Назви, зниклі з ойконімного простору історичного Поділля: проблеми виявлення, систематизації, аналізу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Назви, зниклі з ойконімного простору історичного Поділля: проблеми виявлення, систематизації, аналізу

Сукупність усіх ойконімів, які функціонують на певній території, становить її ойконімний простір. Цей термін стосується всіх назв населених пунктів, відомих у чітко окреслений період історії конкретного регіону. Ойконімний простір сучасної України формують назви поселень, які функціонують на її території і зафіксовані в офіційних довідниках із адміністративно-територіального устрою. Згідно з даними на 1 листопада 2012 р., в Україні налічувалося 29 788 населених пунктів, із яких переважну більшість становлять сільські поселення - 28 843 (УАТУ: 5). Цей список міг би бути значно повнішим, якби не дія різних позамовних чинників, що призвели до зникнення з ойко - німної карти нашої країни сотень, а той більше поселень (передусім сіл), а отже, і їхніх назв. На сьогодні немає зведених реєстрів таких ойконімів. Зауважимо, однак, що назви багатьох поселень, які були відомі раніше, не втрачені назавжди. Їх задокументовано в різноманітних історичних

© С.О. ВЕРБИЧ, 2017 джерелах - описах приватних і поміщицьких землеволодінь, поборових реєстрах, люстраціях замків тощо. Саме їхні свідчення дають змогу допитливим дослідникам систематизувати невідомі в сучасному вжиткові ойконіми й увести їх у науковий обіг, адже це не лише вагома частка історично-культурної спадщини нашого народу, але й важливий матеріал для історико-лінгвістичних студій.

У пропонованій статті основну увагу зосереджено на назвах поселень колишніх Брацлавського і Подільського воєводств (згодом Подільської губернії), які зникли з ойконімікону України впродовж XVI-XIX ст. З-поміж цілого ряду причин, які призвели до зникнення значної частини назв поселень у зазначеному регіоні насамперед у XVI-XVH ст., найбільш негативну роль відіграли напади татар. Історики відзначають, що серійні набіги татарських (буджацьких і кримських) загонів, які супроводжувалися захопленням у ясир українського населення, призводили до знелюднення цілих сіл, багато з яких так і не було відновлено (Смерека: 62). М.С. Грушевський, покликаючись на польські джерела, відзначав, що татарські набіги на Поділля починаються з 1438 р. (Грушевський: 64) і не припиняються впродовж двох століть. Наприклад, за період із 1450 до 1586 рр. документально підтверджено 86 татарських нападів на Брацлавщину й суміжну Київщину, а з 1600 до 1647 - 70 (Верменич: 205). Таку кількість татарських набігів можна, очевидно, пояснити тим, що через Поділля проходив Кучманський шлях, яким татари рухалися зі Степу в Галичину. Отже, напади татарських загонів були основною причиною знелюднення низки населених пунктів у зазначеному регіоні, що, відповідно, зумовило їх зникнення. Цим викликана відсутність будь - яких згадок про них на сторінках документів у наступні століття. Щодо тих подільських поселень, які пережили татарське нашестя, зберігши свої назви, але зникли в ХІХ ст., то, напевно, основною причиною їх зникнення з ойконімної карти України було переселення їхніх жителів в інші населені пункти. На окрему увагу заслуговують назви поселень, які були зняті з обліку протягом ХХ ст. Причини їх зникнення були різні - воєнні дії (громадянська і Друга світова війни), голодомор, розбудова промисловості тощо (Литвиненко: 455).

Як уже було зазначено, важливим завданням для дослідників, передусім істориків і ономастів, є повернення в науковий обіг тих назв поселень, які з різних причин зникли з українського ойконімікону в попередні століття. Одним із кроків у цьому напрямі вважаємо спробу дослідити походження низки ойконімів із території колишніх Брацлавського і Подільського воєводств, які зникли впродовж XVI-XIX ст. Об'єктом лінгвістичного аналізу обрано назви Бодачівка, Доброгоща, Лодиринці, Молохов, Скваржище, Ярополково (назви Бодачівка, Лодиринці подані в сучасній українській формі, зафіксованій в історичних працях М.Г. Крикуна; див. далі), цікаві з погляду етимологічної інтерпретації твірних основ.

Ойконім Бодачівка відомий із 1679 р. як Bodaczowka (запис польською мовою). Історик М.Г. Крикун подає його в переліку назв поселень

Кам'янецького пов. колишнього Подільського воєводства, зазначаючи, що в пізніших джерелах згадок про цю назву немає (Крикун 2015: 208). Ідентичний ойконім Bodaczowka (у пол. транскрипції) відомий на Західному Поділлі в колишньому Ушицькому пов., який на заході межував із Кам'янецьким (SG I: 271). На сьогодні важко стверджувати, чи ці назви пов'язані між собою, адже відомі випадки перенесення назв із одного поселення на інше внаслідок переміщення його жителів. Найповніший довідник із територіального устрою України станом на 1946 р. ойконімів Бодачівка не фіксує. Ця назва, як і споріднені ойконіми Бодачів (тепер Бодячів) у Ківерцівському р-ні Волинської обл., блр. Бодачі в колишній Мінській губ., рос. Бодачево в колишній Тверській губ. (RGN I: 442), пол. Bodaczow (SG I: 271), цікава передусім своєю твірною антропонімоосно - вою Бодач-, що має праслов'янське апелятивне підґрунтя. Варто зауважити, що укладачі «Етимологічного словника слов'янських мов» відновили праформу *bodacb, опираючись лише на лексичний матеріал південнослов'янських мов (ЭССЯ 2: 151).

Назва Доброгоща позначала два поселення в колишньому Кам'я - нецькому пов. Одне з них відоме і сьогодні як Доброгорща (іст. Dobrohosz - cza Wyzna). Друге зникло з ойконімного простору Поділля після XVII ст. Письмові джерела фіксують зниклий ойконім Доброгоща впродовж XVI-XVII ст. у таких формах: 1578, 1583 pp.: Dobrohoszcza alias Parsimowce, 1642 p. - Dobrohoszcza Nizna alias Zoltowce, 1678 p. - Dobrohoszcza Nizna (Крикун 2011: 211). У наступні періоди відомостей про назву цього поселення немає. Наведені записи вказують, що назва Доброгоща побутувала як паралельна до інших назв - Parsimowce і Zoltowce, які сьогодні також не відомі. Ойконім Доброгоща належить до архаїчних утворень. На це вказує його словотвірна модель. Це дериват з індивідуально-присвійним суфіксом * - jb (продуктивний у праслов'янські й давньоукраїнські часи) від двохосновного імені Доброгост, найраніші згадки про яке на українських теренах датовані поч. ХІІІ ст. (д.-укр. Доброгость, ім'я володимир - волин. і червен. воєводи; Чучка: 159), пор. також ст.-укр. Доброкгость (1433 р.; ССУМ І: 306). Важливо відзначити, що назва Доброгость належить до праслов'янського лексичного фонду як континуант праформи *dobrogostb (ЭССЯ 5: 42).

Назву с. Лодиринці в колишньому Кам'янецькому пов. локалізовано поблизу с. Чапля (тепер Летичівського р-ну Хмельницької обл.). У записі 1629 р. - Lodyrzynce (Крикун 2011: 306). У пізніших джерелах відомостей про цей ойконім немає. Формальна структура назви Лодиринці уможливлює її аналіз у системі ойконімів на - ин-ц-і, що постали в результаті онімізації назв певних груп людей, мотивованих спільнокореневою назвою поселення або іншого топооб'єкта. Щодо ойконіма Лодиринці такою твірною назвою була, очевидно, *Лодирин, потенційність побутування якої підтверджує споріднений ойконім Лодыри в колишній В'ятській губ. Росії (RGN V: 192). В основі цих ойконімів співвідносні антропоніми *Лодиря, *Лодирь. Цікаво, що для українського іменника така особова назва рідкісна. Це зумовлене, напевно, тим, що в українському апеля - тивному лексиконі поширеніші іменники лодар, ледар зі спорідненою семантикою (ЕСУМ 3: 280), тоді як лодырь зі значеннями `ледар', `гульвіса', `хитрун, пройдисвіт' представлене в білоруській і російській мовах (ЭСБМ 6: 26; СРНГ 17: 105).

Ойконім Молохов відомий із 1-ої пол. XVI ст. Село з такою назвою було в колишньому Брацлавському старостві (тепер Вінниччина). Словоформа Молохов не первісна, постала внаслідок видозміни структури назви Молохонов, на що переконливо вказують записи в історичних джерелах: 1546 р. - Молохоновъ (Грушевський: 94), але з 1661 р. - Moiochow, 1681 р. - Molohuf. У XIX ст. згадок про поселення з такою назвою немає (Крикун 2011: 53). Визначення твірної основи для ойконіма Молохонов не становить труднощів. Ця назва похідна від антропоніма *Молохон, оформленого присвійним суфіксом - ов. Цікава етимологія особової назви *Молохон. У доступних лексикографічних працях її не знаходимо. Очевидно, антропонім *Молохон не слід пов'язувати з відомим ім'ям ст.-укр. Молох (1649 р.) (Чучка: 246) з огляду на те, що Молохов - це вторинна форма щодо Молохонов. На нашу думку, ім'я *Молохон можна етимологізувати як фонетично змінену форму від *Молокон. Варто зазначити, що субституція близькоартикуляційних звуків к / х досить часто зумовлена взаємопроникненням української і польської фонетичної систем, пор., наприклад: укр. с. Трибоківці (Жидачів. р-н Львів. обл.) - пол. Try - buchowce (1453 p.) (Редьква: 151). Стосовно апелятивних відповідників пор. рос. діал. молоконный `молочний', `виготовлений із молока', `призначений для молока' (СРНГ 18: 233). У цьому контексті привертають увагу споріднені утворення з основою молок - на зразок укр. молокан `молочай', `чистотіл' (ЕСУМ 3: 503), рос. молокан `назва секти старовірів, які не вживали м'яса' (Фасмер ІІ: 645), діал. `той, хто збирає молоко', `любить молоко' (СРНГ 18: 233). Пор. ще численні оніми з основою Молокан - на території Росії: прізвище Молоканов (Унбегаун: 147), ойконіми Молокановка в колишній Саратовській губ., Молоканский у колишній Тамбовській губ. (RGN V: 654-655). Немає підстав припускати зв'язок укр. антропоніма *Молохон < *Молокон із рос. молокан `сектант-старовір', оскільки молоканство, як різновид релігійної течії духовних християн, виникло в Росії на Тамбовщині в 60-х рр. XVIII ст. (Клибанов: 122), а укр. Молохонов писемні джерела фіксують із поч. XVI ст.

Першу згадку про ойконім Скваржище в Зіньківському пов. колишнього Барського староства датовано 1404 р. (Грушевський: 52). У пізніших джерелах відомостей про цю назву немає. Звукосполучення - рж- у структурі ойконіма вказує на те, що фонетика назви Скваржище зазнала часткового польськомовного впливу. Власне, її українською формою є Скварище. Аналіз морфемної будови ойконіма Скварище дає підстави розглядати його в системі назв із суфіксом - ище з локативною семантикою (Ковалик: 19). Крім зазначеного форманта, у структурі ойконіма Скварище наявна основа Сквар-, мотивацію якої з'ясовуємо в колі співвідносної апелятивної лексики на зразок укр. сквар `спека', рос. діал. сквара `вогонь, горіння', чеськ. skvar(a) `попіл' (ЕСУМ 5: 268), пол. skwar, skwara `спека, жар', `шлак' (SJP VI: 201), що розвинулися з псл. *skvara (ЕСУМ 5: 268). На підставі семантики наведених апелятивних відповідників можна відновити ймовірне значення топонімооснови ойконіма Скварище - * `місце, де щось згоріло - згарище, попелище'. З іншого боку, ойконімооснову Сквар - можна етимологізувати в колі лексики, похідної від псл. *skvariti `гнити' (Шульгач: 247-248).

Назву дворища Ярополково М.С. Грушевський локалізовував на наддністрянському Поділлі (Грушевський: 39). На жаль, бракує докладнішої інформації про точну локалізацію цього топоніма. Відомо лише, що дворище Ярополково Великий литовський князь Вітовт у 1427 р. подарував Єську Нешевичу. З огляду на те що рід шляхтичів Нешів (Нешевич - пат - ронім від Неш) осів на Наддністрянщині (пор. ще с. Нешівці на р. Жван, відоме в XVI ст.), історик слушно зараховував цей ойконім до подільських. Зауважимо, що дворище - це не типове поселення на зразок села, селища чи міста. Дворищем у східних слов'ян називали давню форму колективного землеволодіння й водночас сільського поселення групи споріднених сімей. О.А. Купчинський відзначає, що первісні назви дворищ тривалий час були складниками вже сформованих сіл. У люстраційно - податкових списках вони виступали найчастіше як назви частин села (Купчинський: 205). В основі назви Ярополкове - ім'я Ярополк (один із княжих антропонімів у давній Русі; відомо, наприклад, 5 літописних Яро - полків; Чучка: 371), згадане в письмових джерелах, починаючи з ХІІ ст. (ЭССЯ 8: 176). Прикметно, що в східнослов'янському ойконіміконі назв поселень, похідних від імені Ярополк, небагато. Пор. ще укр. с. Яроповичі (колишнє Ярополча) на Житомирщині, історично - Ярополчь (1160 р.; Не - рознак: 191), рос. Ярополчь у колишніх Владимирській і Московській губ. (RGN X: 553). Це переконливо свідчить про архаїку утворень із давньосло - в'янським композитом Ярополк в основі < псл. *jarop&to (ЭССЯ 8: 176).

Структурно-семантичний аналіз ойконімів Бодачівка, Доброгоща, Ло - диринці, Молохов, Скваржище, Ярополково в діахронійному аспекті уможливлює такі висновки:

1. Ойконімікон давно заселених регіонів, до яких належить і Поділля, містить архаїчні утворення, на що вказують як непродуктивні сьогодні дериваційні моделі, так і характер твірних основ цих назв.

2. Назви поселень, незважаючи на можливі зміни в їхній структурі, зумовлені особливостями їх функціонування та фіксації в документах, часто зберігають у своєму складі рідкісні твірні оніми й апелятиви, окремі з яких належать до праслов'янської спадщини української мови. У нашому випадку це антропоніми Бодач < псл. *bodacb, Доброгость < псл. *dobro - gostb, Ярополк < псл. *jarop&to, апелятивна основа *skvar -.

3. Твірні антропонімооснови деяких ойконімів відображають особові назви (переважно прізвиська), які не представлені в українському іменникові, наприклад Лодир(ь), *Молохон (*Молокон).

4. Тривале функціонування окремих ойконімів, як-от Молохов, інколи приводить до видозміни їхньої структури, відновити первісну форму якої можна лише на основі залучення до аналізу історично зафіксованих більш ранніх словоформ й етимологічного тлумачення.

5. Досвід опрацювання різних історичних документів (письмових джерел) дає підстави стверджувати, що вони - надійне джерело для встановлення ойконімів, які з різних позамовних причин зникли із сучасного ойконімікону. Такі повернуті з небуття назви - цінний матеріал для дослідників - топонімістів, етимологів, істориків.

Література

назва ойкнімний позамовний

1. Клибанов А.И. История религиозного сектантства в России (60-е годы ХІХ века - 1917). - М., 1965. - 348 с.

2. Ковалик 1.1. Українські топоніми з суфіксами - ищ-е, - нищ-е, - лищ-е, - бищ-е, - овищ-е, - ис(ь) к-о, - овис(ь) к-о на загальнослов'янському фоні // Записки Львівського ордена Леніна держ. ун-ту ім. І. Франка. Серія філологічна. - Львів, 1970. - Вип. 7. - С. 15-20.

3. Крикун М. Документи Брацлавського воєводства 1566-1605 років // Вісник Львівського ун-ту. Серія історична. - Львів, 2011. - Вип. 46. - С. 375-410.

4. Крикун М. Документи комісарського суду Подільського воєводства 1678-1679 років. - Львів, 2015. - 360 с.

5. Купчинський О.А. Питання генези географічних назв на - ичі // Купчинський О.А. Студії з історії української мови та ойконімії: Вибр. ст. та мат. - Львів, 2011. - Т 1. - С. 192-208.

6. Литвиненко І.А. До питання дослідження історичних сіл України // Праці Науково-дослідного ін-ту пам'яткоохоронних досліджень / Голова редкол. В.І. Клочко. - К., 2014. - Вип. 9. - С. 450-456. Нерознак В.П. Названия древнерусских городов. - М., 1983. - 207 с. Редьква Я.П. Польськомовна фонетична адаптація й транслітерація приголосних звуків в ойконімії Галицької та Львівської земель колишнього Руського воєводства // Студії з ономастики та етимології. 2008 / Відп. ред. О.П. Карпенко. - К., 2008. - С. 154-170.

7. Словарь русских народных говоров / Под ред. Ф.П. Филина, Ф.П. Со - роколетова, С.А. Мызникова. - М.; Л.; СПб.: Наука, 1966-2015. - Вып. 1-48.

8. Словник староукраїнської мови XIV-XV ст. / Ред. Л.Л. Гумецька, І.М. Керницький. - К., 1977-1978. - Т І-ІІ.

9. Смерека Б. Зниклі поселення Львівської землі Руського воєводства у XVI-XVIII ст. та специфіка їх ідентифікації у фіскальних джерелах // Український історичний збірник / Голова редкол. ТВ. Чухліб. - К., 2015. - Вип. 18. - С. 62-80.

Размещено на Allbest.ru