"Квазімова" та повноцінна мова людини як механізми вираження різних рівнів відображення дійсності

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Запропоновано порівняльний аналіз «квазімови» тварин і повноцінної людської мови, що здійснено в загальних, теоретичному й емпіричному, векторах. Перша частина роботи відображає пошук фундаметальних принципових відмінностей між згаданими вище типами мов шляхом залучення досліджень низки відомих лінгвістів, психологів і психолінгвістів. Друга, емпірична, частина статті являє собою практичну перевірку ідей, окреслених у теоретичному аналізі, зокрема: пошук кореляційних зв'язків між мовними знаннями людини, її самосвідомістю та креативними здібностями. Виявлено кілька кореляціних зв'язків між рівнем володіння мовою та здатністю до оперування образами й створення нових лінгво-змістових конструкцій у групі досліджуваних, хоча згадана тенденція проявляє себе не за усіма залученими показниками.

Упродовж останніх десятиліть у науці сформульовано й прийнято тезу про багаторівневість процесу відображення дійсності. Наявність і функціонування свідомості як вищого рівня відображення дійсності кожна людина відчуває у собі щомиті. Водночас ніхто не заперечуватиме, що тварини також здатні до певного відображення дійсності, інакше вони були б нездатні орієнтуватися в навколишньому середовищі, однак це є чуттєвим відображенням нижчого рівня. О. Леонтьев, розмірковуючи на цю тему у книзі «Основы психолингвистики», формулює припущення, в якому допускає можливість наявності явища відображення навіть у неживої матерії: «Відомо, що деякі філософи-матеріалісти розглядали відображення як властивість, закладену вже в “фундаменті самої будови матерії”, яка на певному щаблі розвитку, а саме на рівні високоорганізованої живої матерії, набуває форми відчуття, сприйняття, а у людини - також і форми теоретичної думки, поняття» [6]. Сформульована ідея підтримувалася частиною і філософів-матеріалістів, і філософів-ідеалістів, хоча кожна сторона доводила цю гіпотезу по-своєму. Однак закономірно, що з описаною гіпотезою згідні далеко не всі дослідники [3]. На сьогодні було б передчасно заперечувати наявність певного «нульового пасивного рівня відображення», яким володіє навіть нежива матерія, однак зауважимо, що такі припущення на разі не отримали експериментальних підтверджень, тому залишаються нині лише гіпотетичними, що, звичайно, ще не вказує на їхню помилковість.

Дослідження, спрямоване на пошук відмінностей між «квазімовою» тварин і повноцінною людською мовою, є актуальним і перспективним, оскільки могло б покращити навчальні техніки викладання мов і створення електронних засобів сприйняття й породження мовлення.

У розвідці ми ставили перед собою такі завдання: описати принципові відмінності між чуттєвим відображенням тварин і свідомістю людини; пояснити функціональну різницю між «квазімовою» вищих тварин і повноцінною мовою людини; перевірити наявність кореляційних зв'язків між здатністю до образного конструювання та мовними здібностями у людини.

Якщо надати мові поверхневого визначення і розглядати її як «інструмент обміну інформацією», тоді ми не зможемо провести чітку зрозумілу межу між «квазімовою» тварин і людською мовою, оскільки відомо, що дуже багато видів тварин здатні не лише успішно обмінюватися інформацією, але й передавати певним чином власний життєвий досвід. Поведінкова відмінність між свідомим рівнем відображення, яким володіє лише людина, та чуттєвим рівнем відображення, яким володіють усі високорозвинуті тварини, не раз експериментально встановлено. Одними з найбільш відомих є досліди, проведені Ф. Бойтендайком і Стратоном, на які посилаються у своїх роботах О. Лурія, П. М'ясоїд, О. Леонтьев та інші психологи [2; 3; 7; 8]. Узагальнюючи низку висновків, отриманих у ході досліджень згаданих науковців, зазначимо, що тварини не здатні відображати навколишню дійсність безвідносно до своїх біологічних потреб і сприймати абстрактні принципи. Важливий внесок у розв'язання проблеми відокремлення повноцінної мови від первинної «квазімови» зробив відомий російський психолінгвіст О. Лурія у роботі «Язык и сознание» [8]. Учений доводить, що складові елементи первинної «квазімови» не мають стійкого лексичного значення, проте мають лише мінливе оперативне значення, яке тісно прив'язується до певної практичної ситуації, пов'язаної з діяльністю. Для підтвердження своїх висновків О. Лурія посилається на описи більш давнього дослідження антрополога Б. Малиновського, який усе своє життя присвятив вивченню стародавніх примітивних цивілізацій [9].

Варто зазначити, що провести хронологічний аналіз розвитку первинної «квазімови» стародавніх людей до моменту перетворення її у повноцінну мову в історіогенезі неможливо за браком фактичної інформації. Проте це не перешкода для проведення досліджень сучасної людської мови та свідомості. У царині окресленої проблематики особливе значення має розвідка Н. Жинкіна [1], в якій вдалося певним чином ідентифікувати первинний код мислення людини, який учений назвав «універсальним предметно-схемним кодом» і описав його фундаментальні властивості: УПК не піддається вимові, оскільки в ньому відсутні матеріальні ознаки слів натуральної мови; у ньому немає послідовності знаків, а є зображення, які можуть утворювати ланцюг або будь-які інші об'єднання; цей код предметний, тому що, на відміну від інших кодів, на ньому те, що позначається, виступає водночас і знаком. Наприклад, коли людина говорить «будинок», то за літерами чи звуками своєї мови вона розуміє саму річ. Коли ж людина уявляє собі будинок, то, незалежно від будь-яких букв або звуків, вона має на увазі цю споруду як предмет, здатний створити безліч висловлювань. Предметно-зображувальний код є універсальним і раціональним, тому що він більш раціональний і вільний від надлишкових граматичних структур і його можна перевести на будь-який інший код, перекласти будь-якою мовою. До того ж, саме завдяки такому коду стає можливим переклад з однієї мови світу на іншу.

Особливу цінність має один із висновків відомого психолінгвіста, в якому він стверджує, що відображення стає свідомістю, якщо накопичені у практичному досвіді образи певним чином систематизуються та стають елементами своєрідного конструктора для побудови вторинної реальності. Повертаючись до мовної парадигми, зазначимо, що образи-знаки «квазімови» не є самодостатніми елементами для описання актуальних ситуацій реальності та завжди потребують підтримки низки «симпрактичних чинників». Водночас, повноцінна мова - самодостатня система для описання будь-яких ситуацій навколишньої дійсності, що містить лексичні, синтаксичні, фонетичні й семантичні складники та може виступати специфічним конструктором побудови вигаданої реальності.

Емпіричну частину дослідження здійснено за допомогою анкетування та тестування студентів другого курсу природничо-математичних спеціальностей у кількості 36 осіб і являє собою пошук кореляційних зв'язків між показниками методик оцінки здатності до оперування візуальними образами та показниками розвитку мовних здібностей у відібраних респондентів. Для оцінки здатності до оперування образами підібрано такі методики: методика оцінки «Образної гнучкості» Н. Крилова та С. Манічева [4]; методика оцінки образної креативності «Плями Роршаха», модифікована для роботи з відеопотоком Т. Ушакової [11]. Для оцінки розвитку мовних здібностей було залучено: методику доповнення перфорованих текстів [4]; класичний тест на знання німецької мови; авторську анкету визначення розвитку когнітивного компонента особистості [5].

Обробку накопиченої статистики та пошук значущих кореляційних зв'язків між згаданими вище якостями у групі респондентів здійснено за допомогою програми SPSS для Windows через залучення коефіцієнта оцінки значущості кореляцій Пірсона - (г) у загальній вибірці досліджуваних.

Табл. 1. Перелік кореляційних зв'язків між здатністю до маніпулювання образами та рівнем розвитку мовних здібностей у досліджуваних