Мовні та етноментальні особливості перекладацького відтворення артлангів

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 811.111'255.4:811.9

Спеціальність 10.02.16 - перекладознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

МОВНІ ТА ЕТНОМЕНТАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДАЦЬКОГО ВІДТВОРЕННЯ АРТЛАНГІВ

РЕБРІЙ ІННА МИКОЛАЇВНА

Херсон - 2017

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі теорії та практики перекладу англійської мови Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна

Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, доцент

ВОРОНІНА КАМІЛЛА ВЛАДИСЛАВІВНА, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, доцент кафедри теорії та практики перекладу англійської мови

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор ГУДМАНЯН АРТУР ГРАНТОВИЧ,

Національний авіаційний університет,

директор Навчально-наукового Гуманітарного інституту, професор кафедри англійської філології і перекладу кандидат філологічних наук, доцент

МАЗУР ОЛЕНА ВІКТОРІВНА,

Херсонський національний технічний університет, доцент кафедри теорії і практики галузевого перекладу

Захист відбудеться “___” _________ 20__ р. о _____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 67.051.05 у Херсонському державному університеті за адресою: 73000, м. Херсон, провулок Інженера Корсакова, 47, корп. 5, ауд. 314.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Херсонського державного університету за адресою: 73000, м. Херсон, вул. Університетська, 27.

Автореферат розіслано “ ____ ” _____________ 20__ р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради А. О. Цапів

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Дисертацію присвячено встановленню мовних та етноментальних особливостей перекладацького відтворення артлангів - штучних мов, які створюються на основі природних мов-донорів та функціонують у художньому дискурсі задля характеризації можливих світів: фантастичних, фентезійних, казкових або (анти)утопічних. Будь-яка вигадана мова становить значний науковий інтерес «як продукт одного з видів мовної діяльності, через яку людина реалізує свої творчі здібності, розширює розуміння себе та світу» (О. Н. Шувалова), тож недарма артланги привертають певну академічну увагу як літературний, лінгвістичний та почасти перекладацький феномен.

Нечисленні перекладознавчі розвідки артлангів розпадаються на дві групи: до першої належать ті, що мають узагальнений характер, висвітлюючи мовностилістичні особливості перекладу артлангів (К. М. Божко, В. М. Лукіна, О. О. Новічков, А. Ю. Тіліга), а до другої - ті, що присвячені аналізу перекладу окремих штучних мов (Є. А. Наугольних, О. В. Тихомирова, О. В. Фадєєва, М. Блонскіте, С. Петронієне, А. Божі, К. Буткувієне, Л. Петруліоне, Е. Куіп, М. Оскарі). Утім, у перекладознавстві досі не запропоновано моделі комплексного аналізу перекладу артлангів з урахуванням їхніх мовних характеристик та етноментальних особливостей, пов'язаних із висвітленням картини вигаданого світу або світу майбутнього, представники якого виступають носіями артлангу, та його зіставленням з образом світу носіїв мови перекладу.

Таким чином, актуальність дисертації визначається необхідністю уніфікації вже наявної інформації щодо іншомовного відтворення артлангів різних типів та вироблення комплексного, стратегічно виваженого підходу до їхнього перекладу з урахуванням антропоцентричної, поліпарадигматичної та міждисциплінарної природи сучасної науки про переклад.

Зв'язок роботи з науковими темами. Проблематика дисертації відповідає профілю досліджень, що проводяться на факультеті іноземних мов Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна у межах наукових тем «Проблеми іноземної філології, перекладознавства та методики в когнітивно-дискурсивній парадигмі» (номер державної реєстрації 0109U007962) та «Когнітивно-дискурсивні дослідження мови та перекладу» (номер державної реєстрації 0114U004320).

Об'єктом дослідження виступають лексичні та граматичні конституенти артлангів, представлені як у межах самих художніх творів, так і їхніх паратекстах (коментарях та додатках), тоді як предметом аналізу є мовні (структурно-семантичні, жанрово-стилістичні та функціональні) й етноментальні особливості перекладацького відтворення зазначених конституентів в українських та почасти російських перекладах.

Метою дослідження є здійснення комплексного перекладознавчого аналізу відтворення артлангів українською мовою на основі таких методологічних інструментів, як перекладацький контекст (за рахунок якого вирішується проблема повноти аналізу) та перекладацька стратегія (за рахунок якої вирішується проблема повноцінності та системності запропонованих перекладачами рішень). Реалізація поставленої мети передбачає виконання низки завдань:

- визначити лінгвосеміотичні особливості організації, функціонування та перекладу артлангів;

- встановити етноментальні та етнокультурні особливості перекладу артлангів;

- розглянути теорію перекладацьких контекстів як методологічний інструмент аналізу перекладу артлангів;

- диференціювати глобальні та локальні стратегії перекладу апріорних й апостеріорних артлангів і визначити фактори їхнього формування;

- проаналізувати історію створення й особливості організації новомови, надсату та давньосонячної мови глаб-ерібол-ефкорді як чинники їхнього перекладу;

- висвітлити мовні та етноментальні особливості перекладацького відтворення новомови, надсату та давньосонячної мови глаб-ерібол-ефкорді.

Матеріалом дослідження слугували оригінальні й перекладені українською та російською мовами художні твори різних жанрів, у складі яких функціонують артланги, а також окремі конституенти цих артлангів лексичного та граматичного рівнів. Йдеться про артланг «новомова» (Newspeak) з роману Дж. Орвелла «1984» (“1984”), артланг «надсат» (Nadsat) з роману Е. Берджесса «Механічний апельсин» (“A Clockwork Orange”) та артланг «глаб-ерібол-ефкорді» або «давньосонячна мова» (Hlab-Eribol-ef-Cordi / Old Solar) з «Космічної трилогії» (“Space Trilogy”) К. С. Льюїса.

Комплексний характер дослідження зумовлює використання низки компліментарних методів. Методи аналізу та синтезу було використано для опрацювання теоретичних джерел із досліджуваної проблематики та вироблення на їхній основі власних дослідницьких моделей та методик їхньої верифікації. На основі методу класифікації було виокремлено об'єкт дослідження та здійснено його подальшу стратифікацію, релевантну перекладознавчим потребам. Гіпотетичний метод став у пригоді при виробленні теоретико-методологічних гіпотез дослідження.

У дисертації широко представлені лінгвістичні методи. Зокрема, структурно-семантичний аналіз дозволив усвідомити особливості форми та змісту артлангізмів, що є важливим чинником їхнього перекладу. Функціональний аналіз дозволив виявити ті особливості функціонування артлангів, що детермінують пріоритетність їхнього перекладу як жанрово-стилістичної домінанти художнього твору та маркеру альтернативного світу. За допомогою методу реконструкції було описано особливості художньої фантастичної картини світу, засобом реалізації якої виступає артланг. Контекстуальний аналіз уможливив опис ролі горизонтального (вербального) та вертикального (культурного, ситуативного та особистісного) контекстів у здійсненні перекладу штучних мов та їх перекладознавчого аналізу.

Власне перекладознавчий метод порівняльного аналізу був задіяний протягом усього дослідження для зіставлення окремих складових артлангів різних щаблів мовної ієрархії у вихідному та цільовому текстах, а також для порівняння між собою різних перекладацьких рішень.

Наукова новизна дисертації визначається тим, що у ній вперше визначено стратегічні, мовні та етноментальні особливості перекладацького відтворення артлангів на основі аналізу лінгвального та позалінгвального контекстів їхнього створення та функціонування. Зокрема, у роботі вперше:

- здійснено багаторівневу лінгвосеміотичну класифікацію артлангів як основу для встановлення лексико-семантичних особливостей їхнього перекладу;

- визначено етноментальні та етнокультурні особливості перекладу та перекладознавчого аналізу артлангів як маркерів можливих світів;

- доведено принципову перекладність артлангів як похідних від природних мов-донорів;

- вироблено модель комплексного перекладознавчого аналізу артлангів, яка потенційно може бути використана для дослідження перекладу будь-якого артлангу будь-якою сучасною мовою.

Наукова новизна отриманих результатів може бути сформульована у таких положеннях, що виносяться на захист:

1. Функціональна специфіка артлангів у межах таких жанрів, як (анти)утопія, фентезі, фантастика та казка визначається тим, що вони виступають провідним засобом реалізації фантастичної художньої картини світу, що є формою репрезентації квазіреальної дійсності. Таким чином, артланг як функціонально-стильова домінанта художнього твору має преференційно-інваріантний статус у перекладі.

2. Принципова перекладність артлангів забезпечується складною системою зв'язків із мовою-донором, які реалізуються через запозичення та взаємодію елементів різних рівнів мовної ієрархії (фонем, морфем або лексем), так само як і правил їхнього компонування та/або використання.

3. На відміну від інших типів штучних мов, при укладанні артлангів увага приділяється переважно лексичній складовій, натомість граматичний компонент (включно зі словотвором) зазвичай переноситься з мови-донору без будь-яких змін. Відповідно, увага перекладача зосереджується на адекватному відтворенні лексичних конституентів артлангу, що з позицій мовної типології є оказіональними інноваціями. Вони виступають різновидом перекладацьких труднощів, на який поширюються всі відомі способи іншомовного відтворення безеквівалентної лексики.

4. У перебігу перекладу артлангів зміст ментальних образів, що первинно сформувалися у свідомості автора як представника вихідного культуромовного колективу, перевиражається засобами цільової мови. З одного боку, процес вербалізації притаманний людині взагалі, а отже має надетнічний характер, але, з іншого боку, під час перекладу авторський задум неминуче трансформується, набуваючи етноментального забарвлення, пов'язаного як з особистістю самого перекладача, так і з його приналежністю до іншої лінгвокультури.

5. Глобальною стратегією перекладу апостеріорних артлангізмів, що складаються з морфем природної мови-донора і характеризуються наявністю внутрішньої форми, виступає прагнення відтворити їхні структурно-семантичні параметри і зберегти авторський принцип розбудови «мови у мові». Такий переклад має одомашнюючу природу, адже інтерпретація перекладених артлангізмів представниками цільової лінгвокультури здійснюються на основі контекстуального аналізу, забезпечуючи головні ознаки доместикованого перекладу - природність та плавність.

6. Глобальною стратегією іншомовного відтворення апріорних артлангів є прагнення передати фонетичну своєрідність оригіналу, що є єдиним можливим шляхом перекладацького збереження штучної мови. Така стратегія має орієнтовану на вихідний текст очужувальну природу і, за винятком вимушеної зміни алфавітної системи, не передбачає трансформаційних втручань з метою приведення артлангу у відповідність до норм цільової мови/культури або читацьких преференцій.

Теоретична значущість роботи полягає у запровадженні методично виваженого комплексного аналізу мовних та етноментальних/ етнокультурних особливостей іншомовного відтворення різноманітних за своєю лінгвосеміотичною організацією та жанровою приналежністю артлангів. Запропонована у роботі модель аналізу може бути використана як зразок для перекладознавчого опрацювання інших художніх штучних мов.

Положення цієї дисертації можуть вважатися внеском у загальну теорію перекладу (у частині подальшої розробки теорії перекладацьких контекстів та стратегій перекладу), у лінгвістичну теорію перекладу (у частині перекладу безеквівалентної лексики), у теорію художнього перекладу (у частині відтворення артлангів як функціональних та стилістичних домінант текстів різних жанрів) та у часткову теорію англо-українського перекладу.

Практична цінність роботи зумовлюється можливістю використання її матеріалів і теоретичних результатів у лекційних курсах «Вступ до перекладознавства», «Порівняльна стилістика англійської та української мов» та «Теорія перекладу як міжкультурної комунікації»; у спецкурсах з актуальних проблем сучасного перекладознавства та художнього перекладу; у перекладацькій діяльності та практичній підготовці майбутніх перекладачів. Досвід дослідження буде корисним для власних розвідок студентів і аспірантів.

Апробацію результатів дослідження здійснено на семи наукових конференціях: XII науковій конференції Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (Харків, 2016); XIV науковій конференції з міжнародною участю «Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація» (Харків, 2015); V Міжнародній науковій конференції «Проблеми галузевої комунікації, перекладу та інтеграційні процеси в суспільстві» (Харків, 2015); VIІ Міжнародній науково-методичній конференції «Формула компетентності сучасного перекладача» (Київ, 2016); «ІІ Таврійські філологічні читання» (Херсон, 2016); VIІI Міжнародній науковій конференції «Іноземна філологія у ХХІ столітті» (Запоріжжя, 2016); Scientific and Professional Conference “Science without Boundaries - Development in 21st Century” (Будапешт, 2016).

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки роботи відображені у 5 одноосібних публікаціях автора, 2 публікаціях у співавторстві (де авторці належить здійснення практичної частини дослідження) та 5 тезах конференцій. 5 статей надруковано у фахових виданнях, рекомендованих ДАК України, 1 статтю видано у періодичному закордонному виданні, що входить до наукометричних баз даних. Загальний обсяг публікацій становить 4,52 умов. друк. арк.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку наукової літератури (225 джерел, з яких 48 - іноземними мовами), лексикографічних та довідкових джерел (19 позицій) та ілюстративного матеріалу (25 позицій), 3 рисунків, 4 додатків. Загальний обсяг роботи - 266 сторінок, обсяг основного тексту - 198 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об'єкт і предмет дослідження, окреслено його мету, завдання і методи, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, сформульовано основні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі «Теоретичні засади перекладацького відтворення артлангів» запроваджено теоретичне підґрунтя перекладацького відтворення артлангів українською мовою. Релевантними у цьому сенсі є питання, здатні підтвердити дві головних гіпотези дослідження. Згідно з першою, принципова перекладність артлангів забезпечується спорідненістю з мовами-донорами, різнорівневі засоби яких покладено в основу їхньої структурної організації. Згідно з другою гіпотезою, головним чинником перекладу артлангів як складників художнього дискурсу та маркерів художньої картини світу є їхнє функціональне призначення, яке має не стільки змістовий, скільки художній, естетичний та експресивний характер, оскільки будь-який письменник теоретично має можливість описати будь-які інші світи на основі реальних людських мов, не вдаючись до лінгвоконструювання.

Термін art-language («художня мова»), який у своєму скороченому вигляді (artlang - «артланг») вже дуже швидко стане частиною філологічної терміносистеми, запропонував у далекому 1931 р. Дж. Р. Р. Толкін у своєму відомому есеї “A Secret Vice”. У сучасній філологічній парадигмі артланги позиціонуються як художні штучні мови, що не розраховані на те, аби виступати засобом комунікації у реальному світі.

Запропоновані інтерлінгвістикою (термін Ж. Мейсманса) загальні принципи класифікування штучних мов дозволяють виявити ті особливості їхньої організації та функціонування, від яких залежить вибір стратегії та способу перекладу. Перший розподіл здійснюється за функціональним критерієм і передбачає виділення «допоміжних мов» (від англ. auxiliary language або auxlang), для яких домінантною є функція комунікативна, та «художніх мов» або «артлангів», для яких домінантною є функція естетична.

Другий розподіл штучних мов здійснюється за лінгвосеміотичним критерієм, тобто за принципом їхньої системної організації. Представлена у роботі класифікація має структурно-семантичний характер, здатний висвітлити дуалістичну організацію мовного знака у єдності плану вираження та плану змісту, що є релевантною в аспекті вибору стратегії та способу перекладу. На першому рівні лінгвосеміотичної класифікації розрізнюються апостеріорні мови, до плану вираження яких входять одиниці, запозичені з природних мов, та апріорні мови, до плану вираження яких входять одиниці, які не виявляють матеріальної відповідності природним мовам. На другому рівні артланги поділяються за кількістю та якістю фізичних маніфестацій, на третьому - за структурою знаку, а на четвертому - за характерними особливостями морфем.

Для одиниць апостеріорного типу характерною є наявність внутрішньої форми, що означає можливість їхнього морфемного членування, а отже, й поморфемного відтворення у перекладі на основі перекладацького способу калькування. Такий тип перекладу є змістоорієнтованим. Для одиниць апріорного типу внутрішня форма залишається невизначеною, що унеможливлює їхнє морфемне членування і визначає пріоритетність транскодування. Цей тип перекладу є формоорієнтованим.

Подібно до природних мов артланги характеризуються певним рівнем системності, хоча і є позбавленими таких проявів асиметричності, як полісемічність, омонімічність, метафоричність тощо, що спрощує їхню інтерпретацію та переклад у тому випадку, коли перекладач здатен достатньо чітко й однозначно інтерпретувати ту або іншу лексему, форму чи конструкцію. Відтворення артлангів у перекладі ускладнюється, по-перше, через необхідність «приписати» значення тим його складовим, що відсутні у внутрішньому лексиконі перекладача (йдеться, передусім, про вокабуляр), а по-друге, через необхідність обрати стратегію та форму для втілення вилученого змісту. Методичним інструментом подолання зазначених труднощів виступає контекстуальний аналіз у широкому сенсі.

Артланг є породженням авторської фантазії, а отже, відбиває образ (картину) того можливого світу, що виникає у свідомості автора, а потім переноситься ним на сторінки художнього твору. Присутність у цьому світі власної мови наближає його до реального, перетворюючи читача на активного співучасника/співавтора/співтворця зображуваних подій.

Зважаючи на жанрову специфіку артлангів, вважаємо за доцільне користуватися терміном фантастична художня картина світу (ФХКС), яку називаємо формою репрезентації квазіреальної дійсності, що протікає у вигаданому часопросторі - «хронотопі». Артланг є найвищою формою об'єктивації ФХКС, що охоплює усі мовні рівні - від фонетичного до синтаксичного. Залишаючись у зоні впливу своєї мови-донора, артланг постає своєрідною «мовою у мові». У ньому відбиваються певні технічні аспекти донорського правопису, вимови, словотвору, словозміни та синтаксису, а також, нехай і опосередковано, специфіка світосприйняття, закарбована у мові, від якої він відгалузився. Таким чином, картина світу артлангу не тільки відбиває особливості створеного автором можливого світу, а й є відлунням картини світу мови-донора.

На основі сучасного розуміння перекладності як відносного явища, модифікованого чинниками культурного та індивідуально-когнітивного характеру, постулюємо, що об'єктивна неможливість або суб'єктивна нездатність перекладача повноцінно відтворити окремі елементи артлангів при перекладі твору, складником якого він виступає, не означає неперекладності ані самого артлангу, ані твору, в межах якого він з'явився та функціонує. Можливість повноцінного перекладу артлангів визначається не тільки їхніми власними структурно-семантичними параметрами, а й інформацією, наданою у контексті (наявністю чи відсутністю текстових або позатекстових пояснень/коментарів та/або словника).

У другому розділі «Методологічні засади перекладацького відтворення артлангів» висвітлено методологічні інструменти, на основі яких у роботі здійснено перекладознавчий аналіз мовних та етноментальних особливостей відтворення артлангів в англо-українських перекладах художніх творів. Адекватність відтворення артлангу засобами іншої мови залежить від системності перекладацького підходу, під яким розуміється напрям методології пізнання, в основі якого лежить усвідомлення об'єкта як системи - цілісного комплексу взаємопов'язаних елементів. Цілісність відносно перекладу артлангів трактуємо як ставлення до нього як до художнього прийому, що реалізується на рівні тексту.

Контекст відіграє провідну роль як при перекладі артлангів, так і при здійсненні їх перекладознавчого аналізу як джерело фонової та лінгвальної інформації, якою перекладачі користуються для вироблення стратегії перекладу, а перекладознавці - для його дескриптивного та критичного осмислення. У роботі запроваджено комплексну методичну процедуру контекстуального аналізу артлангів, на верхніх щаблях якої перебувають культурний та ситуативний контексти, тісно переплетені з особистісним.

На останньому - лінгвістичному - рівні аналіз відбувається за двома напрямками. За першим, встановлюється системна специфіка артлангу на тлі інших штучних мов. За другим, аналізу підлягають окремі лексичні чи граматичні складники артлангу. За необхідності відтворення лексичної складової артлангів визначається структурний склад одиниці чи то на рівні фонем (для апріорних артлангів), чи то на рівні морфем (для апостеріорних артлангів) та, за потреби, її семантика. За необхідності відтворення граматичної складової артлангів (як апріорних, так і апостеріорних) перекладач спочатку має визначити, яку граматичну категорію / формант було використано / модифіковано, а потім вирішити, наскільки доречним є використання / модифікація аналогічної категорії у цільовій мові. За відсутності аналогічної категорії / форманта або їхньої непридатності / недоречності, перекладач може вдатися до компенсації, використавши інші категорії / форманти. переклад апостеріорний артланг новомова

Лінгвістичний контекстуальний аналіз на рівні речення, абзацу, надфразової єдності і вище (до всього тексту у цілому) є потужним джерелом експліцитної (коментарі) та імпліцитної (умовиводи) інформації стосовно значення вихідної одиниці, а отже, допомагає перекладачеві створити / підібрати їй найкращий відповідник.

Принципова відмінність створення апріорних та апостеріорних артлангів передбачає принципову відмінність перекладацьких стратегій. Для повноти аналізу пропонуємо розділити перекладацькі стратегії на глобальні (що стосуються досліджуваного об'єкта в цілому), та локальні (що скеровані на окремі компоненти в межах досліджуваного об'єкта).

Глобальна стратегія перекладу апостеріорних артлангів на лексичному рівні полягає у відтворенні структурно-семантичних параметрів одиниць оригіналу, що може вважатися ознакою доместикації, адже сприйняття та інтерпретація цільових відповідників не викликають у потенційного реципієнта будь-яких проблем.

Глобальна стратегія перекладу апріорних артлангів на лексичному рівні полягає у збереженні закладеної автором в оригінал фонетичної своєрідності, що може вважатися ознакою форенізації через орієнтацію на вихідний текст, яка не передбачає будь-яких трансформаційних втручань з боку перекладача з метою унормування артлангу відповідно до вимог цільової мови / культури та / або реципієнтських очікувань.

На основі традиційних мовних опозицій лексеми-артлангізми можуть бути схарактеризовані як оказіоналізми, що за своїми мовними та комунікативно-функціональними параметрами протиставлені водночас узуальним одиницям та неологізмам. Локальна стратегія відтворення лексичного компоненту артлангу може бути представлена у вигляді двоетапного лінійного процесу. Першим є етап інтерпретації, на якому вилучається значення оказіоналізму за допомогою різних видів контекстуального та / або структурно-семантичного аналізу. Другим є етап створення відповідника, який передбачає здійснення таких кроків: 1) відтворити лексичну форму інновації, оскільки описовий переклад позбавляє контекст вихідного прагматико-стилістичного навантаження; 2) відтворити оказіональний характер перекладного еквіваленту з тієї ж самої причини, що зазначена у кроці (1); 3) за можливості відтворити спосіб та / або модель створення інновації (здійснення цього кроку обмежується системними можливостями цільової мови); 4) за можливості відтворити морфемний та / або фонемний склад вихідної одиниці (здійснення цього кроку обмежується тією ж обставиною, що й у кроці (3)).

Граматична складова артлангів інкорпорує граматичні (морфологічні та словотвірні) категорії та форманти (представлені як самостійно, так і у складі лексичних артлангізмів) та синтаксичні конструкції. До цього переліку треба окремо додати граматичні правила, що можуть бути подані як у самому творі, так і в додатках до нього. Локальна стратегія відтворення граматичного компонента артлангу може бути представлена як низка таких кроків: 1) відтворити граматичну категорію (в тому числі й засіб її реалізації) за рахунок ідентичної категорії у мові перекладу, що є запорукою збереження її ситуативно-референційного та прагматичного значень; 2) у випадку неможливості здійснення кроку (1) відтворити граматичну категорію (включно із засобом її реалізації) за рахунок іншої, але близької за змістом та/або функціоналом категорії у мові перекладу. Засобом реалізації цього кроку виступають граматичні трансформації; 3) у випадку неможливості здійснення кроку (2) передати значення граматичної категорії за рахунок лексичної компенсації або описово; 4) у випадку неможливості/недоцільності здійснення кроку (3) вилучити граматичну категорію з перекладу.

Третій розділ «Відтворення апостеріорних та апріорних артлангів українською мовою» присвячено встановленню мовних та етноментальних особливостей перекладу трьох відомих артлангів у складі англомовних художніх творів українською та почасти російською мовами.

Першою проаналізовано новомову Дж. Орвелла з антиутопії «1984». Вивчення екстралінгвістичних контекстів артлангу необхідно задля усвідомлення його ролі багатошарового стилістичного прийому, функціональна концепція якого ґрунтується на принципі лінгвістичного детермінізму.

На основі розробленої лінгвосеміотичної класифікації характеризуємо новомову як лексично гомогенний, апостеріорний на всіх рівнях артланг, що є пазилалією, тобто має дві форми репрезентації - графічну та фонетичну.

Методом суцільної вибірки було відібрано 45 лексем новомови, утворених за рахунок двох словотвірних способів - словоскладання та афіксації, - кожен з яких передбачає можливість створення цільового відповідника на основі калькування. У глобальному сенсі така стратегія має одомашнюючий характер, а в локальному - передбачає формування відповідників-оказіоналізмів. Цей підхід спостерігаємо у двох українських (власного та В. Данмера) і двох російських (В. Голишева та Д. Іванова, В. Недошивіна) перекладах, в яких читачу пропонується забути про англомовне походження новомови, яка повністю перебудовується за рахунок цільових лінгворесурсів. Натомість автор першого офіційного перекладу В. Шовкун поєднує очуження з одомашненням, зберігаючи оригінальну форму вихідних одиниць, які супроводжуються в дужках перекладними відповідниками або коментарями, що дозволяє читачу побачити у новомові дериват сучасної англійської мови:

In the Ministry of Truth, for example, the Records Department, in which Winston Smith worked, was called Recdep, the Fiction Department was called Ficdep, the Teleprogrammes Department was called Teledep (G. Orwell).

У Міністерстві Правди, наприклад, Департамент записів (Records Department), де працював Вінстон Сміт, називався Депзап (Recdep), Департамент Художньої літератури (Fiction Department) - Худліт (Ficdep), Департамент Телепрограм (Teleprogrammes Department) мав назву Теледеп (Teledep) і так далі (пер. В. Шовкуна).

Перекладацькі рішення стосовно відтворення складених одиниць новомови демонструють надзвичайно високий рівень конвергенції, наприклад, sexcrime - «сексзлочин» (В. Шовкун, власний), joycamp - «радотабір» (три переклади), goodsex - «добросекс» (В. Шовкун, власний), crimethink - «думкозлочин» (В. Шовкун, В. Данмер). Це можна пояснити намаганням перекладачів досягти ефекту регулярності, подібного до першотвору, заради чого вони ладні позбутися власної оригінальності.

Афіксальні деривати, утворені за допомогою префіксів-інтенсифікаторів, є чи не найпростішими об'єктами перекладацької творчості. Це пояснюється відсутністю в українській мові префікса «плюс-», тож усі його відповідники мають оказіональний характер: doublepluscold - «дваплюсхолодно» (В. Шовкун), «подвійноплюсхолодно» (В. Данмер), «дубльплюсхолодно» (власний). Натомість ситуація з негативними префіксами видається складнішою, оскільки їхня кількість та частотність використання в українській мові є дуже високими, через що структурно тотожні кальки мають у перекладі узуальний характер, наприклад: undark - «нетемний» (всі переклади) та unlight - «несвітлий» (всі переклади)

Одним із найважливіших граматичних принципів новомови є взаємозамінність частин мови, яка у традиційному граматичному вимірі характеризується терміном «конверсія». На описовому рівні ця ідея може бути передана і сприйнята українським реципієнтом цілком адекватно, тоді як наявність прикладів-ілюстрацій значно ускладнює роботу перекладача:

The word thought, for example, did not exist in Newspeak. Its place was taken by think, which did duty for both noun and verb. <…> Even where a noun and verb of kindred meaning were not etymologically connected, one or other of them was frequently suppressed. There was, for example, no such word as cut, its meaning being sufficiently covered by the noun-verb knife (G. Orwell).

Залишивши запропоновані Дж. Орвеллом граматичні новації без змін, український перекладач В. Данмер потенційно сприяв виникненню у реципієнта, який не може збагнути, яким чином українська лексема «ніж» може виступати «іменником-дієсловом», когнітивного дисонансу як «зіткнення у свідомості логічно протирічних знань» (А. Г. Гудманян). У нашому перекладі ми спробували уникнути подібних протиріч, вдавшись до прийому компенсації одного граматичного правила іншим, яке цілком відповідає духу новомови, адже стосується вилучення з обігу усіх слів-синонімів, що характеризуються відтінками значень, заборонених за умов ангсоцу:

Наприклад, усі похідні від мислити (мисль, мисленнєвий, мислення тощо) були вилучені на користь похідних від думати (думка, думний, думання тощо). <…> З мови вилучалися навіть не споріднені етимологічно, але близькі за значенням слова. Наприклад, слова ніж більше не існувало, адже йому на заміну стало похідне від різати - різак (власний пер.).

Другою проаналізовано мову надсат з роману Е. Берджесса «Механічний апельсин». Вивчення її екстралінгвістичних контекстів дозволяє перекладачу усвідомити невизначеність лінгвістичного статусу артлангу через недискримінаційне використання таких термінів, як «арго», «жаргон» та «сленг». Найближчим вважаємо «арго», оскільки користувачами надсаду є члени молодіжної (віковий критерій) банди (соціально-професійна група), мова якої залишається незрозумілою більшості людей поза її межами. Зазначені чинники впливають на формування стратегії перекладу надсату.

На основі розробленої лінгвосеміотичної класифікації характеризуємо надсат як лексично негомогенний, апостеріорний на всіх рівнях артланг, що має дві форми репрезентації - графічну та фонетичну.

Методом суцільної вибірки було виокремлено 242 лексичні одиниці артлангу, що походять головним чином з російської, але також низки інших мов. Складність перекладу надсату як нетипового апостеріорного артлангу полягає у тому, що перенесення плану вираження лексеми з кирилиці до латиниці позбавляє її внутрішньої форми та унеможливлює калькування.

Найкращим рішенням проблеми надсату вважаємо стратегію «дзеркального» перекладу, що реалізується через здійснення перекладачем операцій, протилежних авторським. Це означає заміну транслітерованих іноземних слів аналогічно транслітерованими українською кирилицею англійськими еквівалентами, а нечисленних англійських сленгізмів - українськими. Такий підхід максимально наближує переклад до першотвору за рахунок збереження авторської концепції мовленнєвого очуднення, натомість, український перекладач О. Буценко віддає пріоритет трьом типам відповідників: суржику, сленгізмам / арготизмам та узуальним нейтральним відповідникам. Як наслідок, маємо втрату ефекту оказіональності у більшості відтворених одиниць артлангу:

Our pockets were full of deng, so there was no real need from the point of view of crasting any more pretty polly to tolchock some old veck in an alley and viddy him swim in his blood while we counted the takings and divided by four, nor to do the ultra-violent on some shivering starry grey-haired ptitsa in a shop and go smecking off with the till's guts (A. Burgess).

Кишені в нас були напхані дєньгамі, тож заради бабок зовсім не обов'язково було долбать у завулку старого хрєна й дивитися, як він спливає в калюжі кров'ю, поки ми рахуємо здобич і ділимо її на чотирьох; або видєливать жорстокі штуки з тремтячою сивою ципою в крамниці, а тоді линяти, хапаючись із смєхом за животики (пер. О. Буценка).

Через це у перекладі втрачається не тільки екзотична мовна чужість надсату, а й пов'язане з нею ігрове та ідеологічне навантаження артлангу, і тому однозначно схарактеризувати цей переклад як змістоорієнтований на противагу формоорієнтованому не зовсім справедливо. Перекладач скоріше обирає стратегію «золотої середини», а його відповідники надсатизмів привертають увагу читача за рахунок не іншомовного походження, а зниженого стилістичного регістру.

За нашими спостереженнями, О. Буценко зловживає перекладацькою дисперсією, причому у деяких випадках запропоновані варіантні відповідники взагалі не мають жодного відношення ані до сленгу, ані до суржику. Наприклад, лексему creech (від рос. «кричать») він замінює такими узуальними відповідниками, як: «репетувати», «вищати», «верещати», «вигукувати», «скрикнути», «кричати».

Граматичні особливості надсату, представлені у моделях словозімни та словотвору, запозичені автором з англійської мови й у перекладі втрачають свою релевантність.

Третьою проаналізовано давньосонячну мову глаб-ерібол-ефкорді з «Космічної трилогії» К. С. Льюїса. Вивчення її екстралінгвістичних контекстів дозволяє перекладачу усвідомити функціональне призначення артлангу не тільки як маркеру вигаданого світу, а й як символу єдиної мови, якою розмовляють усі раси всесвіту, окрім Землі, що потрапила під вплив темних сил.

На основі розробленої лінгвосеміотичної класифікації характеризуємо глаб-ерібол-ефкорді як апріорну мову, серед одиниць якої немає морфем або лексем, взятих із природних мов. Артланг має неумотивований характер за рахунок довільно обраних планів вираження конституентів. Однак добір звуків з погляду автора аж ніяк не є випадковим, хоча його мотивація і залишається поза зоною однозначної інтерпретації.

Методом суцільної вибірки було відібрано 74 утворені за рахунок довільного поєднання фонем лексеми, які транскодуються українським перекладачем А. Маслюхом та російськими перекладачами С. Кошелєвим, М. Мушинською та А. Казанською. Оскільки вважається, що давньосонячні слова вимовляються за латинським правилом «одна літера - один звук», перекладачі мають орієнтуватися на їхній графічний аспект, тобто на транслітерацію. Однак в імплементації цього принципу усі перекладачі однаково далекі від системності. Можливо, відхилення від правил транслітерації пояснюються інтуїтивною складовою перекладацьких рішень, в основі яких перебуває ідея природності перекладу, навіть у тих випадках, коли його стратегія визначається як очужувальна:

It became plain that Maleldil was a spirit without body, parts or passions. - He is not a hnau, said the hrossa. - What is hnau? asked Ransom. - The seroni are hnau. The pfifltriggi are hnau (C. S. Lewis).

Невдовзі стало зрозуміло, що Малелділ - це неподільний, безплотний та безпристрасний дух. - Він - не гнау, - пояснили гроси. - Що таке гнау? - запитав Ренсом. - Сероні - гнау. Пфіфльтріґи - гнау (пер. А. Маслюха).

Граматичні особливості давньосонячної мови проявляються у двох варіантах. У першому автор експліцитно прописує граматичні правила (на кшталт утворення форми множини іменників), які ретельно відтворюються як в українському, так і в російському перекладі. У другому варіанті автор застосовує англійські правила, які у перекладі втрачають релевантність та автоматично замінюються на відповідні українські та російські.

ВИСНОВКИ

Дослідження присвячено встановленню мовної та етноментальної специфіки іншомовного відтворення артлангів. Важливими рисами артлангів, що багато в чому визначають особливості їхнього перекладу, є структурна фрагментарність (лінгвоконструювання охоплює переважно лексику, тоді як конституенти решти рівнів зазвичай автоматично переносяться з мови-донора), комунікативна фрагментарність (артланги у тексті представлені у вигляді вкраплень у речення, складені з одиниць мови-донора), номінативна фрагментарність (номінуються тільки ті концепти, які автор ситуативно «виносить» на обговорення персонажів) та естетичний функціоналізм (артланги створюються не стільки як засіб номінації або комунікації, скільки як засіб експресивного впливу на світосприйняття реципієнта, а отже, мають бути облігаторно реконструйовані у перекладеному творі задля належного імпресивно-експресивного балансу).

Поряд з естетичною та експресивною функціями у дисертації виокремлено людичну (ігрову) та лінгвокреативну функцію артлангів, що виступають хоча й другорядними, втім доволі потужними чинниками їхнього перекладу. Обидві зазначені функції пов'язуються з особистістю перекладача, який за посередництва артлангу реалізує свій креативний потенціал і прагнення до творчості, вступаючи водночас у своєрідну лінгвохудожню гру з реципієнтом, якому пропонується здійснити інтерпретацію артлангізмів на достатньому для комфортного сприйняття тексту рівні когерентності.

Класифікація артлангів здійснювалася на основі двох паралельних критеріїв. За функціональним критерієм їх було відокремлено від міжнародних допоміжних мов, що слугують потребам міжнаціонального спілкування. За лінгвосеміотичним критерієм було запропоновано чотирирівневу класифікацію артлангів, яка висвітлює ті особливості їхньої структурно-семантичної організації, на основі яких вибудовується стратегія іншомовного відтворення. Згідно з цією класифікацією, усі артланги поділяються на апостеріорні та апріорні.

Апостеріорні артланги складаються з одиниць, до плану вираження яких входять структурно-семантичні елементи, запозичені з природних мов. Апріорні артланги, у свою чергу, складаються з одиниць, які не виявляють матеріальної відповідності природним мовам. З цим розподілом пов'язана важлива гіпотеза дослідження щодо вибору перекладачем стратегії опрацювання штучної мови художнього дискурсу, яка була успішно верифікована у практичній частині дисертації.

Таким чином, маємо достатньо підстав стверджувати, що апостеріорним артлангізмам притаманна внутрішня форма, що означає можливість їхнього морфемного членування, а отже, й поморфемної реконструкції у перекладі на основі калькування. Такий тип перекладу є змістоорієнтованим, а відповідна йому стратегія має одомашнюючий характер, оскільки відтворення структурно-семантичних параметрів одиниць оригіналу забезпечує такі якості доместикованого перекладу, як плавність та природність.

Натомість, для апріорних артлангізмів внутрішня форма залишається невизначеною, що обумовлює пріоритетність транскодування як провідного способу іншомовного відтворення. Такий тип перекладу є формоорієнтованим, а відповідна йому стратегія розрахована на збереженні закладеної автором в оригінал фонетичної своєрідності артлангу, що може вважатися ознакою форенізації через орієнтацію на вихідний текст.

Когнітивна характеризація артлангів визначає їх маркерами можливих світів та водночас засобом втілення фантастичної художньої картини світу, яка є формою репрезентації квазіреальної дійсності. Намагаючись об'єктивувати можливий світ, артланги залишаються у зоні впливу реального світу та пов'язаної з ним мовної картини світу мови-донору. Вони неначе вказують реципієнту на те, як організована мова вигаданого світу, автор якого самостійно визначає, які його об'єкти мають бути концептуалізовані, а потім вербалізовані. Артланги назавжди залишаються під впливом своїх донорів, які, як правило, є також мовами, якими написані художні твори, де вони функціонують. На лінгвальному рівні артланги відбивають певні технічні аспекти донорського правопису, вимови, словотвору, словозміни та синтаксису, а на когнітивному - віддзеркалюють, нехай і опосередковано, специфіку світосприйняття, закарбовану у мові, від якої вони відгалузилися.

Відповідно, рішення перекладача відтворити артланг засобами іншої мови при перекладі художнього твору автоматично тягне за собою проблему адаптації його етноментального коду задля потреб іншомовного читача. Таким чином, штучна мова, яка сприймалася читачами оригіналу як похідна від мови оригіналу, буде сприйматися читачами перекладу як похідна від мови перекладу. І навпаки, рішення перекладача перенести у перекладений твір артланг у його первинному вигляді, сприятиме перенесенню читача перекладу не стільки до можливого світу, скільки до світу реальності мови оригіналу. Саме такий ефект очуження виникає у перекладі новомови В. Шовкуном, який намагається підкреслити походження цього артлангу не від української, а від англійської мови.

При перекладі та перекладознавчому аналізі артлангів контекст виступає джерелом фонової та лінгвальної інформації, на основі якої здійснюється інтерпретація штучної мови, її дескриптивне й критичне осмислення. Запровадження у дисертації положень теорії перекладацьких контекстів уможливило розмежування культурного, ситуативного, особистісного та власне мовного контекстів і вироблення відповідної моделі контекстуального аналізу артлангів.

Аналіз лінгвістичного контексту відбувається за двома напрямками. За першим, за допомогою лінгвосеміотичної класифікації встановлюється специфіка артлангу на тлі інших штучних мов. За другим напрямком аналізу підлягають окремі лексичні чи граматичні конституенти артлангу.

Поряд із глобальними у роботі було досліджено локальні стратегії перекладу артлангізмів, які, виходячи з традиційних мовних опозицій, мають розглядатися як оказіональні інновації. Оказіоналізми репрезентують безеквівалентні одиниці, що підпадають під поняття перекладацьких труднощів. З метою ефективного подолання цих труднощів у дисертації розроблено та верифіковано окремі локальні стратегії відтворення артлангізмів лексичного та граматичного рівнів.

Перспектива подальшого дослідження передбачає висвітлення культурологічного аспекту іншомовного відтворення артлангів та залучення штучних мов, що репрезентують різноманітні жанри, які не були охоплені на цьому етапі, зокрема жанр літературної казки.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДОБРАЖЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Ребрій І. М. Стратегії перекладацького відтворення артлангів (на матеріалі «Новомови» Дж. Орвелла) / І. М. Ребрій, О. В. Ребрій // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Сер. : Романо-германська філологія. Методика викладання іноземних мов. - № 1125. - Харків : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2014. - С. 55-62.

2. Ребрій І. М. Лінгвосеміотичні особливості перекладацького аналізу артлангів / І. М. Ребрій // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер. : Філологія. - Одеса, 2015. - Т. 2, вип. 19. - С. 157-160.

3. Ребрій І. М. Мовні та етноментальні особливості перекладу давньосонячної мови глаб-ерібол-ефкорді з «Космічної трилогії» К. С. Льюїса / І. М. Ребрій // Науковий вісник Херсонського державного університету. Сер. : Перекладознавство та міжкультурна комунікація. - Вип. 3. - Херсон, 2016. - С. 49-54.

4. Ребрій І. М. Стратегічний аспект перекладу артлангів / І. М. Ребрій // Науковий вісник Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Сер. : Філологічні науки» (мовознавство) : зб. наук. пр. - Дрогобич, 2016. - Т. 2, № 5. - С. 83-86.

5. Ребрій І. М. Українськомовне відтворення артлангу Nadsat у світлі теорії перекладацьких контекстів / І. М. Ребрій // Нова філологія : зб. наук. пр. - Запоріжжя : ЗНУ, 2016. - № 68. - С. 214-220.

6. Rebrii I. Artlangs, Worldview and Translation / I. Rebrii // Science and Education a New Dimension. Philology. - 2016. - IV(23), Issue: 100. - P. 37-40

7. Ребрий А. В. Обучение навыкам семантической интерпретации инноваций на занятиях по английскому языку / А. В. Ребрий, И. Н. Ребрий // Навчально-виховний процес: методика, досвід, проблеми: науково-методичний збірник. - ХВУ. - №3 (37). - 1998. - С. 26-30.

8. Ребрій І. М. Nadsat як об'єкт перекладознавчого аналізу / І. М. Ребрій // Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація : XIV наук. конф. з міжнародною участю, 27 березня 2015 р. : тези доп. - Х.: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2015. - С. 196-198.

9. Ребрій І. М. Стратегії перекладу оказіоналізмів у складі артлангів / І. М. Ребрій // Проблеми галузевої комунікації, перекладу та інтеграційні процеси в суспільстві : V Міжнар. наук. конф., 14 травня 2015 р. : тези доп. - Х. : Національна академія Національної гвардії України, 2015. - С. 75-77.

10. Ребрій І. М. Артланги у світлі гіпотези перекладності/неперекладності / І. М. Ребрій // Формула компетентності сучасного перекладача : VIІ Міжнар. наук.-метод. конф., 23 березня 2016 р. : тези доп. - К. : НТУУ «КПІ», 2016 р. - С. 112-114.

11. Ребрій І. М. Глобальні стратегії перекладацького відтворення артлангів / І. М. Ребрій // ІІ Таврійські філологічні читання : міжнар. наук.-практ. конф. : 20-21 травня 2016 р. : тези доп. - Херсон, 2016. - С. 95-98.

12. Rebrii I. M. Linguosemiotic peculiarities of translating artlangs / I. M. Rebrii // Новітні технології - для захисту повітряного простору : Дванадцята наук. конф. Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, 13-14 квітня 2016 р. : тези доп. - Х. : ХУПС ім. І. Кожедуба, 2016. - С. 484-485.

АНОТАЦІЯ

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.16 - перекладознавство. - Херсонський державний університет Міністерства освіти і науки України, Херсон, 2017. Дисертацію присвячено висвітленню особливостей перекладу артлангів - штучних мов художнього дискурсу - на мовному та етноментальному рівнях. На основі лінгвосеміотичної класифікації встановлено, як структурно-семантичні характеристики артлангів визначають стратегію їхнього перекладу. Зокрема, для апостеріорних артлангів, до складу яких входять лексеми, побудовані на основі морфем природної мови-донора, пріоритетності набуває стратегія доместикації, засобом реалізації якої є калькування. Натомість апріорні артланги, одиниці яких не виявляють відповідності одиницям природних мов, відтворюються на основі стратегії форенізації, засобом реалізації якої виступає транскодування. На етноментальному рівні артланг виступає маркером альтернативного світу і водночас засобом втілення фантастичної художньої картини світу, яка є формою репрезентації квазіреальної дійсності. Намагаючись об'єктивувати можливий світ, артланг, однак, залишається у зоні впливу реального світу та пов'язаної з ним мовної картини світу мови-донору, що є запорукою його принципової перекладності.

Ключові слова: апостеріорний артланг, апріорний артланг, доместикація, калькування, картина світу, мова-донор, стратегія, транскодування, форенізація.

...