Детермінантні члени речення в романі В. Шкляра "Залишенець. Чорний Ворон"

Метою нашого дослідження є аналіз структурних та функційних особливостей детермінантних членів речення в українському художньому мовленні початку ХХІ ст.

Завдання наукової розвідки: окреслити межі поняття «детермінація» та визначити місце детермінантних членів речення в системі сучасної української літературної мови; розглянути семантичні та морфологічні особливості детермінантних елементів у синтаксичній мікросистемі роману Шкляра «Залишенець. Чорний Ворон», описати їхні стилістичні особливості.

Як відомо, існує три шари значення слова в тексті: словникове, контекстуальне та підтекстове. Перші два типи семантики лексема отримує в тексті під час взаємодії з іншими словами. Підтекстовим шаром семантики називають авторські асоціації, коли автор укладає в слова такі нюанси, які відомі лише йому [6, с. 187].

Аналізуючи синтаксичну мікросистему роману В. Шкляра «Залишенець. Чорний Ворон», ми помітили, що конструкції, які використовує письменник, є семантично наповненими та синтаксично багатими. Звичайно, навіть прості за структурою (односкладні чи двоскладні) або прості ускладнені речення у творах письменника є семантично ускладненими або й складними. Саме вони і стали джерелом для дослідження явища детермінації як своєрідного процесу, який сприяє перетворенню семантично елементарного речення в семантично складне.

Н. Шведова розглядає детермінанти як одиниці, що не входять до структурного мінімуму речення. На цій підставі розрізняють суб'єктно-об'єктні та обставинні детермінанти [18, с. 77-93]. Суб'єктно-об'єктні детермінанти залежно від кількості вміщених у них семантичних компонентів зазвичай поділяють на моносемні (репрезентують один семантичний компонент (суб'єкт або об'єкт) та дисемні (поєднують два семантичні компоненти: суб'єктне чи об'єктне значення може бути реалізовано в обставинному за формою детермінанті - просторовому або часовому). Наприклад: Один чекіст викликав у мене повагу (1, с. 26) - моносемний детермінант із суб'єктним значенням; А в хаті лісника Гречаного вже пахло упрілим борщем... (1, с. 16) - дисемний детермінант з об'єктним значенням одночасно виступає як локалізатор. Такі детермінанти формують елементарну семантичну структуру речення. Збільшуючи кількість учасників ситуації, вони роблять речення семантично достатнім, не порушуючи та не переобтяжуючи в цьому разі граматичної структури.

До обставинних поширювачів найчастіше уналежнюють локальні та темпоральні детермінанти, способу дії, порівняння, міри та ступеня, причини тощо [7; 15]. В аналізованому матеріалі переважають семантичні групи детермінантних одиниць із просторовим та часовим значенням: а) локальні: Десь у глибині лісу прокотилися ухкання-зойки сича (1, с. 7); За селом Зелена Діброва гайдамаки зненацька перестріли підводу... (1, с. 139); б) темпоральні: Довгий час Ворон не правив конем... (1, с. 15); Коли це наступного дня вже під вечір бачить Вовкулака, що з Куземком діло погане (1, с. 101). Ці члени речення інформативно доповнюють, уточнюють предикат, уносять додаткові відтінки у структуру процесивної ситуації. Найактивніше поєднуються з факультативними компонентами ті предикати, суб'єкти яких виражені формами непрямих відмінків: репрезентовано синтаксичні конструкції з родовим відмінком іменника, наприклад: Після короткої відправи труну опустили в яму, кинули зверху по жмені землі й засипали могилу (1, с. 8) та знахідним відмінком: А коли раптом бій відміняли, напосідало таке, якби ото молодиця враз відмовила тобі в останню хвилину... (1, с. 10).

Поєднання предиката процесу із факультативними компонентами на означення способу дії виступає поширеним явищем, та не суперечить загальному значенню процесивної ситуації. Як зазначає І. Вихованець, «суміжність інструментальної синтаксеми з прислівниковою породжує в орудного численні варіації значення способу дії, полюси якого становлять напівнейтралізовані предметність та означальність» [2, с. 126]. Наприклад: Ціля з нутряним здушеним криком, який вона не могла виштовхнути назовні, засмикалася в обіймах Вовкулаки, намагаючись випручатися... (1, с. 104) - предикатні ситуації із семантикою способу дії, звичайно, передано комплексом «прийменник з / із + іменник / займенник у родовому чи орудному відмінках».

Різновидом детермінації зі значенням способу дії в романі В. Шкляра виступають компоненти із семантикою порівняння. Вона є характерною для речень із предикатом процесу, оскільки такий предикат корелює із семантикою якісних змін, тому компаративний компонент у структурі предикатної ситуації постає органічним.

Цей тип детермінації у творах В. Шкляра репрезентовано зазвичай двома моделями: 1) комплексами порівняльних сполучників або часток (як, ніби, неначе, немовби, начебто тощо) з актуалізованим іменником-компаратором: Птіцин подає короткі, наче помах сигнальним прапором, уривчасті команди... (1, с. 75); 2) іменником-компаратором у формі орудного відмінка: Весь цей день пахнув теплим сном (1, с. 40).

На формально-граматичному рівні ці дві групи є за функціями неоднорідними: перший тип детермінантів ускладнює речення (або окремі члени речення), другий - входить до складу простого речення як частина його структури.

У синтаксичній мікросистемі роману В. Шкляра детермінанти причини представлено переважно прийменниково-іменниковими комплексами: До того ж не один козак позбувся голови через жінку (1, с. 85). Такі детермінанти частково компенсують відсутність породжувача предикативної ситуації, перебираючи на себе його семантику - походження, джерела процесу.

Прийменниково-іменникові причинові компоненти заповнюються абстрактною лексикою, семантика яких корелює з категорійними предикатними значеннями - дії, процесу, стану, якості. Л. Руденко, пояснюючи семантико-синтаксичні аспекти обставинної детермінації, наголошує, що джерелом причиновості в позамовній дійсності може виступати окрема особа чи якийсь конкретний факт або навіть ціла низка певних явищ, збігу обставин, узагальнення певних ознак, властивостей [13, с. 23].

Обставинні детермінанти мети в аналізованому романі представлені поодинокими прикладами: Неп - нова економічна політика, яка тимчасово полегшувала становище селянства з метою відвернення його від антирадянської боротьби (1, с. 46) - речення, у яких предикати поєднуються з детермінантами мети, безумовно, є емоційно та стилістично маркованими, але про такі конструкції ми можемо говорити лише як про окрему синтаксичну номінацію, що стосується денотативного рівня, тобто семантики конкретних висловлювань. Така детермінація передбачає не лише активний, а й цілеспрямований характер суб'єкта.

Отже, проаналізувавши суб'єктно-об'єктні та обставинні детермінанти різної семантики в романі В. Шкляра, ми переконалися, що такі поширювачі здатні, не ускладнюючи структурно-граматичного рівня реченнєвої структури, істотно інформативно доповнити «процес», локалізований у часі та просторі, вони увиразнють або нейтралізують ознаки динамічності, часової локалізованості, фазовості, неактивного суб'єкта. Предикат процесу може зазнавати модифікацій: залежно від значень обставинних компонентів процесивна семантика може посилюватися чи нейтралізуватися. Накладання в одному детермінанті різних значень зумовлене їх вторинністю у структурі речення і спричиняє синкретичність. Поєднання ж кількох значень в одному компоненті є свідченням динамічних явищ у сфері синтаксичних зв'язків та відношень.

Детермінанти дають змогу письменникові побудувати поліпропозитивне речення (таке, що може вміщувати не одну пропозицію, а дві й більше), уникаючи в цьому разі формального ускладнення структури останнього.

детермінанта семантичний синтаксичний речення

Бібліографічні посилання