Сутність понять "стратегія", "тактика" та "хід" у розрізі проведення експериментально-фонетичного дослідження англомовного президентського дискурсу

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 811.111'342'42

СУТНІСТЬ ПОНЯТЬ «СТРАТЕГІЯ», «ТАКТИКА» ТА «ХІД» У РОЗРІЗІ ПРОВЕДЕННЯ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ФОНЕТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ АНГЛОМОВНОГО ПРЕЗИДЕНТСЬКОГО ДИСКУРСУ

Валерій Савчук викладач кафедри іноземної філології, перекладу і методики навчання ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Статья направлена, через систематизацию научного знания, на раскрытие сущности понятия стратегия и определения алгоритма ее реализации в речах ориентационного жанра президентского дискурса. Сформулировано ее понимание как целостной системы, модели или плана, собственно общей матрицы коммуникативного поведения, в рамках которой оптимизировано воплощение коммуникативных намерений говорящего, и которые обуславливают не только внешнюю и внутреннюю структуры текста речи, но и использование определенных языковых средств.

Ключевые слова: президентский дискурс, коммуникативная стратегия, тактика, ход, языковое средство, алгоритм.

The article offers an answer to the widely discussed phenomenon of strategy and its components. In this light, the main directions pursued in the article are, on the one hand, exploring and explaining what the essence of the concept «strategy» is, and, on the other, finding an algorithm of how its components are shaped in various forms of political communication in general and presidential speeches in particular. The concept «strategy», as a key component of discourse, is an aid in the realization of the speaker's intentions, mostly assisted by subordinate units of a lower order. A systematic review of data on this category allows formulating it as an integrated system, model or plan, an overall matrix of communicative behavior within which an optimized implementation of the speaker's communicative intentions is achieved. This affects not only the external and internal structure of a presidential speech, but also the use of certain language resources.

Питанням вивчення різних проявів вербального впливу на масову свідомість, як наслідок глобалізаційних процесів у сучасному політичному комунікативному просторі, належать ключові позиції. Пильна увага лінгвістів до цієї проблематики дозволила сформувати уявлення про сферу політики як особливого комунікативного процесу, що має національний, вольовий та духовний характер, у якому роль просодичних засобів визнається корелятом забезпечення реалізації його смислових моделей. Провідною парадигмою подібних розвідок виявляється застосування інструментарію лінгвопрагматичних студій покликаного встановлювати закономірності відбору та ефективного використання мовних одиниць у межах особливого комунікативного контексту. При цьому стратегія, як план діяльності зорієнтований на втілення інтенцій мовця, розглядається у якості одного з найпоширеніших засобів організації дискурсу (Wodak R., 2009, c. 40).

Попри теоретичне студіювання цієї категорії багатьма дослідниками протягом останніх десятиліть минулого століття, навіть на сьогоднішній день визначення її ролі в побудові процесу політичної комунікації викликає жвавий інтерес науковців (Иссерс О., 2003; Чернявская В., 2006; Калита А., 2012 та ін.), зокрема у сфері президентської риторичної практики (див., напр., Гайкова О., 2003; Атьман О., 2012; Pu С., 2007 та ін.).

Разом з тим, проведений огляд наукової літератури засвідчує, по-перше, зосередженість уваги дослідників здебільшого на агональних жанрах політичного дискурсу. По-друге, очевидною також є існування певної надлишковості даних щодо таксономії стратегій зумовленої інтенсивністю досліджень різноаспектних питань стратегічних засад політичного дискурсу, що часом ускладнює визначення базових видів стратегій та її складників як і однозначності в інтерпретації сутності змісту самого поняття.

По-третє, попри значний доробок вітчизняних і зарубіжних науковців присвячений ролі фонетичних засобів в усній актуалізації дискурсу, завдяки якому на теперішній час сформовано достатньо глибокі уявлення про ключову роль фонетичних засобів у створенні експресивності мовлення, втіленні емоційно-прагматичного потенціалу висловлення, його увиразненні й інтенсифікації, ефективній реалізації комунікативно-прагматичного потенціалу дискурсу, синтезі когнітивної та емоційної сфер у забезпеченні логіко-смислового й емоційно-модального сприйняття усного мовлення, здійсненні прямого впливу тощо, конкретне з'ясування особливостей інтеграції комплексу просодичних підсистем до процесу актуалізації висловлень втілюючих стратегічно-тактичні завдання англомовних президентських звернень орієнтаційних жанрів, на основі їхніх інваріантних інтонаційних моделей, наразі не отримали належного висвітлення.

З огляду на це, пріоритетним завданням нашого дослідження є формування інвентарю властивих президентським зверненням стратегій і тактик, що у підсумку слугуватиме надійним підґрунтям оптимальної організації започаткованого нами експериментально-фонетичного дослідження. Метою цієї розвідки, таким чином, є розгляд сутності поняття стратегії для формулювання принципів диференціації існуючих різновидів, визначенні специфіки її взаємодії з іншими компонентами й алгоритму їхньої реалізації у текстах промов президентів Сполучених Штатів.

Огляд низки наукових підходів (психолінгвістичний, когнітивний, прагматичний, риторичний) засвідчує багатоаспектність та різноплановість проблеми стратегії, чим мабуть і зумовлено виділення на сучасному етапі розробки цього питання широкого кола стратегій на кшталт дискурсивних, компенсаційних, риторичних, семантичних, стилістичних, граматичних тощо (Астафурова Т., 2003, с. 21). Подібне цілком закономірне з огляду на складну природу комунікативної події, де вагомою є не лише вербальні складові семіотичного простору, але й ціла низка зовнішніх проявів мовленнєвої поведінки оратора, власне екстраполяції компонентів периферійної зони комунікації для створення певного образу політика до семіотичного простору його вербальної діяльності. Наслідком цього стало визначення стратегічно-тактичних таксономій як і розгляд їхніх окремих варіантів з урахуванням мети, ситуації й інших чинників комунікації, що зрештою веде до їхнього поділу на головні як найбільш значущі та допоміжні (Иссерс О., 2003, с. 106-109; Чернявская В., с. 46), що цілком природно при спробах теоретичного обґрунтування універсальної класифікації стратегій і їхніх складових. Хоча, з огляду на розмаїття самих комунікативних ситуацій і цілої низки позалінгвальних чинників, їхня вичерпна класифікація видається досить складною, а часом містить недостатньо обгрунтовані критерії виділення.

Поруч з цим, за подібного розщеплення стратегії, при розгляді саме мовленнєвого аспекту презентації промови, складаючи основу деяких досліджень, як нам видається, неминуче призводить до втрати валідності відомого у літературі (Иссерс О., 2003) обов'язкового ієрархічного співвідношення стратегії й тактики як частини до цілого, що зрештою може стати результатом неоднозначності трактування самого поняття та надмірного ускладнення шуканої таксономії стратегій і її складових. Подібне спостерігаємо у праці (Pu С., 2007, с. 208-213), де основні стратегії збереження, змін, і конструктивності, а також субстратегій захисту, переконування, ухиляння, єднання тощо, як складові трьох основних у представленому дослідником аналізі промови Дж. Буша молодшого, на наш погляд, позбавлені чіткої диференціації з елементами їхньої реалізації і більш того подекуди навіть співвідносяться з мовними засобами стилістичного, синтаксичного і таких інших рівнів. Так, у ряді випадків автором указується на використання президентом, для заперечення створених телебаченням хибних образів і цінностей Сполучених Штатів, паралельних конструкцій як еквівалентів персуазивної стратегії, або вживання паралелізму ототожнюваного з конструктивною стратегією чи функціонування займенника we для втілення стратегії єднання (Pu С., с. 211), якому, вочевидь, відводиться роль засобу актуалізації цієї стратегії.

Схожим, явно помилковим, розглядом засобів чи прийомів втілення тактик у якості стратегій рясніє чимало праць. Так, наприклад, запропоновані у роботі (Чикилева Л., 2005, с. 131) узагальнення, наведення прикладу, підсилення, повтор, контраст і деякі інші ототожнюються зі стратегіями, попри те, що визначає їх сама дослідниця здебільшого як складові більш глобальної стратегії, або через виконувану ними у тексті функцію вдаючись при цьому до поняття комунікативного ходу.

На противагу цьому, привертають увагу також і спроби розгляду президентської дискурсивної діяльності у межах більш укрупнених класифікацій. Зокрема, у джерелі (Афанасенко Е., 2006, с. 118-200) пропонуються три основні стратегії, співвіднесені авторкою з провідними інтенціями ритуального (формування емоційного настрою адресата й агітаційна), орієнтаційного (інформативно-інтерпретаційна і переконування) й агонального (стратегія боротьби за владу) жанрів політичної комунікації, з подальшим розглядом їхніх варіантів (наприклад, стратегій дискредитації, нападу, самозахисту як частини боротьби за владу і т. ін.) й аналізом супідрядних їм комунікативних тактик.

У цілому здійснений нами аналіз і систематизація відомих даних щодо характеру і комплексів стратегій та її складових (Гайкова О., 2003; Афанасенко Е., 2006; Атьман О., 2012; Pu С., 2007 та ін.) дозволяє уявити вірогідну модель їхнього розгортання за такою схемою: оС (основна / глобальна / генеральна стратегія) кС (конкретна стратегія): кС1, кС2, кС3, ... сС (субстратегія):сС1, сС2, сС3,... Т (тактика): Т1, Т2, Т3,..., П / Тх(прийом / техніка):П П2, П3, ... З(засіб): З1, З2, З3, ... .

З огляду на постульовану більшістю авторів ієрархічну супідрядність (рід - вид) кожного з указаних у схемі компонентів, застосування подібної моделі унеможливлює ігнорування і будь-якого основного складника (оС, кС, сС, П, З), і тією ж мірою окремого різновиду (оС123 , кС123 , сС123 , П1,2,3,..., З1,2,3,...). Тому, цілком закономірною уявляється необхідність супроводу їхнього використання обґрунтованим описом поняттєво-термінологічного апарату. Проте це, нажаль, не лише залишається часом поза увагою дослідників, але й часто містить стратегічно-тактичні моделі з явними лакунами, що, наш погляд, не є доцільним особливо при розгляді промов однієї жанрової площини. За таких умов відомі наразі спроби класифікування й опису видів комунікативних стратегій не сприяють проясненню проблеми, а навпаки, породжуючи відмінності в інтерпретації змісту одного й того ж поняття, ускладнюють її цілісне осмислення. Так, наприклад, якщо в одній з зазначених вище праць переконування, саме ототожнення якого зі стратегію, поруч з наближеним до нього поняттям маніпуляції, видається дещо сумнівним з огляду на їхнє загально прийняте розуміння як психологічної дії до якої вдається мовець для прихованого введення в психіку адресата цілей, бажань, намірів або установок, що збігаються з тими, що має адресат у той момент (Доценко Е., 1997, с. 47), належить до основних стратегій, то в іншій воно розглядається у якості субваріанта. Водночас у роботі (Гайкова О., 2003, с. 108) його природу взагалі уналежнено до сфери тактик.

Ми не будемо зосереджуватися на правомірності використання подібних диференціацій, натомість, констатуємо, що для уникнення можливих методологічних неточностей пов'язаних передусім із заміною стратегії супідрядними їй одиницями, відомими у лінгвістиці як тактика, прийом, техніка тощо, цілком назрілою є необхідність конкретизувати межі використання цих понять і, що більш важливо, окреслити алгоритм розгортання стратегії як базису шуканої класифікації.

Цілком логічно, на етапі пошуку оптимальних принципів здійснення процедури систематизації досліджуваних понять, послуговуватися надійним методологічним інструментарієм здатним забезпечити максимальну достовірність отриманих результатів. У контексті цього ми спираємося на найбільш обґрунтовану, з відомих нам праць, думку (Калита А., 2012) щодо змісту існуючого розмаїття елементів, які входять до понять стратегія, тактики, метод, прийом тощо. Керуючись класичним науково-теоретичним принципом руху від абстрактного до конкретного, дослідницями пропонується формування ієрархічної вісі супідрядності стратегій і тактик згідно принципу єдності функціонального призначення, згідно чого кожен елемент вищого рівня (стратегія) відіграє по відношенню до елемента нижчого рівня (тактика) роль цілі, тоді як будь-який елемент нижчого рівня по відношенню до вищого є засобом (Калита А., 2012, с. 48).

Цінність запропонованого авторами підходу виявляється не лише в застосуванні кібернетичного метода морфологічного аналізу складних систем, де основним принципом є ієрархічна супідрядність елементів системи, але й ґрунтовному теоретичному обґрунтуванні поняття стратегії. Її тлумачення дослідницями відображає сутність феномена використовуваного у військовому мистецтві, звідки це поняття потрапило до наукового обігу, і вважається вищою галуззю мистецтва планування і керування військовими кампаніями з залучанням усіх оборонних, економічних, політичних і подібних ресурсів нації та співвідноситься з найбільш далекосяжними прогнозами щодо його втілення.

Саме цю рису виявляє проведене нами співставлення ряду визначень стратегії, де вона розуміється як планування процесу мовленнєвої комунікації (Иссерс О., 2003, с. 54); цілісна система продукованих мовцем операцій (Чернявская В., 2006, с. 46); загальна лінія мовленнєвої поведінки, що прийнята на основі усвідомлення комунікативної ситуації у цілому і спрямована на досягнення кінцевої комунікативної цілі (Сковородников А., 2004, с. 6). комунікативний стратегія президентський дискурс

З викладеного неважко переконатися в існуванні двох властивих стратегії ознак, а саме співвіднесеності з загальним планом досягнення глобальної мети, й абстрагованістю від конкретних напрямків часо- просторового розгортання комунікації, що дозволяє розглядати її не як конституент дискурсу, а як загальну рамку, що конкретизує напрям функціонування реалізації усієї чи значної частки створюваних мовцем дискурсів на досить тривалому відрізку часу у схожих контекстах.

Узагальнюючи викладені вище міркування, не зайвим буде звернути увагу на деякі праці, де прямо чи опосередковано підкреслюється кореляція групи текстів певної жанрової площини лише з однією притаманною їм глобальною стратегією співвіднесеною з намірами та потребами мовної особистості. Так, для прикладу, ритуальні жанри президентського дискурсу розглядаються у світлі втілення стратегії інтеграції, зумовленою потребою сприяти єднанню і згуртуванню широкого загалу (Атьман О., 2012, с. 19).

Цілком логічно у зв'язку з сукупністю розглянутих ознак наділяти стратегію найвищим рівнем абстракції. Це дає підстави говорити про доцільність віднесення пропонованих згаданими вище авторами субстратегій, глобальних стратегій, власне як і стратегії у межах основної, властивої певному жанру чи їхній сукупності, на нижчий рівень системи. І це закономірно, оскільки, виділяють їх як правило з огляду на виконувану фрагментом промови функцію. Останні, пов'язувані з більш конкретними способами втілення стратегії, все ж таки слід іменувати тактиками, які групують і чергують відтінки повідомлюваного: надають оцінку, виражають ставлення тощо. Звідси, цілком правомірно стверджувати про відмежованість шару стратегічного як корелята усього дискурсивного комунікативного акту, що цілісно проявляється у кожному кванті інформації, від тактичних розгалужень як способів досягнення підпорядкованих і визначених стратегією цілей.

Отже, викладене вище дає усі підстави інтерпретувати стратегію як цілісну систему, модель чи план, власне загальну матрицю комунікативної поведінки у межах якої оптимізовано втілення комунікативних намірів мовця, і, які обумовлюють не лише зовнішню і внутрішню структуру тексту промови, але й використання певних мовних засобів. Тому, подальший аналіз і виділення стратегії у промовах орієнтаційного жанру доцільно здійснювати згідно найбільш загальної, кінцевої цілі, тобто уявлення (необов'язково усвідомлюваного комунікантом) про результат, який повинен бути досягнутим по відношенню до адресата.

Не викликає сумнівів також і те, що втілення стратегії відбувається шляхом розгортання декількох тактичних ліній, які, будучи аспектним поняттям стосовно стратегії, є, згідно з прийнятими у науковій літературі визначеннями, комплексом мовленнєвих дій спрямованих на вирішення конкретної комунікативної задачі (Сковородников А., 2004, с. 6), тобто найбільш загальними формами, що детермінують оптимальні шляхи втілення стратегії. Конституентами самих комунікативних тактик як конкретні способи їхньої вербалізації, методи чи прийоми які окремо чи комплексно ведуть до досягнення заданого в тактичній установці комунікативного ефекту, реалізації надцілі на мовному рівні, слід вважати комунікативні ходи (Гайкова О., 2003, с. 81; Иссерс О., 2003, с. 110), позначувані також в термінах класичної риторики поняттям технік.

Щодо згадуваних вище стратегій співвіднесених авторами з різними рівнями мови як-от семантичні, граматичні тощо, то їх вочевидь слід вважати останньою ланкою руху від вищого рівня абстракції до максимально конкретизованого на рівні вербальної презентації, тобто засобами, які сукупно реалізують той чи інший комунікативний хід.

Таким чином, релевантним викладеному вище видається наступний алгоритм розгортання стратегії досліджуваних президентських звернень: стратегія (загальна матриця комунікативних дій, яка детермінує динаміку розгортання текстів промов певного жанру) ^ тактика (орієнтація на досягнення супідрядних стратегії цілей, конкретизованих у вигляді специфічних цільових настанов властивих комунікативним блокам певної мовленнєвої події) ^ комунікативний хід (вербальне втілення способів актуалізації тактично опосередкованих завдань) мовний засіб (сукупність одиниць різних рівнів мовної системи, які забезпечують оптимальну реалізацію / інтенсифікацію вираження інформаційно-прагматичного потенціалу втілюваного комунікативним ходом повідомлення).

Для ілюстрації адекватності опису ієрархічної послідовності втілення завдань промови за цим алгоритмом скористаємося розглянутою вище класифікацією (Pu С., 2007). Проведений з цього приводу змістовий аналіз зазначених у роботі функцій засвідчив, що за незначним винятком усі вони без викривлення сутності міркувань автора можуть бути кваліфіковані здебільшого як елементи нижчого морфологічного рівня системи, ієрархічна верхівка якої належить стратегії. Її, з огляду на виявлені автором приховані завдання промови (Pu С., 2007, с. 210), які не знайшли належного відображення в стратего-тактичному описі промови, вочевидь, доцільно було б сформулювати як упровадження американської суспільно- політичної моделі шляхом акцентуації на ціннісній системі. Свого втілення вона набуває через тактики (позначені автором як основні стратегії) збереження, змін тощо. Вербальна реалізація останніх відбуватиметься завдяки комунікативним ходам (пропоновані автором субстратегії) захисту, переконування тощо. І нарешті стилістичні фігури (паралелізм, антитеза, метафора тощо), одиниці лексичного рівня мови (іменники, дієслова та ін.) так само як і морфологічні засоби (пасивний стан, тривалий час тощо) займатимуть найнижчий ієрархічний рівень у якості засобів втілення комунікативного ходу.

Важливим при цьому є розуміння того, що у цілому вірогідне поле комплексів їхньої актуалізації набуває характеру практично невичерпної множинності можливих комбінацій взаємодіючих між собою лінгвістичних, паралінгвістичних, психологічних, семіотичних та інших засобів (Калита А., 2012, с. 52), завдяки чому мовець, послуговуючись схожим тактичним комплексом у різних ситуаціях, досягає поставлених завдань.

Отже, маніфестація комунікативної тактики може відбуватися як на рівні текстового блоку (фрагмента промови) так і на рівні одного речення. При цьому мова йдеться про вербальне втілення тактики, тобто її прояву на рівні комунікативного ходу. Позаяк у випадку розгляду ізольованої лексичної одиниці-індикатора так само як і групи мовних засобів різних рівнів, згідно окресленої вище логіки функціонування стратегії та принципу її взаємодії з іншими компонентами стратего-тактичної системи, доцільно відносити до конкретних мовних засобів втілення комунікативних ходів.

Таким чином, проведений огляду існуючих джерел щодо сутності поняття стратегії та особливостей реалізації її складових дозволив сформувати логіку визначення властивої досліджуваним зверненням президентів Сполучених Штатів стратегії, а також окреслити оптимальний комплекс компонентів її втілення, від сукупності комунікативних тактик і розуміння природи цього явища до конкретних мовних засобів їхньої актуалізації на рівні мовленнєвої маніфестації.

Список використаних джерел

1. Астафурова Т Н. Типология коммуникативных стратегий в научных парадигмах / Т Н. Астафурова // Лингводидактические проблемы межкультурной коммуникации : сб. науч. ст. - Волгоград : Изд-во Волгоградск. гос. ун-та, 2003. - С. 15-25. - Бібліогр.: 10 назв.

2. Атьман О. В. Вербализация стратегии интеграции в дискурсе субботних обращений президента США / О. В. Атьман // Филологические науки. Вопросы теории и практики. - Тамбов : Грамота, 2012. - № 6 (17). - С. 19-22. - Бібліогр.: 13 назв.

3. Афанасенко Е. В. Семантический повтор в политическом дискурсе (на материале русского и английского языков) : дисс. ...канд. филол. наук : 10.02.19 / Е. В. Афанасенко. - Саратов, 2006. - 265 с. - Бібліогр.: 286 назв.

4. Гайкова О. В. Предвыборный дискурс как жанр политической коммуникации : (на материале английского языка) : дисс. ... канд. филол. наук : 10.02.04 / О. В. Гайкова. - Волгоград, 2003. - 211 с. - Бібліогр.: 325 назв.

5. Доценко Е. Л. Психология манипуляции : феномены, механизмы и защита / Е. Л. Доценко. - М. : ЧеРо, Издательство МГУ, 1997. - 344 с. - Бібліогр.: 145 назв.

6. Иссерс О. С. Коммуникативные стратегии и тактики русской речи / Иссерс О. С. - М. : Едиториал УРСС, 2003. - 284 с. - Бібліогр.: 278 назв.

7. Калита А. А. Система целей и средств суггестивного воздействия в коммуникации Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія : Філологія. 2012. Т 15. № 2. С. 47-56. - Бібліогр.: 33 назв.

8. Сковородников А. П. О необходимости разграничения понятий «риторический прием», «стилистическая фигура», «речевая тактика», «речевой жанр» в практике терминологической лексикографии / А. П. Сковородников // Риторика-Лингвистика : сб. статей. - Смоленск : СГПУ, 2004. - Вып. 5. - С. 5-12. - Бібліогр.: 9 назв.

9. Чернявская В. Е. Дискурс власти и власть дискурса : проблемы речевого воздействия / Чернявская В. Е. - М. : Флинта, 2006. - 136 с. - Бібліогр.: 64 назв.

10. Чикилева Л. С. Когнитивно-прагматические и композиционностилистические особенности публичной речи : дисс. ... доктор. филол. наук : 10.02.04 / Л. С. Чикилева. - М., 2005. - 508 с. - Бібліогр.: 641 назв.

11. Pu C. Discourse Analysis of President Bush's Speech at Tsinghua University, China / Chang Pu // Intercultural Communication Studies XVI : 1 - 2007. - P. 205-216. - Бібліогр.: 32 назв.

12. Wodak R. The Discourse of Politics in Action / Ruth Wodak. - L. : Palgrave Macmillan, 2009. - 252 p. - Бібліогр.: 420 назв., DOI: 10.1057/9780230316539

1. Astafurova T. N. (2003). Tipologija kommunikativnyh strategij v nauchnyh paradigmah [Typology of communicative strategies in scientific paradigms]. Lingvodidakticheskie problemy mezhkul'turnoj kommunikacii. Volgograd: Izd-vo Volgogradsk. gos. un-ta, 15-25 (rus).

2. At'man O. V. (2012) Verbalizacija strategii integracii v diskurse subbotnih obrashhenij prezidenta SShA [Integration strategy verbalization in the USA president's Saturday address discourse]. Filologicheskie nauki. Voprosy teorii i praktiki. Tambov: Gramota, 6 (17), 19-22 (rus).

3. Afanasenko E. V. (2006). Semanticheskij povtor v politicheskom diskurse (na materiale russkogo i anglijskogo jazykov) [Semantic repetition in political discourse]. Candidate's thesis. Saratov, 265 (rus).

4. Gajkova O. V. (2003). Predvybornyj diskurs kak zhanr politicheskoj kommunikacii (na materiale anglijskogo jazyka) [Electoral discourse as a genre of political communication]. Volgograd, 211 (rus).

5. Docenko E. L. (1997). Psihologija manipuljacii: fenomeny, mehanizmy i zashhita [Pshycology of manipulation: phenomena, mechanisms and defence]. M.: CheRo, Izdatel'stvo MGU, 344 (rus).

6. Issers O. S. (2003). Kommunikativnye strategii i taktiki russkoj rechi [Communicative strategies and tactics of Russian]. M.: Editorial URSS, 284 (rus).

7. Kalita A. A., Taranenko L. I. (2012). Sistema tselei i sredstv suhhestivnoho vozdeistviia v kommunikatsyi [System of aims and means realizing subliminal influence in communication]. Visnyk Kyivskoho natsionalnoho linhvistychnoho universytetu. Seriia: Filolohiia, T. 15, № 2, 47-56 (rus).

8. Skovorodnikov A. P. (2004). O neobhodimosti razgranichenija ponjatij «ritoricheskij priem», «stilisticheskaja figura», «rechevaja taktika», «rechevoj zhanr» v praktike terminologicheskoj leksikografii [Why it is necessary to make a distinction between the concepts «rhetoric technique», «stylistic device», «speech tactic», «speech genre» in terminological lexicography]. Ritorika- Lingvistika: sb. statej. Smolens'k: SGPU, 5, 5-12 (rus).

9. Chernjavskaja V. E. (2006). Diskurs vlasti i vlast' diskursa: problemy rechevogo vozdejstvija [Discourse of power and power of discourse: issues of speech influence]. M.: Flinta, 136 (rus).

10. Chikileva L. S. (2005). Kognitivno-pragmaticheskie i kompozicionno- stilisticheskie osobennosti publichnoj rechi [Cognitive-pragmatic and composition-stylistic peculiarities of public speaking]. Doctor's thesis. M., 508 (rus).

Размещено на Allbest.ru