Репрезентація концепту вік людини в латинських пареміях

Прикарпатського національного

The article is dedicated to analyze the concept of Human Age in Latin proverbs and sayings. Through comprehension of positive and negative aspects of human age ancient Romans were able to understand the basic concepts of all life stages. Those basic concepts include: psychophysiological aspect, axiological and aesthetical life purpose and the role of a human being in the world.

Key words: concept, subconcept, human age, Latin language, paremias.

Постановка проблеми

Дослідження різноманітних культурних концептів залишається актуальною проблемою сучасного мовознавства. Лінгвокультурний концепт еік людини належить до базових концептів у мовній картині світу будь-якого народу. Незважаючи на те, що концепт еік людини є універсальною одиницею для багатьох народів, кожний етнос у різні історичні періоди має своє розуміння вікових особливостей дитинства, юності, зрілості та старості, позитивну або негативну оцінку окремих етапів людського життя. Підґрунтям уявлень про вікові періоди є синтез щоденного багатовікового досвіду представників конкретного народу, його традицій, звичаїв, світогляду, віри.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Вік як один із проявів людського буття неодноразово був предметом наукових студій не лише біологів, медиків, психологів, соціологів, етнологів, а й мислителів, культурологів, лінгвістів. Кожна галузь розглядає ті чи інші аспекти цього багатогранного феномена. Зацікавленість проблемою висвітлення віку людини різними науковими парадигмами засвідчує актуальність нашої розвідки.

Специфіка мовної репрезентації концепту еік людини постійно перебуває в полі наукових інтересів сучасних мовознавців. Викликає зацікавлення дослідження Турової О., присвячене проблемі вивчення віку людини в етнології, фольклористиці та лінгвістиці [3]. Дослідниця ґрунтовно аналізує здобутки й перспективи вітчизняного та зарубіжного мовознавства, пов'язані з питаннями походження, семантики й складу основних номінацій віку. Половинко О. розглядає лінгвістичні й екстралінгвістичні фактори, що зумовлюють лексичне наповнення семантичного поля еік у сучасній російській мові. Авторка розширює межі аналізованого поля внаслідок включення в нього лексем, що відображають часові рамки існування не лише живих організмів, а й речей, предметів, явищ реальної дійсності, розглядає питання про універсальне й специфічне в віковій лексиці у зв'язку з актуалізацією головної семи, визначає зв'язок процесів деривації із семантичною структурою конкретних слів [10]. Важливість дослідження Проценка І. полягає в установленні універсальних та специфічних рис інтерпретації мовним соціумом лексичних одиниць на позначення віку людини в іспанській та українській мовах, що створює підґрунтя для лексико-семантичної типології [11]. Об'єктом наукових студій вітчизняних і зарубіжних лінгвістів неодноразово ставали й окремі аспекти номінацій віку. Аналізові сигніфікативного, денотативного й конотативного значень фразеологічного вираження вікового періоду дитинство в польській фразеології присвячено розвідку Ніколайчук X. [8]. Предметом зацікавлень Велічанової О. та Левкун Н. є концепт діти в українських пареміях [2]. Вивченню семантико-когнітивної специфіки вербалізації ювенального й геронтологічного концептів на матеріалі фразеологізмів, паремій та афоризмів в англо-американській мовній картині світу присвячено дослідження Коновалової Ю. [6]. У вітчизняних лінгвістичних студіях привертає увагу праця Калько В., де простежено особливості мовної репрезентації та виявлено основні закономірності вербалізації концептів молодість і старість на тлі українських паремій [4]. Етнокультурну специфіку похилого віку на матеріалі російської та німецької мов досліджувала Блінова І. [1]. Попри значну увагу лінгвістів до номінацій віку на матеріалі сучасних мов, питання репрезентації концепту еік людини в латинських прислів'ях і приказках ще не було предметом окремого вивчення з точки зору особливостей їхньої семантики та національно-культурного змісту. Актуальність нашої розвідки обумовлюється відсутністю ґрунтовних досліджень лінгвокультурної специфіки уявлень про різні вікові періоди в латинській мові.

Метою роботи є виявлення особливостей репрезентації концепту еік людини в ментальності давніх римлян.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань: окреслити поле лексичних одиниць на позначення віку в латинській мові, укласти реєстр латинських паремій, які відображають уявлення давнього народу про дитинство, юність, зрілість і старість, виявити квантитативне співвідношення паремійних одиниць, які експлікують концепт еік людини в латинській мові, розглянути їхню семантичну характеристику та національно-культурну специфіку.

Об'єкт дослідження становить лінгвокультурний концепт еік людини в латинській пареміології. Предмет - національно-культурна специфіка й аксіологічні характеристики аналізованого концепту в латинській мові.

Джерельною базою розвідки слугували латинські пареміологічні одиниці та фразеологізми, які експліцитно чи імпліцитно вербалізують уявлення давніх римлян про життєві цикли.

Виклад основного матеріалу

вік людина прислів'я приказка

Базовим поняттям нашого аналізу є термін «лінгвокультурний концепт», який, услід за Карасиком В., розглядаємо як багаторівневу ментальну одиницю, що використовується в комплексному вивченні мови, свідомості й культури [5,с. 10]. Концепт - це не лише когнітивна структура, а й інтелектуальна одиниця, збагачена ціннісними ознаками, культурно маркований вербалізований смисл, зовнішня форма якого представлена низкою мовних реалізацій, що утворюють відповідну лексико-семантичну й когнітивну структури. Найбільш інформативним матеріалом під час аналізу концептів є, на нашу думку, паремійний фонд мови, оскільки прислів'я й приказки акумулюють екстралінгвістичну інформацію, впливають на формування світогляду, відображають символічне бачення світу, риси менталітету окремого народу. У ментальності римлян концепт віклюдини був одним із ключових складників мовної картини світу, який інтерпретує все те, що відбувається з людиною протягом її життя. У нашій розвідці ми визначаємо лінгвокультурний зміст концепту вік людини в латинській мові як поняття практичної (життєвої) філософії, що є одиницею колективної свідомості та має етнокультурну специфіку.

Кожний народ у конкретний історичний період має власне уявлення про періодизацію життєвого циклу, ціннісне ставлення до різних етапів життя людини, яке співвідноситься з нормами його культури, моралі, поведінки. У сучасній науці й культурі вікова періодизація складається з 12 етапів, серед яких найбільш значущими є вік немовляти, дитинство, підлітковий вік, юність, дорослість і старість. Античні філософи, граматики та юристи, як зазначає А. Павлов, виділяли шість етапів людського життя, а саме: infantia (вік немовляти), pueritia (дитинство), adulescentia (юність), iuventus (молодість), gravitas (зрілість) і senectus (старість) [9, с. 307].

У пареміологічному фонді латинської мови виявлено 150 афористичних одиниць, які експлікують фізичні, моральні й аксіологічні аспекти різних періодів життя людини. Ключовим концептом нашого дослідження є лінгвокультурний концепт еік людини, до складу якого входять субконцепти еік немовляти, дитинство, юність, молодість, зрілість і старість. У межах нашої розвідки найбільшу увагу приділяємо субконцептам молодість і старість, оскільки їхня кількість в аналізованому матеріалі є досить значною. Для характеристики віку немовляти зафіксовано вживання 2 паремійних одиниць (1,3%), дитинства - 14 паремій (9,3%), юності - 12 прислів'їв і приказок (8%), молодості - 19 афористичних висловів (12,7%), старості - 103 одиниці (68,7%). Слід зазначити, що в аналізованому матеріалі практично не виявлено паремій, які репрезентують період зрілості (gravitas). Зустрічаємо лише тезу про те, що зрілість - це період людського життя, коли розкриваються людські можливості та здібності, час самоутвердження та самореалізації людини.

У лінгвокультурному аспекті кожен етап людського буття може відрізнятися від фізіологічного плану, що зумовлено зміною аксіологічних орієнтирів і національною специфікою. Розглянемо лінгвокультурну специфіку кожного вікового етапу.

У римській лінгвокультурі вік немовляти й дитинство вважали найкращим періодом життя людини, оскільки дорослі часто в думках повертаються в країну дитинства, щоб відволіктися від клопотів життя. Підтвердженням цієї тези слугують латинські вислови: fructuosior est adulescentia liberorum, sed infantia dulcior, pueritia semper amabilis. Римляни називали дитинство порою початку життєвого шляху й порівнювали цей період зі сходом сонця: nam pueritia ingressus est vitae, virilis aetas progressus, senecta exitus, nam sit oriens pueritia nostra, de qua aetatis nostrae sol primum emergit. Відсутність життєвого досвіду й стереотипів обумовлювала у свідомості римлян те, що дитина є щирою й завжди говорить правду: pueritia eius generis est, ex qua saepissime verum auditur. Час дитинства вважали благодатною порою для початку навчання й здобуття життєвого досвіду: qui non discit in pueritia, non docet in senectute. У цьому контексті римляни доречно порівнювали дитинство з весняною зеленню: viret homo in pueritia sicut herba, floret in adolescentia sicut arbor, et in senectutefructificat.

Пройшовши через мілини та рифи періоду дитинства, корабель життя потрапляє в смугу юності та молодості, яку римляни вважали періодом розквіту й краси. Фізична активність, здоров'я, привабливість і неспокій виступали в римській етносвідомості атрибутами юності та молодості: quiescere iuventus nescit. Молодість представлено в прислів'ях як золотий і дорогоцінний час: aetas dulcissima adulescentia', carior est auro iuventus. Латинські паремійні одиниці закликають насолоджуватися юністю, оскільки цей період швидко минає: utendum est aetate; cito pede labitur aetas: nec bona tam sequitur, quam bona prima fuit', hodiefloret iuventus, eras erit in sepulcro. Юність і молодість у свідомості римлян - це найкращий час для навчання: seni desunt vires, iuveni scientiae. Слід зазначити, що недосвідченість молодого покоління римляни пояснювали не інтелектуальним невіглаством, а відсутністю життєвого досвіду. Численні афоризми містять дидактичні настанови щодо способу життя й поведінки в молодому віці: si semper in adulescentia bona amabis, bellam vitam habebis', adulescentis est maiores natu revert, adulescentia in labore etpatientia exercenda est. Недоліком молодого покоління давні римляни вважали легковажність і невміння контролювати емоції: iuventus ventus', temeritas estflorentis aetatis', iuvenile vitium est, regere non posse impetum. Субконцепти юність й молодість репрезентують також емоційні цінності римлян. Молодість вважали часом насолоди й розваг, золотою порою кохання: persuasit nox, amor, vinum adulescentia', amorem canat aetas prima. У римській етносвідомості кохання було прерогативою молодих: amare iuveni fructus est, crimen seni.

Субконцепт старість у римській етносвідомості виступав синонімом лиха, смерті, фізичного безсилля. Численні прислів'я характеризують кінцевий етап людського буття як безрадісну пору, час зменшення фізичних сил, утрати привабливості. Підтвердженням цієї думки слугують вислови: tarda senectus debilitat vires animi mutatque vigorem, senectus et pulchritudo corporis in uno habitare non possunt; senectus ex bipede facit tripedem. Часто римляни порівнювали старість із зимою або заходом життя: senectus vitae hiems est', senectus est occasus vitae. Субконцепт старість у римській лінгвокультурі має пейоративну конотацію й виступає синонімом хвороби: senectus insanabilis morbus est', senectus ipsa morbus est. Стара людина в уявленні римлян зазнає регресу, характеризується послабленням не тільки фізичних, а й розумових здібностей, нездатністю до навчання: nam quod in iuventute non discitur, in matura aetate nescitur, turpis et ridicula res est elementarius senex: iuveni parandum, seni utendum est. Зі старістю пов'язані й зміни в психоемоційній сфері людини: angelicus iuvenis senibus satanizat in annis. В окремих латинських пареміях зустрічаємо зневажливе ставлення до вияву емоцій у сенільному віці: turpe senex miles, turpe senilis amor, anus cum ludit, morti delicias facit. Усі люди можуть бути молодими, але не всі доживають до старості. У зв'язку з цим у латинських прислів'ях знаходимо поради й рекомендації щодо довголіття; відображення тісного зв'язку способу життя в молодому віці та якості старості: iuventus basim futurae senectutis sternit, senectus, quae fundamentis adulescentiae constituta est. Запорукою щасливої й довгої старості римляни вважали поміркованість і працю: ignavia corpus hebetat, labor firmat; ilia maturam senectutem, hie longam adulescentiam reddit.

Субконцепт старість у латинських прислів'ях і приказках має не тільки негативну конотацію, але й виступає також синонімом мудрості, розсудливості, великого життєвого досвіду: quod senior loquitur, omnes consilium putant, seris venit usus ab annis. Стара людина викликає повагу й довіру інших членів суспільства: magna fuit quondam capitis reverentia cani, inque suo pretio ruga senilis erat. Римляни вважали старість періодом життя поза суспільством, часом, який людина повинна присвятити собі, а не роботі: et prima vitae tempora et media patriae, extrema nobis impertire debemus. Поважний вік трактували як період переходу до іншого світу: ante senectutem curavi, ut bene viverem, in senectute, ut bene moriar.

Висновки

Через осмислення позитивних і негативних ознак концепту еік людини окреслено основні аспекти розуміння давніми римлянами всіх етапів людського буття. Аналізовані паремійні одиниці характеризують зовнішність, фізичну силу, емоції, розум, досвід, життя людини залежно від певного періоду. У результаті дослідження виявлено, що латинські паремії здебільшого експлікують ювенальний і геронтологічний періоди життя. Аксіологічними ознаками субконцепту молодість є сила, здоров'я, краса, енергійність. Субконцепт старість у лінгвокультурі римлян має амбівалентне значення. З одного боку, старість є періодом фізичної й розумової деградації, з іншого - виступає синонімом мудрості, великого життєвого досвіду, підсумком життя людини, вершиною її духовного розвитку.

Перспективою наших студій є аналіз репрезентації концепту еік людини на матеріалі різних мов, що дозволить виявити його універсальні стереотипи й етнокультурну специфіку.

Література

1. Блинова И. Этнокультурная специфика концепта «старость» (на материале русского и немецкого языков) / И. Блинова II Известия Волгоградского государственного педагогического университета. Серия «Филологические науки». Волгоград, 2009. № 5(39). С. 14-22.

2. Велічанова О. Концепт ДІТИ у фонді українських паремій / О. Велічанова, Н. Левун II Український смисл: наук. зб. / за ред. проф. І. Попової. Дніпропетровськ: Ліра, 2014. С. 3-14.

3. Гурова О. Наукова концептуалізація проблеми «вік людини» у парадигмах гуманітарного знання / О. Гурова II Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. 2012. № 994. Сер.: Філологія.Вип. 64. С. 35-38.

4. Калько В. Концепти МОЛОДІСТЬ і СТАРІСТЬ в українській мові (на матеріалі паремій) / В. Калько II Лінгвістичні студії: зб. наук, праць. Донецьк, 2012. Вип. 24. С. 110-114.

5. Карасик В. Языковая кристаллизация смысла/В. Карасик. Волгоград: Парадигма, 2010,422 с.

6. Коновалова Ю. Фразеологизмы, паремии и афоризмы как средство объективации возрастных концептов в англо-американской языковой картине мира: автореф. дисс.... канд. филол. наук: 10.02.04 / Ю. Коновалова. Воронеж, 2012. 24 с.

7. Литвиненко Ю. Концепт «возраст» в семантическом пространстве образа человека в русской языковой картине мира: автореф. дисс.... канд. филол. наук: спец. 10.02.01 «Русскийязык»/Ю. Литвиненко. Омск, 2006. 24 с.

8. Ніколайчук X. Структура і склад мікрополя «дитинство» (на матеріалі польської фразеології) / X. Ніколайчук II Філологічні студії. Науковий вісник Криворізького національного університету: зб. наук, праць. Кривий Ріг: ДВНЗ «КНУ», 2013. Вип. 9. Ч. 2. С. 121-135.

9. Павлов А. Исидор Сивильский о возрастах человека / А. Павлов II Диалогсо временем 53.М.: ИВИ, 2015.С. 306-316.

10. Половинко О. Лінгвістичні та екстралінгвістичні фактори наповнення семантичних полів у сучасній російській літературній мові (семантичне поле «вік»): автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.02 / О. Половинко. Дніпропетр. нац. ун-т. Д., 2006. 19 с.

11. Проценко І. Структурно-семантична характеристика лексики на позначення віку людини в іспанській та українській мовах: автореф. дис.... канд. філ. наук: 10.02.17 /1. Проценко. Донецький нац. університет. Донецьк, 2010. 20 с.

Размещено на Allbest.ru