Інформаційний простір діалектного тексту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інформаційний простір діалектного тексту

Гриценко Павло Юхимович

1. На кінець ХХ ст. в українській діалектології серед дослідницьких домінант виразно окресленими залишалися дескриптивні, лексикографічні та лінгвогеографічні праці. На цьому тлі записування, упорядкування та видання зібрань текстів усного мовлення носіїв діалектів ще не належало до кола пріоритетних завдань лінгвістів, а здебільшого зберігало підпорядкування практиці викладання діалектології в університетах. До видань невеликих зібрань діалектних текстів (далі - ДТ), здебільшого обсягом 1-2 с. з кожної говірки, часто долучали навчальні завдання для студентів, що зосереджувало їхню увагу на рисах виразних, насамперед диференційних стосовно літературного ідіому. Для потреб дидактики нерідко передруковували ДТ з давніших видань - початку і першої половини ХХ ст., які відтворювали особливості мовлення різних наріч, поєднуючи при цьому записи різної якості й неоднакових засад транскрибування текстів. Репрезентувати в діалектних текстах увесь український континуум як цілість (за винятком деяких говірок за межами України) вперше вдалося в 1977 р. у виданні " Говори української мови. Збірник текстів" [9]. Працю схвально оцінили діалектологи, проте вона традиційно мала ознайомлювальне спрямування, оскільки об'єднувала невеликі тексти, які не могли забезпечити розгортання на їх основі поважних системних досліджень різних структурних рівнів говірок. Та все ж праця давала загальне уявлення про просторову диференціацію континууму. Цей цінний досвід укладання текстотеки не став прикладом для широкого наслідування. Після екологічної й гуманітарної катастрофи на Чорнобильській АЕС (1986 р.), коли постала проблема збереження інформації про архаїчні поліські діалекти, важливість яких для мовознавства та історії слов'янських мов і культур віддавна визнавалася незаперечною, почала формуватися нова аксіологія ДТ, осмислення їх широких джерелознавчих функцій. Адже відселення мешканців з ареалу середньополіських говірок, ураженого радіацією, а тому непридатного для дальшого проживання людей, означало руйнування, припинення існування природно сформованого діалектного середовища. Лінгвістичні праці, насамперед атласи [АУМ; ДАБМ; 16], лексикон [14] та описові студії, подавали інформацію про ці говірки, обсяг якої не був достатнім, аби надалі забезпечувати потреби дослідників у необхідних емпіричних свідченнях. Швидке руйнування після 1986 р. частини центральнополіського ареалу як цілісного автохтонного мікроконтинууму, зокрема зникнення багатьох говірок внаслідок некомпактного (розпорошеного) розселення мешканців одного села у кілька нових, віддалених між собою населених пунктів, унеможливило поповнення інформації про їхню структуру. Цінність багатьох говірок поліщуків-автохтонів із Чорнобильщини стала пов'язуватися лише з минулим, оскільки майбутнє поставало неясним, примарним.

2. Проблема забезпечення повноти інформації про структурні риси говірок зони обов'язкового відселення (пізніше для їх позначення усталилася назва говірки Чорнобильської зони) загострила увагу до текстів як можливого формату упорядкування й збереження інформації про діалекти. Задум створити фонд фонозаписів говірок Чорнобильської зони [11] згодом був реалізований у зібранні текстів [8]. Прикметна риса видання - зорієн- тованість на презентацію кожної говірки значними за обсягами текстами, що на той час уважалися достатніми для докладного вивчення структури цих говірок. Досягнення повноти емпіричних свідчень про кожну говірку було оцінено як важливий крок у розумінні інформаційної цінності ДТ як лінгвального джерела, що невдовзі спричинило розгортання підготовки подібних текстових зібрань із різних територій українського діалектного континууму. Згодом з' явилося чотиритомне видання про одну говірку, в якому 1-й і 2-й томи презентують наративи усного мовлення [6]. Укладання нових зібрань ДТ нерідко супроводжувалося модифікацією завдань як на етапі записування діалектного мовлення, так і його графічного відтворення; тривало удокладнення транскрипції, було апробовано нові формати збереження текстів. В останнє десятиліття усталюється практика видання розлогих текстів, орієнтованих на створення надійної джерельної бази насамперед для різноспрямованих мовознавчих досліджень; до графічно відтворених текстів у низці видань додавано автентичні аудіозаписи.

Локальні зібрання аудіозаписів українського діалектного мовлення і ДТ дослідники дедалі частіше пов'язують не тільки з визначеними дослідницькими програмами, а й можливістю зберегти діалектне мовлення насамперед у записах - своєрідних статичних образах-фіксаціях його колишнього живого функціонування; наявність записів та формована позитивна аксіологія створення фоно- і текстотеки сприяють трансформації діалектного мовлення в художній чи своєрідний діалектно-художній дискурс (історіографію та осмислення цінності ДТ див.: [1; 12]).

Закономірно, що увага до діалектного мовлення у зв'язку з діалектною текстографією (підготовкою й виданням зібрань ДТ) спричинила аналіз текстотворення - породження реального мовленого тексту в різних ситуаціях діалектної комунікації, питань структури тексту, насамперед в опорі на засади й традиції текстології усного літературного та писемного художнього мовлення та внаслідок відштовхування від цієї традиції; осмислення реальних евристичних можливостей ДТ, їх цінності для пізнання структури говірок, визначення ареалів окремих одиниць чи явищ діалектної мови. Новим лінгвістичним змістом поступово наповнюється постулат про усну форму існування діалектів, оскільки концепт усність підпорядковано інтерпретації мовних елементів, поясненню їхніх структурних, функцій- них особливостей та еволюції [10]. Хоча й давніше дослідники фонетики, акцентуації (менше - інших структурних рівнів) спиралися на точні (магнітофонні) записи усного мовлення, проте саме практика укладання й видання зібрань текстів, формування діалектних текстових корпусів та їх лінгвістичний аналіз спричинилися до формування текстоцентричних засад сучасної діалектології, які в поєднанні з лінгвогеографічним та дескриптивним прийомами аналізу говірок відкривають перспективу поглиблення їх діахронічного та синхронічного вивчення. Підготовка цільово сформованих корпусів ДТ спонукає до розроблення параметрів та прийомів аналізу усномовних з природи текстів, відтак - до уточнення завдань діалектологічного опису.

Цінність ДТ, зокрема для мовознавства, визначають обсяг і якість інформації про складну організацію розмаїтого репертуару мовних одиниць говірок відповідного хронотопу, можливість виявлення на підставі текстів взаємодії в комунікації мовних і позамовних (невербальних) засобів передавання змістів, модальностей, конотацій, визначення залежності актів мовлення від позамовного середовища та умов мовлення, експлікації в словоладі та характері текстотворення діалектної особистості з її індивідуальними лінгвальними, часовими, освітніми, соціокультурними особливостями. текст діалект архаїчний

Виявилося, що значення ДТ не вичерпується можливістю дослідження на його базі реєстру сегментних і суперсегментних елементів говірки, а включає можливість декодувати текст як багаторівневе складно організоване утворення з експлікованими та імплікованими рисами, елементами, ознаками. Інформаційне декодування ДТ забезпечує пізнання структури і внутрішньої організації говірки як окремої системи, а через низку говірок - ширших діалектних ареалів, зрештою - всього континууму. Не менш важливою є здатність ДТ акумулювати й передавати інформацію про закономірності творення спонтанного (без зовнішніх втручань) тексту, тенденції його розгортання - від окремого висловлювання до поширеного наративу, а також про діалектоносія як суб'єкта мовотворчого процесу - його мовну компетентність, типові стратегії нарації, прийоми ословлення позамовної дійсності. Досягнення відповідності записів усного діалектного мовлення, ДТ вимогам джерелознавчої якості - надійної й широкої інформативності - розв'язує питання доцільності формування текстотек і діалектних корпусів, а також нівелює гостроту питання про те, що належить до кола ДТ.

Нагадаємо, що усний ДТ - це першотвір, що об'єднує в собі всі ознаки усності; це найдосконаліша і найрозвиненіша варіативна система, у якій переплетені сегментні і суперсегментні мовні елементи, на які наклалися позамовні складники комунікації. Графічне передавання невербальних елементів усного текстотворення становить значну складність, нерідко супроводжується інформаційними втратами, інколи - доволі суттєвими; сприймання первісно усномовних текстів лише через їхній графічний аналог нерідко зумовлює неточності у визначенні семантики окремих елементів чи сегментів тексту, модальності висловлення чи змісту цілого наративу. Тому важливими є супровідні до вербальних текстів (чи окремих його елементів) коментарі, що описують контекст формування висловлювань, вказують на характер і зміст позамовних засобів передавання інформації, на обставини, реагування на які провокують репліки, зауваги діалектоносія. Усна форма породження тексту спричиняє значну кількість структурних, функційних змін мовних елементів, появу нових слів, словоформ, які нерідко стають маркерами спершу окремих говірок, а згодом поширюються і перетворюються в диференційну ознаку ареалу.

Зазначимо, що на якості тексту також відбиваються:

а) глибина розуміння інформантом ситуації спілкування з "чужим, не своїм" експлоратором, представником з-поза "свого" мікросоціуму, що нерідко зумовлює прояви гіперкоректних трансформованих елементів, метатекстових коментарів та ін.;

б) ставлення інформанта до провокованого спілкування та необхідності відповідати на питання, його здатність включатися в комунікацію чи наявність психологічних, етичних бар'єрів у спілкуванні; в) нерідко дається взнаки фізичний стан інформанта, що може ускладнювати спілкування.

3.0. На тлі наявних у науці даних про будь-яку досліджувану діалектну систему ДТ ніколи не є інформаційно надлишковими. Навіть тоді, коли говірки вже відтворено в різнотипних джерелах, тексти усного мовлення носіїв говірок, як правило, удокладнюють свідчення про відповідні діалекти, і такі уточнення нерідко є суттєвими. Так, напр., до кола порівняно добре інформаційно репрезентованих належать буковинські (покутсько- буковинські) говірки, вивчення яких має понадстолітню історію. Свідчення про особливості буковинських говірок, їхню внутрішню диференціацію, зв'язки з іншими діалектами і мовами містять АУМ, карпатський [4], загальнокарпатський [19] атласи, регіональний атлас К.Ф. Германа [Герман], словник [СБГ], монографічні студії [5; 20] тощо (докладніше див.: [7]). Невелику добірку текстів з буковинських говірок представлено в [9], а значно повніше - в [БГ] та [18], що відкрило перспективу не лише розширення, уточнення вже відомої інформації, а й застосування спеціальних дослідницьких процедур, зокрема зіставлення зі свідченнями попередніх джерел та оцінки фактографічної цінності різних форматів упорядкування діалектних даних.

З цього погляду промовистою видається кореляція лінг- вального змісту карт [Герман ] і текстових даних [БГ]. Підставою зіставлення жанрово відмінних праць є часткове накладання мереж говірок, репрезентованих у цих працях: зі 146 н. пп. атласу 52 презентовано і в збірнику текстів.

Предметом спостереження обрано форми дієслів 3 ос. мн. теп. ч., які в цих говірках мають низку особливостей, засвідчених в [АУМ ІІ, к. 242; Герман], описових працях [3, 135-136; 13; 15]; ці форми виявилися релевантними для типологічного та історичного дослідження слов'янських мов [21, 210-212]. Так, в атласі К.Ф. Германа відтворено просторове протиставлення форм дієслів 3 ос. мн. теп. ч. за окремими словоформами [вони] біЖат на тлі співвідносних форм біЖат ', біЖут, біЖут', біЖа, біЖ'е [Герман І, к. 210] та [вони] Ход 'ат (- 'ет), Ход 'ут і Ход 'а (- 'е / - 'і) [Герман ІІ, к. 128]. Майже всі типи форм дієслів на обох картах повторюються, однак географія кожного з них демонструє лише часткову збіжність на обох картах, напр.: синтопію форм біЖа (- 'е) і Ход 'а (- 'е / -'і) виявлено лише в 9 н. пп. із 146, тоді як окремо біЖа (-'е) зафіксовано ще в 4 н. пп., а Ход 'а (- 'е / - 'і) - в 77 н. пп. (карта 1). У говірках, охоплених мережею атласу, дієслівні форми 3 ос. мн. теп. ч. з усіченням фінального -т тексти [БГ] засвідчують у 34 н. пп., з яких у 14 н. пп. в атласі не зафіксовано форм біЖа, Ход 'а, тобто атлас не сигналізує про функціонування таких словоформ у цих говірках.

Обмеження лише двома словоформами такого складного у своїх виявах граматичного явища зумовило неточне відтворення на карті його поширення в буковинських говірках. Інформаційні лакуни карт нерідко заповнюються свідченнями ДТ, у яких відповідні явища чи процеси можуть бути реалізовані тими самими, що й на картах, чи іншими однотипними словоформами (карта 1). У тому, що можливість доповнення карт даними ДТ є не випадковістю, а радше закономірністю, переконує виявлення за текстами розлогих рядів відповідних словоформ у багатьох говірках. Так, усічені форми 3 ос. мн. теп. ч. дієслів ІІ дієвідм. зафіксовано за [БГ] ще в 29 н. пп. поза мережею атласу К.Ф. Германа (н. пп. Замостя, Лопушна Вижн.; Маморниця, Стерче Глиб.; Васловівці, Митків, Мусорівка, Самушин Заст.; Бернове, Великий Кучурів, Романківці Кельм.; Борівці, Глинни- ця, Зеленів, Клокічка, Мамаївці, П'ядиківці, Ревне, Стара Жучка, Южинець Кіцм.; Топорівці Нов.; Киселиця Пут.; Сербичани Сок.; Бобівці, Михальча, Панка Стор.; Владична, Долиняни, За- рожани Хот.). Таким чином, зібрання текстів виявилося дієвим інструментом уточнення географії картографованого явища.

Серед репрезентантів граматичного значення дієслів 3 ос. мн. теп. ч. на картах [Герман] зафіксовано форми, які постали внаслідок міжпарадигматичної індукції - впливу І діє- відм. на ІІ дієвідм.: форми бі^жут, код 'ут (карта 2). Звертає на себе увагу значне (проте несинтопічне) поширення наслідків індукції; так, форма бі^жут виявлена в 111 н. пп., а код 'ут - у 15; синтопію обох форм зафіксовано у 13 н. пп. У 9 н. пп. діалектні тексти [БГ] засвідчують наслідки подібної індукції за похідними від інших основ, напр.: спл 'ут, 1вар'ут, с'таул 'ут, робл 'ут (н. п. 128а); кос 'ут, Мол 'уц:и, йід 'ут `їдять', закод 'ут [за столи], ^робйут (н. п. 113); прикод 'ут, прикос 'ут, крикут, сид'ут, шко^род'ут, стойут (н. п. 98), поскіт'ут каску, поктойут (н. п. 86), прикод'ут, крикут (н п. 112), 1біл'ут, к'рашут, кал 'ут, \робл 'ут (н. п. 126) та ін.

Зрідка тексти [БГ] відбивають наслідки іншого напряму індукції - впливу ІІ дієвідм. на І дієвідм., що не відтворено в [Герман], пор: клак'а (н. п. 24, 47), Мад'е `дадуть' (н. п. 93). У [БГ] поза мережею атласу зафіксовано: вівор 'а, закійа, вімича (вимикати `вирвати рослину з коренем'), дергайа, кустр 'а; до цієї ж структурної моделі прилягають усічені форми 3 ос. мн. теп. ч. нави'ва, сіда [ткати], мо'та, хоча для дієслів І дієвідм. усічення цих форм не властиве (Великий Кучурів Стор.), ба'би так го'вор'а, шос' Шепча `шепчуть' (Стара Жучка Кіцм.), клич 'е `кличуть (в гості)' (Киселиця Пут.), кисн 'а `киснуть', 'сун 'а (Топорівці Нов.). Отже, спостерігаємо розширення кола формальних маркерів 3 ос. мн. теп. ч. дієслів І дієвідм. Ця зміна підтверджує важливу закономірність: наявність у діалектах тенденції зворотньоспрямованих формальних перетворень: зміна А ^ Б нерідко супроводжується зміною А ^ Б, яка зазвичай значно слабше виражена, охоплює відчутно меншу кількість словоформ, нерідко - поодинокі випадки, не формує виразних ареалів (пор. інші відомі зміни: гіперизми на сильне укання, акання, на протетичні в анлауті слова та ін.).

На особливу увагу заслуговують ті говірки, у яких, за даними текстів, спостережено відчутне насичення мовлення словоформами, що постали внаслідок індукції (як Сергії Пут., Великий Кучурів Стор., Митків Заст., Банилів Вижн., Топорівці Нов. та ін.); припускаємо, що такі говірки могли впливати на формування мікроареалів відповідних форм, явищ.

Відзначена вище індивідуальна просторова поведінка словоформ на тлі лише часткової синтопії форм з ідентичним граматичним значенням - поширене в діалектному просторі явище. З ним пов'язана засаднича для лінгвістичної географії проблема коректності висновків про географію мовних явищ, процесів на підставі картографування одного чи двох структурних елементів. Це надає особливої гостроти питанню широти кола репрезентантів для точного визначення географії не окремих слів чи словоформ, а явищ, процесів.

Можливість суттєвого уточнення на підставі ДТ просторових параметрів окремих мовних одиниць та явищ, процесів, а також розширення кола співвідносних структурних елементів говірок, підтверджує необхідність залучення інформації діалектних текстотек до розв' язання питань просторової поведінки мовних елементів, структур, до поглиблення знань про структури досліджуваних діалектних систем. Зіставлення евристичного потенціалу карт і ДТ, зокрема можливість відчутного розширення кола лінгвальних одиниць, явищ, репрезентованих картами, в опорі на автентичні тексти, відтворює типове співвідношення цінності цих джерел мовної інформації в сучасній лінгвоареалогії.

Аналіз зібрань ДТ з українськомовного континууму доводить їхню незаперечну цінність для перевірки та уточнення репертуару презентованих на лінгвістичних картах структурних елементів говірок, розширення оприявненого на карті кола альтернативних форм. Так, у н. п. 47 (Недобоївці Хот.) серед форм 3 ос. мн. теп. ч. зафіксовано дієслова І ді- євідм. у нетрансформованому вигляді (кладут, і1 дут, би^рут, зби^райут), рідкісну індуковану словоформу (клаІд'а стіу `кладуть стіл'), а серед дієслів ІІ дієвідм. - нетрансформова- ну поодиноку (Служат) та типові усічені словоформи (йід 'а, ^робл'а, вҐ'ход'а, к'ропл'а); частина цих типів словоформ не відтворена на картах [Герман] та й не могла бути виявлена під час записування матеріалів до атласу за питальником у режимі питання - відповідь; питальник зосереджував увагу на формах ІІ дієвідм., що відповідало поширеній інформації про ре- левантні дієслівні форми в українських діалектах.

Важливо також, що в текстах виразно окреслюються контури розподілу частот вживання функційно тотожних словоформ, градація кількості засвідчень у корпусі текстів. Так, у наративах із н. п. 86 (Банилів Вижн.) зафіксовано 152 словоформи 3 ос. мн. теп. ч., з яких 128 мають маркер І дієвідм. (з них 109 - питомі форми І дієвідм., 19 - індуковані з ІІ дієвідм.), 2 дієслова зберегли вихідний маркер ІІ дієвідм. з -т, а 22 дієслова цієї дієвідміни зазнали усічення кінцевого -т. Отже, у мовлені носіїв цієї говірки відчутно домінують словоформи І дієвідм. За даними [БГ], у говірці Банилова Виж. співвідношення форм дієслів 3 ос. мн. теп. ч. І і ІІ дієвідм. становить 84% і 16%, що, не маючи сили абсолютного показника, сигналізує про загальну тенденцію розподілу цих форм у мовлені. Подібну тенденцію засвідчують тексти з інших буковинських говірок, що змушує до глибшого вивчення цієї проблеми на ширших корпусах текстів., що, ймовірно, зумовило напрям індукції.

Динаміка форм дієслів 3 ос. мн. теп. ч. виявляє не тільки різне спрямування, а й неоднакову інтенсивність їх проявлення у говірках. Попри те, що обґрунтований висновок щодо сили проявлення моделей трансформації можуть забезпечити тривалі спостереження над говіркою та значні за обсягами корпуси текстів, усе ж щодо багатьох буковинських говірок на підставі виявлених у [БГ] свідчень можемо стверджувати, що: а) в діалектній системі наявна врівноважена опозиція дієвідмін (при цьому можливий помірний вплив І дієвідм. на ІІ, напр.: говірки сс. Черепківці Глиб., Банилів Підгірний Стор., Вовчківці Снят. тощо); б) виразно виражений вплив І дієвідм. на ІІ дієвідм., що створює враження рудиментарності ІІ дієвідм., можливого злиття дієвідмін, досягнення чого малоймовірне як через консерватизм говірок з притаманними їм двома дієвідм., так і через присутність у мовленнєвому просторі говірок моделі літературної мови з опозицією І і ІІ дієвідм., напр.: говірки Велика Буда Герц., Старий Вовчинець, Кам'янка Глиб., Сергії, Стебні, Мариничі Пут., Великий Кучурів, Митків Заст., Коритне, Лукавці, Багне, Долішній Шепіт Вижн. та ін.

Лише в розлогих наративах, коли створено умови природного (ненапруженого) творення інформантом тексту, можна виявити нетипові словоформи та релятивний розподіл частот їх уживання у мовлені.

4. З укладанням зібрань ДТ, опрацюванням їх як джерела лінгвальної (а також і загальнокультурної) інформації пов'язана можливість якісних змін діалектологічних досліджень. У ДТ з усією очевидністю постають закономірності творення наратором оповіді, добір з-поміж можливих альтернативних елементів одиниць визначеного типу, а також риси словоладу тексту (способів поєднання окремих висловлювань у текстову цілість) та стилістичні прийоми оповіді. Архітектоніка наративу, його спонтанне розгортання, припускаємо, формуються поза свідомим контролем мовця, не є реалізацією наперед продуманої стратегії тексто- творення, хоча й спираються на типові програми висловлювань і моделі мовленнєвої поведінки, на використання знаних у соціумі словесних реакцій, усталених формул вербалізації різновидів подій, процесів, ознак у неоднакових комунікативних ситуаціях. За будовою тексту, тенденціями його творення та добором структурних елементів нерідко проступають закономірності системної організації говірки, риси діалектотворення.

Одна з таких рис - текстова індукція, яка виявляється в розширенні кількості вживання одних форм і звуженні використання альтернативних, функційно тотожних одиниць унаслідок їх заступлення в окремих сегментах тексту домінантними формами. Індукція зумовлює вибір у процесі усного розгортання тексту серед двох і більше альтернативних мовних одиниць тих, які відповідають імпульсові індукування. Так, у наведеному тексті І серед форм дієслів 3 ос. мн. теп. ч. виразно проступає розширення вияву одних дієслівних форм унаслідок індуктивного підпорядкування інших, альтернативних форм: І). У нашому се'лі всі 'л'уди гртуйуцги п'рийезно до Паски // питпр'етуйут / біл'ут / крашут / Мийут вс'о / вибирайут файніші йейц'а і пишут писан'ки // у чіт'вер бал 'ут 'гіда / с середи почіНайут пек'ти // пеЧут пас'ки / баби / 'печиво / тор'ти // у п'йетницу робл 'ут 'голупці / насиПайут студе'нец // а всі 'решта 'йіди го^тоул 'ут у суботу // ба'гато л'у'дей 'тижден' 'перет 'Паскоу говійут // йід'ет вс'о / крим м'н'еса / йе'йец / мо'лочного / вс'о / р'ед'ет о'ливоу // у суботу 'вечером / вс'о вже поробл 'ут / всі вже поМийуц:и / складайут 'кошик // у ко'шіл' на са'мий спит кладут на'різані ку'сочками ба'би / кладут сир / по'том накладайут 'йейц'а / буже'ницу / куба'су / соло'нину // нарідайут 'паску / кладут чіс'нок / ста'кан 'соли / хрін / на са'мий верх пе'чен'е / ф'рукти / писан'ки // накридайут 'вишитим рушни'ком // (с. Довгопілля Путильського р-ну Чернівецької обл. [БГ, 170-171]). Із засвідчених 25 слововживань дієслів 3 ос. мн. теп. ч. 23 словоформи мають маркер І дієвідм., і лише 2 (йі'д 'ет, р 'ед 'ет) зберігають маркер II дієвідм.; 6 словоформ ІІ дієвідм. зазнали впливу І-ї, перебравши її формальний показник і розширивши коло форм І дієвідм. Таке кількісне співвідношення форм І і ІІ дієвідм. (23 і 2) та напрям індуктивного впливу дозволяють припустити реалізацію в момент творення тексту неусвідом- люваного вибору з-поміж альтернативних засобів передавання того самого граматичного значення саме домінантної співвідносної форми; виявлений у текстах функційний розподіл альтернативних граматичних форм можна вважати характерною ознакою цієї діалектної системи.

Притаманний усній діалектній комунікації високий ступінь варіювання засобів вираження думки, широко оприявне- на дублетність і синонімія граматичних форм, різноманітність синтактики мовних одиниць дозволяють носіям говірок вільно оперувати різноманітними засобами передавання інформації. Нерідко в лінійній послідовності тексту одна другу змінюють словоформи функційно ідентичні, проте нетотожні своїми граматичними маркерами, що дещо підважує відоме з описів літературного стандарту та прийняте в низці дескриптивних праць чітке протиставлення граматичних форм, їх визначену, здебільшого однозначно, кореляцію з відповідними грамемами; див. приклад нейтралізації протиставлення форм прямих (об'єктних) і зворотних дієслів у діалектному наративі ІІ:

ІІ). С 'ійали ко'лопн'і ж'ін'к'еи / і виростали йіх / саПати то ни тра 1було // 'т'іл'ко во'ни рос'ли / і йіх си брало так / Миекало си / в 'ібиерало // і ті ко'лопн'і 1везлоси у 'воду / моЧилоси / і бирали на та'ку / 'терлицу / ска'зати / дириу'йен:у / і к 'іПалоси / у ву'д'і // і ву'ни 'мокли / так / ка'м'ін'и прикладали / 'мокли пйит' / ш'іс' ден' // по'тому віт 'иГали / кЧали на 'сонци / схли / і пу'том берети і т 'іПали на тій 'терлици / к 'іПали / то си з'лушчувало з'верх'і / а ті пр'ід'іу'к'иеси ли'ш'еили волос'к'еи/ так бралоси це на дир'г'іуку // та'ка бу'ла / ц'вик'і позабивано 'так'і / дир'г'іука нази'валаси / і 'дер'галоса та'к'і / це к'ідалоси та'ко і так тіЧалоси // то се ли'ш'еило / кот'ре 'г'ірши / на дер'г'іуц'і / а волос'к'еи си ст 'иЧало // так си навиЧало на ку'дел'у // та'ка ку'дел'і / па'теик та'к'ий / ку'дел'і // і нав'ї'валоси і Чр'ели ж'ін'к'еи / 'вечиром // у'ден' роб'і су'б'і коло^пол'і // а у'веч'ір пр 'ідут // та у зи'м'і тамробиелоси // уден' ву'ни кулоу_ху'доби / бо ху'доба 'була <*>// то ху'добу си три'мало по'б'іл'ши / по дв'і тр'і ш'тук'і / й 'пара 'коний / і с'вин'і // то 'було ш'чого / 'поли було сВойе / теий було шо давати йісти / тий триМалим // Кажда л'уДиена трие|мала хуДоби баГато // і пр'ели / пуТому брали то моТали на мотоВеило / вичирНиці робили / хДо пці си схоДили // так // д'іуД'ета пр'али Вечиром // це вичирНиці назиВали // схоДили си хДопц'і / і сиД'іли коло^д'іуД'ет/ тримали д'іуЧ'етам вирВтана // д'іуЧ'ета мотали / сп'іВали соб'і // ну проВадили |шутк'і / скаЗати п //

(с. Прилипче Заставнівського р-ну Чернівецької обл. [9, 340-341]. Змістовій домінанті оповіді, яка структурує першу частину наведеного тексту (жінки вирощували коноплі // жінки обробляли коноплі) відповідає синтаксична модель із координованими суб'єктом і предикатом у множині з віднесенням дії до минулого часу. Цю синтаксичну структуру наратор (імовірно, підсвідомо) обрав формою зачину, однак, спонтанно розгортаючи далі усний текст, відійшов від початкової синтаксичної моделі, використавши такі предикати, які формально знеособлюють суб'єкт дії, ніби заперечують доцільність його називання, хоча він чітко окреслений на початку оповіді й змістово присутній упродовж усього наративу. Для цього використовуються різноманітні за формою предикати (варіанти структур зворотних дієслів із формантом с'а в препозиції; ~ у постпозиції з відокремленим форматом; ~ у постпозиції з не- відокремленим; без с 'а), що демонструє можливості вільного варіювання дієслівних форм.

При цьому самоочевидним видається посилення лексичного значення предикатів, його вивищення над власне граматичним складником: наратору важливо вказати на характер виконуваної дії, на зміну однієї дії іншою в модельованому ним процесуальному просторі (у цьому випадку від сіяння конопель до виготовлення тканини) безвідносно до можливих відтінків значень, конотацій, пов' язаних зі змінами граматичних форм. Зауважимо, що таку відсутність формального узгодження предиката і суб'єкта дії впродовж значної частини нарації засвідчують багато діалектних текстів з різних теренів українського мовного континууму. У сегменті наративу ІІ, який стосується суб'єкта дії жінки (від початку тексту до позначки *) використано 27 предикативних структур, у яких за допомогою дієслів передано поетапну зміну виконуваних дій цим суб'єктом; в 12 з них наявне узгодження суб'єкта дії (жінки) та грамеми дії (3 ос. мн. мин. ч.), а в 13 - форма зворотного дієслова з маркером с 'а ніби унеможливлює окреслення суб'єкта дії, хоча останній, попри його імплікацію, в тексті чітко визначений. Отже, спостерігаємо ситуацію функційної транспозиції безсуб'єктних форм дієслова в поле з визначеною суб'єктністю Українські писемні пам'ятки від XV ст. фіксують поширене явище граматичної неузгодженості вираження суб'єкта дії й дії, див.: [2, 286]..

Майже однакова кількість різних за граматичною формою предикатів не створює хаосу у формуванні лінійної послідовності мовлення. Навпаки, у тексті виявилися зони, в яких переважає то одна, то інша форма предиката, спостерігається своєрідне перемикання з однієї формальної домінанти на іншу, що може розглядатися як різновид своєрідного перемінного текстового індукування. Так, позначивши формально узгоджений із суб'єктом предикат як 1, а предикат без такого узгодження - 2, отримаємо таку їх послідовність у розгортанні тексту, яка засвідчує наявність кількох виразних зон: 1-1-2-22-2-2-2-1-2-1-1-1-1-1-1-2-2-2-2-2-2-2-1-1-1-2. Спостереження над архітектонікою наративів дозволяє припустити, що зауважена особливість лінійного структурування тексту (виділення зон з формами-домінантами) може мати в континуумі діалектної мови просторову визначеність, належати до ареально релевантних; верифікація цього положення вимагає спеціального студіювання ДТ з різних ареалів українського діалектного простору. Є самоочевидною складна лінійна архітектоніка тексту, динаміка його структурної організації, що, зокрема, ускладнює процедуру статистичного опрацювання текстів за окремими ознаками, елементами; наявність широкого кола засобів для презентації тих самих значень чи опису ситуацій, використання мовцями різноманітних моделей і тактик текстотворення неминуче породжує ситуацію перемінної актуалізації то однієї структурної домінанти, то іншої з-поміж альтернативних. Тому узагальнення щодо співвідношення функційної активності альтернативних елементів, структур, моделей, які ґрунтуються на статистичних даних, здатні зумовити висновки, невідповідні реальному стану діалектів.

5. Ефективність створення діалектної текстотеки та її опрацювань залежить від поєднання цілеспрямованого пошуку заздалегідь визначених мовних явищ із власне спонтанним записуванням різнотематичних оповідей наратора, його розмов з експлоратором-реципієнтом діалектного мовлення, діалогів і полілогів носіїв говірок. Спонтанно формований лінійний текст, як правило, передає типові риси усного мовлення: структурну недостатність (прояви елімінації) та надлишко- вість, текстові формальні новації та ін.; це дає інтерпретаторові тексту набір формальних відмінностей порівняно з еталонним текстом-моделлю. Однак значення текстів усного діалектного мовлення цим не вичерпується. З погляду діалектології, історії мови цінність ДТ полягає насамперед у забезпеченні пізнання формальної структури говірки як системи, семантики і функціонування елементів різних структурних рівнів, у забезпеченні можливості інтерпретації окремої говірки як лінгваль- ного феномену у широкому діалектному континуумі. З позиції традиційної філології, як і сучасної антропоцентричної лінг- вокультурології, ДТ постачає цінний матеріал для пізнання закономірностей та особливостей творення тексту як цілості вищого порядку, для проникнення в лабораторію мовомислення наратора, в процес породження ним висловлювання й тексту.

Таким чином, ДТ: а) зберігають досі не відому лінгваль- ну інформацію про репертуар одиниць, їхні функції, когніцію; б) підтверджують (або спростовують) відомі дані, розширивши їх новими (іншохронотопними) свідченнями; в) провокують на формулювання нових дослідницьких завдань; г) створюють передумови верифікації загальних теоретичних положень сучасної лінгвістики.

Сьогодні діалектна текстографія, створення корпусів ДТ, інтерпретація збереженої в них лінгвальної інформації увійшли до кола пріоритетів сучасної лінгвістики.

ДТ як джерело свідчень для вивчення мови в її просторовому вияві (в окремих говірках чи ширших ареалах) є універсальними щодо структурних рівнів мови, що, однак, не урівнює різні тексти щодо їхньої евристичної цінності. Далеко не всі тексти однаково придатні для розв'язання спеціальних мовознавчих завдань. Як для створення лінгвістичних карт необхідне попереднє моделювання проблематики і визначення характеру матеріалу проектованих карт ще на етапі перед збиранням матеріалі в діалектах, для чого формуються питальники, так і для розв'язання окресленого кола завдань в опорі на тексти актуальним є прогнозування тематики наративів, змісту і форми діалогів з інформантами, передбачення можливих моделей перебігу текстотворення як спонтанного процесу.

Лінгвістично орієнтоване записування та вивчення ДТ не підважує їхнього загальнокультурного значення як витворів глибинного народного мовомислення, які особливо цінні акумульованим у них багатим культурним досвідом соціуму у відповідних параметрах хронотопу.

Додаток. Населені пункти до карт 1, 2

1. Чернятин Город. І.-Ф.; 2. Дзвиняч Зал. Т.; 3. Більче-Золоте Борщ. Т.; 4. Винятинці Зал. Т.; 5. Новосілка Зал. Т.; 6. Гермаківка Борщ. Т.; 7. Іване- Пусте Борщ. Т.; 8. Оринин Кам.-Под. Хм.; 9. Голосків Кам.-Под. Хм.; 10. Маків Дун. Хм.; 11. Борсуки Нов.-Уш. Хм.; 12. Богданівка Зал. Т.; 13. Кудринці Борщ. Т.; 14. Колибаївка Кам.-Под. Хм.; 15. Китайгород Кам.-Под. Хм.; 16. Вахнівці Нов.-Уш. Хм.; 17. Рівне Мур.-Кур. Вн.; 18. Хоньківці Мур.-Кур. Вн.; 19. Торговиця Город. І.-Ф.; 20. Бабин Заст. Ч.; 21. Кострижівка Заст. Ч.; 22. Репуженці Заст. Ч.; 23. Василів Заст. Ч.; 24. Брідок Заст. Ч.; 25. Киселів Кіцм. Ч.; 26. Кадубівці Заст. Ч.; 27. Товтри Заст. Ч.; 28. Вікно Заст. Ч.; 29. Баламутівка Заст. Ч.; 30. Рухотин Хот. Ч.; 31. Рашків Хот. Ч.; 32. Рук- шин Хот. Ч.; 33. Хотин Хот. Ч.; 34. Вороновиця Кельм. Ч.; 35. Грушівці Кельм. Ч.; 36. Комарів Кельм. Ч.; 37. Молодове Сок. Ч.; 38. Стара Ушиця Нов.-Уш. Хм.; 39. Кормань Сок. Ч.; 40. Ломачинці Сок. Ч.; 41. Малятинці Кіцм. Ч.; 41а. Шишківці Кіцм. Ч.; 42. Веренчанка Заст. Ч.; 42а. Суховерхів Кіцм. Ч.; 43. Заставна Заст. Ч.; 44. Юрківці Заст. Ч.; 45. Валява Кіцм. Ч.; 46. Ржавинці Заст. Ч.; 47. Недобоївці Хот. Ч.; 48. Каплівка Хот. Ч.; 49. Пер- ківці Кельм. Ч.; 50. Мошанець Кельм. Ч.; 51. Ленківці Кельм. Ч.; 52. Бузо- виця Кельм. Ч.; 53. Іванівці Кельм. Ч.; 54. Шебутинці Сок. Ч.; 55. Вітрянка Сок. Ч.; 56. Білоусівка Сок. Ч.; 57. Вовчківці Снят. І.-Ф.; 58. Потічок Снят. І.-Ф.; 59. Кліводин Кіцм. Ч.; 60. Малий Кучурів Заст. Ч.; 61. Горошівці Заст. Ч.; 62. Ошихліби Кіцм. Ч.; 63. Лашківка Кіцм. Ч.; 63а. Ставчани Кіцм. Ч.; 64. Шубранець Заст. Ч.; 65. Чорнівка Нов. Ч.; 66. Грозинці Хот. Ч.; 67. Малинці Хот. Ч.; 67а. Клішківці Хот. Ч.; 68. Рідківці Нов. Ч.; 69. Санківці Хот. Ч.; 70. Керстинці Хот. Ч.; 71. Пашківці Хот. Ч.; 72. Ярівка Хот. Ч.; 72а. Жилівка Нов. Ч.; 73. Лівинці Кельм. Ч.; 74. Вартиківці Кельм. Ч.; 75. Не- липівці Кельм. Ч.; 76. Росошани Кельм. Ч.; 77. Вашківці Сок. Ч.; 78. Шишківці Сок. Ч.; 79. Романківці Сок. Ч.; 80. Гвіздівці Сок. Ч.; 80а. Олексіївка Сок. Ч.; 81. Сокиряни Сок. Ч.; 82. Волошкове Сок. Ч.; 83. Шешори Кос. І.-Ф.; 84. Кобаки Кос. І.-Ф.; 85. Джурів Снят. І.-Ф.; 86. Банилів Вижн. Ч.; 87. Вашківці Вижн. Ч.; 88. Неполоківці Кіцм. Ч.; 89. Шипинці Кіцм. Ч.; 89а. Лужани Кіцм. Ч.; 90. Стрілецький Кут. Кіцм. Ч.; 91. Рингач Нов. Ч.; 92. Котелеве Нов. Ч.; 93. Подвірне Нов. Ч.; 93а. Зелена Кельм. Ч.; 94. Білявинці Брич. Хм.; 95. Ходорівці Брич. Хм.; 96. Липник Окн., Молдова; 97. Соколівка Кос. І.-Ф.;

98. Іспас Вижн. Ч.; 99. Коритне Вижн. Ч.; 100. Нижні Станівці Кіцм. Ч.; 101. Драчинці Кіцм. Ч.; і02. Свобода Нов. Ч.; 103. Зелений Гай Нов. Ч.; 104. Ширівці Брич. Хм.; 105. Михайляни Брич. Хм.; 106. Верхні Холохо- ри Брич. Хм.; 107. Чернолівка Окн. Молдова; 108. Криворівня Верх. І.-Ф.; 109. Розтоки Пут. Ч.; 110. Виженка Вижн. Ч.; 111. Черешенька Вижн. Ч.; 112. Берегомет Вижн. Ч.; 113. Луківці Вижн. Ч.; 114. Мигове Вижн. Ч.; 115. Стара Жадова Стор. Ч.; 116. Клинівка Стор. Ч.; 117. Нові Бросківці Стор. Ч.; 118. Кам'яна Стор. Ч.; 119. Снячів Стор. Ч.; 120. Луковиця Глиб. Ч.; 121. Горбівці Глиб. Ч.; 122. Усть-Путила Пут. Ч.; 123. Банилів-Підгірний Стор. Ч.; 124. Михайлівка Глиб. Ч.; 125. Тарашани Глиб. Ч.; 126. Довгопілля Пут. Ч.; 127. Дихтинець Пут. Ч.; 128. Яблуниця Пут. Ч.; 128а. Сергії Пут. Ч.; 129. Долішній Шепіт Вижн. Ч.; 130. Кам'янка Глиб. Ч.; 131. Черепківці Глиб. Ч.; 132. Старий Вовчинець Глиб. Ч.; 133. Турятка Глиб. Ч.; 134. Шепіт Пут. Ч.; 135. Селятин Пут. Ч.; 135а. Плоска Пут. Ч.; 136. Руська Пут. Ч.

І.-Ф. - Івано-Франківська обл., Т. - Тернопільська обл., Хм. - Хмельницька обл., Ч. - Чернівецька обл.

Література

1. Аркушин Г.Л. Українські діалектні тексти (до питання методології) // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки: мовознавство. № 1. Луцьк. 2011.

2. [Бевзенко, Грищенко А.П., Лукінова Т.Б., Німчук В.В., Русанів- ський В.М., Самійленко С.П. ] Історія української мови. Морфологія. К. 1978.

3. Бевзенко С.П. Українська діалектологія. К. 1980.

4. Бернштейн С.Б., Иллич-Свитыч В.М., Клепикова Г.П., Попова ТВ., Усачева В.В. Карпатский диалектологический атлас. Т. 1-2. М. 1967.

5. ГерманК.Ф. Українські говірки Північної Буковини. Чернівці. 1995.

6. Говірка села Машеве Чорнобильського району. Ч. 1 / Уклад. Ю.І. Бід- ношия, Л.В. Дика; Ч. 2 / Уклад. Г.В. Воронич, Л.А. Москаленко, Л.Г Поно- мар. К. 2003.

7. Говірки Буковини. Бібліографічний покажчик / Уклад. Н.В. Гуйва- нюк, Н.О. Руснак. Чернівці. 2011.

8. Говірки Чорнобильської зони. Тексти / За ред. П.Ю. Гриценка. К. 1996.

9. Говори української мови. Збірник текстів / Відп. ред. Т.В. Назарова. К. 1977.

10. Гриценко П.Е. Феномен диалектного явления: онтология и гносеология // Исследования по славянской диалектологии. 17. Судьба славянских диалектов и перспективы славянской диалектологии в XXI веке. М. 2015.

11. Гриценко П.Ю. Науково-інформаційний Чорнобильський фонд: деякі питання структури // Матеріали науково-практичної конференції з питань виявлення, збереження та охорони історико-культурної спадщини населення, що потерпіло від аварії на Чорнобильській АЕС (м. Рівне, 15-16 травня 1992 р.). Львів. 1996.

12. Гриценко П.Ю. Текти як джерело дослідження українських говірок Румунії // Павлюк М., Робчук І. Українські говори Румунії. Едмонтон; Львів; Нью-Йорк; Торонто. 2003.

13. Закревська Я.В. Система особових форм дієслова в західних говорах української мови // Українська лінгвістична географія. К. 1966.

14. Лисенко П.С. Словник поліських говорів. К. 1974.

15. Марчук Н.Й. Форми 3-ї особи дієслів теперішнього часу в українських говорах // Українська діалектна морфологія. К. 1969.

16. Назарова Т.В. Лінгвістичний атлас нижньої Прип'яті. К. 1985.

17. Никончук М.В., Никончук О.М. Лексичний атлас Правобережного Полісся. К.; Житомир. 1994.

18. Українські говори Румунії. Діалектні тексти. Едмонтон; Львів; Нью-Йорк; Торонто, 2003.

19. Общекарпатский диалектологический атлас. Т 1. Кишинев. 1989; Т 2. М. 1994; Т 3, Warszawa. 1991; Т 4. Львів. 1993; Т 5. Bratislava. 1997; Т 6. Budapest, 2001; Т. 7. Београд; Нови Сад. 2003.

20. Руснак Н.О. Лінгвокогнітивні та прагматичні виміри діалектних текстів буковинських говірок. Чернівці. 2009.

21. Stieber Z. Zarys gramatyki orownawczej j^zykow slowianskich. Warszawa. 1989.

Размещено на Allbest.ru