Мовні знаки культури як ціннісні маркери в журналі "Жінка"

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Поняття `мовний знак культури' вже давно ввійшло в термінологію української лінгвостилістики, пор. термінологічні варіанти: `опорні концепти' (М. Мамардашвілі), `ключові слова' (А. Вежбицька). Але сьогодні, коли посилено опрацьовують питання культурної самоідентифікації особи, специфіки національного менталітету, способів мислення та його вербалізації й семантизації, окреслення реєстрів мовних знаків культури спроектоване на пізнання ціннісних орієнтирів спільноти. Серед мовних знаків культури є маркери світового знання, рівня філософського осмислення світу, а є інформативно наповнені знаки, характерні для національної спільноти, для певного часу в її історії, для певної соціокультурної групи, дискурсу. Ієрархія знаків культури широка. Одні містять ознаки маркованого часом побуту, інтер'єру, діяльності людини в навколишньому світі (мовно-предметні знаки культури), інші - ознаки моральних, духовних цінностей людини (мовно-психологічні знаки культури).

Із погляду культурології, зауважує С. Єрмоленко, мовний знак культури (`мовно-естетичний знак культури') має такі ознаки: 1) наявність компонента знання національної культури; 2) наповненість символічним змістом; 3) герменевтичність, оскільки його розуміння і сприймання потребує співвіднесеності з іншими текстами; 4) дидактична природа знака, оскільки оволодіти ним можна в процесі здобування освіти і входження в національну культуру [2, с. 8].

Набуття словом статусу знака культури пов'язане з його соціалізацією, тобто посиленням додаткового семантичного компонента - культурної інформації в широкому розумінні цього слова. У слові як знакові культури завжди наявна певна асоціація, тобто вторинний план вираження. Саме через такі вербалізатори смислів і реалізується одна з основних функцій мови - кумулятивна. Отже, слово з культурною інформацією має культурну конотацію [4], що є результатом посилення певних аспектів значення на основі асоціативних ознак та аксіологічного наповнення мовної одиниці.

Виразниками культурної конотації є слова, словосполучення, фразеологічні одиниці, речення (афоризми), надфразні єдності, тексти. Саме за характерними мовними знаками впізнаємо тип культури, який вони репрезентують. С. Бибик слушно пропонує термін `культура повсякдення' як «обсяг людської діяльності `сьогодні, тут і зараз' у художній, політичний, релігійний, науковий, освітній, економічний тощо сферах» [1, с. 11]. Отже, мовний знак у культурі повсякдення - це одиниця книжно- писемної практики, наповнена інформацією й ціннісним смислом, характерними для діяльності особистості.

Загалом же мовні знаки культури - виразники певних концептуальних смислів, до яких вони «підлаштовуються»:

1) універсальних (час, простір, причина, зміна, рух);

2) соціальних (воля, доля, свобода, справедливість, власність, праця, соборність тощо);

3) моральних (правда, неправда, брехня, совість);

4) емоційних (щастя, радість тощо), а також матеріальних [пор.: 3, с. 71].

У мегатексті журналу «Жінка» (який від 40-х до 90-х рр. ХХ ст. мав назву «Радянська жінка») мовні знаки культури найвиразніше проявляються в заголовках публікацій. Наведемо лише ті назви-сентенції, часом - кліше, що найбільш виразно репрезентують певні цінності буття, культурні концепти, а саме: Безцінна якість - доброта (липень, 1992); В єднанні - наша нездоланність (жовтень, 1992); Треба небагато - здоровий глузд і фаховість (жовтень, 1996); Яка ж держава без міцних родин? (липень, 1998); Щоб у сусіда хата згоріла (березень, 2007); Громадою творять добро (серпень, 2008); Кому дано, з того спитано буде (листопад, 2010) тощо.

Опрацьовуючи питання виокремлення мовних знаків культури, зазвичай, спираються на матеріал, який дають писемні (художні тексти, менше - публіцистичні, офіційно-ділові) джерела. Кожне з них має свої знакові компоненти й різний рівень репрезентації означених смислів.

В українській лінгвістиці досі не було досліджень таких різножанрових мегатекстів, у яких сконцентровані мовні знаки культури за такий довгий період часу. Пошук мовних знаків культури в цьому виданні має відбуватися з урахуванням ціннісних орієнтирів журналу, що визначають його структуру, рубрикацію, а також систему заголовків, за якими уявний читач орієнтується щодо змісту текстів, вибору текстів для читання.

Так, у журналі «Жінка» основними рубриками, що структурують ціннісні концептуальні орієнтири, є рубрики, назви яких окреслюють: 1) орієнтовані зовні соціокультурні цінності - соціально-особистісні, особистісно-загальнолюдські, суспільно-групові («Гість номера», «Вісті з неурядових», «Усі ми родом із дитинства...», «Друзі нашого журналу», «Світло вічних істин», «На життєвих стежках», «Силует», «Сповідь», «Контакт», «Ти!», «Рід і родина», «Спорт»); 2) орієнтовані на різновиди корисностей - частина з них об'єднана у вставці «Краса та затишок» (естетичні - «Моделі номера», «У стилі осінь», «Тропіки на підвіконні», «Прекрасні супутники наші», «Диво дивне»; тілесні - «Читаємо обличчя», «Будьте здорові, будьте щасливі», «Домашній лікар», «Косметика», «Радить натуропат...», «Сам собі травознай», «Смачного»; морально- психологічні - «Психологічний практикум», «Відкритий урок для батьків», «Світ очима дитини», «Садок врожайний коло хати»; діяльнісні - «Майстер-клас», «Домашня ферма», «Поради на часі», «Дивосвіт», «В'яжіть з нами», «Школа вишивання»), інші - самостійні рубрики видання, а саме: юридичні - «Юридична консультація», «Юридичний клуб»; когнітивні, інтелектуальні - «Кросворд», «Гороскоп», «Магіоскоп»), інтерактивної комунікації - «Нам пишуть», «Лист рубрики» / «Ваші листи» / »Запитання - відповідь», «Читач продовжує розмову»; соціальні - «Народний календар», «Конкурс! Конкурс! Конкурс!»; естетичні - «На прохання читачів» (тексти пісень та ноти).

Частина рубрик пов'язана з часовим періодом виходу журналу. Так, грудневий номер присвячують підготовці до святкування Нового року, Різдва, тому вчасна рубрика на зразок «Дозвольте мені посівати». У різні періоди впродовж року журнали містять статті, присвячені державним святам й постатям, що репрезентують певний фах (День матері, День учителя, День працівника сільського господарства, День Перемоги тощо). Крім того, певним подіям можуть бути присвячені утрадиційнені в журналі «Жінка» сегменти, де публікують художні твори для дорослих і дітей, які також виражають певні ціннісні орієнтири.

Так, зокрема, мовними знаками української культури є прагматоніми. Один із них - Тарас Шевченко. Саме в так званих шевченківських номерах, тобто в кожному третьому номері року, у той чи той спосіб нагадують про певні аспекти Шевченкіани. Через імена Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Максима Рильського, Миколи Гоголя, Олеся Гончара, Бориса Грінченка, Олени Теліги та ін. репрезентується вагомість суспільно-світоглядного й художньо-естетичного процесів для формування констант української культури. Приміром, із іменем М. Гоголя пов'язана в мовно-культурній свідомості загальна інформація, що «Кожному об 'єктивному досліднику зрозуміло: творча спадщина великого Гоголя збагатила духовну скарбницю українців і росіян» (квітень, 2009), з іменем Б. Грінченка засоційовано, що він - «Громадський діяч, письменник, педагог, автор «Словника української мови» (червень, 2009). Подібну загальну прагматичну інформацію супроводжують вступні коментарі про постаті в історії України, як-от Івана Мазепи: «Одна з найтаємничіших постатей нашої історії - Іван Мазепа - належав до найбагатших людей своєї епохи» (квітень, 2013).

Уже понад двадцять років у журналі «Жінка» у квітневих номерах концептуальним є мовний знак-онім техногенної культури Чорнобиль. Публікації про події 1986 року рясніють стереотипними характеристиками: `мирний атом\ `зірка Полин', заборонена зона (квітень, 2013), радіаційний удар, радіаційний фон; залишки руїни, цвинтар (2009) і под.

Мовними знаками світової мистецької культури є оніми Беатриче, Рембрандт тощо. Власну назву Беатриче, наприклад, використовують як асоціат натхненниці почуттів (Бува, щось у особистому житті звершується, щось - ні. Але Дантова Беатріче, спроможна надихнути на творчість і на подвиги, живе в кожній жінці незалежно від віку (березень, 2013), а тому згадка про неї супроводжує вступний коментар до поетичної підбірки для жінок, пор. цитати з творчості аматорів: У дівочій таємній мудрості Залишись. / Я ревную тебе до юності, Як колись (А. Кримський); Пригорнись до серця, там цвіте весна: / Допивай свій келих любощів до дна (М. Василенко).

Крім онімів із психологічною культурною конотацією, у журналі останніх років засвідуємо мовно-предметні знаки ентнічної культури. Якщо номінація черес більш відома читачеві (Із давніх-давен окрасою народного одягу українців був пояс, яким пов'язувалися поверх сорочки, спідниці та верхнього одягу як жінки, так і чоловіки. Перші слов'янські пояси були плетені, згодом їх ткали з вовни, льону, конопель, а також виготовляли зі шкіри. Нині пояси - невід 'ємний атрибут армійської та міліцейської форми, а також одягу спортсменів, зокрема борців та важкоатлетів. Як декоративну деталь народного одягу носять їх і чоловіки й жінки (січень, 2013)), то слово мартівничка хоч і викликає певні асоціації, але про походження реалії знають менше. Тому цікавою, пізнавальною для багатьох є публікація про цю річ, її роль в українській народній культурі: Драбів на Черкащині тепер районний центр, а ще в 50-х рр. минулого століття він вважався селом. Один його куток називався Слободою, і там жінки на Явдошин день виготовляли мартівнички - букетики з гілочки калини, колосочка, доповнювали їх зеленню кімнатної рослини, яку спеціально вирощували. Для чого? А щоб подарувати букетик гостям або тим, хто зустрінеться на вулиці. Подібний звичай побутує в Болгарії - там мартівнички складають із найперших весняних квітів, які розцвітають, коли в нас ще можуть триматися холоди (березень, 2013).

Ряд мовно-предметних знаків культури продовжують сучасні номінації зі сфери повсякденно-побутової естетики та практичного вживання - новітні назви одягу: джинси (Джинси носять усі. На прогулянку, в клуб, у гості, на роботу - всюди доречні ці зручні та міцні штани, зшиті колись в Америці як робочий одяг (квітень, 2013); різновиди суконь - сукня-футляр, сукня-светр (лютий, 2013), верхнього жіночого одягу - жакет- болеро (січень, 2013), пуховик (січень, 2013), верхнього універсального одягу - худі, світшот, кенгурушка (назви зручного, практичного й креативного одягу, який називають одним словом - `толстовки') (лютий, 2013) тощо.

Засвідчуємо цікавий, мало знайомий загалові реєстр знаків культури швейного виробництва та ткацтва - назв тканин. Пор.: застарілі болонья, кримплен, нейлон, кевлар, дралон, алтабас, біссус-вуаль, брокатель та новітні - модал, ліоцель. Наведемо уривок зі статті про ці реалії: Ще півстоліття тому всі були в захваті від нових синтетичних тканин: болоньї, кримплену, нейлону... їх десятки і сотні видів, про існування деяких ми навіть не здогадуємось. Наприклад, кевлар - синтетичне волокно, з якого виготовляють куленепробивні жилети. Або чи чули ви про дралон - м 'яку синтетичну тканину, що легко переться, швидко сохне, формостійка, добре зберігає тепло? Був запущений механізм створення все нових і нових синтетичних тканин, які прийшли на зміну натуральним.

Зараз не виготовляють алтабас - щільну шовкову тканину з орнаментами або фоном із золотої чи срібної нитки, різновид парчі. Алтабас дуже дорого коштував, в основному використовувався для потреб царського двору, церкви. А що ми знаємо про біссус-вуаль, тонку прозору тканину, якою обгортали мумії в епоху фараонів? Її носили і єгипетські жінки поверх нижнього одягу. Тільки в старовинних романах можна зустріти згадки про брокатель - легку і витончену шовкову тканину з невеликими золотими чи срібними букетами, відтіненими іноді кольоровими нитками. Була вона модна в кінці 17 століття, із неї шили літні сукні... Майже в небуття пішов і одяг із конопель, який споконвіку носили українці.

Прогрес у пошуку нових матеріалів не стоїть на місці. Наприклад, створено нові натуральні волокна з евкаліптового дерева... Назву лише модал - модернізоване віскозне прядильне волокно з високим водовіддихувальним ефектом, що виробляється з целюлози. Або ще одна модна тканина з евкаліпта - ліоцель! Він має шовковисту м 'якість та розкішно драпірується. Це ідеальне волокно з глибиною кольору, прекрасно всотує вологу, гігієнічне, пригнічує ріст бактерій. Ліоцель на сьогодні є найбільш чистим та доступним штучним целюлоїдним волокном! (лютий, 2013).

На окрему увагу заслуговує часово маркований мовний знак культури виробництва та споживання кукурудза. Пропонуємо порівняти здеідеологізовану інформацію про корисність продукту, зафіксовану в журналі за квітень 2013 р. (Кукурудза цінується як овочева, зернова і кормова культура. Популярна як у науковій, так і в народній медицині для лікування атеросклерозу, хвороб печінки, жовчовивідних шляхів, нирок та інших органів) і господарсько-політичну в публікаціях 50-60-х рр. минулого століття: Ось молоденька ланкова з волинського колгоспу імені Леніна, Киверцівського району, Таїса Оводюк. На Волині кукурудза з'явилася зовсім недавно, але вже по всій області шумлять, зеленіють її пишні кущі. Торік Оводюк посадила кукурудзу вперше і виростила по 60 центнерів з гектара гібридного зерна. В цьому році ланка Таїси Оводюк взялася виростити по 80 центнерів кукурудзи на кожному з п'ятнадцяти гектарів, і вона певна, що доб'ється свого (листопад, 1956); Полюбила молодь кукурудзу на Вінниччині. Понад 200 комсомольсько-молодіжних ланок вирощують кукурудзу на зерно в колгоспах і радгоспах області (листопад, 1963). Мовно-предметний знак культури кукурудза, як бачимо, у певний період мав часову ідеологічну маркованість.

Отже, у мові сучасної журнальної публіцистики, орієнтованої на політематичність, широко функціонують номінації з ціннісною конотацією - мовні знаки культури. Їх використання зумовлене аксіологічними орієнтирами авторів публікацій, рубрик, які апелюють до мовно-культурної свідомості читачів, активізуючи в ній предметні та образні, оцінні асоціації.

Література

конотація ціннісний фразеологічний

1. Бибик С.П. Усна літературна мова в українській культурі повсякдення / С.П. Бибик. - Ніжин: Аспект-Поліграф. - 709 с.

2. Єрмоленко С.Я. Мовно-естетичні знаки української культури / С.Я. Єрмоленко. - К.: Інститут української мови НАН України, 2009. - 352 с.

3. Маслова В.А. Когнитивная лингвистика: учеб. пособ. / В.А. Маслова. - Минск: Тетра-Системс, 2005. - 256 с.

4. Телия В.Н. Русская фразеология. Семантический, прагматический и лингвокультурологический аспекты / В.Н. Телия. - М.: Школа «Языки русской культуры», 1996. - 288 с.

Размещено на Allbest.ru