Роль Л.А. Булаховського в історії українського мовознавства

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Важлива роль у розвитку слов'янського мовознавства, у тому числі й україністики, належить науковому доробку Л.А. Булаховського. Наукові здобутки дослідника охоплюють не лише різноманітні філологічні аспекти, а й лінгводидактичні. Назви основних його праць засвідчують ґрунтовність і глибину наукових інтересів, потужний інтелект ученого: «Походження та розвиток мови» (1925), «Вступ до порівняльної граматики слов'янських мов. Фонетика праслов'янської мови» (1927), «Основи мовознавства» (1931), «Исторический комментарий к русскому литературному языку» (1936; п'ять видань), «Русский литературный язык первой половины XIX в.» (у 2 т.; 1941, 1948), «Введение в языкознание» (1953), «Нариси з загального мовознавства» (1955), «Питання походження української мови» (1956), «Вибрані праці» (у 5 т.; 1975-1983: т. 1. Загальне мовознавство; т. 2. Українська мова; т. 3. Славістика. Російська мова; т. 4. Слов'янська акцентологія; т. 5. Слов'янська акцентологія) тощо. У контексті становлення і розвитку українського, слов'янського та порівняльно-історичного мовознавства обрана тема набуває особливої актуальності.

Дослідженням різнобічної наукової діяльності вченого займалися О. Білодід, В. Борковський, М. Булахов, Ю. Булаховська, В. Жадько, Т. Лукінова та інші. Вони описали життя й науково-педагогічну діяльність Л. Булаховського, узагальнили лінгвістичний і методичний доробок ученого.

Їхні здобутки становлять значну цінність у розвитку мовознавчої науки, зокрема славістики, україністики, компаративістики, проте багатогранність праць ученого спонукає до подальшого аналізу та створення наукових розвідок, присвячених ролі вченого у становленні українського мовознавства.

Незважаючи на існуючі наукові розвідки, присвячені аналізу праць видатного вченого-мовознавця, вважаємо за доцільне напередодні 130-ї річниці від Дня його народження звернутися до глибин його мудрості, актуалізувавши вагомість наукової спадщини лінгвіста й методиста. Попри значний часовий проміжок, що відділяє нас від періоду, коли жив і творив Л.А. Булаховський, його напрацювання та ідеї залишаються на часі, з огляду на що варто окреслити внесок науковця в історію становлення та розвитку мовознавчої науки в Україні.

Мета статті - виокремити внесок Л.А. Булаховського в історію української мовознавчої думки та розвиток лінгводидактики.

Поставлена мета передбачає виконання таких завдань:

- здійснити загальний огляд наукового доробку Л.А. Булаховського;

- виокремити внесок ученого в історію становлення та розвитку українського мовознавства;

- подати аналіз напрацювань дослідника в царині лінгводидактики.

Серед видатних постатей вітчизняної лінгвістичної науки чільне місце відводиться Л.А. Булаховському - докторові філологічних наук, професору, академіку АН УРСР, члену-кореспонденту АН СРСР, Заслуженому діячеві науки УРСР, відомому лінгводидактові. Незважаючи на плин часу, його потужні наукові напрацювання не втрачають своєї актуальності. До сфери дослідницьких інтересів ученого входили різноаспектні питання українського, слов'янського, порівняльно-історичного мовознавства та методики навчання мов.

Л.А. Булаховський (2 (14) квітня 1888 р. - 4 квітня 1961 р.) вищу освіту здобув на історико-філологічному факультеті Харківського університету (закінчив 1910 р.). Отримав диплом I ступеня та був відзначений золотою медаллю. За особливі успіхи в навчанні та проявлені наукові здібності молодого й перспективного випускника залишили на кафедрі слов' янської філології. Після складання магістерських іспитів отримав посаду приват-доцента цієї кафедри. Основними віхами його наукової і викладацької діяльності були Харківський університет, Харківська філія Інституту мовознавства при ВУАН, Інститут мовознавства АН УРСР (Київ), Інститут мови і літератури АН УРСР (Уфа) тощо, де він займався як науковою і викладацькою, так і адміністративною діяльністю. Так, у роки війни, під час евакуації до Уфи, він був заступником директора Інституту мови і літератури АН УРСР, у повоєнний час - директором Інституту мовознавства АН УРСР у Києві, працював на посадах професора, завідувача кафедр української мови, слов'янської філології Київського університету, очолював відділ російської мови, слов'янського та загального мовознавства Інституту мовознавства АН УРСР.

Окрім наукових, організаційних, методичних здобутків, заслуговує глибокої пошани громадянська позиція Л.А. Булаховського. Великої мужності вартувало науковцеві заперечення теорії Марра, котрий виступав проти порівняльно-історичного методу в мовознавстві, таврував поняття прамови і скочувався зі шляху науки на манівці, зводячи все до палеонтологічного методу й відшукуючи під його впливом у всіх словах начебто найдавніші кореневі морфи: сал, бер, йон, рош.

Як зазначає Т Лукінова, на одному із зібрань у Харківському університеті таврували Л.А. Булаховського через незгоду з теорією Марра. Про це в 70-і рр. згадує його колишня аспірантка І. Журба: «Пам'ятаю похмурий осінній день 1933 року. В цей день проводилася лінгвістична дискусія про вчення Марра. Потебнянська аудиторія Харківського університету. У президії Л.А. Булаховський, деякі викладачі університету, аспіранти. Прихильники Марра виступали за «нове вчення» Марра, нападали на Л.А. Булаховського за критику, за невизнання цього вчення науковим, марксистським. Леонід Арсенійович спокійно вислуховував несправедливі, подекуди грубі антинаукові виступи...

Наприкінці слово було надано професору Л.А. Булаховському. Він підвівся, зовні спокійний, обвів уважним поглядом аудиторію і сказав: «Совість радянського вченого не дозволяє мені визнавати праці Марра за наукове вчення про мову». І сів, не сказавши більше ні слова. Ні слова.

Розходилися ми з почуттям болю, глибокої пошани до вчителя. Леонід Арсенійович учив нас бути чесними, незламними.

30-і роки були для проф. Л.А. Булаховського нелегкими. Пам'ятаю, в день його народження я виступила в газеті «Укіжовець» (видавалася в Харкові Українським інститутом журналістики) з привітанням, поздоровленням. Написала, скільки добра він робить людям, молоді, який він чуйний, справедливий, добрий.

Через кілька днів я побачила Леоніда Арсенійовича в університеті. Він швидко йшов назустріч мені. Зупинився і, видимо схвильований, подякував за поздоровлення й добрі побажання. І раптом спитав: «Як же Ви не побоялись?». Цим, я думаю, сказано все...».

Складно переоцінити наукову спадщину Л.А. Булаховського у сферах загального й порівняльно-історичного мовознавства, славістики, синхронічної фонетики, лексикології, граматики, стилістики, лінгводидактики тощо. Він створив більше 400 наукових розвідок із названих галузей, зокрема: «Українська мова серед інших слов'янських», «Виникнення української мови та її положення серед інших слов'янських», «Питання походження української мови», «Українська літературна мова» тощо.

Найвагоміші неопубліковані напрацювання Л.В. Булаховського з україністики об'єднані в томі 2 «Української мови» та у 5-томному виданні за назвою «Вибрані праці».

Заслугою вченого є проект «Українського правопису» 1945 р., участь у створенні «Російсько-українського словника», підручника «Українська мова», посібника «Курс української мови для вчителів», «Загальний курс української мови», «Курс сучасної української літературної мови» тощо.

Варто відзначити великі досягнення вченого в дослідженні слов'янської загалом та української акцентології зокрема, висвітлені в таких його працях: «Акцентологический комментарий к польскому языку», «Акцентологический комментарий к чешскому языку», «Болгарский язык как источник для реконструкции древнейшей славянской акцентологической системы», «Очерки древнейшего периода истории русского языка», «Порівняльно- історичні уваги до українського наголосу», «З історичних коментаріїв до українського наголосу», «Наголос українських прикметників», «Порівняльно-історичні коментарії до українського наголосу», «Український літературний наголос (Характеристика норми)» та ін.

Т. Товкайло зазначає, що Л.А. Булаховський зробив вагомий внесок у розвиток української акцентології. Так, у 1943 р. в Уфі виходить його посібник «Український літературний наголос: характеристика норми», де автор описує акцентуаційну систему української мови, простежує найважливіші особливості наголошування слів у діалектах української мови й вказує, що український наголос не становить собою чогось абсолютно усталеного: «Заховуючи в основному щодо місця наголошення особливості слов'янських говірок східнослов'янського типу, українська мова, часто разом із білоруською, виявляє певні індивідуальні риси, розвинені нею в її пізнішому житті. Певна кількість цих рис, виниклих під тими або іншими аналогійними впливами, по-різному виявляється в окремих діалектах і говірках, і, оскільки останні в практиці мовлення і окремих носіїв української мови і певних груп мовлян не бувають цілком замкнені, наслідком цього є нерідке вагання між можливостями вжити паралельні наголоси».

Л.А. Булаховський зауважує, що літературна мова намагається усунути діалектну строкатість у наголошенні, проте й у ній спостерігаються коливання в акцентологічних характеристиках слів. До таких випадків учений відносить:

- наголошення окремих типів префіксальних іменників (наголос на префіксі або на корені: ві'дбиток і відби'ток);

- вагання щодо місця наголосу віддієслівних іменників на зразок: ви'ховання й вихова'ння;

- перенесення наголосу на флексію в іменниках жіночого роду на кшталт: родовий відмінок однини нирки - називний відмінок множини ни'рки і нирки';

- наголос інфінітивів на -ти після приголосних тощо.

Систему найдавніших слов'янських акцентологічних ознак описано вченим у праці «Очерки древнейшего периода истории русского языка» (1915).

Лінгвіст приділяв значну увагу питанням української історичної та описової граматики. «Чимало явищ історичної морфології української мови висвітлив Л.А. Булаховський у циклі статей «З історичних коментаріїв до української мови», що друкувалися в різних виданнях наукових записок і збірників протягом 1949-1952 рр., й пізніше, з додаванням нових рукописних матеріалів увійшли до, на жаль, незавершеної праці «Історичний коментарій до української літературної мови».

Об'єктом наукових інтересів дослідника був і український синтаксис. Власне його питанням присвячені розвідки: «Питання синтаксису простого речення в українській мові», «Основні синтаксичні поняття в застосуванні до простого речення», «Підмет і присудок в українській літературній мові».

Заслуговують на увагу ґрунтовні напрацювання дослідника в загальномовознавчому та порівняльно-історичному аспектах, де він розглядає питання фонетики й фонології, лексикології та семасіології, лексикографії та етимології: «Введение в языкознание» й «Нариси з загального мовознавства». Окрім того, слід відзначити потужну розвідку, подану у вигляді окремих статей, об'єднаних назвою «Виникнення і розвиток літературних мов», а також працю «Русский литературный язык первой половины ХІХ века».

Л.А. Булаховський зробив значний внесок в історію української мови, перш за все - літературної (писемної), запропонувавши власне бачення її походження та стосунки із східнослов'янськими мовами й виокремивши питомо українські лінгвоособливості. Основою ж сучасної української літературної мови учений вважав київсько-полтавський діалект. «Вперше в українському мовознавстві питання, пов'язані з походженням української мови, знайшли детальне опрацювання у книзі Л.А. Булаховського «Питання походження української мови»..., в якій дано вичерпні для свого часу відповіді на найважливіші питання історії української мови - про мову стародавнього Києва та Київщини, про риси української мови в пам'ятках різного часу». Дослідник високо оцінив внесок Т Шевченка у становлення української літературної мови.

Історію української лінгводидактики вчений збагатив напрацюваннями, що засновані на досвіді його практичної діяльності та перевірені часом: «Кілька уваг до програми рідної мови.», «Методичні уваги до вчителя», «Методика мови і літератури», підручники з української мови для середньої школи та ін., у яких подано методичної поради й настанови для вчителів.

Л.А. Булаховський був яскравим представником однієї із кращих лінгвістичних шкіл України, де проявився науковий хист О. Потебні та яка активно функціонувала в Харкові і продовжує утримувати лідерську позицію й сьогодні. «За його підручниками й посібниками вчилися кілька поколінь студентів вищих навчальних закладів, які потім стали вчителями, працівниками науки й культури. Особлива роль Л.A. Булаховського в розвиткові української славістики: саме за його ініціативою 1946 р. в Київському університеті ім. Т Шевченка на філологічному факультеті було відкрито слов'янське відділення. Леонід Арсенійович з того часу завідував кафедрою славістики і викладав студентам історичні мовознавчі дисципліни. Своїм учителем його називали й називають багато вчених, викладачів, серед них академіки І. Білодід, О. Мельничук, Ю. Шевельов, члени-кореспонденти НАН України О. Ткаченко й А. Непокупний, доктори філологічних наук А. Багмут, Л. Гумецька, М. Карпенко, В. Коломієць, Т Лукінова, кандидати наук А. Матвієнко, Є. Павленко, Н. Романова, Ю. Яворська та ін.».

Отже, слід констатувати, що Л.А. Булаховський залишив помітний слід у розвитку українського і слов'янського мовознавства: акцентуації, морфології, синтаксису, історії української літературної мови та ін. Учений створив для нащадків сотні оригінальних наукових розвідок із лінгвістики й методики навчання мов, його заслугою є поява однієї з редакцій українського правопису, участь в укладанні словників тощо. Саме йому відводиться особливе місце в історії вітчизняного мовознавства й лінгводидактики. Завдяки Л.А. Булаховському з'явилася потужна плеяда вчених-лінгвістів, серед яких - І. Білодід, О. Мельничук, Ю. Шевельов, О. Ткаченко й А. Непокупний, Л. Гумецька, М. Карпенко, В. Коломієць, Т. Лукінова та ін.

Особливої шани вартує громадянська позиція видатного вченого, котрий у добу тоталітаризму зумів гідно відстоювати власні погляди на псевдонауку, чим сприяв природному поступу в розвитку мовознавчої царини. булаховський мовознавство історичний науковий

Лінгвістична спадщина вченого посідає гідне місце у сфері не лише україністики, а й слов'янського мовознавства загалом. Вони є глибинним підґрунтям для подальших наукових досліджень і взірцем творення справжньої науки для майбутніх поколінь дослідників.

Одним із аспектів подальших напрацювань з обраної у статті теми є розвиток ідеї Л.А. Булаховського про особливості літературної мови Західної України. Окрім того, залишається недостатньо описаною викладацька діяльність ученого, аналіз якої може надихнути сучасників на нові лінгводидактичні експерименти, їх опис та узагальнення.

Література

1. Бевзенко С.П. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови: [навчальний посібник] / С.П. Бевзенко. - К.: Вища шк., 1991. - 231 с.

2. Космеда Т.А. Витоки теорії невербальної комунікації в українському мовознавстві: актуалізація вчення Л. Булаховського / ТА. Космеда, Т.Ф. Осіпова // Лінгвістичні дослідження: зб. наук. праць ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. - 2015. - Вип. 40. - С. 74-81.

3. Лисиченко Т.Ю. Леонід Арсенійович Булаховський (до 125-річчя від дня народження) / Т.Ю. Лисиченко // Лінгвістичні дослідження: зб. наук. праць ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. - 2013. - Вип. 35. - С. 275-280. - Бібліогр.: 8 назв.

4. Лукінова Т.Б. Леонід Арсенійович Булаховський (до 50-річчя від дня смерті) / Т.Б. Лукінова // Мовознавство. - 2011. - № 6. - С. 3-13. - Бібліогр.: 15 назв.

5. Лукінова Т.Б. Подвижник науки й освіти (до 120-річчя від дня народження акад. Л.А. Булаховського) (1888-1961) / Т.Б. Лукінова // Мовознавство. - 2008. - № 1. - С. 3-13. - Бібліогр.: 13 назв.

6. Товкайло Т.І. Наголошення суфіксальних іменників чоловічого роду в сучасній українській літературній мові: дис. кандидата філол. наук: 10.02.02 / Товкайло Тамара Іванівна. - К., 1993. - 117 с. - Бібліогр.: 84 назви.

Размещено на Allbest.ru