Континуум перифразування - синтаксична синонімія в дихотомії мова - мовлення (на матеріалі сучасної французької художньої прози)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Важливим критерієм дослідження синонімічних перетворень одних моно- та поліпредикативних конструкцій в інші, семантично близькі, побудови є їхня здатність до перифразування, тобто до синонімічних замін (реалізацій різних синтаксичних опцій). Трансформаційність синтаксичних конструкцій становить основний показник їхньої синонімічності.

Метою статті є вивчення синтагматичних та пропозиціональних синонімічних трансформацій як одного з видів перифразування в дихотомії мова-мовлення у просторі кінетизму (руху) думки.

Предметом дослідження є синтагматична синтаксична синонімія в моно- та поліпредикативних висловленнях.

Матеріалом статті слугували шість прикладів моно- та поліпредикативних висловлень з синтаксичною синонімією сучасної французької художньої прози.

Актуальність статті визначається відсутністю в сучасному вітчизняному та закордонному мовознавстві досліджень із синтаксичної синонімії на рівні синтагми та моно- і поліпредикативних висловлень в аспекті теорії ментального кінетизму з урахуванням континууму мова - мовлення.

Ідея трансформаційних перетворень як засобу побудови синонімічних конструкцій зародилася у межах трансформаційної, або генеративної, граматики, засновниками якої були американські вчені Н. Хомський і З. Харріс. На думку Н. Хомського, у граматиці можливі трансформаційні операції, які застосовують до висловлення як до єдиного цілого. У процесі трансформації відбувається побудова або генерування на основі ядерних (елементарних) простих, декларативних, активних, номінальних фраз нескінченної кількості граматично правильних, але не обов'язково синонімічних речень (у нашому дослідженні з позиції дихотомії мова/мовлення розрізняємо пропозицію - віртуальну (системну) одиницю і висловлення - актуалізовану пропозицію). У його концепції мова становить механізм, який містить трансформаційний субкомпонент, здатний породжувати складні поверхневі синтаксичні структури. Трансформації підлягає уся послідовність компонентів речення, яке перифразується шляхом видалення, додавання або зсуву деяких з них [18, с. 413]. З. Харріс розумів під трансформацією таке перетворення одного речення в інше, при якому похідне речення відповідає вихідному за набором лексем і є еквівалентним йому за смислом [17, с. 528-529].

Чеський лінгвіст М. Кубік, розвиваючи ідею З. Харріса про смислову еквівалентність речень (пропозицій), які перебувають у трансформаційних відношеннях, вказує на появу смислового “зсуву” при трансформації: “кожна трансформація супроводжується більш-менш помітним зсувом у значенні. При кожній трансформації зберігається одне інваріантне значення, спільне з вихідною конструкцією (ядерним реченням)”, “змінюються форми слів речення, що трансформується, семантико-синтаксичні відношення між словами, але при цьому зберігаються лексичні корні слів і тим самим лексична база усієї конструкції” [5, с. 10]. І.Б. Долініна також відзначає постійність “змістовних зсувів” при зміні позиції складових частин синтаксичної структури [3, с. 91]. Отже, “конструктивність речення розуміється як здатність специфічної схеми розгортання думки актуалізувати синтагматичну функцію мовлення і зробити свій внесок у змістовий план усього речення” [16, с. 60]. За допомогою трансформаційного синтезу відбувається систематизація різноструктурних синтаксичних одиниць, що мають загальні характеристики, тоді як трансформаційний аналіз забезпечує класифікацію однотипних синтаксичних структур, або дистрибутивних формул, які припускають певну кількість похідних структур, тобто трансформів, у мовленні.

Важливим видається положення про те, що для кожної трансформації можливо встановити “зворотне” перетворення, тобто будь-яке висловлення, яким би складним воно не було, може зводитися до ядерного (віртуального) речення (або речень) за допомогою зворотних трансформацій [1, с. 187].

Категорію зворотності синтаксичних одиниць неоднозначно трактують у лінгвістиці. Під зворотністю мають на увазі: а) можливість перекомпонування двох простих висловлень у межах складного, що вказує на сурядний зв'язок між ними; неможливість такого перекомпонування свідчить про підрядний зв'язок [10, с. 381]; б) конвертування напряму відношень у висловленні [9, с. 102; 14, с. 176]; в) здатність синтаксичних одиниць до внутрішньомодельних (переставляння частин висловлень, при цьому синтаксична модель висловлення зберігається) та міжмодельних (перетворення одного типу висловлення в інший, синонімічний йому тип) трансформацій [4, с. 5].

У лінгвістиці кінця ХХ-го - початку ХХІ-го століть трансформація розглядається як системний (мовний) комбінаторний процес, який актуалізується у мовленні. К. Фук визначає перифразування як тип свідомої діяльності суб'єкта мовлення з “перекодування” вихідного повідомлення у повідомлення формально ідентичне, з погляду суб'єкта, у даній мовленнєвій ситуації [21, с. 131]. У процесі трансформації інваріантні моделі реалізуються в утвореннях, конгруентних їм структурно і семантично, у яких, залежно від комунікативної ситуації, ті чи інші компоненти можуть розгортатися або згортатися, експлікуватися або імплікуватися. У результаті трансформації, яка здійснюється завдяки “перифрастичній креативності” [22, c. 47] у мові, утворюється мовленнєва структура, пов'язана з інваріантом законами трансформації, що становить ізофункціональну дискурсивну реалізацію синтаксичного інваріанта [8, с. 23]. Д. Лайонз говорить про формування термінальних ланцюжків у процесі трансформації синтаксичних конструкцій [7, с. 280]. На думку вченого, синтаксичні структури поділяються на висловлення з одним термінальним ланцюжком та побудови з комбінацією двох або більшої кількості трансформаційних термінальних ланцюжків (завдяки операціям послідовного зчеплення ланцюжків). Висловлення першого типу є сингулярними, або однобазовими, трансформами (наприклад, трансформація активного стану дієслова у пасивний); висловлення другого типу - двобазовими трансформами. Комбіновані трансформації реалізуються відношеннями включення та поєднання. Структура, яка включається, становить трансформ термінальних ланцюжків, що функціонує як складник висловлення. Серед таких конструкцій вчений виділяє різні номіналізації [там само, с. 281]. Під час трансформаційного поєднання кількох висловлень в одне обидві (або більше) поєднані структури зберігають їхній статус висловлення усередині “більшого” висловлення (наприклад, висловлення, що поєднує два (або більше) сурядних несамостійних висловлень, пов'язаних сполучником(ами) сурядності).

Монопредикативні висловлення (далі - МПВ) з синтаксичною синонімією (далі - СС) становлять одно- та двобазові структури першого типу (з відношеннями включення), поліпредикативні висловлення (далі - ППВ) - одно- та двобазові побудови з відношеннями включення та поєднання. Вони актуалізуються у вигляді однієї з синтаксичних опцій (преференціальної структури) стрижневої (системної) конструкції у результаті трансформації віртуальних синонімічних синтагм та пропозицій.

Систему засобів, які конкретний суб'єкт мовлення використовує для перифразування, складно класифікувати, оскільки на цей процес впливає велика кількість факторів: конкретна комунікативна ситуація, інтенція комуніканта, картина світу, виявлення схожості між явищами світу. Отже, реалізація мовно-мовленнєвих інновацій має суб'єктивний, творчий характер. Метою перифразування є уточнення смислу, непряме найменування об'єкта, вираження оцінного значення тощо, залежно від комунікативної стратегії мовця [6, с. 80].

Таким чином, доцільно інтерпретувати перифразування як когнітивно-комунікативний процес, що відповідає за створення нових зв'язків між явищами у свідомості мовця і забезпечує точність передавання думки співрозмовнику. Перифрази, які становлять результат процесу трансформації, оскільки “здатність до трансформування є засобом фіксації перифрастичного смислу” [11, с. 169], “сприяють виявленню значень, але не роздумам та обробці існуючої заздалегідь інформації” [24, с. 10].

На осі оперативного часу породження синонімічних висловлень у процесі трансформації системного денотативного ядра (стрижневої структури) СС формуються два типи синонімічних структур: однобазові (з одним трансформаційним термінальним ланцюжком) та двобазові (з двома та більше трансформаційними ланцюжками). Ініціальна синтагма такого ППВ: (1) Avant de m 'endormir, j 'accomplis enfin un geste revolutionnaire: je retire ma montre. (F. Beigbeder) становить однобазову мовно-мовленнєву інновацію-результат трансформації одного термінального ланцюжка: avant que je m 'endorme avant de m 'endormir. З іншого боку, синонімічна синтагма ППВ (2) Passe lespremiers contreforts desplateaux les tours semblent un sujet tabou. (Ch. Leourier) є двобазовою структурою, оскільки процес трансформації денотативного ядра-пропозиції відбувається приблизно так: quand / lorsque les premiers contreforts sont passes les premiers contreforts etant passes les premiers contreforts passes passe les premiers contreforts.

При аналізі моно- та поліпредикативних трансформів важливо враховувати, що 1) суб'єкт мовлення актуалізує найбільш пертинентний синонімічний трансформ (преференціальну структуру) з низки термінальних ланцюжків у певній комунікативній ситуації згідно зі своїм ідіостилем, креативними здібностями та прагматичним плануванням розповіді; 2) побудова термінальних ланцюжків у системі є цілком умовною і становить варіативний складник реалізації мовленнєвих інновацій, оскільки видається неможливим передбачити напрям руху думки суб'єкта мовлення, а також напрям трансформаційних процесів, що відбуваються у його свідомості. Отже, з одного боку, “неможливо визначити абсолютний “поріг порушення відповідності” для синонімічних слів та висловлень” [23, с. 364]. З іншого боку, семантико-прагматичні та синтаксичні особливості результативної побудови дають можливість приблизно реконструювати етапи перифразування стрижневої структури. Оскільки мовна система є абстрактним поняттям, для того, щоб представити її структуру, необхідно уявно її феноменологічно реконструювати. Початком такої реконструкції є безпосереднє спостереження видимих фактів - фактів мовлення “через їх узагальнення до розумових структур, що лежать за ними та являють собою реальність невидиму, (...) реальність ментальну” [12, с. 15]. Таким чином, за вихідну, доступну для спостереження приймається результативна частина каузації (породження) та трансформування мовно-мовленнєвих знаків.

Зокрема, видається можливим тільки приблизно визначити кількість термінальних ланцюжків у прикладі (3) Etantplus grands, ils avaient une plus large surface d'epiderme exposee au froid. (B. Werber), оскільки цей трансформ може бути результатом одного термінального ланцюжка: comme ils etaient plus grands або ils etaient plus grands, done... etant plus grands або двох ланцюжків: ils etaient plus grands, done... або comme ils etaient plus grands plus grands etant plus grands, залежно від ко(н)текстуального оточення і креативних здібностей мовця.

Як зазначалося вище, перифраза становить актуалізований (мовленнєвий) результат процесу мовної трансформації, у тому числі синонімічної. Дві синтагми можуть вважатися синонімічними, якщо при заміщенні однієї синтагми іншою “отримуємо нове висловлення зі схожою семантикою, тобто приблизну перифразу” [28, с. 122]. Цей факт наштовхує деяких учених на думку, що будь-яка перифраза є еквівалентною синонімії. Французький учений П. Шародо так визначає перифразу (реформулювання): “перифраза становить репризу певної данності з використанням певного лінгвістичного виразу, який відрізняється від іншого, що вживається для попередньої референціації” [20, с. 490]. С. Атон уважає, що перифрази можуть розглядатися як полілексичні синоніми [25, с. 127]. І. Мельчук ототожнює перифразу із синонімією висловлень [26, с. 41]. Утім, окремі лінгвісти заперечують зв'язок між перифразою і синонімією: “у випадку з перифразою йдеться, якщо не про синонімію, принаймні про еквівалентність між некодифікованими одиницями з цілями та стратегіями висловлювання” [23, с. 365]. За визначенням Ю.С. Степанова, перифрази - це різні речення, що описують ту саму ситуацію, але розрізняються засобами представлення цієї ситуації, тобто смислом [13, с. 129].

На нашу думку, мовознавці неправомірно звужують поле функціонування перифрази, оскільки перифразуванню підлягають не тільки синонімічні лексичні та синтаксичні одиниці, а й конструкції, які В.Г. Гак та Є.Б. Розенбліт визначають як “суб'єктні розгорнуті дієслівні структури” [2, с. 17], у яких ім'я дії займає позицію не додатка, а підмета, наприклад: Il travaille efficacement Son travail est efficace. Аналізовані висловлення не є синтаксичними синонімами, оскільки лексичні засоби, які використовуються у процесі трансформації ініціальної (стрижневої) конструкції, позначають різних референтів; отже, такі мовленнєві інновації відрізняються від денотативного ядра не тільки структурно, але й семантично і прагматично; тоді як при СС відбувається позначення того самого експліцитного (або імпліцитного) референта з фокалізацією різних складників комплексу референтів мовної синонімічної синтагми / пропозиції.

Отже, доцільно говорити про існування континууму, тобто про родо-видові відношення між синтаксичною синонімією і перифразою, оскільки остання є більш широким поняттям, що охоплює різні види актуалізованих мовленнєвих інновацій-результатів системних процесів трансформації.

При вивченні процесу перифразування треба враховувати ступінь семантичної сполучуваності (валентності) різних лексем на інтрасинтагматичному рівні. Б. Потьє зазначає, що “кожна лексема має певну кількість комбінаторних віртуальностей, які можна назвати її віртуемами, що визначають семантизм висловлення” [29, с. 124]. Здатність слова до синтаксичного та семантичного поширення на рівні синтагми та висловлення визначається його синтаксичною та семантичною валентностями, які утворюють діалектичну єдність, або синтактико-семантичні умови, необхідні для реалізації у мовленні актуального (ко(н)текстуального) значення певної лексеми. Синтаксична валентність становить двобічну конфігураційно-реляційну валентність слів, які створюють моделі синтагм / пропозиції. При мовленнєвій реалізації такої моделі реляційній (глибинній) структурі (узагальненому синтаксичному значенню) відповідає конфігураційна (поверхнева) структурна схема. Семантична валентність становить валентність певного лексичного класу відносно іншого лексичного класу, тобто “колективну валентність лексичних класів” [15, с. 8].

При СС складники синтагм та висловлень характеризуються вільною комбінаторикою та (рідше) обмеженою комбінаторикою у семантичному плані та усталеною синтаксичною комбінаторикою. Саме тому вчені вказують на існування “дерева синонімії” [27, с. 207], що будується з метою виявити синтаксичні та семантико-прагматичні взаємозв'язки позначувальних у межах синтагм та висловлень. Ідеться про певну кількість дериваційних дерев [19, с. 134], які асоціюються з тією чи іншою синтаксичною структурою й підлягають таким лінгвістичним принципам:

а) лексикалізація: будь-яке елементарне дерево має лист, котрий займає його головна (ядерна, ключова) лексема (“tete lexicale”, за термінологією A. Абейе [19, с. 136]) (субстантив, предикат у різних часах та способах, дієприкметниковий / дієприслівниковий звороти, прикметник, займенник, нумеральний компонент та прислівник);

б) існування певної моделі дериваційного дерева для кожної синтаксичної опції (зі структурно та / або функціонально схожою ядерною лексемою) (вербальні (інфінітивні, безособові, пасивні тощо), номінальні, ад'єктивні, адвербіальні тощо структури);

в) семантичний склад: стимулятори (препозитивні, сполучникові та деякі адвербіальні компоненти) тобто слова без семантичної автономії, що виконують транспредикативні функції, становлять залежні компоненти ключових або периферійних елементів, які керують цими лексемами;

г) спільна зустрічальність (ключова лексема - аргумент): дериваційні дерева, головна лексема яких є однією з наведених вище частин мови, мають окремі “вузли” (листя) для кожного з її реалізованих аргументів.

При побудові дериваційних дерев СС треба враховувати, по-перше, той факт, що не всі синтаксичні побудови зі схожими в структурному й семантичному планах складниками мають однакові моделі дериваційних дерев, оскільки біфуркація дерев залежить від кількості та компонування лексичних елементів, які входять до актуалізованої синтаксичної одиниці; і, по-друге, існування аграматизованих перифраз, які мають деревоподібну структуру, специфічну для кожного типу висловлення або окремого висловлення.

Наведемо приклади дериваційних дерев кількох синонімічних синтагм з різними головними лексемами:

(4) Apres Vavoir embrasse, elle Ini demanda si ses parents etaient a la maison. (P. Loti)