Українські переклади текстів світової вокальної музики в контексті сучасної культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українські переклади текстів світової вокальної музики в контексті сучасної культури

У сучасному культуропросторі одним з характерних векторів культури є поступове послаблення сили впливу візуальної сутності мистецтва та звернення до самосвідомості суб'єкта XXI століття. Звідси походить проблема культурологічної інтерпретації літературного тексту як прояву синтезу філології, філософії культури, філософської й культурної антропології та власне культурології. Найбільш важливою сьогодні постає проблема перекладу світових шедеврів, зокрема вокальної музики, українською мовою. Українське музичне мистецтво в XXI столітті переходить на новий етап свого розвитку. Позиціонуючи себе як складову національної культури вокальне мистецтво має за свою мету не тільки відроджувати та створювати нові власні українські традиції, а й збагачувати музину культуру досвідом європейських країн. Саме через вокальну музику, яка забезпечує більш чітке сприняття твору можливим стає той самий діалог музики та соціокультурних умов існування людства, музичної культури різних країн тощо. Враховуючи вербалізацію музичного тексту, важливим постає саме український переклад як основа опанування світових шедеврів музичної класики.

Тема статті дослідити стан існування українських перекладів текстів світової класики в сьогоденних реаліях буття.

Проблема тексту та перекладу завжди викликала інтерес у науковців. В такому полі існують дослідження в ракурсі культурологічної герменевтики В. Личковаха, О. Колесник. Існування різноманітних аспектів постмодерної культури в умовах глобалізації вивчають В. Шейко, Г. Панков,

О. Кирилова; тексти як носії діалогічності культури розглядає Є. Більченко; художній переклад як культуротворчий феномен в межах української культури розглядає І. Цибулько. Певний аналіз існування перекладів з філософсько-культурологічних позицій можна знайти в працях сучасних дослідників літературознавства, таких як: Н. Ануфрієва, Л. Коломієць, М. Загайкевич, А. Пермінова, М. Стріхи, А. Якимчук. В музичному мистецтві, зокрема в оперному до цієї теми зверталися А. Бондаренко, М. Москаленко, О. Самойленко.

Розгляд праць зазначених науковців дозволяє зробити висновки, що всі названі дослідники звертаються до явища тексту та його перекладу як до культурологічного феномена, який існує в галузі герменевтичних понять та явищ. Проблема викриття та особливостей існування зразків світової культури, зокрема музичної, в перекладі українською, не отримало сьогодні висвітлення в науковій літературі. Дослідження вокальної музики як явища в культурології сьогодні є одним із найбільш перспективних напрямів для науково-творчої інтеграції в інтерактивному соціумі XXI століття, який дозволяє докласти методи діалогістики, семантичного аналізу, феноменології культури та герменевтики до літературознавчого та музичного емпіричного матеріалу. Це зумовлено самою бінарною специфікою вокального твору, а саме наявністю музичного тексту та поетичного, літературного.

Вокальна культура постає як відповідь на соціальний стан світової та національної спільноти. Відбувається об'єднання композиторів, виконавців, цінителів музики та вокального виконавства в певну діючу систему, особливе музичне товариство яке має за свою мету важливе соціокультурний вплив на загальний стан людства. При цьому з одного боку його світосприйняття визначається національною своєрідністю, з іншого, - відповідає загальноєвропейським, і навіть світовим тенденціям.

Саме академічний спів є найбільш повним і глибоким вираженням людської сутності (тіла і душі за Ф.Ніцше), через те, що саме в ньому співак досягає біоакустичного максимуму своїх виразних можливостей, що є для людини виразом його тілесності. Воно є і психологічним самовираженням переживання всієї палітри емоцій. Вираження емоцій за допомогою голосу є для людини природним, воно генетично зумовлене людською природою. При цьому, людина так само здатна до сприйняття чужих емоцій, виражених за допомогою голосу. На цьому ґрунтується здатність співу впливати на емоційний світ людини. Окрім цього, мистецтво вокалу, як і будь-яке інше, дозволяє «відкрити істину життя… в осягненні метафізичної сутності буття» [4, 53]. Водночас вокальний твір існує разом з вербальним наповненням. Саме словесний текст несе соціальну значущість та дозволяє відносити твір до певних соціально-історичних подій та більш конкретно їх описувати та зображати.

Тема звучання світових класичних вокальних шедеврів в якісних українських перекладах сьогодні становить значний шар сучасного культуропростору. В умовах національного розвитку та євро - інтеграції звернення насамперед до європейської музичної спадщини дозволяє не тільки презентувати власні українські надбання в загальносвітовому контексті, а перш за все ввести в науково-творчий оббіг твори, що іноді становлять проблему для сприйняття мовою оригіналу. Г. Ганзбург у своїй статті «Проблеми і перспективи» зазначає, що «наявність досконалих українських вокальних перекладів свідчить про те, якою мірою світова музично-поетична спадщина (тобто сукупність творів у синтетичних жанрах - опери, оперети, мюзиклу, ораторії, кантати, романсу, пісні, мелодекламації) опанована була українською культурою, які іноземні твори стали (а які не стали) подією музичного життя українців» [2, 82]. Він розглядає сприйняття музики, як особистісний процес, під час якого в глибинні структури світосприйняття слухача, у його підсвідомість входить мелодія, тобто музичний, та поетичний текст твору. Але треба враховувати, що справжній, так би мовити душевний, відгук слухача, може мати саме генетичну основу, а саме у рідні мові закодовано такий символ нації. Бо саме рідна мова укорінена у підсвідомості й здатна вражати та звертатися до внутрішнього світу людини, тоді як вплив іншомовного тексту, засвоєного вже у дорослому віці, переважно не йде далі свідомості, тобто торкає лише верхній шар інтелекту.

М. Стріха у праці «Опера: проблеми мови виконання» [7] розглядає сучасну традицію виконання іноземних оперних спектаклів виключно мовою оригіналу у розрізі багатьох підходів: з боку колишнього та сучасного, відповідно до думки композиторів, виконавців, громадськості. Він наголошує на необхідності розуміння єдності сценічного слова та музики, та й вказує на першорядність якісного, коректного перекладу, який дозволяє зберегти унікальність твору та зробити його більш доступним для слухача та виконавця. М. Стріха вказує, що такі композитори, як Р. Вагнер, Дж. Верді, Ж.Бізе, неодноразово наголошували, що їхні опери мусять неодмінно виконуватися мовами, зрозумілими для публіки, і дуже опікувались гарними перекладами, співпрацюючи з перекладачами, вбачаючи головною метою збереження драматичності та сюжету, а не перетворення опери на набір вокалізів [7, 83-84]. Перегукуються з цим твердженням й висновки Д. Шостаковича щодо того, що «Оперу треба виконувати тією мовою, якою її слухають. Якщо оперу ставлять у Берліні, то потрібно співати німецькою, якщо опера ставиться в Лондоні, то її треба співати англійською, а в Парижі треба співати французькою» [8, 347], тобто згідно з його думкою, саме це здатне забезпечити справжній контакт із публікою.

Слід вказати, що традиція співати суто мовою оригіналу виникла після Другої світової війни. Саме тоді Г. фон Караяном було впроваджено це правило. Підґрунтям для цього стали економічні сфери: коли запрошували деяких «дорогих» зірок замість сезону на кілька вистав, вчити місцеву мову задля цього було недоречно та складно. А вже після цього виникло й «ідеологічне» «високодуховне» обґрунтування, що тільки в наслідок цього можливо досягнути єдності музики та слова. Цікавим постає той факт, що в європейських країнах, наприклад, в Англії, в Лондоні водночас існують як Королевська опера («Ковент Гарден»), де співають виключно мовою оригіналу, та Англійська національна опера, де використовують якісні англійські переклади. Також існують театри де домінують вистави мовою оригіналу, але частково використовують переклад англійською. Насамперед це стосується опер де важливі окремі репліки (комічні опери), а також для творів, що рідко виконуються і є маловідомими.

Стосовно українського вокального мистецтва слід закцентувати, що впродовж двох минулих десятиліть, з часів прийняття незалежності, виокремлюється розвиток народного мистецтва та, з одного боку, занепад українського поетично-вокального перекладу, а з іншого боку, прояв зацікавленості до перекладів українською західноєвропейських зразків вокального мистецтва. Підґрунтям також є економічні та соціальні події. Вокалісти (і люди, причетні до керівництва театрів) здебільшого оцінюють деукраїнізацію як прогресивний вияв загальноосвітніх тенденцій. І це зрозуміло - співакам нема потреби переучувати партії для гастрольних поїздок. Також наслідком тотального переходу на мови оригіналу стала втрата демократичного характеру оперного мистецтва й загальне зниження виконавської культури (виконання незрозумілою для публіки мовою не передбачає для вокалістів необхідності ретельної роботи над словом!). Водночас широка мистецька (й поза мистецька) громадськість схильна розглядати те, що відбулося в наших театрах як культурну катастрофу. Тобто маючи величезний творчий здобуток у натхненних перекладах М. Рильського, Г. Кочура, М. Лукаша опери майже не співають українською. Проте приємним винятком є низка україномовних постановок, які здійснила Оперна студія Національної музичної академії ім. П. Чайковського («Любовний напій» Г. Доніцетті, «Джанні Скіккі» Дж. Пуччіні, «Директор театру» В. Моцарта, «Фауст» Ш. Гуно, «Севільський цирульник» Дж. Россіні).

Цікаво подає цю проблему Марія Загайкевич у праці «Функціонування української мови в музичному мистецтві» [3]. Вона викладає цікаве дослідження глибинних контактів мовного і музичного інтонування, що стає основою виникнення етнічних особливостей мелосу, а потім і поштовхом для появи національних композиторських шкіл в епоху романтизму, коли особливий акцент ставився на введення національних мов у професійну музику, а також підносилися ідеї волелюбства, захисту особистості та поняття національного.

Саме рідна мова стала невід'ємним фактором формування українського музичного мистецтва у XIX та на початку XX століття, коли ціла плеяда митців свідомо спиралися на українську мовну традицію у своїй творчості: це М. Вербицький, М. Лисенко, С. Гулак-Артемовський, П.Ніщинський, М. Леонтович, К. Стеценко. Я. Степовий, С. Людкевич. Але з приходом Радянської влади поряд із відкриттям Національних театрів, концертних установ, які поширювали українську мову та ідею в музичному просторі, виникає все більше творів (особливо для дітей!), написаних на російські тексти. Більше того, російська мова на правах державної, стає важливим чинником виходу на всесоюзну арену, тобто гарантією вдалої творчої кар'єри та успіху, що призводило до все більшого вживання її в українському мистецтві та подальшого витиснення рідної, української. З'явилася пагубна традиція виконання творів зарубіжної класики виключно в російських перекладах, що стало красномовним свідченням дискримінації української культури, кидало тінь на її самобутність та призвело її маргінальне, провінційне становище. М. Загайкевич наводить цікаві факти минулого, коли видатний російський тенор Л. Собінов, гастролюючи у Харкові та Києві, співав українською Лоенгріна, Лєнського, Левка та свідчив, що вона надається до співу краще, ніж інші, оскільки наближається своїми звуковими властивостями до італійської [2]. Авторка не згодна з думками тих, хто вважає, що ми маємо певний брак відповідних перекладів. Вона наводить прізвища тих, хто багато зробили у цьому напрямку: Леся Українка, Л. Старицька-Черняховська, М. Рильський, Д. Ревуцький. Але вказує на велику кількість «жахливих прогалин» у цій справі. А саме, з понад 600 пісень Ф. Шуберта український переклад отримало лише 45, з понад 200 пісень Р. Шумана - лише 2, Е. Гріг - жодного твору. Тобто багаторічна праця поетів-перекладачів, що в довоєнні та післявоєнні часи створювали репертуар для Харківського, Київського, Львівського, Дніпропетровського оперних театрів досі перебуває в рукописах і нищиться часом. Також суцільною прогалиною виглядають кантатно-ораторіальні жанри: приміром Пасіони И.-С. Баха. Існування перекладу під рядком з основним текстом скоріше дозволяє ввести музиканта в загальний зміст твору, а відсутність пристосування до співу робить неможливим концертне виконання.

Сьогодні проблема перекладів українською світових шедеврів спровокувала створення проекту, що започаткований київським композитором Андрієм Бондаренко у 2012 році та носить назву «Світова класика українською» [1]. До цього проекту залучено велику кількість талановитих перекладачів, науковців, виконавців. Основною проблемою майже повної відсутності усталеної традиції виконання українською мовою світових зразків вокального мистецтва вбачається не тільки брак виконавської практики (до речі в порівнянні з 2012 р. кількість та потреба у вокальних концертах значно збільшилася), а й недостатня кількість відповідних нотних видань, що фактично позбавляє українських музикантів і любителів музики права й можливості отримувати естетичне враження від ознайомлення з шедеврами світової класики українською мовою (ця проблема, на жаль, існує й сьогодні).

Слід зазначити, що сьогодні переклад українською несе й велике соціальне значення допомагаючи зберегти індивідуальну своєрідність національної мови та підкреслити її вокально-поетичні характеристики.

Подолання цього й стало відправною точкою для запуску проекту. Першим кроком цього проекту було видання опери Д. Бортнянського «Сокіл» в україномовному поетичному перекладі М. Стріхи. Концертне виконання цієї опери відбулося в Києві (худ. керівник Н. Свириденко) і Дрогобичі (худ. керівник М. Михаць). Наступним кроком відбулося виконання романсів європейських та російських авторів у перекладах Ю. Отрошенка, потім - театралізована вистава опери Г. Перселла «Дідона і Еней» у перекладі О.О'лір (худ. кер. О. Дондик). Серед подальших кроків слід зазначити «Перлини класицизму» (12 червня 2016 р) та «Концерт вокальних творів ФШопена» (26 березня 2017 р.), де до перекладацької роботи долучилася ціла когорта сучасних майстрів слова: О.О'лір, Т. Череп - Пероганич, В. Яковчук, А. Багряна, Л. Батюк-Нечипоренко, Р. Бойчук, О. Береславська, Л.Відута, І.Іщенко, Т. Франченко.

Отже, твори вокального мистецтва в перекладі українською постають сьогодні важливим явищем на тлі розвитку та піднесенні національної культури. Питання життя українського слова в музиці є фактором, здатним стимулювати розвиток національної культури, її подальше піднесення і входження у світовий простір зі своїм власним неповторним голосом. Зважаючи на те, що визначальною характеристикою буття літературно-музичного тексту є культура, в межах якої цей текст створюється, то виникає необхідність поглянути на питання перекладу поетичних творів у вокальній сфері у світлі культурологічної науки, зорієнтованої на дослідження інтертекстуального взаємопроникнення смислів різних культур у галузі мистецтва.

Література

1. Бондаренко А. Проект «Світова класика українською»: досвід продюсування / А. Бондаренко [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://composer.ucoz.ua/publ/artykuly/andrij_bondarcnko_proekt_svitOYa_klasika

2. Ганзбург Г. Вокальні переклади лібретних текстів як елемент мистецької історії України / Григорій Ганзбург // Українська культура: Проблеми і перспективи. - Харків, 2004. - С. 81-86.

3. Загайкевич М. Функціонування української мови в музичному мистецтві / М. Загакевич [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://composer.ucoz.ua/publ/artykuly/funkrionuvannja_ukrajinskoji_movi.

4. Каблова Т.Б.Ф. Ніцше про культуротворчий потенціал духу музики / Т.Б. Каблова // Культура і сучасність: альманах. - Київ: Міленіум, 2015 - №2. - С. 51-56

5. Москаленко M. Нариси з історії українського перекладу / М. Москаленко // Всесвіт. - 2006. - 4.1112. - С. 160-174.

6. Стріха М. Українська мова в класичних операх: чи можливе повернення?/ Максим Стріха // День. - 2011. - №160-161 від 9-10 вересня. - С. 21.

7. Стріха М. Опера: проблема мови виконання / М. Стріха // Мистецтвознавство України. - 2012. - Вип. 12. - С. 81-86.

8. Шостакович Д. О времени и себе / Дмитрий Шостакович // Москва: Советский композитор, 1980. - 375 с.

Размещено на Allbest.ru