Концептуальний аналіз "Слова блаженаго Серапиона о маловерье"

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 821.161.2-5.09'04

Концептуальний аналіз «Слова блаженаго Серапиона о маловерье»

Тетяна Сивець

м. Київ

Постановка проблеми у загальному вигляді... Кожний літературний твір втілює індивідуально-авторську інтенцію відповідно до світоглядних позицій і у такий спосіб зумовлює представлення особистого варіанту концептуалізації світу. Поряд із універсальними поняттями фігурують авторські образи, судження, котрі часто не співпадають із об'єктивною реальністю. З одного боку, художній текст фігурує, як дзеркало відображення загальних принципів, універсальних законів світобудови, а з іншого -- контруюється цілий спектр унікальних ідей, які створюють надзвичайне плетиво герменевтичних загадок. Те, наскільки точно співпадають універсали світобудови та індивідуально-авторські оцінки в художній картині дійсності, може дивувати, оскільки кожна доба у жанровій палітрі доводить факт: від абсолютної схожості до разючого парадоксального варіанту або повної невідповідності. В такому випадку, концепти розкривають істинну сутність ідеї, а візії автора допомагають з'язувати обсяг концептосфери, на яку здатен поширювати внутрішній смисл концепт. Тоді, формуючи національний варіант концептуального осмислення дійсності, автор долучається різною мірою до варіантного прочитання інваріантних смислів концептів. християнський концепт периферія художній

Аналіз досліджень і публікацій... Важливим для Л. Завгородньої та Ю. Тимошенка видається звернути увагу на різницю між поняттями «інтерпретація» та «аналіз» як методологічних складових способу пізнання художній реалій. Якщо мова йде про аналітичний спосіб рефлексування, то у кожному наступному розгортанні буде повторюватися інваріантний згусток значення -- ядро концептосфери, тоді як інтерпретація, що грунтується на схематичності структури тексту, породжує безкінечну кількість нових смислів [5, с.20]. Л. Бабенко переконана, що у формуванні концептуального простору тексту беруть участь і передтекстові пресупозиції. Вони являють собою своєрідне передзнання конкретного тексту і частину наших знань про світ. Дослідниця також пропонує компресійний варіант поступовості концептуального аналізу художнього тексту:

> вияв набору ключових слів тексту;

> визначення базового концепту (концептів) цього простору;

> опис концептуального простору, який визначається цим концептом[3, с.109].

На думку І. Арнольд, «семантично, тематично і стилістично найбільш суттєвими є значення, які постійно повторюються у представленому тексті та виступають у незвичних сполученнях» [2, с.75]. Ю. Степанов, досліджуючи концепт з культурологічної точки зору, апелює до складної структури дефініції. Науковець спирається на багатошаровість концепта, тому подає його тлумачення у різновекторному спрямуванні:

> етимологія (буквальний смисл);

> історичний шар (історичний підхід);

> соціальний шар (дослідження свідомих та підсвідомих уявлень);

> еволюційний семіотичний ряд концептів (сутність концепту у відповідній епосі, реалізація в образах, асоціаціях, синонімізація слів в духовній культурі, розмежування «рамкового поняття» і «поняття з міцним ядром», межі пізнання концепту) [6, с.42--83].

У розвідках А. Вежбицької натрапляємо на думку про емоційну активацію, що є продуктом інтелектуальної діяльності. Людська психіка влаштована таким чином, що свідомість, мова, мислення та емоційний стан є взаємодоповнюючими компонентами [8, с.235]. В когнітивному літературознавстві навіть виокремлюють категорію емотивності, на ґрунті чого можна говорити про експресивну функцію художнього тексту. Особливо прикметним це видається для середньовічного жанру проповіді, де усне виголошення прямо пов'язане із спектром риторичних засобів впливу на паству. Добір художніх прийомів та стилістичних фігур настільки вагомий, що від нього залежить, на скільки ідеї християнства акумулюються у свідомості язичників. Тому емоційна наснаженість тексту та особа самого проповідника були вкрай важливими для становлення християнства у Київській Русі.

До вивчення художнього виміру тексту зверталися М. Гаспаров, Е. Лозинська, Т. Бовсунівська,А. Домашнєв, В. Кухаренко, О.Лосев, Ю. Лотман, Л. Новіков, М. Маркова. Поняття концепту було висвітлено в працях Т. Левченко, В. Маслової, Г. Карпенко, В. Попова, І. Каменської, А. Башук, М. Володарської, Дж. Лакоффа, М. Джонсона, А. Річадсона, Р.Цура. Про метод дослідження концепту (концептуальний аналіз) висловлені думки у розвідках А. Рижкіної, І. Тарасової, Т. Васильєвої, Ю. Прохорова, В. Кононенка, М. Піменової, О. Кондратьєвої.

Формулювання цілей статті... Мета статті полягає у намаганні сформувати індивідуаний підхід до послідовності розкриття шарів концепту на прикладі проповіді києворуського книжника Серапіона. Особливістю концептуального аналізу є виокремлення християнського концепту «маловір'я» як базової складової ядра концептосфери у художньому баченні автора.

Виклад основного матеріалу... Ім'я Серапіона вперше згадується в літописанні під 1274 роком і пов'язане із фактом ставлення проповідника на Володимирську кафедру та обійманням посади єпископа, до цього Серапіон був архімандритом у Києво-Печерській Лаврі. Там же дізнаємось і про високу книжність Серапіона, на чому факти закінчуються. Перу автора приписуються п'ять «Слів», які утворюють своєрідний ідейно-тематичний метатекст із лейтмотивом страждання руської землі та особистості християнина після монго- татарської навали.

Текст належить до художнього стилю, виконаний в жанрі ораторсько-проповідницької прози, але за емоційною наснаженістю та способом добору стилістичних прийомів наближається до драматичного монологу.

Аналіз семантичного простору

Концептуальний простір

Ключові слова: поганий звичай, Божі кари, гнів Божий, гріхи, покаяння.

Базовий концепт -- «маловерье». Базовий концепт винесений у назву проповіді. Образ маловірних людей, які намагаються уникнути кар Божих, шукаючи знамення у природі та інших прикметах, конструюється через систему гріхів, до яких вони вдаються.

Упорядники «Антології середньовічної думки» С. Неретіна та Л. Бурлак визначають концепт «Віра» (Fides, Credens, Credo, Creed,

Faith) як акт визнання чогось істинним, що переважає силу емпіричних та логічних доказів, акт визнання непізнаного, творчий акт, підсвідоме вираження зв'язку творіння із Творцем [1, с.553]. Отже, система аргументації Серапіона є прикладом доведення від супротивного -- втрата віри, розрив зв'язку людини із Творцем через велику кількість гріхів, що веде до наслідків лихоліття Києворуської держави.

Позиція суб'єкта: він (функція спостерігача та духовного учителя). Текст характеризується складною суб'єктною організацією: 1) тріадність (з одного боку -- спостерігач, з іншої -- «чада», які отримують покарання за свої гріхи та іновірці, які дотримуються своїх законів; 2)симультанність (грішна паства, до якої звертається грішний, бо себе визнає таким, духовний учитель). Так, ми спостерігаємо процес втрати віри через презентацію у тексті численних бід і людських способів їх подолання.А також осуд автора тих вчинків, до яких вдаються, здавалось би, віруючі люди.

Ядром концептосфери є узагальнена когнітивно- пропозиціональна структура: суб'єкт маловір'я -- предикат -- причина маловір'я -- зовнішній прояв маловір'я -- висновки (судження про маловір'я) -- атрибутивна характеристика маловір'я. Атрибутивні параметри концепту: «полни есми зла», «всегда неправды есмы исполнени и зависти».

Маловір'я

Суб'єкт - «чада» (віряни)

Предикат: «никако же не премЪните от злобы обычая своего, вся злая творите в ненависть богу», «правду есте оставили, любве не имате, зависть и лесть жирует въ васъ, и вознесеся умъ вашь», «обычай поганьский имате: волхвамъ вЪру имете».

Прояв: «нынЪже гнЪвъ божии видящи и заповЪдаете: хто буде удавленика или утопленика погреблъ, не погубите людии сихъ, выгребите», «извЪты кладучи: того ради ведро, сего дЪля дождь, того дЪля жито не родиться», «братью свою ограбляемъ, убиваемъ, въ погань продаемъ; обадами, завистью, аще бы мощно, снЪли другъ друга», «не на молбу умъ прилагавши, но како бы кого озлобити, лжами перемочи кого».

Причина: «многи бЪды и скорби, рати, голодъ, от поганых насилье», «Драчь град 4 лЪта стоялъ от моря потопленъ бысть и нынЪ в мори есть», «В лясЪхъ от умноженья дождя 600 людий потопло, а инии в Перемышли градЪ 200 потопоша, и глад бысть 4 лЪта».

Висновок: «приимемъ покаянье от сердца, да богь оставит гнЪвъ свой; аще ся не останете сихъ, то горшая бЪды почаете по семъ» [7, 450-4551.

Приядерну зону складають вербалізовані когніції -- основні регулярні та найбільш типові лексичні репрезентанти когнітивно- пропозиціональної структури концепта: квантитативна характеристика гріхів -- розбій, грабунки, п'янство, перелюби, скупість, лихварство, обіди, крадіжки, неправдиві свідчення, гнів, злість, злопам'ятність, брехні, наклепи.

Найближча периферія формується за рахунок інтертекстуальних вкраплень -- біблійні ремінісценції прояву Божих кар за погані вчинки людей та непослух: <«...> в первыхъ родЪхъ потопа на гиганты, огнемъ пожьжени, а содомляне огнем же сожени, а при фараонЪ десять казней на Егупетъ, при ханании каменее огненое с небесЪ пусти, при судьяхъ рати наведе, при ДавидЪ моръ на люди, при ТитЪплЪнъ на Ерусалимъ, потомъ трясенье земли и паденьемъ града» [7, с.452].

Подальша периферія -- суб'єктивно-модальні смисли. Знання про них отримуємо із семантики образних засобів, які зустрічаються у тексті: «Оканне, кого снЪдаеши? не таковъ же ли человЪкъ, яко же и ты? не звЪрь есть, ни иновЪрець» [7, с.454].

Художній часопростір і способи його текстового втілення.

За словами А. Гуревича, релігійна концепція середньовічного простору виражалась в поділі світу на світ християн і світ невірних, нехрестів[4, 68]. Такий погляд підтверджується проповіддю Серапіона, де автор чітко розмежовує «вірних» та «поган», але оцінка його досить паракдоксальна, бо характеристика невірних подається як позитивна. Мовляв, жоден поганин свого брата не продасть, не звинуватить, коли хто потрапить у біду, то допоможе. А християни на Русі через маловір'я вдаються до лихих вчинків, хоч і хрещені в ім'я Боже. Картина простору подається типізованою, стійкою, малорухомою, що відповідає канону зображення дійсності в жанрі проповіді. Індивідуальні персонажі відсутні, що могло б додати динаміки та подієвості, натомість у творі постає узагальнений образ грішної пастви.

Час реальний сплітається із часом сакральним. Реальні події ХІІІ століття, що пов'язані із розрухою Київської Русі після навали Батия, співмірні із теперішнім для проповідника. Теперішні незгоди автор пов'язує із гріховною сутністю людини, яка втратила віру і вдається до прикмет та волхвів, щоб зменшити нещастя. Минуле порівнюється із теперішнім інтертекстуально, через біблійний час, а саме старозавітні згадки про покарання, які посилав Бог, аби грішники прийшли до покаяння. Приклади із Біблії, які добирає Серапіон та сучасні йому події екстраполюються у майбутнє через заклик до покаяння, щоб не настали ще гірші біди. Окрім того, книжник вдається до типового середньовічного методу вписати мирський час у сакральну ієрархічну вертикаль через категорію вічності, тобто досягнення Царство Божого, помилування шляхом відречення від поганих звичаїв.

Емотивний простір тексту. Авторська емоція пов'язана із загальнотекстовою авторською оцінкою і проявляється через систему риторичних звертань, питань та закликів, антитези у характеристиці вірних та поган, ампліфікаційних рядах. Емотивні смисли представленного тексту визначають тональність осуду та поякаянного заклику.

Прийоми актуалізації смислу.Своєрідність вибору лексичних одиниць та використання лексичних категорій:

> використання топонів (Драч-місто, Перемишль) та згадка про голод маркують екстралінгвістичний параметр -- час написання тексту (ХІІІ століття);

> використовується велика кількість засобів, націлених на відображення категорії негації. Це лексеми із негативною семантикою та заперечними частками, префіксами, прислівниками: «не премЪните от злобы обычая своего, вся злая творите в ненависть богу, любве не имате, неповинныя человЪки, неразумнии, не видЪхомъ зла, никако же премЪнимъся от злыхъ обычай, не погубите людии, безумье злое, не про удавленого, не престанете от злыхъ дЪлъ, жито не родиться, почто не молитеся та ін.».

Використання в тексті образних засобів та стилістичних прийомів:

> градація для підсилення експресії «Правду есте оставили, любве не имате, зависть и лесть жирует въ васъ, и вознесеся умъ вашь»;

> риторичні питання: « ГдЪ се есть въ Писаньи, еже человЪкомъ владЪти обильемъ или скудостью?»; «<...>и бываете строители божией твари, а о безумьи своемъ почто не скорбите?», «Оканне, кого снЪдаеши?», «или бессмертенъ еси?» та ін;

> риторичні оклики: «О, безумье злое! О, маловЪрье!, О, неразумнии!»;

> ремінісценції: «О, маловЪрнии, слышасте казни от бога: в первыхъ родЪхъ потопа на гиганты, огнемъ пожьжени, а содомляне огнем же сожени, а при фараонЪ десять казней на Егупетъ, при ханании каменее огненое с небесЪ пусти, при судьяхъ рати наведе, при ДавидЪ моръ на люди, при ТитЪплЪнъ на Ерусалимъ, потомъ трясенье земли и паденьемъ града «;

> антитеза: «Потопъ бысть при Нои не про удавленого, ни про утопленика, но за людския неправды, и иныя казни бещисленыя», «Поганий бо, закона божия не вЪдуще, не убивают единовЪрних своихъ, ни ограбляють, ни обадят, ни поклеплют, ни украдут, не запряться чужаго; всякъ поганый брата своего не продасть; но, кого в нихъ постигнет бЪда, то искупять его и на промыслъ дадуть ему; а найденая в торгу проявляют; а мы творимъся, вЪрнии, во имя божие крещени есмы и, заповЪди его слышаще, всегда неправды есмы исполнени и зависти<...>»;

> ампліфікація: «Лучши, братья, престанемъ от зла; лишимъся всЪхъ дЪлъ злых: разбоя, грабленья, пьяньства, прелюбодЪйства, скупости, лихвы, обиды, татбы, лжива послушьства, гнЪва, ярости, злопоминанья, лжи, клеветы, рЪзоиманья.»[7, с.450-455].

Узагальнення

Концептуальний аналіз тексту «Слово о маловерие» Серапиона показав, що проповідь відповідає канону створення ораторського жанру. Формула збереження самоприниження автора, частотне звертання до пастви, хвала Богові також відповідає традиції написання учительної прози. Всі етапи розкриття концептних шарів переконують у інтенції книжника написати текст-повчання та виголосити його усно, оскільки художні засоби спрямовані на втілення експресивної функції. Аксіологічна характеристика подій у художньому вираженні співмірна із реальними подіями, мета Серапіона -- моральний заклик до відновлення духовних цінностей. Базовий концепт «маловір'я» -- абстрактний, розкривається поступово через приядерну зону та периферію концептів, які формують, в першу чергу, пізнавальний ланцюг, а не художній, асоціативний. Це пояснюється тяжінням автора до дескриптивного тлумачення реальних подій та фактів, уникаючи алегорично-символічного методу інтерпретації картини світу. Гармонійне поєднання осудливої манери оповіді та дбайливого батьківського заклику до відновлення віри (покаяння) змушує задуматися над проблемою гріха не лише на синхронному відрізку представлених історичних подій, але із загальної християнської точки зору на моральний чи аморальний вчинок особистості.

Висновки

Когнітивне літературознавство має широкі можливості для вивчення художніх текстів. Новітні підходи необхідно долучати до аналізу класичної літератури, щоб отримати множину імпліцитних смислів, раніше не розкритих за допомогою традиційних теоретичних методів. Концептуальний аналіз показує, наскільки багатогранним може поставати текст, якщо розглядати його з позицій когнітивних філологічних студій.

Аналіз проповіді Серапіона є лише спробою окреслити свій підхід до бачення концептуального аналізу, який досі не має визначеного порядку застосування. Актуальним видається застосувати підхід до п'яти «Слів» Серапіона, щоб отримати цілісне бачення розгортання базових християнських концептів та сформувати індивідуально-авторську концептуальну картину.

Список використаних джерел і літератури

1. Антология средневековой мысли (Теология и философия европейского Средневековья): В 2 т.Т.2 / Под ред.. С.С. Неретиной; сост. С.С. Неретиной, Л.В. Бурлака. СПб.: Санкт-Петербург, РХГИ, 2002. 635 с.

2. Арнольд И.В. Стилистика декодирования: Курс лекций. Ленинград.: Ленинградский государственный педагогический институт (ЛГПИ им. А. И. Герцена), 1974. 78 с.

3. Бабенко Л.Г. Филологический анализ текста. Основы теории, принципы и аспекты анализа: Учебник для вузов. Москва: Академический Проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2004. 464 с.

4. Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры. Москва: Искусство, 1972. 318 с.

5. Завгородня Л.,Тимошенко Ю. Аналіз та інтерпретація як текстуальні стратегії смислотворення // Південний архів. Сер.: Філологічні науки, 2009. Вип.45. С.40-44.

6. Степанов Ю. С. Константы: Словарь русской культуры: Изд. 3-е, испр.и доп. М.: Академический Проект, 2004. 992 с.

7. «Слова» Серапиона Владимирского / Памятники литературы Древней Руси. XIII век. Москва, 1981. С.440-455.

8. Wierzbicka A. Emotion and Facial Expression: a Semantic Perspective // Culture and Psychology, № 1, 1995. P. 235.

Анотація

Ключові слова: концепт, християнський концепт, концептуальний аналіз, картина світу, проповідь.

The article makes an attempt of a literary conceptual analysis of the preaching of the Serapion of Kiev. The basic layers of the concept are singled out, which contributed to the formation of a sequence of studies of the basic Christian concept «Little Faith». Conceptual analysis is focused on the study of semantic space, the allocation of keywords, the nucleus and the nuclear zone of the basic concept, the peripheral illumination and the ways of representation of artistic time space. Among the additional components of study are also emotionality, techniques for updating meaning and using figurative means.

Key words: concept, Christian concept, conceptual analysis, world view, preaching.