Епістолярний стиль як чинник формування мовної особистості
Реалізація необхідності висловлювати свої думки, пропагуваня та обстоювання ідей за допомогою листування. Лист як окремий завершений акт комунікації в епістолярному стилі. Оригінальне обрамлення початку і кінця листа, відтворене типовим етикетним виразом.
| Рубрика | Иностранные языки и языкознание |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 02.06.2018 |
| Размер файла | 25,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ЕПІСТОЛЯРНИЙ СТИЛЬ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ
Л.М. Марчук
Анотація
Епістолярний стиль забезпечує реалізацію необхідності висловлювати свої думки, пропагувати та обстоювати ідеї за допомогою листування. Мовний етикет епістолярію залежить від будови листа, а кожен лист розглядається як окремий завершений акт комунікації.
Ключові слова: епістолярний стиль, слова-символи, слова-звертання, листи, адресант.
Summary
Epistolary style provides realization of the necessity to express thoughts, to popularize and uphold the ideas through the letters. Language etiquette of epistolary style depends on the structure of the letter and every letter is considered as a separate accomplished act of communication.
Key words: epistolary style, symbol words, address words, letters, addresser.
Українська епістолярна спадщина багата й різноманітна, тому що умови бездержавності народу часто змушували його найвидатніших представників, діячів культури, політиків висловлювати свої думки, пропагувати і обстоювати ідеї у спосіб листування з найближчими, довіреними особами, однодумцями, друзями.
Як і будь-який інший писемний текст, лист, як відомо, структурно складається з трьох частин: зачину, основної та завершальної частин. Своєрідність листа полягає в тому, що зачин здебільшого являє собою початкову формулу-звертання, констатацію про одержання листа, чи відсутність, подяку, вибачення, побажання, привітання, кінець листа - завершальні прощальні вирази, побажання, формули прихильності, підпис, можливі дописки - ровівегіріиш, може бути і подвійний. Це типові структурні параметри листа, стрижень яких становлять термінальні формули, за допомогою яких підтримується епістолярний діалог.
Особливість мовного етикету епістолярію виявляється передусім у його залежності від будови листа, яка залишається майже незмінною. Лист має оригінальне обрамлення початку й кінця, відтворене типовими етикетними виразами. У середині листа формули мовного етикету функціонують більш довільно, залежно від змісту листа.
Традиційність основних структурних елементів не обмежує вияву індивідуально-авторських рис у конструюванні листа, що позначається передусім на виборі виразів мовного етикету.
Багато мовознавців досліджували трансформацію рідної говірки у мовнотворчому комплексі Б.Грінченка (К.Глуховцева, Б.Шарпило); структуру художнього слова (Т. Возний); іншомовні слова у мовленнєвій практиці (О. Муровцева, І. Муровцев); фразеологію художнього мовлення (С. Дідик, М. Коломієць); перифрази в поезіях (І. Кобилянський); індивідуалізацію мови персонажів прозових творів (О. Скорик); мову драматичних творів (Я. Януш); антропонімікон прози (О. Неділько, В. Шевцова); фольклоризми в поезії (Г. Богуцька); індивідуальний синтаксис (Н.Гуйванюк, М.Кобилянська та ін.); участь в літературно-мовних дискусіях (В. Статєєва, Р. Трифонова). епістолярний стиль листування етикетний
Проте питання формування світоглядних поглядів вченого як мовної особистості не було узагальнене в роботах вітчизняних мовознавців, що зумовило актуальність обраної теми статті.
Мета роботи - засобами епістолярної спадщини описати постать Б. Грінченка як талановитого письменника і вченого.
«Мовна особистість - поєднання в особі мовця його мовної компетенції, прагнення до творчого самовираження, вільного, автоматичного здійснення різнобічної мовної діяльності. Мовна особистість свідомо ставиться до своєї мовної практики, несе на собі відбиток суспільно-соціального, територіального середовища, традицій виховання в національній культурі. Творчий підхід і рівень мовної компетенції стимулюють мовну особистість до вдосконалення мови, розвитку мовного смаку, до постійного відображення в мові світоглядно-суспільних, національно- культурних джерел і пошуків нових, ефективних індивідуально-стильових засобів мовної виразності» [3, 93].
Образ мовної особистості залежить від того, у якій сфері буде застосовано індивідуальне мовлення цієї особистості (у нашому випадку Б.Грінченка).
Отже, мовну особистість формує мовне середовище. Нагадаємо час формування особистості Б. Грінченка. Українська літературна мова з її народнорозмовною основою не могла стати мовою панівної верхівки ні в Наддніпрянській, ні в Галицькій Україні. Характеризуючи розвиток філософської думки, Дмитро Чижевський пояснював відмінне становище українських філософів порівняно з іншими [4, 75].
Як особистість, як мовознавець, який прагне не виділитися, а надати можливість у мовленні об'єднатися усім українцям, Борис Дмитрович Грінченко прагнув надати можливість писати справжнім українським правописом, який би відповідав духові української мови. Він намагався привести до об'єднання два правописи: кулішівку, якої дотримувалися наддніпрянські українці, та желехівку, яка була переробленою кулішівкою і якою писав сам. Грінченко (редактор на той час «Нової громади») друкує працю «Три питання нашого правопису», де визначає розбіжності у вказаних правописних системах.
Проте ми зупиняємося на епістолярній спадщині Б. Грінченка, оскільки вважаємо, що вона розкриває різнобічність його як мовної особистості.
Багатоступінчасту роботу над словом, відточення його філігранно - це праця, яка не всім під силу. Не тільки вміти обрати слово, а й вміти погодитися з критикою або ж, навпаки, довести можливість власного вибору - таким постає перед нами Б. Грінченко у листуванні з Т. Зінків- ським: «Та й спасибі ж тобі, коханий друже, за твої зауваги! З багатьма з їх я цілком або почасти згодився, а з деякими - ні. Одмовлятиму тільки на ті, котрі мають загальний інтерес. ...4. «Хрокати» - глагол укр[аїнський], а по-рос[ійськи] - «хрюкать». 5. «...Хай голуб вміє...» - Що вміє? - Не що вміє, а чого вміє, бо: уміє шевства, уміє по-німецькому (= балакати), по-всякому уміє. Тому й я: «і по-ведмежому хай голуб вміє» - це, на мою думку, спеціальний українізм» [2, 103].
Рівень освіченості, культури, мовного відчуття передається і через численні приказки і афоризми : «не так ждалося, да так склалося» [2, е.70]; «живу, як сорока на тину» [2, 79], «хо- джу-блукаю, а вас з святим Різдвом поздоровляю» [2, е. 79]. Про чудові українські приказки, які могли б стати сюжетом для байок, пише Б. Грінченко у листі від 25.УШ. 1988: «Не зважайте люди добрі, що я швець: говоріть зо мною, як з простим!»; «Казав циган: нема правди на світі: тільки в мене та в Бога трошки!»; «В середу постила, а кобилу вкрала»; «Коли не пиріг, то не пирожися».
Формування Бориса Дмитровича Грінченка як українського літератора та науковця проходило у складний час. Праця на освітній ниві відповідала поглядам Б. Грінченка. Треба працювати для народу, освічувати його соціально і національно, будити в ньому самосвідомість, писати книги для народу.
Ось як про це пише у 1888 році Б. Грінченко у листі до Т. Зіньківського: «Стоючи біля діла, я добре бачу, як то погано нам без книжок для народного читання. Бо ми хоч і кричали про народ і інше, але дуже мало зробили в цему напрямку в літературі. А тепер скрутно. Та ще й цензура нічого, опріче белетристики не пуска. Але усе ж таки читати дітям і народові треба, і я узяв собі за мету: приготувати серію книжок для дітей і народу. Поневолі доведеться обмежуватись на одній белетристиці, тож і увійдуть у мою серію: казки (народні і ненародні, прозові і віршовані), оповідання (свої і переробки), збірники пісень (народних і літер[них] ) і інше. Для першого початку я приготував уже 4 казки народних (прозою), переказ народного оповідання про довго- язику жінку і власне оповіданнячко» [2, 85].
Щодо своєї перекладацької діяльності Б. Грінченко радився з Т.Зіньківським у згаданому нами листуванні, де питав думку останнього щодо своїх перекладів. Цитуємо за:
«Нічого путящого не роблю. Ніяк не допишу «Беатріче» (зоставсь один розділ), за котру я оце тільки узявсь уперше після того, як читав тобі її у Херсоні, та ще однієї довгої казки білим віршем і другоїрихмованим. Сікавсь був перекладати з Гейне, та все ... виходить. На зразок ось:
2) Aus meinen Trдnen sprieЯen* (З моїх сліз зростуть (нім.))
З сліз моїх зростуть без ліку Рясно квіти запашні,
І обернуться зітхання В соловейкові пісні.
Покохай мене - й для тебе Квіти будуть розцвітать,
І для тебе соловейки Будуть край вікна співать!..
Якщо ці вірші, на твій погляд, на що-небудь здатні (напиши, як думаєш), то братимусь ще, а то так облишу» [2, 1889, 132].
Дбайливе ставлення до мови, до її чистоти й точності висловлювання не раз було предметом обговорення в листах Зіньківського і Грінченка.
Лист від 25,УІІІ, 1888. Грінченко - Зіньківському: «Уперед усього мова. Чи слова «скотина, хварати, перестали, проголодався, вбиватися (убиваться»)» будуть словами українськими? Чи не треба «товарина, хворіти (нездужати), вголодався, побиватися»? А «перебив» буде по- укр[аїнськи]? (мову перебив). «Гребні». А не «гребіні»?«Випадком сим покористати». «Випадок» чи «випадок»? Мені здається, що по-укр[аїнськи] буде скоріш «випадок» (випасти», а що «випадок» - форма польська... «Життя скотини». Не по-укр[аїнськи], здається мені. Коли вжити слово «скотина», то доведеться сказати: «скотиняче (або скотинине) життя», бо укр[аїнська] мова не любить цього genetivus'a* (родовий відмінок (лат.)) опреділяючого» [ 2, 92-93].
Полюбляв Б.Грінченко вводити у свої вірші народні елементи.
Лист від 9-17.ХІ.1888. Грінченко-Зіньківському: «Ти правду кажеш, що сьогочасні віршописці (а між їх і аз, многогрішний) мало звертають уваги на укр[аїнські] віршовані форми. Але щодо цього, то мушу сказати, що укр[аїнська] мова така здатна до вірша, що ніяка віршована форма, опріче хіба деяких грецьких); і я думаю, що нам треба усі віршовані форми зробити своїми. Звісно, і свогочасного свого не треба забувати. Тільки треба зауважати, що укр[аїнська] пісня така багата на віршовані форми, що часом стріваючи у літературі які вірші, не думаєш, що форму взято з укр[аїнських] пісень, а воно так; ми ж скоріш будем казати, що це чуже, ніж шукатимем його між своїм.
Щодо мене особисто, то зверну увагу на ось які нар[одні] віршовні форми, котрі я незмінно, чи трохи одміняючи, вжив:1. «Колись була виходила в садочок зелений.» («Нові думи і пісні», 5). 2. «Люблю і кохаю! Сказати ж не сила.» («Нові пісні і д[уми]», 7). 3. «Ой як мені сії суми.». («Нові п[існі] і д[уми]», 61). 4. «Снігурка» («З нар[одного] поля»). 5. «На чужині» («Пісні», 1). 6. «Бурлака» («Пісні», 7).
Всі ці форми стріваються в нар[одних] піснях, я тільки деяким надав правильний ритм, а деякі трохи одмінив (замісць рихми мужеської узяв жіночу). Звісно, єсть багато кращих нар[одних] вірш[ових] форм, але я й не думаю їх занедбати і скористаюсь з їх, якщо тільки зможу писати далі» [2, 105].
Отже, аналізуючи процес формування особистості Б. Грінченка, можемо виділити наступні чинники, що визначили лінгвопсихологічні особливості мовотворчості письменника і науковця: 1) рідна говірка письменника (Слобожанщина); 2) робота в народницьких гуртках під час навчання в Харківському реальному училищі, вивчення й поширення книг українською мовою; 3) усебічна ерудиція, висока освіченість, які дали змогу скласти при Харківському університеті екзамен на звання народного вчителя; 4) спілкування із селянами, робітниками, селянами громад селищ Сумського, Зміївського, Ізюмського повітів Харківської губернії, перебування упродовж 6 років в с. Олексіївка Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії; 5) багаторічна фольклористична діяльність; 6) природне мовне чуття і інтуїція, індивідуально-мовна практика у чотирьох стилях (художньому, науковому, публіцистичному, епістолярному); 7) редагування та доукладення «Словаря української мови»; 8) участь у літературно-мовних дискусіях А. Кримського, І. Франка, І.Нечуя-Левицького, М. Коцюбинського, В. Самійленка.
Як засвідчує спадщина Б. Грінченка, він виявляв різнобічний інтерес до проблем української мови кінця ХІХ - початку ХХ століття. Національно-мовні позиції складали вагомий компонент світогляду Б. Грінченка та його сучасників.
Ось приклад одного із листів:
Грінченко , 17.11.1888.
«І. «Драбина»
а) «Поміха» -росіянизм, по нашому буде: «перешкода» чи що. «Уперсь ногами»... Чи можна так? - «Драбину ставить...» - чи не краще «становить»? - «Й не оглядівся...» - не росіянизм?...
ІІІ. «Догадливі наймички»
а) «Лиш» вживається у тебе усюди. Протестую проти вживання його в тому значенню, як російське «лишь» (тільки), і вважаю це росіянизмом, що дуже у нас розповсюдився тим, що маємо ми своє лиш (лишень) - слово однакове з російським на погляд. Фраза: «А ну лиш (лишень) дай його сюди» - буде, як на мене, українська, а «лиш півень кукурікне» - російська.
Знову протестую і проти вживання скороченнів: на мій погляд, у гарній літературній мові їх мусить бути дуже мало і тільки в місцях, котрі цього вимагають» [ 2, 113].
У листі від 29.1.1889.
«Обух» - не «топорище» - і в Шевченка так; мені, принаймні, здається. Що «топорище» вживається, то ось: «Як утопає, сокиру даває, а як порятувать, то і топорища жалує» (Номис, «Приказки», 47). У того ж Номиса ще й «топорисько». «Позагублявши сокири, добре і топорисько» (191). Може єсть і інакше слово, але я іншого не знаю - будь ласків, покопайсь у голові, чи не знайдеш (бо в тебе, здається, голова повна тієї штуки). Треба зауважити, що в народній мові галичан вживається слово «топор», мабуть, він і у нас вживався давно, та тепер зникнув, а зосталося саме «топорище» [ 2, 134].
Як бачимо, творчості передує важка праця: дослідження походження слів, перевірка їх за словником тощо.
А ось враження Б. Грінченка щодо мови.
«Ох, мова! ... Мова! ... ми пишемо незмірно поганішою мовою, ніж писали наші батьки. Якщо далі так протягнеться, мусимо дійти до мови д. Котляревського в деяких частинах «Енеїди»... Я оце думав, що мусимо усі ми заходитися щиро та пройти повного курса рідної мови. Так спершу здається, що немов і знаєш щось, а як роздивишся, то побачиш, що робиш тілько одно - москалізм до москалізму плетеш. Я колись вважав себе за знавця мови, бо багато працював коло українського словаря (закинув, як дочувсь, що в Києві складається) і вчився мови од народу, а тепер... Ні! Треба вчитися! Боже! Коли ж ми вивчимося» /Лист від 18.3.1889/.
Б. Грінченко працював не лише над удосконаленням української мови, але й прагнув об'єднання усіх українців.
Кожен адресант послуговується переважно тим набором етикетних виразів, що загальноприйняті для його народу на певному історичному зрізі. Водночас він має особливі, улюблені форми звертання, прохання, прощання тощо, які теж визначають специфіку індивідуально-авторської комунікації. Якщо виникає необхідність, автори самі можуть творити формули звертання, що мають оказіональний характер функціонування. Це й створює своєрідну архітектоніку віршів.
Формули звертання вимагають від автора особливої уваги. Вибір етикетної форми залежить від чинника адресата: віку, статі, соціального положення, посади..., характеру взаємин із ним, часу попереднього діалогу, рівень знайомства.
Основу епістолярних звертань у листуванні Б. Грінченка з Т. Зіньківським становлять традиційні для українців: а) назви родинних стосунків. І хоч вони лише друзі, зустрічаємо такі форми: «Ти, братіку, певне гніваєшся на мене, що я забарився»; б) емоційно-забарвлена лексика: «Мій голубе милий»; «Вибачай, голубе, що давно тобі не пишу»; в) прикметники з іменниками у формі звертання: «Мій друже», «Дорогий і коханий друже», «Щирий і коханий єдиний мій друже», «Любий друже».
Вибравши найдоречніше в конкретній ситуації опорне ключове слово-звертання, адресант обрамлює його іншими словами, внаслідок чого утворюється щоразу нова формула звертання. Найчастіше ключове слово доповнюється традиційними для українського епістолярію прикметниками й займенниками рідний, добрий, дорогий, любий, коханий, милий, ласкавий, шановний, вельмишановний тощо. Наприклад: «Посилаю тобі, щирий друже, мої «Пісні» /Г-З, 2.3.1885, С.38/; «Дорогий і коханий друже Трохиме!» /Г-З, січень-лютий 1886, С.48/; «Ані забув я тебе, коханий друже, ані твій лист до мене не загинув» /Г-З, 17.11.1888, С.112/. Спорадично вживаються й інші прикметникові означення.
Підкреслюють і увиразнюють теплоту взаємин, надають листуванню зворушливості різноманітні інверсійні звертальні конструкції. «Трохи загаявся я з одмовою - вибачай, коханий друже!» /Г - З, 11.10.1889, С.175/.
Не менш насичена й чутлива щодо виразів мовного етикету й завершальна частина листів. До закінчення листовного діалогу автор завжди готує адресата заздалегідь, скориставшись загальновживаним словом чи виразом, що вказує на кінець розмови. Наприклад: «Поки бувай здоров! Нема нічого більш такого, про що варто балакати» /Г-З, 11.10.1889, С.175/. Далі здебільшого ідуть запитання до адресата і прощання. Епістолярне прощання складається із формули прощання, поєднаної нерідко з побажальною чи звертанням, і формули, що засвідчує прихильність і власного підпису.
Формула прихильності й підпис є величиною, що вимірює глибину і визначає взаємини адресата й адресанта. У листах Грінченка і Зіньківського частотний присвійний займенник твій. «Пиши скоренько! Щиро стискаємо твою братню руку й цілуємо. Твій Борис» /Г - З, 14.11.1889, С. 178/. Або ж. пор.: «Ще раз прошу: приїзди-бо, коханий друже! Давно вже голублю думку з тобою побачитися. Заїзди просто до нас (дом Казимірського усяке зна)» /Г-З, 19.2.1886, С.48/. Щодо інших адресатів, то натрапляємо на такі форми: до дружини Т. Зіньківського, 5.10.1891, С.333. «Дозвольте Вас попрохати поцілувати за мене мою гарну, любу хрещеницю. Щирий та прихильний до Вас Б. Грінченко»; до Ом. Огоновського, 13.11.1892, С.339. «З великим поваженнєм. В. Чайченко».
Отже, у листах Б. Грінченка відображено типові для українського епістолярію структурно- семантичні ознаки, які творчо перероблені в конкретних текстах. Кожен лист можна розглядати як окремий завершений акт комунікації.
Слова-символи стосуються категорії пізнання і використовуються автором для передання світоглядних ідей, образів тощо.
Символ - це образ, що виник в результаті метафоризації значення, але такий образ, який входить у соціальну чи особисту сферу.
До символу образи «піднімаються, виростають,розростаються» [1, 26]. До таких символів належать символи держав, націй, партій, організацій тощо.
Саме таким ключовим образом-символом у листуванні Бориса Грінченка і Трофима Зіньків- ського стала Україна.
У своїх листах вони використовували послідовно лексичні одниці, які реалізували саме цю тему. Наприклад: «УСтарицького був на «Не судилось», котра гралась під назвою «Не так склалось, як жадалося» з деякими одмінами проти друкованого тексту. Шкода тільки, що такі речі грають в Петербурзі, а не на Вкраїні: що для нас дорогого і займає нашу душу, - тут не розуміють» /З - Г, 10.2.1888, С.83-84/.
І навіть у вітанні з народженням доньки Б. Грінченко пише Зіньківським: «Поздоровляємо вас, кохані друзі, з дочкою - хай росте на радість і втіху Україні і вам» /Г - З, 29.1.1889, С.135/.
Один з листів Б. Грінченка за жанром лист-протест до редакції журналу «Зоря», у якому яскраво визначено образи авторів - Б. Грінченка, М.Загірньої, Т. Певного як патріотів України. Ось окремі зауваги з цього листа: «Ми, нижчепідписані, насмілюємось також вважати себе «свідомими Русинами-Українцями» і через те мусимо запротестувати проти таких «прилюдних проханнів». Насамперед - ми вважаємо, що не личить вкраїнській літературі, яка б вона убога не була, кланятися нікому».
У листі до дружини Зіньківського /5.11. 1891, С.332/: «Ще більше дякую Вам за те, що Янголина (може, дозволите мені звати її Галею?) балака по-українському. Щиро дякуватимуть Вам і всі земляки, якщо Ви виховаєте дочку такого українського патріота, як Трохим, щирою Українкою».
Україна, українська мова, українські письменники - це ключові моменти в листуванні Б. Грінченка, оскільки вони співпадають з життєвою позицією автора листів.
Листування Бориса Грінченка - яскравий взірець того, якою одержимою має бути людина, яка поклала цеглинку у підмурівок незалежної нової держави України.
Список використаних джерел
1. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс / Н.Д. Арутюнова // Теория метафоры. - М., 1990. - С. 26-39.
2. «...Віддати зумієм себе Україні»: Листування Трохима Зіньківського з Борисом Грінчен- ком. - К. - Нью-Йорк: «Київська правда», 2004. - 520с.
3. Єрмоленко С.Я. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С.Я. Єрмоленко, С.П. Бибик, О.Г. Тодор; за ред. С.Я.Єрмоленко. - К.: Либідь, 2001. - 224с.
4. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. - К., 1992. - 283 с.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Поняття літературної мови та мовної норми. Поняття стилів мовлення. Розмовний стиль. Художній стиль. Науковий стиль. Публіцистичний стиль. Епістолярний стиль. Конфесійний стиль. Організаційно-діловий стиль. Культура мовлення. Найважливіші ознаки мовлення.
реферат [25,5 K], добавлен 08.02.2007Теорія мовної комунікації як наука і навчальна дисципліна. Теорія комунікації як методологічна основа для вивчення мовної комунікації. Теорія мовної комунікації у системі мовознавчих наук. Формулювання законів організації мовного коду в комунікації.
лекция [52,2 K], добавлен 23.03.2014Розробка теоретичних засад використання інтерактивних технологій навчання на уроках англійської мови. Формування вмінь виражати свої думки за допомогою невеликих і чітких за структурою речень, розвивання навичок консервації та актуалізації інформації.
статья [26,4 K], добавлен 31.08.2017Засіб формування, оформлення та існування думки. Формування української мови. Норми української літературної мови. Стилі сучасної української мови. Ділова українська мова. Найважливіший засіб спілкування людей.
реферат [13,9 K], добавлен 17.07.2007Діловий лист як один з найпоширеніших видів документації та обміну інформацією, засобів встановлення офіційних, службових контактів між підприємствами, організаціями та фірмами. Зміст, структура та особливості кореспонденції з іноземними партнерами.
реферат [22,6 K], добавлен 30.03.2009Рекламний дискурс як складова частина мовної картини світу людини. Вторинний дискурс рекламного тексту як визначальний чинник міжкультурної комунікації. Особливості відтворення і характеристика рекламного тексту. Класифікації перекладацьких трансформацій.
курсовая работа [35,5 K], добавлен 26.10.2011Ознаки суспільної природи мови та мовної діяльності. Сутність і головні властивості мовної норми. Територіальна та соціальна диференціація мови, її розмежування з діалектом. Літературна мова та її стилі. Основні поняття та терміни соціолінгвістики.
лекция [35,1 K], добавлен 29.10.2013Характеристика принципів формування фонетичних, графічних, морфологічних, словотворчих прийомів мовної гри в рекламних текстах. Дослідження поняття рекламного тексту, його структури. Розкриття текстоутворюючого і прагматичного потенціалу мовної гри.
курсовая работа [60,0 K], добавлен 21.11.2012Аналіз фонових знань, необхідних перекладачеві для перекладу ділових листів: загальна їх характеристика та особливості ділової кореспонденції. Зміст та стиль ділового листа, відсоткове співвідношення та аналіз граматичних конструкцій при його перекладі.
курсовая работа [63,2 K], добавлен 07.11.2011Вплив мотивації на формування граматичних навичок у дітей молодшого шкільного віку при вивченні іноземної мови. Значення поняття комунікативна компетенція. Реалізація фонетичного, лексичного та граматичного аспектів англійської мови за допомогою казки.
курсовая работа [3,0 M], добавлен 13.10.2019Мовна ситуація в аспекті соціолінгвістики. Поняття мовної ситуації, рідна й державна мова в мовній політиці. Соціолінгвістичні методи дослідження мовної ситуації, проблема мовної ситуації в АР Крим. Дослідження мовно-етнічної ідентифікації кримчан.
дипломная работа [74,3 K], добавлен 04.04.2013Основні цілі та завдання навчання практичної граматики англійської мови студентів-філологів, співвідношення комунікативних і когнітивних компонентів у цьому процесі. Трифазова структура мовленнєвої діяльності. Формування мовної особистості студентів.
статья [31,4 K], добавлен 16.12.2010Використання явища мовної гри у французьких текстах для надання мові образності, експресивності та виразності. Специфіка функціонування гри слів в розмовному стилі, молодіжній субкультурі, пресі та рекламі. Аналіз публікації французької газети "Юманіте".
реферат [16,7 K], добавлен 18.09.2012Офіційно-діловий стиль і культура мови. Публіцистичний і науковий стилі. Групи книжних стилів. Повідомлення фактів державного чи приватного значення. Бесіда, доповідь, промова, лекція, репортаж. Етапи публічного виступу. Писемна форма мовлення.
реферат [24,9 K], добавлен 17.12.2010Публіцистичний стиль мовлення та місце у ньому запозичень. Основні функціональні та стильові характеристики стилю. Специфіка функціонування запозичень у німецькій мові, стилістичні особливості їх вживання. Загальне поняття про асиміляцію, метафоризація.
курсовая работа [44,7 K], добавлен 30.11.2015Функциональный стиль современного русского литературного языка. Общая характеристика стилей. Научный стиль. Официально-деловой стиль. Газетно-публицистический стиль. Художественный стиль. Разговорно-обиходный стиль. Многообразие жанровых разновидностей.
реферат [277,8 K], добавлен 17.01.2004Процес словотворення і поділ морфем на корені та афікси (префікси і суфікси). Значення, використання і реалізація запозичених префіксів і суфіксів романського походження в системі англійського дієслова. Утворення дієслів за допомогою префіксів в тексті.
курсовая работа [37,9 K], добавлен 08.12.2010Особливості перекладу з німецької мови на російську. Мовна економія в газетно-публіцистичному стилі, комп’ютерно-опосередкованому спілкуванні та в науково-технічній літературі. Фонетико-графічний, лексичний та синтаксичний рівні. Апосіопеза та еліпсис.
курсовая работа [61,2 K], добавлен 25.05.2015Класифікація документів та вимоги до їх укладання. Документація особового складу. Вирази, характерні для листів-співчуття. Правила укладання приватного листа. Формалізовані документи багатонаціональних штабів. Основні правила укладання меморандумів.
учебное пособие [346,1 K], добавлен 21.11.2012Характеристика необхідних для роботи ділових документів. Протокол як один з найпоширеніших документів колегіальних органів, де фіксують хід і результати проведення зборів. Написання словосполучень з великої чи з малої літери. Написання листа-претензії.
контрольная работа [44,0 K], добавлен 22.12.2010
