Особливості мовного вираження мотиву самотності як концептуального складника художнього світу В. Свідзінського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості мовного вираження мотиву самотності як концептуального складника художнього світу В. Свідзінського

У статті проаналізовано вербалізацію мотиву самотності в поезіях В. Свідзінського. З'ясовано, що цей мотив передається за допомогою лексем, які належать до різних частин мови й функціонують у різних за структурою синтаксичних конструкціях, переважно складних реченнях. Досліджено, що змальовуваний стан зображено за допомогою словесних образів, створюваних епітетами та порівняннями, а також повторів.

Мотив самотності є одним із провідних у поетичному доробку В. Свідзінського. Це відзначають дослідники його творчості, зокрема І. Дзюба [5], С. Негодяєва [11], А. Тимченко [16]. Зокрема, І. Дзюба зазначає, що «”самота” у В. Свідзінського - не драматична філософська самота Сен-Жона Перса або, якщо брати ближчі величини, не гіркувата, саркастична й інтеліґентно-аристократична самота Євгена Плужника. “Самота” В. Свідзінського - спокійна, добра і роздумлива...» [5, с. 165].

С. Негодяєва, зіставляючи смислове наповнення мотиву самотності у творчості В. Свідзінського й Л. Талалая, висновковує, що самотність у їхніх поезіях виступає «в чотирьох якостях»: 1) як страждання та розчарування; 2) як об'єктивна дійсність, яку потрібно прийняти; 3) плідна праця та вічний пошук власного «Я»; 4) благо, яке треба завоювати й цінувати [11, с. 282].

Мовознавчий аналіз різних аспектів поезії В. Свідзінського здійснювали А. Попович [12], Л. Савченко [13], О. Свідрук [14], Л. Яковенко [17] та ін. У руслі нашого дослідження становить інтерес стаття Л. Савченко, у якій докладно розглянуто образ дому як складника концепту житло в поетичній мові автора. Науковець доходить висновку, що найповніше в аналізованому матеріалі реалізується сема `самотність', яка простежується і в тих образах, що «репрезентують справді будівлю чи її частину, і в тих, які лише імпліцитно належать до лексико-семантичного поля дім» [13, с. 64].

Художнє втілення мотиву самотності лежить у лексико - синтаксичній площині, що відбиває специфіку індивідуального мовомислення письменника. Дослідженню художнього синтаксису присвячено багато робіт як у вітчизняній, так і в зарубіжній лінгвістиці. На сьогодні науковий інтерес до синтаксичної організації поетичної мови постійно зростає, що засвідчують праці О. Бистрової [1], А. Бондаренко [2], Д. Данильчук [4], А. Загнітка [8], Ю. Калашник [9] тощо.

Мовне вираження мотиву самотності ще не було об'єктом спеціальної наукової студії, хоч досліджувана поезія демонструє різноманіття граматичних форм його втілення, тому здійснення мовознавчого аналізу цього мотиву є, безумовно, актуальним. Метою нашого дослідження є встановлення особливостей семантико-синтаксичної організації мотиву самотності в поетичній мові В. Свідзінського. У зв'язку із цим поставлено такі завдання: виявити лексико-граматичні засоби репрезентації цього мотиву, проаналізувати специфіку їх структури та виконуваних функцій.

Провідний мотив самотності розкрито в поезіях автора експліцитно, за допомогою лексем, що мають різну частиномовну належність, серед них, зокрема, іменники (самота, самотність); прикметники (самотня, одинокий, одинока, одиноке, єдиний); прислівники (на (в) самоті, самітно, одиноко); займенники (сам, сама); числівник (один).

Прикметники означують різні за тематичною належністю лексеми, зокрема: Одинока хата при долині, / Посеред неоглядних полів, / Тінь глибока в саді; квітнуть на леваді / Ярий мак, сокирки темно-сині, / І дзвенить дівочий журний спів (1, с. 63); Я жив в одинокім дому, / Не жадаючи, мов без тіла; / Розлука мене не томила. / Улюблена книга світила тьму (1, с. 308); В небесах, / Землі чужої заволока, / Стоїть хмарина одинока, /Сріблисто-пінна по краях (1, с. 340); І, поринаючи в солодке забування, / Віддатись маренням самотнього кохання (1, с. 18); Солодкі ви, душі самотні мрії, / Та не такі, як за юнацьких літ. / У той-бо час цвіли ви, як лелії, / А нині ви, як цей зимовий цвіт (1, с. 31); Два древа стоять у дворі, / Два друга самотніх, два в'язні; / Немає під ними трави, / Не видно їм блиску зорі! (1, с. 337). В. Свідзінський створює глибокі метафоричні образи в цих контекстах, вкраплюючи в кожен з них епітети, пов'язані з досліджуваним мотивом.

Лексему самота подекуди означено прикметниками довга, тиха, які передають тривалість стану ліричного героя: А путь далека. / Низовина, туман, очерети, / Тоді горбів піщаних білі ребра, / І віддаля коноплі млосний дух, / І довга ніч, і довга самота (1, с. 138); Поклав на стіни крила нашорошені /1, наче бабка на листку вод окрасу, / Завмер. Я в тихій самоті пишу, а він /Наставив вушко зрізане та й слухає (1, с. 214). У першому контексті повтор означення довга до різних означуваних слів ніч і самота зближує й перехрещує їх семантику.

Сильною і в граматичному, і в смисловому плані є позиція прикметника у складі іменного складеного присудка, як-от: І цей листочок, / Як я, - єдиний: / Не був ніколи /1 знов не прийде, / Дитя і плеканець / Одної весни (1, с. 83). Письменник унаочнює метафоричний образ радості через порівняння із флористичними об'єктами: Моя радість самотня й загублена, / Як цвіт ірису в комиші. /Ні від кого я в дар не беру її, / Самосівом зринає в душі (1, с. 230). До речі, В. Свідзінський неодноразово поєднує в поетичних контекстах лексеми самотність і радість: Три радості у мене неодіймані: / Самотність, труд, мовчання (1, с. 213), - наділяючи в такий спосіб почуття самотності позитивною оцінкою, що відповідає філософським поглядам автора.

Передаючи стан самотності ліричного героя, письменник уводить відповідні лексеми до різноманітних контекстів. Зокрема, досить активно автор поєднує їх з дієсловами стану, наприклад: Стою один вгорі, над гаєм... (1, с. 39); В самоті лежу я, / А навколо мене / Темрява висока, Як бур'ян, шумить (1, с. 145); розумової діяльності: Самітно читаю, пишу коло столу (1, с. 174); сприйняття: Крізь вікно одчинене /Дивлюсь один, як понад краєм насипу / Біжать верхи вагонів, а за пагорком / Ховаються блискучі вушка місяця (1, с. 312); руху: І я сам ходжу, мов у лісі, / Ніде не жданий, нічий (1, с. 211) та ін. В останньому контексті слово образ сам ходжу поет посилює порівнянням і відокремленим означенням з потрійним частковим запереченням (ніде не жданий, нічий), що передає стан всеосяжної самотності.

Інтимні почуття також супроводжуються ознакою самітно, одиноко: Люблю. Покинуто, самітно (1, с. 37); Я згадував слова твої, / Твій зір, отінений глибоко... / Твій образ був в душі моїй, / Тебе любив я одиноко (1, с. 34). У першому реченні обставинні поширювачі способу дії автор виносить у парцелят.

У поезіях В. Свідзінського відчуття самоти не завжди зображено негативно, є вірші, у яких спостерігаємо позитивну оцінку цього стану. Наприклад: Із мурованого покою / Виходити смутно мені. Тільки в самотині / Можна бути собою (1, с. 302); Хто дає мені душу чужу, / Коли я з людьми? Чому їм кажу / Не ті заповітні слова, не ті, / Що родились в самоті? (1, с. 302).

Досліджуючи творчість письменника, Л. Яковенко називає «незмінною супутницею тиші самотність, яку поет полюбив ще з дитинства. В ній він знаходить відраду в тяжкі хвилини. Самотність і тиша асоціюються в автора зі святістю, чистотою» [17, с. 156]. Наприклад: О чиста святість самоти! / Слова дзвенять, як комиші / Понад просвітчастим затоном, / І сонце світу незборонно / Сіяє в дзеркалі душі (1, с. 303). Останні рядки маніфестують те, що ліричного героя не зламали, заборонивши писати й говорити привселюдно, він не зрікається своїх думок, хоч «час був страшний: здавалося, немов велетенські прожектори безугавно нишпорять усюди, і навіть ті, кому не було чого приховувати, чулись нітрохи не ліпше, бо вже давно наклеп, обмова, інсинуація так само ламали долі, як і реальна “вина”» [15, с. 54].

Стан самотності в поетичному доробку В. Свідзінського увиразнено й зображено через опис оточення: Будеш вертати додому /Посиротіла одна (1, с. 209); І вона одна, в осіннім місті, / Плачучи, блукала довгий вечір, / І в незнаний сад зайшла випадком / Іздрімалась на ослоні (1, с. 282); Десь там вона ходить самітно /1 згадує давні літа, /1 слід її в полі широкім / Цілують шовкові жита (1, с. 44); Я знаю: гаєм погаслим / Ідеш ти сама одна (1, с. 166); Понад озером одиноко / Ти ідеш, - а вже повна ніч (1, с. 315).

Акцентуючи на самотності, автор не раз виносить синтаксеми на зображення такого стану в предикат, який формує семантико-синтаксичну структуру речення: То пливе хмаринка / По пустелі синій... / День крізь сон сміється... /Я один на скелі (1, с. 55); Я один на темнім попелищі. / Никне гай у скровленій імлі. / Чорний велет чимраз вище й вище / Витягає тулуб з-під землі (1, с. 141); Я один в провулку мовчазному. / Стрягнуть ноги у глибокий порох; / Не почує ані друг, ні ворог, /Як я наближаюся додому (1, с. 271). Такі предикати передають кількісні характеристики предмета й надають йому більшої експресії.

Мотив самотності яскраво експліковано в поезії «Так я між вами живу...», яка структурується лише з одного складного речення. Стан самоти виокремлюється через образ-символ дерева: Так я між вами живу, одинокий в притаєних думах, / Як на торговищі в місті випадком посаджене древо: / Чи обкидається бростю, чи листя скровлене ронить, / В вирі юрби клопітної ніхто не зважає на нього (1, с. 128).

Репрезентуючи мотив самоти, автор застосовує переважно складні речення різного типу (хоч і простих речень використано чимало), які створюють структурну єдність поетичного твору. Наприклад: Сині метелики, синій день, / Темрявий берест шумить одиноко, / Серце зривають сплески пісень - / День розпалався широко, високо (1, с. 90); Я знаю: гаєм погаслим / Ідеш ти сама одна (1, с. 166), Один явір легко зітхнув, / Інші дерева не озвалися (1, с. 256); І любо там південною порою, / З утоми млосної припавши самотою / До лона свіжого пахучої землі, / Розплинутись в якійсь гарячій млі /1, поринаючи в солодке забування, / Віддатись маренням самотнього кохання (1, с. 18). В останньому прикладі В. Свідзінський у предикативній частині складного речення використовує безособове дієслово, щоб глибше передати стан суб'єкта, а далі ускладнює речення відокремленою обставиною, у такий спосіб інтонаційно виділяючи й доповнюючи ввесь зміст поезії. Крім того, автор використовує однорідні присудки, які розгортають речення, збагачують його семантично, наголошують на провідній думці.

Так само передають стан самотності складносурядні речення, які 1) виражають протиставлення між взаємопов'язаними явищами, діями: В самоті лежу я, / А навколо мене / Темрява висока, / Як бур'ян, шумить (1, с. 145); Завмер. Я в тихій самоті пишу, а він / Наставив вушко зрізане та й слухає (1, с. 214); Понад озером одиноко / Ти ідеш, - а вже повна ніч (1, с. 315); 2) відображають одночасність явищ: На самоті, без милої руки, / Я не сумую: і ласкаві ночі, /1 миром віє з повної ріки, /1 зорі дивляться глибоко в очі (1, с. 323); На сугробі вогкім / Стою один - і в'ється наді мною, / Зникаючи, розірваний їх дим (1, с. 280).

Складнопідрядні речення розкривають залежність між явищами й виразніше інтерпретують мотив самоти: І я, сумуючи, не раз / На самоті, в вечірній час, /Як образ твій мені сіяв, / Про тебе їм оповідав (1, с. 297); А тільки тоскно самому бути, /Коли так осяяне море (1, с. 307).

Для втілення мотиву самотності митець використовує дистантний повтор у спільнокореневих словах, завдяки якому увиразнює стан суб'єкта, наприклад: І вийшов я, і знов, кохання повен, / Задумався, забувся в самоті. / Солодкі ви, душі самотні мрії, / Та не такі, як за юнацьких літ (1, с. 31); Ось милий брат мій віддаля / Мене гукає в неспокою. / Ні, не озвуся, потаю / Задуму й самоту мою /1 те, що зріло самотою (1,с. 288). Крім того, для акцентування стану самотності митець створює кільцевий повтор: Моя дорога в край незнаний, / Моя дорога в далечінь. / Іду один. Немає сонця; / Навколо мене тиша й тінь. / Моя дорога в далеч темну, / Моя душа в солодких снах. /Як дика сарна, я блукаю / Один в покинутих лісах (1, с. 35). Саме за допомогою цієї стилістичної фігури підтримано сумну тональність вірша, у якому функціонують лексеми тиша, тінь, далеч темна, що художньо відбивають стан самоти.

У деяких контекстах простежуємо гармонію, яку відчуває ліричний герой, перебуваючи на самоті, як-от: Довіку б тут, / На полі юності моєї, / На сугорбі, стояти самотою /1 бачити круг себе тільки ніч, / Надихану земною теплотою! Але стояти не живому /1 не бездумному, а так, / Як дерево у темряві стоїть, / Звелівши всім листочкам: «Тихо!», /1 слухати в самотині, / Як там, в височині, / Де з зор насипана дорога, / Проходять вічні каравани Бога (1, с. 344). В. Свідзінський створює глибокий і багатогранний образ самотньої людини, використовуючи порівняння, в основу якого покладено народнопоетичні уявлення, що передають слова-символи (дерево, ніч).

Отже, внаслідок здійсненого семантико-синтаксичного аналізу поезії В. Свідзінського робимо висновок, що провідний мотив самотності передано за допомогою різних за частиномовною належністю лексем, які вживаються в різних контекстах і виконують різні граматичні функції. Експресивні художні образи створюють епітети та порівняння. Крім того, словообрази, пов'язані з досліджуваним мотивом самоти в поетичних творах митця, мають і негативну, і позитивну оцінну семантику. Питання стилістико-синтаксичної організації провідних мотивів творчого доробку В. Свідзінського потребує подальших студій.

мовний художній синтаксичний

Бібліографічні посилання

мовний художній синтаксичний

1.Бистрова О. Домінантний образ і поетичний синтаксис / О. Бистрова // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. - Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2004. - Вип. 35. - С. 49-59.

2.Бондаренко А. І. Поетична мова В. Стуса (експресеми емотивного змісту) : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 «Українська мова» / А. І. Бондаренко. - К., 1996. - 23 с.

3.Виноградов В. В. Основные вопросы синтаксиса предложения [Електронний ресурс] / В. В. Виноградов. - Режим доступу : http://project.phil.spbu.ru.

4.Данильчук Д. В. Поетичний синтаксис Василя Стуса в аспекті художньої комунікації : автореф. дис. . канд.

філол. наук : 10.02.01 «Українська мова» / Д. В. Данильчук. - К., 2006. - 25 с.

5.Дзюба І. «... Засвітився сам од себе» / І. Дзюба // Свідзінський В. Медобір / В. Свідзінський // Сучасність. - 1975. - С. 165-177.

6.Дудик П. С. Синтаксис української мови / П. С. Дудик, Л. В. Прокопчук. - К. : Академія, 2010. - 384 с.

7.Єрмоленко С. Я. Синтаксис і стилістична семантика / С. Я. Єрмоленко. - К. : Наук. думка, 1982. - 210 с.

Размещено на Allbest.ru