Лексичні опозиції в поетичних творах Володимира Сосюри

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Мовотворчість Володимира Сосюри досліджували Л. Пустовіт [3, с. 49-53], М. Скаб [4, с. 361-367], Л. Ставицька [6, с. 91-98], Л. Шутова [7, с. 196-199] та ін. Мета пропонованої статті проаналізувати лексичні опозиції як форму художнього відображення об'єктивного світу в поетичному ідіолекті Володимира Сосюри.

Матеріалом дослідження є лексичні антоніми, зафіксовані в поетичних творах В. Сосюри [5].

Функціонально активними в мовно-художній картині світу митця є антонімічні лексеми, що свідчить про гостроту світосприймання, уміння відтворити полярність людських почуттів.

У поетичному словнику В. Сосюри продуктивною є темпоральна опозиція день ніч, складники якої репрезентують контрастні прямі чи символічні значення. Полярна маркованість компонентів зазначеної антонімічної пари мотивована контекстом. У досліджуваних творах вони виражають переважно позитивну оцінність. Образ дня традиційно викликає асоціації зі світлом, теплом, радістю, спокоєм, щастям, поєднуючись із художніми означеннями: білий, блискучий, вічний, жданий, квітчастий, теплий (день) та ін. Образ ночі пов'язаний із кольором неба, місяцем, зорями на небі й поєднується з означеннями: зоряна, синя, срібна (ніч) тощо. Напр.: В білі дні і ночі журавлині / буде спати солодко зерно. / Сік землі, як молоко дитині, / сили дасть, і проросте воно [5, т. 3, с. 151]; Чи линуть дні, чи сяють срібні ночі, / чи одягають цвіт весни сади... [5, т. 5, с. 50].

Негативну оцінність лексеми ніч формують прикметники-означення з відповідною маркованістю (безсонна, довга, глуха, проклята та ін.): Для Вітчизни дорогої / в день блискучий, в ніч глуху / він обточує набої / в гомінливому цеху [5, т. 3, с. 159].

Характерною рисою ідіостилю В. Сосюри є вживання опозиції день ніч для протиставлення прогресивного і реакційного періодів у житті суспільства, протиставлення миру і війни: Безсмертя вам, о рицарі Вітчизни: / ви обернули ніч на вічний день [5, т. 2, с. 172]; ... за день, що розцвіта кругом, / люблю я рідний край. / За те, що ніч він поборов / і щастя нам несе [5, т. 3, с. 59]; Що світові давав у всі віки героїв / і в боротьбі за день тьму ночі переміг, / народу, що тебе для радості відстояв... [5, т. 4, с. 120].

У наведених контекстах позитивний оцінний зміст символу день підсилюють епітет вічний та метафора день, що розцвіта, які викликають в уяві читача асоціативні зв'язки з вічним, новим, прогресивним, світлим, весняним. Негативну конотацію символу ніч увиразнюють генітивні словосполучення тьма ночі, ніч негод, які, навпаки, асоціюються з чимось поганим, страшним, нещасливим. Протиставлення однопланових щодо характеру асоціацій понять дає змогу створити надзвичайно образні картини.

Негативно марковані прикметниково-іменникові оцінні конструкції співвідносні із генітивними словосполученнями, які символізують горе, трагедію, війну, неволю, насилля. Опозиція день ніч не тільки номінує частини доби, а й передає тяжкий душевний стан ліричного героя: Ночі муки, чорні дні потали, / вкритий трупом і сльозами шлях. / Од крові сніги червоні стали, / і жінки голосять у вітрах [5, т. 2, с. 205].

В. Сосюра вживає контрастні лексеми день ніч і для символічного протиставлення щастя, радості нещастю, печалі: Двері серце відчиня / чи у дні, чи в ночі. / Чорне бархатне вбрання, /василькові очі [5, т. 2, с. 147]; Любов до світла, любов до щастя, / та не для себе, а для усіх, / хто хоче ночі на дні квітчасті /перетворити в краях своїх [5, т. 3, с. 195].

Символічність складників зазначеної опозиції в поетичній мові може ґрунтуватись і на індивідуально-авторських асоціативних зв'язках, які розкривають оригінальне світосприймання митця. Приміром, у досліджуваних текстах відзначено вживання цих контрастивів на означення ситуації «побачити білий світ, народитися»: ...ти [Україно] в любистку мене у хатині похилій купала, / коли вперше я крикнув і глянув із ночі на день [5, т. 2, с. 275].

Серед поетичних образів, сформованих навколо протиставлення день ніч, виразною індивідуальністю позначені й генітивні словосполучення, які відзначаються нетрадиційністю асоціативних зв'язків: гомін днів і ночей, крила ночі тощо. Такі метафоричні конструкції, ґрунтуючись на переосмисленні явищ, сприяють збагаченню поетичної мови образними засобами: Так на світанні бліднуть крила ночі /1 вітає день життя щасливий спів [5, т. 4, с. 23].

Зафіксовано також компаративні звороти, ґрунтовані на логіко-смисловому паралелізмі протиставлюваних частин доби. Оцінна маркованість цих компаративізмів (позитивна чи негативна) пов'язана із узагальнено-символічним значенням другого компонента порівняння. У компаративному звороті день, як ніч позитивна оцінність конституента день трансформована компонентом ніч у негативну. Лексема ніч у такому разі означена переважно емоційно-оцінними епітетами чорна, темна та ін., які підсилюють негативну експресію порівняння: Над краєм дні як ночі темні. / Чужі знамена на Дніпрі [5, т. 2, с. 212].

Засвідчуємо вживання словосполучень сяйво дня, імла ночі, які підкреслюють наявність / відсутність світла ознаку, що лежить в основі протиставлення названих частин доби: У сяйві днів, ночей імлі/вартують труд, його турботи [5, т. 5, с. 153].

Продуктивні в мовно-художній картині світу В. Сосюри й протиставлення весна осінь, зима літо: Чи осінь, чи зима, чи в зелені діброва / весни вітає дні, чи літо славить птах, /усе мені шумить хода твоя шовкова / і стан твій молодий пливе в моїх очах [5, т. 2, с. 120].

Опозиція весна осінь актуалізує колірну гаму, яка відтворює зелений цвіт весни й жовтий, золотий цвіт осені: Я пісню про щастя складаю, / про щастя відраду сердець, / і зелень весни не зміняю /на осені злото й багрець [5, т. 5, с. 38].

У деяких віршованих контекстах поняття-образ осінь репрезентує негативну маркованість, актуалізовану відповідними емоційно-оцінними прикметниковими означеннями: Славутича даль многоводна / чекає зимових заков. / Але і у осінь холодну / весну нам приносить любов [5, т. 5, с. 39].

Полярну символічну оцінність складників антонімічної пари весна осінь простежуємо в поетичних уривках, у яких лексема весна номінує щось початкове, розквіт, розвиток, перемогу, лексема осінь, навпаки, означає завершення чогось, спад, поразку: Як в осінь ту, що стала нам весною, / в огні боїв з китайцем він дружив [5, т. 4, с. 192].

Для ідіолекту В. Сосюри показовим є вживання метафоричних сполучень, ґрунтованих на протиставленні весна осінь, з метою відтворення найтонших відтінків людської психіки. «Назви пір року й опис стану природи, зазначає С. Єрмоленко, органічно входять у психологічний аналіз стану людини» [1, с. 315].

У змістовій структурі образу осені наявні емотивні ознаки: `спокій', `смуток', `самотність', а образ весни пов'язаний із почуттям радості, пробудження, оновлення: Зарясніє калина, як моя Україна... /Йде у полі дівчина, як зоря солов'їна, /Як зоря солов'їна, як веселка вона. /Що їй осені туга, коли в серці весна [5, т. 4, с. 93]; Холодніє задумана просинь, / і в пожежі дерев далина. / Хто сказав, що на вулицях осінь, / коли в серці розквітла весна?! [5, т. 2, с. 55-56]; Од дум ніяк я не засну, / вони біжать, нема їм краю... /Блажен, хто осінь на весну / в натхненній пісні обертає [5, т. 5, с. 59]; Хай листя падає на груди / і навіває вітер сни, / той знати осені не буде, / хто народився для весни [5, т. 4, с. 162].

Особливої виразності віршованим текстам надають персоніфіковані образи весни й осені, які автор уживає для відображення внутрішнього стану ліричного героя, його почуттів, переживань: І щастя іншого не хочу, / коли в душі лиш ти одна. /Хай осінь дивиться у очі, / а в серце дивиться весна [5, т. 5, с. 41].

Засвідчено й компаративні звороти, у яких лексема осінь, зіставляючись із весною, стає репрезентантом позитивної конотації, символізує життя, відродження, щастя: Скільки щастя і пісень! / Розцвіта в душі, як рожа, / осінь на весну похожа [5, т. 5, с. 88].

Цікавим є прийом ототожнення ліричного героя з порами року, у яких поетична мова актуалізує сему `вік': Завжди, завжди тебе любити, / аж поки прийде смерті тьма, / моя весна, моє ти літо, /моя ти осінь і зима [5, т. 2, с. 167].

Продуктивні в мовотворчості В. Сосюри антонімічні лексеми земля небо, використані для змалювання краси рідної природи, передачі почуття глибокої любові до Батьківщини, інтимізації ліричної розповіді: Україно ти моя, / мій коханий краю! / Я люблю твій гордий шлях, / твою землю й небо [5, т. 3, с. 52].

Із метою підкреслення динамічної ознаки кольоровість неба виражена відповідними дієсловами: Як радісно стає, коли запона ночі / поволі рідшає і тане, як туман, / коли зорі на землю глянуть очі / і засиніє неба океан [5, т. 5, с. 25]. Звертають на себе увагу індивідуально-авторські метафори, в основі яких лежать зорові асоціації, пов'язані з кольором неба: Далі й далі хмар юрба клекоче, / свіжо так і радісно в саду, / і все ширше неба сині очі / дивляться на землю молоду [5, т. 5, с. 18].

За допомогою прийому персоніфікації автор передає позитивний емоційний стан індивідуума (піднесення, радість, щастя), який поширює світ своїх почуттів на навколишню природу: «Весною душа вся співає, / співають земля й небеса»; «Радісно зітхнули / небо і земля»; «У обіймах злилися і небо, / і земля»; «Земля і небо в щасті / жагучо обнялись»; «Обнімає землю небо голубе»; «... і все ширше неба сині очі /дивляться на землю молоду».

Відзначаємо продуктивність у поетичному словнику В. Сосюри антонімічно-синонімічних парадигм, які репрезентують полярні почуття, психічні процеси, емоції, душевний стан ліричного героя: веселий сумний, печальний, смутний, журливий; любов ненависть, нелюбов, гнів, лють; любити ненавидіти; радість горе, біль, жаль, журба, жура, мука, печаль, сльози; сміх, регіт плач, ридання, сльози та ін. Напр.: Я знаю: біль затихне згодом, / замовкнуть спізнені жалі. / Переживай завжди з народом / і горе, й радість на землі [5, т. 5, с. 188]; Хто молодість нашу і світ ясновидий / леліє у ріднім краю, / хто ворога серцем усім ненавидить, / той любить Вітчизну свою [5, т. 3, с. 178].

Використовуючи традиційне для поетичного стилю метафоричне сполучення сміються і плачуть солов'ї, автор розкриває ніжне почуття кохання, яким сповнене серце ліричного героя: Я бачу той струмок і як дерева гнуться... / Там липи аромат дихання вуст твоїх... / Солодкі солов'ї там плачуть і сміються / і місяць слухає кохання срібний сміх [5, т. 1, с. 238].

Засвідчуємо цікаву індивідуально-авторську дієслівну метафору, ґрунтовану на зазначеній опозиції: Стоїш чудесна, осіянна, / і милі ямки на щоках / сміються й плачуть [5, т. 7, с. 159-160].

Для поетичного ідіолекту В. Сосюри характерні й оксиморонні синтагми, які актуалізують зв'язок між номенами полярних емоцій, почуттів, переживань індивідуума, викликаних певною подією чи явищем: І виростають з радості печалі, /як із печалі радість вироста [5, т. 5, с. 133]; Коли у нім [слові] ненависть / з любові вироста [5, т. 4, с. 174]; Нема без втрати перемоги, / без горя радості нема [5, т. 3, с. 35].

«Продуктивність оксиморонів зі структурою речення, на думку С. Завалій, зумовлена тим, що в поетичній мові поширені афористичні висловлювання, побудовані на поєднанні контрастних за значення лексем» [2, с. 15].

Зафіксована в аналізованих текстах дієслівна опозиція сходити заходити, у якій поетична мова актуалізує можливість її складників уживатися для позначення початку і кінця людського життя. Такі контексти відзначені великою емоційною наповненістю: Вони [слова-зірки] злітають з небозводу, / щоб передать в огні пісень / любов того, чий день заходить, /до тої, чий ще сходить день [5, т. 4, с. 116].

Образність поетичних творах створюється і вживанням одного зі складників антонімічної пари в прямому значенні, а другого у переносному. Цей спосіб використаний для показу нерозривного зв'язку людини й природи. Пор.: Заходить сонце. Пливе на води /туман із луків, як сон блідий... /Заходить сонце. І щастя сходить, / і сонце сходить в душі моїй [5, т. 2, с. 120]. Уживаючи вислів заходить сонце в прямому значенні, а вислови щастя сходить і сонце сходить в душі у переносному, автор зображує душевний стан ліричного героя, його радісний, піднесений настрій.

У досліджуваних текстах простежуємо продуктивність контрастних лексем життя смерть і життя небуття: Ми молоді, уперті, / за нами майбуття. / Лиш той не знає смерті, /хто творить сам життя [5, т. 3, с. 168].

В антонімічній парі позитивно-оцінний компонент життя традиційно уподібнений рухові по шляху, по земному простору: Не для того я з тобою / йду дорогою життя, / щоб у смерть, повита тьмою, /ти пішла без вороття [5, т. 2, с. 102].

Відзначаємо перифрастичні вислови, у яких життя за давньою поетичною традицією порівняне з вогнем, а смерть зображена як згасання життя: Так і душа моя тривожна / твоїх очей проміння п'є. / У нім усе, що для поета, / погасне з ним моє життя. / Й, неначе мертва та планета, /Я попливу у небуття [5, т. 2, с. 145].

В аналізованих поетичних творах автор уживає антитези з метою створення полярних характеристик персонажів: Ти моря шум, я спокій суші, / обидва ми мов тиша й крик. / А ніч і день то наші душі, /любов'ю з'єднані навік [5, т. 2, с. 130] й підкреслення контрасту зображуваних предметів і явищ об'єктивної дійсності: Їх [журавлів] курликання ласкаве / мов вітає води, трави, / то летять вони /з чужини на батьківщину, / на жадану Україну, /вісники весни [5, т. 4, с. 53].

Оксиморонні синтагми увиразнюють контрастний психічний стан ліричного героя: Вона любить мене не хоче, / а я вночі од мук не сплю. /Як я ненавиджу ті очі / і, ненавидячи, люблю! [5, т. 5, с. 193] й суперечливу сутність зображуваних предметів та явищ об'єктивної дійсності: Небо рідне й чуже / над покорою хат. / Та не можу вже /я повернутись назад [5, т. 1, с. 300]. ідіостиль сосюра поетичний оксиморонний

Отже, у поетичному словнику В. Сосюри продуктивні антонімічні лексеми й оксиморонні синтагми, які автор уживає для контрастних характеристик персонажів та предметів навколишнього світу, передачі суперечливої сутності людських думок і почуттів.

Література

1. Єрмоленко С.Я. Мова і українознавчий світогляд: [монографія] / С.Я. Єрмоленко. К.: НДІУ, 2007. 444 с.

2. Завалій С.Б. Типологія оксиморонних синтагм у поезії другої половини ХХ початку ХХІ століття: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / С.Б. Завалій. К., 2015. 19 с.

3. Пустовіт Л.О. «Такий я ніжний, такий тривожний...» (До 90-річчя з дня народження В. Сосюри) / Л.О. Пустовіт // Мовознавство. 1988. № 1. С. 49-53.

4. Скаб М. Співвідношення загальнонародної та індивідуальної концептуальних картин світу (фрагмент «душа», Б. Лепкий та В. Сосюра) / М. Скаб // Науковий вісник Чернівецького унту. Слов'янська філологія: зб. наук. пр. Чернівці: Рута, 2006. Вип. 276-277. С. 361-367.

5. Сосюра В. Твори: у 10 томах / В. Сосюра. К.: Дніпро, 1970-1972. Т. 1. 366 с.; Т. 2. 310 с.; Т. 3. 233 с.; Т. 4. 210 с.; Т. 5. 218 с.; Т. 6. 293 с.; Т. 7. 282 с.

6. Ставицька Л. Поетичне і прозове слово Володимира Сосюри / Л.О. Ставицька // Культура слова. 2000. Вип. 53/54. С. 91-98.

7. Шутова Л.І. Семантико-стилістична характеристика епітета в поезії В. Сосюри (на матеріалі творів 20-30-х років) / Л.І. Шутова // Вісник Луганського державного педагогічного університету ім. Т. Шевченка. Серія: Філол. науки. Луганськ, 2000. № 4. С. 196-199.

Размещено на Allbest.ru