Антропоцентричність офіційно-ділового тексту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Антропоцентричність офіційно-ділового тексту

Вивчення категорій тексу, їх найменування, кількості, засобів вираження припадає на останнє десятиліття ХХ ст. Під впливом антропоцентричного (людиноспрямованого) підходу лінгвістичні дослідження еволюціонували від питань структурного вивчення мови до особливостей її функціонування в суспільстві та задоволення потреб мовної особистості. Звідси - велика увага науковців до антропоцентричності як категорії передусім художнього, публіцистичного тексту. Мало уваги приділено категорії антропоцентричності тексту офіційно-ділового стилю та засобам, які забезпечують її вираження. У контексті зростання ролі документа в діловій сфері сучасного суспільства відчувається прогалина у вивченні його текстотвірних категорій загалом. Вивчення специфіки антропоцентричності в різножанрових текстах документів, відмінностей її реалізації в художніх, публіцистичних, офіційно-ділових текстах сприятиме збагаченню теорії тексту (розумінню його побудови, складників, їх призначення тощо).

Історіографія питання була окреслена в наукових розвідках В. фон Гумбольдта, Е. Бенве- ніста, В. Виноградова, О. Воробйової, І. Гальперіна, А. Греймаса, В. Дреслера, Ю. Караулова, Е. Косеріу, О. Потебні, М. Холідей та інших лінгвістів.

Текстові категорії розглядають М. Брандес, А. Ворожбитова, Г. Грушко, Т. Єщенко, І. Ковалик, І. Кочан, М. Кожина, О. Кубрякова, В. Кухаренко, А. Мамалига, О. Матвєєва, Г. Солганик, О. Селіванова, В. Одинцов, З. Тураєва та інші дослідники. Незважаючи на широке висвітлення в науковій літературі структурних і змістових текстотвірних категорій, недостатньо уваги приділено антропоцентричності як змістовій категорії текстів документів.

1.Постановка завдання

Метою статті є аналіз особливостей реалізації категорії антропоцентричності в офіційно- ділових текстах. Для досягнення мети дослідження розглянемо типи адресатів і адресантів, особливості текстової комунікації, способи та мовні засоби вираження адресанта й адресата в різножанрових ділових текстах; розмежуємо поняття «адресність», «діалогічність», «монологічність» у текстах офіційно-ділового стилю.

2.Результати

Антропоцентричний підхід як загальний стиль мислення в усіх науках привернув увагу вчених до пріоритетної ролі людського чинника в процесі пізнання світу, а всі процеси стали розглядати крізь призму їх ролі, призначення для людини, її розвитку та вдосконалення. Людина визнається найвищою цінністю, їй відводиться провідна роль у всіх комунікативних процесах у сучасному глобалізованому суспільстві. Тому мовознавці стали приділяти велику увагу дослідженню різних аспектів тексту як продукту людської мовленнєвої діяльності, зокрема його текстотвірним категоріям.

Уперше категорії тексту досить повно описав І. Гальперін [3]. Категорія антропоцентричності (паралельно з іншими: інтерактивності, інтерсеміотичності, референційності) була описана в працях М. Брандес, Г. Ворожбитової, М. Кожиної, О. Селіванової.

Як слушно зауважує М. Кожина, текстова категорія - це типова ознака, яка властива всім текстам; запрограмована на рівні авторського задуму та є окремим параметром цього задуму; обов'язкова, системотвірна ознака, за якою визначається текст. Текстова категорія - це одна із взаємопов'язаних ознак тексту, відображення загальнотекстового смислу різними мовними та текстовими засобами [5, с. 423].

Нині питання про кількість, типологію текстових категорій залишаються остаточно невиріше- ними у зв'язку з: 1) розумінням тексту як посередника, засобу, процесу й мети комунікації в контексті нових галузей та збільшенням кількості текстових категорій за рахунок комунікативних; 2) неможливістю чіткого визначення складу та порядку співвідношення категорій, що зумовлено їх стилістичною й прагматичною диференціацією (категорії наукового, ділового та інших текстів - обов'язкові й факультативні); 3) поєднанням категорій, що ускладнює їх відокремлення (відповідно до відношення категорії й підкатегорії: континуум і прогресія, стагнація; хронотоп і ретроспекція, проспекція тощо), змішуванням їх ієрархії.

Водночас текстові категорії розподіляють на дві групи [3]:

1. Структурні, які відображають ознаки його структури (категорії зв'язності, цілісності, членування).

2. Змістові, або концептуальні, які відображають особливості його змістового боку (категорії інформативності, континууму, модальності, антропоцентричності).

Перші закладені в структурі тексту, другі - здійснюють зв'язок з об'єктивною реальність.

Погоджуємося з думкою Т. Єщенко, що антропоцентричність - це сукупність здібностей і характеристик людини, що зумовлює створення й сприймання нею текстів [4].

Категорія антропоцентричності стосується мовної особистості, її індивідуальної свідомості; властива всім текстам, оскільки вони створюються автором і мають адресата - конкретного чи уявного.

Як зазначає І. Кочан, у художньому творі є три антропоцентри: автор, читач, персонаж [6]. В офіційно-діловому тексті два антропоцентри: адресант (якому може допомагати посередник - технічний укладач документа), адресат.

Письменник при створенні художнього твору вдається до самобутнього оригінального бачення світу, виробляє власний підхід до мовного матеріалу, формує власний стиль [6]. В офіційно- діловому тексті цей творчий складник значно обмежений. У документах із колективним авторством немає місця реалізації авторської індивідуальності, як і суб'єктивно-оцінним елементам (службові записки, листи менш стандартизовані): проявам роздратування, невдоволення, привнесення особистого ставлення до справи (особи) тощо. Властива документам безособовість викладу унеможливлює інтерпретацію, прояви емоційної реакції. Автор виходить із позицій стандарту на оформлення документації та вибору типу й виду тексту, мовних засобів залежно від типової комунікативної ситуації та прагматичної мети повідомлення (послідовний опис низки ситуацій, подій, наказовий чи інструктивний виклад тощо). Емоційність та авторська індивідуальність певною мірою може виявлятися в напівофіційних документах (листах-вітаннях, вибаченнях, рекламних оголошеннях тощо).

Для текстів документів, в яких основними принципами та умовою адекватного відтворення й розуміння є однозначність смислу, конкретність, чіткість, не характерна підтекстова інформація. Як і концептуальна, вона властива художнім текстам, орієнтованим на образно-асоціативну сферу їх сприйняття. Лексико-граматичні помилки, вживання слів у переносному значенні перешкоджають сприйманню й розумінню та є причиною виникнення підтекстів, побічних тем тощо [7].

Ділові тексти забезпечують передавання та збереження інформації в часі й просторі між учасниками соціально-комунікативного процесу, сприяють швидкості прийняття оптимальних управлінських рішень. Для передавання ділової інформації в часі та просторі створюють письмовий документ (зміст якого зафіксований за допомогою письмових знаків), рукописний (письмовий документ, письмові знаки змісту якого особа написала власноручно чи іншим безпосереднім способом) чи надрукований (письмовий документ, знаки якого зафіксовано друкувальними пристроями).

За протяжністю діловий текст може обмежуватися реченням (напр., у листах), якщо воно є цілісною, самодостатньою інформацією, яка ситуативно забезпечує розуміння її адресатом. Максимально його склад необмежений (напр., тексти законодавчих документів).

Під адресністю тексту документа потрібно розуміти його призначення для адресата. Адресат може бути чітко визначений, вказаний. Ділові тексти можуть бути адресовані конкретній особі або групі осіб. Їх комунікація може відбуватися: по горизонталі (між подібними структурними підрозділами), однобічно по вертикалі зверху донизу, тобто від керівника до виконавця (тексти розпорядчих, окремих довідково-інформаційних документів), знизу догори - від виконавця чи підлеглого до керівника (тексти особистих офіційних, довідково-інформаційних документів).

Адресат може бути не вказаний, не визначений. Однак існує уявлення про потенційного адресата [2; 9]. Наприклад, у типових інструкціях, положеннях, постановах орієнтації на читача в тексті немає, тобто адресат ніяк не називається, ця інформація випливає із читацького призначення документа.

Способи й засоби представлення адресата в діловому тексті залежать від номіналу та структури документа. Здебільшого адресат і адресант зазначені на початку документа та наприкінці окремими реквізитами, що позначають, кому адресовано повідомлення, від кого, хто підписав документ (найменування установи, організації, поштова адреса, номер телефону, посада, прізвище, ім'я, по батькові). Однак у самому діловому тексті інформація про них може бути подана в різному обсязі.

Адресат може бути один, конкретний, а може бути кілька адресатів (однорідних організацій), які позначаються узагальнено, напр. Ректорам вищих навчальних закладів. Це відрізняє ділові тексти від інших, орієнтованих на масового читача.

Інколи в ділових текстах за допомогою дейктичних засобів позначають автора й адресата (ми, ви). Проте для забезпечення конкретності, точності викладу назви суб'єктів дії не варто замінювати особовими та присвійними займенниками (я, ми - нами, вами, свій). Такі займенники обмежено вживають у заявах, автобіографіях, дорученнях, розписках або в їх значенні вживають інші частини мови.

Звертання до адресата є обов'язковим елементом тексту листа й реалізується за допомогою стандартних зворотів, напр.: Шановний Іване Миколайовичу...Високоповажний ректоре .. .Вельмишановний директоре...

У договірних документах текст підписують суб'єкти договірних відносин, які позначаються іменниками, напр.: Замовник - Виконувач, Продавець - Покупець, Орендодавець - Орендар.

Насправді укладачами текстів таких документів є фахівці з діловодства та юристи, які розробляють договори, угоди або послуговуються вже наявними типовими формами документів.

Отже, автором ділового тексту часто виступає технічний укладач, який за своїми службовими обов'язками уповноважений складати текст, хоч підписує його інша особа (юридична) чи особи (адміністрація установи).

Відмінною ознакою таких текстів є колективний характер, оскільки їх автор - особа не фізична, а юридична. Тому тональність викладу завжди нейтральна, без індивідуального авторства й суб'єктивно-оцінних моментів. У цих випадках колективний автор ототожнюється зі збірними іменниками, напр.: дирекція, адміністрація, керівництво, колегія, вчена рада, комісія тощо.

Образ автора в тексті офіційного документа може бути представлений дієслівними конструкціями у формі наказового способу та теперішнього часу, напр.: Наказую.., Пропоную.., Повідомляємо... тощо.

Від 3-ї особи викладають текст в актах, трудових угодах, контрактах, договорах, інструкціях, запрошеннях, оголошеннях, напр.: Міністерство повідомляє., банк надає., університет запрошує.

Автор тексту може викладати інформацію від 1-ї особи множини, оскільки виступає як представник організації, установи, напр.: Повідомляємо, що., Нагадуємо, що...

Тексти листів можуть мати завершальні фрази: З повагою. З повагою і пошаною. В інших документах вказівка на автора документа подається окремим реквізитом - підписом (посада, підпис та його розшифрування).

Поняття «адресність» і «діалогічність» не тотожні. Діалогічність виявляється в ділових текстах досить обмежено. Протилежне до цього поняття «монологічність» означає, що в тексті не відбувається інформаційної зміни ролей між автором тексту і його читачем. Високий ступінь мо- нологізму властивий організаційним і розпорядчим документам, призначення яких - регламентація правил організаційної роботи, прав, обов'язків посадових осіб чи ініціювання адресата до виконання певних дій [і; 9]. Однак у контексті психолінгвістики монологічний текст за комунікативною структурою розглядають як діалогічний, оскільки добір автором мовних засобів для укладання тексту зумовлений, з одного боку, можливістю втілити за їх допомогою його думки, з іншого - урахуванням фонових знань адресата, його соціального статусу, ставлення до порушуваного питання. Таким чином, адресат певною мірою стає співавтором тексту [3].

Діалогічність, що реалізується у формулах прохання, звертання, пропозиції, запиту, претензії наявна в текстах службових листів, які потребують відповіді. У цих документах комунікація організується за інтерактивним принципом, як в усному діалозі: послідовно змінюються ролі адресанта й адресата.

Отже, двостороння дія, тобто діалогічність, може бути властива певним номіналам документів, зокрема може бути реалізована в листуванні, договірних документах, протоколах.

Договірні документи закріплюють права, обов'язки суб'єктів домовленостей і відображають відносини між державами (у жанрах конвенції, угоди, вербальної ноти); державою та установою (напр., державний акт на володіння землею), установами (напр., акцепт, договір постачання); особою та установою (напр., контракт, трудова угода); особою й державою.

До діалогічних належить основний текст повних і стенографічних протоколів. У повних протоколах стисло подають відповіді доповідачів та учасників. Синхронне стенографування ходу обговорення питань на зборах, нарадах інших засіданнях колегіальних органів (на основі якого складуть остаточний варіант документа) є переведенням усного мовлення в писемний текст. Те саме відбувається у випадку фіксування усного мовлення за допомогою технічних засобів із подальшим його розшифруванням.

За основною частиною стислого протоколу важко скласти уявлення про перебіг зборів, оскільки в ньому вказують лише теми доповідей, прізвища доповідачів і тих, хто брав участь в обговоренні, ухвалені рішення.

Ступінь діалогічності залежить і від форми текстової організації ділового мовлення. З-поміж визначених в управлінській сфері чотирьох форм текстів (зв'язного тексту, трафарету, анкети, таблиці) анкета побудована за діалогічним принципом, оскільки передбачає визначений вибір відповідей на перелік питань від адресанта. Анкетним способом побудовано, наприклад, особовий листок з обліку кадрів, зведення, звіти.

Після прочитання тексту та задоволення своїх інформаційних потреб, адресат осмислює й інтерпретує його, тобто підводить зміст тексту під свою систему знань та освітньо-культурний рівень. Розуміння, тлумачення, оцінювання інформації відбувається на основі усталених зразків, стандартів на оформлення документів. Адресат здійснює оцінку тексту на лексико- граматичному, інформаційному, логічному, прагматичному рівнях. Проінтерпретований текст осмислюється в широкому фактологічному контексті та може стати підставою для прийняття адресатом відповідних рішень або для зміни поведінки.

У ділових текстах самі поняття «розуміння» й «тлумачення» потребують чіткості та точності, на відміну від художніх текстів, що сприятиме успішній комунікації й однозначній інтерпретації адресатом ділової інформації [7; 8].

Висновки

Особливістю ділового тексту як одиниці комунікації є його антропоцентричність. Категорія ан- тропоцентричності стосується мовної особистості та може бути представлена адресантом і адресатом. У ділових текстах адресантом може виступати: 1) фізична особа, яка укладає документи від свого імені та за власним підписом (заяви, доручення, розписки тощо); 2) юридична особа як представник установи, організації, держави; 3) технічний виконавець, укладач, який професійно створює ділові тексти в певній галузі та є посередником між тим, хто підписує текст, й адресатом.

Розрізняємо такі види адресатів: 1) конкретний (визначений) та уявний (невизначений); 2) юридична особа як представник установи, організації; 3) група осіб, які позначаються узагальнено (фахівці однієї галузі, члени одного колективу).

Комунікація між ними може відбуватися: по горизонталі - між однаковими за статусом підрозділами установи, організації; однобічно спрямована по вертикалі зверху донизу (від керівника до виконавця), знизу догори (від виконавця чи підлеглого до керівника).

Специфіка їх комунікативної взаємодії залежить від номіналу, структури документа, форми текстової організації, оскільки ділові тексти створюються за певними моделями, шаблонами. Їм властивий високий ступінь монологізму, діалогічність виявляється обмежено та на глибинному психологічному рівні є основою для породження тексту.

Для забезпечення точності викладу відомостей у документі адресата й адресанта зазначають окремими реквізитами до тексту. Інформація про них може бути подана в різному обсязі за допомогою мовних засобів: звертання до адресата та завершальні фрази; дієслівні конструкції у формі наказового способу й дійсного способу теперішнього часу 1-ї особи множини, 3-ї особи однини; обмежене вживання дейктичних засобів для позначення автора й адресата; збірні іменники для називання колективного автора; іменники на позначення суб'єктів договірних відносин.

Подальші напрями дослідження пов'язані з вивченням особливостей вияву категорій інтерак- тивності, інтерсеміотичності, референційності в різностильових текстах.

Список використаної літератури

1. Ворожбитова А. А. Теория текста: антропоцентрическое направление : учеб. пособ. / А. А. Ворожбитова. - Москва : Высшая школа, 2005. - 367 с.

2. Воробйова О. П. Текстовые категории и фактор адресата / О. П. Воробйова. - Киев : Вища школа, 1993. - 336 с.

3. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования / И. Р. Гальперин. - Москва, 1981. - 138 с.

4. Єщенко Т. А. Категорія антропоцентричності (адресантність і адресатність у тексті) / Т. А. Єщенко. - Режим доступу: Ийр://уи7ІіЬ.сот.иа/аі1ісІе8/Ьоок/27389-Ка1едогуа_ап1горосеп1гїсЬпо/1.МтІ.

5. Кожина М. Н. Стилистический энциклопедический словарь русского языка / М. Н. Кожина. - 2-е изд., испр. и доп. - Москва : Флинта : Наука, 2006. - 696 с.

6. Кочан І. Текстові категорії: проблема виокремлення та трактування в сучасній науці / І. Кочан. - Режим доступу: http://linguistics.kspu.edu/webfm_send/1364.

7. Кухаренко В. А. Интерпретация текста : учеб. пособ. / В. А. Кухаренко. - Москва : Просвещение, 1988. - 95 с.

8. Селиванова Е. А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации : учеб. пособ. / Е. А. Селиванова. - Киев : Фитосоциоцентр, 2002. - 336 с.

9. Тураева З. Я. Лингвистика текста: (Текст: структура и семантика) / З. Я. Тураева. - Москва : Просвещение, 1986. - 126 с.

Размещено на Allbest.ru