Крім тлумачення оцінки як універсальної семантичної категорії, що властива всім мовам, є результатом осмислення і відображення навколишньої дійсності (світ, що пізнається, завжди оцінюється; оцінка - свідчення ступеня пізнаності світу [7, 92]), об'єднує існуючі у сучасній мові різноманітні засоби категоризації й позначування розмаїття аксіологічних значень, мотивованих зв'язками між мовцем і дійсністю, існує розуміння її як "найяскравішого представника прагматичного значення" [1, 307].

З цього погляду оцінність стає атрибутом, що супроводжує будь-який текст - "мінімальну одиницю мовленнєвої комунікації, яка характеризується відносною єдністю (цілісністю) і автономією (окремішністю), чуттєво сприйману сторону мовленнєвого, а також художнього витвору, яка виражена і закріплена мовними знаками (незалежно від писемної чи усної форм їх реалізації)" [10, 406]. Як необхідний елемент образо - й текстотворення вона відзначається комунікативно-функціональною спрямованістю і виявляється у таких текстових процесах, як:

нейтралізація (актуалізація) аксіологічної семантики, що породжує нові типи значень, зокрема й перехідного характеру, а також мотивує зміну граматичної парадигми ("Більмо" Марка Черемшини, "Невідомий" М. Коцюбинського, "Пістунка" В. Стефаника тощо);

компенсація - явище збереження позитивного чи негативного значення попри можливе його руйнування якимись додатковими аргументами ("Аврума всі знали в місті, завжди нужденного і завжди бадьорого, всі знали і всі любили за його щирі, хоч і невдалі вигадки" [2, 291]);

девальвація, що передбачає втрату кодифікованої оцінки внаслідок виникнення противаги - появи додаткових даних, що знижують/підвищують цінність об'єкта ("Справді, на Василевій балалайці - усі знали - грав сьогодні найменший брат його - жуплякуватий, завжди хоровитий, але веселий на вдачу хлопець" [9, 114]); "Я не маю віри до його співу, - думав він, - але ця поведінка публіки хоч і природна, але несумлінна" [17, 177];

конотативна трансформація, яка виявляється у реалізації глибинних, прихованих смислів, видозміні імпліцитного семантичного простору в різні моменти декодування тексту ("Більмо" Марка Черемшини; "Жебрачка", "Природа" О. Кобилянської; "Злодій", "Марія", "Пістунка" В. Стефаника; "Невідомий" М. Коцюбинського; "Уміркований" та "щирий" В. Винниченка тощо).

Оцінна конотація як частина семантики номінацій, ключових для окремого тексту, часто є способом існування його глибинних, прихованих смислів, реалізацією імпліцитного семантичного простору, декодування якого - необхідний засіб інтерпретації будь-якого художнього твору.

Найменування аксіологічного характеру є важливим образо - і текстотвірним засобом, що не тільки впливає на розуміння реципієнтом тексту в цілому, а й конструює його єдність, внутрішню цілісність. Адже межі тексту визначаються, крім зміни комунікативної ситуації, ще і внутрішньотекстовими елементами (заголовками, особливими формулами початку і закінчення, домінантними компонентами - ідентифікаторами абстрактного дотекстового повідомлення тощо). Саме вони створюють різноманітні комунікативно-експресивні ефекти, сприяють правильному тлумаченню художнього твору, виявленню в ньому прихованих смислів, що залишаються інваріантними при будь-яких його трансформаціях.

Досить часто образотворення збігається з текстотворенням, адже, "на відміну від власне психічних образів фантазії, в художньому образі досягається перетворення реального матеріалу: фарб, звуків, слів тощо, створюється одинична цілісна "річ" (картина, слово-образ, текстобраз), що займає особливе місце серед предметів реального світу [11, 252]. З цієї позиції текст розглядається як своєрідний "образ світу", "метонімія реконструйованого цілісного значення, дискретного знака недискретної сутності, сума контекстів, в яких він набуває осмислення і що певним чином "начебто іконовані в ньому" [12, 19-21].

Тому, розкриваючи сутність творення образу тексту на прикладі новели Марка Черемшини " Більмо" [16, 95-106], звернемо особливу увагу на роль у цьому процесі оцінно-образних номінацій як різновиду варіативних, синонімічних (ставлення до суб'єкта), багатофокусних (щодо об'єкта домінування), експресивних (з погляду функціонального навантаження) найменувань [4, 527].

Для інтерпретації постаті героїні твору шляхом декодування оцінно-образної номінації-за - головка та виявлення її імпліцитних смислів розглянемо походження слова "більмо", його внутрішню форму - "центр образу, одну з ознак, яка переважає над усіма іншими., образ образу, тобто уявлення. Найближче етимологічне значення слова, той спосіб, яким виражається зміст" або "концептуальну ознаку, закріплену в слові" [6, 64].

Однак, трансформуючись у тексті новели під впливом прихованих суб'єктів оцінювання (загалу) та різко зміщуючись аксі - ологічною шкалою до позначки "-", найменування набуває негативності та, метонімізуючись, зливається з образом героїні твору, стає її домінантною характеристикою, що не тільки визначає подальшу долю Аннички (синтезує її образ), а й інтенційно творить увесь текст.

У творі змальована звичайна подія з сільського життя. Після нещасного випадку донька бідного гуцула Тимофія Анничка "скалічіла" - на оці у дівчини утворилося більмо. Ця незначна, на перший погляд, фізична вада стала невирішеною проблемою і тягарем для всієї родини, порівняймо:". але дівка, то, знаєте, клопіт! Ніби й сором, і нема чого таки сподіватися, аби голову накрила, кажде обмине хату, а ми на ґрунтик так не біровиті, а й то тому так гірко" [16, 101].

Дівчина зі звичайної, навіть непомітної, перетворюється на особливу (зі знаком "-"), таку, що невдало виділяється з-поміж сільської молоді, впадає у вічі, дратує. Проблемою є більмо і для самої Аннички. Перетворившись на своєрідну мітку-відлякування, воно сприяє формуванню комплексу неповноцінності, в результаті чого дівчина почувається незручно в колі односельців, що підсилюється глузуваннями з боку "збитошних легінів, [які - У. С.] прозивали [її - У. С.] на вулиці "сліпцунков" [16, 100]. Прізвисько закріплюється за Анничкою, і ніяк інакше мешканці села її вже не називають. Щоб з дівчини була хоча б якась користь, завдяки клопотанням хресного батька небогу віддають у найми до лісничого: "До пана йду на цимбрилю, то будете мати шо їсти!" [16, 103].

Так основний персонаж новели, молода селянка з фізичною вадою (більмом), стає завадою не лише для своєї родини, а й для усієї громади. З найстаршої дитини, "вкалічівши", донька гуцула Тимофія перетворюється на створіння неповноцінне. Процес деградації особистості на текстовому рівні репрезентується наступними ідентифікаційними номінаціями, що не тільки розширюють коло знань реципієнта про героя твору, але й ілюструють ставлення до дівчини інших персонажів - суб'єктів номінування та оцінювання.

Найменування, що надалі присутні у тексті, носять вторинний, багатофокусний, суб'єктивно-оцінний характер і виражають ставлення до Аннички - об'єкта номінації, що одночасно стає і об'єктом оцінювання. Наприклад:". з хати озвався плаксивий, тонкий голос" [16, 98] (інформація про дівчину подається шляхом ілюстрування окремих рис її зовнішності з суто негативним забарвленням - "більмо на оці", " плаксивий, тонкий голос" тощо). Для родини, як і для хресного батька, Анничка з більмом - біда у хаті; ставлення до неї навіть дещо гірше, ніж до маржини [худоби - У. С.]; її ототожнюють із лихом у господі: "ей, бідко ж моя, бідко.", "нещєслива наша годиночка!." [16, 101]. Зневажаючи дівчину з вадою, сільська громада не лише називає її "сліпцунков", але й підсвідомо вважає, що єдиною дорогою для Аннички є моральний занепад, адже, влаштувавшись на роботу до пана, через певний час вона стане покриткою, зведеницею. Порівняймо:

- Вже веде свіжу.

- Аєк, веде сліпцунку. - Шо-сми мав казати: туда йде вона впорожну, а відти вернеси вповні. [16, 105].

Використання оцінного найменування "сліпцунка" та аксіологічного субстантивова - ного прикметника "свіжа" з виразним суб'єктивізованим негативним іронічним відтінком підтверджує характер ставлення до героїні інших дійових осіб.

Улаштувавшись на роботу до лісничого з нерадісними і всім відомими, хоча старанно замовчуваними, перспективами, вісімнадцятирічна дівчина одночасно стає " більмом" на оці сільської громади, своєрідною плямою на її моральному обличчі. Малюючи в уяві подальшу долю Аннички (порівняймо: "Лісничий усміхнувся, глипнув на дівчину і ще раз усміхнувся" [16, 104];". Вже веде свіжу. "; "Буде добра на перехід, - насміхається ще інший" [16, 105] тощо), асоціативний ряд найменувань персонажа можемо продовжити найменуваннями "покритка", "зведениця".

У процесі декодування номінації-заголовка однойменної новели Марка Черемшини "Більмо" варто згадати його твір "Зведениця", який у загальному контексті проблематики автора можна вважати логічним продовженням аналізованої нами новели.

Порівняймо: "Прокуратна [розпусна - У. С.] копила [байстрюка - У. С.] має! Зведениця [покритка - У. С.] копила несе!" [Марко Черемшина, "Зведениця", [16, 83]. Суб'єкт аксіологічної структури оцінно-образних номінацій "прокуратна", "зведениця" маніфестується через дієслова мовлення і сприймання, причому "суб'єкт сприймання є одночасно і суб'єктом оцінки" [3, 73]. У наведених аксіологічних мовленнєвих актах, як і у тексті в цілому, немає жодної вказівки на суб'єкт кваліфікативної структури чи його конкретизацію - він існує імпліцитно і сприймається тільки реципієнтом. "Це можливо тільки в тому випадку, коли в текст одночасно вводяться оцінні стереотипи тієї особи, що є безпосередньо суб'єктом сприймання" [3, 74]. Аксіологічні номінації, аналізовані нами, репрезентують і думку суспільства загалом, і думку мешканців окремого населеного пункту, і думку батьків.

Вони виявляють стереотипні міркування про те, чому дівчину слід називати покриткою і розпусницею (згадаймо, що будь-яка оцінка передбачає зв'язок з "олюдненою", ідеальною моделлю навколишньої дійсності; поза індивідом, сукупністю індивідів, соціумом з усіма його правилами, моральними законами та заповідями оцінної семантики в найменуваннях не існує; кононативно - оцінне значення специфічне власне тим, що не репрезентує об'єктивної властивості чогось чи когось, воно формується та розвивається у свідомості індивіда, що пізнає та оцінює оточуючий світ).

Ураховуючи значення слова "зводити" ("звести") як спільнокореневого з найменуванням "зведениця", а також фразеологічних зворотів "зводити - звести (збивати - збити) з пуття", "зводити - звести (обертати - обернути) нанівець", героїню однойменного твору слід уважати такою, яку "підбурили на погані вчинки, зіпсували морально" [13, 429], "призвели. до морального падіння" [13, 490], навіть морально знищили, позбавили доброї дівочої слави ("зводити (звести, обертати, обернути) нанівець - знищувати або набагато послаблювати результати чого-небудь; позбавляти що-небудь значення" [14, 134].

На прикладі звичних, не таких вже й неординарних епізодів із життя гуцульських родин закодовані приховані смисли сюжетної канви виявляються шляхом декодування центральної, ключової номінації тексту з відтінком оцінності, яка виконує роль заголовка, - "більмо", "зведениця". Спочатку будучи "більмом", тягарем для родини (бо ніхто не візьме заміж), молода, здорова дівчина з єдиною фізичною вадою стає центром глуму і зневаги для односельчан, а згодом, напевно, і "більмом" для всієї сільської громади - "зведеницею".

Саме нейтральне на початку твору найменування (більмо як об'єктивний вияв фізичної вади, недуга) стає основою творення художнього образу, його предметним, словесно-позначува - ним елементом, що стосується сфери реальної дійсності. Збагачуючись у наступних контекстах негативною оцінною конотацією, номінація перетворюється на досконалий художній образ, оскільки репрезентує суб'єктивну сферу буття, відображає уявлювану дійсність, творить новий, вигаданий світ.

Дві згадані сфери існування художнього образу взаємодіють. Саме тому, незважаючи на об'єктивний характер найменування, в його структурі чітко простежується суб'єктивний чинник (зневажливе ставлення односельчан) - згодом (з погляду інтерпретатора тексту новели) Ан - ничка стає " більмом" для родини, завадою, непотребом, бо не може принести прибуток, вийшовши заміж.

Отже, репрезентований у тексті новели образ "героїні-більма" на тілі власної родини та громади села не тільки ілюструє становище дівчини у суспільстві - крізь його призму проектується її подальша доля. Будучи ключовим елементом тексту новели, заголовком, оцінно-образне найменування формує домінантний художній образ, компонує сюжет твору, активізує його інтенцію, спрямовує хід подій, виконуючи тим самим текстотвірну функцію; сприяє правильному розумінню реципієнтом художнього тексту в цілому, його образів і є важливим засобом творення індивідуального письменницького стилю.

Виявляючи акумуляційну функцію, стрижнева номінація "більмо" накопичує "семантичну текстову енергію", що найоптимальніше репрезентується саме оцінно-образними найменуваннями-заголовками, завдяки яким формується цілісність та зв'язність тексту, інтенсифікуються та індивідуалізуються художні образи, підсилюється їх роль у текстотворенні.

номінація образна оцінна інтенція дискурс

Список використаних джерел

1. Арутюнова Н.Д. Оценка в механизмах жизни и языка / Арутюнова Н.Д. // Язык и мир человека. - М.: Наука, 1999. - С.130-247.

2. Васильченко С. Твори: в 3 т. - К.: Дніпро, 1974. - Т.1. - 406 с.

3. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки / Вольф Елена Михайловна. - М.: Наука, 1985. - 228 с.

4. Гак В.Г. Повторная номинация / Гак В.Г. // Языковые преобразования. - М.: "Языки русской культуры", 1999. - С.524-553.

5. Голянич М.І. Внутрішня форма слова і художній текст: монографія / Голянич М.І. - Коломия: Вік, 1997. - 178 с.

6. Голянич М.І., Іванишин Н.Я., Ріжко Р.Л., Стефурак Р.І. Лінгвістичний аналіз тексту: словник термінів / [Голянич М.І., Іванишин Н.Я., Ріжко Р.Л., Стефурак Р. І.]; за редакцією М.І. Голянич. - Івано-Франківськ: Сімик, 2012. - 392 с.

7. Гулыга А.В. Эстетика в мире аксиологии. Пятдесят лет на Волхонке / Научное издание. - Ответственный редактор-составитель, автор предисловия: И.С. Андреева. - СПб.: Алетейя, 2000. - 447 с.

8. Етимологічний словник української мови: в 7 т. / [гол. ред.О.С. Мельничук / редкол.:

9. І.К. Білодід, В.Т. Коломієць, О.Б. Ткаченко]. - К.: Наук. думка. - Т.1. - 1982. - 631 с.

10. Косинка Г. Новели / Косинка Г. - К.: Дніпро, 1967. - 198 с.

11. Лингвистический энциклопедический словарь / [гл. ред.В.Н. Ярцева]. - М.: Сов. энциклопедия, 1990. - 682 с.

12. Литературный энциклопедический словар / [под общ. ред.В.М. Кожевникова и П.А. Николаева]. - М.: Сов. энциклопедия, 1987. - 752 с.

13. Лотман Ю.М. Текст как смыслопорождающее устройство / Лотман Ю.М. // Внутри мыслящих миров. Человек - текст - семиосфера - история. - М.: Языки русской культуры, 1996. - С.11-162.

14. Словник української мови: в 11 т. / [редкол.: Н.С. Васильєва та ін.]. - К.: Наук. думка. - Т.3. - 1972. - 744 с.

15. Словник української мови: в 11 т. / [редкол.: Н.С. Васильєва та ін.]. - К.: Наук. думка. - Т.5. - 1974. - 840 с.

16. Художній текст - слово - образ: лінгвостилістичний аналіз: монографія - [М.І. Голянич, І.О. Бабій, Н.Я. Іванишин, О.Б. Литвин, У.В. Соловій, Р.І. Стефурак]; за ред. М.І. Голянич. - Івано-Франківськ: Видавництво Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2010. - 408 с.

17. Черемшина Марко. Твори: в 2 т. - К.: Наукова думка, 1974. - Т.1. - 335 с.

18. Яцків М. Муза на чорному коні: [оповідання і новели, повісті, спогади і статі] / Яцків М. - К.: Дніпро, 1989. - 846 с.

Размещено на Allbest.ru