Співвідношення термінів на позначення системи мовних засобів письменника

Размещено на http://www.allbest.ru/

СПІВВІДНОШЕННЯ ТЕРМІНІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ СИСТЕМИ МОВНИХ ЗАСОБІВ ПИСЬМЕННИКА

E-mail: jdanchevska@gmail.com

Калымон Ю. О. Соотношение терминов на обозначение системы языковых средств писателя.

ідіолект стиль індивідуальний письменник

Аннотация

В статье рассмотрены и проанализированы основные подходы к проблематике изучения и различения терминов для обозначения системы языковых средств писателя: идиолект, индивидуальный стиль, идиостиль - в исследованиях украинских и зарубежных ученых. Определены общие и отличительные черты этих понятий, обозначены основные методы изучения идиолекта писателя как объекта лингвистического и литературоведческого анализа, а также перспективные направления исследований.

Kalymon Yu. O. The ratio of terms designating the system of writer's language means.

Summary

The objects of the study are the terms denoting the system of a writer's language means. The background of the article is determined by the lack of uniform definition and understanding of the topic both by foreign and Ukrainian researchers.

У статті розглянуто та проаналізовано основні підходи до проблематики вивчення та розрізнення термінів на позначення системи мовних засобів письменника: ідіолект, індивідуальний стиль, ідіостиль - у дослідженнях українських та зарубіжних науковців. Визначено спільні та відмінні риси цих понять, окреслено основні методи вивчення ідіолекту письменника як об'єкта лінгвістичного та літературознавчого аналізу, а також перспективні напрямки досліджень.

Ключові слова: ідіолект, індивідуальний стиль, ідіостиль, теорія, лінгвістика, літературознавство.

Поняття ідіостиль, індивідуальний стиль та ідіолект, які характеризуються по-різному і, як результат, потрапляють у різні ряди співвідношень з такими поняттями, як «мова», «текст» та «мовна особистість», вже тривалий час є центральними проблемами лінгвістичних досліджень. Це пов'язано з підвищенням уваги до індивідуальної мовної творчості, мовної картини світу.

Варто зазначити, що поняття ідіолекту давно відоме у лінгвістиці, хоча продовжує бути предметом дискусій. Відсутність зацікавленості у дослідженні ідіолекту можна прослідкувати на двох рівнях: емпіричному - через складнощі з отриманням відповідних даних, та теоретичному - увага була зосереджена на загальному, а не конкретному. Мовознавці були більш зацікавлені в дослідженнях мови, що ведуть до абстракції та ідеалізації, які вилучають індивідуальне мовлення із кола своїх зацікавлень. Багато видатних лінгвістів свого часу заперечували існування ідіолекту. Детальніше цю проблематику було розглянуто нами у попередньому дослідженні [4, с. 226].

Загалом ідіолект окреслюють як щось притаманне будь-якій людині. Як зазначає Ф. Бацевич, «кожний носій мови є одночасно носієм культури, тому мовні знаки мають здатність виконувати функцію знаків культури і слугують засобами представлення культурно-національної ментальності носіїв мови» [2, с. 252]. Вітчизняні науковці більш схильні розглядати ідіолект у контексті аналізу творчості письменників, водночас ототожнюючи його з індивідуальним стилем.

До питання розмежування та уточнення понять ідіостиль, індивідуальний стиль та ідіолект зверталося багато українських дослідників. Складність підходу до проблеми вивчення мови художньої літератури, зокрема індивідуального стилю, пояснює специфічність самого предмета дослідження, його суміжне місце на перетині двох наук: мовознавства й літературознавства, оскільки предметом дослідження й аспектами вивчення тексту в мовознавстві є сукупність мовностилістичних одиниць, а в літературознавстві - вираження художнього, експресивного, образного мовлення. Загалом, як зазначено нами у попередньому дослідженні, провідною думкою усіх розвідок є паралельне співіснування понять ідіостилю та індивідуального стилю, надання їм синонімічного значення та їх відмінність від власне ідіолекту [4, с. 228].

В українській лінгвостилістиці традиційним є ототожнення термінів індивідуальний стиль та ідіолект, на що вказує також Л. Коткова, посилаючись на праці С. Єрмоленко і Л. Мацько, які кваліфікують це поняття як «сукупність мовновиразових засобів, які виконують естетичну функцію і вирізняють мову окремого письменника з-поміж інших» або ж як «системність виразових засобів мови окремого письменника, діяча культури чи іншого індивіда, яка вирізняє, виділяє його мову серед інших мовців» [7, с. 26]. На думку Н. Сологуб, досліджуючи мовні особливості індивідуального стилю письменника, слід враховувати той факт, що «мова художнього стилю постає не як сукупність мовних засобів окремих рівнів і не як атомарний набір тропів, а як художня цілісність, як текст, яким «диригує» особистість автора, його світогляд. Це той кут зору на світ, під яким письменник здійснює художнє осягнення дійсності» [11, с. 36-37].

Вивчення будь-якого художнього тексту, мови певного письменника на сучасному етапі розвитку лінгвістики передбачає визначення таких понять, як ідіолект та ідіостиль. Тут складнощі пов'язані з тим, що ці поняття трактують неоднозначно. У «Літературознавчій енциклопедії» поняття ідіолект співвідносять із поняттям ідіостиль: «Ідіолект - мовна практика окремого носія певної мови, пов'язана з професією, походженням, етнічними особливостями, культурою, віком тощо; втілена у художньому слові неповторна специфіка світобачення його таланту в сукупності мовно-виражальних засобів, що виконують естетичну функцію, виявляють відмінні ознаки дискурсу певної творчої індивідуальності порівняно з іншою. Характер ідіолекту засвідчує співвідношення загальних та особливих ознак у структурах сформованої митцем художньої мовної моделі, в якій закодована його іманентно креативна сутність, зафіксований високий ступінь «спорідненої діяльності». На ідіолект можуть впливати інтроспективні або екстраспективні нахили письменника, його рівень культури та обдарованості, естетичний смак, тип світобачення» [8, с. 405]. Ідіостиль - індивідуальний стиль, у якому виразні мовні утворення формують своєрідну систему, набувають неповторного емоційно- експресивного забарвлення. Ідіостиль співвідноситься з ідіолектом [8, с. 406].

У «Словнику лінгвістичних термінів» О. Ахманової ідіостилем називають «...сукупність основних стильових елементів, що характеризують твори письменника у певний період його творчості або творчий доробок автора загалом» [1, с. 455-456]. Енциклопедія «Українська мова» визначає індивідуальний стиль та ідіолект як «.сукупність мовно-виражальних засобів, які виконують естетичну функцію і вирізняють мову окремого письменника з-поміж інших; своєрідність мови окремого індивіда. Це поняття насамперед стосується стилю майстра слова, письменника. Стиль індивідуальний залежить від творчої індивідуальності автора, його світосприймання та світовідчуття, ставлення до явищ навколишньої дійсності та оцінки їх. Хоч письменник і користується загальновживаною мовою, проте його індивідуальне світосприймання, психологія мовотворчості зумовлюють витворення особливого мовного світу» [12, с. 653].

На думку М. Федотової, термін ідіостиль також можна ототожнювати із терміном ідіолект, відмінності між ними вона вбачає у тому, що ідіолект - «це сукупність формальних та стилістичних особливостей, які властиві мовленню окремого носія певної мови..., реалізації мови вустами індивіда..., єдина мовна реальність, доступна для спостереження», а ідіостиль - «індивідуальна манера, спосіб, яким здійснено певний мовленнєвий акт чи твір, у т. ч. і літературно-художній., який передбачає індивідуальний відбір та комбінацію мовних засобів». Загалом, як стверджує М. Федотова, можна виокремити два принципи розрізнення цих понять - ранній, пов'язаний із працями В. Щерби, В. Виноградова, Г. Винокура, де ідіостиль трактують як гіпонім, а ідіолект - як гіперонім, та пізній - пов'язаний із генеративною граматикою, де «вони співвідносяться як поверхневі та глибинні структури пари «зміст - текст» чи тріади «тема - прийоми вираження - текст». Згідно із другим принципом, «мовні фактори, які утворюють ідіолект, сягають корінням мовної пам'яті автора та зводяться до ієрархічної системи інваріантів, які становлять . ідіостиль автора» [13, с. 222-223].

Загалом у мовознавстві наявні різні теорії вивчення індивідуального стилю письменника. Т. Кедич виокремлює лінгвофілософську, психолінгвістичну, структурну та герменевтичну теорії [5]. Лінгвофілософська бере початок з лінгвістики В. фон Гумбольдта. Твердження мовознавця про те, що «мова - це дух народу» та носій «сили національного духу» народу, передбачають дослідження виявів цієї духовності у творах видатних діячів культури цього народу [5, с. 9].

Представником психолінгвістичної теорії, де центральним є співвіднесення мовного світу й психологічного типу особистості, був О. Потебня. На його думку, індивідуальний стиль «.не лише засіб виразу думки, а й індивідуальний спосіб її перетворення» [10, с. 34]. Із розвитком психолінгвістики у другій половині ХХ ст. поглибився інтерес науковців до питання про співвіднесення мовного світу і психічного світу письменника.

Структурна теорія побудована на внутрішніх і зовнішніх зв'язках об'єкта. Основною структурою в індивідуальному художньому тексті є авторська модель світу. Ю. Лотман зазначає, що одним із принципів структурного аналізу є «думка про літературний твір як про неподільне ціле». Науковець наголошує: «Для розуміння художнього тексту недостатньо покладатися лише на власне «відчуття мови», оскільки вивчати мову поета (письменника) потрібно як чужоземну, у якій зв'язок слів за стилем (або навіть за звуком) може означати більше, ніж за словниковим значенням» і «.щобільше не індивідуальних зв'язків є в художньому тексті, то він буде індивідуальнішим» [9, с. 11, 23-25].

В основу герменевтичної теорії була покладена концепція декодування художнього тексту, зокрема щодо його змістових частин, а індивідуальний стиль письменника досліджують через такі поняття, як індивідуальна свідомість, світобачення письменника, художньо-мовна картина світу, антропоцентричність. Індивідуальна художньо-мовна картина світу є особливістю естетичного сприйняття дійсності через взаємодію кількох чинників: виокремлення стильової домінанти художнього тексту, поява з національної мови та її словника, що відображає народнопоетичне осягнення людиною світу й формується під впливом традицій художнього мовлення з його естетичною настановою, співвіднесенням між ідіостилем письменника й нормами загальнонародної мови, стильової концепції епохи [5, с. 9-10].

Парадигма мовознавчих студій змінювала пріоритети протягом різних епох, проте зараз актуальності набули антропоцентричні аспекти вивчення мовних явищ у межах когнітивної лінгвістики, про що свідчить зростаюча кількість розвідок, присвячених дослідженню ідіолекту окремої людини. Без розуміння авторського стилю неможливо визначити своєрідність художнього твору, встановити особливості його мовної структури. За твердженням В. Виноградова, а також Н. Шведової, «автор, як представник своєї епохи, свого суспільства, свого соціального середовища, включений у рух соціально-політичного і культурного життя народу», а «мова письменника містить безпосередні свідчення тих випадків слововживань, які в певний момент життя мови були поширені в окремих стилях мови,. проте з тих чи тих причин зникли з мови. У тій чи тій формі відображаючи недовговічне, іноді випадкове, мова письменника зберігає для нащадків сліди живого мовного руху;. вона є єдиною ділянкою письмової мови, у якій, із певною стилістичною метою, письмова літературна мова взаємодіє з територіальними діалектами і класовими жаргонами». Становлення антропоцентричної парадигми сприяє і вивченню ідіостилю письменника за допомогою різних підходів та методик [3, с. 34].

Актуальність застосування лінгвокогнітивного підходу підкреслюють у своїх дослідженнях

О. Костецька, Н. Єсипенко, А. Підгорна та ін., а текст все частіше трактують як лінгвістичне явище, водночас розкриваючи семантичні особливості ідіостилю письменника в новому ракурсі, що дозволяє обґрунтувати авторський відбір мовних засобів, оскільки в художньому творі матеріалізується мовна картина світу автора як представника певної лінгвокультурної спільноти на певному часовому зрізі (що перегукується із вищезгаданими твердженнями В. Виноградова, Н. Шведової, Ф. Бацевича). [7, с. 197].

Окрім лінгвокогнітивного, у сучасному мовознавстві О. Костецька виокремлює також лінгвокультурологічний підхід до вивчення ідіолекту письменника. Насамперед це зумовлено тим, що такий підхід сприяє розумінню культурних орієнтирів етносу крізь призму мовної канви твору, в якій зашифровано національно орієнтовану та культурну інформацію. Особливу увагу тут дослідники приділяють етнографізмам як знакам культури, відзначеним національно-культурним компонентом; безеквівалентній лексиці, яка утворює своєрідний згорнутий текст, що може розглядатися як мовно- культурне явище; традиційним фразеологізмам, у яких відзначають національно-культурний колорит; метафорам та епітетам, оскільки вони відбивають традиційну картину світу, зафіксовану в свідомості етносу [6, с. 198].

Деякі дослідники зосереджують увагу на кількісному та якісному підходах до аналізу літературного надбання письменника, яке пропонують розглядати і як факт мови, і як факт мистецтва. Новітніми методами дослідження особливостей авторського стилю вважають квантитативні та статистичні методи, які набувають популярності з розвитком комп'ютерних технологій, корпусів текстів та програмного забезпечення, здатного опрацьовувати значні об'єми даних та аналізувати їх відповідно до запитів дослідника [3, с. 34]. Кількісний підхід полягає в аналізі одиниць різних рівнів мовної структури (фонетичного, морфологічного, лексичного та синтаксичного), їх частотності й розподілу в тексті, а якісний - у встановленні закономірностей функціонування цих елементів мовної структури в контексті.

У підсумку відзначимо, що із середини минулого століття постала необхідність комплексного підходу до аналізу художнього твору, який передбачає злиття лінгвістичних і літературознавчих методів, а розвиток новітніх комп'ютерних технологій та програмного забезпечення лише сприяє цьому процесу.

Отже, поняття ідіолекту, ідіостилю та індивідуального стилю пройшли довгий шлях становлення як одні зі стрижневих об'єктів літературознавчих та лінгвістичних досліджень, ставши невід'ємною частиною сучасної парадигми антропоцентричної лінгвістики, водночас окресливши взаємозамінні терміни ідіостиль та індивідуальний стиль для вивчення ідіолектів письменників як носіїв мовно-культурного коду свого народу.

Список використаної літератури

1. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов / О. С. Ахманова. - М.: Изд-во «Сов. энцикл.», 1969. - 608 с.

2. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: підручник / Ф. С. Бацевич. - К. : Академія, 2004. - 344 с.

3. Данчевська Ю. О. Лексико-статистичні аспекти вивчення ідіолекту В. Стефаника / Ю. О. Данчевська, І. М. Кульчицький // Матеріали VIII Міжнародної наукової конференції «Комп'ютерні науки та інформаційні технології» / CSIT 2013. - С. 34-35.

4. Калимон Ю. Ідіолект, ідіостиль, індивідуальний стиль. Тотожнє чи різне? Ю. Калимон, І. Кульчицький, І. Ліхнякевич // Науковий вісник ВНУ ім. Лесі Українки. Серія «Філологічні науки». - Луцьк, 2014. - Вип. 5 - С. 226-229.

5. Кедич Т. В. Індивідуальний стиль письменника як авторська своєрідність використання мовних засобів для зображення дійсності / Т. В. Кедич // Zbior artykulow naukowych. Konferencji Miedzynarodowej Naukowo-Praktycznej «Filologia, socjologia i kulturoznawstwo. Teoretyczne i praktyczne aspekty rozwoju wspolczesnej nauki». Sekcija 22. Filologi^. - Warszawa: Wydawca: Sp. z o. o. «Diamondtradingtour», 2016. - С. 6-12.

6. Костецька О. П. Індивідуальне мовлення автора як об'єкт лінгвістики та підходи до його дослідження / О. П. Костецька // Наукові записки НУ «Острозька академія». Серія: Філологічна. - 2014. - Вип. 49. - С. 196-199.

7. Коткова Л. І. Ідіостиль, індивідуальний стиль і ідіолект: проблеми розмежування / Л. І. Коткова // Наукові записки Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя. Сер.: Філологічні науки. - 2012. - С. 26-29.

8. Літературознавча енциклопедія: у 2-х томах. Т. 1 / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. - К.: ВЦ «Академія», 2007. - 608 с.

9. Лотман Ю. М. О поэтах и поэзии / Ю. М. Лотман. - СПб : Искусство-СПБ, 1996. - 848 с.

10. Потебня О. О. Естетика і поетика слова: збірник [пер. з рос.] / упоряд., вступ. ст., приміт. І. В. Іваньо, А. І. Колодної. - К. : Мистецтво, 1985. - 302 с.

11. Сологуб Н. М. Поняття «індивідуальний стиль письменника» в контексті сучасної лінгвістики / Н. М. Сологуб // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 117-118 - Слов'янська філологія: зб. наук. праць. - Чернівці: Рута, 2001. - С. 34-38.

12. Українська мова: Енциклопедія / редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін. - К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. - 824 с.

13. Федотова М. А. К вопросу о разграничении понятий идиолект и идиостиль языковой личности / М. А. Федотова // Науковий вісник Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. Записки з романо-германської філології. - Одеса: КП ОМД, 2013 - Вип. 1(30). - С. 220-226.

Размещено на Allbest.ru