Індукти міських канцелярій Руського воєводства XVI-XVII ст. як джерело до просопографії міських писарів

Тарас Мстиславович Барабані

Поряд із дослідженнями зовнішніх фізичних особливостей такого виду історичного джерела, як рукописні книги вписів, не менш важливим є аналіз інституту автора цих документів, а саме писаря. Комплексним науковим методом таких студій є просопографія. В європейській історіографії цим методом традиційно передбачається виявлення загальних характеристик певних історичних груп (соціальних чи професійних) (К. Верховен, Л. Стоун) [1, с. 410]; українські ж дослідники (Б. Петришак) через комплексний аналіз біограм писарів указують на можливість зробити висновок про їхній уплив на загальні процеси міського суспільства (поширення культурних упливів і писемності). просопографічний латинський писар канцелярія воєводство

Просопографічне вивчення особи писаря є інтердисциплінарним і поєднує в собі методику генеалогії, демографії, психології, психолографії, ономастики, нумізматики та багатьох інших спеціальних історичних дисциплін. Отримані результати є важливими і використовуються в багатьох різнопрофільних дослідженнях, зокрема палеографічних. Для розуміння еволюції розвитку запозиченого латинського письма на українських теренах у ранньомодерний і модерний період необхідно добре орієнтуватися в тому, де навчалися писарі, якою мовою, за якими канцелярськими формулярами, їхній кар'єрний ріст і т. д. Часто вивчення текстів книг, які безпосередньо вели писарі, дає відповіді на ці запитання.

Ця стаття є частиною дисертаційної роботи з проблематики латинського письма в книгах вписів міських канцелярій Руського воєводства XVT-XVTI ст. Її метою є демонстрація інформативності цих джерел для отримання просопографічних даних. Територіальні межі дослідження обмежуються містами земель і повітів Руського воєводства, джерельні матеріали з яких найповніше представлені у фондах Центрального державного історичного архіву України в м. Львові (далі ЦДІАЛ). Зокрема, йдеться про Бабичі, Броди, Дрогобич, Золочів, Лісько, Мостиська, Маркопіль, Рогатин, Самбір, Сянок, Яслиська та Ячмір.

Судоустрій Руського воєводства, принципи роботи міських канцелярій багато в чому були типовими для Польського Королівства, в більших містах якого було дві канцелярії, раєцька та лавнича, в а менших - одна спільна, відповідно записи війтівського, лавничого та раєцького суду там вели в одній книзі [40, s. 9; 43, s. 149]. У проаналізованих містах Руського воєводства збірні книги були в канцелярії Мостиськ, Золочева, Бродів і Маркополя. Окремі книги для лавничо-війтівського уряду вели писарі Бабичів, Рогатина, Самбора, Сянока, Ліська та Ячміра. Збереглись окремі раєцькі книги канцелярій Дрогобича, Самбора, Теребовлі та Яслиська.

До середини XV ст. лаву та раду в Польщі обслуговував один писар, опісля ці два суди мали окремих нотарів. Проте це явище не стало правилом і часто залежало від обсягів канцелярської роботи і фінансової змоги міста утримувати двох писарів. Один і той само писар синхронно вів книги лави та ради Кракова в XVI ст. [43, s. 150-151]. Подібна ситуація, за результатами нашого дослідження, була й у канцелярії м. Бабичі. Становище писаря ради було відповідальнішим і привілейованішим, аніж писаря лави, оскільки рада вирішувала фінансовий стан міста, контактувала з королем стосовно надання нових привілеїв для міста, цехових статутів і т. д. [47, s. 153].

Міський писар (notarius civitatus) належав до найвищих міських урядовців, міської еліти і мав бути компетентним у різних галузях. Це вміння записувати і редагувати документи, знання латинської і польської мов, знання магдебурзького та польського земельного права [44, s. 290; 45, s. 53]. Писар був зобов'язаний брати участь у засіданнях міських судів, протоколювати їхні ухвали й облятовувати документи (тобто вписувати до актових книг документи, видані іншими установами чи приватними особами). Також він був відповідальним за ведення міської фінансової документації [45, s. 54], опікувався міським архівом тощо. Наближеність до урядів війта, ради та лави відкривала писареві доступ до найважливіших справ і таємниць міста й давала можливість кар'єрного росту [49, s. 171]. У деяких містах існувала посада підписка, помічника писаря (vicenotarius). Він робив вписи до книг у той час, коли писар керував канцелярією [45, s. 58]. У проаналізованих книгах міських канцелярій Руського воєводства під- писків не зафіксовано, тож детальніше на особливостях їхнього урядування зупинятися не будемо.

Писарський інститут з'являвся в місті разом із появою міської канцелярії після локаційного привілею [40, s. 9] і потребою у власній діловодчій системі. Писарями ставали переважно представники міщанського, рідше шляхетського стану [45, s. 86, 94]. У королівських містах писарів обирала міська рада, у приватних (шляхетських) - їх призначав власник або його помічники [49, s. 192]. У містах Люблінського воєводства писарів призначали та звільняли міщани, міське поспільство [49, s. 193]. Кандидати на посаду повинні були мати фахові та морально-етичні якості, про що, зокрема, зазначав юрист Бартоломей Троїцький у своїх працях «Artykuly prawa majdeburskiego, ktore zowiu Speculum Saxonum...» (1558 р.) і «Porz^dek s^dow i spraw miejskich prawa majdeburskiego.» (1559 р.), а також скласти присягу перед міськими урядниками, цеховими майстрами та поспільством [46, s. 193]. Серед проаналізованих книг Руського воєводства відомі присяги лише декількох дрогобицьких писарів із середини XVI ст. [37, s. XXXV]. Згідно з королівським указом від 1566 р., кандидат на посаду писаря м. Казимєжа під Краковом мав бути католиком і громадянином міста [43, s. 159].

У невеликих малозаможних містах працедавці часто не мали змоги гідно оплатити писарську працю випускникам Краківського чи закордонних університетів і для економії коштів міського бюджету на цю посаду влаштовували, крім ректорів парафіяльних шкіл, також і радників, лавників та інших міських посадовців, - випускників місцевих шкіл [46, s. 201; 48, s. 184]. А. Солтан вказує, що особи, які офіційно обіймали інші посади (тих же радників чи лавників), не підписувалися як нотарі [49, s. 184]. Це призводило до того, що в міських книгах поіменно відомі лише поодинокі писарі, бо абсолютна більшість записів зроблена неідентифікованими нотарями. Таке явище було характерним не лише для регіону Руського воєводства, але й для міст інших регіонів Польського Королівства. Наприклад, серед 25 писарів лавничої книги Старої Варшави за 1489-1517 рр. поіменно відомі лише троє [40, s. 13].

Ще одним варіантом було залучення до ведення записів у міських книгах публічних нотарів, як це було в Перемишлі на початку XVI ст. [45, s. 57]. В іншому випадку, теж економлячи на фахових університетських випускниках, міська влада утримувала постійних малоосвічених писарів, відповідно, за меншу платню. Винятком А. Бартошевіч вважає мале місто Шренськ, де міську книгу протягом 11 років вів один незмінний писар [40, s. 17], завдячуючи, як припускає дослідниця, своїм родинним зв'язкам із власником міста [38, s. 78]. У книгах Нової Варшави існував інститут т. зв. «пригодних писарів», осіб, які володіли елементарними навичками письма й яких залучали для впису того чи іншого документа [48, s. 55]. Характерною для таких писарів була загальна невиробленість почерку і незграбність у письмі [48, s. 183]. Описані в дослідженнях А. Бартошевіч судові книги Нового Села із другої половини XV ст. добре ілюструють ситуацію, коли постійні писарі вправно володіли формуляром документів, латиною, системою брахіграфії та мали випрацьовану техніку письма, чого не можна було сказати про тимчасових писарів [39, s. 117]. У невеликих малозабезпечених містах якість письма була на рівень нижчою, ніж у великих. Обмежені фінанси дозволяли заплатити не дуже дорогому і не дуже доброму писареві. Хіба деколи вдавалося запросити дорогого писаря з сусіднього міста. Часто потреба в малих містах у такому писареві відпадала і через ведення меншої кількості писемної документації [47, s. 29].

Час урядування писарів у канцеляріях Руського воєводства становив, переважно, від 1 до 5 років (приблизно 65% усього писарського складу), або від 6 до 10 років (приблизно 15%). Схожа статистика на основі вивчення книг шляхетських магістратів Люблінського воєводства XV-XVIII ст. є в Я. Лосовського [46, s. 212]. Декілька писарів обіймали свої посади терміном від 11 до 20 років (наприклад, ліський писар Іван Ростецький в 1641-1652 рр. (11 років), чи невідомий міський писар Теребовлі з 1664 по 1684 рр. (20 років). Серед нотарів із іще більшим часом практики (від 20 до 30 років) відомі двоє: з 1659 р. до 1686 р. (27 років) тривала діяльність спочатку раєцького писаря, згодом публічного нотаря папського призначення в Самборі Івана Венгриновича. З 1643 по 1672 р. (29 років) у Мостиськах урядував Томас Кнапік. Значна частина писарів нотувала справи з перервами в рік-два, часом більше. В перерві, як вказує Я. Лосовський, «люди пера» виконували інші покладені на них функції [46, s. 213].

Під час дослідження текстів книг міських канцелярій удалось з'ясувати низку імен писарів, особливості їхньої освіти і деякі просопо- графічні деталі. Ґрунтовний аналіз біографій писарів і хронології їхнього урядування на прикладі раєцької книги Дрогобича 1543-1563 рр. зробила Г. Полячкувна [37]. Є точні відомості про освіту двох писарів Дрогобича за період запису актів у книзі: Бенедикта Гербеста та Станіслава Конашевського. Перший був писарем від 21 вересня 1550 до 3 січня 1551 р. Нотарем Бенедикт став після отримання диплома бакалавра вільних наук Краківського університету в 1550 р., а згодом переїхав до Львова, де обійняв посаду ректора катедральної школи [37, s. LXXVII]. Історик церкви Л. Тимошенко називає його «одним із перших обсерваторів ситуації в православній церкві у сер. - ІІ пол. XVI ст.», добре обізнаним у релігійних питаннях Руського воєводства [4, с. 99]. Г. Полячкувна вказує, що Бенедикт міг, використовуючи вчений ступінь бакалавра, викладати і в парафіяльній дрогобицькій школі, як це робили інші писарі [37, s. LXXVII]. Станіслав Конашевський, який обіймав посаду писаря після Гербеста в 1559-1562 рр., теж був випускником Краківського університету [37, s. LXXVII]. Г. Полячкувна вважає, що Конашевський робив записи і під криптонімом S. K. протягом 1548-1549 рр. Хоча письмо в зазначених хронологічних рамках дещо різне, пояснити це можна тим, що Станіслав робив записи при своїй першій каденції як випускник парафіяльної школи, а при другій - як випускник Краківського університету. Хоча в університетських метриках його прізвища нема, та він міг навчатись у період 1542-1560 рр. - документи за цей період були знищені пожежею. На університетську освіту писаря в Кракові може вказувати використання ним латинізованих форм прізвищ, латинських наукових термінів, застосування регуляризованого, майже каліграфічного письма та великої кількості скорочень [37, s. 114].

Окрім них, на ім'я відомими є писар Станіслав (урядував із 1 серпня 1546 до 15 червня 1550 р.), Стефан, син Якова із Тумбарки (30 січня - 15 лютого 1551, 25 липня 1551 - 7 лютого 1552 р.), Павло (урядував із 30 грудня 1552 до 28 червня 1554 р.) та Микола Барнуз (28 лютого - 21 червня, 11 листопада - 9 грудня 1556 р.). Протягом своїх каденцій Стефан, син Якова, Павло та Микола Барнуз складали присяги на вірність радникам Дрогобича, з тексту яких виходило, що писарі були також бакалаврами місцевої школи [37, s. LXXXV]. Нотарем Павлом міг бути Павло, син Матвія з Дрогобича, що вступив до Краківського університету в 1529 р. [35, р. 248]. Серед решти невідомих писарів могли бути Симеон, син Франциска (студент університету з 1531 р.), і Андрій, син Якова (студент із 1555 р.) [35, р. 257; 36, р. 16].

У заголовку початку 1582 р. у раєцькій книзі Самбора фіксується підпис писаря «Jacobus P[istricius] Calissien[sis] c[ivitatis] eiusdem notarius». У 1587 р. [23, арк. 78] та 1592 р. [23, арк. 110 зв.] Якуб Пістріцій із Каліша згадується вже як писар м. Львова. Якщо цей Якуб отримав університетську освіту, то ним може бути Якуб, син Матвія з Каліша, що став студентом у 1561 р. [36, р. 39], або Якуб Егіді з Каліша (в 1569 р.) [36, р. 76]. У 1598 р. згадується Груско Іванкович, самбірський містянин і руський писар (notarius ruthenicus) [23, арк. 175 зв.]. У книзі зафіксовано три писарські руки, тож іще двома писарями могли бути самбірчани Себастьян, син Якова; Андрій, син Андрія; Симеон, син Георгія, або Матвій, син Альберта, - студенти Кракова в 1580-х роках [36, р. 132, 139, 152, 155].

У вписах магістратських книг Бродів знайдено згадки про писаря Марц(ч)іна Крашовського у 1589 р. [8, арк. 19]. Усього в книзі зафіксовано сім почерків, отож імена решти писарів залишаються невідомими.

Гірша ситуація з магістратськими книгами міст Теребовлі, Бабичів, Яслиськ та Мостиськ. За XVI ст. в них узагалі не виявлено записів про писарів чи їхніх підписів. Одне з пояснень цьому - фрагментарність збереженого комплексу записів, документальні та хронологічні лакуни.

Для XVII ст. характерним є збільшення кількості збережених книг вписів, що розширює джерельну базу для аналізу і дає більше інформації. В книзі уряду війта, ради та лави м. Мостиськ (1599-1634 рр.) неодноразово згадується міський писар Іван Чарнота (Ioannes Czarnota) разом зі своєю дружиною [14, арк. 7 зв.]. Вміщені також і записи, що стосуються писарів інших міст, зокрема Яна, писаря лонгерії Перемишля, що мав у Мостиськах ґрунти і рухоме майно разом із дружиною Урсулою [14, арк. 24 зв.-25], та Суського Андрія, перемишльського гродського писаря, що 1601 р. купив грунт у Мостиську [11, арк. 25 зв.-26]. Упродовж багатьох років (1645 р., 1646 р., 1647 р., 1655 р.) [15; арк. 49, 69, 94 зв.; 16, 10 зв.] у судових документах уміщено записи про мостиського писаря Томаса Кна- піка. 1647 р. він викупив грунти вдови Богдана Захаріаша Анни, а 1649 р., згідно з розпорядженням мостиського міщанина Шимона Бусковича, свого кума, призначений опікуном його дружини та дітей. Наступний відомий писар Мостиськ Микола (Миколай) Станіславський уперше бере участь у судовій справі та підписує її впис у 1676 р. [17, арк. 41-42]. Через десять років, у 1686 р., у вписах уперше згаданий «Famatus Dominus Ioannes Mrozowski, notarius Moscicensis» («Славетний пан Іван Мрозов- ський, писар Мостиський») [18, арк. 154, 155 зв.].

Небагато писарів, які зазначають свої імена в книгах магістрату Бабичів. У 1617 р. як міський писар впис підписав Іван Габріелович [3, арк. 18 зв.]. Згодом, у 1629 р., зафіксовані, ймовірно, писарські ініціали М. S. [3, арк. 56]. Далі, аж у 1674 р., Лаврентій Вільчковіц іменує себе «notarius iuraties oppidi Babica» («судовий писар міста Бабичі»).

Декілька судових справ стосовно купівлі-продажу нерухомості пов'язані з писарем м. Броди Матвієм (1627 р.) [9, арк. 23, 54 зв.]. У 1628 р. один із вписів підписує судовий писар І. Свянтковський (?) (нерозбірливо, тест розмитий) [9, арк. 89]. Наступний відомий писар, Петро Вокальський, підписав обляту в 1632 р. [9, арк. 347 зв.].

У самбірських міських актах XVII ст. згаданий міський писар Станіслав Дудкович, зять львівського міського писаря Войцеха Зимницького. Станіслав навчався в Кракові, що засвідчує запис про його навчання від 1609 р. У 1628 р. Дудковича згадано як люблінського патриція та працівника люблінської канцелярії. У 1629 р. його обрали лавничим писарем у Самборі замість Андрія Зенткевича. Згодом, у 1633 р., Станіслав став рогатинським писарем і перебував на цій посаді до 1634 р. [2, с. 27].

У 1647-1648 рр. у судових вписах фігурує міський писар Самбора шляхтич Стефан Заборський [18, арк. 58, 257]. Лише раз у 1647 р. підписується Андрій Зентковіц(ч), писар Нового Самбора [21, арк. 103].

У 1659-1660 рр., на початку нового року, після переліку радників чи війта вказано ім'я Івана Венгриновича, раєцького писаря. 1660 р. нотар виголосив вітальну промову для короля з нагоди відвідин ним Самбора. Згодом, аж у 1680 р., у вписах він зазначений, як «писар винного складу і міста Самбора» [22, арк. 63]. У 1686 р. той же Венгринович записаний, як «Sacra Authoritate Apostolica Publicus Civitatus Samboriensis Notarius», публічний писар папського призначення в м. Самборі [22, арк. 550]. Таким чином, на документальному рівні можна простежити доволі тривалу (27 років) писарську діяльність Івана Венгриновича в різних міських установах. Перед Венгриновичем титул «писаря Апостольської столиці» мав інший публічний нотар, Стефан Стражиц, що так записаний уперше в 1683 р. [22, арк. 269]. Венгринович і Стражиц як публічні нотарі згадуються в 1668 р. в альбомі студентів Замойської академії [34, s. 249-250].

У 1607-1618 рр. писарем Ліська був Георгій (Юрій) Руціус (Roicius). У 1635 р. писарем став Іван Гристерович із Кросна, бакалавр мистецтв і філософії, що навчався в Краківському університеті протягом 1631-1634 рр. У 1638 р. писарем був Петро Олександр, у 1641-1653 р. - Іван Ростець- кий, а в 1696 р. - Микола Варшавський [41, s. 206]. Про Ростецького є згадки у вписах до міських книг 1642 р., 1645 р. та інших років [33, 13 зв., 18, 67]. Часто його ім'я написане після переліку міських урядовців на початку нового року або перед заголовками справ.

У книгах вписів міської канцелярії Золочева є лише згадки про провентового писаря Мартина Скалку за 1669 р. [31, арк. 5].

Великою кількістю записів про писарів відзначаються міські книги канцелярії Маркополя. Першим документально засвідченим писарем (1683, 1684 рр.) був Матвій Віжбіцький, який по-різному підписував кожну свою записану справу «Mathias Wirzbicki, pisarz markopolsli na ten czas», «idem ut supra przez pisarza Mathiasa Wirzbickiego» [13, 2 зв., 4]. Періодично в текстах вписів є вказівка війта, що громада (поспільство) Маркопо- ля має виділити писареві будинок (халупу) для мешкання і город (ґрунт) для поживи. Так само постійно підписував свої вписи наступник Матвія, Адам Карпінський, який у 1690-х роках підписувався або «Adam pisarz», або «Adam Karpinski pisarz» [13, 7 зв., 8 зв.]. Останнім відомим у кінці XVII ст. писарем був Степан Колажинський [13, 12зв.].

У книзі міської канцелярії Рогатина указаний лише один міський писар - Захаріашевич Стефан, який у 1690 р. іменується і лавником, і присяжним писарем [19, арк. 265]. У 1688 р. указується львівський земський писар Зебровський, який був державцею міста [19, арк. 41, 76].

Серед аналізованих книг вписів не виявлено зазначених писарів уряду ради Бабичів (1616-1699 рр. [5]), міської канцелярії Бродів (1682-1689 рр.) [11], уряду ради та ландвійта м. Теребовлі (1631, 1634, 1637-1672, 1679 рр.) [27], (1680-1699 рр.) [28], уряду війта м. Золочева (1671-1683 рр.) [32], уряду війта і лави м. Сянока (1685-1697 рр.) [25], уряду війта м. Ячмі- ра (1690-1699 рр.) [30]. Із досліджень А. Фастнахта відомо про сяноцьких писарів першої половини XVII ст. Із 1628 р. відомо про існування інституту окремого раєцького писаря. В 1634 р. присяжний писар Сянока Ян Габріелович на прохання міської ради склав для гродського сяноцького суду реєстр будинків, знищених під час набігів турецько-татарських військ. Із 1638 р. відомий присяжний писар Бартоломей із Дуклі [42, s. 56-57].

У підсумку можна зазначити, що тексти книг вписів можуть стати цінним джерелом для побудови біограм писарів. Передусім на їх основі ідентифіковано імена писарів та тривалість кар'єри, деколи етнічне та соціальне походження. Фіксується участь писарів у судових процесах та майнових, зокрема купівлі-продажу землі. Дані про освіту переважно зосереджені в альбомах студентів і в книгах відсутні. Вдалось визначити навчання писарів у Краківській та Замойській академіях, прослідкувати перехід писаря на урядування з одного міста в інше. У багатьох книгах не вдалось визначити жодного писаря через фрагментарність збереженого комплексу записів, документальні та хронологічні лакуни. Отримані просопографічні дані про писарів є вартісним матеріалом для проведення комплексного палеографічного аналізу індиктів міських канцелярій Руського воєводства XVI-XVII ст.

Annotation