Особливості перекладу текстів різних жанрів у контексті лінгвокультурології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка

Особливості перекладу текстів різних жанрів у контексті лінгвокультурології

Бутова В. О., Заремська І. М.

Анотації

Статтю присвячено аналізу особливостей перекладу гумористичних та рекламних текстів, а також фразеологічних одиниць, зумовлених впливом екстралінгвальних факторів. Розкрито поняття антропоцентризму та лінгвокультурного підходу до перекладу, визначено ключові перекладацькі принципи в межах цього підходу. Особливу увагу приділено визначенню принципів, які забезпечують вільне міжнаціональне кодування та декодування культурної інформації, вміщеної у фразеологізмах. Виокремлено принципи, які забезпечують міжкультурне функціонування гумористичних текстів, а також рекламних текстів.

Ключові слова: антропоцентризм, гумор, гумористичний текст, лінгвокультурологія, міжкультурна комунікація, переклад, реклама, рекламний текст, фразеологізм.

The article deals with analyzing the peculiarities of translating humour and advertisement texts and phraseological units caused by the influence of extra linguistic factors. The notion of anthropocentrism and linguacultural approach to translation is shown; key translation principles in the frames of this approach are defined. Special attention is paid to defining the principles providing free international coding and decoding cultural information included into phraseological units. Principles providing intercultural functioning humour and advertisement texts are singled out.

Key words: anthropocentrism, humour, humour text, linguaculture, intercultural communication, translation, advertisement, advertisement text, phraseological unit

Мова завжди була найбільш яскравою ідентифікуючою характеристикою етносу культури і традицій кожного окремого народу. Ще Піфагор писав, що для пізнання будь-якого народу необхідно насамперед вивчити його мову. Неспростовним є також зв'язок мови з культурою. Незважаючи на це, макролінгвістична проблематика, що охоплює сфери мов, суспільств, культур, етносів, особистостей, інтерес до якої досяг свого апогею в працях В. фон Гумбольдта, Г Штейнталя, К. Фосслера, О. Потебні та інших учених, у першій половині ХХ століття була відсунута на задній план досягненнями структуралізму, обмеженого, як відомо, дослідженнями мови “в-собі-й-для-себе”. Та вже з кінця минулого століття спостерігаються зміни наукової парадигми гуманітарного вектору в напрямі звернення до людини як “мірила всіх речей”.

У цьому контексті виникають “стикові” галузі наукового знання, серед яких особливої уваги заслуговує лінгвокультурологія, яка сформувалася в окремий лінгвістичний напрям у 60-х роках ХХ століття.

Актуальність цієї наукової розвідки полягає в тому, що вона покликана сприяти утвердженню у процесі формування нової культурологічної парадигми нового стилю лінгвістичного мислення, який потребує перегляду традиційних уявлень у мовній семантиці, вироблення нових підходів до вивчення лінгвістичних феноменів, застосування в лінгвістиці нових методологічних стратегій, особливо в питаннях перекладу та міжкультурної комунікації.

Метою дослідження є виявлення лінгвокультурних властивостей слів, словосполучень, фразеологічних одиниць, речень, що визначають специфіку як окремої мовної особистості, так і мовної спільноти в цілому, а також аналіз перекладацьких трансформації як засобу пізнання їхньої лінгвокультурної цінності.

Зазначимо, що ця наукова розвідка стосується найважливіших, на наш погляд, аспектів перекладу, а саме: фразеологічних одиниць, гумористичних та рекламних текстів.

Значний внесок в опрацювання різних аспектів проблеми перекладу реклами було зроблено В. Бугрим, Н. Васильєвою, В. Музикант, М. Черепаховим, П. Торпом (Peteer Torp), М. Бейкер (Mona Baker), Г. Румзіене (Goda Rumsiene), Д. Варксас (D. Vartksas) та іншими вітчизняними і зарубіжними науковцями. Особливу увагу способам перекладу фразеологічних одиниць приділяли такі мовознавці, як І. В. Корунець, О. В. Кунін. Проблеми перекладу гумористичних текстів досліджувалися в роботах Ф. Занеттін (Federico Zanettin), Н. Челотті (Nadine Celotti), К. Гарчес barmen Valero Garces), М. Копонен (Maarit Koponen), В. Рота (Valerio Rota), Л. Венуті (Lawrence Venuti) та інших науковців.

Як зазначає А. Г Лобата, у сучасній теорії перекладу вже протягом чверті століття відбувається поворот до культурології [9, с. 82]. Причиною такого повороту в теорії перекладу є те, що сучасна лінгвістична методологія приділяє особливу увагу антропоцентричному напряму у вивченні мов.

З огляду на появу нового терміна, слушним буде введення його загальнофілософського розуміння до загального наукового викладу. Отже, поняття “антропоцентризм” відоме людству ще з античних часів, де воно почасти виступало абсолютним синонімом до поняття “антропологізм”, але з часом розмежувалися, оскільки вчені по-різному підходили до визначення сенсу людського життя та можливості осягнути його розумом. Загальна логіка нашого дослідження не потребує особливого заглиблення в питання розвитку антропоцентричних концепцій, а зосереджуємо увагу на аспекті взаємодії мови і культури.

Теоретичним підґрунтям цієї фундаментальної проблеми вважається вчення Вільгельма фон Гумбольдта про дух народу і про внутрішню форму мови (мовну картину світу). Л. І. Даниленко вважає, що коріння цієї проблеми сягає значно раніших етапів розвитку науки, пов'язуючи це з виходом першого ілюстрованого підручника латинської мови “Orbis sensualism pictus” (“Світ чуттєвих речей у картинках”), автором якого був відомий “учитель народів” - Ян Амос Коменський. Він пояснює своє твердження тим, що “світ у картинках” і “картина світу” є близькими метафорами, що символізують об'єктивний світ, освоєння, фіксацію, збереження і трансляцію всіх уявлень про нього [5, с. 3].

Відправним пунктом у дослідженні взаємозв'язку мови і культури по праву вважаємо концепцію американського мовознавця і етнолога Едварда Сепіра, який зазначив, що мова і культура є неподільними, мова “проростає” в культурі “і є обов'язковою запорукою розвитку культури загалом” [12, с. 223]. Розвиваючи свою думку, Е. Сепір наголошує: “Культуру можна розуміти як те, що робить і думає певне суспільство. Мова ж є тим, як думають... Зрозумілим є те, що зміст мови нерозривно пов'язаний з культурою” [12, с. 194-194]. На думку Д. Х. Хаймса, взаємозв'язок мови і культури є двостороннім і взаємозумовленим: “Мовні навички частково створюють культурну реальність... Культурні цінності і вірування частково створюють мовну реальність” [14, с. 232-233].

Говорячи про взаємодію мови і культури, не слід забувати, що кожна з них становить складну систему, значні сегменти яких переплітаються, накладаються один на одного, а нерідко утворюють єдину неподільну парадигму. У підсистемі “мова-культура” дослідники [8, с. 7] виокремлюють такі напрями аналізу: екстралінгвальний фразеологічний текст

- мова й культура розвиваються в одному просторі і часі паралельно, в безпосередньому зв'язку з подальшим становленням народу;

- мова й культура є наслідком спільних креативних зусиль представників народу, якому вони належать;

- усна народна творчість і художня література реалізуються в мові і у свою чергу формують культурний компонент;

- мова є одним із виявів культури;

- різні види мистецтва можуть бути витлумачені за допомогою знаків у текстах і гіпертекстах.

Практичний аспект взаємозв'язку мови й культури відображено в концепції Г О. Винокура, який стверджує, що окрема мова є неповторним й індивідуальним історичним явищем, вивчаючи яке, ми вивчаємо культуру народу, якому воно належить [3, с. 211]. Глибший зв'язок цих двох семіотичних систем виявляє С. П. Біциллі, який уважає мову “ніби дзеркалом, яке відображає культуру” [1, с. 158].

Ураховуючи зазначені підходи до розуміння антропоцентричності мови, взаємозв'язків мови і культури, “омовлення” культури в мові і вияву мови в культурі кожного народу, розглянемо перекладознавчий аспект цієї проблеми, оскільки найбільшою його проблемою є те, що культурно значущі елементи можуть бути загублені в процесі перекладу.

Особливо наголосимо, що на сучасному етапі розвитку українського перекладознавства набирають обертів лінгвокультурологічні тенденції в підході до художнього перекладу. Згідно з цією тенденцією, художній переклад виступає одним із наочних виявів міжлітературної і міжкультурної взаємодії, він є невід'ємним складником національно-літературного процесу, оскільки виступає посередником між літературами [6, с. 96].

У цьому контексті зауважимо, що переклад є важливим аспектом міжкультурної комунікації, оскільки уможливлює знайомство аудиторії однієї мови з літературно-мистецькими творами іншої мови. Таке спілкування є надзвичайно важливим в умовах сучасних глобалізаційних процесів, коли літературні твори є предметом зацікавленості в більшості країн світу. При цьому перекладач стикається з певними проблемами, переносячи з мови оригіналу в мову перекладу безеквівалентні лексичні одиниці або лексико-граматичні структури, що створюють гумористичні ситуації.

Існує думка, що гумор є справжнім викликом для перекладачів нарівні з поетичними текстами. При цьому під текстом розуміють висловлення абсолютно різного обсягу: від окремого речення чи абзацу до розділу чи цілого твору. Літературно-художній текст є вербальним повідомленням зі своєю власною логічною, образною, емоційною та оцінною інформацією. Саме емоційно-оцінна інформація тексту і є предметом нашого розгляду, оскільки саме вона пов'язана з гумористичним ефектом від прочитання чи прослуховування літературно-художнього тексту [4].

Складності перекладу гумору мають культурологічні та лінгвістичні аспекти. Культурологічні причини неможливості перекласти гумор пов'язані з такими його характерними ситуаціями спілкування, як порушення соціальних табу, нереалізованість очікувань та інші. Анектоди є надзвичайно поширеним видом гумористичного тексту в країнах з високим ступенем політичних табу. Це пояснює високу популярність політичних анекдотів за часів Радянського Союзу, але без соціально-політичного контексту (після перекладу іншою мовою) їхній гумористичний ефект втрачається. Аналогічною є ситуація, коли популярні у своїй країні коміки є абсолютно невідомими за її межами, адже перенесення гумору через кордон позбавляє його емоційного впливу на іншомовну публіку, оскільки часто вимагає додаткових пояснень, тобто описового перекладу. Такий переклад є значно більшим за обсягом, ніж коротке, проте надзвичайно влучне речення в мові оригіналу. Слід зауважити, що гумор є передусім індивідульним і лише після цього його можна розглядати як національну рису [15].

Працюючи з гумористичними текстами, перекладач має брати до уваги загальний контекст літературного твору, приділяючи головну увагу грі слів, використанню алюзій, власних імен та прізвиськ і створенню в тексті оригіналу нових лексико-семантичних виразів. У процесі перекладу гумористичних текстів його виконавець може приймати рішення щодо ступеня пристосування оригінального тексту до умов цільової мови перекладу, залишаючи його або в основному незмінним (foreignizing strategy і прикладом тут може служити використання варваризмів), або роблячи текст мови перекладу максимально пристосованим до його власних особливостей (domesticating strategy). При цьому важлим є раціональний баланс між збереженням стилістичного фону оригінального тексту та відсутністю дослівного перекладу жартів. Найголовнішим для перекдладу гумористичних текстів є максимальна адаптація загального емоційного контексту, оскільки оригінальний текст спрямований передусім на образність та реалізацію емоційного впливу [16].

Основна проблема з правильним перекладом гумористичного тексту полягає в залученні в такого роду тексти значного обсягу імпліцитних знань. Це, у свою чергу, веде до залучення в культурний компонент етичних та політичних аспектів і, як результат, неможливості чи навіть заборони публікації перекладу таких текстів. Ще однією проблемою перекладу гумору є опора на концепції чи реалії, що існують лише в мові оригіналу і відсутні в мові перекладу. Конотативні елементи лексичних одиниць важко піддаються правильному перекладу, вимагаючи додаткових пояснень та коментарів, допомагаючи розумінню.

Рекламні тексти, будучи одним з найважливіших засобів масової комунікації, найбільш широко передають стереотипні уявлення та шкалу цінностей нації. Слід зазначити, що в сучасному суспільстві завдання перекладу реклами у звичайному сенсі цього слова практично ніколи не ставиться. Щоб рекламний текст виконував свою комунікативну функцію, його недостатньо просто перекласти, але необхідно включити в культурне середовище мови перекладу. Як правило, це втілення відбувається на основі вже виконаного дослівного перекладу тексту оригіналу: реклама переосмислюється і перестворюється з урахуванням національно-культурних стереотипів її цільової аудиторії.

Стереотипи суттєво впливають на сприйняття рекламного повідомлення, і тому їх необхідно враховувати, створюючи рекламне повідомлення. Стереотипи впливають на прийняття клієнтом рішень і роблять їх нелогічними для стороннього спостерігача, а також допомагають людині впорядкувати багатогранність світу у своєму уявленні, створюючи для нього псевдореальність. Стереотип - це ставлення клієнта до себе, до каналів інформації, товарів та послуг, що рекламуються. Проте стереотипи носять національно-культурний характер, оскільки ми сприймаємо світ у формі стереотипів власної культури. Якщо при перестворенні рекламного тексту перекладач зможе відтворити світогляд цільової аудиторії, то рекламу сприймуть і зрозуміють. Світогляд включає такі поняття, як мова, магія, міфи, мистецтво, мораль, історія, культура, національна пам'ять, релігія, ставлення до життя та праці тощо. Кожному народу притаманні своя власна душа та вдача. Кожний народ, нація, держава виробляють свою культуру, а значить, і свою рекламу. Видатні лінгвісти В. Бугрим та Т. Компанієць сформулювали основні принципи, завдяки дотриманню яких реклама може повно та результативно функціонувати в межах національного простору [2, с. 3]. Їх можна згрупувати так:

1) національно-психологічні характеристики народу, для якого створюється реклама, система його поглядів та звичаїв;

2) національні особливості рекламування;

3) мовні особливості реклами.

Як бачимо, національно-культурні особливості, тобто стереотипи, відіграють суттєву роль у рекламному повідомленні. Вони можуть бути як позитивними, так і негативними. Ця їх якість, за умови правильного вибору стереотипу в рекламному повідомленні, справляє досить сильний вплив на адресата, що в кінцевому підсумку і забезпечує ефективність рекламної кампанії в цілому. Ось чому при перекладі рекламного тексту необхідно враховувати те, що різниця національних світоглядів істотно диференціює аудиторії, а також пам'ятати про основні аспекти функціонування реклами в певному середовищі, що визначаються поняттям національно- культурних стереотипів.

Внутрішній світ перекладача-представника менталітету народу, мовою якого здійснюється переклад, є надзвичайно важливим для правильного перекладу, особливо це стосується поетичних творів. Г. Пилипенко зазначав, що найголовніше в перекладі - зберегти його “енергетику”, оскільки літературний твір може зворушити лише тоді, коли він іде від серця [11, с. 4].

Поняття кольору існує у всіх культурах і воно містить важливу соціокультурну інформацію, накопичену етносом за довгу історію свого існування. Колір є одним з ключових концептів загальнолюдської культури. Будучи одним із численних засобів відображення картини світу, в ході історії кольори набули символічного значення. Символіка кольору базується на різних асоціаціях особистості, особливостях її мислення, основою яких є повсякденний життєвий досвід. Перекладаючи художній твір зі словосполученнями з колірним компонентом, слід ураховувати їхнє символічне значення, оскільки воно різниться в культурах. Завданням перекладача є здійснити адекватний переклад фрази. Слід пам'ятати, що сталі вирази з колірним компонентом вимагають особливої уваги, оскільки вважаються культурними реаліями. Як правило, незалежно від контексту, фразеологізми в мовах оригіналу та перекладу повинні мати ті самі денотативні та конотативні значення, тобто між ними не має бути розбіжностей у компонентному складі, вони повинні мати однакові лексико-граматичні показники, такі, як сполучуваність та стилістичну вживаність [13, с. 186-188].

Національна особливість фразеології полягає в тому, що далеко не всі явища дійсності, виражені фразеологізмами однією мови, мають відповідники в інших мовах. Екстралінгвальні фактори, що зумовлюють специфіку фразеологізмів, включають наявність у їхньому складі власних та географічних назв, історичних подій, предметів культури і матеріального побуту, звичаїв, повір'їв, що властиві лише окремому народу, тобто є його національними реаліями: the old lady of Thread-needle street (Англійський банк), days of grace (пільговий термін оплати векселя) і т.ін. Найбільш яскраво національний колорит виявляється у фразеологізмах, пов'язаних з реаліями народного життя [7, с. 132].

Перекладознавча думка ХХІ століття позначена лінгвокультурними тенденціями, які передбачають переклад не з “мови на мову”, а з культури на культуру. Особливо показовими для цього є фразеологізми - “згустки народної мудрості”, а також тексти гумору й реклами. Вона йде від духу мови або від тих чи тих явищ, пов'язаних із мовною ментальністю, вивчає національно-культурні специфічні правила організації мовного спілкування, показує духовність, соборність народу, які відображені в мові. Розглядаючи мову, ми не можемо обійтися без її культури, оскільки вона є її виявом. Звернення та подальше вивчення лінгвокультурного підходу, без сумніву, є одним із найважливіших досягнень та здобутків світового перекладознавства.

Сучасний світ ставить нові завдання перед перекладацькою спільнотою. Одним із таких завдань є дослідження лінгвокультурології в перекладі гумористичних та рекламних текстів, а також фразеологічних одиниць. Лінгвокультурологія - це вивчення мови в нерозривному зв'язку з культурою. Дослідження мови реклами та гумору в аспекті лінгвокультурології дає змогу виявити та проаналізувати лінгвокультурні особливості певної нації, дослідити її етносвідомість та мислення, описати культурні компоненти в семантиці текстів, умотивовуючи характер художнього перекладу, базовим принципом якого є опозиція понять “своє” і “чуже” в тексті перекладу. Варто наголосити, що в українському перекладознавстві ще немає досліджень з комплексного підходу до цих явищ.

Отже, українська теорія перекладу, так само, як і західна та російська, дуже активно розвивається, збагачуючись здобутками українських перекладачів-практиків. Йдучи “в ногу з часом”, вона відчуває на собі вплив лінгвокультурного напряму, який тільки починає набирати обертів в українському перекладознавстві. Таким чином, вивчення сучасних тенденцій художнього перекладу є актуальним завданням сучасної теорії перекладу.

Література

1. Бицилли П. М. Избранные труды по филологии / П. М. Бицилли. - М.: Наследие, 1996. - 711 с.

2. Бугрим В. Ментальність і реклама / В. Бугрим, Т Компанієць // Рекламіст. 2008. - № 8. - С. 6-11.

3. Винокур Г О. Заметки по русскому словообразованию / Г. О. Винокур // Избранные работы по русскому языку. - М. : Наука, 1959. - 451 с.

4. Гиндлина И. М. Экспрессивные словообразовательные средства в художественной речи и способы их передачи при переводе: автореф. дис. ... канд. филол. наук / И. М. Гиндлина. - М., 1999. - 16 с.

5. Даниленко Л. І. Лінгвістика ХХ-початку ХХІ ст. у пошуках цілісної теорії взаємозв'язку мови, культури і мислення / Л. І. Даниленко // Мовознавство. - 2009. - № 5. - С. 3-11.

6. Демецька В. В. Адаптація як поняття перекладознавства й культурології / В. В. Демецька // Вісник СумДУ Серія Філологія. - 2007. - № 1.- С. 96-102.

7. Комар Л. Особливості перекладу англійських національних фразеологічних одиниць (реалій) українською мовою / Леся Комар // Молодь і ринок. - 2010. - № 10 (69). - С. 131-135.

8. Кононенко В. Українська лінгвокультурологія : [навч. пос.] / В. Кононенко. - К. : Вища школа, 2008. - 327 с.

9. Лобата А. Г. Лінгвокультурологічні аспекти художнього перекладу у ХХІ столітті: основні напрями та перспективи / А. Г. Лобата // Держава та регіони. Серія: Гуманітарні науки. - 2011. - № 2. - С. 81-86.

10. Павличко Д. Найдорожча цінність / Д. Павличко // Українська мова і сучасність : Збірник наукових праць / Укладачі: О. І. Білодід, Л. О. Кадомцева, Г. А. Гончаренко та ін. - К. : НМК ВО, 1991. - С. 4-6.

11. Пилипенко Г. Передмова-есе до книги “Шекспір В. Сонети” / Г. Пилипенко // Переклад з англійської Г. Пилипенка. - Київ-Ірпінь : Перун, 2008. - С. 4-5.

12. Сэпир Э. Избранные труды по языкознанию и культурологии [пер. с англ.; общ. ред. и вступ. ст. А. И. Кибрика] / Э. Сепир. - М. : Изд. гр. “Прогресс”, “Универс”, 1993. - С. 248-258. - 656 с. (Филологи мира).

13. Ткачик О. В. Прагматико-стилістичні особливості перекладу англомовних фразеологізмів- колоронімів українською мовою в художніх творах / О. В. Ткачик, О. В. Ляпіна // Наукові записки Бердянського державного педагогічного університету. - 2014. - Вип. ІІІ. - С. 186-193.

14. Хаймс Д. X. Два типа лингвистической относительности / Д. X. Хаймс // Новое в лингвистике. - 1975. - Вып. 7. - С. 229-298.

15. Швейцер А. Д. Перевод как акт межкультурной коммуникации / А. Д. Швейцер // Актуальные проблемы межкультурной коммуникации : сб. научных трудов Моск. гос. лингв. ун-та.- М., 1999. - Вып. 444. - С. 180-187.

16. Vandaele J. Constructing Humour: Meanings and Means / Jeroen Vandaele // The Translator. - 2002. - Vol. 8. No.2. - P. 149-173.

Размещено на Allbest.ru