У статті за матеріалами діалектних лексикографічних видань і власними дослідженнями проаналізовано відприкметникові прислівники, утворені від якісних і відносних прикметників, зафіксовані в українських діалектах, охарактеризовано їхню семантико-словотвірну структуру.

Ключові слова: адвербіалізація, відприкметникові утворення, прислівник, адвербіатив, діалект.

Summary. In the article after materials of dialectal lexicographic editions and own researches and own researches from qualitsve and relative adjectives and fixed in the Ukrainian dialects are analysed, their semantic-word-formation structure is described.

Key words: аdverbialization, vidprykmetnykovi formations, adverb, adverbiative, dialect.

Основний зміст дослідження

Сучасна гуманітарна парадигма з акцентом на антропоцентризмі визначає специфіку гуманітарного знання, яка зумовлена особливістю усвідомлення духовного та культурного надбання народу, частиною якого є діалектна мова, що виражає культурну ідентичність її носія, сприяє усвідомленню своєї унікальності, самобутності та неповторності.

Складовою української діалектної лінгвальної системи є морфологічна, у якій функціонує одна з унікальних самостійних незмінних частин мови, для якої характерна морфологічна без - категорійність і незмінність та абсолютна периферійність [1, 299].

Як специфічний клас самостійних слів прислівник здавна був у полі зору вчених, які розглядали процеси його становлення, семантико-словотвірну структуру адвербіативів, загалом явище адвербіалізації в українській мові, досліджували прислівники різних семантичних груп, зокрема місця та часу, характеризували прислівникову систему різних періодів розвитку мови (Й. Ан - дерш, С. Бевзенко, О. Безпояско, П. Білоусенко, М. Вербовий, А. Висоцький, І. Вихованець, К. Городенська, Л. Гумецька, І. Даценко, В. Дем'янчук, Т. Довга, І. Мариненко, Т. Ніколашина, В. Німчук, В. Русанівський, С. Самойленко, І. Уздиган, В. Франчук, Г. Ярун та ін.). Проблеми функціонування прислівників у різних територіально-мовних утвореннях, насамперед у говорах південно-західного, рідше - північноукраїнського наріччя висвітлено в працях О. Брошняк (Пис - кач), Ю. Громика, І. Джочки, О. Захарків, М. Леонової, П. Лизанця, Т. Назарової, В. Німчука, І. Ощипко, І. Пагірі, Н. Прилипко, Т. Розумик та ін. Водночас загального аналізу сучасних діалектних відприкметникових прислівників не здійснено, що й зумовлює актуальність нашого дослідження. Мета розвідки - проаналізувати відприкметникові адвербіативи, зафіксовані в українських діалектах.

Прислівникова система української мови, яка сформувалась упродовж історії її розвитку, постала на основі іменних частин мови, тому виділяють відіменникові, відприкметникові, відзайменникові та відчислівникові адвербіативи [3]. Відіменна, зокрема відприкметникова адвербіалізація, - явище давнє, сягає ще праслов'янської доби, є засобом поповнення складу прислівників [3, 345]. Відад'єктивні утворення у складі прислівників становлять основний фонд. На думку М. Галюк, це зумовлено категоріальною близькістю прислівника до прикметника, оскільки обидві частини мови, виступаючи в первинному значенні, виражають ознаку предмета, дії або стану; творять ступені порівняння; за допомогою суфіксально-префіксального способу утворюють похідні для вираження суб'єктивної оцінки [2].

Основною базою поповнення класу прислівників в українській, як і в усіх слов'янських мовах, була адвербіалізація безприйменникових прикметникових форм і прийменниково-відмінкових конструкцій [3, 373-374], що відзначаємо і в діалектах, тому відприкметниковий тип адвербіалізації є найпродуктивнішим. Він ґрунтується на здатності прикметника переміститися з позиції присубстантивного другорядного залежного члена в позицію означального прислівника [1, 317].

Унаслідок морфологічної відприкметникової адвербіалізації утворилася велика група означальних прислівників, домінанту якої становлять адвербіативи із суфіксом - о¹ [1, 317], який із часом поширився і на історично м'які основи [3, 375]. Зауважимо, що в українських діалектах, як засвідчила вибірка матеріалів із лексикографічних видань і власні спостереження, найпоширенішою є група прислівників способу дії, утворених від якісних прикметників за допомогою суфікса - о² (вони становлять більше 75 % серед відприкметникових утворень), які водночас зберігають фонетичні та акцентні властивості, притаманні тому чи іншому говірковому утворенню, засвідчують лексичне багатство діалектного мовлення: гисо `гарно, красиво' (СПГ, 54), жудко `бридко' (СПГ, 74), шибко `швидко' (СПГ, 70), маркитно, муркотно `сумно, досадно' (СССП, 42), го'пасно `небезпечно' (ГІУ, 250), с'ламно `славно, добре' (ГІУ, 257), дамно `давно' (Чабаненко, 261), бізівно `напевно, переконливо, сміливо' (Піпаш, 13), живо `швидко' (Лесюк, 99), глейко `мокро, м'яко' (Лесюк, 35), обрідно `рідко' (СБГ, 354), іґешно `прудко, спритно, швидко' (Сабадош, 136), курто `коротко' (Сабадош, 156), чеперато `кривоного' (Сабадош, 414), дзіндзюристо `гарно, пишно'

(Шило, 108), ревно `сильно, дуже' (СБГ, 452), теньго `дуже; сильно' (Шило, 251), ховско `слизько' (Шило, 267), квасно `кисло' (Турчин, 138), кално `брудно, грязько' (Сагаровський, 161), футко (хутко) `швидко, скоро' (ГГ, 28), велико `багато' (ГГ, 34), туго `важко, скрутно' (Неґрич, 170), кижко (кишко) `важко' (Неґрич, 91). Водночас зауважимо, що в східнополіських говірках, для яких притаманне явище акання, відзначено формант - а (напр., абратна `назад' (СССП, 15), дрогка `трусько' (СССП, 28)), у наддністрянських у результаті укання - у (моцну `міцно; сильно' (Шило, 177)), а в лемківській говірці - і, зрідка - и: делікатні `делікатно' (Турчин, 80), докладні `докладно, повно, ґрунтовно, вичерпно' (Турчин, 86), смачні `смачно' (Турчин, 295), смішні `смішно' (Турчин, 296), скори `скоро, швидко' (Турчин, 293) та ін.

Менш поширені в сучасній українській мові означальні прислівники із суфіксом - е³, що співвідносяться з прикметниками середнього роду називного-знахідного відмінка однини [1, 317; 3, 374], кількість яких у процесі розвитку мови поступово зростала, досягши вершини в XVII ст., але потім більшість таких утворень вийшла з ужитку. На жодному етапі історії мови вони не були панівними, і здебільшого вживалися одні й ті ж слова то з - о, то з - е [3, 378]. Цю думку підтверджують і діалектні дані, оскільки утворення з формантом - е функціонують у говірках лише спорадично: окреме `окремо' (Сабадош, 214), страшне `дуже, надто' (СБГ, 526), осибне `окремо, осібно' (Турчин, 221), сердечне `добросовісно' (СЗГ, II, 141), нищимне `пісно, нежирно' (СПГ, 137), навмируще `наповал' (СПГ, 131), `віщуючи смерть` (Чабаненко, II, 306). Зауважимо, що подекуди в говірках функціонують обидві форми (силне `дуже' - силно `дуже багато, рясно' (СБГ, 485); хараше, харашо `добре' (СССП, 67)) ⁴.

Прикметникам властива найбільша лексико-семантична співвіднесеність із похідними від них прислівниками. Це означає, що лексичне значення будь-якого якісного прикметника може виражати означальний прислівник [1, 318]. У діалектних лексикографічних працях спостерігаємо наявність як прикметників, так і похідних від них і семантично ідентичних прислівників, утворених за допомогою форманта - о, що свідчить про їхній безпосередній семантико-словотвір - ний зв'язок (святешний `святковий' - святошно `святково' (СБГ, 481); сніський `дуже подібний, точний (точнісінький) ' - снісько `точно, точнісінько' (СБГ, 504); уразний `1. Завзятий;

2. Згуртований, дружний' (СБГ, 570) - уразно `злагоджено, дружно працювати' (СБГ, 570); фацарний `1. Брудний, неакуратний;

2. Неброякісно, недбало виконана робота' - фацарно `неакуратно, абияк' (СБГ, 585); харний `чистий, охайний, акуратний' - харно `чисто, охайно' (СБГ, 610); ховзкий `слизький, ковзкий' - ховзко `слизько' (СБГ, 613); бившижньїй `який має достаток, заможний' - бившижно `заможно' (Сабадош, 23), красевенни `дуже гарний' - красівенно `дуже гарно' (СССП, 37) та ін. Окрім того, у деяких діалектних словниках навіть не наведено значення прислівника, а подано тільки позначку "присл. до." (гамішньш `спесивий, єхидний, фальшивий, лукавий, хитруватий' - гамішно `присл. до гамішньїй' (Сабадош, 44); ганьбовитьш `доволі непристойний, негідний' - ганьбовито `присл. до ганьбовитьш' (Сабадош, 45); голосливьій `голосний' (Сабадош, 50) - голосливо `присл. до голослйвьій' (Сабадош, 50), бабльоватьш `подібний на вигляд до баби' - бабльовато `присл. до бабльоватьш' (Сабадош, 18) та ін.)). Водночас спостерігаємо процеси звуження семантики (напр., гудьш `1) дозволений,

відприкметниковий прислівник український діалект

2) скоромний' - гудно `можна, дозволено' (Сабадош, 53), сумний `1. Сірий, невиразний (про колір);

2. Темний' - сумно `темно, не видно' (СБГ, 533) тощо) чи її зміни (напр., чудний `1. Страшний, худий;

2. Брудний, занехаяний' - чудно `прикро' (СБГ, 651); теньгий, теньгій `1. Повний, товстий;

2. Кремезний;

3. Великий' - теньго, теньгьо `1. Дуже сильно;

2. Багато' (СБГ, 542); ситний `задоволений' - ситно `добре, зі смаком' (СБГ, 488) та ін.).

Окрему групу відприкметникових морфологізованих прислівників становлять ті, що утворилися зі сполук приймеників і різних форм субстантивованих прикметників. Залежно від типу вихідних родово-відмінкових форм субстантивованих прикметників ці прислівники поділяють на кілька груп [1, 318; 3, 381]:

1) прислівники, співвідносні зі субстантивованими прикметниками чоловічого-середнього роду однини у формі родового відмінка з прийменниками з/с, за, до;

2) прислівники, співвідносні зі субстантивованими прикметниками середнього роду однини у формі знахідного відмінка, що поєднується з прийменниками в, за, на;

3) прислівники, співвідносні зі субстантивованими прикметниками чоловічого-середнього роду однини у формі місцевого відмінка або відчислівниковими прикметниками у формі знахідного відмінка, що поєднується з приймеником по;

4) прислівники, співвідносні зі субстантивованими прикметниками чоловічого-середнього роду однини у формі місцевого відмінка, поєднаного з прийменниками в, на. В українських діалектах відзначаємо найбільше утворень першої групи, причому спостерігаємо збільшення кількості префіксів, їхню варіативність, а також виразні фонетичні та акцентуаційні особливості (напр., догола `1) з повністю оголеним тілом,

2) з повністю обстриженою головою' (Сабадош, 69), допузна `допізна' (Сабадош, 73), зпотиха `потихеньку' (ГГ, 83), згуста `доволі часто, нерідко' (Піпаш, 68), згола `зовсім, повністю' (СЗГ, I, 185), зчьиста `часто' (Лесюк, 101), здалеку `здаля; з інших місць' (Піпаш, 68), змаліньку `змалку' (СЗГ, I, 191), з давен-давна `здав на' (ГГ, 82), издалека, издалеку `з далекої відстані, здалеку' (Сабадош, 132), `здалека', `здалеку, з далеких країв' (Лесюк, 71), иззагоряча `згарячу, відразу' (Сабадош, 132), изповня `уповні (про місяць) ' (ГГ, 85), удмала `змалку' (Сабадош, 369), бізмалу 'майже' (Чабаненко, І, 83), завидна `поки ще видно' (СЗГ, І, 162), замоліду `замолоду, в юні роки' (Піпаш, 62), `від глухості, через глухість' (Сагаровський, 139), попізна `досить пізно' (СЗГ, ІІ, 72). Серед другої групи відзначаємо функціонування адвербіативів із префіксом на-: набосо `на босу ногу' (Сабадош, 179), наквасно `з кислим смаком' (Сабадош, 186), наківілно `гордовито' (Сабадош, 187), насиньо `у синій колір, синьо' (Сабадош, 195), наскоро `нашвидку, квапливо; швидше' (Сабадош, 196), надрібно `на малі куски, шматки' (ГГ, 129), накриво `нерівно, криво' (Турчин, 189), нахутку `нашвидку, наспіх' (СССП, 45) тощо. Отже, адвербіативи двох зазначених вище груп - утворення від якісних прикметників. Третя група представлена прислівниками, утвореними як від якісних (помаленьку `повільно' (СЗГ, ІІ, 69), помали, помаленькі `поволі' (ГГ, 154), полегкі (полехкі) `злегка' (ГГ, 153), по-просту `по-простому' (СЗГ, ІІ, 73), потихш `потиху' (Турчин, 255), потйхьі `тихенько, без шуму, нечутно; не поспішаючи, повільно' (Сабадош, 268), потйхенькьі `т. с. ' (Сабадош, 268), потйх'и `потиху, потихеньку' (Піпаш, 152), подалекі `здадеку' (Лесюк, 114)), так і від відносних прикметників: по-жидуськьі `взаємовигідно; незграбно' (Сабадош, 244), по-легінськьі `по-парубоцькому' (Сабадош, 251), по-песьцььі `по-собачому; негідно, непристойно' (Сабадош, 258), по-бабськи `робити що-небудь так, як старі жінки' (СЗГ, ІІ, 57), по-подворному `використовуючи прізвиська, а не офіційні імена та прізвища' (СЗГ, ІІ, 73), по-руську `по-російськи' (СЗГ, ІІ, 75), по-телицкьі `так, як заведено у с. Тиличі' (Турчин, 255), по-руснацькьі `по-русинському', по-руськьі `т. с. ' (Саба - дош, 263)). Четверта група прислівників у діалектних лексикографічних виданнях представлена лише спорадично: упорожня `порожняком' (Сабадош, 383), впорожні `з порожніми відрами' (СЗГ, І, 76), впувні `з відрами повними води' (СЗГ, І, 76), уповні `із повним посудом' (Піпаш, 202) тощо.

Отже, відприкметникові адвербіативи - основне джерело поповнення діалектних прислівників у сучасних говірках, кількість яких постійно зростає завдяки багатству лексичної діалектної системи. Вони зберігають здебільшого безпосередній семантичний зв'язок із твірними словами, характеризуються виразними фонетичними властивостями, відзначаються специфічними словотвірними особливостями та активністю фукнкціонування з перевагою в говірковому мовленні адвербіативів, утворених від безприйменникових прикметникових форм. Серед відад'єктивних діалектних утворень, похідних як від якісних, так і від відносних прикметників, переважають адвербіативи зі значенням способу дії (98 % від усіх зафіксованих). Спорадично прислівники, похідні від якісних прикматників, можуть виражати значення часу. Крім того, усі прислівники, похідні від відносних прикметників, утворені префіксально-суфіксальним способом, тому у своїй словотвірній структурі мають префікс по - та суфікси - ому, - и (-ьі).

Перспективи подальших наукових пошуків убачаємо в дослідженні інших груп адвербіати - вів в українських діалектах, з'ясуванні їхньої семантико-словотвірної структури, генези, особливостей функціонування.

Примітки

1. Бевзенко С.П. З історії коментарів до українського словотвору. Прислівник / С.П. Бевзенко // Наукові записки Ужгородського університету. - Т.37. - 1959. - С.40-45;

2. Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов'янських мов / за заг. ред. О.С. Мельничука. - К.: Наук. думка, 1966. - С. 208;

3. Галкина-Федорук Е.М. Наречие в современном русском языке / Е.М. Галкина-Федорук. - М., 1939. - С.43;

4. Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении / А.М. Пешковский. - М.: Просвещение, 1956. - С.98-115 та ін.

5. Ґрещук В.В. Український від - прикметниковий словотвір / В.В. Ґрещук. - Івано-Франківськ: Плай, 1995. - 208 с.

6. Німчук В.В. Прислівник / В.В. Німчук // Історія української мови. Морфологія / ред. кол.В. В. Німчук, А.П. Грищенко та ін. - К.: Наук. думка, 1978. - С.378.

7. Список скорочень джерел

8. ГГГуцульські говірки. Короткий словник / відп. ред.Я. Закревська. - Львів, 1997. - 232 с.

9. ГІУГовірки історичної Уманщини і суміжних земель: монографія / [Г.Г. Березовська,

10. І.І. Кривошея, Т.М. Тищенко]; за ред Т.М. Тищенко. - Умань: РВЦ "Софія", 2008. - 259 с.

11. Лесюк Лесюк М. Мовний світ сучасного галицького села (Ковалівка Коломийського району) / Микола Лесюк. - Івано-Франківськ: Видавництво "Нова зоря", 2008. - 328 с. Неґрич Неґрич М. Скарби гуцульського говору: Березовй / Микола Неґрич. - Львів: Інститут українознавства ім.І. Крип'якевича НАН України, 2008. - 224 с. (Серія "Діалектологічна скриня").

12. Піпаш Піпаш Ю.О. Матеріали до словника гуцульських говірок (Косівська Поляна і Росішка Рахівського району Закарпатької області) / Ю.О. Піпаш, Б.К. Галас. - Ужгород, 2005. - 266 с.

13. Сабадош Сабадош Іван. Словник закарпатської говірки села Сокирниця Хустського районгу / Іван Сабадош. - Ужгород: Ліра, 2008. - 400 с.

14. Сагаровський Сагаровський А.А. Матеріали до діалектного словника Центральної Слобожанщини (Харківщини). - Вип.1. А - Об'ясняться / А.А. Сагаровський. - ОВВ НМЦ ХНУ ім.В.Н. Каразіна, 2011. - 296 с.

15. Словник буковинських говірок / за заг. ред Н.В. Гуйванюк. - Чернівці: Рута, 2005. - 688 с.

16. Аркушин Г. Словник західнополіських говірок: у 2-х тт. / Грирорій Аркушин. - Луцьк: Вежа, 2004.

17. Лисенко П.С. Словник поліських говорів / П.С. Лисенко. - К.: Наук. думка, 1974. - 260 с.

18. Лисенко П.С. Словник середнього і східного Полісся / П.С. Лисенко. - К.: Вид-во АН УРСР, 1961. - 72 с.

19. Турчин Є. Словник села Тилич на Лемківщині / Є.Д. Турчин. - Львів: Українська академія друкарства, 2011. - 384 с.

20. Чабаненко Чабаненко В.А. Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини / В.А. Чабаненко. - Т.1-4. - Запоріжжя, 1992.

21. Шило Шило Г. Наддністрянський регіональний словник / Гаврило Шило. - Львів: Інститут укаїнознавства ім.І. Крип'якевича НАН України, 2008 (Серія "Діалектологічна скриня"). - 288 с.

22. Список використаних джерел

23. Вихованець І. Теоретична морфологія української мови / І. Вихованець, К. Городенська / за ред.І. Вихованця. - К.: Унів. вид-во “Пульсари”, 2004. - 400 с.

24. Галюк М. Словотвірна семантика прислівників, мотивованих відносними прикметниками / Маріанна Галюк // Українські студії. - 2007-2008. - № 8-9. - С.118-125.

25. Німчук В.В. Прислівник / В.В. Німчук // Історія української мови. Морфологія / ред. кол. В.В. Німчук, А.П. Грищенко та ін. - К.: Наук. думка, 1978. - С.342-412.

Размещено на Allbest.ru