Лексика мистецтва в українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Лексика мистецтва в українській мові

ВСТУП

мистецький лексика термінологічний словниковий

Українське термінознавство зазнало детального вивчення протягом останніх десятиріч. Було опубліковано чимало досліджень з цієї теми. Так, Н. Клименко розглядає динамічні процеси в сучасному українському лексиконі [12], Л. Пономаренко - шляхи формування української термінології [21], В. Ґрещук дослідив особливості процесів термінологізації абстрактних іменників [6], Є. Карпіловська у центр уваги своїх досліджень поставила способи оновлення і поповнення українського лексикону, зокрема розглянула вплив інновацій на мовну систему [11]. Т. Лещук акцентував увагу на витоках українського термінотворення [16], огляд різних тематичних и лексико-семантичних груп здійснили у своїх працях Н. Іванова, І. Проценко, С. Бахтіна, А. Малюга, В. Кононенко, З. Куделько, Н. Андрейчук та ін..

«Українське мистецтво за останні десятиліття подолало рівень «інфанта від модернізму», набуло європейського та світового звучання, істотно поповнилося новими словами і термінами», - зазначає Н. Поліщук [20]. І справді, лексика мистецтва в українській мові становить перспективне джерело вивчення, адже активний розвиток українського мистецтва та його культурне входження у західний мистецтвознавчий дискурс викликали потребу вивчення процесів, що відбуваються в цій царині лексико-семантичних мовних об?єднань.

Цікавою в цьому аспекті є робота В. Іващенко, яка проаналізувала репрезентацію фрагментів знання в науково-мистецькій картині світу на матеріалі української мистецтвознавчої термінології [10]. Крім того, до вивчення термінологічної лексики окремих видів мистецтва зверталися І. Федькова [25], Я. Мар?янко [17], С. Булик-Верхола [2] та ін..

Однак, порівняно з розвитком досліджень у галузі технічної та комп?ютерної термінології, лексика мистецтва не зазнала детального вивчення. Тому вважаємо, що актуальність представленого дослідження визначається необхідністю поглибити відомості про сучасні процеси в лексиці мистецтва в українській мові, виявити основні закономірності функціонування мистецької термінології у словниковому складі сучасної української мови.

Об?єкт дослідження становить українська термінологічна лексика мистецтва на матеріалі поезій Ліни Костенко.

Предметом безпосереднього аналізу є семантичні та функціональні особливості української мистецької лексики та специфіка її функціонування у поезіях Ліни Костенко.

Мета роботи полягає у з'ясуванні семантичних та функціональних особливостей української мистецької лексики та виявленні особливостей її функціонування в поезіях Ліни Костенко.

Окреслена мета передбачає розв'язання таких завдань:

виявити місце мистецької лексики у словниковому складі сучасної української мови та з'ясувати специфіку її групування;

визначити позамовну природу термінів мистецтва в українській лексиці;

з?ясувати зв'язок між термінологічними одиницями мистецької лексики і загальнолітературною українською лексикою;

дослідити стилістичну роль мистецької лексики в поезіях Ліни Костенко;

проаналізувати особливості функціонування лексики мистецтва у творах поетеси.

Відповідно до поставлених завдань застосовано як загальнонаукові методи дослідження (аналіз і класифікація мовних явищ), так і спеціальні мовознавчі, зокрема описовий (структурування опрацьованої термінологічної лексики мистецтва), елементи етимологічного аналізу (з?ясування походження мистецьких термінів в українській мові), компонентний аналіз (встановлення семантичної структури слів мистецької лексики).

Наукова новизна роботи полягає в узагальненні й систематизації досліджень у галузі термінологічної мистецької лексики української мови, а також в аналізі її функціонування у творчості Ліни Костенко, що ще не було предметом окремого дослідження.

Теоретичне значення роботи полягає у введенні до наукового обігу нового мовного матеріалу в галузі мистецької лексики української мови, аналіз якого в роботі дає змогу зробити відповідні теоретичні узагальнення й висновки щодо особливостей функціонування лексики мистецтва у творчості Ліни Костенко.

Практичне значення магістерської роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані для розробки лекційних та практичних занять із відповідних дисциплін мовознавчого циклу, під час написання курсових і кваліфікаційних робіт.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

РОЗДІЛ 1.ОСОБЛИВОСТІ ГРУПУВАННЯ СЛІВ У ЛЕКСИЧНОМУ СКЛАДІ МОВИ

1.1 Типи лексичних і лексико-семантичних об'єднань слів

В основі лексичної системи мови знаходяться слова. «Слово - мінімальна структурно-семантична одиниця мови, яка виражає своїм звуковим складом поняття про предмети, процеси, явища дійсності, їхні ознаки чи відношення між ними, вільно відтворюється в мовленні і служить для побудови висловлювань» [13, 184].

Об?єктивне існування лексико-семантичної системи мови визнане більшістю вчених, але лексика як цілісна та організована структура ще не описана в повному обсязі. Тому пропонуються різні шляхи її вивчення. Один із них, на думку дослідників [14], може полягати у виокремленні семантичних полів і визначенні їх смислової структури.

Слово має свої особливості й функції, які визначають його місце в лексико-семантичній групі. Одна з найважливіших функцій слова - номінативна. Значення або семантика слова зумовлюється тими зв?язками, які формуються в мережі протиставлень одного слова іншим словам в межах цієї ж системи. Лексичні одиниці входять у відповідні семантичні поля, які формують лексико-семантичну систему. Дослідниця А. Уфімцева вважає, що «до лексико-семантичної системи належить вся галузь смислових відносин лексичних одиниць, своєрідність типів їх угруповань і характер їх взаємодії між собою (лексична парадигматика) і з елементами інших підсистем мови, умови і форми мовного вираження результатів семантичного варіювання словесних знаків (лексична синтагматика)» [24, 394].

Принципи вивчення лексичних одиниць, а також семантичного аналізу мови складалися поступово. Ідеї цих принципів формулювалися в працях М. Покровського, О. Потебні, В. Порціга, О. Духачека, Р. Хоберга та ін. Лексеми складаються у своєрідне семантичне поле на підставі спільної архісеми - «спільну (інтегральної) ознаки, яка об?єднує всі одиниці поля» [13, 211]. Лексико-семантичне поле визначається як «сукупність парадигматично пов?язаних лексичних одиниць, що об'єднані спільністю змісту (іноді й спільністю формальних показників) і відображають поняттєву, предметну й функціональну подібність позначуваних явищ» [Там само].

Лексико-семантичні поля не є закритими єдностями. Вони мають свої зв?язки. Одним із засобів, що допомагає підтримувати ці зв?язки є багатозначні слова, які певними своїми значеннями належать до різних полів. Так, слово «естрада» належить до слів на позначення місця дії («сцена для виступів акторів, музикантів, співаків, промовців і т. ін.» [21, 489]), називає узагальнено музично-драматичне мистецтво, пов?язане з виконанням невеликих творів, а також має узагальнююче значення на позначення людей, що беруть участь у концертно-видовищних виступах [Там само].

Щоб отримати уявлення про повну мовну картину світу, необхідно охопити всі мовні засоби різних частин мови. Тому для такого відтворення варто оптимально використати лексико-семантичні поля різних частин мови або лексико-семантичні групи в межах однієї. На думку мовознавця Ф. Філіна, об?єднання слів базуються не безпосередньо на лексико-семантичних зв?язках, а на класифікаціях предметів та явищ. Такі об?єднання можуть бути названі тематичними словниковими групами. Дослідник наголошує, що лексико-семантична група - це об?єднання слів за їх лексичним значенням, у той час, як їх класифікація здійснюється на основі усвідомлення названих понять за їх тематичною ознакою або у сфері використання, однак при цьому не враховуються відношення, в яких знаходяться слова за їх значенням [26, 523 - 538].

Також Ф. Філін виділяє тематичну групу, яку визначає як об?єднання слів, яке засноване не на лексико-семантичних зв?язках, а на класифікації предметів та явищ [26, 537 - 538.]. Поняття тематичної групи до сьогодні ще недостатньо вивчене й не існує моделі структурування тематичних груп. Т. Вендіна тематичною групою називає сукупність слів, об?єднаних на основі позамовної спільності предметів або понять, які вони позначають [4, 151-155].

Лексико-семантична група є найпростішим семантичним мікрополем, що становить відносно закритий набір лексичних одиниць однієї частини мови, об?єднаних конкретною архісемою. «Будь-яка зміна в лексичному складі мови позначається на системних відношеннях. Нерідко трапляються випадки, коли слово, набуваючи нового значення, впливає на появу подібних значень у всіх інших семантично пов?язаних із ним слів. Іншими словами, відбувається семантичне «зараження» слів певної мікросистеми, внаслідок чого у системних об'єднаннях виникає паралелізм значень, а нерідко й форм», - зазначає М. Кочерган [13, 210].

Під час аналізу лексико-семантичної групи уточнюється склад цієї групи, реалізується її внутрішнє членування, з?ясовується семантична характеристика окремих компонентів, визначаються взаємовідношення між ними на основі загальних семантичних та диференційних ознак, подається найдавніша фіксація, аналізуються зміни семантики, які реалізуються в складі одиниць лексико-семантичної групи. Важливо також пам?ятати, що слова, які належать до однієї лексико-семантичної групи, перебувають в різних відношеннях між собою, зокрема виділяють ієрархічний, супідрядний та протиставний зв?язок. Родо-видові відношення в лексико-семантичній системі називаються гіперо-гіпонімія [13, 206].

Гіперо-гіпонімічні відносини означають певну ієрархію тематичної групи. Гіперонім (родове слово) містить об?єднувальну ознаку цілої групи, яка має бути наявною в семантиці всіх складових групи. Крім того, гіперонім перебуває у відносинах підпорядкування з гіпонімами (видовими словами). Лексико-семантичні групи мають неоднорідну структуру. Вони вміщують окремі парадигматичні групи (або підгрупи чи класи), які є найважливішим і найсуттєвішим маркером системності лексичного рівня, адже лексеми тут об?єднуються на базі подібності чи відмінності певних семантичних ознак [13, 206].

Отже, лексико-семантичні поля й групи є досить рухомими, тому важливо спостерігати над динамікою змін. Так, україномовна лексика мистецтва розвивалася разом із удосконаленням мистецьких галузей, змін, що відбувалися в них, а тому необхідно враховувати не тільки синхронний, але й діахронний аспект вивчення лексико-семантичного поля мистецтва.

1.2 Термінологічна лексика як частина словникового складу української мови

Термінознавство посідає важливе місце серед інших розділів українського мовознавства. Зацікавлення цим напрямом лінгвістичних досліджень пов?язане передусім із тим, що проблема термінології є досить актуальною для наукової та професійної комунікації.

Поняття «термін» зазнало чимало інтерпретацій. Так, словникова стаття у «Короткому тлумачному словнику лінгвістичних термінів» стверджує, що «термін (лат. terminus - межа, кордон) - слово або словосполучення, що вживається для точного вираження поняття з якої-небудь галузі знання - науки, техніки, мистецтва, політики» (1, 183).

Т. Журавльова визначає термін як «слово або словосполучення, яке має спеціальне значення, виражає професійне поняття, використовується в процесі пізнання й освоєння наукових та професійно-технічнічних об?єктів, а також відношень між ними» [8, 12].

Російське мовознавство теж активно розробляє напрям термінознавства. Зокрема дослідник В. Лейчик визначає термін як «лексичну одиницю певної мови для спеціальних цілей, що позначає загальне, конкретне або абстрактне поняття теорії певної спеціальної галузі знань чи діяльності» [15, 32].

Як видно з представлених визначень усі дослідники визначають термін як своєрідну одиницю окремої понятійної мови тієї чи іншої технічної або, що цікавить нас у зв?язку із темою обраного дослідження, мистецької галузі.

М. Кочерган виділяє такі ознаки термінів: «1) системність (кожен термін належить до якоїсь терміносистеми і своє значення отримує саме в цій системі); 2) наявність дефініції (термін не тлумачать, а визначають); 3) тенденція до моносемантичності (в межах свого термінологічного поля, тобто в межах певної науки, термін повинен мати тільки одне значення); 4) відсутність експресії; 5) стилістична нейтральність» [13, 220].

Важливим об?єктом вивчення є процес входження спеціальної лексики в сучасну українську літературну мову. «Безперечно, певна частина спеціальної лексики завжди буде існувати лише в мові спеціалістів, проте незаперечно й те, що інша частина спеціальної лексики (звичайно, менша кількісно, але вагома за своїм значенням) з часом стає надбанням усього суспільства, органічною частиною загальномовного словника. Звідси виникає складна проблема взаємодії спеціальної та загальнолітературної лексики», - слушно зауважує Л.Туровська [23].

Зрозуміло, що кожна наукова сфера має свої специфічні мовленнєві особливості, які виражаються за допомогою певної фахової термінології. Своєю чергою фахова термінологія складає своєрідну спеціалізовану мову тієї чи іншої професійної галузі. Терміни є одиницями спеціальної мови, вони обслуговують певну професійну галузь діяльності. Крім того, вони є одиницями природної мови, що вказує на неоднорідний і складний характер термінології. «Системність загальної лексики виражається в тематичних об?єднаннях мовних одиниць, сполучених між собою за ознакою семантичної спільності (лексико-семантичні системи). Важливу роль грають термінологічні системи в лексичній системі природної мови і її функціональних різновидах. Серед них виділяються мови для спеціальних цілей» [28, 1139]. Іншими словами, номінативні одиниці такої спеціалізованої мови позначають наукові, технічні, економічні, суспільно-політичні, мистецькі та інші поняття. Перевага надається або загальним назвам (особливо в науці та техніці), або номенклатурі (мова реклами).

Проте варто підкреслити, що загальні назви, зокрема терміни, є всезагальним лексичним засобом спеціалізованої мови певної галузі. Всеохопність, усезагальність термінів і є їх головною відмінною рисою, властивістю порівняно з іншими номінативними класами. «За допомогою термінів називають абстрактні та конкретні об?єкти вивчення - від діодів в електроніці й деталей машин в машинобудівництві до загальнонаукових та загальнофілософських категорій типу метод, систем, структура, простір, час тощо», - зазначає В. Лейчик [15, 77]. Усі лексичні одиниці такого плану об?єднує в категорію загальних назв те, що вони позначають загальні поняття на відміну, наприклад, від власних назв, що позначають зазвичай одиничні явища. Термінами ж загальні назви є тому, що вони позначають загальні поняття спеціального характеру.

Концептуальний зміст терміну обумовлюється його місцем в системі. Одне й те ж слово може бути терміном різних галузей знання. Це не полісемія, а омонімія (наприклад, термін «систематика» у ботаніці економіці і математиці). Крім того, терміни усередині свого термінологічного поля зазвичай однозначні на відміну від «повсякденних» слів.

З лінгвістичного погляду важливим є питання про те, яке місце займає термінологічне значення в семантичній структурі лексичної одиниці природної мови, чи є воно головним, чи другорядним, первинним чи вторинним. «Навіть у такій вузькоспеціальній галузі, як назви риб, - зазначає В. Лейчик, - теж досить багато термінів, які є вторинним значенням лексичних одиниць: бабка, вовк, горюха, колючка, царьок. Так, часто утворення терміну пов?язане з метафоричним або метонімічним значенням тієї чи іншої лексеми, тоді термін утворюється на основі подібності явищ (риба подібна до колючки). Коли ж термін набуває стабільності й відокремлюється від первинного значення, тоді метафоричність зникає, а термінологічне значення стає прямим. Таким чином, відбуваються процеси вторинної номінації.

Крім того, що термін із переходить із загальної сфери вжитку у вузькоспецифічну, терміни також відзначаються міжсистемними запозиченнями. Так, термін із галузі психології «пам?ять» переходить у сферу комп?ютерних інформаційних систем, зберігаючи ознаку «запам?ятовування», «зберігання». Такий процес називають вторинною термінологізацією [15, 47].

Якщо ж термін із вузькоспеціалізованої лексики повертається до загальновживаної лексики, то цей процес має назву детермінологізація. Під час детермінологізації можуть відбуватися окрім функціональних, семантичні й формальні зміни в лексичній одиниці. Тоді термін, потрапляючи у загальний вжиток, починає називати інший об?єкт і утвоює лексичні омоніми. Так , наприклад, слово «симптом» переходячи із медичної лексики, отримує більш експресивне значення «ознака», «вияв» у публіцистичному стилі зокрема. Воно навіть утворює похідний прикметник - «симптоматичний»: «симптоматична ознака часу». Цей приклад доводить, що у деяких випадках лексична одиниця може зберігатися у функції терміну і одночасно випадати з терміносистеми. Так часто стається і з мистецькою термінологією зокрема.

Особливістю термінів, на думку В. Лейчика, є їх належність до певної природної мови. Через те, що терміни як загальні назви оформлюються згідно з правилами певної мови конкретної національності, якій вони належать, саме вони найбільшою мірою забезпечують перехід цієї специфічної (галузевої) мови до конкретної національної мови в цілому - англійської, української, російської та ін. (номенклатурні одиниці та власні імена можуть мати специфічну форму, наприклад, створювати особливі засоби словотвору, нетипові для конкретної національної мови). «Будучи частиною лексичного складу загальномовної системи, - зазначає Л. Туровська, - термінологія перебуває в тісній залежності від її лексико-граматичних законів, що виявляються в парадигматичних і синтагматичних характеристиках термінів. Як словесним знакам їм властиві всі види семантичного розвитку, загальномовне словотворення і слововживання, вони виступають в основних функціях мовного знака - номінативній і дистрибутивній [23].

Специфічною рисою термінів є також те, що кожен із них, як правило, належить до тієї чи іншої мови спеціальної галузі (крім загальнонаукових та загальнотехнічних термінів). Це впливає на їх змістову та формальну структуру. Чимало дослідників наголошують, що нерідко семантика термінів, які належать до різних мов, і способи побудови цих термінів ближчі в різних національних мовах, ніж у різних предметних галузях, відображених у спеціальній мові, що обслуговує певну сферу науки чи мистецтва [29, 32].

Ще однією особливістю, якою відзначаються терміни, є входження їх до нормативної частини лексики тієї спеціальної мови, що обслуговує певну галузь науки або мистецтва. Виявляється, що спеціалізована мова теж має здатність до стилістичної розгалуженості: поруч із тим, що можна назвати літературним стилем такої мови, з?являються знижені стилі, які отримали визначення професійних, зокрема професійні жаргони. Їх легко виявити за ненормативними граматичними ознаками («айтішник» - спеціаліст в ІТ-галузі, «генерити» - у мовленні спеціалістів обчислювальної техніки, від «генерація»). Елементи професіональної просторічної мови зазвичай є словами «своєї» національної мови, що зберігаються поруч із закріпленими інтернаціональними лексичними одиницями («зараження крові» поруч із «сепсисом», «порівняльне літературознавство» поруч із «компаративістикою», «сухоти» поруч із «туберкульозом» тощо).

Отже, будь-яка лексична одиниця певної мови може стати лексичною одиницею спеціалізованої мови певної галузі науки чи мистецтва, коли вона залучається до цієї мови. Така одиниця стає терміном, якщо починає виконувати певні функції. Традиційно під функцією терміну розуміється роль, яку він виконує як засіб позначення загального спеціального поняття. Термін функціонує у декількох сферах: в лексико-семантичній системі певної мови своїм мовним субстратом, а також у терминосистемі певної галузі знання чи діяльності.

Як будь-яка лексична одиниця термін виконує номінативну функцію. Специфіка терміну як одиниці номінації полягає в тому, що за допомогою термінів називають загальні поняття, категорії, властивості понять, а також відношення у різних спеціальних сферах людського життя. «Прикметна особливість професійної термінології полягає в тому, що вона завжди виникає під тиском певної практичної необхідності. Відомо, що континуум світу, який оточує людину, в різних мовах членується по-різному. Незважаючи на всі ці відмінності, існує певна закономірність - міра інтенсивності розчленовування визначається практикою. Чим більше людині доводиться стикатися з певною ділянкою чи галуззю дійсності, тим інтенсивніше ця галузь членується у сфері мови. Практична зацікавленість породжує відповідну термінологію» [19, 149]. Наприклад, в скульптурі використовується термін «скарпель (лат.) - каменярський різець, долото. Використовується скульпторами при обробці каменю» (5, 240). Зрозуміло, що в загальновживаній лексиці така деталізація непотрібна.

Крім того, терміну властива функція дефінітива, адже він може замінювати дефініції або, навпаки, дефініція може замінювати термін за його відсутності. У сучасному термінознавстві при дефінуванні термінами можуть виступати не лише слова або словосполучення, але також і речення. Терміни-речення застосовуються у військовій, морській, спортивній галузі та є нечисленними групами командно-наказової семантичної спрямованості. Однак у загальноприйнятому контексті в якості терміну використовується тільки слово чи словосполучення. Речення як категорія протиставляється в синтаксисі слову та словосполученню, адже воно служить для повідомлення про щось або виконує комунікативне завдання і не має функції номінації. Тому можна вважати, що речення не є терміном, бо термін повинен відповідати ознакам номінативності, цілісності й відтворюваності у мовленні, яким речення як одиниця повідомлення не відповідає.

У зв?язку з вивченням номінативної та дефінітивної функцій терміну варто акцентувати на проблемі його точності. Сучасне термінознавство стверджує, що точність терміну - це результат його становлення, яке досягається в процесі когніції, вибору з ряду його варіантів [15, 66]. Чим яснішою й завершенішою є теорія, що описує відповідну галузь знання, тим точніше і терміни, що входять до її системи, тим повніше вони реалізують номінативну і сигніфікативную функції. Так, в процесі обміну спеціальними знаннями між ученими, працівниками галузі управління тощо ці носії знань використовують наукові, технічні та інші терміни, в яких сконцентровано знання. Адекватне сприйняття і розуміння залежить певною мірою від точності термінів.

Важливим аспектом вивчення термінології української мови є питання походження термінів. «Особливо актуальним і важливим для українського мовознавства є питання запозичень, інтернаціоналізмів та кальок із російської мови», - стверджує Т.М. Волошина [5]. Вона зазначає, що в українському термінознавстві існує дві тенденції: одні дослідники вважають, що запозичення та інтернаціоналізми потрібні для збагачення термінологічної мовної системи, інші - що термінологія має бути генетично українською. «Терміни, - говорить дослідниця, - відображають систему незалежних від конкретної мови наукових понять, дефініції термінів установлюються й строго детермінуються терміносистемами, безвідносними до світогляду того чи іншого народу» [Там само]. Справді, інтернаціональні запозичення свідчать про органічне входження української лексичної системи у світове мовне поле, проте не варто забувати про власне українські словотворчі ресурси. Сучасна українська термінологія формується на перетині цих двох поглядів, вона ще не є остаточно усталеною, що подекуди призводить до термінологічної синонімії.

Синонімія є явищем семантичного поля, вона виступає однією із найважливіших системотвірних категорій. Л. Задояна зазначає, що «загалом, синонімія є небажаною в термінології, оскільки синоніми як загальномовне явище не завжди передають одне поняття, а досить часто позначають близькі значення, слова-синоніми конкретизують, уточнюють одне одного, мають певні стилістичні відтінки тощо, що для термінології неприпустимо» [9].

Отже, в терміносистемі кожен термін відіграє певну роль. Вона визначається місцем відповідного поняття в усій системі понять. За межами цієї системи термін втрачає свої характерні ознаки, а в межах мовної системи (не термінологічної) може проявляти свою національно-культурну належність.

1.3 Особливості групування слів за значенням

Значення слова становить певний зв?язок між фонетичним звучанням слова та вже закріпленим у свідомості людини відображенням предмета чи явища («денотатом» - від лат. denotatum - те, що позначається (1, 32)). Важливо пам?ятати, що слово не наново дає назву кожному предмету та явищу, а узагальнює вже наявні відомості про них.

Групування слів української мови є досить дискусійним поняттям, адже складність полягає у визначенні критеріїв групування. Так, М. Філон та О. Хомік зазначають, що «у сучасному мовознавстві лексичне значення слова розглядається як складне утворення. Для опису його складових елементів дослідники використовують різні терміни, що служать на позначення кількох сторін лексичного значення: власне семантичної (знання про названі предмети та явища дійсності), прагматичної (знання про умови комунікації та їхні прагматичні аспекти), синтаксичної (знання про особливості вживання слова). Утім, - ідеться далі, - єдності в поглядах дослідників на структурні значеннєві елементи слова немає: в одних випадках у значенні виділяються тільки так звані семантичні компоненти, у других - семантичні і прагматичні, а в третіх - семантичні, прагматичні і синтаксичні» [27, 47].

Отже, складність у питанні групування слів за значеннями становить відбір критеріїв такого групування. Згадувана вище праця М. Філона та О.Хоміка пропонує широкий спектр критеріїв. Наводимо таблицю повністю [27, 49]:

Таблиця 1.1

Групування слів за значенням

Як бачимо, критеріїв чимало й вони пов?язані фактично з усіма рівнями мови. Українські мовознавці, автори «Сучасної української літературної мови» дещо спрощують відбір критеріїв. Вони пропонують власну класифікацію [22,116]:

Таблиця 1.2

Класифікація слів у лексико-семантичній системі

Тут спостерігаємо конкретну вказівку на критерій «значення», якому відповідають однозначні, багатозначні, подібні (синоніми) та протилежні за значенням слова (антоніми) (див. табл. 1.2). Подібну групу знаходимо й у класифікації, запропонованій М. Філоном та О. Хоміком, де цей критерій називається «парадигматичним» (див. табл. 1.1). Отже, намагаючись знайти точки перетину в поданих теоріях, розглянемо особливості групування слів за значенням, спираючись на класифікацію, подану у таблиці 1.2. Здійснимо огляд таких груп слів за значенням, як однозначні та багатозначні, синоніми та антоніми, а також включимо до аналізу омоніми та пароніми.

Багатозначність слова має назву полісемія. Полісемія (від грец. «численний» і «знак») за визначенням, поданим в «Енциклопедії української мови», має термінологічні синоніми «багатозначність, полісемантизм» і означає «наявність у семантичній структурі мовної одиниці двох і більше значень, тобто віднесеність її до двох чи більше об?єктів позначення» (4, 502). Цікаво, що ці об?єкти можуть бути як подібні за значенням, принаймні можна простежити етимологічний зв?язок між ними, так і далекими. Важливою характеристикою української мови є те, що більшість слів у ній є багатозначними. Так, слово з мистецького лексико-семантичного поля «шпалери» (нім.) має два значення: «1) настінні безворсові килими з сюжетними й пейзажними зображеннями, виконані вручну. Моделлю для шпалер служить картон - живописний ескіз у розмірі килима; 2) ряди підстрижених кущів або дерев обабіч шляху (5, 305). Подане тлумачення свідчить про далеке семантичне спільне двох варіантів.

На відміну від полісемічних слів однозначні мають певне фонетичне звучання, якому відповідає єдиний денотат, проте таких слів набагато менше у словниковому складі української мови. Однозначність притаманна більше термінологічній лексиці, про що йшлося вище. Наприклад, слово «шарж» (фр.) має своє єдине конкретне значення - «різновид карикатури; загострене сатиричне або гумористичне зображення, де зберігається портретна подібність» (5, 301).

Ф. Філін стверджує, що синонімічні й антонімічні відношення є найбільш важливі, конструктивно значущі види семантичних зв?язків слів у структурі лексико-семантичної групи [26, 529]. Існують декілька визначень синонімів. Зокрема в «Енциклопедії української мови» зазначено, що «синоніми (гр. «однойменний) - слова (переважно однієї частини мови) або їхні окремі значення, а також стійкі словосполучення, афікси, словотвірні типи, граматичні форми, зокрема синтаксичні конструкції, що при повній чи частковій формальній відмінності мають тотожні або майже тотожні значення (з можливими відмінностями в стилістичних і граматичних характеристиках та в сполучуваності)» (4, 585). Як бачимо, наявна певна суперечність у тому, чи вважати синоніми тотожними чи подібними за значеннями. Якщо розглянути конкретні приклади, то, на нашу думку, не можна розглядати синоніми як тотожні за значенням лексеми, а лише як подібні, близькі. Так, наприклад, слова «живопис» і «малярство» вважаються синонімами, адже мають однакове лексичне значення - «один із основних видів образотворчого мистецтва, у вузькому значенні - зображення на площині кольоровими матеріалами» (5, 80), а проте різниця звучання й етимології зумовлює стилістичну різницю між словами (малярство - на позначення живопису в текстах більш «низького» стилю).

Варто наголосити, що як наслідок посилення однієї тенденції у визначенні синонімів, наприклад, до семантичного уподібнення, а значить, максимального підсилення, відзначається поява абсолютних синонімів. Функціонування таких синонімів триває недовго. «Існування слів, абсолютно ідентичних в усіх відношеннях, ? зазначає Ф.П. Філін, ? невловимо короткочасне. За такої ідентичності одне слово або зникає... або між словами починається диференціація» [26, 529].

Антонімічними відношеннями відзначаються слова, що виражають протилежні поняття. «Енциклопедія української мови» відзначає антоніми (від гр. «префікс, що означає протилежність, протидію» та «ім?я, назва») як «слова (переважно однієї частини мови) або їх окремі значення, а також стійкі словосполучення, афікси, граматичні форми, зокрема синтаксичні конструкції, що, тісно поєднуючись певною семантичною спільністю, розрізняються на цій же основі максимально протилежними значеннями» (4, 27). За М. Нікітіним, протилежність ? це можливий максимум відмінностей. Протилежними вважаються ті слова, що максимально відрізняються за ознакою, яка стоїть в основі порівняння [18, 394]. Найяскравіше ці відношення можна простежити на прикладі кольоративів, наприклад, «білий - чорний».

Омоніми (з гр. «однойменний», «однаковий» і «ім'я», «назва») - «слова або їхні окремі граматичні форми, а також стійкі словосполучення, морфеми, синтаксичні конструкції, що при однаковому звучанні (або написанні) мають абсолютно різні значення (на відміну від полісемії)» (4, 434). Отже, можна говорити про різні типи омонімів, зокрема «омонімічними можуть бути морфеми, граматичні форми, слова, стійкі словосполучення і навіть речення. Однак у всіх цих випадках ітиметься про універсальну детермінацію явища омонімії, в основі якої лежить неізоморфність форми мовної одиниці її змістові» [27, 151]. Наприклад, «монетка, монета - загальна народна назва маленького українського дитячого посуду, що відтворює усі традиційні форми глиняних виробів» (5, 149) і «монета» як грошова одиниця.

Щодо паронімів, то в «Енциклопедії української мови» вони визначаються як «слова, а також фразеологічні одиниці й синтаксичні конструкції, що при повній або частковій семантичній відмінності є дуже подібними за формою, унаслідок чого можуть сплутуватися в мовленні або спеціально обіграватися за стилістичною настановою» (4, 460).

У вужчому розумінні лексичні пароніми визначаються як однокореневі слова, які мають лексико-семантичну близькість і належать до одного семантичного поля: приводити ? призводити; виконавський - виконавчий [27, 159].

Не менш важливою для розуміння процесів функціонування термінів у системі художньої мови є семантична класифікація слів, тобто об?єднання слів за спільною семою. Сема, за визначенням, поданим в «Енциклопедії української мови», є «мінімальною семантичною одиницею двосторонніх мовних знаків -- морфем і слів, елементарним лексичним чи граматичним значенням, яке є складовим елементом плану змісту цих одиниць» (4, 575). М.В. Нікітін пропонує таку типологію сем, організовану за принципом опозиції: когнітивні й прагматичні, екстралінгвістично та лінгвістично обумовлені, центральні й периферійні, актуальні та потенційні, явні та приховані, обов?язкові та факультативні, узуальні та оказіональні, індукуючі та індуковані, термінологічні та нетермінологічні, категоріальні семи, гіперсеми та гіпосеми

Якщо об?єднати основні типи за певними принципами класифікації, то результати такого аналізу можна представити у вигляді таблиці

Таблиця 1.3

Отже, специфіка групування слів за значенням розгортає перед дослідником широкі можливості для вивчення, адже поданий огляд основних наявних класифікації далеко не вичерпує сутність питання. А проте, дає загальне враження про багатства лексичного складу української мови, адже кожна із запропонованих груп (багатозначні та однозначні слова, омоніми та пароніми, синоніми та антоніми) мають свої підгрупи та особливості функціонування, що може становити подальшу перспективу вивчення.

Висновки до розділу 1

Динаміка процесів, що відбуваються в лексико-семантичній системі сучасної українській мови, дедалі зростає. А разом із нею змінюється й лексичний склад мови. Особливо цікаво спостерігати ці явища в лексиці мистецтва, яке, входячи в європейський контекст, оновлює словниковий склад української мови.

Типи лексичних і лексико-семантичних об?єднань слів реалізуються в цілісній мовній картині. Зокрема вони представлені лексико-семантичними полями, лексико-семантичними групами, а також тематичними групами, які визначаються, як об?єднання слів, засноване не на лексико-семантичних зв?язках, а на класифікації предметів та явищ.

Важливим аспектом дослідження різних типів лексико-семантичних об?єднань слів є своєрідна взаємодія всередині них, яка реалізується в ієрархічному, супідрядному та протиставному зв?язку. Така взаємодія відзначається своєрідною рухомістю й взаємозалежністю, а тому доцільно фіксувати динаміку змін усередині кожного об?єднання.

Термінологічна лексика є невід?ємною складовою будь-якого словникового складу. У цьому контексті складною проблемою є взаємодія спеціальної термінологічної лексики та загальновживаних слів, адже терміни обслуговують конкретну професійну сферу діяльності, створюючи спеціалізовану мову. Однак процеси, які відбуваються у цій досить герметичній мовній структурі підпорядковуються загальним законам мови, так само можуть розгалужуватися на різні стильові угруповування, створюючи «нізькі» професійні жаргонізми.

Крім того, терміни як одиниці спеціалізованої мови виконують низку функцій, серед яких номінативна, функція дефінітиву, а також вимога точного формулювання лексичного значення терміну.

Терміни можуть переходити із вузькоспеціалізованої лексики в загальновживану. Так відбувається детермінологізація, яка дозволяє розширити лексичні значення того чи іншого слова, надати експресивності висловлюванню, де вживано таку детермінологізовану лексему.

Не менш важливою є проблема формування термінологічного складу мови, адже найбільш поширеним способом утворення нових термінів є запозичення та калькування з інших мов. З одного боку, це свідчить про органічне входження української мови у світовий мовний дискурс, а з іншого - збіднює національну мову.

Групування слів за значенням є досить дискусійним і неоднозначним питанням. Серед наявних класифікацій в поле зору цього дослідження потрапили критерії, запропоновані авторами праці «Сучасна українська літературна мова» за редакцією М. Плющ. До групи слів за значенням тут було обрано розподіл на однозначні та багатозначні слова, омоніми та пароніми, антоніми та синоніми. Подібні типи слів складають окрему групу й у іншій праці, авторами якої є М. Філон та О. Хомік - «Сучасна українська мова: Лексикологія», де схожий критерій виділення значень в окрему групу називається «парадигматичним».

Важливою проблемою є також семантична типологія лексики. Вона дозволяє об?єднати слова за певними значеннями та виділити їх у певні спільні групи.

Отже, особливості групування слів у лексичному складі мови відкривають необмежені можливості для вивчення, зокрема такого цікавого лексико-семантичного поля, як лексика мистецтва

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / за ред. С. Я. Єрмоленко. - К. : Либідь, 2001. -222 с.

Нові слова та значення : словник / [уклад. Л. В. Туровська, Л. М. Василькова; Ін-т укр. мови НАН України]. - К. : Довіра, 2008. - 271 с.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства /за ред. І. К. Білодіда. - К.: Наукова думка, 1970 - 1980. - Т. 2. - С. 489.

Українська мова: Енциклопедія/ Редкол.: Русанівський В. М. (співголова), Тараненко О. О. (співголова), М. П. Зяблюк та ін. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. - 824 с.

Шкаруба Л. М., Спанатій Л. С. Російсько-український словник художніх термінів : навч. посібник [для студ. вищих навч. закладів] / Л.М. Шкаруба, Л.С. Спанатій. - К. : Каравела, 2004. - 320 с.

Размещено на Allbest.ru