Контексти розпізнавання конотоніма

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Пріоритетною в ономастиці є проблема розпізнавання конотоніма, хоча питання про переносне вживання власних імен вирішується неоднозначно. Є.С. Отін називає мовні одиниці з вторинними співзначеннями конотативними власними іменами (конотонімами). І.Е. Ратникова ономастичними метафорами. Визнаючи за “вторинними” пропріальними одиницями непряму референтну співвіднесеність, образність експресивно-емоційне забарвлення, дослідники по-різному позначають процеси, що зумовлюють зміни онімного статусу й перетворення семемної структури.

Г.П. Лукаш з опертям на ідеї Є.С. Отіна порівнює поняття метафоричне і символічне, пропонуючи таке тлумачення конотонімного концепту: “форма плану змісту конотоніма як онімної одиниці поза прямою референцією, організована таким чином, що основним стає метафоричне (або символічне) значення, яке за нейтрального стилю висловлювання позначається загальною назвою”.

І.Е. Ратникова, з покликанням на Б.М. Гаспарова, осмислює явище, пов'язане з непрямим вживанням імен, як метафоричне значення, породжене ефектом “палімпсестного накладання”. Розглядаючи проблеми змістового варіювання та функціонування власних імен (далі ВІ) з позицій когнітивної лінгвістики й лінгвокультурології, О.А. Нахімова досліджує “розвиток прецедентної семантики у власних імен”., наполягаючи на розмежуванні “первинного значення прецедентного імені та його метафоричного значення”. Додатковими критеріями прецедентності одиниць вона називає: 1) графічний, 2) морфологічний, 3) пунктуаційний, 4) синонімічний, 5) атрибутивний, 6) темпоральний і 7) покликання на джерела прецедентності. Г.П. Лукаш простежує “<...> синтагматичні відношення конотонімів через спробу моделювання конотонімних конструкцій”.

Праці О.А. Нахимової i Г.П. Лукаш допомагають визначити межі необхідного й достатнього контексту, який доводить непряму референтну співвіднесеність конотоніма. Такий контекст підтверджує, що переносне значення імені “відбулося” і частина семантики первинного оніма предикована іншому об'єкту (-ам): Куди там колишні Дошки пошани Зевси важкої металургії, Гермеси енергетики, Меркурії торговлі, Аполлони шоу-бізнесу, Боже, скільки народ має достойників, чого ж він так недостойно живе?! (Л. Костенко) і т. ін.

Не наголошуючи очевидні показники реалізації переносного значення (написання ВІ з малої літери, в лапках, вживання у множині), звернемося до контекстів, які аргументують реалізацію конотативного значення в художньому творі. Цілком коректною є думка В.М. Калінкіна щодо терміна відконотонімний поетонім, оскільки “конотонім (навіть такий, що належить до міжнародного, інтерлінгвального фонду конотонімії) в літературному творі це поетонім, який зберіг <...> узуальні чи оказіональні конотеми, але поетонім”.

Основу типології конотонімних моделей Г.П. Лукаш становить структурний критерій (граматична зв'язність, частиномовна належність), хоча багато спостережень роз'яснюють перевтілення імені із семантичних позицій. Дослідниця пов'язує виникнення конотоніма “із виходом власної назви за межі свого часу і простору” описує “перебудову” семемної структури конотоніма, враховує ступінь конотонімізації. Пор.: I. Узгоджене означення + КО: “відтопонімне означення + КО” (українська Швейцарія), “займенник + КО” із варіантами: “присвійний (означений, неозначений, вказівний та ін.) займенник + КО” (мій Довбуш, якийсь Ван Гог, такий Мойсей); “часове (просторове) означення + КО” (сільський Хемінгуей); “числівник другий + КО (варіант сполучення “КО + номер два”): (другий Чорнобиль, Мукачеве номер два); подібне сполучення “новий + КО” (новий Нестор). II. “Дієслово + КО в оруд. відм.” (гасати Марком Пекельним). III. “КО + неузгоджене означення” (козак Мамай у рясі, Голгофа XX століття, Попелюшка літератури). IV. “Стверджувальні чи заперечні конструкції (він Казанова, Миколаїв не Лас-Вегас <...>). Ця конструкція виникає внаслідок міркувань хтось X є (або не є) кимось Y, тому що хтось X подібний (або не подібний) до якогось Y”.

Типологія моделей, орієнтованих на розпізнавання переносного значення та уналежнення мовної одиниці до класу конотонімів (поєтонімів від конотонімного походження), потребує конкретизації та уточнення. Класифікація контекстів повинна мати чіткіше семантичне обґрунтування, щоб уникнути суперечності і двозначності. За Г.П. Лукаш, різновид “часове (просторове) означення + КО” репрезентує модель “узгоджене означення + КО” (сучасна Евеліна Ганська тощо), але віднесеність до теперішнього часу (сема прикметника сучасний) зближує її зі сполученням “новий + КО” (новий Нестор тощо). Часові координати актуалізовані також у формулах “КО + неузгоджене означення” (Голгофа XX століття, альтернативних словосполученням із компонентами сучасний, новий. Семантичний критерій як опертя класифікації контекстів (моделей) конотонімів дає змогу уникнути неточностей у коментуванні планів змісту і вираження. На необхідність розширення типології контекстів вказують “поєднання формул”, наприклад, стати європейським Гондурасом: у цьому конструкті поєднується формула “відтопонімне означення + КО” і “дієслово + КО в оруд. відм.” та ін.

Конотонімною моделлю називаємо необхідний і достатній контекст, спрямований на розпізнавання переносного значення й уналежнення мовної одиниці до класу конотонімів. Результатом взаємодії компонентів сполучень (стійка формула + ВІ) стає переносне значення, яке контексти-актуалізатори конотоніма не завжди засвідчують однозначно. Так, конотонімна семантика імені в конструкціях рос. писательская Мекка, обзывал Маниловым реалізується за посередництвом прикметника (далі прикм.) писательская і дієслова обзывал експліцитного контексту, що анулює пряму референцію. Стійкі формули на зразок рос. наш Вергилий, какойто Аристарх не виключають ситуації прямого використання оніма: наш відомий нам; хто нам знайомий, близький тощо, какой-то невідомий мовцеві. У цьому випадку контекст доречно позначити як імпліцитний.

Контексти з ВІ в конотативному значенні, пов'язані з просторово-часовими координатами, ґрунтовані на бінарній опозиції свій чужий. У Г. П. Лукаш ця опозиція визначена як підґрунтя моделі “присвійний займенник + КО”, але її вплив поширювано на хронотоп загалом: у конкретному або невизначеному часопросторі (чужому, новому), зумовленому континуумом вихідних імен (своєму, споконвічному), розвивається переносна семантика. Під поняття хронотоп підводяться будь-які класи онімів, у тому числі антропоніми, тому що об'єкти, позначені ім'ям, з'являються й “живуть” у якомусь часопросторі.

I тип експліцитні контексти, що відображають конкретні / невизначені просторово-часові координати, репрезентовані моделями:

1) `лексеми-конкретизатори розширеного звуженого простору + КО' з різновидами: А) `відтопонімний (похідний від хоронімів) прикм. (рос. европейский, русский; укр. український, малоросійський, англ. British, Adriatic тощо) + КО': Кто может совлечь с себя старого европейского Адама и переродиться<...>*1; <...> повертається наприкінці 1970-х український Одіссей (О. Забужко); He left this Adriatic Ariadne (Дж. Байрон);

Б) `відносний прикм. зі значенням `національність / народність / віросповідання' (укр. слов'янський; рос. еврейский, иудейский тощо) + КО': Свобода в мені і я в ній. Такий собі слов'янський Агасфер; А один из них, еврейский Илья Муромец, хотя и в летах, с палкой наперевес;

В) `відносний прикметник, похідний від реального або фіктивного ойконіма + КО': Скажи лучше, что делать, а не бранись, Демосфен полтавский*; Да, и я сын Глупова, и я катался как сыр в масле, что, как известно, и составляет настоящую, неподдельную глуповскую Аркадию*;

Г) `КО + ойконім у родовому або присвійному відмінку': Тогда полицейский Наполеон Жерстея велел выехать всем протестовавшим*; Assisting the Magdalenes of London! (Дж. Голсуорсі);

Д) `КО + ойконім (іноді у вигляді криптоніма) у родовому відмінку з просторовим прийменником рос. из /укр. з'2: Іч, знайшовся Герострат з хутора Голопупиного; Этот Квазимодо из Т. слишком достаточно был глуп и благороден (Ф.М. Достоєвський);

2) `лексеми-актуалізатори невизначеного розширеного звуженого топосу + КО' із тотожними за змістом різновидами: А) `відносний прикм. зі значенням територіальної належності (рос. уездный, поселковый; укр. слобожанський, місцевий, містечковий, хутірський) + КО': Уездная Помпея, так сказать; Захмелілі ковбої, комуністи і фермери /Заселяють уперто слобожанський Клондайк (С. Жадан);

Б) `КО + іменник у родовому відмінку на позначення територіального об'єкта': Даже ее шафер, известный всей губернии бонвиан и Дон-Жуан <...>*;

3) `лексеми-актуалізатори координат теперішній майбутній час + КО' з різновидами: А) `якісний прикм. у формі позитивного ступеня (рос. новый, современный, будущий; укр. сучасний, новітній, новоявлений, теперішній, англ. modern, new тощо) + КО': <...> новая Афродита возродилась из пены: ходит, подбоченясь, хохочет, поет, пляшет... (А.П. Чехов); Сучасний Ірод, дрібний і підлий (Л. Костенко); If thou hadst died as honour dies, /Some new Napoleon might arise, / To shame the world again (Дж. Байрон);

Б) `словосполучення прикм. / займенниковий прикм. + ім. (рос. наших дней, времен новейших тощо) + КО': <...> Времен новейших Митрофан, Нетесаный, недоученый, А уж безнравственный болван;

В) `кількісний числівник (далі числ.) / ім. + числ. у родовому відмінку (два, номер два) / порядковий чи відносний прикм. (рос. второй, третий, ежедневный тощо) / англ. Defining pronouns other) зі значенням вторинності + КО': Що, сильно здоровий? Піддубний номер два, еге?; Стесненный, он направился к своему столу, этой ежедневной Голгофе*; <...> through a world composed of thousands of other Forsytes with their habitats (Дж. Голсуорсі);

Г) `прислівник / прислівник + числ. із семантикою повторюваності + КО': <...> я пишу “Мертвые души” в Париже. Еще один Левиафан затевается; <...> Вже нудить од плачів і од легенд. Ми знову Січ, ми знову Дике поле.

До II типу уналежнено імпліцитні контексти, що відбивають реалії невизначеного нового хронотопу:

1) `займенниковий прикм. (рос. наш, свой, мой, укр. наш, свій, мій, англ. my, our, thine `твій' тощо) зі значенням належності вторинному денотату + КО': Милая женка, вот тебе подробная моя Одиссея; Чекаю свого Довбуша. Чекаю (М. Матіос); La Harpe, thine Aristotle, beckons on (Дж. Байрон);

2) `займенниковий прикм. (рос. какой-то, некоторый; укр. якийсь, який-небудь тощо) з семантикою невизначеності (`щось на зразок') та іронічною тональністю + КО': Сергей представил некоторой Меккой Эффектный дом <...>; якийсь Горацїй;

3) `займенниковий прикм. із семантикою заперечення `жоден', `зовсім не' (рос. никакой; укр. ніякий, жоден) + КО': Не бойся никакой Голгофы*; <...> І нїяка в житті Арїадна Вже не виведе з горя отих матерів;

4) `займенниковий прикм. (або еквівалентне у плані змісту сполучення) зі значенням `будь-який', `кожний', `один з багатьох', `зовсім випадковий' (рос. всякий, любой, первый попавшийся, укр. усякий тощо) + КО': <...> позвать с улицы первую попавшуюся Аспазию*; <...> от і свинячить тут усякий Навуходоносор;

5) `вказівний займенниковий прикм. (рос. такой, экий, экой, эдакий, этакий) з іронічною оцінністю + КО': “Такой уж он Езоп” <...> поживет и с глупостью отойдет»; <..> а вы домой целоваться с вашей толстой провансалкой, экой Селадон!;

До III типу відносяться експліцитні контексти, що встановлюють “конфлікт” імені з високою культурною репутацією та вторинного денотату, якому надається іронічна / пейоративна тональність:

1) `якісно-відносний прикм. з експресивними семами + КО': Жан-Поль Сартр драний (Ю. Андрухович); This plebeian Don Juan observed me from behind a hackney car and sent me in double envelopes an obscene photograph <...> (Дж. Джойс);

2) `КО + ім. зі значенням суперечності стать граматичний рід': Для ревнивой супруги такие фразы нож острый, а моя Ниночка Отелло в юбке; <...> її величають “Франком у спїдницї”;

3) `відносний прикм. із семантикою локалізації за сферами діяльності, вказівки на суспільні, сімейні відносини та ін. + КО'; англ. `КО + прийменник (далі прийм.) of зі значенням належності + ім.': Я разрушу ваш подкулацкий Карфаген; He is a Napoleon of industry and disgustingly rich (Б. Шоу);

IV тип охоплює експліцитні контексти-актуалізатори еквівалентності (подібності) вторинний об'єкт ~ первинний денотат, вираженої моделями з відношеннями:

1) повної тотожності: А) `ВІ / загальна назва у називному відмінку (далі Н.в.) + КО в Н. в (іменна частина присудка)': Но ведь Достоевский Монблан, мировая гора <...>*; Б) `ВІ в Н. в. + (узгоджене означення) + КО в функції другорядного / пояснювального члена речення': Смердяков <... > какой-то обрывок человеческого существа, духовное Квазимодо, синтез всего лакейского;

2) “обмеженої” (поглядом номінатора, локалізацією думки у просторі) тотожності: `ВІ (його еквівалент) у знахідному відмінку (далі Знах. в.) + дієслівна зв'язка рос. называть, прозывать, обзывать тощо + КО в орудному відмінку (далі О. в.)': <...> мене ж Мойсеєм називав народ!; Когда же зять его Мижуев выразил сомнение, обругал его, но не Софроном, а просто сволочью;

3) самоототожнення: `ВІ / анафоричний компонент + дієслівна зв'язка рос. называть (себя), считать, стать (становиться) + КО в О. в. / хотеть в + КО в Знах. в. / укр. відчувати себе + КО в О.в.': Карл Иванович, пребезобразнейший из смертных, был страшный волокита, считал себя Ловласом*; Моя идея это стать Ротшильдом; Спочатку Романові Малиновському подобалося вїдчувати себе Шгмалїоном, котрий ліпить Галатей;

4) бажаної тотожності, що ґрунтується на наслідуванні, уподібненні, існуванні в чиємусь образі: `ВІ / його еквівалент + дієслівна зв'язка рос. слыть, прикидываться, изобразить, уподобиться, выглядеть, укр. корчити, англ. pretend тощо + КО у відповідній відмінковій формі': Зачем же, не прикидываясь даже Ловласом, <...> сбил он с толку бедную девушку?; Зою Космодем'янську корчить, еге?; It's no use pretending that we are Romeo and Juliet (Б. Шоу).

V тип імпліцитних контекстів-актуалізаторів подібності (збігу) вторинний об'єкт ~ вихідний денотат репрезентований моделями:

1) повна тотожність та модальний відтінок впевненості: А) `якісний прикм. (рос. совершенный, настоящий, прямой, форменный, решительный, подлинный, чистый, укр. справжній, викапаний, англ. real) + КО'; англ. `прислівник quite + КО': Прометей, решительный Прометей*; “ну, викапана Мерелїн Монро!” (Lukash, “Slovnyk” 245); Monsieur is a real Monter Cristo (Дж. Голсуорсі); Б) `просто / прямо + КО': Я и с той стороны, и с другой, и подарки-то, и то, и се; Гибралтар, просто Гибралтар!;

2) `модальні словосполучення / прикметники / прислівники зі значенням часткового збігу та відтінком невпевненості (здогадності та сумніву) (рос. можно сказать, своего рода / в своем роде, почти; укр. можливий та ін.) + КО': <...> это Наполеон своего рода; На жаль, єдиним можливим Моделяні з того забитого автовокзалу був я.

VI тип експліцитних контекстів призначений для зіставлення (ототожнення) вторинного об'єкта з кількома вихідними денотатами. Г.П. Лукаш називає однакове предметне співвіднесення кількох конотонімів на зразок О ціцерон районного масштабу! О демосфен в кольчузі із цитат! кореферентністю. Маємо підставу не вважати кореферентними відношення між конотонімами, що входять до одного перелічувального ряду. Формула `хтось є кимось' у сфері конотонімії “працює” на ототожнення, задане конкретною ситуацією. У контексті Платон Михалыч Платонов был Ахиллес и Парид вместе: стройное сложенье, картинный рост, свежесть все было собрано в нем (М.В. Гоголь) низка ВІ актуалізує сукупну семантику, тобто Платон Михалыч Платонов = вместе Ахиллес + Парид, отже, ототожнення виникає між “збірним” вторинним і первинним об'єктами. Оскільки зміст образу Ахиллес + Парид, що корелює з поетонімом Платон Михалыч Платонов, не є механічним складанням значень окремих компонентів (Ахиллес, Парид), то неправомірно називати такі відношення кореферентними.

Г.П. Лукаш розглядає конотонімні ряди як явище синонімії, де немає домінанти, акцентуючи увагу на “житті” КО в одній або різних часових парадигмах: Адвокат, братіку, адвокат, Демосфен, Софокл, Аристотель, і все, що хочеш. У цьому випадку відношення між іменами виражає модель `перелік КО, які реалізують ампліфікацію за рахунок синонімії'. Семантика акумулюється нагнітанням більш-менш однакових (схожих) якостей у кожному наступному імені. Пор.: семантична домінанта `скупість': Его лицо, носившее характернейшие черты Шейлока, Гарпагона и Скупого рыцаря, не изменилось (I. Ільф, Є. Петров); сема `видатна особистість, яка виявила себе у певній сфері діяльності': He would never be a Darwin or a Dickens, a great artist or scientist <... > (Дж. Фаулз). Однак між конотонімами не завжди встановлюються синонімічні відношення. “Об'єднання” імен, що корелюють з одним вторинним денотатом, може виявляти суперечність. Пор. модель `перелік КО, які відображають сукупність взаємовиключних сем': Другой, пожилой, Архипов <...> бестия, шельма и теперешний товарищ Сизобрюхова, Иуда и Фальстаф, все вместе, двухкратный банкрот и отвратительно чувственная тварь, с разными вычурами (Ф.М. Достоєвський).

Особливим різновидом є комплексні моделі, що поєднують різні характеристики. Пор.: `невідомість і невизначена просторова локалізація': Это какой-то уездный Отелло: слышишь, он и там никуда не пускал жену; `невизначеність часу і конкретизація простору': Грати закохану, творити нашу українську Офелію з тих не знаних мені окупаційних ночей; `невідомість і конкретизація нового часу': А потім з'являється збирати трупи /якийсь новоспечений Фортінбрас (О. Забужко) тощо.

Потенційна здатність імен розвивати переносні значення не припиняється. Ще належить з'ясувати складні питання метафоризації та конотонімізації, узуального / оказіонального вживання конотонімів, виявити причини й умови поширення (інтерлінгвальні / інтралінгвальні) КО та ін. Окремо слід спинитися на проблемах вивчення “знакових” конотонімних одиниць, що формують ядерну зону мовної картини світу, відбиваючи її динаміку. Відсліджування спільних і відмінних ознак, наявних у конотонімах одноі різносистемних мов, дасть можливість змоделювати частину інтерлінгвального культурного простору, порівняти національні й загальнолюдські цінності крізь призму імені.

Література

експліцитний контекст конотонім

1. Веііска, Evgemya. “Konotonymizatsiya onimiv yak leksyko-semantychnyj process.” Dks. Donetsk National. U, 2000. Abstract. Print.

2. Каїіпкіп, Valeriy. Poetika onima. Donetsk: Yugo-Vostok, 1999. Print.

3. Lukash, Gahna. Aktual'ni pytannya ukrayins'koyi konotonimiky. Donetsk: TOV PROMIN', 2011. Print.

4. Lukash, Gahna. Slovnyk konotatyvnyh vlasnyh nazv. V!nmca: TOV Ndan-LTD, 2015. Print.

5. Nahtmova, Elena. Preced'entnyye im'ena v massovoj kommunikaciyi [Text]. Ekaterinburg: GOU VPO UraLsky gosudarstvennyj pedagoges] umverat'et, 2007. Print.

6. Оyn, Evgeny. Slovar konnotativnyh sobstvennyh imyon. Moskva: ООО А Temp, 2006. Print.

7. Pavl'uk, L'udmyla. Znak, simvol, mif u masoviy komunikaciyi. L'viv: PAIS, 2006. Print.

8. Ratmkova, Iryna. Imya sobstvennoye: ot kul'turnoy semantiki kjazykovoy. Mk: BGU, 2003. Print.

9. Rozanov, Vasiliy. “Legenda о velikom Dostoyevskogo. Opyt krytycheskogo komm'entariya (1891)” Rozanov, Vasiliy. Mysli o literature. Moskva: Sovremenmk, 1989. 41-157. Print.

Размещено на Allbest.ru