Девербативи з суфіксами -к(а), -нк(а), -івк(а), -ачк(а) в художньому дискурсі Івана Франка

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 811.161.2'373.611:81'373.612

DOI: 10.24919/2522-4557.2017.40.116994

Девербативи з суфіксами -к(а), -нк(а), -івк(а), -ачк(а) в художньому дискурсі Івана Франка

Оксана Коновалова

У статті на матеріалі поетичних, прозових і драматичних творів дос-ліджено словотвірний, семантичний та стилістичний потенціали лексем із суфіксами -к(а), -нк(а), -івк(а), -ачк(а), що мають опредметнене значення дії/ процесу і стану; систематизовано похідні субстантиви на основі співвідношення твірних та похідних основ і лексичної семантики в художньому мовленні письменника; описано основні семантичні групи цих похідних; виявлено морфонологічні зміни в їхній словотвірній структурі.

Ключові слова: девербатив, семантичні відношення, морфонологічні перетворення, стилістичний потенціал.

В статье на материале поэтических, прозаических и драматических произведений исследованы словообразовательный, семантический и стилисти-ческий потенциалы лексем с суффиксами -к(а), -нк(а), -овк(а), -ачк(а), имеющими опредмеченное значение действия/процесса и состояния; систематизированы производные субстантивы на основе соотношения производящих и производных основ и лексической семантики в художественной речи писателя; описаны основные семантические группы этих производных; установлены морфонологические изменения в их словообразовательной структуре.

Ключевые слова: девербатив, словообразовательный аффикс, морфонологические преобразования, стилистический потенциал.

Постановка проблеми. Вагомим чинником поповнення лексикону літе-ратурної мови є поетична, загалом письменницька діяльність. «Здається, мова се щось спільне нам усім, писав І. Франко, а проте нема сумніву, що як кожна дитина в перших роках виробляє собі свій жаргон, так і кожний письменник, особливо талановитий, виробляє собі свою окрему мову, має свої характерні вислови, звороти, свою будову фраз, свої улюблені слова» [7 ХХХШ, 276]. Творчість Франка блискучий взірець динамічного опанування мови у всьому її семантико-граматичному та словотвірному розмаїтті. Останнім часом і в літературознавчих, і в лінгвостилістичних дослідженнях наголошено на необхідності вивчення як усієї поетичної системи І. Франка, так і окремих її аспектів [3, 103]. Аналіз віддієслівної лексики є невід'ємною частиною дос-лідження мови і стилю письменника та художнього тексту загалом. Завдяки особливостям свого походження і специфічному «механізму» творення девербативи становлять інтерес і для психолінгвістики, а цей напрям вельми акту-альний у сучасному мовознавстві. Дослідження імен дії з абстрактним значенням дає можливість поглибити знання про семантичну структуру слів, удосконалити методику компонентного семного аналізу. Питання словотворчості як засобу формування певного стилю, місце, роль та функції віддієслівних іменників у текстах різних жанрів і в поетичній системі окремих майстрів слова завжди перебували в центрі уваги науковців.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблему використання ук-раїнських віддієслівних іменників (а в їхніх межах девербативів зі значенням опредметненої дії, процесу, стану) у художньому мовленні розглянуто в низці ґрунтовних праць. Питання функціонування віддієслівних іменників із категоріальним значенням предметності в системі художнього дискурсу Франка частково торкнулися у спільній розвідці І. Ковалик, І. Ощипко, В. Ґрещук «Лексика поетичних творів Івана Франка», де проаналізовано специфіку ви-користання діалектної лексики та її структуру [2]. Монографія Л. Полюги «Слово у поетичному тексті Івана Франка» [5] досліджує лінгвопоетичні та власне лексико-стилістичні особливості Франкових поезій. Стаття В. Ґрещука «Поетична творчість Івана Франка і розвиток лексики української мови кінця ХІХ початку ХХ ст.» висвітлює словниковий склад Франкових творів у структурно-семантичному аспекті [1]. Мовно-стилістичні особливості прозових творів Франка розкриває монографія І. Ціхоцького «Мова прози Івана Франка (стилістичні новації)» [8].

Актуальність нашої розвідки зумовлена відсутністю досліджень віддіє-слівних іменників словотвірного типу на -к(а), -нк(а), -івк(а), -ачк(а) з погляду структурних, лексико-семантичних і лінгвопоетичних характеристик у мові І. Франка.

Мета дослідження полягає в тому, щоб розглянути функціонування девербативів як складників поетичного лексикону, розкрити їхню розмаїту семантичну наповненість, визначити міру експресивності та характер стиліс-тичного забарвлення. Виокремлення із поетичних та прозових текстів письмен-ника іменників віддієслівного походження, систематизація цих дериватів на основі співвідношення твірних та похідних основ і лексичної семантики, аналіз морфонологічно важливих ознак і морфонологічних змін основ та поєднуваних з ними афіксальних морфем у процесі деривації, дослідження специфіки вживання дериватів різних функціонально-стилістичних груп у відповідних контекстах є основними завданнями дослідження. словотвірний семантичний стилістичний суфікс

Виклад основного матеріалу. Похідні з афіксами -к(а), -нк(а), -івк(а), -ачк(а) мають основне значення опредметненої дії й найчастіше такі абстракти творяться від усічених основ інфінітива доконаного і недоконаного видів, зокрема й від зворотних дієслів. Словотвір переважної більшості похідних супроводжується усіченням тематичних голосних основи -а-, -и-, -ува-, чергува-нням приголосних (к//ч, х//ш) та голосних (о//і) фонем в основах: балач-ка ^ балак-а-ти, видерж-ка ^ видерж-а-ти, випив-ка ^ випив-а-ти, вар-ка ^ вари-ти, дав-ка ^ дав-и-ти, забав-ка ^ забав-и-ти, заміш-ка ^ заміш-а-тися, лай-ка ^ лаj-а-ти, огляд-ка ^ огляд-а-тися, приповід-ка ^ приповід-а-ти, поговір-ка ^ поговор-и-ти, приказ-ка ^ приказ-ува-ти, сутич-ка ^ стик-атися, свар-ка ^ свар-и-тися, супереч-ка ^ супереч-и-ти, спереч-ка ^ спереча-тися, спит-ка ^ спит-а-ти, усміш-ка ^ усміх-а-тися.

Афікс -івк(а) / (-овк(а)) бере участь у творенні абстрактних іменників від дієслів із суфіксом -ува-: голод-овка ^ голод-ува-ти, мандр-івка ^ мандр-ува-ти.

Суфіксальний морф -нк(а) виступає після основ з тематичним голосним -а-(-я-): мовча-нка ^ мовча-ти, обіця-нка ^ обіця-ти, прогуля-нка ^ прогулятися.

Словотвірний формант -ачк(а) сполучається з усіченими інфінітивними основами: др-ачка ^ дра-ти.

У межах розгляданих похідних виділяється кілька лексико-словотвірних типів:

1. Іменники на позначення стосунків між людьми: сварка, бійка, лайка, суперечка, сперечка, давка.

2. Назви на позначення переміщення, пересування: мандрівка, поїздка, прогулянка.

3. Іменники назви професійної сфери: варка.

4. Іменники на позначення комунікативної діяльності людей: балачка, говірка, мовчанка, приказка, приповідка, поговірка, обіцянка.

5. Іменники назви психічного чи фізичного стану: голодовка, замішка.

6. Іменники назви намірів, учинків, особливостей поведінки: оглядка, ожиданка.

Позначаючи тривалу, розгорнуту в часі дію чи перебування в певному стані, похідні з суфіксом -к(а) конкурують з утвореннями на -нн(я), (-енн(я), -інн(я)), яким поступаються продуктивністю, пор.: «Незважаючи на досить активне використання широковживаного в російській мові і перенесеного на ґрунт української мови словотвірного типу віддієслівних іменників із суфіксом -к-, останнім часом спостерігаємо тенденцію до відновлення чи повернення органічних для української мови словотвірних типів, які з різних причин стали обмеженими в науковому вжитку» [4, 216].

На заваді розвитку словотвірного типу девербативних іменників зі значенням опредметненої дії став і факт помітного занепаду дієслівної ознаки в таких похідних. Так, у субстантива-полісеманта поговірка в одному зі значень реалізується сема предметності `образний вислів; приказка': «Лиш в руськім народі й донині жива / Про них поговірка зовсім не нова: / «Погибли, як обри» [7 VI, 19]; «І поговірка не пуста, / Що вложена в його уста: / «Італія як єсть ціла / На плечах в Рим мене внесла» [7 VI, 368]. Серед нечисленних абстрактних девербативів із власне предметним значенням знаходимо у текстах однозначні іменники приказка і приповідка. У СУМі лексема приповідка в одному зі своїх значень збігається за значенням із лексемою приказка, тобто це «поширений у мові влучний, часто римований вислів, близький до прислів'я, але без властивого прислів'ю повчального змісту». У Франка: «Нанявся продався» каже приповідка...» [7 XVIII, 241]; «Недарма говорить приповідка: «три дні не їж, а весело дивися!» [7 XVIII, 242]; «Змалку вони наслухались стільки разів приказки «Згода дім будує, Незгода руйнує», що рішили запросити Згоду, щоб і їх дім збудувала» [7 XVIII, 231]; «Адже знаєш, що каже приказка: «З сильнішим не борися, а радше покорися» [7 XX, 129]. Припускаємо, що іменник приказка може мотивуватися дієсловом як недоконаного, так і доконаного виду: «ПРИКАЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИКАЗАТИ, ажу, ажеш, док.

1. Казати яку-небудь приказку, слова якоїсь пісні відповідно до ситуації, події» [6 VIII, 632]. Щодо приповідки, то за значенням іменник тотожний швидше діалектному дієслову доконаного виду приповісти.

Уплетення в поетичну канву абстрактних іменників на позначення сто-сунків, комунікації, переміщення, психічного стану чи назв виробничо-про-фесійної сфери з різною стилістичною метою є одним з актуальних стилетворчих засобів. Девербативи-абстракти підпорядковані індивідуально-автор-ському задуму, вони семантично, символічно, асоціативно місткі. Найширше, звичайно, в мові творів Франка вживаються нейтральні в стилістичному від-ношенні слова. Основною функцією іменника є номінація, однак абстраговані назви у віршах майстра слова виконують дещо іншу роль. Їхня емотивна функція тісно пов'язана з естетичним вираженням думки і часто вони несуть стилістичне навантаження. У багатьох словах експресивно-емоційний елемент зазвичай мало помітний, але саме він є потенційною базою для численних експресивних слововживань в узуальному та індивідуальному мовленні, а найпаче у поетичному. Експресивний елемент слова може виразно виступати при виникненні похідних значень.

Яскравим виявом стилістичної виразності слова сварка може бути його вживання разом з емоційно насиченими словами, що разом беруть участь у розкритті зображуваного. Стилістична фігура ампліфікація дериватів (які належать до одного або до різних словотвірних типів) стає змістом всього художнього вислову: «Тут сварка, бійка, крик і брязк!» [7 ХІІІ, 316]; «День в день гармидер, стук, розпуста, ґвалт і сварка, /1 батька голодом морила куховарка» [7 І, 213].

Іван Франко демонструє різноманітні взірці стилістичного використання девербативів. Та найчастіше образного. Зафіксовано вживання не лише си-нонімів, а й варіантів, скажімо: сперечка суперечка, ожиданка дожиданка, мандрівка вандрівка.

Роль стилістичного компонента особливо помітна за встановлення сино-німічних зв'язків, де стильова характеристика може бути єдиною диференційною ознакою двох слів. Крім цього, емоційно-експресивний ефект найчастіше досягається за рахунок градації односпрямованих одиниць, що різняться ступенем виявлення ознаки; спостережено й випадки взаємного уточнення, коли кожен із контекстуальних синонімів деталізує інший: «Враз здалося їй, що дві / Земнії суші, Азія й другая, / Обі в жіночих постатях, за-через неї / У суперечку й сварку завдалися» [7 ІХ, 271]; «Без замішки, без сперечки / одягаймось по-купецьки /1 махаймо в божу путь!» [7 V, 126]. Виражальні функції ампліфікації зростають, якщо похідне та спільнокореневе з твірним дієслово вжиті в одному реченні: «Хто в тій мандрівці якмога /Волі, любові зазнав, / Того щаслива дорога, / Той по добру мандрував» [7 III, 252].

Художньо трансформовані абстракти-новотвори з яскравим емоційним забарвленням поповнюють систему виражально-зображальних засобів худож-нього стилю. Франкові неологізми це слова, які творилися від українських основ за українськими словотвірними моделями: «В дожиданці з днини на днину /Ліниво повзуть мої дні» [7 VIII, 165]; «Як в ясний день, ледве четверта гряне, / Вже перед касов штовханка і крик...» [7 XIII, 182]; «Таж бог, що хлопця сотворив і дівку, / Сей час же дав і найкращу сказівку: / Бо сам ізвів докупи їх» [7 XIII, 301]. Зображальна цінність цих неолексем полягає і в тому, що вони розширюють словотворчі можливості мови, урізноманітнюють слововживання, допомагають досягти виняткової гнучкості фрази.

Чільне місце в ідіостилі письменника займає функціонально увиразнена діалектна лексика. Франко органічно мислив діалектом, який ставав неповторною ознакою його творчості. Гадаємо, що він цілком осмислено звертався до тогочасної мови простого люду, вводив її у прозу й поезію. Лексичні діалектні елементи аналізованого словотвірного типу трапляються у його текстах доволі часто: «...та лиш луна двічі й тричі їй відповідала, /Що там від веж містових відбивалася водно гомінка» [7 XIII, 139]; «Корба закрутилась, балаканка урвалась, і довгу хвилю Герман не бачив нічого, окрім одностайних розмахів корби» [7 XIV, 415]; «Він бачив, що тут даремна всяка дальша балаканка, тож мовчки відвернувся і пішов назад у свій бік» [7 XVI, 127]; «Під час тої не дуже приємної балаканки Гаспарда сиділа німа й бліда» [7 XXV, 358]; «Весь той труд, що досі / Зазнав він, був нічим супроти сеї/ Вандрівки» [7 I, 280]; «Ось де важкої вандрівки кінець» [7 XII, 686]; «Адже в вандрівці дівча все на злую заражене славу...» [7 XIII, 160]; «Задля сеї несподіваної, хоч, зрештою, зовсім природної, притичини приходилось патерові змінювати й увесь план його побожної вандрівки» [7 XVI, 277]; «Лисенята Міцько й Міна / Повлазили на коліна /Живо гутірка пішла» [7 IV, 91]; «Та не їй зо мною пертись /1 на гутірку ставать» [7 V, 14]; «Гей, а що там, заволоки, / Скрипите, мов ті сороки? / Про що гутірка зайшла?» [7 V, 108]; «...іншими командувать не можу, / Лиш потребую сам провідника, /1 що мені не в супірку вступати / З мужами, що мене перевищають / Під кождим оглядом і роблять честь мені» [7 VI, 289]; «Коли ж по свому давньому звичаю / Захочеш улизнуть, покликаться / На говірку народну та на сплетні, /Я пригвожджу тебе ось тут на місці» [7 VII, 45]; «Швидко хвиля втіх минає та в ожиданці повзе» [7 XI, 51]; «Очевидно, примівка муляра вразила його в саме болюче місце: він був з хлопського роду і тепер, ставши «паном підмайстром», дуже стидався свого походження» [7 XV, 60].

Наполягаючи на тому, що кожен поет має вносити індивідуальне «я», у зміст і мову твору, Франко обстоював право автора використовувати, в міру потреби, діалектні слова, щоб мова загалом відбивала реальність. Для відтво-рення місцевого колориту, для типізації мови героїв, для збагачення мови лексичні і семантичні діалектизми письменник використовував упродовж усього життя. У нашій вибірці трапляються доволі колоритні словоформи (наприклад, передирка, воячка), які надають поетичному мовленню розмовності, динамізму, неповторного звучання: «Але його і пана доктора чекала ще дуже немила передирка на Сторожівщині» [7 XV, 47]; «Раз їхав він з військом кудись на воячку...» [7 XIII, 89]. Зазначені похідні самою своєю семантикою вказують на експресію, тож і виконують відповідну стилістичну функцію у творі.

Поетичні та прозові рядки Івана Франка вражають нас звичною і на перший погляд буденною лексикою, простотою вислову думки. Це загальновживана лексика, яку поет уміло використовував за створення неперевершених поетичних образів. Стилістично нейтральні слова Франко широко вживав у метафоричному значенні. Це конкретизує текст, створюючи цілісний поетичний образ: «Щоб під засів свій згноїти /Мого духу перелога, / Ти тачками гною-лайки / Обметав мене якмога» [7 XIII, 478]. До такої прикладки-порівняння митець вдається з метою увиразнення зображуваного явища, стану. Слово гній нейтральне в стилістичному відношенні, але в мові персонажа воно набуває виразного емоційно зниженого забарвлення і сприймається як просторічно-лайливе. Порівняльний зворот викликає відповідні уявлення, що породжує асоціативний ефект.

В іншому прикладі слово варка вжите в іронічному плані, у мові персо-нажа. Іронія визначається ідейним спрямуванням самого діалогу. У звертанні до поета герой каже: «А обібравсь ти за поета, / То й командуй поезією. / Чого нам треба, знаєш сам: / Як пить, то вже міцнеє пиво, / Тож і берись до варки живо» [7 XIII, 187].

Не менш експресивними у Франкових текстах є й фразеологічні одиниці, які містять народно-розмовні форми: «Він забрав свої манатки /1 дав драла без оглядки, /Почвалав, куди видать» [7 V, 136]; «Ха-ха-ха! Се що за ляля / Так без оглядки вбігає?» [7 X, 310].

Орфографія деяких ужитих письменником іменників відрізняється від кодифікованої, що не заважає сприймати їх природно та відзначити їхню роль у створенні відповідного колориту: «Скажіть, що мусите ще приладити коні для прогулки» [7 XXV, 31]; «На се Вірочка відповіла оповіданням про нинішні запросини на прогулку» [7 XXV, 32]. Ритмічна інтонаційна виразність вислову підсилюється повтором, що сприяє розкриттю трагічного стану героя: «П'ятнадцять літ, як того Юду, /гонили мя без пристанівку /Із голодівки в голодівку» [7 I, 193].

Висновки. Поетична мова Івана Франка багата мовними й стилістичними засобами. Дослідження мовних явищ у творах письменника має важливе значення для розвитку поетичного стилю й української літературної мови загалом. Віддієслівні субстантиви зі значенням дії/процесу і стану широко представлені в художніх текстах І. Франка. Серед них слова загального вжитку, деривати з певним стилістичним забарвленням, похідні обмеженого вживання, індивідуально-авторські іменники. Девербативи і прийоми їхнього використання автором з різною стилістичною настановою виразніше розкривають смислове навантаження тексту.

Перспективу дослідження пов'язуємо з вивченням закономірностей творення та функціонування у Франковій поезії та прозі похідних із суфіксом -н(и), дослідженням їхньої ролі в увиразненні специфіки авторського мовомислення.

Література

1. Ґрещук В. Поетична творчість Івана Франка і розвиток лексики української мови кінця ХІХ початку ХХ ст. / В. Ґрещук // Іван Франко письменник, мислитель, громадянин : матеріали Міжнар. наук. конференції. Львів, 25-27 вересня 1996. Львів, 1998. С. 686-690.

2. Ковалик І., Ощипко І., Ґрещук В. Лексика поетичних творів Івана Франка / І. Ковалик, І. Ощипко, В. Ґрещук. Львів, 1990. 264 с.

3. Коновалова О. Конструктивний синтаксис Івана Франка як об'єкт лінгво-стилістичної інтерпретації / О. Коновалова // Проблеми гуманітарних наук : наукові записки ДДПУ імені І. Франка. Дрогобич, 2009. Вип. 24. Філологія. 191 с. С.103-117.

4. Олексенко В. Словотвірні категорії іменника / В. Олексенко. Херсон : Айлант, 2005. 336 с.

5. Полюга Л. Слово у поетичному тексті Івана Франка / Л. Полюга. К., 1977. -165 с.

6. Словник української мови : в 11 тт. / АН УРСР ; Інститут мовознавства ; за ред. І.К. Білодіда. К. : Наукова думка, 1970-1980.

7. Франко І. Зібрання творів : у 50 т. / І. Франко // АН УРСР ; Ін-т л-ри імені Т.Г. Шевченка ; редкол.: Є. Кирилюк (голова) та ін. К. : Наукова думка, 1976-1986.

8. Ціхоцький І. Мова прози Івана Франка (стилістичні новації) / І. Ціхоцький. Львів, 2006. 280 с.

References

1. Greshchuk, V. (1998). Poetychna tvorchist Ivana Franka i rozvytok leksyky ukrainskoi movy kintsm XIX pochatku XX st. [Poetic creativity of Ivan Franko and the development of the vocabulary of the Ukrainian language at the end of the XIX early XX centuries]. «Ivan Franko -pysmennyk, myslytel, hromadianyn»: materialy mizhnar. nauk.

konferentsii «Ivan Franko writer, thinker, citizen»: Proceeding of the International Science Conferences. (рр. 686-690). Lviv [in Ukrainian].

2. Kovalyk, I., Oshchypko, I., & Greshchuk, V. (1990). Leksykapoetychnykh tvoriv Ivana Franka [The vocabulary ofpoetry by Ivan Franko]. Lviv [in Ukrainian].

3. Konovalova, O. (2009). Konstruktyvnyi syntaksys Ivana Franka yak obiekt linhvostylistychnoi interpretatsii [The constructive syntax of Ivan Franko as an object of linguistic-stylistic interpretation]. Problemy humanitarnykh nauk: Naukovi zapysky DDPU imeni I. Franka Problems of the humanities: Scientific notes of the Ivan Franko DSPU, 24, 103-117 [in Ukrainian].

4. Oleksenko, V. (2005). Slovotvirni katehorii imennyka [Word-building categories of the noun]. Kherson: Ailant [in Ukrainian].

5. Poliuha, L. (1977). Slovo u poetychnomu teksti Ivana Franka [The word in the poetic text of Ivan Franko]. Kyiv [in Ukrainian].

6. Bilodid, I.K. (Ed.). (1970-1980). Slovnyk ukrainskoi movy [Dictionary of the Ukrainian language] (Vols. 1-11). Kyiv: Science opinion [in Ukrainian].

7. Franko, I. (1976-1986). Zibrannia tvoriv [Collected works] (Vols. 1-50). Kyiv: Science opinion [in Ukrainian].

8. Tsikhotskyi, I. (2006). Mova prozy Ivana Franka (stylistychni novatsii) [The language of Ivan Franko'sprose (stylistic innovations)]. Lviv [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru