Підходи до типологізації символів

кафедри прикладної лінгвістики

Анотація

У статті проаналізовано основні підходи до типологізації символів, які виокремлені з урахуванням різних інтерпретацій його природи - від найдавніших до новітніх. Увагу зосереджено на соціально- філософському та знаковому підходах. Докладно розглянуто низку класифікацій символів, випрацюваних у межах другого підходу.

Ключові слова: типологізація, символ, знаковий підхід, соціально-філософський підхід, план вираження, план змісту, галузь функціонування.

Аннотация

Альбота С. М. Подходы к типологизации символов.

В статье проанализированы основные подходы к типологизации символов, которые выделены с учетом различных интерпретаций его природы - от древнейших до новейших. Внимание сосредоточено на социальнофилософском и знаковом подходах. Подробно рассмотрен ряд классификаций символов, выработанных в рамках второго подхода.

Ключевые слова: типологизация, символ, знаковый подход, социально-философский подход, план выражения, план содержания, область функционирования

Summary

Albota S. M. Approaches to the symbol typology.

The object of the study is symbol. Its nature is considered as the most complicated one. The attempts to discover the symbol's nature were made by a range ofprominent philosophers and researchers in different scientific areas.

The subject of the study is the symbol typology and the ways to classify its types. Such approaches to the symbol typology assign and social and philosophic are considered.

The main aim of the study is to classify and to systematize the types of symbols according to their characteristics and possible approaches. As sing approach to the symbol typology is taken as a basis within this research, it is complemented with a range of symbol classifications provided by the prominent scientists.

The perspective view of this study is to discover the correlation between the symbolic area senses and reconstructing reality.

Key words: approaches to the symbol typology, symbol, sign approach, social and philosophic approach, signifier, signified, field of functioning.

Виклад основного матеріалу

Перші спроби осягнути символ зародилися в античні часи. Відомі давньогрецькі філософи Аристотель, Геракліт, Піфагор, Платон та Плотін намагалися пізнати природу символу. Згодом вчення про символізм розвинулося в ранньому християнстві (апостольські вчення Старого й Нового завіту), Середньовіччі (Августин, Ф. Аквінський, А. Кентерберійський), в епохах нового (Г. Крейцер, Ф. Соссюр, Ч. Пірс) й новітнього (М. Еліаде, Е.Кассірер, К. Леві-Стросс, О. Лосєв, Ю. Лотман, М. Мамардашвілі, Т. Парсонс, А. П'ятигорський) часу. Дослідження символу в різних часових рамках зумовили те, що символ, знання якого первинно було доступним лише для певної категорії людей, набув наукового статусу. Отож, перспективним є дослідження взаємодії символічної сфери смислів і реконструйованої дійсності.

Актуальність дослідження зумовлена потребою віднайти універсальний підхід до типологізації символів, який би слугував підґрунтям для подальших авторських класифікацій символів.

Мета статті - розглянути найбільш визнані підходи до типологізації символів серед гуманітарних дослідників і доповнити найбільш доцільний підхід іншими відомими класифікаціями символів як вітчизняних, так і зарубіжних науковців.

На основі отриманих знань про символ дослідники створювали власні типології, зважаючи на здобутки попередників. Розглянемо підходи до типологізації символів, які, на нашу думку, структурують вчення дослідників про символ:

1) знаковий підхід (за І. Авдєєнком [1]), згідно з яким автор класифікує символи за: а) особливостями плану змісту, б) специфікою плану вираження і в) за галузями функціонування. Однак, на думку дослідника, найбільш обґрунтованою є класифікація, представлена на основі кодів культури, виділених В. Красних [6]. Розглянемо трирівневу класифікацію символів, запропоновану І. Авдєєнком: а) типи символів за: У. Уорнером, який виділяє референційні (значення, узгоджені із суспільством, верифіковані), евокативні (виражають невловимі почуття, виходять за межі досвіду, не верифіковані), проміжні (більшість буденних символів, які поєднують ознаки як референційних, так і евокативних символів) символи; Ч. Пірсом, згідно з яким символ є: конвенційним знаком, десигнат якого прямо не пов'язаний з означеником, але є чітко визначеним; знаком особливого роду, який позначає безмежність виражених смислів; Е. Сепіром: референційні (відсилають до речі, свідомі) та конденсаційні (виконують функцію заміщення, заглиблюються в несвідоме) символи; б) класифікація символів за Н. Рубцовим: графічні, пластичні, дискурсивні (які вербалізуються у процесі мисленнєвої діяльності), процесуальні (ритуали, церемонії тощо), операційні. Дослідник пропонує віднести сюди також класифікацію символів влади за О. Соловйовою: територіальні, вербальні, звукові, поведінкові, речові, астрологічні; в) символи за: О. Лосєвим: наукові, філософські, художні, міфологічні, релігійні, природа, суспільство і весь світ як царство символів, символи, які характеризують фізичний стан людини, ідеологічні і спонукальні символи, зовнішньотехнічні символи; А. Абдулліним, хоч і в історичному плані: міфологічні (виникають несвідомо), релігійні (виникають підсвідомо), наукові (виникають свідомо);

2) соціально-філософський підхід (за М. Демідовою [3], Т. Проць [13], І. Грібановим [2]): естетичні символи (за Е. Трубецьким, О. Лосєвим, В. Івановим) як художній засіб, за допомогою якого автор передає читачеві свої суб'єктивні переживання; культорологічні символи (за О. Шпенглером, Е. Кассірером, О. Білим, О. Лосєвим, К. Леві-Строссом, Ю. Лотманом) як культурна універсалія; філософські символи (Платон, Аристотель, Е. Кант, О. Лосєв, П. Флоренський, О. Білий, Е. Кассірер, М. Хайдегер, Г. Гадамер, П. Рікьор, К. Свасьян, М. Мамардашвілі, А. П'ятигорський), які є необхідними посередниками у процесі людського пізнання; семіотичні символи (Ю. Лотман, В. Іванов, Г. Почепцов) як осередки акумулятивної пам'яті культури; психологічні символи (З. Фрейд, К. Юнг, Е. Фромм) як основна характеристика людського пізнання; політичні символи (Е. Тоффлер, Р. Барт) є зосередженням технологій, які наповнюють символи смислом; соціологічні символи (Р. Прус, Т. Парсонс) як структурний елемент соціальної взаємодії.

Варто зазначити, що знаковий підхід до типологізації символу є найбільш обґрунтованим у сучасних мовознавчих студіях, оскільки розкриває особливості означника, означеника та галузей функціонування символу. Соціально-філософський підхід виділяє інформаційну характеристику символу, яка розглядається як посередник між людиною та світом.

Взявши за основу знаковий підхід, проаналізуємо та систематизуємо низку праць дослідників, які описували типологію символів:

1) символи класифікуються за специфікою плану вираження. Послуговуючись знаннями про символ в античні часи, Г. Крейцер виділяє містичний символ (як форму для позначення безмежності) і пластичний (як спробу «розмістити» смислову безмежність у форму) [15]. Е. Кассірер виокремлює символічні форми: науку, мову, міф, релігію, мистецтво, які створюють символічне полотно Всесвіту. Провідну роль у вченні дослідника відіграє людина як істота символічна, оскільки пізнання людини за своєю природою є символічним пізнанням [5]. М. Еліаде досліджує тип символу - релігійний. Дослідник підтримує концепцію Е. Кассірера, що діяльність людина - символічна, тому стверджує, що все, пов'язане з релігією, має символічний характер [16]. На основі особливих образотворчих і експресивних властивостей символу створена узагальнена класифікація символів Л. Уварова [14, с. 2223]: 1) наочно-зображальні символи - для вираження понять, зв'язаних з ними чуттєвих образів, різних почуттів і емоцій людей. Сюди належать також символи з міфології, художньої і науково-фантастичної літератури, мистецтва. Виділено наступні підгрупи: символічні образи сновидінь, асоціації чуттєвих образів, пов'язані з інтуїцією і уявою, символізація в ритуалах, символи в міфах, казках і мистецтві;

2) абстрактно-виражальні символи: а) слова і речення природної мови, які виконують мислевиразну, мислетвірну функцію в межах наукових теорій і формулювань; б) символи штучної мови, символи науки, які виконують концептуальну функцію (заміщати, виражати наукові поняття);

2) символи класифікуються за специфікою плану змісту. Т. Парсонс, який вважає символізацію умовою виникнення культури, пропонує класифікацію трьох символічних систем: когнітивну (відповідає за переконання, ідеї), експресивну (необхідну для забезпечення потреб людської діяльності) і нормативну (виконує оцінну і регулятивну функції) [12]. К. Леві-Стросс вважає ритуал одним із типів символу, оскільки, на думку вченого, у ритуалі як комунікативному і регулятивному механізмі зосереджується символічність [7]. Ю. Лотман розглядав символ як невід'ємну частину культури, який породжує символічне ядро культури [10]. А. Наговіцин і В. Пономарева виділяють символи за сферою побуту: психічні (як мова психіки і «мова» свідомості), соціокультурні (мова культури), міжкультурні (сакральна мова) [11];

3) символи класифікуються за галузями функціонування. Загальновизнаними вітчизняними класифікаціями символів є класифікації О. Лосєва [9] (класифікація була попередньо зазначена) та сучасний погляд дослідників А. Наговіцина й В. Пономаревої на типологію символів.

О. Лосєв створив типологію наукових, філософських, художніх, міфологічних, релігійних символів; природа, суспільство і весь світ як царство символів, символи, які характеризують фізичний стан людини, ідеологічні і спонукальні символи, зовнішньотехнічні символи [9, с. 186-197]. Чотири останні типи символів відносимо до невербальних, оскільки чим глибше людина сприймає і вивчає природу, суспільство, світ, тим більше останні наповнюються різноманітними символами; немає такої речі, яка б не була згустком людських відношень, тобто тим чи іншим символом цих відношень [9, с. 93]. Розглянемо типологію символів О. Лосєва за галузями функціонування: символ типологія знаковий художній

1) наукові символи є позначеннями для наукових понять, наприклад, у математиці: кінцевий відрізок прямої є символом отримання множини всіх дійсних чисел, або, точніше, одним із символів безмежності; жодна категорія математичного аналізу не обходиться без застосування поняття символу; у гуманітарних науках чим глибше і яскравіше вдається історику зобразити той чи інший період або епоху, ті чи інші події, тих чи інших героїв, ті чи інші пам'ятники або документи, тим більш узагальненою силою наповнюються використані ним поняття, тим більше вони перетворюються у принципи чи закони породження дійсності, яку вивчаємо, тим легше підводяться під них одиничні явища, які сюди належать, тобто тим більше історичні поняття стають символами. Наукові символи набувають значення узагальнених понять або схематичних позначень, що дозволяє стверджувати про їхню невербальність;

2) природа філософських символів є неоднозначною. Вже в самому філософському понятті є смисловий зародок символу, оскільки воно містить в собі активний принцип орієнтації в безмежній дійсності і розуміння співвідношень, які в ній існують. О. Лосєв розглядає символічну наповненість таких філософських категорій, як реальність, причина, необхідність, свобода, бо кожна наділена глибоким смислом, може взаємодіяти з іншою і тим самим існувати як окремий символ. Але ми не розглядаємо вербалізацію філософських символів, ми ними оперуємо в повсякденному житті, що засвідчує їхню невербальність;

3) художні символи, якщо вони є витворами мистецтва; наприклад, картини, музичні твори, є невербальні, але у літературі художні образи можуть бути символічними і ставати символами. Чиста художня образність, вільна від будь-якої символіки, як виявляється, зовсім неможлива. Якщо художній образ стає символом і вербалізується у тексті, тоді можна вважати його вербальним символом. Художній вербальний символ втілюється в літературному творі у вигляді слова, словосполучення, речення і навіть текстового фрагмента, для яких характерна смислова значущість і культурна зумовленість. Художні символи можуть бути фольклорними (зерно як цикл буття), релігійними (земля обітована), міфологічними (Прометей), літературними (Дон Кіхот), індивідуально-авторськими (блоківська Прекрасна Дама) [8, с. 389]. Невербальні символи розглядаємо як допоміжні для вербальних, наприклад, мова жестів, сигнали, піктограми, емблеми, девізи;

4) міфологічні і релігійні символи об'єднуємо в одну групу класифікацій, оскільки вони переплетені, але релігійний міф є завжди магічний і містичний, оскільки він вже не розумова конструкція, а культ. Розглядається подвійна природа цієї групи класифікації: міфологічні і релігійні символи відносимо до невербальних у випадку звернення до постатей (тоді вони уявляються у вигляді емблеми чи піктограми), але вербальні вони є у творах, наприклад, Єлена - символ жіночності. Релігійні символи можуть нести в собі сакральність але не виключають символізму, наприклад, середньовічна ікона є предметом культу. Її образ має свою символіку, оскільки осмислюються відповідні устрої людського життя на всіх безмежних шляхах її розвитку. Догмат Віри є абсолютизованим міфом, наповненим символічною силою щодо устроїв людського життя, а також відповідних культів.

Завдяки складності об'єкта дослідження - символу, виникають труднощі у процесі створення універсальної системи символів. Розглянемо гібридний опис типів символів за А. Наговіциним і В. Пономаревою [11, с. 268-279] з урахуванням різних класифікацій ознак символу. Класифікація символів є найбільш розгалуженою, оскільки має багато підгруп: 1) світоглядні символи з підгрупами: а) науково-філософські символи (онтологічні, гносеологічні, аксіологічні), б) символи метафізичного світогляду (символи надчуттєвого пізнання світу), в) космогонічні і космологічні символи (символи, пов'язані з походженням і становленням Всесвіту, які, у свою чергу, поділяються на: теоретико-космогонічні і міфо-космогонічні), г) соціально-світоглядні символи (зумовлені взаємозв'язком світоглядних і індивідуальних конструкцій, які, у свою чергу, поділяються на: релігійно-світоглядні символи і символи, пов'язані з атеїстичним світоглядом), ґ) символи гуманістичного світогляду (відображають ідею людини як вищої цінності), д) символи містицизму і окультизму (зумовлені таємними доктринами розуміння світу); 2) символи психічних станів людини, соціальних груп (характеризують типові прояви психічних реакцій на зовнішні подразники); 3) інтрапсихічні символи (пов'язані із внутрішньою психічною діяльністю людини і відображають ідеї, поняття тощо); 4) культурні символи містять такі підтипи: соціальні і соціально-психологічні символи, соціально-релігійні символи, художні символи, міфологічні, казкові, фольклорні символи, культурно-необхідні символи; 5) комунікативні символи (пов'язані із процесом спілкування, які поділяються на: вербальні і невербальні символи, які були згадані вище); 6) історичні символи; 7) наукові і науково-технічні символи; 8) природні символи.

Зважаючи на загальні характеристики того, що символ - це знак, який характеризується смисловою глибиною, що допускає численні тлумачення, виокремимо такі його типи, які початково були запропоновані В. Карасиком [4] за галузями функціонування символу: 1) повсякденний символ - конвенційний знак, який має інтерпретативну глибину. Такий тип символу може функціонувати в різних типах спільнот, наприклад, для родини символом щастя може бути спільно посаджене дерево; 2) художній символ - художній образ, який породжує систему ціннісно насичених асоціацій. При художньому сприйнятті об'єкта перед нами розкриваються його асоціативні ознаки, зумовлені світоглядом автора, наприклад, Фавст у драматичному творі «Трагічна історія життя та смерті Доктора Фавста» Крістофера Марло є, на нашу думку, символом гріха, однак авторський задум породжує в читача різні асоціації, пов'язані з Фавстом як філософом, богословом, чорнокнижником, відступником від Бога тощо; 3) інституційний символ (політичний і релігійний) - вербальний чи невербальний знак, який відсилає до системи базових цінностей відповідного інституту.Трактування символу можливе в залежності від епохи, наприклад, меч є невербальним символом возз'єднання міст, водночас він може бути як символом безпеки та стабільності, так і символом свободи.

Отже, опираючись на знаковий підхід до типологізації символів, стверджуємо, що, на нашу думку, він є найбільш доцільним у сучасних наукових студіях, оскільки як попередні, так і сучасні дослідники, виділяючи індивідуально-авторські класифікації символів, вдаються до їх поділу або за планом змісту чи планом вираження, або за галузями функціонування.

Список використаної літератури

1. Авдеенко И. К проблеме классификации символов / И. Авдеенко // Ученые записки. 2015. № II-2 (22). С. 50-53.

2. Грибанов И. Основные направления исследования символа / И. Грибанов// Гуманитарные и социальные науки. 2008. С. 7-12.

3. Демидова М. Типология символа: социально-философский подход / М. Демидова // Инновации в науке. 2013. Часть 1. С. 112-117.

4. Карасик В. И. Языковая кристаллизация смысла: монография / В. И. Карасик. Волгоград: Парадигма, 2010. 421 с.

5. Кассирер Э. Философия символических форм / Э. Кассирер. М.; СПб.: Университетская книга, 2002. Т. 2. 280 с.

6. Красных В. В. Коды и эталоны культуры (приглашение к разговору) / В. В. Красных // Язык, сознание, коммуникация: сб. статей / отв. ред. В. В. Красных, А. И. Изотов. М.: МАКС Пресс, 2001. Вып. 19. С. 5-19.

7. Леві-Строс К. Структурна антропологія / К. Леві-Строс [пер. із фр. З. Борисюк]. К.: Основи, 2000. С. 97-156.

8. Літературознавча енциклопедія: в 2 т. / автор-укладач Ю. І. Ковалів. К.: Академія, 2007. Т. 2. 624 с.

9. Лосев А. Ф. Проблема символа и реалистическое искусство / А. Ф. Лосев. М.: Искусство, 1976. 368 с.

10. Лотман Ю. Символ в системе культуры / Ю. Лотман // Статьи по семиотике и топологии культуры. Таллинн: Александра, 1992. С. 191-199.

11. Наговицын А. Е. Символология: от философских теорий до практики сказкотерапии / А. Е. Наговицын, В. И. Пономарева. М.: КомКнига, 2006. 304 с.

12. Парсонс Т. Очерк социальной системы // Парсонс Т. О социальных системах.- М.: Академический проект, 2002. 832 с.

13. Проць Т. Понятие «символ» в философских и социологических теориях: два конкурирующих способа интерпретации / Т. Проць // Соціальні виміри суспільства: зб. наук. пр. К.: ІС НАН України, 2008. Вип. 11. С. 93-105.

14. Уваров Л. В. Символизация в познании / Л. В. Уваров. Минск, 1971. 128 с.

15. Creuzer F. Symbolik und Mythologie der alten Volker, besonders der Griechen: in Vortragen und Entwurfen [Elektronischer Mittel] / F. Creuzer // Leske. 1822. Zugang zu den Mitteln: https://archive.org/details/symbolikundmyth07monegoog.

16. Eliade M. Aspectsdumythe // CollectionIdees / M. Eliade. Paris, 1963. 250 p.

Размещено на Allbest.ru