Чергування задньоязикових приголосних у староукраїнській мові другої половини XVI - першої половини XVШ ст.
Важливість вивчення історичної морфонології української мови з огляду на потребу розкриття причин розвитку фонемних модифікацій морфем. Природа, регулярність і функціональне навантаження чергування задньоязикових із шиплячими та свистячими приголосними.
| Рубрика | Иностранные языки и языкознание |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 20.07.2018 |
| Размер файла | 36,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Чергування задньоязикових приголосних у староукраїнській мові другої половини XVI - першої половини XVШ ст.
Русаченко Н.П.,
Київський університет імені Бориса Грінченка
У статті зазначено важливість вивчення історичної морфонології української мови з огляду на потребу розкриття причин та особливостей розвитку фонемних модифікацій морфем. З'ясовано природу, регулярність і функціональне навантаження одного з найпоширеніших морфонологічних явищ -- чергування задньоязикових із шиплячими та свистячими приголосними. Виявлено його специфіку та закономірності у процесах іменної та дієслівної словозміни й словотвору на матеріалі пам'яток другої половини XVI -- XVIII ст.
Ключові слова: морфонологія, альтернація, консонантизм, словозміна, словотвір, староукраїнська мова другої половини XVI--XVIII ст.
Русаченко Н.
Чередование заднеязычных согласных в староукраинском языке второй половины XVI -- первой половины XVIII в.
В статье указана актуальность изучения исторической морфонологии украинского языка с учетом необходимости раскрытия причин и особенностей развития фонемных модификаций морфем. Определена природа, регулярность и функциональная нагрузка одного из самых распространенных морфонологическихявлений -- чередования заднеязычных с шипящими и свистящими согласными. Выявлена его специфика и закономерности в процессах именного и глагольного словоизменения и словообразования на материале текстов второй половины XVI--XVIII в.
Ключевые слова: морфонология, альтернация, консонантизм, словоизменение, словообразование, староукраинский язык второй половины XVI -- XVIII в.
N. Rusachenko
The Nature and Specificity of the Velar Consonant Alternations (based on the texts written in Old Ukrainian language on the second half of the 16 -- 18 century)
The article highlights the importance of studying the historical morphology of the Ukrainian language because of the need to reveal the causes of the development of phonemic modifications of morphemes for a through study of interconnections between the elements of the grammatical structure.
The article identifies the nature, regularity and functional load of one of the most common morphological phenomena -- alternation of velar with hushing and whistle consonants.
The specificity of alternation and its regularities are found in the processes of nominal, verbal inflection and word formation based on the text materials of the second half of the 16th -- 18th centuries. During this time the Ukrainian literary language was formed and there was a gradual transition to the national literary norms.
Texts of formal, literary and popular-scientific styles, in which live folk speech is fully reflected, are collected for analysis. The total volume of analyzed texts is about 3,000 word forms.
Key words: alternation, morphonology, inflection, word formation, Old Ukrainian language.
Вступ
Чергування приголосних (консонантні альтернації) відносять до морфонологічних явищ, без урахування яких не можуть бути охарактеризовані процеси словозміни та словотвору слов'янських мов.
Морфонологічний аналіз, у центрі уваги якого перебувають проблеми фонологічної структури морфем, досить довго сприймався як складова частина фонетичного аналізу, а тому морфонологічну проблематику принагідно розглядали в курсах фонетики сучасної української літературної мови або історичної фонетики української мови і зводили до загальної характеристики появи та функціонування вокалічних і консонантних альтернацій.
Актуальність вивчення історичної морфонології української мови зумовлена не тільки недостатньою розробленістю її основних понять, а й значною роллю, яку відігравали морфонологічні процеси в історії формування мовної системи, виступаючи регуляторами фонологічного розмаїття у граматиці; потребою розкрити причини розвитку фонемних модифікацій морфем, завдяки чому з'являться нові можливості для аналізу внутрішніх взаємозв'язків між елементами граматичної структури; необхідністю простежити роль морфонологічних засобів в організації словозмінних та словотворчих парадигм, дослідити проблеми поширення і функціонування морфонологічних процесів у староукраїнському літературному мовленні.
Мета дослідження полягає у встановленні природи чергувань задньоязикових приголосних як одного з найактивніших морфонологічних явищ, визначенні ступеня поширення та особливостей функціонування у процесах словозміни та словотвору староукраїнської мови. Для досягнення поставленої мети потрібно розв'язати такі завдання: з'ясувати характер, регулярність і функціональне навантаження чергування, виявити його специфіку та закономірності у процесах іменної, дієслівної словозміни та словотвору на матеріалі пам'яток другої половини XVI -- XVIII ст., коли формувалася українська літературна мова, відбувався поступовий перехід до національних літературних норм.
Для аналізу дібрано тексти пам'яток ділового, художнього та науково-популярного стилів, у яких найповніше відбилося тогочасне живе народне мовлення. Загальний обсяг дібраних уривків становить приблизно 3000 словоформ.
Для вивчення морфонологічних модифікацій в історії української мови основоположне значення мають ідеї Ю. Шевельова, О. Мельничука, П. Тимошенка, С. Бевзенка, С. Самійленка, М. Жовтобрюха, В. Русанівського та ін. Зокрема, дослідники аналізують природу чергувань, особливості функціонування в говорах української мови, де, як відомо, через відсутність кодифікованої норми мовні тенденції виявлялися вільніше і послідовніше.
Результати дослідження та обговорення
Чергування задньоязикових зімкнених [г], [к] і щілинного [х] із передньоязиковими щілинними [ж], [ш] і передньоязиковою африкатою [ч] а також чергування задньоязикових [г], [к], [х] із передньоязиковими щілинними [з], [с] та африкатою [ц'] прийнято вважати найдавнішими серед консонантних альтернацій [5, 74]. Вони походять від спільнослов'янської епохи і є наслідком I, II, III палаталізацій задньоязикових приголосних перед голосними переднього ряду. Як відомо, приголосні *g, *к, *ch в індоєвропейській та ранній праслов'янській мовах були твердими й не вживалися перед голосними переднього ряду. Після змін у складоподілі вони почали потрапляти в незвичні для себе позиції. Щоб усунути неприродне поєднання *g, *к, *ch із голосними переднього ряду, мовна система вдалася до трьох перехідних пом'якшень [5, 95]. Перше з них закінчилося переходом *g -> *z ', *k -> *с ', *ch -> *s '. Задокументувати цей процес неможливо, оскільки слов'янська писемність набагато молодша за нього. Припускають, що проміжною ланкою між [g] та [z ] була африката [d 'z ] із м'яким [d ]; між звуками [k] та [с ] -- африката [t s ] із м'яким [t ]. Звідси пізніше виникли приголосні [z ] та [с ].
В українській мові м'які шиплячі стверділи, отже, виникли чергування <г ~ ж>, <х ~ ш>, <к ~ ч>.
Процес перетворення [ч], [ж], [ш] на членів альтернаційних рядів був тривалим [1, 67]. Унаслідок палаталізаційних змін *с, *z ',*s ', що раніше існували як алофони *g, *к, *ch відповідно, набули фонемного статусу і унезалежнилися. Морфо- логізація відбулася тоді, коли в результаті аналогії шиплячий з'являвся там, де він ніколи не існував. З часом альтернанти <к ~ ч>, <г ~ ж>, <х ~ ш> ставали ланками різних парадигматичних і дериваційних морфонологічних рядів і відігравали в морфонології староукраїнської мови значну роль.
Фонетичними процесами II і III палаталізацій задньоязикових приголосних зумовлені чергування <к ~ ц '>, <г ~ з '>, <х ~ с >. М'які свистячі виникли перед Ъ та и дифтонгічного походження, а внаслідок III палаталізації -- і в інших позиціях. Ці чергування виявилися менш стійкими і фіксувалися в мові рідше, аніж попередні. Зміни відбувалися під впливом попередніх ь, і (недифтонгіч- ного походженя та не з jb), § (від in < n') і частково r' (у дієсловах) і стали результатом асимілятивного впливу попередніх звуків, фонетичної та фоне- тико-граматичної аналогій [2, 107]. Початковим етапом перехідної палаталізації задньоязикових визнають пом'якшення *g, *к, *ch в *g', *к', *ch' під впливом попередніх палатальних без інших додаткових умов [2, 105].
Важливо не змішувати морфонологічну структуру словотвору та словозміни. Необхідність розмежування викликана самою природою словозмінних і словотвірних моделей: у словозмінній підсистемі набір морфів, що утворюють поняття однієї морфеми, доречно обмежити парадигмою одного слова, тоді як у словотвірній це поняття обмежене морфами слів-дериватів, що пов'язані між собою відношеннями похідності і реалізують певний словотвірний тип [3, 59]. У словозміні морфонологічне чергування виступає як ознака всієї парадигми, а альтернант -- окремої словоформи; у словотворі альтернація характеризує цілий дериваційний ряд, альтернант -- одне зі слів-дериватів [3, 45]. Словозмінні моделі більш передбачувані та універсальні, тоді як словотвірні можуть залежати від лексичних факторів або навіть визначатися контекстом, а тому реалізація морфонологічних чергувань у словотворі обме- женіша і менш універсальна.
Чергування задньоязикових в іменній словозміні. Оскільки кожній частині мови притаманні власні лексико-семантичні ознаки і способи їх вираження, то взаємодія основи і флексії має виразно виявлену специфіку у словозмінних парадигмах різних частин мови. Зокрема, для іменної словозміни характерним є відкритий тип закінчень (словозмінних морфів), який співвідноситься із закритим типом основи. Крім того, для субстантивної системи української мови характерна варіативність флексій із тотожним граматичним навантаженням, що зумовлює наявність дублетних парадигм того самого слова, а отже, призводить, залежно від вибору моделі словозміни, до різних морфонологічних характеристик тих самих іменників [3, 178].
Найбільшу сферу дії в іменникових парадигмах має альтернація <к ~ ц'>. Вона представлена у таких формах:
а) дав. відмінка одн. іменників I відміни жін. роду, найчастіше на позначення істот перед флексією -і: внуці (АО, 56), малжонце (ВГ, 38), доцці (ЛР, 85), сметячянці (ВН, 158), мана(т)ці (АЧ, 154), собаці (Зин., 204 зв), касці (ДН, 172), осаулці (175), Редці (160), добродійці (ПЛ, 52), шинка(р) ці (Лс., 9 зв.), ласці (ПЛ, 52), циганці (ІКД, 197зв.), матці (БН, 10), голово(н)ці (Сп., 2) та ін.;
б) місц. відмінка одн. іменників I відміни жін. роду та рідше II відміни чол. роду перед флексією -і (зрідка -е): на руце (ВГ, 196), в бо(д)нарці (АО, 45), в кабаці (ЛР, 78), на ярмарці (88), в(ъ) комор(ь)ці ^C1, 3), w слиЖевнице (ЖC1, 3), в наІЇці (ЖC1, 373 зв.), на ріці ffiC1, 529 зв.), на ка(р)пиловци (АЧ, 213), в поло(н)ці (Зин., 204 зв.), в(ъ) ласце (Зин., 3), в азбуці (Лек. Б, 5) в водці (АД, 82), в головці (84), на рннці (89), в сироватці (84), на тертці (88), в хустці (87), в бочці (ДН, 176), на луці (164), на пасіці (174), въ ямгкці (176), в а(п)теце (АД, 110).
Альтернація <г ~ з> у текстах пам'яток фіксується рідше і виявляє активність у тих самих формах. Зокрема, у дав. відмінку одн. іменників I відміни жін. та чол. роду перед -і (-е, -и) маємо: слузе (ВГ, 36), стилузе (36), Ядвизи (ВН, 158), злодюзі (ДН, 175), небозі (ІКД, 224). У місц. відмінку одн. іменників I відміни жін., рідше чол. роду маємо: U повазе (Нег., 135), в книзі (Розм., 2), в дорозе (2а), на крузе(ВМ, 77), в лузі (АЧ, 120), на дорози (263), ко w(л)зi (Сл., 212 зв.), на то(р)зі (Зин., 202а), при скарзі (АПГУ, 83), на Волзе(96), въ зневазі (Лс., 21), на нозі (НЛ, 88), в залозі (Гр., 52).
Альтернація <х ~ с> трапляється зрідка, оскільки кількість слів із кінцевим -х обмежена. Чергування засвідчене знову ж таки у формах місц. відмінка одн. іменників I відміни жін. роду перед флексією -і: при мачосі (ЛР, 89), при Бог- данис (АПГУ, 45), к(ъ) стрісі (Лс, 34), а також дав. відмінка одн. іменників I відміни жін. і чол. родів на позначення істот: патріа(р)сі (ЖC1, 528 зв.), Прокописі (АПГУ, 6), Отес (81), Тим- чисі (101), Михайлисі (66), волосі (ІКД, 223 зв.), войтисі (ПЛ, 1).
У текстах пам'яток відбито чергування <к ~ ц >, <г ~ з>, <х ~ с> у старих формах місц. відмінка одн. та множ. іменників І відміни, II відміни чол. роду давніх -*о основ перед закінченням -ехъ: в пророцехъ (Нег., 110), во человіцех (Лс., 18), на реці (Гр., 615), въ грісі (БН, 5); наз., знах. відмінків множ. перед -и (-і): бози (Вл., 334 зв.), печенізи (Сл., 219), нозі (20 зв.), отроцкі (Б, 107), пророцкі (107), еретици (Гр., 1596, 25 зв.), дуси(Вл., 338), патріарсі(Б, 107), птаси(Сп.2,38 зв.); формах двоїни: обидва штуці (Розм., 56а), дві роуці (Розм., 79), дві нозі (Розм., 79).
У тих українських говірках (здебільшого південно-західних), що зберігають форми двоїни іменників жін. і сер. родів, це чергування діє дотепер і характеризує творення форм наз., род. відмінків: дві мусі, птасі. У пам'ятках їх зникання спостерігається з кінця XIV ст. Це була морфологічно зумовлена зміна: форма зн. відм. мн. заступила стару форму наз. відм. мн. [5, 80].
Чергування задньоязикових із передньоязиковими шиплячими, на відміну від свистячих, у словозмінних парадигмах іменників обмежене невеликою кількістю прикладів. Сфера дії <к ~ ч>, <г ~ ж>, <х ~ ш> охоплює творення таких форм: а) клич. відмінка іменників II відміни чол. роду перед флексією -е: человіче (КЗ, 185), дяче (ІКД, 226 зв.), поляче (МБ, 361 зв.), Артюше (ІКД, 226 зв.), б[о]же (ДН, 159 та ін.), друже (ІКД, 201), клеветниче (Вл., 343 зв.), хул(ъ)ниче (343 зв.);
б) наз. і непрямих відмінків множ. іменників око та вухо: очи (ВН, 149 та ін.), уши (АД, 85); очей (КЗ, 189), до ишей (Нег., 131); очима (КЗ, 192), ушима (199); в(ъ) ушахъ (АД, 105 зв.).
Чергування задньоязикових у дієслівній словозміні. Морфонологічна структура українського дієслова складніша і об'ємніша, аніж іменних частин мови. На відміну від іменної у дієслівній словозміні однаково широко використовуються як неприкриті, так і прикриті флексії [4, 204]. До неприкритих належать закінчення особових форм теп. часу, формотворчі суфікси дієприкметників теп. часу, пасивних дієприкметників (-т-), дієприслівників недок. виду. До прикритого типу належать закінчення інфінітива, особових форм мин. часу (-0 та з вокалічними показниками роду і числа), формотворчі суфікси активних дієприкметників мин. часу та дієприслівників док. виду.
Наявність двох морфонологічних типів флексій потребує різного оформлення дієслівної основи. Поряд із подвійним характером закінчень у дієслові функціонують два типи коренів: закритий, тотожний іменному, і відкритий, характерний тільки для дієслова.
За відомим морфонологічним правилом, сформульованим Р. Якобсоном, відкритій основі мають відповідати прикриті закінчення, а закритій -- неприкриті.
Чергування <к ~ ч>, <г ~ ж>, <х ~ ш> у текстах пам'яток засвідчені найбільшою кількістю прикладів і фіксуються у формах дієслів V, VIII кл. перед усіма флексіями, які починаються з голосних. Вони представлені:
а) у 1, 2 ос. одн. та множ. теп. часу: кличу (Бер., 19), речем (КЗ, 197), можеш (АД, 85), можемъ (ІКД, 200);
б) у 3 ос. одн. та множ. теп. часу: кличе(т) (АО, 44), тече(т) (Лс., 14), вереже(т) (ВЗ, 338), можетъ (АД, 105), врешетъ (Зош., 4 зв.), не ди- шетъ (ВМ, 123 зв.), рече (КЗ, 195), верже (ВХ, 547), кличуть (Зош., 4 зв.);
в) у присудкових формах на -но: в(з)горжено (Дом., 4), подпряжено (АК, 59), зіченно (КЗ, 199), заволочено (ДН, 173), виволоченно (Вел., 407 зв.);
г) у формах 1-3 ос. одн. та множ. майб. часу: косплдчут(ъ)с# (ВХ, 544.); проженуть (ВЗ, 225), перетовче(т)ся (Зин., 205), прибіжить (ЖC1, 8 зв.), возможет (КЗ, 199), опече (189), поможе (186), оусіче (Сл., 212 зв.), привлечетъ (Б, 2 зв.), перетовче(т)с# (Зин., 205);
в) у 2 ос. одн. наказ. способу: стережи (АД, 19), претолчи, намочи (97 зв.), пос#чи (105 зв.), спечи (105 зв.), зтолчи (81), л"ж (Зин., 205), спо- можи (НЛ, 100 зв.), пережени (105 зв.);
г) в активних дієприкметниках теп. часу та пасивних дієприкметниках мин. часу: Uечоного (Розм., 8), ЕІжащи(х) (Сл., 213); изічене (217), скачущие (НЛ, 88), перетолченного (АД, 81), виреченное (ДН, 149), пъреречоное (ВН, 158), низве(р)же(н)ни(ЖC1, 9 зв.), неслушную (Нег., 129), вд"ченъ (Зин., 8), (КД, 192 зв.), вспоможенъ (Вел., 266 зв.), постереженъ (405 зв.);
д) у дієприслівниках теп. часу: кличючи (Гр., 91 зв.), слышачи (24).
Щоправда, чергування задньоязикових із шиплячими, закономірне в більшості дієслів, не завжди поширювалося на форми 1, 3 ос. одн. та мн. Зокрема, маємо: сіку(т), стригу(т) (Зин.), спеку (ІВ, 129), могу(ПЛ, 12), не помогу(т) (ЖС1, 105 зв.). Наведені словоформи є виявом діалектних особливостей, оскільки в говорах української мови ще й досі зберігаються давні форми цих дієслів без зміни к, г, х на відповідні шиплячі. Форми з чергуваннями починають систематично вживатися на письмі лише з двадцятих років XVIII ст. [5, 821].
В окремих дієслівних формах текстів проаналізованих пам'яток фіксується чергування <г ~ з'>. Написання воверзіте (ВХ, 26), помози (Вл., 333 зв.) відбиває, найшвидше, церковнослов'янський вплив.
Чергування задньоязикових у процесах словотвору. Умовою для функціонування морфонологічних явищ у процесах словотвору є взаємодія твірної основи і дериваційного форманта. При цьому найважливішими виявляються ті зміни приголосних у складі морфем, які перебувають у позиції додаткової дистрибуції і формують нові різновиди мотивуючих основ у складі мотивованих. Зазвичай морфонологічно маркуються ті сегменти словотвірних морфем, які безпосередньо поєднуються один з одним під час деривації. У такий спосіб кореневі морфеми модифікуються у своїй фінальній частині, а для суфіксальних істотною стає фонологічна позиція зачину.
Чергування задньоязикових приголосних із шиплячими виявляються типовими для тих морфологічних розрядів іменників, де знаходимо останній приголосний похідної основи перед секундарним голосним, який входить до суфікса -ок-: лужокъ (АЧ, 135), кожушокъ (ВН, 10), дячокъ (ДН, 177), кувочок (АД, 77), денежокъ (ПЛ, 52), шажокъ (ІКД, 22 зв.), подарочокъ (АД, 17), поточок (ПЛ, 91), рочкювъ (ПЛ, 63). Чергування <к ~ ч> маємо в утвореннях із суфіксом -очк-: мірочка (ДН, 160), галочки (АД, 82), косточками (77), ложечки (85), цвіточки (ІКД, 207), хусточку (АД, 77) та ін.
Названий вид альтернації виявляє продуктивність у творенні прізвищ за допомогою специфічного для української мови суфікса -енк-. Останній утворився від давнього суфікса -к(о), який, у свою чергу, виник на базі двох зменшувально-пестливих суфіксів -ьк(о) та -ък(о), ускладнившись суфіксальним формантом -ен. Первісно суфікс -енк(о) виконував демінутивну функцію, вказуючи на відтінок зменшеності; пізніше набув патронімічного значення, утворюючи назви синів за родом професії, діяльності, що згодом ставали прізвищами.
Використання названого виду альтернацій залежить від жанрових особливостей проаналізованих пам'яток. Так, у текстах ділового стилю, де прізвища знаходимо частіше, альтернації <к ~ ч>, <г ~ ж> та <х ~ ш> представлені значно більшою кількістю прикладів, ніж у художніх та науково-популярних: Попруже(н)ку (АЧ, 140), Сташученко (ВН, 153), Ложъче(н)ом (АЧ, 105), Индиче(н)ко (30), Черв"ченка (215), Панчен- комъ (ЛР, 84), Пакуюченъка (84), Илъченко (ДН, 165), Левченку (171), Марченко (148), Жученко (Вел., 266зв.), Ривалченко (АК, 14 зв.), Близнючен- ко (15), Дяченко (16), Сердюченко (16), Тимченко (16 зв.), Савченко (85), Тонконоженко (85) та ін.
Чергування відбувається також у відіменних похідних, утворених найчастіше за допомогою суфіксів:
а) -ник-: XVI ст. -- прися(ж)никы (АО, 41), торжниковъ (КЗ, 195), поручника (Розм., 33а), до- лжнїками (Розм., 21а), азвичники (Зин., 8), гріш- ников (ВХ, 109), мЪрочникъ (ДН, 160); б) -(е)ств: долженство (Сл., 206), друже(с)тво (Гр., 61 зв.), козачество (АК, 391); в) -ат-: вноучатоу (АО, 45), вичати (ІКД, 224); г) -ан-: в катайконімах -- поточане (ДН, 163), в"тчане (УВ, 30); д) -ищ-: полчище (Вл., 334); ж) -ин-: брюшина (АД, 183 зв.), молочина (АД, 184); з) -еньк-: соваченки (Сп. 2,12), вороженки (12 зв.), дороженьку (13 зв.).
Зазначений вид чергування зафіксований також у творенні назв осіб жіночої статі за допомогою суфіксів -к- та -их-: единачка (ЖС1, 9), Горькавчиха (АЧ, 75), Ясчиха (88) (хоча фіксується паралельна форма Ящихл (ЛР, 88)).
Тексти пам'яток фіксують чергування <к ~ ч>, <г ~ ж> та <х ~ ш> в іменниках, що виражають абстрактні поняття, мотивуються дієслівними основами на приголосний та -и-, утворюються за допомогою -ен-, -енств-, що виділилися внаслідок перерозкладу пасивних дієприкметників на -н-: приречення (ВГ, 34), стереженье (Лек. Б, 12), зло- речен(ь)е ^C1,522); непослушенство (ВН, 154), в(ь)споможения (АК, 254), изнеможения (Гр., 59); послушенства (ДН, 158). Одиничними прикладами фіксуються альтернації <к ~ ч>, <г ~ ж> під час творення відприслівникового іменника -- множество (Сл., 214) та відприкметникових -- величества (ДН, 146), убожества (ДН, 164) за допомогою суфікса -(е)ств-.
Чергування <к ~ ц'> разом із суфіксом -ниц(я), -иц(я) використовується для творення назв осіб жіночої статі: великомчница (ЖC1, 9 зв.), вл(д)чице (Сп. 2, 30), каверзниці (ІВ, 122 зв.), корчемници (ГБ, 13).
Чергування <г ~ з> представлене у старих формах слів у текстах пам'яток XVI та XVII ст. під час творення іменника мнозства (Нег., 129) від прислівника много та убозьство (ЛР, 84) від прикметника убогий.
Чергування задньоязикових із шиплячими [ч], [ш], [ж] належать до регулярних і продуктивних у процесах творення прикметників. Найактивнішою серед альтернацій виявляється <к ~ ч>, оскільки кількість іменних основ на -к- значно більша, ніж основ на -х- та -г-.
Названий вид чергувань зафіксований у таких випадках:
а) під час творення прикметників від іменних основ за допомогою суфікса -н-: безпечненшему (ВГ, 36), вечнее (29), остатечна (31), пожиточ- неншему (38), безпечне (Нег., 133), достаточней (132 зв.), завдячне (Розм., 4), азбЦчнимь (5), по- ду(ш)ч#ньіі (АО, 55), вічне (ЛР, 85), очной (АК, 59зв.), порядочномь (367), грішна ffiC1,7), страш- нын (9 зв.), Юблачномь (ВХ, 545), восточьныхь (Сл., 212 зв.), брачное (213), публичного (ДН, 160), ужитечнін (АД, 77), річною (89), грішна (К3, 40), страшна (42), праздничними (Вел., 406), порядочномъ (АК, 367), саморучнин (276), мучни(х) (274), (ю)тважнаго (МБ, 363 зв.), присяжную (Гр., 66 зв.);
б) -(е)ск-: человіческого (ВХ, 545), ю(т)стип- ническое (Сл., 209), іноческон (К3,184), вар#жское (АЧ, 31), ладо(ж)скомъ (АК, 230), мучениче- скихъ (Нег., 64 зв.), священическо(н) (ЖC1, 374);
в) -ин-: ворожчиномъ (ДН, 160), матчинъ (КД, 220), савчинон(НЛ, 63), Сидо(р)чишин(АК, 60 зв.).
Названі чергування засвідчені в окремих словах із суфіксами -енблаженин (Вел., 266 зв.),
-ан-- копінчанон (АЧ, 156), -ав-- величавимъ
(Вл., 332 зв.) та -лив страшливо (ВХ, 541).
Чергування задньоязикових із шиплячими [ч], [ш], [ж] при творенні дієслів засвідчуються:
а) у відіменниковому словотворі: навчаючи (Нег., 129), юскарженин (Нег., 134), з(ь)грішиль (ЖC1, 5 зв.), оустрашатъ (ВХ, 546); затривожить (ВХ, 541), не стежити (Сл., 210), Зважте (ВН, 540 зв.), мучи(л) (ЖC1, 373 зв.), важилося (ЛР, 87), зневажилъ (87), ускаржался (85), змучите (80), сведчит (79), заважит (АД, 83), по- важит (84), грішили (К3, 192), мучил (193), на- учаемъ (49), поважати (195), стривожилъ (45), зр^шеннын (Нег., 2), тужить (ІКД, 201 зв.), задо- лживши(с) (АК, 279), окруживши(х) (Гр., 60), порочать (ІКД, 203 зв.), волочать (203 зв.), кричати (224), отстрочить (АК, 394), ополчалис (Гр., 56);
б) у відприкметниковому словотворі: зсуши (АД, 82), обнажають (К3, 184), посушенихъ (АД, 84), глушить (ІКД, 220), не дороживь (іКд, 224 зв.), кріпчае (Вл., 335 зв.);
в) у відприслівниковому словотворі: примножать (К3,188).
Альтернації задньоязикових у творенні прислівників представлені поодинокими прикладами. Серед них: а) <г ~ ж> під час творення відіменного прислівника вдолжьки (ВГ, 36) за допомогою префікса в- та суфікса -ки; б) <к ~ ц> під час творення відіменних прислівників вькратці (ДН, 25), вранці (147) і творення старої форми неподалеце (ДН, 173) за допомогою суфіксів -і, -е;
чергування задньоязиковий приголосний
Висновки
Чергування <г ~ з>, <к ~ ц>, <х ~ с> характеризують іменну словозміну, тоді як <г ~ ж>, <к ~ ч>, <х ~ ш> -- дієслівну та словотвір.
Проаналізовані пам'ятки у сфері морфонологічних змін засвідчують тенденцію до протиставлення прямих і непрямих відмінків у іменниковій парадигмі, тобто до морфонологічного виділення форми наз. відмінка. Чергування задньоязикових зі свистячими приголосними в іменниковій словозміні маркують переважно творення форм дав. та місц. відмінків однини. Чергування задньоязикових із шиплячими обмежуються участю у творенні форм кл. відмінка.
У словозмінній парадигмі дієслів за допомогою чергувань задньоязикових оформлюються опозиції: док. ~ недок. вид; теп., майб. ~ мин. час. Активізується чергування задньоязикових приголосних із шиплячими, яке охоплює більшою мірою творення форм нак. способу, теп. та майб. часу дійсн. способу. Найбільшу кількість чергувань дієслівні парадигми засвідчують у 3 ос. однини та множини дійсного і 2 ос. однини і множини наказ. способу.
У процесі словотвору чергування задньоязикових із шиплячими найчастіше супроводжує творення іменників та прикметників. Закономірності виявляє альтернаційний ряд <г ~ ж>, <к ~ ч>, <х ~ ш> при утворенні здрібнілих іменників за допомогою суфіксів -ок, -очк; українських прізвищ за допомогою суфікса -енк(о); відіменних прикметників за допомогою суфікса -н-.
Серед чергувань задньоязикових приголосних фіксуються такі випадки, що вийшли з ужитку в сучасній мові. Їх наявність у текстах староукраїнської мови XVI-XVIII ст. пояснюється книжним впливом, орфографічними традиціями та діалектними особливостями.
Джерела ілюстративного матеріалу
АД -- Лікарський порадник «Аптека домова» за зб-кою 1760-1780 рр. Рукоп. НБУ ш. ДА/905л; АЧ -- Зб-ка селянських земельних актів із Чернігівщини, XVII-XVIII ст. Рукоп. НБУ ш. I.62458-62655; АК -- «Акти про козаків», рукоп. 1710-1779 рр.; АО -- Акти села Одрехови. -- К.: Наук. думка, 1970. -- 260 с.; АПГУ -- Актовые книги Полтавского городового уряда XVII века / ред. и примеч. В.Л. Модзалевского. -- Чернигов, 1912-1914. -- Вып. 1-3; Б -- «Богогласникъ», Друкарня Почаївської лаври, 1790. Прим. НБУ ш. Кир. 825; Вел. -- «Сказаніє о войнТ коза- цкой з полякамі» (1720) С. Величка. Рукоп. РНБ ім. М.Є. Салтикова-Щедріна в Санкт-Петербурзі, фонд 588, № 2020 (мікрофільм); Вл. -- Драма «Вла- димеръ» Ф. Прокоповича, список I пол. XVIII ст. Рукоп. НБУ, ш. I.6527; ВН -- Ділова мова Волині і Наддніпрянщини / підгот. до вид. В.В. Німчук та ін. -- К.: Наук. думка, 1981; ВМ -- драма «Во- скресеніє мертвих» Г. Кониського, список 1748 р. Рукоп. НБУ, ш. I.174; ВХ -- «ВЪнецъ Х[ристо]въ зъ проповідій неделныхъ» А. Радивиловського, друкарня Києво-Печерської лаври, 1688 р. Примірник НБУ, ш. Кир. 59; ГБ -- Опис паломницької подорожі Василя Григоровича-Барського до святих місць, рукоп 1723-1747 рр. Рукоп. НБУ;
Гр. -- Літопис Г. Грабянки, список II пол. XVIII ст. Рукоп. НБУ, ш. VIII.149/49; ДІ -- Світські пісні за зб-кою І. Даниловича, 1771-1776 рр., за публ.: Пе- ретц В.Н. Новые данные для истории старинной украинской лирики. -- СПб., 1907; ДН -- Ділова і народно-розмовна мова XVIII ст.: (Акти сотенних канцелярій і ратуш Лівобережної України) / під- гот. до вид. В.А. Передрієнко. -- К.: Наук. думка, 1986; ЖС1 -- Книга житій святих, XVIII ст. Рукоп. НБУ, ш. 371п/156; Зин. -- Вірші, народні прислів'я та приказки Кл. Зиновіїва, кін. XVII -- поч. XVIII ст. Рукоп. зб-ка НБУ, ш. VIII.73(193); Зош. -- Навчальний зошит з латинської мови, рукоп. серед. XVIII ст. Рукоп. НБУ, ш. I.3916; ІВ -- Інтермедії до драми «Воскресеніє мертвих» Г. Кониського, за списком 1748 р. Рукоп. НБУ, ш. I.174; ІКД -- Інтермедії до драми М. Довгалевського «Комическоє дійствіє на Рождество Христово», 1736 р. Рукоп. НБУ, ш. 521п/1710; КЗ -- Зиновіїв Кл. Вірші. При- повісті посполиті, публікація за рукоп. зб-кою кін. -- поч. XVIII ст. / підгот. до вид. В. Колосова та І. Чепіга. -- К.: Наук. думка, 1971; Лс. -- «Книга, глаголемая Листовня» братів Данила, Дем'яна і Мойсея Гирманів, 1712 р. Рукоп. НБУ, ш. I.7378; МБ -- Драма «М[и]л[о]сть Б[о]жая», список I пол. ст. Рукоп. НБУ, ш. I.6527; Нег. -- Євангеліє в перекладі Валентина Негалевського, 1581 р. Рукоп. НБУ, ш. 4511/1636; НЛ -- «Ніжинський літопис», повісті, легенди та ін, XVIII ст. Рукоп. НБУ, ш. Ніж. 34; ПЛ -- Приватні листи XVIII ст. / підгот. до вид. В.А. Передрієнко. -- К.: Наук. думка, 1987; Розм. -- Розмова (близько 1575 р.). Фотокопія рукопису. Збер. в НБУ; Сл. -- Ораторські «Слова» Ф. Прокоповича та ін., I пол. XVIII ст. Рукоп. НБУ, ш. I.6527; Сп. 2 -- Співаник, I пол. XVIII ст. Рукоп. НБУ, ш. VIII. 210(21).
Література
1. Кузнецов П.С. Чередования в общеславянском «языке-основе» / П.С. Кузнецов // Вопросы славянского языкознания. -- М.: Изд-во АН СССР, 1954. -- Вып. 1. -- С. 24-67.
2. Мельничук А.С. Роль аналогии в переходном смягчении общеславянских g, k, h в z, с, s / А.С. Мельничук // Питання слов'янського мовознавства. -- Л.: Вид-во Львів. ун-ту, 1958. -- С. 88-113.
3. Славянская морфонология: Субстантивное словоизменение / отв. ред. Т.В. Попова. -- М.: Наука, 1987. -- 264 с.
4. Чурганова В.Г. Очерк русской морфонологии / В.Г. Чурганова. -- М.: Наука, 1973. -- 239 с.
5. Шевельов Ю. Історична фонологія української мови / Ю. Шевельов. -- Х.: Акта, 2002. -- 1054 с.
References
1. Kuznetsov, P.S. (1954). Cheredovaniia v obshcheslovianskom «yazyke-osnove» [Alternation in the all- Slavic “language-basis”]. Voprosy slavianskogo yazykoznania, 1, 24-67.
2. Melnychuk, A.S. (1958). Rol analogii v perekhodnom smiagchenii obshcheslavianskikh g, k, h v z, C, s [The role of Analogy in the Transitional Mitigation of the Slavic g, k, h in z, C, s]. Pytannia slovianskoho movoznavstva, 88-113.
3. Popova, T.V. (Ed.). Slavianskaia morfonologiia: Substantivnoie slovoizmenenie [Slavonic Morphnoolo- gy: Substantive Inflection]. Moscow, Nauka, 264 p.
4. Churganova, V.G. (1973). Ocherk russkoi morfonologii [Essay on Russian Morphnology]. Moscow, Nauka, 239 p.
5. Sheveliov, Yu. (2002). Istorychna fonolohiia ukrainskoi movy [Historical Phonology of the Ukrainian Language]. Kharkiv, AKTA, 1054 p.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Основні історичні чергування приголосних звуків при словозміні і словотворенні. Перше та друге перехідне пом'якшення або палаталізація. Основні історичні чергування голосних: [О] та [Е] з [І], [О] та [Е] з нулем звука, [О] з [Е] після Ж, Ч, Дж та [й].
конспект урока [56,2 K], добавлен 21.11.2010Інваріант, позиційний варіант фонеми. Позиційні чергування звуків. Милозвучність української мови. Основні випадки чергування у –в; і –й; з –із -зі(зо). Приставні приголосні і метатеза. Зразок фонетичного розбору. Звуковий вияв приголосної фонеми.
контрольная работа [38,4 K], добавлен 21.11.2010Тексти для контрольних диктантів та перекладу з російської мови на українську. Завдання на правопис приголосних, синоніми, вживання великої літери, основні способи творення слів, правопис префіксів, чергування голосних, м'який знак в українській мові.
конспект урока [32,2 K], добавлен 10.03.2011Перша фіксація полонізму в українській мові і його слова-відповідника в польській мові. Можливості полонізму та його частотність в українській мові ХVІ – першої половини ХVII ст., значимість слова-відповідника і ступінь розповсюдження в польській мові.
автореферат [62,4 K], добавлен 10.04.2009Характерні риси сучасної української літературної мови та особливості її використання. Історія становлення української графіки й орфографії, видання "Українського правопису" 1945 р. Походження іноземних слів, що використовуються в літературній мові.
реферат [24,7 K], добавлен 04.07.2009Історія розвитку, основні завдання і характеристика семантики як розділу мовознавчої науки. Вивчення структурних і функціональних особливостей розмовного стилю англійської мови. Розкриття лексико-синтаксичної специфіки розмовної англійської мови.
курсовая работа [46,8 K], добавлен 10.02.2014Виникнення і первісний розвиток української мови. Наукові праці україномовців про виникнення української мови. Дослідження розвитку писемної української мови: діяльність Кирила і Мефодія. Спільність української мови з іншими слов'янськими мовами.
реферат [29,5 K], добавлен 26.11.2007Роль і значення для розвитку мови місця її народження, дальшого поширення, положення країни на карті світу. Належність української мови до широко розгалуженої мовної сім'ї слов'янських мов. Переконлива відмінність української мови у її фонетиці.
реферат [24,8 K], добавлен 01.03.2009Поняття типологічної класифікації мов. Ізолюючі, аглютинативні, інкорпоруючі (полісинтетичні) та флективні мови. Інші спроби типологічної класифікації мов. Стара схема розвитку типів. Техніка об'єднання морфем. Кореляція приголосних за м'якістю/твердістю.
реферат [26,8 K], добавлен 25.02.2011Ознайомлення із основними етапами історичного розвитку української літературної мови. Визначення лексичного складу мови у "Щоденнику" Євгена Чикаленка. Вивчення особливостей правопису, введеного автором. Погляди Чикаленка на розвиток літературної мови.
реферат [65,0 K], добавлен 19.04.2012Розвиток української літературної мови давньої і середньої доби. Доба відродження української літературної мови. Розвиток урядової мови в напряму зближення з живою мовою із впливом мови центральноєвропейських канцелярій: латинської, німецької, польської.
реферат [21,1 K], добавлен 14.10.2011Предмет і завдання словотвору. Суфіксація та префіксація як спосіб словотвору. Спосіб словотвору без зміни наголосу та написання. Зміна місця наголосу, чергування звуків, складання слів, скорочення як спосіб словотвору в сучасній англійській мові.
реферат [43,8 K], добавлен 25.02.2016Характеристика та особливості основних соціальних станів населення України другої половини XVI сторіччя, процес та етапи формування української шляхти. Становище духовенства в Польсько-Литовський період, диференціація селянства та міського населення.
реферат [14,0 K], добавлен 25.04.2009Іван Франко як основоположник українського перекладознавства, історія та головні етапи розвитку даної науки. Перекладознавчі дослідження між двома світовими війнами, погляди Миколи Зерова. Роль Максима Рильського в розвитку науки другої половини ХХ ст.
курсовая работа [80,2 K], добавлен 27.11.2013Мова української преси початку XXI ст. на тлі соціальної динаміки. Суспільна зумовленість динаміки мови сучасних українських газет. Функціональні зміни в українській пресі та їх вплив на стилістичні ресурси синтаксису. Стилістичне навантаження речень.
дипломная работа [108,0 K], добавлен 20.10.2010Навчання української мови в 1-4 класах. Ознайомлення першокласників з різними частинами мови, дотримання граматичних норм. Аналіз лінгводидактичного матеріалу до вивчення частини мови "іменник" у початкових класах. Формування умінь ставити питання.
курсовая работа [3,7 M], добавлен 17.03.2015Аспекти вивчення віддієслівних іменників у вітчизняних і зарубіжних мовознавчих студіях. Методика когнітивно-ономасіологічного аналізу, мотиваційні особливості й диференціація мотиваційних типів віддієслівних іменників сучасної української мови.
автореферат [28,4 K], добавлен 11.04.2009Давня та сучасна українська лексикографія. Поняття словника. Орфографічний словник української мови. Тлумачний словник української мови. Словник синонімів української мови. Винекнення лексикографії з практичних потреб пояснення незрозумілих слів.
реферат [33,0 K], добавлен 25.01.2009Вивчення лексичних особливостей і правил правопису української літературної мови, який не поступається своїми можливостями жодній з найрозвиненіших мов світу. Роль скорочень в діловому мовленні. Запис представлених іменників у родовому відмінку однини.
контрольная работа [28,2 K], добавлен 16.12.2010Життєвий шлях О. Синявського - визначного українського мовознавця і педагога, провідного діяча у нормуванні української літературної мов. Оцінка його доробків Ю. Шевельовим. Праці Синявського з сучасної і історичної фонетики й граматики української мови.
контрольная работа [1,2 M], добавлен 15.02.2014
