Семантичні особливості медичних термінів української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

В. Тихоша

СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МЕДИЧНИХ ТЕРМІНІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Надання українській мові статусу державної сприяло розвиткові наукової термінології. Питання залишається актуальним, оскільки деякі галузі і сьогодні користуються іншомовною. Загальні питання створення наукових термінів цікавили мовознавців різних епох і країн, зокрема їх вивчали О.О.Реформатський, В.П.Даниленко, А.В.Лагутіна, Т.І.Панько, І.І.Ковалик, Т.Р.Киян та ін.

В останні роки в Україні досліджувалась металургійна, сільськогосподарська, кардіологічна термінологія [1, 5, 8].

Проте в цілому медична термінологія вивчена ще недостатньо, що засвідчує медична практика: лікарі часто звертаються до вчених з проханням удосконалити медичні словники, нарікають на невідповідність українського терміна суті медичного явища.

У цій статті спробуємо описати окремі тематичні групи медичної термінології на основі семантичного аналізу.

Актуальність теми зумовлена швидким темпом розвитку медичних наук, зокрема, кардіології, психоневрології, хірургії, появою нових термінів-словосполучень, складних термінів, що свідчить про бурхливий процес формування української медичної термінології.

Мета цього дослідження вивчити шляхи формування української медичної термінології, спрогнозувати тенденції її подальшого розвитку.

Об'єктом дослідження обрано найбільш уживані в галузі медицини назви станів, процесів, ознак, інструментів, особливості функціонування їх на сучасному етапі.

Матеріал для вивчення дібраний із тлумачних і перекладних словників, періодичної фахової преси.

Наукова новизна полягає в необхідності вивчення сучасного стану і напрямків розвитку української медичної термінології, шляхів її формування та способів її творення.

Матеріали статті можуть бути використані на практичних заняттях зі спецкурсу «Термінознавство» у вузах.

Слово термін прийшло до нас ще з античних часів, у перекладі з латині означає «мету», «рубіж». У середньовіччі набуло більш конкретного значення -- «визначення», «позначення». В Україні поняття «термін» поширюється з 18 ст., зокрема з праць Г.Кониського [2:64]. Засновники української термінології (В.Левицький, О.Огоновський, І.Верхратський, І.Пулюй), визначаючи термін, брали до уваги такі специфічні ознаки, як: відповідність слова поняттю, структуру номінативної одиниці, відповідність духові мови, вмотивованість, відсутність синонімів. При створенні терміна, на думку його дослідників, необхідно орієнтуватися не лише на науку, а й на освіту, термінологія має бути всеукраїнською і поєднувати елементи власне національного і міжнародного.

У «Словнику лінгвістичних термінів» (за ред. Є.В.Кротевича) подається таке визначення терміна: «це слово або словосполучення, що виражає чітко окреслене поняття певної галузі науки, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя» [8:195].

Отже, основний акцент зроблено на зіставлення з поняттям певної галузі знань, на специфічності назви.

Систему термінів у мовознавстві іменують ще термінологією (від лат. terminus і грец. logos). Значення цього слова лексикографи трактують як «опис», а лінгвісти під ним розуміють науку про терміни ( І.Ковалик, О.Реформатський), частину словникового складу мови, що охоплює спеціальну лексику, систему позначень наукових і професійних понять від будь-якої однієї галузі знань.

Українська медична термінологія сягає глибокої давнини, пов'язана насамперед з народними лікарськими назвами, що зустрічаються у казках, повір'ях, думах та піснях. Так, наприклад, у прадавній легенді про ряст та у веснянці:

Топчу, топчу ряст, ряст,

Бог здоров'я дасть, дасть,

І ще буду топтати,

Щоб на той рік діждати,--

підкреслюється живодайна сила лікарської рослини рясту, що зміцнює організм людини, відновлює сили, подовжує життя.

Перші писемні пам'ятки Київської Русі («Ізборник Святослава», «Слово Григорія Богослова» -- ХІ ст.) містять лікарські назви, які за тисячу років не змінилися. Розвиток медичної науки в Україні фактично починається з 12 ст., коли з'явився перший медичний трактат дочки Київського князя Мстислава Володимировича Євпраксії-Зої, що називався грецькою мовою «Алліма» (укр.. «Мазі»).

Медична термінологія середньовіччя (здебільшого латино-німецько-польська) перекладалася українською в основному лікарями-ремісниками та знахарями.

Українські медичні терміни 16-18 ст. зафіксовані у лексикографічних та науково-практичних працях: «Лексикон», «Лікарський порадник», «Льчебник», «Травник» різних авторів.

У ХІХ ст. значну роль у творенні медичної термінології відіграло Наукове Товариство ім. Т.Шевченка (НТШ) у Львові, яке мало математично-природописно-лікарську секцію і видавало окремий збірник наукових праць, вже у першому томі якого була видрукована праця з медицини М.Сельського. Завдяки товариству, кардіологію було виділено в самостійну медичну дисципліну і відповідно вироблено наукову кардіологічну термінологію.

У «Збірнику НТШ» була відкрита рубрика «Термінологічний відділ», де була надрукована стаття Я.Гординського «Кілька слів про термінологію» (т.3), у якій він пропонував упорядкувати термінологічну систему, зокрема медичну. Для впорядкування систем медичних назв учений пропонував: а) активну публікацію на сторінках «Збірника НТШ» медичних питань і конкретних термінів різних авторів; б) друкування термінів загальним списком у кінці кожного тому, що є зручним для обговорення; в) відкриття полемічної рубрики /фактично НТШ у Львові створило медичну термінологію і навіть видало кілька словників (укладач О.Курило)/. В Одесі та Києві також виходять медичні словники українською мовою /Номенклатура хвороб. Латинсько-українські назви хвороб та російський показник до них» і «Медичний українсько-російський словник» (за ред. В.Кисельова)/.

Двадцяте сторіччя, з його безкінечними війнами, атомними і ядерними вибухами викликало бурхливий розвиток медичної науки, а отже, і термінології.

У 1926 р. доктор М.Галин видає «Медичний латинсько-український словник» у Празі, в Берліні виходить «Медичний німецько-український словник», а у Львові -- «Антропонімічний словник» Є.Лукасевича. Починаючи з 1934 р. в Україні виходить медичний термінологічний бюлетень, що сприяв удосконаленню української медичної терміносистеми. У повоєнні роки виходить «Словник медичної термінології: латинсько-українсько-російський» М.Кніповича (1978 р.).

З наданням українській мові статусу державної інтерес до вивчення української медичної термінології зростає результатом чого є видання словників /(«Українсько-російсько-англійський словник з кардіології» за ред. В.Боброва, М.Павловського (1992), «Українсько-латинсько-англійський медичний тлумачний словник» у 2-х т. (1995)/.

Досліджуючи медичні терміни, переконуємося, що для творення їх використовувалися найрізноманітніші словотворчі ресурси, роль яких у творенні терміна була, проте, не однакова.

Так, кореневі та службові морфеми в окремих випадках набувають незвичного значення, виконуючи оцінно-стилістичну функцію, наприклад: правий шлуночок, осердниця, кров'як, кульки лікарські.

Простежується така закономірність у творенні української медичної термінології: 1) для творення нового терміна використовується стара існуюча у мові назва (напр., серцева сорочка, камера серця, високий тиск, вогнище запалення, клінічна картина хвороби; ніжка пучка Гісса); 2) використання іншомовних слів для найменування нових понять (напр., артрит, некроз, тромбоатеросклероз, ангіоліт); 3) використання існуючих у мові словотворчих моделей для творення нових назв (напр., пухлина, запалення, отруєння, двоклапанний, внутрішньочерепний, постінофарктний, кардіографія, грушоподібний); 4) використання словосполучень для найменування наукових понять (напр., грудна жаба, танець святого Вітта, вовчак системний червоний, ритм перепела, симптом паруса, симптом барабанних паличок).

Найпродуктивнішим способом термінотворення є афіксальний, у сфері якого найбільш продуктивний -- суфіксальний (метаболізм, кумулятивний, систолічний, електролітний, мітральний -- українські суфікси), а також префіксальний (у якому переважають іншомовні компоненти: кардіо-, ангіо-, вазо-, голо-, гомо-): кардіостеноз, ангіологія, вазоневроз, абцесографія, гомотканина).

За своїми семантичними ознаками терміни можуть бути поділені на декілька лексико-тематичних груп, в середині яких можна виділити підгрупи.

Значну лексико-тематичну групу становлять найменування анатомічних елементів, основу якої складають терміни, що використовуються в анатомії для називання частин тіла людини: голова, плече, стопа, гомілка, серце, рука, артерія, вени, око, ніс.

Тематична група на позначення захворювань об'єднує кілька семантичних груп, кожна з яких має спільний компонент. Наприклад компонент «серцева хвороба» об'єднує 135 назв серцево-судинних захворювань: ішемічна хвороба серця, серцевий біль, брадикардія, гострий інфаркт міокарда, тахікардія та ін. Компонент «хвороба артикуляційного апарату» включає до 100 назв: прогнатія, прогенія, синдром Ретта, несформованість кінестатичного і динамічного праксиса, моторна алалія, дизонтогенетичний варіант загального недорозвитку мовлення, онтогенез мовлення, ринофонія, ринколалія, макроглосія, мікроглосія, аглосія, укорочення вуздечки язика та ін.

Ця тематична група поділяється на підгрупи:

1. Номінація за характерною ознакою захворювання: а) за назвами об'єктивних симптомів (наприклад, на основі назви пухлина утворюють: пухлина мозку, пухлина підшлункової залози); б) за назвами патології (патоморфологічних та патофізіологічних проявів): на основі терміна алалія (враження мовленнєвих зон мозку) утворено найменування хвороби моторна алалія; в) за назвами форм перебігу хвороби (наприклад, за допомогою назви ознаки «гострий» утворено терміноназви хвороб: гострий апендицит, гострий аднексит, гострий інфаркт міокарда.

2. Терміни утворені на основі назви об'єкта захворювання (наприклад, на грунті анатомічної назви легені утворено назву хвороби запалення легенів.

3. Назви хвороб утворені в результаті вторинної номінації (наприклад, медичний термін танець святого Вітта є результатом асоціативного сприйняття танцю і хвороби).

Наступна лексико-тематична група складається з термінів на позначення симптомів захворювання та синдромів, їх поєднує спільний компонент: «ознака», «характерний прояв хвороби». Сюди входять такі тематичні мікротерміногрупи, як:

1. Назви на позначення суб'єктивних симптомів захворювання: астма, ангіна, біль у суглобах, головний біль, серцевий напад.

2. Назви на позначення об'єктивних симптомів з використанням морфологічних елементів об'єкта ураження: тромбофлебіт, аденома, міксома.

3. Узагальнені назви симптомів хвороби: симптом паруса, симптом Гілла.

4. Терміни на позначення узагальнених назв синдромів захворювань (з посиланням на прізвище вченого; на основі ряду ознак): синдром «щасливої ляльки», синдром Ретина, синдром Моргана-Адамса-Стокса, церебральний синдром.

Велику тематичну групу медичних термінів становлять найменування причин захворювання, що поділяється на такі змістові підгрупи:

1. Терміни, що є назвами несприятливих впливів на організм людини (механічних, температурних та ін.), які викликають різні захворювання: гостра інфекція нервовий стрес, травма мозку, родова травма, асфіксія.

2. Терміни, що є назвами загальних хвороб чи розладів організму, які мають вплив на окремий анатомічний орган людини чи певну систему їх: нервово-судинні розлади: токсикоз, нервово-психічний розлад, недорозвиненість мовлення, враження коркових відділів обох півкуль головного мозку.

3. Терміни-найменування часток, що утворюються в (чи на) організмі людини і спричиняють захворювання: тромб, волокниста бляшка, наріст, бородавка, «волос».

Тематична група на позначення термінологічних найменувань аномалій об'єднує номінації під загальним компонентом «аномалія» (природні вади розвитку, відхилення від норми): органічна (механічна) дислалія (порушення будови артикуляційного апарата), ринолалія (порушення звуковимови), дизартрія (один із симптомів дитячого церебрального параліча), заїкання, алалія (загальна недорозвиненість мовлення), афазія (недорозвиненість граматичного ладу мовлення), дистрофія, аплазія серця.

Лексико-тематична група на означення лікарських засобів об'єднує назви ліків і є на сьогодні найбільшою кількістю і такою, що постійно поповнюється новими термінотвореннями. Група складається з термінів, що позначають: а) загальні назви лікарських препаратів: пігулка, порошки, краплі Зеленіна, розчин пеніцеліна, заспокійливий препарат; б) конкретні назви ліків чи їх груп, що використовуються при захворюванні: парацетамол, стрептоцид, кардиомін, кротал, упсарин, лібексин, аспірин, мікопазол; в) назви лікарських рослин та утворених від них лікарських препаратів: нар. назва ромашка: настій ромашки, екстракт ромашки; нар. назва звіробій: екстракт звіробою, спиртовий настій звіробою (кропиви, материнки, шавлії, м'яти перцевої тощо).

Тематична група -- назви методів і засобів лікування -- складається з термінів, які є назвами: а)узагальнених методів лікування: кардіопластика, новокаїнова блокада, пересадка нирки; б) механічних, штучних матеріалів, які замінюють частину або орган в цілому: штучна нирка, штучні серцеві клапани, штучний суглоб.

Тематичну терміногрупу на позначення найменувань способів вивчення, дослідження діагностики захворювання того чи іншого органу (системи) складають номінації в основному іншомовного походження: флюрографія, дактилоскопія, кардіограма, аускультація серця, розтин брюшної полості тощо.

Аналіз медичної термінології (далеко не новий) дає можливість зробити такі висновки:

-- в українській мові існує розвинена, добре структурована медична терміносистема, яка відповідає сучасним міжнародним науковим стандартам і може служити засобом спілкування фахівців як вчених, так і практиків;

-- джерелами української медичної термінології є власне українські назви, іншомовні та похідні утворення на їх основі;

-- сучасна медична термінологія української мови має тематично широко розгалужену систему, яка постійно розвивається і поповнюється завдяки реалізації лексико-семантичних (полісемії, омонімії, синонімії) та словотвірних (в основному морфологічних) процесів в загальнолітературній мові.

ЛІТЕРАТУРА

український медичний термінологія

1. Боярова Л. Мовна норма і термінологія //Мовознавство. - Харків, 1996.- С.247-250.

2. Кониський Г. Філософські твори: У 2 т.- Т.1.- К., 1996.- С. 64.

3. Мусій О., Нечай С., Соколик О.. Гаврилюк С. Російсько-український медичний словник.- Умань, 1992.- 678 с.

4. Огієнко І. Правопис і граматична термінологія: Ч. ІІ.- Рідна мова.- К., 1937.- С.417-418.

5. Панько Т.І., Качан І.М., Марценюк Г.П. Українське термінознавство: Підручник.- Львів, 1994.- 216 с.

6. Питання словотвору //Збірник наукових праць.- К., 1979.- 192 с.

7. Реформатский А.А. //Вопросы терминологии.- М., 1961.- С.48-49.

8. Словник лінгвістичних термінів /за заг. ред. Є.В.Кротевича.- Львів, 1957.- 195 с.

9. Усатенко О.К. Російсько-український словник медичної термінології.- К., 1996.- 463 с.

Размещено на Allbest.ru