Моно- і полілінгвоперсона в дискурсивних практиках: мовленнєво-поведінкові вияви

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 8П.Ш.Г276.16

Моно- і полілінгвоперсона в дискурсивних практиках: мовленнєво-поведінкові вияви

Анатолій Загнітко, Надія Загнітко

Ключові слова: монолінгвоперсонема, дискурсивна практика, аксіогенна ситуація, художній дискурс.

The aim is to establish the regularities of the speech-behavioral expression of the monolinguo-person in folklore and artistic-discursive practices with the establishment of the functional load of speech-behavioral patterns in certain axiological situations. The analysis of speech-behavioral samples in folklore and artistic-belletristic practices has been implemented with the use of case-oriented (formation of a holistic experimental- research body of the monolinguo-person, person-modeling methods; the methods of presupposition and the discourse analysis were partly used.

Keywords. Monolinguo-person, discursive practice, axiological situation, artistic discourse.

Вступ

Постановка проблеми. У сучасній лінгвістиці питання лінгвоперсонології постають актуальними для студіювання, оскільки спрямовані на встановлення низки значущих величин реалізації окремої та колективної мовної особистості (моно- і полілінгвоперсона). Вони стосуються статусу таких особистостей, рівнів їх реалізації, з'ясування цілісності та ін. Лінгвоперсонема - це сукупність усіх мовних здібностей і реалізацій особистості, де мовна особистість має два концептуальні виміри - моноперсонологійний і поліперсонологійний. Перший зорієнтований на встановлення закономірностей і напрямів реалізації окремої мовної індивідуальності в усіх її реальних і віртуальних виявах - часовому, просторовому, еволюційному, культурно-естетичному, соціумному, культурному - лінгвокультурологійному, концептуальному та інших, мовленнєво-поведінковій множині, а другий - спрямований на з'ясування мовно-часової, мовно-просторової, мовно-генераційної, мовно-соціумної та інших тяглостей полілінгвоперсони (за [Zahnitko 2017]). Студіювання передбачає поглиблений розгляд функційного рівня монолінгвоперсони з аналізом мовленнєво й комунікативно поведінкових зразків, встановлення співвідношення закономірностей мовленнєвої ^ комунікативно-прагматичної поведінки з відповідними дискурсивними практиками, зокрема фольклорною, художньо-белетристичною та з'ясування функційного навантаження в останніх тих чи тих лінгвоіндивідуалізацій монолінгвоперсони. Заявлене мотивує актуальність студіювання мовленнєво-поведінкових зразків монолінгвоперсони з урахуванням ситуативно-прагматичних і комунікативно-моделювальних чинників.

Дослідження монолінгвоперсони, її структури, статусу та ін. пов'язане з питаннями комунікативної [Batsevych :10-28], когнітивної [Selivanova : 365-421], функційної [Zahnitko 2014 :191-221] та синергетичної [Pichtovnikova : 34-39] лінгвістики, перебуває у просторі важливих напрямів номінативно-екзистенційної (функційно-когнітивної чи постсоссюрівської) лінгвопарадигми [Zahnitko 2011 : 3-16], оскільки її методологійне підґрунтя належним чином забезпечує студіювання лінгвоперсонологійних категорій, одиниць, рівнів. Мета дослідження. Метою дослідження постає встановлення закономірностей мовленнєво-поведінкового вияву монолінгвоперсони у фольклорних та художньо-дискурсивних практиках зі встановленням функційного навантаження мовленнєво-поведінкових зразків в окремих аксіогенних ситуаціях. Заявлена мета передбачає вирішення відповідних завдань:1) теоретичне обґрунтування мовленнєво-поведінкових зразків монолінгвоперсони з розкриттям їх значущості в дискурсивних практиках; 2) визначення диференційних ознак аксіогенних ситуацій у статусному навантаженні моно- й полілінгвоперсони; 3) з'ясування напрямів співвідношення різноманітних мовленнєво-поведінкових форм у реалізації основних і/чи неосновних лінгвоіндивідуалізацій монолінгвоперсони.

Застосовні методи дослідження. Аналіз мовленнєво-поведінкових зразків у фольклорних і художньо-белетристичних практиках зреалізовано із застосуванням корпусно орієнтовного (формування цілісного експериментально-дослідницького корпусу монолінгвоперсони (пор., наприклад: Корпуси текстів української мови кафедри загального та прикладного мовознавства і слов'янської філології Донецького національного університету імені Василя Стуса: підкорпуси: Корпус текстів Михайла Коцюбинського, персономоделювального (віртуальне моделювання та ін.) методів, почасти використано методи пресупозицій (окреслення прямих і/чи опосередкованих мотивів монолінгвоперсони), дискурс-аналізу (контент-аналізу (кваліфікація цілісності, зв'язності, прийнятності, інтенційності та ін.), етнометодології [Zahnitko 2008 : 17-29] та ін. - для визначення комунікативних стратегій, тактик, інтенцій).

полілінгвоперсона поведінковий фольклорний практика

Виклад основного матеріалу дослідження

На початках аналізу мовної (мовленнєвої) особистості здебільшого виокремлювали три основних її рівні: вербально-семантичний (структурно-семантичний - лексикон), лінгво- когнітивний (тезаурусний), мотиваційний (прагматичний) [Karaulov : 38-80], згодом - обґрунтовано пізнавальний, поведінковий та ціннісний аспекти комунікативної особистості [Karasik : 125-247], яка за своїми виявами постає місткішою, оскільки охоплює різноманітні площини реалізації етичних та утилітарних, захисних і рівноважних норм, категорійно-концептуальні виміри інтерпретації сприйнятого і трансформованого [Gavra : 181-211] та ін. Усе це підтверджує необхідність виокремлення ще одного рівня моно- і полілінгвоперсони - функційного [Biloshyts'ka : 24-26], що акумулює множину застосовних комунікативних стратегій і тактик залежно від тих чи тих ситуативно-інтенційних настанов.

Для студіювання істотним є розуміння аксіогенної ситуації [Karasik 2014 : 65-70] як ґрунтованої на ціннісно осмислюваному орієнтуванні моно- й полілінгвоперсони (певні вчинки під час стихійного лиха - пожежа, повінь та ін.). У таких ситуаціях цінності постають як самодостатні [Krasnobayeva- Chorna : 101-145], оскільки особистість діє з орієнтуванням на усталену етичну, поведінкову та іншу модель. Тому аксіогенні (грец. а<^а - цінність + генний) ситуації можуть поставати як динамічні (подієві) й статичні (ціннісно маркований стан речей): героїчні, жорстокі, смішні та інші події, що наявні в пам'яті людей і за повторювання набувають статусу прецедентних [Sakharuk 2015 : 51-107]. Аксіогенні ситуації вербалізовані в спеціалізовано мовленнєвих жанрах - легендах, притчах, прислів'ях, зрідка - в анекдотах, а також - в описах життя. Такі ситуації здебільшого мотивують відповідний мовленнєво- поведінковий зразок, відхилення від них призводить до комунікативних помилок. Показовою постає в окремих текстах реалізація комунікативної стратегії на зниження статусу реальної ^ віртуальної комунікації. У грецькій легенді «Сини Алоея» говориться про всесильний і нещадний гнів Аполлона. Караючи кого-небудь, він посилає золоті стріли, від яких загинули горді своєю силою сини Алоея От і Ефіальт, котрі ще в ранньому дитинстві мали славу за великий зріст, силу й хоробрість. Вони не бажали підкорятися Аполлонові й погрожували богам-олімпійцям, їх відвага й надприродна сила не знала перепон. Вони неодноразово говорили, що згромадять одна на одну гори Олімп, Пеліон і Оссу. От та Ефіальт, таким чином дістануться неба й викрадуть Геру й Артеміду. Погрози непокірних синів Алоея нагадували слова колишніх титанів. Незвичайного рівня сила й мужність були запорукою здійснення виголошуваних погроз. Отже скували Ота та Ефіальта на повних тридцять місяців у в'язниці грізного бога війни Ареса. Лише відважний і спритний Гермес зумів припинити муки Ареса, викравши його із в'язниці. Грізною була покара Аполлона, який не стерпів погроз Ота й Ефіальта. В одну мить вилетіли дві золоті стріли з його лука, і впали пронизані ними От та Ефіальт (за Kun 1996: 25)). Сюжетна лінія констатує: сини царя Алоея (хоч він і був за походженням пов'язаний з Олімпом), народжені на землі, вирішили погрожувати Олімпу з вираженням агресії вербально: «О, дайте нам тільки змужніти, дайте тільки дійти повної міри нашої надприродної сили. Ми згромадимо тоді одна на одну гори Олімп, Пеліон і Оссу і зійдемо по них на небо. Ми викрадемо тоді у вас, олімпійці, Геру і Артеміду». Порушення принципу комунікативної толерантності в результаті активувало стратегію зниження статусу Олімпу з орієнтуванням на формування його негативної оцінки, водночас застосовано тактику погроз вербалізованих («Ми згромадимо тоді одна на одну гори Олімп, Пеліон і Оссу і зійдемо по них на небо. Ми викрадемо тоді у вас, олімпійці, Геру і Артеміду») і невербалізованих (скували вони ланцюгами грізного бога війни Ареса). І наслідком цього стала страшна кара - смерть Ота та Ефіальта (...впали пронизані стрілами (Аполлона - А.З.) От і Ефіальт). Тут потрібно згадати, що Аполлон був покровителем музики, віщування й лікування, тому особливо цінним для нього поставало естетичне багатство. І все-таки він змушений застосувати насилля для показу величі Олімпу - необхідності дотримання усталеної субординативної поведінки, коли пиха й гордовитість Ота й Ефіальта зруйнували стратегію позитивної тональності спілкування. Цей сюжет показово відбиває аксіогенну подію - ситуацію «Божа кара». Подібна подієвість надзвичайно цінна для розкриття світоустрою, вона актуалізує низку характерних рис мовленнєво-поведінкових та етичних, захисних і рольових, експресивних і рівноважних норм, їх алгоритми. Їх дотримання постає визначальним у реалізації межування - внутрішньо- й зовнішньосоціумного: 1) смертний не має права вважати себе рівним вищим силам; 2) смертний має своїм обов'язком схилятися перед богами, поклонятися їм; 3) смертний ніколи не може погрожувати богам; 4) за погрозу богам наслідком поставатиме відплата - її вияв постає невідворотним. Поза всяким сумнівом, подібні «норми визначають статусні стосунки між людьми й богами» [Karasik 2012: 66], за їх недотримання людину жорстоко карають.

Диференційні виміри аналізованого сюжету безпосередньо пов'язані з реальною соціумною практикою - стосунки між членами спільноти, які перебувають у субординації^ мають дотримуватися комунікативних стратегій а) позитивної тональності спілкування, б) підвищення статусу співрозмовника, уникаючи стратегії негативної тональності, стратегії зниження статусу співрозмовника та ін. І ще одна ціннісно породжувальна теза - усталений стан речей не варто порушувати, не висловлювати свій спротив, оскільки він іде врозріз із суспільно визначеним, відступ від норми завжди є відцентровим. До цього потрібно також додати: навіть Аполлон не може і не має права чинити по-іншому, адже відсутність кари ^ покарання стане поштовхом відцентровості, руйнування цінностей співвідношення внутрішньо- і зовнішньосоціумного первнів, у якому останнє є визначальним. Аксіогенна подія «Божа кара» унормувалася у відповідному стійкому вислові, який використовують, коли наголошують на невдоволенні незадоволенні). Визначені компоненти аксіогенної події «Божа кара» в аналізованій легенді постають значущими і для сучасного соціуму, хоча в останньому протягом тривалого часу вони набули відповідних національних нашарувань. Останнє відбито у поширених легендах, повір'ях. У цьому разі аксіогенна подія для полілінгвоперсони містить власну внутрішню мотивацію. Підтвердженням може бути легенда з Наддніпрянщини «Божа кара»: Розповідають, що кам'яні баби були колись такими самими людьми, як і ми, але скам 'яніли. А сталося це так.

Бог створив людей раніше за Сонце, тому жили вони в темряві, харчувалися плодами рослин. Але ось з 'явилося Сонце. Злякалися люди, сполошилися і, щоб його знищити, почали виходити на високі могили та плювати на нього. Образився Бог і прокляв за це людей. І вони, де стояли, там і скам'яніли.

Але в цих скам'янілих людей, кажуть, є надія знову перетворитися, зробитися живими, якими їх створив Бог (Ukrajins'ki 2009: 44).

У наведеному тексті простежуємо функційне навантаження усіх чотирьох встановлених елементів поведінкових стереотипів аксіогенної події «Божа кара»: 1) Бог створив людей; 3) ... почали (люди) виходити на високі могили та плювати на нього (сонце); 4) Образився Бог і прокляв за це людей, І вони, де стояли, там і скам 'яніли. Другий елемент (смертний має схилятися перед богами, поклонятися їм) є імпліцитний і постає похідним від першого - створення Богом людей. У легенді відсутня поведінкова вербалізація, невербалізований компонент (плювати на нього (сонце)) відбиває домінування низького в людських особах, намагання знецінити вчинки Бога.

Не менш цікавим постає вияв реалізації аксіогенної події «Божа кара» в художньо-белетристичній інтерпретації, зокрема в прозовій дискурсивній

23практиці - однойменному оповіданні Анатолія Дімарова, в якому головний персонаж Колодій приїжджає в село на роботу. Його із задоволенням влаштовує електриком Ригорович, котрий був колись головою колгоспу, а тепер, після формальної зміни назви, залишився керувати усім (Був колгосп - колгосп і лишився. Тільки що назву змінили) господарством. Колодій приковує до себе увагу тим, що разом із сином займається ранковою гімнастикою, ремонтує хату, освоює бджільництво. Водночас викликає внутрішньосоціумний спротив захоплення Колодія питаннями політики і прагнення змінити щось у селі. Після тривалих внутрішніх міркувань з низкою питань (В газету писати? /Колись писав, пробував. Надрукували, а толку? На ньому ж усе й окотилося. Причепились до чогось, розряд понизили. / Дзвонить до району?.. В область?.. У Київ?.. / Аякже, додзвонишся!..) логічним постає висновок (Все в один клубок зав'язалося, всі продані й куплені). Пошук неординарних шляхів спротиву (Колись до Президента достукався -- листа написав. Знайомого в Києві попросив однести в канцелярію - не довіряв уже й пошті... /1 що з того вийшло? Пшик з того вийшов! Переслали листа, відфутболили тим, на кого він у листі тому й скаржився, -- вживіть заходів, повідомте) зумовив формування агресивного ставлення до поведінки Колодія (Вжили... Повідомили... Місяць тягали: допитувались, чого це він надумався Президента тривожити...), тому неординарність вчинків мотивує об'єктивність висунення себе на роль лідера (Народ! Народ піднімати -- нема іншого виходу!). Перебіг виборчого процесу і постійні вияви спротиву (залили вулики водою, підкидають листи з погрозами та ін.) лише поглиблюють поведінкову мотивацію (А він тільки зціплював зуби: «Переможемо -- всіх до нігтя притиснемо!») Колодія. Упевненості додавало те, що з кожним із односельців він розмовляв, але звиклість до усталеного стала визначальним поведінковим мотиватором більшої частини виборців, що надали перевагу практичному критерію - відтворення звичних варіантів поведінки у відповідній ситуації (Проголосували, порахували: два проценти за нього). Висновкова теза, виголошена Ригоровичем (І зітхнув полегшено Ригорович: збувся «Божої кари») має опертям попередню дію Колодія (Поспіхом, за безцінь, спродався і виїхав) (Dimarov 2009: 141-146). Аксіогенна подійність «Божа кара» в цьому разі пов'язана із захисною (на початковому етапі), згодом утилітарною (намаганням вирішити практичну проблему) та моделювальною (Майже всі двори обходив, пояснюючи, що і до чого. Всі з ним погоджувалися, всі! Бабусі вслід хрестили: «Помагай тобі Бог, чоловіче добрий!») зразками поведінки. Усі заявлені мовленнєвоповедінкові зразки ґрунтовані на меті (Народ! Народ піднімати - нема іншого виходу!), потребах (Та ви подивіться, хто нами керує. Президент, що ні в тин ні в ворота?.. Депутати, які тіки дбають про те, щоб власні кишені набити зеленими?.. Чи начальство районне, яке усі ферми пожерло-спустошило?), ситуації (Все в один клубок зав 'язалося, всі продані й куплені).

Звільнювальна поведінка Колодія (Поспіхом, за безцінь, спродався і виїхав) позбавлена вербалізації, відбита лише невербальним компонентом і глибинно мотивована прагненням головного персонажа убезпечити свою родину від реальних негативних умов існування. У всьому текстовому просторі функційне навантаження «Божої кари» асоційовано з Колодієм - активною особою, що прагне розхитати усталену майстерно змодельовану поведінку, де субординативні відносини пронизують увесь лінгвосоціум і відбивають закріплення соціальних і мовленнєво-рольових статусів, пор.: Докотилися ті розмови і до Ригоровича. Перестрів якось Колодія, буркнув: « Зайдіть!». / Не хотів, видать, розмовляти при свідках. Що вже й вуха понашорошували. / «Що ви там язиком дурним плещете?» - «Собака плеще - не я!» - спалахнув Колодій. / У Ригоровича й жовна заграли: «Ви от що: робіть своє діло, а народ не підбурюйте. Бо так і догратися можна...» - «Не лякайте, я уже ляканий! А до того, що я говорю, вам діла немає». / Вискочив Колодій - грюкнув дверима. І довго по тому ця розмова кипіла у ньому (Dimarov 2009). Відхилення від усталеної мовленнєво-поведінкової норми стало причиною використання керівником комунікативної стратегії негативної тональності, чим спроектовано увесь плин квазідіалогу, в якому Ригорович інваріантом вважає субординативний зразок відносин (Ви от що: робіть своє діло, а народ не підбурюйте). Підтвердженням цього постає використання зниження діапазону спілкування, використання експресивної лексики, стійких висловів з негативним забарвленням (Що ви там язиком дурним плещете?), погрози, умонтовані у парцельовану структуру з умовчанням (Бо так і догратися можна...).

Видозміна поведінки головного персонажа мотивована й динамікою його внутрішнього мовлення (В газету писати? / Колись писав, пробував. Надрукували, а толку? На ньому ж усе й окотилося. Причепились до чогось, розряд понизили. / Дзвонить до району?.. В область?.. У Київ?.. / Аякже, додзвонишся!..) з наповненням питальними й обірваними реченнями, чергуванням питань і відповідей. Переважним мовленнєво-поведінковим зразком головного героя постає моделювальний, що в межах наявного лінгвосоціуму намагається усталити інший характер відносин - від вертикально-субординативних до лінеарно-координативних (Майже всі двори обходив, пояснюючи, що і до чого. Всі з ним погоджувалися, всі! Бабусі вслід хрестили: «Помагай тобі Бог, чоловіче добрий!» або І дядьки потроху-потроху до тих "політбесід" починають звикати. Вже не так озираються. Погоджуються, що таки щось треба робити).

Загалом «Божа кара» в лінгвокультурній інтерпретації сприймається монолінгвоперсоною як справедливий присуд - розплата за щось вчинене самою особою чи її родичами з урахуванням генеративно-еволюційних ліній: ...герцог, і той не тримав зла на винуватця смерті його старшого сина. Не бувши засліпленим батьківською любов'ю, він не мав жодних ілюзій щодо особистих якостей Ґійома і дійшов цілком слушного висновку, що то була кара Божа, а отже, не годиться ображатися на знаряддя, обране для цієї мети Всевишнім (Avramenko: 45). Лінгвоіндивідуалізація герцога в цій аксіогенній ситуації є похідною усталеного її сприйняття та відповідності вчиненого Всевишнім закономірностями дотримання відповідальності за все і перед собою, і перед Вищими силами.

Отже, мовленнєво-поведінкові виміри монолінгвоперсони визначено: 1) соціальними й етичними нормами; 2) кореляцією і/чи некореляцією мовленнєвих моделей лінгвосоціму й монолінгвоперсони; 3) морально- настановною тяглістю; 4) адекватністю мовленнєво-поведінкових виявів в аксіогенних ситуаціях; 5) дотриманням комунікативних стратегій і тактик відповідно до соціально-рольових статусів, напрямами мовленнєвого самовираження монолінгвоперсони.

Висновки та перспективи дослідження

Мовленнєво-поведінкові реалізації моно- і полілінгвоперсони мотивовані усталеними зразками лінгвосоціумних відношень. Вони акумулюють у собі зразки дохристиянських і християнських вірувань, відбитих у численних казках, міфах і легендах. Мовленнєво-поведінкові вияви монолінгвоперсони послідовно виражені в тих чи тих комунікативних стратегіях і тактиках і оприявнюються у відповідних мовленнєвих актах. Дотримування монолінгвоперсоною толерантності, співробітництва чи інших принципів комунікації ґрунтовано на традиціях, врахуванні глибини й мотивованості аксіогенних та інших ситуацій, вивчення й аналіз яких потребують не лише послідовної інвентаризації (аксіогенними постають події «Братовбивство», «Уміння бачити суть», «Порівняння» та ін.), а й встановлення їх диференційно мовленнєвих ознак, з'ясування лінгвокультурологійного навантаження тощо.

Література

Avramenko, Oleh and Valentyn Avramenko. Prynts Galiyi (Prince of Galilee). Kyyiv: Ukrayins'kyy vybir, 2005.

Batsevych, Florij. Osnovy komunikatyvnoji linhvistyky. 2-he vyd., dop. (Basics of Communicative Linguistics). Kyyiv: Academiya, 2009.

Biloshyts'ka, Valeriya. Komunikatyvna osobystist' yak fenomen politychnoyi linhvokul'tury (na materiali analitychnykh statey ukrayins'kykh, anhliys'kykh ta frantsuz'kykh masmedia)

(Communicative Personality as a Phenomenon of Political Linguistic Culture (on the basis of analytical articles of Ukrainian, English and French mass media). Diss. Kyyivs'kyy natsional'nyy U, 2017.

Gavra, Dmitrii. Osnovy teorii kommunikatii (Fundamentals of the theory of Communication). Sankt-Peterburg: Piter, 2011.

Dimarov, Anatoliy. Bozha kara: povisti, opovidannya, etyudy (Divine Punishment: Stories, Sketches). Kyyiv: Ukrayins'kyy pys'mennyk, 2009.

Karasik, Vladimir. “Aksiogennaja situacija kak jedinica cennostnoj kartiny mira (Axiogenic Situation as an Evaluative World Mapping Unit)”. Politihkeskaja lingvistika (PoliticalLinguistics) 1 (2014): 65-75.

Karasik, Vladimir. Jazykovoje projavlenije lithnosti (Linguistic Manifestation of Personality). Moskva: Gnozis, 2015.

Karaulov, Jurij. Aktivnaja grammatika i associativno-verbal 'naja set ' (Active Grammar and Associative-Verbal Network). Moskva: Institut russkogo jazyka RAN, 1999.

Krasnobayeva-Chorna, Zhanna. Linhvofrazemna aksiolohiya: paradyhmal'no-katehoriynyy vymir (Lingvo phraseological Axiology: paradigm-categorical Dimension). Vinnytsya: TOV "Nilan-LTD", 2016.

Kun, Mykola. Lehendy ta mify starodavn'oyi Hretsiyi (Legends and Myths of Ancient Greece). Kyyiv: Mystetstvo, 1996.

Pichtovnikova, Lidija. “ Sinergeticheskaja paradigma v sovremennoj lingvistike” (Synergetic Paradigm in Contemporary Linguistics). Naukovi zapysky: Filolohithni nauky (movoznavstvo) (Scientific Notes: Philological Sciences (Linguistics)) 127 (2014): 34-39. Web. 20 Jul. 2017.

Sakharuk, Inna. Pretsedentni fenomeny yak zasib suhestiyi v ukrayins'komu mediynomu dyskursi (Case-law Phenomena as a Means of Suggestion In the Ukrainian Media Discourse). Diss. Donets'kyy natsional'nyy U, 2015.

Selivanova, Olena. Suthasna linhvistyka: napriamy i problem (Modern Linguistics: Directions and Problems). Poltava: Dovkillia-K, 2008.

Ukrayins'ki narodni kazky: Knyha 33. Kazky Naddnipryanshchyny / Zapys, uporyad., i lit. oprats. M. Zinchuk (Ukrainian folk tales: Book 33. Tales of the Dnieper / Recording, arrangement, and years. ProcessingM. Zinchuk). Vyzhnytsya: TOV VPK «Cheremosh», 2009.

Ukrayins'ki, narodni kazky: Knyha 34. Kazky Naddnipryanshchyny / Zapys, uporyad., i lit. oprats. M. Zinchuk (Ukrainian folk tales: Book 34. Tales of the Dnieper / Recording, arrangement, and years. ProcessingM. Zinchuk). Vyzhnytsya: TOV VPK «Cheremosh», 2011.

Zahnitko, Anatoliy. Osnovy dyskursolohiji (The basis of Discourse). Donetsk: Donets'kyy natsional'nyy universytet, 2008.

Zagnitko, Anatolij. “Tipologitheskije projavlenija lingvistitheskich paradigm: klassifikacionnye i kvalifikacionnye aspekty (Typological Manifestations of Linguistic Paradigms: Classification and Qualification aspects)”. Linguistica Brunensia. 59/1-2 (2011): 3-16.

Zahnitko, Anatolij. Teorija hramatyky i tekstu (Theory of Grammar and Text). Donetsk: Noulidzh (donets'ke viddilennia), 2014.Zahnitko, Anatolij. “Suthasna linhvoporsonolohoja: rivni, odynyci I katehoriji (Modern Lingurospersonology: Levels, Units and Categories)”. Zbirnyk naukovych prac profesorsko- vykladackoho skladu DonNU imeni Vasylia Stusa za 2015-2016 rr. - Vinnytsia, 2017. 1-3. Web. 20 Jul. 2017.

Размещено на Allbest.ru