Особливості функціонування комічного в сучасній українській політичній комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Особливості функціонування комічного в сучасній українській політичній комунікації

Наталія Деренчук

У статті окреслено специфіку функціонування комічних засобів у сучасному українському політичному дискурсі. З'ясовано місце комічного в політичній комунікації, установлено особливості сприйняття реципієнтом різних його видів. Обстежений матеріал уможливив аналіз засобів гумору, іронії, сатири та сарказму й особливостей їхньої реалізації в певних комунікативних ситуаціях політичного мовлення і висновок про те, що засоби гумору в українському політичному дискурсі вживають здебільшого в ситуаціях відвертання уваги від небажаної теми, зняття напруження ситуації, засоби іронії - для заспокоєння опонента, нівеляції звинувачень, сатири й сарказму - задля дискредитації чи гострого засудження опонента.

Ключові слова: гумор, іронія, сатира, сарказм, українська політична комунікація, комунікативна ситуація.

політичний комунікація мовлення комічний

Постановка проблеми

Успішність політичної комунікації залежить не лише від здатності взаємодіяти з аудиторією, а й від уміння адекватно реагувати на відгуки колег та опонентів. Комічне - важлива складова суспільно-політичних та міжособистісних стосунків між комунікантами. У сучасному вітчизняному й зарубіжному мовознавстві цей феномен розглядають у різних аспектах та дискурсах. Актуальність дослідження комічного в політичному дискурсі зумовлена зростанням інтересу сучасної лінгвістики до цього явища й активізацією досліджень про нього.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Детальний аналіз праць вітчизняних та зарубіжних науковців дає змогу виокремити питання, які вони окреслюють: дослідження механізму виникнення та функціонування комічного (В. Т. Бондаренко, А. В. Карасик, М. Мінський, Л. В. Орлецька, З. Фройд), аналіз комічного з когнітивно-прагматичних позицій (А. Є. Болдирева, І. К. Кобякова, В. О. Самохіна, І. Е. Сніховська), вивчення різнорівневих лінгвістичних засобів його реалізації (В. Н. Вакуров, О. О. Володина, Т. П. Ковальова, О. Ю. Коновалова, А. Е. Левицький, М. О. Паніна, О. Ю. Титаренко, Н. В. Якименко) та систематизація літературних жанрів (С. М. Бассай, В. І. Карасик, О. М. Радіна, Е. В. Салигіна).

Мета і завдання статті. Дослідження проблеми використання цього засобу впливу в політичному дискурсі з'явилися відносно недавно, тому це питання є ще недостатньо окресленим в українській лінгвістиці. З огляду на висловлене, мету нашої статті вбачаємо в цілісному вивченні когнітивно-прагматичного механізму творення комічного в політичному мовленні. Для її досягнення потрібно розв'язати такі завдання: 1) з'ясувати когнітивне підґрунтя й функціональну природу гумору в політичній комунікації; 2) схарактеризувати мовні засоби, що впливають на формування комічного; 3) простежити стилістичне навантаження комічних мовних засобів; 4) визначити функції та особливості реалізації комічного як вияву стратегій парламентаря.

Виклад основного матеріалу дослідження

Публічний виступ передбачає безпосередній контакт мовця і реципієнта. Завдяки сучасним технологіям таке мовлення може охопити набагато ширшу аудиторію й вагомо впливати на формування того чи того іміджу, сприяти підвищенню підтримки серед населення.

Політичний гумор є ефективною політико-комунікаційною технологією, що використовують як для маніпуляції свідомістю громадян, так і для інформування суспільства, зняття напруги й конфліктності, привернення уваги до політики, сприяння розвитку інтелектуальних здібностей учасників комунікації, підвищення рівня політичної культури як політиків, так і громадян [4, с. 9].

У якісній публічній промові неодмінно враховано баланс між серйозною і розважальною складовими, що передбачає відступ від теми, уведення до тексту іронічних і гумористичних висловлень, анекдотів, покликань на курйозні історичні епізоди [3, с. 20]

Звертаємо увагу на те, що українські парламентарі хоч і нечасто, проте використовують уміння веселити чи шокувати аудиторію своєю вербальною чи невербальною поведінкою, збільшуючи власний рейтинг. Іронія та сарказм у цьому плані є найефективнішими засобами впливу.

Іронія - це раціонально-емоційна оцінка, оскільки, з одного боку, виражає судження суб'єкта про об'єкт іронії, а з іншого боку, іронія пов'язана з реалізацією негативного емоційного ставлення продуцента іронії [5, с. 242].

Аналіз українського політичного дискурсу засвідчив, що саме іронію найчастіше використовують у політичній комунікації. До прикладу, П. Порошенко пожартував у відповідь на запитання журналістки про кумівство з посадовцями: Мій син - теж мій кум? (http://www.depo.ua/ukr/politics/poroshenko-pozhartuvav-pro-kumivstvo-z-sinom030620161655). У цьому жартівливому питально-риторичному реченні міститься вдале ухиляння від відповіді й запитання загалом.

Використання засобів комічного в політичному дискурсі - потенційно небезпечне, оскільки, зазвичай, вони містять прихований сенс, спрямований на опонента. Наприклад, Ю. Тимошенко досить своєрідно коментує внесення кандидатури В. Огризка на посаду міністра закордонних справ: І якщо це буде Огризко, то наша політична сила підтримає Огризка, тим паче, що все ж таки трішечки прізвище символізує те, що залишилось від повноважень Президента (https://www.unian.ua/politics/32559-timoshenko-pojartuvala-pro- ogrizka.html). Використання гри слів посилює іронію, увиразнює прагнення урядовця зосередити увагу реципієнта не стільки на особі майбутнього міністра, скільки на тому, що проблема формування Кабінету Міністрів України перебуває в безпосередній компетенції Президента України.

Важливим чинником є вибір реакції на іронію чи ігнорування її, що безпосередньо пов'язано з демонстрацією словесної майстерності або ж з її відсутністю.

Варто звернути увагу й на самоіронію, яка допомагає протидіяти критиці та нападам конкурентів. Зокрема, В. Кличко, відомий своїми обмовками під час інтерв'ю чи виступів, розповів про найулюбленіші з них та анонсував вихід книги власних висловів (http://report.if.ua/rozvagy/klychko-anonsuvav-knygu-svoyih-vyslovlyuvan/).

Цей засіб використовують також для вияву ступеня наближеності до народу: Хто народився на Спаса - в того морда, як у Фантомаса. У такий спосіб А. Садовий розпочав розповідь про себе в Житомирі під час зустрічі з громадою (http://reporter.zt.ua/news/14674- andrii-sadovyi-zaproshuvav-zhytomyrian-do-lvova-ta-davav-porady-hromadi). Уживання порівняння в поєднанні з вульгаризмом морда підсилює бажаний ефект самоіронії, концентрує увагу на тому, що мер міста Львова є простою людиною.

Відомо, що предметом сатири слугують здебільшого суспільні негативні явища, які мовець зазвичай засуджує. Дослідник М. М. Бахтін визначає сатиру, як особливе ставлення мовця до зображуваної ним дійсності, як образне заперечення сучасної дійсності в різних її моментах, що містить (у тій чи тій формі, з тим чи тим ступенем конкретності й чіткості) позитивний момент ствердження кращої дійсності [1, с. 35].

В українському політичному просторі наявні провокативні жарти на адресу представників «Опозиційного блоку»: Шурмі нічого робить, дівчата його не люблять, він любить «Родіну», він любить виборців, тому стоїть і працює... Бажаю успіху, підтягуйте своїх. Чи по Москвам поїхали ваші «бойки»? (https://www.youtube.com/watch?v=VimZuxA- IO4). У цьому прикладі сатира є засобом висловлення критики більш ввічливим, прийнятним способом, оскільки адресат повинен спочатку її декодувати. Завдяки використанню такого засобу комізації досягають конкретної мети, зокрема посилюють почуття недовіри до народних обранців.

Під час суперечки довкола питання заборони в'їзду російської конкурсантки Євробачення 2017 року російський політолог звернувся до А. Лозового (який підтримує це рішення) з питанням, чому Comedy Woman дозволяють приїздити в Україну, незважаючи на те що вони співали пісню про Путіна. Політик відповідає так: Ну, дивіться, я не дивлюся таке високоінтелектуальне, як там «Песню о Путине в исполнении Comedy woman» (http://112.ua/video/andrey-lozovoy-nikolay-skorik-i-andrey-okara-v-vechernem-prayme-telekanala 112-ukraina-06042017-232704.html) й одразу перемикає увагу на інше: Це якраз недопрацювання служби безпеки, тут розділяю думку. Я думаю, що просто не додивились. Сатиричне порівняння, в основі якого перебуває оцінка, слугує тут засобом негативізації явища через набуття протилежного значення.

Як відомо, різкою, уїдливою насмішкою, яка, на відміну від іронії та сатири, містить найвищий ступінь негативної оцінки ситуації, є сарказм. Пор.: відповідаючи на запитання одного з парламентарів, В. Гройсман заявляє: Дякую, шановний народний депутат (пауза), а, може, і нешановний (https://www.youtube.com/watch?v=mXXao04wDhQ), далі пояснюючи свою позицію: Я наголошував і ще раз хочу наголосити, що те, що ви особисто робили для блокади України, протирічить національним інтересам. У вищеподаному уривку джерелом сарказму є використання семантично двопланових антонімічних звертань шановний / нешановний, що актуалізують компоненти денотативного змісту виступу та мовної ситуації загалом.

Проаналізуємо діалог на засіданні Верховної Ради України, що стосувався неможливості скасування газової угоди, підписаної Ю. Тимошенко з «Укрнафтою» у 2009 році: Цей контракт відміняти не можна, навіть якщо хочеться десь «Батьківщину» укусити. Але Янукович, на жаль, використовував цей контракт, щоб відмивати гроші... На що А. Яценюк відповів: Я просто хотів уточнити, що це година запитань до чинного уряду, а не до минулого. Це перше. І друге, що я хотів вам сказати, дорога моя, Юліє Володимирівно, я так розумію, що ви, якщо сказали, що ціна буде по 150, отже, буде в четвертому кварталі, правильно я зрозумів? А якщо вона не буде 150, то за різницею я до вас звернусь, щоб компенсувати в державний бюджет (http://antikor.com.ua/articles/45102- jak_klichko_vidvojovuvav_muzejni_zemli_u_druziv_chernovetsjkogo). Констатуємо поєднання гумору, який у зазначеному діалозі знижує градус напруги, із сарказмом, що дискредитує попередній виступ і наголошує на неможливості реалізації бажаної інтенції. Уживання компонентів структуризації висловлення (перше, друге) сприяє переконливості оратора.

На противагу сарказму, сатирі й іронії, гумор як вид комічного характеризується позитивно-насмішкуватим ставленням до об'єкта сміху [2, с. 18]. Він має знаковий характер, тобто виражається в певних формах, є комунікативним та існує лише в ситуаціях спілкування [6, с. 87].

Вищезгаданий засіб нерідко слугує інструментом дискредитації ворожо налаштованого, агресивного опонента. Зокрема, під час досить емоційної суперечки О. Гончаренка та О. Ляшка на ток-шоу «Шустер LIVE» зменшенню напруженості сприяє жарт останнього:

Общие слова звучат и все радуются, аплодируют. Сначала сказали: «У Путина заберем деньги». Как? Только никто не знает, кроме Олега.

З тобою точно не заберем, Олексій. З тобою тільки віддамо (https:// www.youtube.com/watch?v=h_gvS4_Q8O8). Як бачимо, гумористичного ефекту досягнуто за допомогою застосування антитези, яка увиразнює ставлення мовця до опонента.

Висновки дослідження та перспективи подальших наукових розвідок

На матеріалі запропонованих для аналізу фрагментів висловлень з'ясовано, що в сучасному українському політичному дискурсі комічного ефекту найчастіше досягають завдяки використанню таких мовних засобів і прийомів, як антонімія, вульгаризми, порівняння, антитеза, риторичне запитання, звертання, гра слів.

Дослідження засобів комізації сучасної української політичної комунікації засвідчило, що своєчасно й доречно використаний гумор дискредитує чи заспокоює опонента, відвертає увагу від небажаної теми, а самоіронія нівелює звинувачення чи глузування колег. Перспективу дослідження вбачаємо в аналізі тих засобів гумору, які зумовлені національною специфікою й традиціями, відображають новітні тенденції в мові та українському суспільстві загалом.

Література

Бахтин М. М. Проблема речевых жанров / М. М. Бахтин // Собр. соч. в 5 т. - Москва : Русск. словари, 1996. - Т. 1. - С. 159-207.

Болдырева А. Є. Мовні засоби створення гумористичного ефекту: лінгвокогнітивний аспект (на матеріалі романів П. Г. Вудхауза) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : 10.02.04 «Германські мови» / А. Є. Болдирева. - Одеса, 2007. - 24 с.

Горностаева А. А. Место иронии и юмора в некоторых политических жанрах / А. А. Горностаева // Международный научно-исследовательский журнал. - Екатеринбург, 2016. - № 6 (48). - Ч. 4. - С. 19-25.

Денисюк С. Г. Гумор як політико-комунікативна технологія / С. Г. Денисюк // Політологічний вісник : зб. наук. праць. - Київ : ІНТАС, 2011. - Вип. 57. - С. 260-268.

Лесик І. В. Оцінність та емоційність як інтерпретативний потенціал іронії / І. В. Лесик // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Філологія (мовознавство) : зб. наук. праць / [гол. ред. Н. Л. Іваницька]. - Вінниця : ТОВ «Фірма «Планер», 2014. - Вип. 19. - С. 239-243.

Самохіна В. О. Жарт у сучасному комунікативному просторі Великої Британії та США : [монографія] / В. О. Самохіна. - Вид. 2-е, перероб. і доп. - Харків : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2012. - 360 с.

Размещено на Allbest.ru