Фонетична варіативність, спричинена континуацією o та e у новозакритих складах (на матеріалі українських грамот XIV cт.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 811.161.2'0+811.161.2'28

ФОНЕТИЧНА ВАРІАТИВНІСТЬ, СПРИЧИНЕНА КОНТИНУАЦІЄЮ -O ТА -E У НОВОЗАКРИТИХ СКЛАДАХ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКИХ ГРАМОТ XIV CТ.)

Царалунга І.Б. Хмельницький національний університет

Анотація

На матеріалі українських грамот XIV cт досліджено явище варіативності голосних фонем, пов'язане із континуацією етимологічних голосних *o та *e. Зафіксовано написання літер у, ю на місці подовжених о, е в новому закритому складі, які простежуються у писемних пам'ятках із Галичини, Київщини, Буковини, Західного Полісся. Засвідчено польський мовний вплив, дію українських південно-західних говірок. Виявлені поодинокі приклади фонетичної варіативності, викликані зміною з > і.

Ключові слова: варіативність, фонема, континуація, ікавізм, діалект.

На материале украинских грамот XIV в. исследуется явление вариативности гласных фонем, вызваное континуацией этимологических гласных *o и *e. Зафиксированы написания букв у, ю на месте долгих о, е в новом закрытом слоге, наблюдаемые в письменных памятниках Галичины, Киевщины, Буковины, Западного Полесья. Засвидетельствовано польское речевое воздействие, влияние украинских юго-западных говоров. Обнаружены единичные примеры фонетической вариативности, вызванные изменением з> і.

Ключевые слова: вариативность, фонема, континуация, икавизм, диалект.

The variability phenomenon of vowel phonemes connected with the соntinuation etymological vowels *o and *e is investigated on a material of Ukrainian XIV century letters. Writing of letters y, ю in place of the long о, е in a new closed syllable, which observed in the written records of Galicia, Kiev region, Bucovina, West Polesie is fixed. Polish speech influence, the effect of Ukrainian southwestern dialects is assured. There are found a few examples of phonetic variability caused by changes з > i.

Key words: variability, phoneme, соntinuation, ikavizm, dialect.

Поняття варіативності все ширше проникає в дослідницькі процеси лінгвістики для характеристики мовної змінності, модифікації як результату еволюції у використанні різних мовних засобів на позначення суміжних чи тих самих явищ, для виявлення способу функціонування мовних одиниць у синхронії. Чимало праць українських мовознавців (І. Матвіяса, В. Русанівського, О. Тараненка, В. Юносової, З. Франко та ін.) присвячено встановленню теоретико-методологічних засад варіативності мови загалом. Питання варіативності мовної системи висвітлювали історики мови при аналізі текстів конкретних писемних пам'яток (Д. Гринчишин, В. Мойсієнко, В. Німчук, І. Огієнко, І. Панькевич, І. Чепіга та ін.).

З усього корпусу писемних пам'яток найціннішими джерелами для вивчення української мови є зразки документального письменства, які містять багато ознак живого народного мовлення, адже довільний вибір мовних засобів призводив до появи варіантів староукраїнської літературно-писемної мови на всіх її рівнях. Невпорядкованість української фонетичної системи реалізувалася у грамотах XIV ст., мова яких „ще міцно тримається традиційної літературної мови, цебто основою її є мова болгарська чи церковнослов'янська; але до цієї традиційної основи помалу входять, - дедалі все більше та сміливіше, - живі елементи української мови” [9, с. 117]. Чимало випадків мовних хитань пов'язують із варіативністю у системі голосних фонем, зокрема, із континуацією етимологічних голосних *o та *e.

Явище переходу подовжених етимологічних голосних *o та *e в і у новозакритих складах разом зі зміною і < *м називають у славістиці ікавізмом [7, с. 39]. І. Огієнко вважає цю рису найголовнішою особливістю фонетичної системи української мови [9, с. 253]. Розвиток звука і на місці колишнього *м й етимологічних *o та *e, яким українська мова виразно виділяється серед інших слов'янських, одночасно пов'язує її із спорідненими явищами у полабській, серболужицькій, хорватській, польській та чеській мовах [2, с. 199]. При моделюванні процесу трансформації колишніх етимологічних *o та *e ікавізм розглядають як одну із можливостей елімінації верхньо-середнього піднесення на користь верхнього, ускладнену нейтралізацією протиставлення за лабіалізованістю-нелабіалізованістю [7, с. 43]. Становлення ікавізму в українській мові спричинив занепад слабких редукованих ь і ъ у наступному складі: „витрата голосу, що припадала на вимову зредукованих, внаслідок скорочення останніх і їх подальшого повного занепаду передалася на голосні попереднього складу: волъ > вфл, день > дзн' ” [3, с. 75]. Відтак розвинулося компенсаційне подовження етимологічних голосних *o, *e, квантитавні характеристики яких відрізняються від кількісних ознак секундарних o, e, утворених через вокалізацію сильних редукованих ь і ъ. Початок цих змін учені виводять ще із праслов'янської доби [9, с. 254]. Приклади такого подовження фіксують у писемних джерелах ХІІ-ХІІІ ст. Зокрема, О. Потебня звернув увагу на те, що у галицько-волинських пам'ятках ХІІ ст. перед складом, у якому занепав слабкий редукований, на місці етимологічного *е вживається літера ?, котра чергується з е: пhmь, але пеmи, камhнь, але камени. Вочевидь, літерою ? українські книжники відтворювали довгий е [1, с. 272-273]. Для означення цієї графеми О. Потебня запропонував використовувати поняття „новий ять”, який, на відміну від „старого ятя”», вживався виключно в новозакритих складах [11, с. 388]. До того ж у сучасній українській літературній мові обидва звуки - й *м, й з - представлені тим самим рефлексом і.

Подовження етимологічного о, відображене написанням двох відповідних літер, фіксують пам'ятки ХІІІ ст.: воовьц#, воовчичъ та ін. [3, с. 197]. Пристаємо до думки С. Бернштейна, що явище т. зв. „заміщувального подовження” було добре відоме українській мові, починаючи з найдавніших етапів її розвитку [1, с. 273]. Проте слід зауважити на міркування Ю. Шевельова про використання подвоєних букв у староцерковнослов'янських пам'ятках як орнаментального засобу, тож ним користувалися, вдаючись до правописного штукарства, без жодних на те мовних підстав: каамыкъ - „камінець”, боогоу, съвооимь тощо [11, с. 409]. Щоправда, за спостереженнями ученого, подвоєна літера оо застосовувалася на позначення ф дещо частіше, ніж в інших позиціях, хоч у неконсеквентний спосіб. Подальша континуація етимологічних голосних ф та з в українських говорах могла бути різною, що й зумовило варіативні написання у пам'ятках офіційно-ділового стилю української мови XIV ст.

Невелика кількість мовних хитань представляє зміну подовженого о на у: доброволн? 1388, в Луцьку, Гр XIV, 88 - добровоульно 1366, галицькі землі, Гр XIV, 40; добровы 1378, у Бохурі, Гр XIV, 59 - дуброва 1375, у Смотричі, Гр XIV, 50; прозываемое 1322, в Луцьку, Гр XIV, 21 - прYзвищемъ 1366, галицькі землі, Гр XIV, 40; торговли 1399, у Полоцьку, Гр XIV, 140 - торгувлu 1378, галицькі землі, Гр XIV, 56, а також: селумъ 1361, в Судомирі, Гр XIV, 36.

Рефлекс о > у виявлено у лексемах, запозичених через церковнослов'янське посередництво з грецької мови: на канон? 1378, у Львові, Гр XIV, 61 - оу канунъ 1400, в Городні, Гр XIV, 146; Кундратъ 1400, у Львові, Гр XIV, 144, пор. антропонім Кіндрат, ст. сл. Конъдратъ [ЕСУМ, ІI, 447]; Ларивунъ 1366, галицькі землі, Гр XIV, 40; Радивоунъков? 1366, галицькі землі, Гр XIV, 40, пор. антропонім Радивон [ЕСУМ, V, 101]; попъ Федуть, 1378, галицькі землі, Гр XIV, 58, пор. антропонім Федот [ЕСУМ, VI, 83]. Імовірно, вплив аналогії зміни о - у знаходимо й у відкритих складах: монастыръ 1322, в Луцьку, Гр XIV, 21 - мунастырь 1378, галицькі землі, Гр XIV, 58; поперекъ 1389, у Вільні, Гр XIV, 102 - пуперекъ 1400, у Львові, Гр XIV, 144.

Мабуть, польським впливом можна пояснювати написання у на місці о в запозиченій лексемі епископа 1322, в Луцьку, Гр XIV, 22 - єпискупа 1356, у Переяславлі, Гр XIV, 33, пор. польс. biskup; в антропонімах Тарнувъскии, Бугданъчича, Мжюрувъскии 1390, у Перемишлі, Гр XIV, 104; Мазувшанинъ 1393, у Вишні, Гр XIV, 116 - Мазовшанинъ 1400, у Львові, Гр XIV, 144, а також написання о - ы у словах только 1388, в Луцьку, Гр XIV, 86 - тылько 1389, у Вільні, Гр XIV, 103, пор. пол. tylko. Знаходимо випадок вживання о на місці у в аналізованих пам'ятках: я за то слюбую и хочю дати 1398, в Опатові, Гр XIV, 135 - я слюбою имъ веренъ быти 1400, у Бересті, Гр XIV, 148, який через свою одиничність навряд чи свідчить про зворотній перехід у > о, певніше - про помилку писаря.

Досліджуваний рефлекс у можна вважати деякою мірою проміжним, підтвердження чого знаходимо у В. Мойсієнка, який, проаналізувавши пам'ятковий матеріал XVI-XVII ст., констатував, що між давнім подовженим унаслідок занепаду зредукованого голосним ф та сучасним голосним і мав бути лабіалізований, звужений монофтонг у [5, с. 146]. Приклади написання у на місці *о в новозакритих складах у писемних пам'ятках середньоукраїнської доби незалежно від наголосу дозволяють припускати обов'язкову наявність лабіалізованого монофтонга спочатку непереднього ряду [у] з подальшим пересуненням артикуляції вперед [я] у процесі витворення і [6, с. 44]. Аргументом на користь цього може бути висновок Ю. Шевельова, що голосний у, який виник унаслідок рефлексації ф, відрізнявся від первинного голосного у іншим - слабшим - ступенем огубленості [11, с. 562].

Дещо більша кількість паралельних написань представляє зміну подовженого е на ю: божьемъ 1399, у Полоцьку, Гр XIV, 140 - бж~ьюмъ 1378, галицькі землі, Гр XIV, 58; бж~ьюмъ 1390, у Перемишлі, Гр XIV, 104; во всюмъ потвержаемъ 1322, в Луцьку, Гр XIV, 22 - во всемъ повиноватись 1322, в Луцьку, Гр XIV, 22; грошей 1347, в Ейшишках, Гр XIV, 26 - грошювъ 1378, галицькі землі, Гр XIV, 58; королевъ слуга 1387, не локаліз., Гр XIV, 74 - королювъ маршалок 1361, в Судомирі, Гр XIV, 36; королювъ слуга 1390, у Перемишлі, Гр XIV, 104; королевства 1389, у Судомирі, Гр XIV, 101 - королювства 1361, у Судомирі, Гр XIV, 36; своеи 1398, у Троках, Гр XIV, 138 - своюй 1322, в Луцьку, Гр XIV, 21; своiмъ 1391, у Перемишлі, Гр XIV, 106 - своюмъ 1361, у Судомирі, Гр XIV, 36; слюбуемъ 1388, у Кракові, Гр XIV, 84 - слюбуюмъ 1395, в Сучаві, Гр XIV, 127; а також: королювъскими 1390, у Перемишлі, Гр XIV, 104; Нестюр Цепаревич 1378, галицькі землі, Гр XIV, 58; по нюи^ 1359, галицькі землі, Гр XIV, 34; jб?чюємы 1388, у Кракові, Гр XIV, 84; jб?чюємы 1400, у Львові, Гр XIV, 144; чтюнъ 1398, в Коломиї, Гр XIV, 133, оу Шюлжичювъ 1366, галицькі землі, Гр XIV, 404; у топонімах: Рuшювъско? волости 1386, перемишльські землі, Гр XIV, 72; Стрыюв(ъ) Рог(ъ) 1383, у Полоцьку, Гр XIV, 62. Як зауважує А. Кримський, хронологічно літера ю (замість є) констатується у рукописах паралельно й одночасно з літерою у (замість твердого о), цілком достовірне використання якої, на думку ученого, починається саме у грамотах XIV cт. [4, с. 202з]. Впливом аналогії, напевне, позначені закінчення давального відмінка множини іменників: платилъ iсмь глинарюмъ 1386, у Перемишльській волості, Гр XIV, 74; къ т?мъ дворищюмъ 1390, у Перемишлі, Гр XIV, 104. Континуація подовженого *е викликала троїсте написання займенника: на немъ 1301, у Львові, Гр XIV, 10 - по нюмъ 1301, у Львові, Гр XIV, 9 - по н?мъ 1399, у Львові, Гр XIV, 143.

В українських пам'ятках ділового письменства XIV ст. виявлено приклади фонетичної варіативності, зумовлені зміною з > і, панівною в сучасній українській літературній мові, зокрема, у слові шість і похідних лексемах: шесть 1342 (?), в Городні, Гр XIV, 25 - шисть 1386, перемишльські землі, Гр XIV, 74; шестьдесuт 1361, в Судомирі, Гр XIV, 36 - шистдесuть 1359, галицькі землі, Гр XIV, 34; шистьцuтого 1366, галицькі землі, Гр XIV, 40. Наслідків рефлексації ф > і у грамотах XIV ст. не зафіксовано. Це слід пояснювати тим, що зі значної частини українських земель, визначальних для усвідомлення ікавізму (Наддніпрянщина), точно локалізовані писемні тексти наявні лише від другої половини XVII ст., а з Поділля, де і < *о, найімовірніше, постав уперше, такі точно локалізовані кириличні пам'ятки середньоукраїнської доби взагалі невідомі [6, с. 4], хоча хронологію цієї зміни визначають саме XIV ст., якщо не раніше [8, с. 23].

Написання літер у, ю на місці о, е в новому закритому складі простежують в українських пам'ятках південного походження ще з XIII ст. [3, с. 93], тож досліджуване нами XIV ст. можна потрактовувати як етап послідовного розвитку і продовження цих тенденцій. Території поширення аналізованих явищ визначені на карті (див. Карта 1. Відображення рефлексів *ф та *з у мові українських грамот XIV ст.). Своєрідні осередки змін о > у та е > ю чітко простежуються у Галичині, на суміжних територіях - східних теренах Польщі. Менш послідовно такі вияви фіксуємо у пам'ятках із Київщини, Буковини, Західного Полісся, північно-західних районів Білорусі. Це де в чому підтверджується попередніми висновками Ю. Шевельова, що початково голосні у, ю з о, е були характерні лише для відносно невеликої південно-західної зони, а потім поширилися на всі південноукраїнські діалекти [11, с. 559]. Подібні думки висловив І. Огієнко при дослідженні мови Крехівського Апостола: „…у XIV-ХVII ст. о > у знають пам'ятки з найрізніших місцевостей, - Буковини, Львівщини, Перемишльщини, Полісся, Волині, Поділля, Київщини, Полтавщини та ін., цебто майже з цілої території України. …Не виключено, що писарями по урядових канцеляріях сиділи переважно північно- і західноукраїнці, а коли так, тоді б процесу зміни о на у не можна розтягати на дуже широку територію” [9, с. 255]. Натомість варто дослухатися до твердження В. Розова, що перехід о > у та поява нового ятя - не лише галицько-волинське явище; воно було поширене й на території Чернігова та Сіверщини [10, с. 20].

Тож дослідження мовних хитань, пов'язаних із континуацією етимологічних голосних *o та *e у новозакритому складі, засвідчило зміну подовжених о > у та е > ю в українських грамотах XIV cт., зумовлену дією українських південно-західних говірок, польським мовним впливом. Такі вияви простежуються у писемних пам'ятках із Галичини, Київщини, Буковини, Західного Полісся. Зафіксовані поодинокі приклади фонетичної варіативності, викликані рефлексацією з > і, яка репрезентує процес витворення однієї із моделей ікавізму української літературної мови.

Размещено на http://www.allbest.ru/

варіативність голосний фонема граматика

Список використаної літератури

1. Бернштейн С. Б. Сравнительная грамматика славянских языков: учебник / С. Б. Бернштейн. - 2-е изд. - М. : Наука, 2005. - 352 с.

2. Воронич Г. В. Ікавізм / Г. В. Воронич // Українська мова. Енциклопедія / рекол. : В. М. Русанівський, О. О. Тараненко, М. П. Зяблюк та ін. - К. : Українська енциклопедія, 2000. - 752 с.

3. Жовтобрюх М. А. Історична граматика української мови / М. А. Жовтобрюх, О. Т. Волох, С. П. Самійленко, І. І. Слинько. - К.: Наукова думка, 1980. - 319 с.

4. Крымскій А. Украинская граматика. Научно-практический курсъ сознательного изучения центрально-украинской р?чи, осв?щенный указаними на важн?йшие моменты изъ истории развития малорускаго язика начиная съ ХІ в?ка, особенно изъ истории нар?чия восточно-малорусскаго (л?тописнаго киево-чернигово-переяславскаго) / А. Крымскій. - Т. І. Вып. 1. - М., 1907. - 545 с.

5. Мойсієнко В. М. Північне наріччя української мови в XVI-XVII ст. Фонетика: дис. ... докт. філол. наук: 10.02.01 - українська мова / В. М. Мойсієнко. - Житомир, 2006. - 441 с.

6. Мойсієнко В. М. Про південноукраїнський ікавізм та поліські дифтонги : монографія / В. М. Мойсієнко. - Житомир: вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2007. - 94 с.

7. Назарова Т. В. К проблеме украинского икавизма / Т. В. Назарова // Вопросы языкознания. - 1971. - № 2. - С. 39-52.

8. Огієнко І. Українська Житомирська Євангелія 1571 року / І. Огієнко. - Благодійне видавництво „Українська автокефальна церква”, 1922. - 72 с.

9. Огієнко І. Українська літературна мова XVI століття і Крехівський „Апостол” 1560 року / І. Огієнко. - Варшава: Друкарня синодальна, 1930. - Т. 1. - 520 с.; Т. 2. - 192 с.

10. Розов В. А. Значение грамот XIV-XV вв. для истории малорусского языка / В. А. Розов // Университетские известия Киевского университета. - Т. 47. - 1907. - № 5. - С. 1-20.

11. Шевельов Ю. Історична фонологія української мови / Ю. Шевельов. - Х.: Акта, 2002. - 1054 с.

Размещено на Allbest.ru