Лінгвостилістична парадигма ментальності інтелігенції в прозі І.С. Нечуя-Левицького

У статті здійснено лінгвостилістичний аналіз ментального, культурно-освітнього простору українського суспільства другої половини ХІХ -- початку XX ст. за художніми текстами І.С. Нечуя-Левицького. Виявлено, що основу аналізованої парадигми становить мовний образ європейського українця-інтелігента. Зроблено висновок про актуалізацію у ментальному, культурно- освітньому просторі тогочасного українського суспільства тематичного компонента «українська мова, культура, освіта».

Ключові слова: художні тексти І.С. Нечуя-Левицького, українська інтелектуальна проза, лінгвостилістичний аналіз, парадигма, ментальний, культурно-освітній простір.

В статье осуществлен лингвостилистический анализ ментального, культурно-образовательного пространства украинского общества второй половины XIX -- начала XX в. в исследуемых художественных текстах И.С. Нечуя-Левицкого. Выявлено, что основу рассматриваемой парадигмы составляет языковой образ европейского украинца-интеллигента. Сделан вывод об актуализации в ментальном, культурно-образовательном пространстве украинского общества того времени тематического компонента «украинский язык, культура, образование».

Ключевые слова: художественные тексты И.С. Нечуя-Левицкого, украинская интеллектуальная проза, лингвостилистический анализ, парадигма, ментальное, культурно-образовательное пространство.

It was found out that the basis of this model is the linguistic image of a European Ukrainian-intellectual. The intellectuals, Europeans, narodovtsi, nationalists, culturalists as well as attributive words such as intelligent people, an intelligent person that expand the artistic paradigm of the analyzed linguistic image are documented in the texts. It is defined the main philosophical motive of the writer's works, namely the motive of Ukrainian language as a factor in the development of the national culture and the means of nation self-affirmation.

Key words: Ivan Nechuy-Levytsky's works, Ukrainian intellectual prose, linguistic-stylistic analysis, paradigm, mental, cultural and educational spheres.

Вступ

В українському мовознавстві є кілька засадничих положень, яким підпорядковані різні аспекти вивчення мови І. Нечуя-Левицького, зокрема, її аналіз як явища історії української літературної мови (праці Г.П. Їжакевич [6], В.М. Русанівського [17], О.Г. Муромцевої [9], Л.І. Мацько [8]), як об'єкта лінгвостилістичних студій, як феномену індивідуальної мовотворчості, художнього мовомислення (праці С.Я. Єрмоленко [3; 4], Н.Я. Дзюбишиної-Мельник [2], В.В. Красавіної [7] та ін.).

Нове прочитання художніх текстів І. Нечуя-Левицького пов'язане із сучасною лінгвокогнітивістикою, що поєднує дослідження тексту з вивченням когнітивної і мовної картин світу, пізнання яких передбачає застосування нових дослідницьких методів. Саме лінгвокогнітивна інтерпретація художніх текстів, оперування поняттями концептів-мотивів, співвідносних із поняттями лексико-семантичних, лексико-асоціативних полів дає змогу розкрити філософію мови І. Нечуя-Левицького, а також простежити мовний механізм опри- явлення тем і мотивів художньої прози письменника, що зумовлює актуальність пропонованої розвідки.

Мета статті полягає у спробі окреслити за художніми текстами І. Нечуя-Левицького ментальний, культурно-освітній простір українського суспільства другої половини ХІХ -- початку XX ст.

лінгвостилістичний текст ментальний простір

Результати дослідження та обговорення

Насамперед відзначимо, що у художніх текстах І.Нечуя-Левицького «Причепа», «Хмари», «Над Чорним морем», «Неоднаковими стежками», «Навіжена», «Гастролі», «На гастролях у Микитянах» фіксуємо конкретне слововживання інтелігенція. Це слово-поняття так тлумачить загальномовний словник: «люди розумової праці, що мають спеціальні знання з різних галузей науки, техніки й культури». «Словник української мови» в 11-ти томах ілюструє це значення (серед інших цитат) цитатою І.Нечуя-Левицького: -- На бенкеті була вся наша інтелігенція (Н.-Лев., IV, 1956, 114) [19, IV, 36].

У досліджуваних текстах мовний образ української інтелігенції розгортається, зокрема, через образи народовців, націоналів, культурників. Най- частотніше у текстах письменника слово народовці уживається 19 разів (у формах народовець -- 6 разів, народовці -- 13 разів), а слова націонали і культурники мають відповідно таку частотність: 10 і 5. Що ж до лексикографічної фіксації наведених слів, то «Словарь української мови» (1909) за ред. Б. Грінченка подає назви народовець і націонал тільки з цитатами-ілюстраціями І. Нечуя-Левицького, напр.: Народовець, вця, м. Народникъ. Ми... носимо народню свиту, бо ми, народовці, стаємо набік народа. Левиц. Пов.159 [18, ІІ, 516]; Націонал, ла, м. Націонала Левиц. Пов. 159 [18, ІІ, 532]. Ілюстрацію вживання слова культурник у текстах письменника подає «Словник української мови» в 11-ти томах, пор.: -- Треба б нам поговорити про національні й просвітні справи, щоб негайно ставать до праці, коли вже нас продражнили ««культурниками (Н.-Лев., І, 1956, 621) [19, ГУ, 396].

Народовці, націонали, культурники -- це люди інтелектуальної праці, представники нової для того часу соціальної групи, яка у своїх прогресивних поглядах відстоювала актуальне для українців питання національної ідентичності, дбала за збереження самобутньої культури, мови.

Соціальний зріз українського суспільства другої половини ХІХ -- початку XX ст., його культурної спільноти (інтелігенції) у прозі І. Нечуя-Левицького моделює назва європейці. Це слово з'являється в описі позитивних вражень від освічених людей, які уміють поводити себе у колі інших осіб, рівних собі за соціальним статусом. Пор. оцінні вислови, якими автор характеризує культуру студентів: Студенти з України й Білорусії були цивілізованіші, делікатніші. Вони стояли далеко вище од інших, навіть розвиттям розуму, і виглядали паничиками й європейцями між грубими великорусами [12, 9].

Україна та Європа, українська інтелігенція та європейський світ -- таке поєднання показове для стилю І. Нечуя-Левицького. Контекстуально-семантичне, асоціативне зближення цих слів-понять простежуємо у наступному контексті: -- Європа вийшла з темряви й дійшла високої культурності через науки та просвітність. Нам треба хоч потроху доганяють Європу, щоб не опинитися далеко позаду, і піднімуть розвиток сільських і міських мас [11, 328].

У мовній картині світу І. Нечуя-Левицького слово-образ інтелігенція набуває багатопланового змісту, формує структурований концепт. Нарощування смислової структури цього концепту забезпечується цілим комплексом текстових структур з домінантою європейськість та трьома рівнями асоціативно-семантичних зв'язків слова-поняття інтелігент.

Атрибутивні словосполучення та метафоричні вислови зі стрижневими словами, що окреслюють ментальний, культурно-освітній простір інтелігенції, становлять перший рівень асоціативного образного мислення, пор.: європейська культура [13, 175], європейські принципи [13, 204], європейські ідеї [11, 131], вищі європейські ідеї [12, 157], сьогочасні європейські ідеї [11, 140], просвітні свіжіші європейські ідеї [11, 334], європейські ідеї й наука [11, 149], європейська просвіта, європейські ідеї [11, 131], азбука європейської просвіти [10, 200], [13, 204], світ вольної європейської мислі [13, 309], міра європейських ідей [11, 132], стежка європейського достиглого розвитку [13, 189], дорога європейського громадянства [13, 189], ґрунт європейського космополітизму [13, 189].

Смислову та асоціативно-образну концептуалізацію поняття інтелігенція на другому рівні забезпечують вислови, лексична семантика яких окреслює матеріальний простір інтелігенції, характеризує різні аспекти її життя. У межах цієї групи виокремлюємо атрибутивні словосполучення європейський вигляд [10, 247], європейський вплив [10, 247], європейська обстава [13, 168], європейська мебіль [10, 278]. Зміст наведених висловів стосується оцінки матеріального добробуту інтелігенції і популярних на той час суспільних смаків, що виявлялися у формах інтер'єру. Пор. уривок: Гарно обставила Зося свою кімнату в домі своїх нових батьків! Здавалось, що Європа сіла в сусідах у Лемішок, притулилась до стародавньої їх хати! На всіх трьох вікнах своєї кімнати вона [Зося] почіпляла завіси, плетені з тонких білих ниток. <...> Ліжко було застелене червоним шовковим укривалом. Над ліжком висів килим фабрицької роботи, з квітками, багато ближчими до натури <...>. Коло стола, застеленого червоною вовняною з китицями скатертею, стояло чимале крісло, з високою й широкою спинкою, оббите малиновою матерією. На столі стояло дзеркало на точених ніжках <...>. На вікнах стояли вазони. Під стіною лисніла політурою нова шафа... Хатина мала зовсім європейський вигляд... Швидко європейський вплив показався на всьому побуті старосвітського дому [10, 247]. Як слушно зауважує С.Я. Єрмоленко, «детально описуючи інтер'єри різних помешкань, оповідач зафіксував зіткнення нової європейської побутової культури із патріархальним традиційним українським побутом, народними звичаями» [3, 8].

Мовний портрет інтелектуального життя інтелігенції пов'язано із актуалізацією таких його реалій, що мають матеріальну й духовну цінність, а також несуть інформацію про рівень освіти, формування світогляду персонажів-інтелігентів. Напр.: Нові й цікаві європейські наукові книжки розворушили в молодих нові думки та гадки [11, 333]; Між тими паперами було багацько писаних i літографованих перекладів нових європейських авторів: Ренана, Бюхнера, Фейєрбаха, Прудона, деякі заборонені цензурою твори Шевченка i багато дечого іншого [11, 138].

Мовний образ української інтелігенції моделюють вислови, змістове наповнення яких стосується характеристики загальноприйнятого порядку, правил гідної поведінки, манер, запроваджених у середовищі освічених людей під впливом європейської культури. Показові щодо цього такі міні-тексти: Леміщиха <...> сиділа мовчки і тільки роздивлялась, як справляють у просвічених людей весілля. Ні одним словом, ні одним незвичайним вчинком вона не скомпромітувала себе в домі, де були заведені європейські звичаї. Українська женщина <...> має свою природжену вподобу, природжене розуміння делікатного обходінняз людьми і ніколи не поведе себе тривіально між панами [10, 246]; -- <...> брат моєї мами говоре добре на чотирьох європейських мовах. І мама старається та наймає гувернанток, щоб і ми говорили на трьох мовах [15, 375]; -- А ви в неділю приберіться гарненько, причепуріться і втніть візит не степовий, не чумацький, а європейський, сучасний [14, 24].

Семантичне зближення висловів дама з розумом і не без просвіти, зовсім європейська дама простежуємо у контексті, що фіксує характерну для інтелігенції манеру говорити, поводитися, триматися в товаристві, напр.: -- <...> Моя знайома -- дама з розумом і не без просвіти: подивитись на неї -- зовсім європейська дама; до неї зайшло ще кільки сусід. І подумайте собі, що цілий вечір тільки й було розмови, що за церкви, за монастирі та за чудовні образи, -- все розмовляли про чуда од чудовного образа Гербовецької богородиці. Я трохи не вмерла з нудьги! [14, 26]. У наведеній репліці звертаємо увагу на фразеологічне словосполучення тільки й було розмови, функціональне навантаження якого пов'язане з образною характеристикою комунікативної діяльності людини. В індивідуальному слововживанні письменника цей усталений вислів не частотний, автор до нього звертається лише 5 разів. Проте в загальномовному словнику як ілюстрацію до цього фразеологізму використано (серед інших) той самий приклад І. Нечуя-Левицького. Пор.: Тільки й розмови про (за) кого -- що -- хто-не- будь весь час говорить про когось, щось. -- Цілий вечір тільки й було розмови, що за церкви, за монастирі (Н.-Лев., VI, 1966, 26) [19, VIII, 747].

Соціокультурний простір персонажа-інтелігента у художніх текстах І. Нечуя-Левицького окреслюють вислови зі стрижневими словами на позначення міста та його об'єктів, що мають рекреаційне призначення. Це стосується атрибутивних словосполучень європейське місто [12, 33], великі європейські городи [13, 132], великі європейські громадянські парки та садки [16, 84]. Названі структури утворюють третій асоціативно-семантичний рівень, на якому відбувається нарощування смислової структури концепту інтелігенція. Пор.: -- Як мені хочеться побачить великі європейські городи, постерегти їх життя, не матеріальне тільки, а й життя вище: прогресивний рух думок, соціальний рух, що прокладає стежки до нового прогресивного життя в наступаючих часах [13, 132]; І мені пригадались і спали на думку гулянки в великих європейських громадянських парках та садках. Який там шум та гам од розмови, хоч часом трохи й здержаний! [16, 84].

Визначальний світоглядний мотив творчості письменника -- усвідомлення ролі української мови як чинника розвитку національної культури й засобу самоствердження нації.

Українська мова -- наскрізний концепт, константа, що окреслює інтелектуальний простір справді інтелігентних персонажів. Когнітивно-текстовий аналіз номінації українська мова, поєднуваної з дієсловами говорити, промовити, розмовляти не лише онтологічно, а й через уживані мовні формули, через функціонування в діалогах характерних синтаксичних конструкцій, дає підстави структурувати зміст відповідного поняття у художніх текстах І. Нечуя-Левицького: українська мова -- засіб спілкування, українська мова -- засіб національної самоідентифікації, українська мова -- ознака нижчої «мужицької» (сільської) культури. Напр.: Павло Радюк говорив чистою українською мовою. <...> Та свита, та українська розмова, той запал, з яким говорив молодий студент, -- все те не тільки вдивило матір, але й злякало [11, 136]; Леонід Семенович не був зроду дуже простий, та в столиці трудно було й спроститься. Але він любив удавать з себе людину просту, навіть старосвітську, любив удавать давнього запорожця або поважного селянина і завсігди говорив українською мовою [15, 43]; -- <...> український народний костюм, -- промовив син чистою українською мовою i тим ще більше вдивив свою матір i сестер [11, 135].

Наскрізну для мовомислення І. Нечуя-Левицького ідею спілкування українською мовою демонструє діалог персонажів-інтелігентів про приватне вживання української мови як свідому опозицію російській мові:

«Ця молоденька панна, мабуть, з вищим, трохи ідейним потягом», -- подумав Яків Кирикович.

-- Оце все, що ви казали, мені дуже припадає до вподоби. Кожний з нас, коли він любе Україну й людей загалом, повинен дбати за те, щоб навкруги себе розповсюдить культурність, чим і скільки спроможеться.

-- Одже ж така сама думка й мені давно приходила в голову. Навезіть мені українських книжок, бо я й досі за їх нічого не знаю, навіть нічого не чула, хоч ми вдома частіше розмовляємо українською мовою, ніж великоруською [15, 388].

Показовими в контексті української ідентичності є такі зафіксовані вислови, як любити українську мову, вміти говорити по-українській, вивчити українську мову, що характеризують соціокультурні погляди персонажів: Комашко, син небагатого батька, зріс в степах, любив свої степи, любив народ, був народовцем, любив українську мову, бажав щастя й добра своєму народові [13, 131]; Мавродін був родом з-під Маріуполя, з одного міста коло Азовського моря. Його батько був грек, а мати українка. Він вмів говорить по- українській, зріс серед українського народу й звик до його. Як народовець він присвятив себе на службу українському народові [13, 132]; Мурашкова взяла собі місце в народній школі в одному українському селі над самим Дністром, вивчила добре українську мову, стала націоналкою, робила просвітнє діло завзятуще й мала добрий вплив на школу за поміччю народної мови [13, 312].

За мовними оцінками народовців, націоналів (пор. також: націоналка, панна з вищим, трохи ідейним потягом), європейських українців, які активно проводили різнопланову культурницьку діяльність, фактично можна пізнати ментальний, культурно-освітній простір українського суспільства другої половини ХІХ -- початку XX ст., в якому об'єднувальну, інтегративну функцію, функцію консолідації української інтелігенції з народом виконувала українська мова.

Той самий мотив української мови як феномену єдності української інтелігенції з народом реалізується у міні-тексті, що розкриває зміст понять народовці, націонали: -- Націонали й народовці -- то тепер такі молоді люди, котрі говорять українською мовою, хотять, щоб i жінки й діти говорили тією мовою, хотять злитись з народом... просвічувать темний народ i піднімать його морально й матеріально [11, 252].

Різне ставлення до української мови відтворено в такому контексті: Радюк узяв «Кобзаря» й почав декламувать. Дашкович, почувши те, вийшов i почав слухать. Радюк читав дуже добре, з великим почуванням. Він читав ««Думи», повні глибокого почування й суму. Ольга слухала й ледве розуміла, але не хотіла того сказать i мусила мовчки слухати.

-- Божественна поезія! високі думи! -- говорили разом Дашкович i Радюк, а Ольга дивувалась, чого це вони удвох аж репетують, неначе змовились. Ольгу вже брала нудьга; вона хотіла говорити про що інше.

-- От i ви, Ольго Василівно, будете говорить по-українськi не будете нехтувать мовою великого поета, як-от наші панії та городяни, i будете читати Кобзаря.