Малозрозумілі й рідковживані слова "Послання Мисаїла" та їхня етимологія

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Малозрозумілі й рідковживані слова «Послання Мисаїла» та їхня етимологія

Заторський о. Н.,

докторант богослов'я в університеті м. Фрібур (Швейцарія)

Хоча деякі малозрозумілі слова «Послання Мисаїла» вже були пояснені раніше, та грамота й досі служить джерелом вельми цікавих знахідок. Головна увага в цьому дослідженні присвячена тим словам із послання, які в минулому стали причиною численних хибних теорій та інтерпретацій, зокрема припущення, що один із підписантів був кавалером Ордену Золотого руна. У статті досліджено етимологію й показано семантику тих слів, які досі не знаходили належного пояснення та через свою важкість і відсутність належної словникової бази при перекладі (зокрема польською) часто просто транскрибувалися чи взагалі оминалися. Ця невелика стаття покликана заповнити цю прикру прогалину.

Ключові слова: «Послання Мисаїла», староукраїнська мова, церковнослов'янська мова.

семантика переклад слово словниковий

«Послання Мисаїла до папи Сикста IV», датоване 1476 р., було вперше опубліковане унійним митрополитом Іпатієм Потієм у Вільні 1605 р. зі знайденого в церкві у Крево збірника. Незважаючи на видане віденським магістратом підтвердження стародавності збірника, в якому містилася ця грамота [3, с. 197-198], сучасники І. Потія в полемічному запалі відмовилися визнавати автентичність документа й піддали його нищівній критиці, вважаючи за фальсифікат уніатів для обгрунтування давності унії в Київській митрополії [11, с. 229].

Однак цей скепсис виявився цілком безпідставним: наприкінці XX ст. було виявлено два давніх тексти грамоти Мисаїла, які постало задовго до унії. Зокрема, у Смоленському краєзнавчому музеї виявлено повний список послання, датований 1520-ми роками [19, ч. З, с. 626], а в Синодальному зібранні Державного історичного музею Москви - доволі великий уривок твору, датований 1550-ми роками [17, с. 285]. Відтак останній було видано 1992 [19, ч. 5, с. 1071-1074] та 2002 [17, с. 291-296] року, а Смоленський список -2013 р. [8, с. 410-427].

Таким чином, до надрукованого І. Потієм Кревського списка додалося ще два. Крім цього, було ідентифіковано дві компіляції, в основу яких лягло «Послання Мисаїла» [5; 7, с. 393-400]. Всі ці знахідки відкрили шлях до напрацювання критичного тексту грамоти, метою якого є відтворити її архетип - текст, на базі якого постали всі інші документи, які дійшли до наших днів. Однак такому починанню має передувати всебічне дослідження наявних текстів, у тому числі з філологічного боку. Дане дослідження покликане висвітлити один із таких аспектів, а саме - вказати на деякі рідковживані та малозрозумілі слова грамоти та представити їхню етимологію й семантику, що сприятиме правильному відтворенню архетипу грамоти.

На жаль, із першодруку І. Потія оригінальною церковнослов'янською мовою до нашого часу не дійшло жодного примірника. Навіть у XIX ст. було лише два таких екземпляри, та й ті неповні. Тому 1869 р. галицький історик і філолог, священик Української Греко- Католицької Церкви о. Антоній Петрушевич повторив текст надрукованого І. Потієм послання на підставі рукописних списків із нього [13, с. 223-260; 25]. При цьому о. Петрушевич у своєму коментарі до перевиданого ним «Послання Мисаїла» подав також пояснення деяких наявних там малозрозумілих слів: «З важкозрозумілих сьогодні слів, які зустрічаються в цьому посланні, є слова истъкм'Ьти - comparare, compingere - скласти, зладити; прерутити (кричаніемь) - від рутити, рютити - agitare, польск. rzucic, przerzucic - натомість рютити (від рути - rugire) - те ж, що сичати - sibilare; сопль - tibia - сопілка, флояра. На четвероносной божие носяще в латинському перекладі звучить: In quadrigis et lecticis munus gloriae Dei ferentes (див. Ісая 66, 20); гранесловіе -aKpooxi%iq, versificatio» [25, c. 33-34].

Звісно, тими кількома словами, які пояснив А. Петрушевич, ряд важкозрозумілих слів у посланні не вичерпується. Тому тепер, готуючи критичне видання тексту грамоти і повний його переклад українською мовою, розглянемо деякі малозрозумілі та рідковживані слова, особливо ті з них, які не засвідчені в найповнішому на сьогодні словнику церковнослов'янської мови авторства Г. Дяченка [12], ані в «Словнику староукраїнської мови XIV-XV ст.» [23], а також якщо подані там тлумачення відповідних слів не підходять до контексту, в якому їх ужито в листі Мисаїла. Відразу слід зауважити, що до цієї статті не ввійдуть ті словоформи, які вже були розглянуті в попередніх публікаціях, де йшлося про сліди народної мови [9, с. 7-11] та іншомовні запозичення [6] в «Посланні Мисаїла», оскільки семантика їх (там, де вона була незрозуміла) вже наведена в зазначених публікаціях.

Для того, щоб правильно окреслити значення таких слів, буде проведено пошук відповідних основ у словниках, а також наведено паралелі з історичних документів і художніх творів, перевіряючи зроблені висновки щодо семантичного навантаження певного слова в контексті послання, яке задає перші напрямні пошуку та є визначальним щодо його результатів.

Почнемо з чи не найбільш загадкового з усіх малозрозумілих і рідковживаних слів грамоти Мисаїла - слова «стрыхъ». Проблематичність встановлення його семантики пояснюється тим, що немає змоги визначити з контексту що воно достеменно означає, а ті значення, які могли б підійти, суперечать історичним даним. Ясно лише, що йдеться про якусь золоту відзнаку, пов'язану з Іспанією, бо на самому початку послання читаємо: «Благородный мужь, пань Салтань Александрь, великославный рыцер божіа гробу, и ушьпанский златаго стрыха носитель» [3, с. 200].

Готуючи польський переклад грамоти, митрополит Іпатій Потій переклав цей титул як «Zacnie Urodzony mqz Pan Soltan Alexandrowicz wielce slawny Rycerz Bozogrobski у Hiszpanskiego Aurei Veleris nosiciel Podskarbi wielkiego slawnego dworu Naiasnieyszego Krola Kazimierza» [ЗО, арк. Аіі]. А щодо слів «ушьпанский златаго стрыха носитель» додав іще маргінальну примітку, в якій повторює ту ж думку, що Солтан був кавалером Ордену Золотого руна: «to iest luzon albo aurey weleris» [ЗО, арк. Аіі].

На хибність такого тлумачення було звернено увагу вже віддавна. Так, анонімний перекладач послання польською мовою в XIX ст. зауважив: «При підписі Солтана Олександра додано, що він є «ушьпанский златаго стрыха носитель» («іспанський Золотого руна носій»); однак це не узгоджується з хронологією, оскільки Золоте руно стало лише пізніше, допіру в XVI ст., іспанським орденом... Те, що він тут названий іспанським, коли щонайбільше міг називатися бургундським, пояснюється тим, що підпис не є достовірно переписаний писцем, а є з поясненням, пізніше долученим до підпису... Таким чином, це не достовірний підпис, а зроблений іншою рукою опис особи, яка там була підписана. До такого опису додав потім пізніший, другий або третій переписувач, те слово, яке йому видавалося потрібним: іспанський, бо на той час Орден Золотого руна вже перейшов був до Іспанії» [31,с. 159-160].Та порівнюючи цей титул із кириличного видання І. Потія 1605 р. з текстом Смоленського списку, мусимо відкинути тезу про те, що прикметник «іспанський» біля нагороди шляхтича був пізнішим додатком, оскільки той же прикметник знаходимо й у Смоленському списку грамоти [8, арк. 225зв]. Сумнівно, що писець рукопису СОКМ 9907, який постав у 1520-х рр. у далекому Смоленську, настільки орієнтувався в тонкощах європейської політики, щоб знати, якому монаршому дому саме належить Гросмейстерство Ордену Золотого руна, тим більше, що хронологічно Карл V (через якого воно перейшло до Іспанії) став спершу герцогом Бургундії (у 1515 р.), офіційно ж у своєму титулі іменувався також імператором Священної Римської імперії (з 1520 р.), відтак королем Німеччини, і лише потім згадувалося королівство Іспанії (почав правити Іспанією з 1516 р.). Не кажучи вже про те, що перша іспанська інвеститура Ордену Золотого руна відбулася допіру 1519р., про що теж навряд чи могло бути відомо руському переписувачеві.

Порівнюючи тексти різних списків «Послання Мисаїла», наштовхуємося на іншу дилему, адже в Смоленському списку вжито не «стрыха», як в оприлюдненому І. Потієм рукописі, а «страха» [8, арк. 225зв]. Однак на користь саме першого варіанту написання цього слова свідчить інший важливий документ - реєстр майна Олександра Солтана, укладений його сином після смерті батька [18, с. 871877]. Сам реєстр постав, судячи з усього, ще перед роком 1516 [18, с. 869, 871], тобто теж іще перед тим, як Карл V став королем Іспанії (після чого іспанським став і Орден Золотого руна). У ньому читаємо: «На двухъ качалехь стрыхъ Ушпаньский перловый» [18, с. 872].

Отож, опис відзнаки з реєстру майна Олександра Солтана підтверджує правильність написання слова в Потієвому виданні «Послання Мисаїла»: саме «стрыхъ», а не «страхь», як подає Смоленський список, де форма «страха» виникла, вочевидь, внаслідок прогресивної асиміляції. З іншого боку, впадає у вічі різниця в описі цього предмета, адже в реєстрі, на відміну від грамоти, його названо не «золотим», а «перловим». Якби такий опис був у титулі Олександра Солтана в «Посланні Мисаїла», навряд чи І. Потієві та іншим перекладачам спало б на думку перекладати відповідне словосполучення як мову про Золоте руно, тоді як наявність слова «золотий» наче сама підводила до хибного перекладу відзнаки й у цю пастку потрапили обидва перекладачі польською: як Іпатій Потій у 1605 р., так і анонімний перекладач XIX ст.

Однак навіть для такого хибного перекладу, звісно, потрібні певні лінгвістичні підстави. Збагнути їх допомагає о. Антоній Петрушевич, який у своєму коментарі до перевиданого ним «руського» тексту «Послання Мисаїла», розбираючи лексику грамоти, зауважив, що правильно має бути «стригъ», а форма «стрыхъ» є наслідком впливу білоруської (?) мови [25, с. 33]. При цьому значення цього правильного на його думку слова «стригъ» він не подав. І хоча в словнику церковнослов'янської мови слів «стригъ», як і «стрыхъ», немає [12, с. 673, 677, 1109], одначе знаходимо належне до церковнослов'янської слово «стригъ» у словнику В. Даля [26, т. 4, с. 348], де воно має значення «стрижка», а за джерело, на яке посилається укладач, служить книга Йова 31, 20: «От стрига агнець моих согрішася плещи ихь» [1, арк. 273]. На те саме місце з Книги Иова покликається й «Словарь русского языка XI - XVII вв.», наводячи, однак, для слово «стригъ» дещо інше значення - «те, що зістрижено», «зістрижена вовна» [21, вип. 28, с. 166]. Напевно, якраз це значення мав на увазі й А. Петрушевич, говорячи, що правильно мало бути «стригъ» і розуміючи під цим словом саме овечу вовну, а під нагородою, яку описано в «Посланні Мисаїла», орден Золотого руна.

Для прояснення семантики слова «стрыхъ» та причин вибору О. Солтаном саме його варто поглянути на докладний опис цієї відзнаки в реєстрі майна покійного шляхтича: «На двухъ качалехь стрыхъ Ушпаньский перловый, со шлягомъ трясенымъ, уроблено в него чотыри гривенки перелъ, а за пять копъ шлягу» [18, с. 872]. Під «шлягом», очевидно, мається на увазі стрічка або тасьма - той же словник Б. Грінченка фіксує такі значення для слова «шляк» [22, т. 4, с. 504] (зміну «г» («ґ») на «к» можна пояснити доволі поширеним оглушенням дзвінкої приголосної в кінці слова). Тож можна з великою долею певності сказати, що це був орден, який носився на стрічці.

Після наведеного вище аналізу історичних відомостей стосовно Ордену Золотого руна, який на 1476 р. ніяк не міг називатися іспанським, оскільки належав герцогу Бургундії, а також даних, які маємо з джерел стосовно відзнаки О. Солтана та його мандрівки до Іспанії [29, с. 367-401], можемо з певністю сказати, що під словами «златаго стрыха» точно не мався на увазі орден Золотого руна, а йшлося про іншу багато оздоблену перлами золоту відзнаку іспанського походження, яка, напевно, носилася на стрічці. З огляду на те, що інший мандрівний лицар, Порт фон ЕгінТен, який рівно ж відвідав того ж короля Кастилії Енріке IV майже в той сам час, що й О. Солтан, і теж отримав від нього ряд відзнак, називав «Іспанським орденом» саме Орден Луски [28, с. 63], виглядає, що його мав на увазі й руський шляхтич, додаючи до опису ордену слово «іспанський».

Збагнути ж етимологію вжитого як у грамоті Мисаїла, так і в реєстрі майна Олександра Солтана слова «стрыхъ» допомагає словникукраїнської мови Б. Грінченка, в якому воно означає те саме, що й «стрихіль» - «інструмент для розтягування шкіри» [22, т. 4, с. 216]. На перший погляд, це значення також сприяє поширеному серед давніших перекладачів хибному тлумаченню, згідно якого йдеться про орден Золотого руна, однак Олександрові Солтану, який, вочевидь, сам же й використав термін «стрыхъ», ставлячи свій підпис під «Посланням Мисаїла», могло йтися тут насамперед про семантику «розтяжка», себто про відзнаку, що носиться розтягнутою на стрічці. З іншого боку, на вигляд орден Луски цілком міг бути сприйнятий за шкуру якоїсь тварини, тож імовірно, що слово «стрыхъ» було вжито ще й із цієї причини.

На наведених міркуваннях про семантику й причини вибору слова «стрыхъ» ми наразі зупинимося, оскільки історії введення в обіг і побутуванню в науковому середовищі тези про те, що Олександр Солтан був кавалером Ордену Золотого руна, присвячено окрему статтю [32, с. 217-228], в якій цю тезу й спростовано. Наразі ж повернемося до розгляду інших малозрозумілих і рідковживаних слів у грамоті Мисаїла.

До останніх належить, зокрема, слово «не сопнымъ», яке, швидше за все, слід писати разом - «несопнымъ». У виданні грамоти Мисаїла 1605 р. читаємо: «но силною молитвою и не сопнымъ бдениемъ» [3, с. 210]. Те, що на цьому місці мало бути саме «несопнымъ», свідчить і Смоленський список, де це слово, однак, написане з помилкою (прогресивна дистантна асиміляція): «но силною млтПвою и несопны&м бденьем» [8, арк. 237зв]. Слова цього, на жаль, не вдалося знайти ні в словнику церковнослов'янської мови [12, с. 350, 1059], ані староукраїнської [23, т. 2, с. 44], ані в словниках сучасних української чи російської мов.

На певні міркування щодо семантики слова «несопный» наводить однокореневе з ним церковнослов'янське «оусопшїй», яке дослівно означає «той, що заснув», відтак - «померлий» (словник Г. Дяченка подає також форму, в якій «о» випадає - «оуспшїй») [12, с. 762]. Окрім цього, форму «сопный», відштовхуючись від тексту Геннадієвої Біблії 1499 р., наводить іще «Словарь русского языка XI - XVII вв.», подаючи для нього значення «той, хто спить», «сонний», «сплячий» [21, вип. 26, с. 159]. Тож негативна форма «несопный», судячи з контексту «Послання Мисаїла» і порівняння з іншими однокореневими словами, означає «неусипний», «бадьорий», «пильний».

Рівно ж відсутнє у словниках слово «престрашати», дієприслівникову форму якого знаходимо в Кревському списку: «ово бо жезль пустивь престрашая врази, въ главу» [3, с. 209]. Хоча в українській мові досі використовується подібне слово «перестрашити», яке означає «те саме, що перелякати» [24, т. 6, с. 287], однак це значення не надто пасує до контексту. У Смоленському списку дане слово подано у формі «прГдьоустрашая» [8, арк. 236зв], для якої, однак, теж немає засвідченої форми у словнику церковнослов'янської мови [12, с. 484, 521], як і для дієслова «оустрашати», хоча засвідчена іменникова форма «оустрашеніе» [12, с. 764]. Як показує порівняння з іншими словами, префікс «пред-» (у Смоленському списку написаний через «і») вказує на випередження чогось у часі чи просторі, на передуючу дію. Так, «преддворїе» - «місце перед двором», «преджрети» - «попередньо принести в жертву», «предзнание» - «передбачування» і т.д. [12, с. 482]. Таким чином можемо перекласти слово «предустрашая» («прГдьоустрашая» згідно Смоленського списку) як «лякаючи задля попередження», «попереджуючи». Подібно перекладає слово «предустрашати» й болгарська дослідниця Пенка Філкова, подаючи для нього тлумачення «заздалегідь налякати» (що цікаво, документом, який засвідчує слово «предустрашати» і на який вона покликається, є одне з похвальних слів київського митрополита болгарського походження Григорія Цамблака) [27, т. 2, с. 970]. Це значення набагато більше пасує до контексту, в якому це слово вжите в «Посланні Мисаїла», тож при відновленні архетипу грамоти слід на цьому місці віддати перевагу свідченню Смоленського списку, завдяки якому можемо відновити первісну форму цього слова: «пре(/Г)д(ь) оустрашая». Від неї, через втрату літери «д» (яка випала, бо, швидше за все, була надрядковою), утворилася й помилкова форма Кревського списка «престрашая», тоді як у Смоленському збережено первісну форму, включно з типовим для другого південнослов'янського впливу написанням із «Г» після «р» для слів із неповноголосними сполуками [2, с. 137; 4, с. 244].

У тому ж реченні, де є «предьоустрашати», бачимо ще одне важкозрозуміле слово: «другое стремленіем обюродень ногою пхнувъ, и хребетное составленіе преломи» [3, с. 209]. На те, що «стремленіе» належить до слововжитку архетипу послання, вказує наявність його й у Смоленському списку: «другое стремлениемъ юбьюроденъ ногою пьхнуе и хрьбетное съставление преломи» [8, арк. 236зв]. У «Словнику староукраїнської мови» слів із таким коренем немає [23, т. 2, с. 393-394]. У словнику церковнослов'янської мови такого слова теж не засвідчено, а спільнокореневі слова мають такі значення: «стремливо» - «стрімко, швидко» [12, с. 672], «стремный» - «крутий, стрімкий» [12, с. 673]. Цікавий переклад слів із таким коренем знаходимо в «Російсько- українському словнику сталих виразів»: «стремиться» - «прагнути, стреміти, пориватися», а для «стремление» знаходимо переклад «поривання» [16, с. 809]. Такі ж значення подає для «стремление» і «Словарь русского языка XI - XVII вв.»: «швидкий, стрімкий рух уперед», «напад, натиск», «порив» [21, вип. 28, с. 160-161]. Однак у контексті грамоти Мисаїла це не просто якийсь порив, а порив негативний, адже наступне після нього слово «объюроденый» означає того, хто «збожеволів, втратив розум» [12, с. 370]. Тому, напевно, найбільш відповідною для цієї словоформи буде конотація, яку знаходимо для слів, похідних від «стремить», у словнику Володимира Даля: «стремливый» - «нестримний, бурхливий, палкий, нетерпеливий» [26, т. З, с. 573]. Тож у нашому випадку слово «стремление» означає, вочевидь, «нетерпеливість», «запальність», «гнівливість».

Випадок відмінного від звичайного, засвідченого в словниках семантичного навантаження слова знаходимо у звороті «яко от единоя персти вси создани есмы челов'Ьцы, вьдухновеніемь Божіимь оживлени быхомъ на образь его и на подобіе божественное» [3, с. 213]. Повний словник церковнослов'янської мови подає для слова «вдохновенїе» значення «натхнення» [12, с. 915], яке не підходить за контекстом, а в «Словнику староукраїнської мови» це слово відсутнє [23, т. 1, с. 157, 208]. Оскільки в цьому звороті укладачі послання переповідають історію створення людини з книги Буття 2, 7, можемо визначити точне семантичне навантаження потрібного слова з біблійного контексту: «Тоді Господь Бог утворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою» [20]. Тож виходячи з біблійного контексту, від якого відштовхувалися укладачі «Послання Мисаїла», «вьдухновеніе» означає саме «вдихання» (в людину подиху життя), «подих» (Божий). Відповідну дієслівну форму «вдухати» зі значенням «вдувати», «передавати подихом» засвідчує також «Словарь русского языка XI -XVII вв.», хоча для іменникової форми «вдухновение» він фіксує лише таке саме значення, що й у словнику церковнослов'янської мови: «натхнення», «запал», «навіювання» [21, вип. 2, с. 41].

Разом з тим, брак для слова «вдо(/у)хновение» у словнику церковнослов'янської мови також значення «подих» чи «вдихання» доволі дивний, оскільки воно зустрічається й у московських грамотах. Так, наприклад, бачимо неодноразове вживання цього слова як у формі «вдохновение», так і в написанні через «у», «вдухновение», у посланні дяка Михайла Вісковатого: «Мнози мневше, яко вдохновение оно то бысть душя, и яко от существа Божиа подастся тому душя, еже се, не точию безумна многа, но и хулы исполнено слово, тем же убо нужно есть рещи, что бысть вдухновение оно. Понеже Божие вдохновение - действо есть Святаго Духа, яко Бог Спас вдохну на лица Апостолом, и рече: Приимите Дух Святый, сице и вдухновение Божие человеческый разумеем Дух, есть покланяем и Свят» [14, с. 17].

Тому, виходячи з контексту грамоти Мисаїла, а також з наведених паралелей у інших джерелах, фіксуємо для слово «вдухновеніе» (також у формі «вдохновение») окрім значення «натхнення» також додаткове значення «подих», «видих», «вдихання» (чогось у когось/щось).

Окрім слова «вьдухновение» зустрічаємо в «Посланні Мисаїла» й однокореневе з ним «духновеніе»: «Духа же святаго равна купно исходяща от Отца прежде, тажде и Сына едіномь духновеніемь» [3, с. 214]. Так само й у Смоленському списку: «дПха же сПта равнакупно исходяща ют юотПца прежде таж и сПна едином дСхновеньем» [8, арк. 242]. На відміну від форми «вдухновение» з властивим їй значенням «вдихання (чогось) у когось/щось», слово «духновеніе», як і похідне від нього російське «дуновение», означає радше «подув», «повів», «віяння», хоча, відповідно до контексту, можна вжити також «подих» (за аналогією з вітром: «подих вітру»). Так, значення «подув» засвідчує для цієї словоформи «Словарь русского языка XI -XVII вв.» [21, вип. 4, с. 381], а от у словниках церковнослов'янської та староукраїнської мов ця словоформа відсутня зовсім [12, с. 157, 971; 23, т. 1,с. 332].

До рідковживаних слів із «Послання Мисаїла» належить і слово «быстрына/быстрина». Так, у Кревському списку читаємо: «ону воду первую, пошли намъ четвероструйныхъ сих быстрынь» [3, с. 220]. Те ж слово бачимо й у Смоленському списку: «юну воду первую пошли нам четвероструиньк сих быстрин» [8, арк. 249]. Це свідчить про те, що розглядувана словоформа походить зі слововжитку архетипу послання. Як видно з контексту, слово це вжито у значенні течії чи річки, однак у словнику церковнослов'янської мови для слів з коренем «быстр-/бистр-» таких смислових навантажень не подається [12, с. 32,62, 891-892,909]. Та й «Словник староукраїнської мови» знає для словоформ «быстрыца» і «бистрица» (також із закінченням «-я») лише значення «назва річки у Молдавському князівстві» та «місто у Молдавському князівстві» [23, т. 1, с. 96, 97, 137]. Натомість словник української мови Б. Грінченка фіксує цілу низку слів із коренем «бистр-», які пов'язані з водою та течією: тут і «бистрина/бистриня» (швидка течія води), і «бистрінь» (те саме, що й «бистрина»), і «бистриця» (швидкий та гомінкий потік) , і «бистрень», для якого подано значення «потік, швидкий ручай» [22,

т. 1, с. 57]. Подібні значення фіксує для словоформи «быстрина» і «Словарь русского языка XI - XVII вв.»: «бистрина, потік», «велика швидкість течії» [21, вип. 1, с. 365, 366]. Відтак, можемо перекласти відповідне місце з «Послання Мисаїла» як «оту першу воду пошли нам четвероструменевих (/четвероплинних) цих бистрин (/ бистриць)» або «четвероструменевих цих потоків».

До слів із відмінним семантичним навантаженням належить «написаніе», вжите в грамоті Мисаїла в наступному звороті: «прежде сего малу времени минувшу, послаша кь вашой всенасвягЬйшой святости от наших странъ наши святій отцы... написаніе нікое благопотребно вашим лекгатосомь Аньтоніемь именемь» [3, с. 229]. Бачимо те ж слово й у Смоленському списку: «напісание нікое» [8, арк. 259]. Словник церковнослов'янської мови подає для «написание» значення «перепис, ревізія, напис» [12, с. 332], однак жодне з них не підходить до контексту нашого уривка. Подібні значення - «напис, опис, перепис, запис» подає для цього слова і словник В. Даля [26, т. 2, с. 462]. Що ж до «Словника староукраїнської мови», то він слова «написаніе» не фіксує зовсім [23, т. 2, с. 21, 22, 24]. Судячи з контексту, в якому його вжито у «Посланні Мисаїла», це слово є синонімом до «лист», «послання». У подібному значенні зустрічаємо його в романі Даниїла Мордовцева «Великий раскол»: «Аввакум за сию лютость возьми да и пришли в Москву написание некое, «О Мельхиседеке» рекомое, а в писании сем многонько- таки этово Ларивона митрополита словесами, словно, сказать бы, кнутом постегал. Дошло сие написание до сестры Федосьи; она возьми и выучи его наизусть» [10, с. 484]. Як бачимо, російсько-український письменник XIX ст. вживає слова «писание» та «написание» як синоніми. Також «Словарь русского языка XI - XVII вв.» подає для «написание» крім типових окреслень «наказ», «перепис», «закріплення чогось на письмі» також значення «написаний текст», «лист», «документ» [21, вип. 10, с. 174-175]. У такому ж значенні - «лист», «документ», «послання» вжито його, вочевидь, і в грамоті Мисаїла.

Наступне рідковживане слово з «Послання Мисаїла» це «вникнути» чи то пак «вникати». Бачимо його в наступному контексті: «тамо желаеть и душа наша вникнути, идеже всі сій праведници почивають, у Авраама, и Ісаака, и Якова на лоне» [3, с. 226]. У Смоленському списку на цьому місці, на жаль, лакуна. Словники церковнослов'янської та староукраїнської мов слова «вникати» зглядно «вникнути» не засвідчують [12, с. 81, 925; 23, т. 1, с. 183]. У словниках же сучасних мов подані значення не підходять до контексту, в якому воно вжите в «Посланні Мисаїла». Так, у словнику В. Даля для слова «вникать» наявне лише значення «уважно розглядати, обдумувати, заглиблюватися (у що) думками, старатися дійти до сутності в усій складності» [26, т. 1, с. 219]. Те ж значення знаходимо й у тлумачному словнику української мови: «старатися, намагатися зрозуміти суть чого-небудь, розібратися в чому-небудь; вдумуватися» [24, т. 1, с. 709]. Більш відповідним є значення, яке подає для «вникать»/«вникнуть» «Російсько-український академічний словник»: «(пильно) вдаватися в щось, доходити» [15, с. 120], хоча тут, звісно, «вникати» вжито вже в переносному значенні, тоді як у Посланні Мисаїла» перед нами приклад прямого «входження в щось», «проникання в щось». Такі значення ддя словоформ «вникати» та «вникнути» подає «Словарь русского языка XI - XVII вв.»: «проникати», «потрапляти всередину», «проникати всередину, вглиб чогось» [21, вип. 2, с. 240]. Тож цілий зворот можна перекласти так: «туди бажає й душа наша проникнути, де всі ці праведники спочивають, в Авраама й Ісаака, і Якова на лоні» (або ж «туди бажає й душа дістатися, де всі ці праведники спочивають, в Авраама й Ісаака, і Якова на лоні»). Можливо, саме малозрозумілістю цього слова пояснюється те, що митрополит І. Потій при перекладі грамоти польською мовою просто оминув його (місце, де мало бути пропущене слово, виділяємо зірочками й підкресленням): «Тат tez pragnie у dusza nasza ***. gdzie oto сі wszyscy sprawiedliwi odpoczywai^» [ЗО, арк. Hiii зв. (насправді цей аркуш мав би мати на лицьовій стороні номер Ніі, оскільки перед ним іде аркуш Н, а після нього Нііі)].

Прикметник «великородный» - це приклад іще одного слова, якого не знаходимо ні в словнику церковнослов'янської, ні староукраїнської мов [12, с. 71, 916; 23, т. 1, с. 162]. У грамоті Мисаїла воно зустрічається у звороті «и весь нашъ великородный и многии словеньскии языкь» [3, с. 215]. Бачимо його на цьому ж місці й у Смоленському списку: «и вес ншь великородный и многыа словеньскы язык» [8, арк. 243зв], тож слово це, без сумніву, належить до слововжитку архетипу грамоти. Таку словоформу фіксує словник Б. Грінченка у значенні «високородний» [22, т. 1, с. 132], у тому ж значенні бачимо це слово й у тлумачному словнику української мови: «належний до високого роду, до знаті» [24, т. 1, с. 320]. Тож відповідне місце послання перекладатиметься «й увесь наш благородний (або ж «високородний» чи «шляхетний») слов'янський народ». Як бачимо, тут перед нами ще один приклад слова, яке могло збагатити «Словник староукраїнської мови», в якому, на жаль, такі словоформи відсутні зовсім.

Наступне маловживане слово - це «св'Ьд'Ьти» (або «сьвЬдЬти»), яке в грамоті Мисаїла вживається, принаймні, двічі: «вси бо свЬмы» [3,с. 223], а також дещо пізніше в такому ж словосполученні: «всі бо съвЬмы» [З, с. 224]. Так само на обох паралельних місцях і в Смоленському списку: «всї бо свЬмы» [8, арк. 252зв], а тоді знову: «вси бо свЬмы» [8, арк. 253зв]. На жаль, воно рівно ж не зафіксоване в словниках староукраїнської та церковнослов'янської мов [23, т. 2, с. 320-322, 365366, 407; 12, с. 695, 1110, 629, 1107]. Для останнього це доволі дивно, оскільки словник В. Даля фіксує форму «св'Ьд'Ьти» у значенні «відати, знати» [26, т. 4, с. 158] з приміткою, що це слово є церковнослов'янським, а як приклад наведено місце з Дій апостолів 19, 15: «Іисуса знаю и Павла свЬмъ» [1, зач. 42]. З огляду на те, що префікс «съ-»/ «со-» вказує на причетність до когось/ чогось, слово «свЬдати» означає не просто «знати», «розпізнати» чи «отримати відомості про когось», як тлумачить його «Словарь русского языка XI - XVII вв.» [21, вип. 23, с. 101], а «знати разом з кимось», «також знати», «знати теж». Тож відповідні місця «Послання Мисаїла» слід перекласти «всі бо (також) відаємо» чи «всі бо знаємо теж».

Ще одне слово, яке завдає клопоту при перекладі, це «исклоняти» чи «исклонити»: «или узгоръжена наша усердная чистая любов, юже исклонихом от чиста сердца, къ вашей къ насвятЬйшей святости» [3, с. 229]. Те ж слово бачимо й у Смоленському списку: «или узгорьжена наша усрдна ч Петая любое юже исклонихо.м ют чПста ердца к вашей къ всей насПтеишои с ? тости» [8, арк. 259зв]. Подібного слова не фіксує ні словник церковнослов'янської, ні староукраїнської мови [12, с. 226, 237, 998, 1003; 23, т. 1, с. 449, 458], ні словник Б. Грінченка [22, т. 2, с. 194], ні тлумачний словнику української мови чи словник В. Даля [24, т. 4, с. 48; 26, т. 2, с. 48]. А «Словарь русского языка XI - XVII вв.» подає для «исклоняти» лише значення «прихиляти» [21, вип. 6, с. 256], яке зовсім не підходить до контексту. Не вдалося також знайти жодних паралелей такого вживання цього слова в українській чи російській літературі, яке б семантично підходило до контексту, в якому його вжито в грамоті Мисаїла.

Можна було б припустити, що «и» на початку є додатком до префікса (як-от «складати» - «искладати» [23, т. 2, с. 348]), відтак пошукуваним словом було б «склонити» чи «склоняти(/ь)». Однак і такого слова немає ні в словнику церковнослов'янської, ні староукраїнської мови [12, с. 607, 1105; 23, т. 2, с. 349], а в словнику Грінченка слово «склонити» чи «склоняти» має лише значення «схиляти», як і похідне від нього зворотне дієслово «склонятися» - «схилятися, нахилятися, кланятися» [22, т. 4, с. 137]. Такі ж значення для дієслова «склонить» подає і В. Даль, де виринає також додаткове значення «переконати», «вмовити когось на що-небудь», «узгодити» [26, т. 4, с. 203]. Додаткові конотації відкриває похідне від цієї форми слово «склонность» - «схильність», в т.ч. в значенні емоційному («прихильність») [26, т. 4, с. 204]. У такому ключі розумів цей зворот польський перекладач грамоти Мисаїла XIX ст., який змінив структуру речення, щоб ужити подібне польське слово «sklonic», яке є відповідником церковнослов'янського «склонити» й означає «прихиляти»: «albo odepchni^ta nasza serdeezna czysta milosc і czvste serce ktore sklonilismv do waszej Najsw. swi^tosci» [31, c. 185]. Тобто вислів «любов исклонихом от чиста сердца» перекладач поміняв на «чистое сердце, еже склонихом». Одначе такий переклад суперечить синтаксису й контексту листа Мисаїла, оскільки йдеться не про дію укладачів щодо серця, а про дію щодо любові. Не більше просунувся був також Іпатій Потій, який, перекладаючи відповідне місце, просто вдався до транслітерації, оскільки і йому, вочевидь, точне значення слова «ісклоняти» лишилося неясним: «abo wzgardzona iest nasza serdeezna milosc ktor^smy sklonili szczyrym sercem» [ЗО, арк. J],

Якщо ж відштовхуватися від кореня «клон-», то знаходимо такі значення у словниках. У словнику церковнослов'янської: «клонити» - «прихиляти», «схиляти когось чи щось до свого наміру» [12, с. 253]. У словнику староукраїнської слова з таким коренем відсутні [23, т. 1, с. 477]. Б. Грінченко подає значення «хилити», «прихиляти» [22, т. 2, с. 252]. Найбільше допомагає з визначенням семантики слова «исклонити» «Словарь русского языка XI - XVII вв.», де для слова «клонити» зафіксовано також значення «спрямовувати», «потягати» і «спрямовуватися» [21, вип. 7, с. 177], а для слова «склонение», крім типових значень «схильність» і «намір», подано додаткові смислові навантаження «рух», «коливання», «нахил» [21, вип. 24, с. 209]. Відтак можна визначити властиве для словоформи «исклонихомь» у грамоті Мисаїла семантичне навантаження: «спрямували», «направили», «скерували». Тож у контексті цілий зворот можна перекласти так: «або погорджена наша ревна, чиста любов, яку ми від чистого серця спрямували до вашої до найсвятішої святості».

Приклад іще однієї маловживаної словоформи знаходимо в наступному звороті: «терпя нЬкое отчасти изгнаніе правды ради Божей, да царство небесное получимъ» [3, с. 227]. Для слова «отчасти» рівно ж немає засвідчень у словниках церковнослов'янської та староукраїнської мов [12, с. 399, 1077; 23, т. 2, с. 111]. У цьому слові переписувач Смоленського списка (або його попередників) зробив помилку, бо замість «от части» бачимо тут «юте Шті» [8, арк. 257зв], тобто «от святості'», що зовсім не пасує до контексту. Знаходимо слово «от части» у словнику В. Даля у значеннях «частково, дещо, не зовсім; іноді, буває й трапляється» [26, т. 2, с. 795]. Саме останні з наведених значень якнайкраще пасують до контексту, в якому це слово вжито в «Посланні Мисаїла».

Навіть із цього невеликого аналізу видно, наскільки багатим був лексикон його укладачів і скільки вдячного матеріалу для досліджень приховує «Послання Мисаїла». Можна лише сподіватися, що на нього більше звернуть увагу дослідники, у тому числі й мовознавці, та що пошуки в цій ділянці продовжаться. Зроблені ж дослідження допоможуть як у реконструкції архетипу грамоти, так і в підготовці якісного та фахового перекладу цього високого зразка давньоукраїнського риторства сучасною українською мовою.

Список використаних джерел

Библїа сирЪч книгы ветхаго и новаго завЪта, по языку словенску. - Острог, 1581.

Гальченко М. Г. О времени появления и характере распространения ряда графико-орфографических признаков второго южнославянского влияния в древнерусских рукописях конца XIV - первой половины XV вв. // Лингвистическое источниковедение и история русского языка. - Москва, 2000. - С.123-152.

Грамота киевскаго митрополита Мисаила к папе Сиксту IV, 1476 г. / Архив Юго-Западной России [видав. Голубев С.]. - К., 1887. - Ч.І. - Т.7. - С.193-231.

Заторський о. Н. Елементи 2-го південнослов'янського впливу в наявних списках «Послання Мисаїла» / Гілея. - Київ, 2017. -№123 (8).-С.239-245.

Заторський о. Н. Елементи «Послання Мисаїла» в «Посланні митрополита Иосифа до папи Олександра VI» // Готується до видання в: Український археографічний щорічник. - Нова серія. - Вип.21 / Український археографічний збірник. -Т.24.

Заторський о. Н. Іншомовні запозичення в «Посланні Мисаїла» / Готується до друку в: Гілея №125 (10).

Заторський о. Н. «Послання до Новгородського архиепископа Макарія» - нова редакція «Послання Мисаїла» // Український археографічний щорічник. - Нова серія. - Вип.19-20 / Український археографічний збірник. - Київ, 2015. - Т.22-23. - С.393-400.

Заторський о. Н. «Послання Мисаїла» за Смоленським списком // Український археографічний щорічник. - Нова серія. - Вип.18 / Український археографічний збірник. - Київ, 2013. - Т.21. -С.401-428.

Заторський о. Н. Сліди народної мови в «Посланні Мисаїла» /Гілея. -Київ, 2017. -№124 (9).-С.7-11.

Мордовцев Д. Великий раскол: [роман]. - Москва, 1990.

Пересторога / Акты, относящиеся к истории Западной России. - СПб., 1851.- Т.4. - №149.

Полный церковно-славянский словарь / [уклад. Г. Дьяченко]. -Москва, 1993 [репринтвид. 1900р.].

Посельство до папежа Рымского Сикъста четвертого отъ духовенства и княжать и пановъ рускихъ з Вильна року 1476 / «Литературный сборник издаваемый обществом Галицко-русской матицы». - Львів, 1869. -Вип.3-4. -С.223-260.

Розыск или список о богохульных строках и о сумнении святых честных икон диака Ивана Михайлова сына Висковатого в лето 7062 / Чтения в Обществе истории и древностей Российских (ЧОИДР). - Москва, 1858. - Кн.2. - III: Матеріяльї славянскіе.

Російсько-український академічний словник / [А. Кримський, С. Єфремов]. - Київ, 1924-Київ, 2007 (перевид.).

Російсько-український словник сталих виразів / [укл. Вирган І., Пилинська М.]. - Харків, 2000.

Русина О. Мисаїлове послання Сиксту IV за Синодальним списком // Український археографічний щорічник. - Нова серія. - Вип.7 / Український археографічний збірник. - Київ - Нью-Йорк, 2002.-Т.10.-С.281-296.

Русская историческая библиотека. - Т.20. - СПб., 1903.

Русский феодальный архив XIV - первой трети XVI веков: в 5-тичаст. - Москва, 1986-1992.

Святе Письмо Старого і Нового Завіту / [пер. I. Хоменка].Рим, 1963.

Словарь русского языка XI - XVII вв. - Москва, 1975

Словарь української мови: у 4-х томах / [ред. Б. Грінченко].Київ, 1958-1959 (репринт).

Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.: у 2-х томах / [ред. колегія: Д. Г. Гринчишин, Л. Л. Гумецька, I. М. Керницький]; Академія наук Української РСР, Інститут суспільних наук. - Київ: Наукова думка, 1977-1978.

Словник української мови: в 11-ти томах / [гол. ред. Колегії І. Білодід]; Академія Наук УРСР, Інститут мовознавства. - Київ, 1970-1980.

Соборное послание русского духовенства и мирян к Римскому папе Сиксту IV, писанное из Вильны 14 марта 1476 г. / [видав. Петрушевич А. С.]. - Львів, 1870.

Толковый словарь живаго великорускаго языка / [уклад. В. Даль]: в 4-х томах. - С.-Петербург, 1880-1882.

Филкова П. Староболгаризмы и церковнославянизмы в лексике русского литературного языка: у 3-х томах. - София, 1986.

Размещено на Allbest.ru