Українська авіаційна термінологія: проблеми формування та функціонування

Размещено на http://www.allbest.ru/

УКРАЇНСЬКА АВІАЦІЙНА ТЕРМІНОЛОГІЯ: ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ

Варенко Володимир

Постановка проблеми. Аналіз останніх досліджень. На сучасному етапі розвитку суспільства, розвитку авіаційної галузі, підготовки відповідних фахівців з новою силою постає нагальна потреба унормування, систематизації, відповідності української авіаційної термінології міжнародним нормам, стандартам, практиці використання та функціонування авіаційної лексики в інших мовах. Багато в цьому плані вже зроблено, в тому числі і фахівцями Національного авіаційного університету -- існують відповідні стандарти, такі як: ДСТУ 3432--96 Авіаційна наземна техніка: Терміни та визначення; ДСТУ 3589--97. Системи та комплекси авіаційного обладнання. Надійність та експлуатація: терміни та визначення; ДСТУ 3590--97 Авіаційна техніка. Умови польотів літальних апаратів. Терміни та визначення; ДСТУ 4091--2001. Авіаційна метерологія. Терміни та визначення основних понять; укладено словники з авіаційної термінології, опубліковано чимало досліджень. Проте, незважаючи на широке коло дослідників проблеми формування та функціонування авіаційної лексики (Д. Бабейчук, Л. Верхулевська, В. Гейченко, Р. Гільченко, Т. Дячук, І.Ключковська, О. Ковтун, І. Кочан, Л. Халіновська та інші), на нашу думку, проблема досліджена недостатньо і потребує подальшого наукового дискурсу і вивчення.

На жаль, в силу багатьох причин, українська авіаційна термінологія впродовж багатьох років і, особливо, радянського періоду, розвивалася неповноцінно. Одна з головних -- це бездержавність, а відповідно і відсутність стратегії розвитку української авіаційної термінології. Адже заперечувалось повноцінне функціонування української мови як такої. Інша причина -- могутній вплив «братньої» сусідньої мови, її домінування в багатьох сферах суспільного розвитку, зокрема, і в авіаційній галузі, а звідси -- і авіаційної лексики, відверте калькування російських авіаційних термінів, вживання слів-росіянізмів. Сучасні дослідження авіаційної терміносистеми української мови повинні ліквідувати зазначені прогалини, сприяти вдосконаленню та систематизації української авіаційної лексики, зменшенню її русифікації, закріпленню в словниках і державних стандартах власне українських термінів, які були несправедливо витіснені іншомовною лексикою (не тільки російською!).

Виклад основного матеріалу. Історичні витоки формування авіаційної термінології, безперечно пов'язані з появою перших літальних апаратів та розвитком авіабудування. Цей період припадає на кінець XVIII -- поч. ХІХ ст. На українському грунті, як зазначає Л. Халіновська [7, с. 93], про системне використання авіаційної лексики можемо говорити від початку ХХ століття. В цей час з'являється багато словників, серед них: «Словник московсько-український» В. Дубровського (1918 р.), «Словник чужих слів, що вживаються в українській мові» З. Пиптенка (1918 р.), «Русско- украинский словарь» Б. Степаненка (1918 р.), «Словник російсько-український» П. і П. Тер- пилів (1918 р.), «Словник технічної термінології» М. і Л. Дарморосів (1926 р.), «Правописний словник та правила правопису й розділових знаків» Г.О. Сабалдира та О. Коломацької (1930 р.) та інші.

Ключовими для авіаційної термінології цього періоду стають лексеми авіація та повітроплавання. Зокрема, в «Словнику технічної термінології» (українсько-російському) (1926 р.) М. та Л. Дарморосів зафіксовано термін повітроплавання та його морфологічні варіанти повітролітання, повітроплавба, серед яких усталився в мові термін повітроплавання. У деяких словниках спостерігається заміна іншомовного терміна авіація власне українським. Зокрема у «Словнику московсько- українському» В. Дубровського (1918 р.) до лексеми авіація засвідчено синонім літання та низку лексем, синонімічних до слів із компонентом авіа-: авіаторскій -- літунський; авіатор -- літун; авіаціонний -- літальний тощо [1].

Надалі (кінець 30-х -- початку 50-х рр.) спостерігається значний спад у розвитку української термінології і термінографії. На думку Л.Т. Масенко, «нищівних ударів зазнала школа термінознавства, яка склалась у попередній період, після фізичної розправи з мовознавцями, які встигли укласти десятки термінологічних словників, проведення в 1933 р. «викорінення, знищення націоналістичного коріння на мовному фронті» цілковито змінило засади творення терміносистем» [4, с. 15].

Натомість особливої уваги заслуговують словники авіаційної термінології, видані поза межами України. Головним центром із середини 30-х рр. ХХ ст. стає Берлін, зокрема, словниковий відділ Українського Наукового Інституту, який, починаючи з 1936 р., систематично збирає й опрацьовує лексичний матеріал для великого словника української мови та видає серію лексикографічних праць, переважно перекладних: «Німецький та український військовий словник» (40 тис. слів у 2-х частинах)» й «Німецький та український летунський словник (близько 20 000 слів) Івана Ільницького-Занковича. У німецькій та українській частинах обох словників міститься близько 60 тисяч термінів, які належать до військової галузі [2, 3]. Щодо останнього, то, як підкреслює Л. Халіновська, «уперше впродовж означеного періоду було створено вузькофаховий авіаційний словник, який містив значний масив термінів, утворених на власномовному ґрунті (здебільшого вдало замінюючи запозичення)» [7, с. 96]. Порівняємо: амфібія -- водоземець; планер -- вітрун; дерижабль -- повітроплав; парашутист -- ле топадник; стрибок з парашутом -- летоскок;

планерування -- вітрування; посадка -- осідання; гідроплан -- водолітак тощо. Чи виправдана така практика -- формувати авіаційну термінологію, максимально залучаючи ресурси власної мови, водночас не скочуючись до пуризму (заперечення потреби запозичувати терміни інших мов)? На нашу думку, однозначно так. Проте, на жаль, зазначена власне українська лексика не прижилась в авіаційній галузі. Причини треба шукати в суспільно- політичній площині, ідеології комуністичного режиму. Що заважає сьогодні змінити ситуацію, адже зникли ідеологічні бар'єри, маємо власну, українську державу? Нічого, крім традицій та мовної практики. Отже, вкрай необхідно залучати відповідних фахівців з метою унормування, систематизації, осучаснення української авіаційної термінології.

Треба зазначити, що 60--80 роки ХХ ст. позначились певним пожвавленням в сфері формування української авіаційної термінології (напр., «Російсько-українському технічному словнику» що нараховував близько 80 000 термінів), проте ця робота не була позбавлена ідеологічних догм.

90-ті рр. ХХ ст., зі здобуттям Україною незалежності, і до сьогодні характеризуються активною лексикографічною діяльністю. Серед низки виданих праць виокремимо «Російсько-український військовий словник» (1992) за ред. О.О. Лісної, «Російсько-український словник для військовиків» А. Бурячка, М. Демського та Б. Якимовича (1995), словник «Російсько-українсько-англійська авіаційна термінологія» Д.Г. Бабейчука (близько 4000 українських, російських та англійських термінів) та «Російсько-український авіаційний словник» (8 тисяч термінів) за редакцією Г.О. Кривова (1997), «Російсько-український словник наукової термінології: Математика. Фізика. Техніка. Науки про Землю та Космос» за редакцією В. В. Гейченка, В.М. Завірюхи, О.О. Зеленюк та ін. (1998).

Особливо треба виділити праці викладачів Національного авіаційного університету такі як: «Російсько-український словник авіаційних термінів» (2004 р.) у двох томах за редакцією В.П. Бабака, де вперше зафіксовані терміни авіаконцерн, авіалайнер, авіафрахт, аеротаксі та інші, «Тлумачний словник авіаційних термінів» (укл. Л.Ф. Верхулевська, С.С. Кіраль, М.В. Луцюк, Л.Г Скуратівська та Н.Ю. Ясакова за загальною редакцією М.С. Кулика (2007), двотомний словник авіаційних термінів Н.М. Кириченко й В.В. Лободи, словник термінів з авіоніки Л.Г. Скура- тівської та Л.Ф. Верхулевської та інші праці. Так, наприклад, «Тлумачний словник авіаційних термінів» містить близько 1200 термінів і термінологічних словосполучень.

На нашу думку, окремою проблемою є проблема радіообміну українською мовою у повітряному просторі України. У «Повітряному кодексі України», який був затверджений у 1993 році, коли Україна мала значні амбіції щодо власної незалежності й самодостатності, виписано, що «ведення радіообміну між органами обслуговування повітряного руху на території України та екіпажами повітряних суден України здійснюється українською або російською мовою, а з екіпажами повітряних суден зарубіжних держав -- англійською або російською мовою» [5]. Однак розвиток української авіаційної фразеології радіообміну так і не відбувся. Свідченням цього є документ, який набув чинності у 2004 році «Про затвердження Правил ведення радіотелефонного зв'язку та фразеології радіообміну в повітряному просторі України», в якому зазначено, що «ведення радіообміну між екіпажами повітряних суден, органами обслуговування повітряного руху та відповідними наземними службами на території України, у повітряному просторі України та повітряному просторі над відкритим морем, де відповідальність покладено на Україну, здійснюється англійською або російською мовою» [6]. Необхідність використання англійської мови є зрозумілою (в міжнародному повітряному просторі необхідна одна-єдина мова спілкування), але чому друга -- російська і тільки російська? Така ситуація може цілком задовольняти авіаційних чиновників, але аж ніяк не свідому частину авіаційного персоналу та й народу України загалом.

Висновки і перспективи подальших розвідок

Короткі висновки будуть не зовсім втішними. По-перше, українська авіаційна термінологія, незважаючи на досить тривалий період практики розвитку і використання до сьогодні перебуває на стадії формування і потребує інвентаризації, систематизації й упорядкування, мовної уніфікації, освоєння й адаптації запозичених термінів.

По-друге, на жаль, впродовж багатьох років (радянський період!) українська авіаційна лексика свідомо насичувалась російськомовними чи калькованими з російської мови термінами і така практика уже стала традицією.

По-третє, у зв'язку з попереднім висновком, зауважмо, що залишився незайманим величезний пласт власне української термінологічної лексики і то на сьогодні не є предметом широкої дискусії і зацікавлення відповідних державних мужів і фахівців.

І останнє. Прикро, що проблема радіообміну в повітряному просторі українською мовою за роки незалежності не набула відповідної ваги. Будь-яка держава, що поважає себе, мусила б звернути на цю проблему першорядну увагу (принаймні на рівні внутрішніх повітряних рейсів!).

лексичний авіаційний термінологія мова

Список використаної літератури

1. Дубровський В. Словник московсько-український. -- К.: Рідна мова, 1918. -- 361 с.

2. Ільницький-Занкович І. Німецький та український військовий словник / Deutsches und ukrainisches militarischeworterbuch. -- Берлін: Вид- во Бернард і Грефе, 1939. -- 504 с.

3. Ільницький-Занкович І. Німецький та український летунський словник» / Deutsches und ukrainisches Fliegeworterbuch. -- Берлін: Вид-во Бернард і Грефе, 1939. -- 206 с.

4. Масенко Л. Мовна політика в УРСР: історія лінгвоциду // Л. Масенко / Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали / Упор.: Л. Масенко, В. Кубайчук, О. Демська- Кульчицька; За ред. Л. Масенко. -- К.: Видав. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. -- 399 с.

5. Повітряний кодекс України // Відомості Верховної Ради. -- 1993. -- № 25. -- С. 274.

6. Про затвердження Правил ведення радіотелефонного зв'язку та фразеології радіообміну в повітряному просторі України // Наказ Міністерства транспорту України № 486 від 10.06.2004.

7. Халіновська Л.А. Українська авіаційна термінологія у лексикографічному опрацюванні // Л.А. Халіновська / Українська мова, 2014, №3. -- С. 93-104.

Размещено на Allbest.ru