Сакральний компонент в епістолярній поведінці Т. Шевченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сакральний компонент в епістолярній поведінці Т. Шевченка

В останні десятиліття україністика збагатилася низкою досліджень епістолярної спадщини тих українців, чиї постаті нині називаємо знаковими в розвитку вітчизняної науки, культури чи мистецтва. Це переважно праці літературознавчого характеру М. Коцюбинської, С. Кіраля, Ж. Ляхової, В. Пустовітта ін.

Активно досліджують мову листів і мовознавці, що відображено, зокрема, у працях С. Богдан, Т. Космеди, М. Мозера, Н. Піддубної, Р. Трифонова та ін., які присвячені вивченню епістолярної поведінки Л. Боровиковського, Є. Гребінки, Т. Шевченка, Ю. Федьковича, В. Стефаника, І. Франка, П. Тичини, В. Стуса, К. Білокур, А. Шептицького, В. Сімовича, Лесі Українки, С. Руданського та ін. Така зацікавленість у дослідженні епістолярію цілком умотивована, адже, як влучно підкреслила М. Коцюбинська, листи - це «інтелектуальний продукт особливого роду», це «своєрідний синтез ratio й emotio. Явище межове - на зіткненні різних аспектів і «жанрів» людської поведінки, різних рівнів самоусвідомлення людини. Від здійснення суто житейських «приземлених» комунікативних функцій - до самоцінних виявів духу. <…> Сповнені неповторного аромату (епохи, середовища, людської індивідуальності), багатозначні, непередбачувані, як кожне поліфункціональне межове явище, що живиться від різних джерел і виборює своє - осібне - місце в царині людського духу» [4, с. 11-12].

Листи є неоціненним джерелом для низки лінгвістичних дисциплін, оскільки епістолярій дає безцінний матеріал для дослідження мовної поведінки тієї чи тієї людини, характеризує постать як мовну особистість, розкриває чинники її становлення, показує вплив на неї мовного колективу й, відповідно, певної мовної особистості на мовний колектив. Дослідники зазначають: «Для науковця особливим постає відношення мовна особистість ^ мовний колектив, де перша завжди підпорядкована активному впливу останнього, хоча необхідно враховувати і зворотну дію, оскільки активна особистість з її мовним потенціалом істотно впливає на загальномовну стихію колективу. <…> Більше того, інколи мовні особистості встановлюють мовні пріоритети, мовні цінності не тільки в мовному колективі, а й загальнонародні ^ загальнонаціональні. Підтвердженням цього є, наприклад, функційний статус мовних особистостей Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Івана Франка, Вука Караджича, Олександра Пушкіна, Юліуша Словацького та ін.» [2, с. 24].

Отже, мова листів Т. Шевченка хоч неодноразово й була у фокусі наукових досліджень, однак її вивчення досі залишається актуальним, оскільки містить інформацію про його мовну поведінку, про нього як про самобутню мовну особистість. Важко не погодитися із С. Єфремовим, який у передмові до «Листування Тараса Шевченка» влучно зазначив: «Історію свого життя власними словами розповідає він окремим людям і шматочками у своїх листах. Простота і щирість тону, ясний розум і надзвичайна глибина та благородство натури - ось справжній образ Шевченка, як він показується з цих документів. Легко, природно, сам того не помічаючи, несе він свою геніальність і осяває нею сотні людей, що мали щастя бути з ним у листових зносинах.<…> Геніальна простота його імпонує, скоряє людей, осяває їх своїм промінням, - і вони це почувають і немов сами до його підтягаються, коли до його пишуть. Шевченкове листування - така книга, що й досі захоплює і хвилює читача тим щиро-людським елементом, яким так густо ції сторінки оповито» [6, с. 43]. Одним із засобів створення таких «щиро-людських елементів» у листах є сакральні мовноетикетні формули, що їх поет увібрав з уст свого народу.

Метою цієї розвідки є дослідження особливостей уживання українських сакральних мовноетикетних формул в епістолярії Т. Шевченка як вияву релігійності українського народу загалом і самого поета як релігійної особистості зокрема.

При читанні епістолярію Кобзаря одразу впадає в око велика кількість ужитих лексичних одиниць, що належать до релігійної лексики, тобто лексики, що позначає релігійні поняття, стосується релігійних обрядів, свят, осіб, що проводять ці обряди, тощо. Безперечно, певна частина цього лексичного шару вжита Т. Шевченком у складі вигуків - традиційних мовленнєвих етикетних формул, що, за Д. Овсянико-Куликовським, часто мотивовані соціальними почуттями, зокрема почуттям релігійності [7, с. 43]. Такі вигуки передусім функціюють у релігійних актах мовлення (молитвах, заклинаннях, замовляннях тощо) і на противагу багатозначним первинним вигукам, як зазначає Т. Космеда, «виражають, як правило, позитивні емоції (вони вміщують компонент Боже! Господи!) або негативні (порівн. До біса! Чорта з два! Чорт забери! Що за чорт! Дідько! Дідько його знає! та інші)» [3, с. 86].

Хоча й вигуки, мотивовані релігійним почуттям, також можуть бути багатозначними і застосовуються в різних життєвих ситуаціях, напр.: Бог дасть (Дасть Бог) - уживається як: а) підбадьорення; б) відмова тому, хто просить що-небудь (у цьому значенні використовують також синонімічний вираз Бог заплатить); Бог з тобою (з вами) - уживається: а) на означення здивування, заперечення, докору тощо; б) як заспокоєння у значенні «не треба (гніватися, сердитись, плакати, робити необдумані вчинки»); Борони (боронь) Боже!; Крий Боже!; Не дай Боже! (Не дай Бог!); Не приведи Боже!; Нехай (хай) Бог боронить (милує)! - слугують для вираження небажаності, заперечення чого-небудь; Слава Богові (Богу) - у значенні: а) присудка - добре, гаразд; б) вставних слів - нівроку, далебі, як видно [10].

Ім'я Ісуса Христа порівняно нечасто трапляється у вигукових формулах як у мовленнєвому етикеті українців, так, відповідно, і в листах Т. Шевченка. Зокрема, уживається як початкова формула усталеного ситуативно обмеженого великоднього вітання: «Христос воскресе! Друже мій єдиний! Поки Христа дочекаються, то я тим часом допишу оцей нікчемний лист» [6, с. 119].

Однак інші найменування Всевишнього вживаються набагато частіше у складі усталених формул як наполегливе прохання зробити щось: «Не здивуйте, Бога ради, що на такому клаптикові пишу до вас, бо в цьому божому краї папір почтовий навдивовижу» [6, с. 32]; «Ще ось що: напишіть мені швиденько, в ім'я Боже, що робиться в самих воскресних школах?» [6, с. 249], що часто передують власне проханню (Бога для, Бога ради, ради Бога (ради самого Бога), ради самого Бога и всех святих его): <…>ради великого Бога, й високого неба, і широкого моря, не сердьтеся на мене» [6, с. 57]; «<…>та бога ради напишіть що-небудь про В. N. <.>» [6, с. 80].

Моделюючи мовленнєвий жанр вибачення, Тарас Шевченко включає в нього елементи комунікативного жанру прохання, поєднуючи при цьому «дві опорні лексеми» [1, с. 43]: «Во ім'я Господа, вибачайте мені за те, що я вам пишу тепер коротенько, бо ніколи» [6, с. 250]; «Подякуйте і ви за мене Ілію Івановича - за його благородную щедроту! А мені, Бога для, вибачайте!» [6, с. 99]; «Во имя господнє, вибачайте мені за те, що я вам пишу коротенько» [6, с. 250].

Більшість типових узуальних народнорозмовних побажань у листах Т. Шевченка створена на основі опорних лексем Бог або Господь (нехай Бог помагає, нехай Бог пошле, дай Бог (Боже), пошли Господи та ін.), оскільки «здійснення побажань на переконання Шевченка, є благодаттю і милістю Божою» [1, с. 45], що, як видається, підтверджує глибоку релігійність Т. Шевченка: «Нехай тобі Бог помагає на все добре» [6, с. 107]; «Нехай вам Бог пошле того, чого ви самі собі просите» [6, с. 107]; «Дай Бог ему всего того, чего он сам себе желает, а нам с тобою дай Боже еще раз увидеться в этой жизни» [6, с. 116]; «<…>пошли вам, Господи, силу и долголетие <…>» [6, с. 137] та ін. Подекуди побажання поєднується з інтенцією прохання, напр.: «Іноді побажальний вираз є частиною складнопідрядного речення, головна частина якого представлена формулою прохання» [1, с. 46], напр.: «Молюся богу, щоб послав здоров'я Надії Дмитрівні і радість всьому дому вашому» [6, с. 87], порівн.: «…молю господа о ниспослании вам всех благ» [6, с. 92]; «молю господа милосердного послать тобі долголетие и здоров'я, на славу нашої преславної України» [6, с. 191] чи подяки за прихильне ставлення до нього: «Нехай вас бог так не забуде, як ви не забули, не покинули мене, безталанного на чужині в неволі» [6, с. 167].

Частотними в листах Т. Шевченка є етикетні вирази Бог з ним, Бог їм звидить, Бог йому суддя, так Богу угодно, що вживаються як утішання, примирення, згода: «Как живописца я его не знаю, а как человек он дрянь, это я знаю; но Бог с ним» [6, с. 126]; «Зовуть мене ентузіастом, сіреч дурнем. Бог їм звидить. Нехай я буду і мужицький поет, аби тілько поет, то мені більшого й не треба» [6, с. 63]; «Грешно так оскорблять бескорыстное непорочное искусство. Бог ему Судия» [6, с. 206]; «Что делать, так угодно Богу. Видно, я мало терпел в моей жизни» [6, с. 78]; «<…>и вообразите мою муку: хуже казарм, а эти люди (да простит им Бог) с большой претензией на образование и знание приличий, потому что некоторые из них из Западной России» [6, с. 107].

Як і прийнято у традиційній комунікації українців, присягаючись, намагаючись переконати свого адресата в тому, що все, сказане ним, правда, Т. Шевченко вживає вигуки-божіння їй-богу, єй же богу, що їх «мовці використовують, переважно для підтвердження власного вислову, особливо тоді, коли співрозмовник сумнівається в почутому. Це - мовленнєві фрази, які не потребують, щоб хтось на них відповідав, хоча звернені до конкретної особи» [18, с. 156], напр.: «Коли не зберу грошей, щоб поїхати за границю, то зберу так, щоб приїхати в Академію, бо, їй-богу, хочеться вчиться» [6, с. 78]; «Яка це тобі сорока-брехуха на хвості принесла, що я тут нічого не роблю, тільки бенкетую. Брехня, єй же богу, брехня» [6, с. 198].

На нашу думку, «активне використання в листах Т. Шевченка фразеологізованих, переважно вигукових, звернень до Божої сили певною мірою зумовлене тенденцією до писемного фіксування «живої» народної мови, прагненням максимально інтимізувати епістолярне спілкування» [8, с. 100] й одночасно вираженням глибокої пошани до Бога, сприйняття його як найвищої сили.

Так, часто вживаними є вигуки Боже, Боже мій, Господи, що передають різні емоційні й, на відміну від релігійних мовленнєвих актів, переважно негативні стани, а саме: відчаю, емоційного страждання, розчарування, порівн.: «Но, Боже, как жалко я занимаюсь этим новым для меня искусством: в казарме, где помещается полная рота солдат; а про модель и говорить нечего» [6, с. 111]; «<…> я страшно мучуся, бо мені запрещено писать і рисовать, а ночі, ночі! Господи, які страшні та довгі!… та ще й у казармах» [6, с. 80]; «Боже мій! Боже мій! Який тяжкий та довгий рік!» [6, с. 86]; «Перейшов я двічі всю Киргизкую степ аж до Оральського моря, плавав по йому два літа, Господи яке погане! Аж бридко згадувать!» та ін. Однак у листах Т. Шевченко вживає також і для вираження позитивних емоцій, захвату, порівн.: «<…> я с ним повел только вечер, т.е. несколько часов, самых прекрасных часов, каких я уже давно не знаю. Мы с ним говорили, говорили и, Боже мой, о чем мы с ним не переговорили!» [6, с. 108].

Подекуди ці вирази вживаються як риторичні звертання, апелювання до Всевишнього, порівн.: «<…>о Господи! Удесятери мои муки, но не отнимай надежды на часы и слезы, которые ты мне ниспослал чрез своего ангела!» [6, с. 66].

Для вираження небажаності, заперечення, застереження Т. Шевченко активно використовує традиційні божіння-побажання крий боже та божіння-застереження не допусти Господи, спаси Господи, порівн.: «<…>нікому в світі я тепер так не завидую, як малярам і Глафірі Івановні, а може, вона покинула, крий боже, малювать!» [6, с. 84]; «<…> с отходом моим в степь я должен буду опять прекратить переписку с вами и, может быть, на много лет - а может быть, и навсегда! Не допусти Господи» [6, с. 92]; «Можете ли вы что-нибудь написать, чтобы мне было не по сердцу? Спаси вас, Господи, от таких мыслей!» [6, с. 131] та ін.

Як і прийнято в українській лінгвокультурі, з метою застереження Т. Шевченко використовує традиційні етикетні формули крий мати Божа, крий мати Господня, що є вербалізацією християнських уявлень про Богоматір як заступницю й покровительку, яка захищає християн, покриваючи їх своїм омофором, порівн.: «Чи не сердилися ви на мене часом? або, крий мати божа, чи не забули мене безталанного?» [6, с. 87]; «<…> давно ми не бачились, та не знаю, чи й побачимося швидко, а може, й ніколи. Крий мати Господня!» [6, с. 93].

Традиційним є й використання вигуку Бог (святий) (його, їх) знає, що є своєрідним маркером невпевненості у висловлюваному, припущення, порівн.: «А тим часом старіюсь, і постоянно болію, Бог его знает, от чего это? Должно быть, з нудьги та неволі» [6, с. 113]; «Ясам хотел писать ему, да боюсь: Бог его знает, может бать он еще и рассердился, что как, дескать, смел солдат себе позволить то и то…» [6, с. 102].; «Сам не писав нічого, бо мені було заказано писать. А тепер уже і Бог святий знає, чи напишу що-небудь путнє» [6, с. 164]. Однак вираз тільки Бог (святий) знає вживається для висловлення вищого рівня переживання певної емоції, напр.: «<…> то напишіть до мене хоч стрічечку, бо тілько бог святий знає, як я радію, коли дійде до мене хоч одно ваше слово з моєї бідної країни» [6, с. 87].

Для підбадьорення, омовлення надії на Божу допомогу в листах уживаються традиційні для української лінгвокультури вирази як дасть Господь (милосердний): «Як дасть Бог, дождуся з корпусного штабу отпуску, то думаю навпростець через Астрахань ушкварить на Чорноморію. <… > Як дасть Господь милосердний, приїду сам на Січ, то, може, ще який-небудь привезу тобі гостинець» [6, с. 163]; а вигукові формули дякувати Богу, слава Богу виражають схвалення, вербалізаціяю почуття втіхи, задоволення кимось або чимось: «У нас, благодарить Бога, снігу і не видно було» [6, с. 119]; «<…> ревматизм, цингу перетерпів, слава Богу, а тепер зуби і очі так болять, що не знаю, де дітись» [6, с. 83].

Складником українського мовленнєвого етикету можна вважати й мовленнєві формули на зразок: як (що) Бог навчить, як Бог на розум (на мисль) пошле (положе) - «як вийде, як хтось уважає за потрібне», що їх неодноразово використовує Т. Шевченко в листах, які містять прохання: «Мені самому здається, що лучче взять на посесію; а тим часом роби, як тебе Бог навчить, якщо треба буде грошей, то пиши» [6, с. 230]; «<…>а на папері тім пишіть вже ви, що знаєте і що вам Бог на розум пошле» [6, с. 222]; «Зробіть, як знаєте і як вам Бог на розум положе» [6, с. 228]; «Делайте как вам Бог на мисль положит» [6, с. 227], а також вирази як Бог дасть - «як буде, так і буде», напр.: «Деньжонок теперь уже накопилось столько, что безбідно можно прожить года три за границею, а там что Бог даст» [6, с. 201] та ін.

Присудкове слово дастьбі є композитоїдом, що етимологічно пов'язаний із виразом Бог дасть, і в українській мові вживається: 1) у значенні відмови в чому-небудь або 2) заперечення, відсутності чого-небудь [9, т. 2, с. 214]. Саме із значенням «заперечення, відсутність чого-небудь» використовує цей етикетний вираз Т. Шевченко: «Послав би вам грошей на все сіє, так дастьбі, до шеляга пропали» [6, с. 80]. Етимологічно пов'язану зі словом Бог частку бодай Кобзар спорадично використовував для вираження сповненого іронії й виразної експресії «антипобажання», наприклад: «Гуляю! Бодай нікому не довелося так гуляти. А що маємо робить!» [6, с. 77]; «Бодай і ворогові моєму лютому не довелося так каратись, як я тепер караюсь» [6, с. 80]. Однак, як підкреслює С. Богдан, «на противагу прокльонам, за формою до яких подібні такі вирази, їхнє змістове наповнення позитивне» [1, с. 47].

Традиційно пейоративну конотацію мають усталені вирази бодай вони переказилися, бодай він здох, бодай йому і в пеклі добра не було. Етимологічно пов'язану зі словом Бог частку бодай Кобзар спорадично використовував для висловлення крайнього невдоволення чиєюсь поведінкою, порівн.: «<…> скрізь був і все плакав, сплюндрували нашу Україну, катової віри, німота з москалями; - бодай вони переказилися» [6, с. 70]. Вони поодиноко трапляються в епістолярії Т. Шевченка, зокрема, в листі до Я. Кухаренка, але стосуються невідомого чорноморця, що дав Т. Шевченкові неправдиву інформацію про смерть його друга-адресата. Як зазначила С. Богдан, «функціонування таких одиниць у листах Шевченка факультативне» [1, с. 47].

Значна кількість наведених вище вигукових формул-божінь засвідчує прадавнє антропологічне сприйняття українцями Бога, що має язичницьке коріння [5, с. 5].

Отже, у наведених мовноетикетних формулах відображено таку етноментальну особливість українців, як релігійність, що її з молоком матері всотував Кобзар. Активне використання в листах фразеологізованих, переважно вигукових, звернень до Божої сили певною мірою зумовлене тенденцією до писемного фіксування «живої» народної мови, прагненням максимально інтимізувати епістолярне спілкування. Перспективним видається дослідження інших сакралізмів у листах Т. Шевченка, більшість із яких він сприймає як прецедентні, позначені глибоким символізмом, відповідно, їхнє використання уможливлює передачу сокровенних особистих переживань.

Список використаної літератури

сакральний релігійний епістолярій шевченко

1. Богдан С.К. Епістолярна поведінка українців у ХІХ - ХХ ст.: навч. посіб. / С.К. Богдан. - Луцьк: Вежа-Друк, 2013. - 272 с.

2. Загнітко А. Теорія сучасної лінгвоперсонології: рівні й категорії / А. Загнітко, Н. Загнітко // Stadia ukrainica posnaniensia. Zesyt IV [red. naukowy Tetiana Kosmeda]. - Poznan, 2016. - С. 23-32.

3. Космеда Т. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики: [моногр.] / Т. Космеда. - Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2000. - 349, [1] с.

4. Коцюбинська М.Х. Листи і люди: роздуми про епістолярну творчість / М. Коцюбинська. - К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2009. - 584 с.

5. Кузь Г.Т. Вигукові фразеологізми української мови: етнолінгвістичний та функціональний аспекти:

автореферат дис канд. філол. наук: 10.02.01 - укр. мова / Г.Т. Кузь. - Івано-Франківськ, 2000. - 19 с.

6. Листування Тараса Шевченка / за ред. С. Єфремова. - Репр. вид. - Черкаси: Брама - Україна, 2013. - 1056 с.

7. Овсянико-Куликовский Д.Н. Введение в ненаписанную книгу по психологи умственного творчества (научно-философского и художественного) / Д.Н. Овсянико-Куликовский // Овсянико-Куликовский Д.Н. Литературно-критические работы: в 2 т. - М.: Худ. лит., 1989. - Т. 1. - С. 8-50.

8. Піддубна Н.В. Вербалізація релігійних почуттів у листах Тараса Шевченка / Н.В. Піддубна // Лінгвістичні дослідження: [зб. наук. праць. - Х.: ХНПУ ім. Г.С. Сковороди, 2015. - Вип. 39. - С. 97-103.

9. Спілкування християн у стандартних етикетних ситуаціях [Електронний ресурс] // Дивен світ: [сайт]. - Режим доступу: http://old.dyvensvit.org/library/3545.html.

Размещено на Allbest.ru