... - С. 281; Гиндин Л. А. Язык древнейшего населения юга Балканского полуострова. - С. 166-169; Нерознак В. П. Палеобал- канские языки. - С. 214; Откупщиков Ю. В. Догреческий субстрат. - С. 21-23; Георгиев В. Тракийски- ят език. - София, 1957. - С. 65-70; Дуриданов И. Езиктъ на траките. - София, 1976. - С. 126-127.

47 Полібій і Стефан Візантійський подавали таку назву етруського міста: «KupTwviov» (Кіртоній) (Polyb., III, 82, 9; Steph. Byz., s. v. Киртымод). Сам Діонісій Галікарнаський теж одного разу назвав місто вірно п Kop^wvia (I, 26, 2). Загалом він цитував «пеласгійську» версію походження тірренів (етрусків) Гелланіка Лесбоського про пеласгійського царя на ім'я Navag, під час правління якого пеласги були вигнані афінянами, перепливли Адріатику і через дельту річки Пад (нині По) потрапили до міста «KpOTOva» (Кротони), де й оселилися (Hell., FGrH. 4. fr. 484 = Dion. Hal., Ant. Rom., I, 28, 3).

48 Робер Ж.-Н. Этруски. - С. 11; Яцемирский С. А. Опыт сравнительного описания. - С. 27; Маяк И. Л. «Римские древности» Дионисия Галикарнасского как исторический источник // Дионисий Галикарнасский. Римские древности. - М., 2005. -Т 3. - С. 258.

49 Ще повідомлення, де пеласги змішуються з тірсенами (тірренами) (Ap. Rhod., IV, 1760; Myrs., frg. 2-3. FHG IV = Dion. Hal., Ant. Rom., I, 28, 3; Strab., V, 2, 4, С. 221; Hesych., p. 1296 n).

50 Brandenstein W. Tyrrhener // RE. - 1948 - 2 A. - Bd. 7/14. - Sp. 1919-1936; de Simone C. La Nuova Iscrizione `Tirsenica' di Lemnos (Efestia, teatro): considerazioni generali // Rasenna: Journal of the Center for Etruscan Studies. - 2011. - № 3. - P. 3.

51 Мабуть, варто сюди додати гідроніми на Криті, у Фессалії і Карії Лп0аюд, міфічну річку підземного царства ЛП0П, міфічну гору в Італії у Лікофрона Лп0аі^од (Licophr., Alex., 703), етруський теонім le0am у написах із Капуї і Пьяченци (TLE, № 2; 719). Див. з літературою: Янко А. Л. Раби в Етрурії у VIII - III ст. до н.е. // Вісник ХНУ ім. В. Н. Каразіна. - «Історія». - 2009. - № 825. - С. 81-82; поліс Лете у Мігдонії на північ від Халкідіки, де карбувалися монети з легендою ЛЕТАЮТ див.: Plin. N. H., IV, 36; Psoma S. The “Lete” Coinage Reconsidered // Agoranomia: Studies in Money and Exchange Presented to John H. Kroll. New York, 2006. - P. 61,79; поліс на Криті Латы, див.: Пендлбери Дж. Археология Крита. - М., 1950. - С. 342-344.

52 Немировский А. И. Этруски. - С. 27-28.

53 Гиндин Л. А., Цымбурский В. Л. Гомер и история Восточного Средиземноморья. - С. 142, 146; Немировский А. И. Этруски. - С. 30-32; Робер Ж.-Н. Этруски. - С. 7; Тюийе Ж.-П. Цивилизация этрусков. C. 39; Яйленко В. П. Архаическая Греция и Ближний Восток. - М., 1990. - C. 123-124; Яцемирский С. А. Опыт сравнительного описания. - С. 16-17; Сафронов А. В. Греческая традиция о пеласгах и тирсе- нах в Анатолии и ее египетские соответствия // Индоевропейское языкознание и классическая филология - XIX. Материалы чтений памяти И. М. Тронского. - СПб., 2015. - С. 803-808.