Функціональний потенціал українських лінгвокультурем у німецьких наукових текстах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Функціональний потенціал українських лінгвокультурем у німецьких наукових текстах

На початку ХХІ століття дослідження мови у діалозі культур і цивілізацій набуває особливого значення. Тому за останні два десятиліття у зв'язку з активізацією міжнародних контактів акцентувалася увага на вивченні національних особливостей мовної свідомості представників різних лінгвокультурних спільнот. Сучасні науковці дотримуються думки про те, що національномовний образ світу як комплекс понять і відношень, що фіксується мовною системою певного етносу, виявляється на різних мовних рівнях та найбільше представляється у лексико-семантичній, фразеологічній та синтаксичній системах мови, а саме у групі слів і словосполучень, які втілюють етнічні риси. Саме завдяки лінгвокультуремам проявляються особливості культури та народу тієї чи іншої країни. Проте найчастіше такі лексичні одиниці досліджуються на предмет їх функціонування та відтворення у художніх творах, тексти ж наукової літератури досі не привертали достатньої уваги дослідників.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченням культурологічних одиниць загалом у різних аспектах займаються дослідники сучасних літературних мов, стилістики, контрастивної лексикології, теорії та практики перекладу, лінгвокраїнознавства, етнолінгвістики тощо (А. Брагіна, Є. Верещагін, В. Воробйов, В. Костомаров, Л. Воскресенська, В. Манакін, Г. Томахін, Р. Зорівчак, В. Маслова, Г. Слишкін, Г. Сковронська, Г. Алімжанова, Н. Медвідь, З. Калета, Н. Фененко, Н. Арутюнова, В. Буряковська, А. Вежбицька, С. Воркачов, В. Карасик, Ю. Степанов, З. Попова, О. Хроленко та ін.).

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Наукова новизна роботи полягає у лакунарності досліджень даної теми у галузі зіставного мовознавства та перекладознавства в німецько-українському лінгвокультурному вимірі.

Мета статті полягає у визначенні функцій українських лінгвокультурем у німецьких наукових дослідженнях лінгвокультурного спрямування.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати такі завдання: уточнити визначення поняття «лінгвокультурема»; виявити українські лінгвокультуреми у працях німецьких науковців; визначити функції лінгвокультурем у наукових текстах про чужу культуру загалом, та про українську культуру, зокрема.

Матеріалом дослідження слугує німецькомовна монографія Івана Сеньківа «Die Hirtenkultur der Huzulen», присвячена особливостям життя та побуту гуцулів. У своїй праці науковець змальовує цілісну картину гуцульського світу як самобутньої частини світу українського, розкриває його історію, знайомить із багатогранною духовною та матеріальною спадщиною.

Виклад основного матеріалу. Поняття «лінгвокультурема» як основна одиниця лінгвокультурології було введено у науковий обіг у 1997 році В. Воробйовим. За його словами, лінгвокультурема має як власне мовне вираження («форму думки»), так і нерозривно пов'язане з ним «позамовне, культурне середовище», тобто ситуацію або реалію, яка у мовця і слухача / читача викликає стійке коло асоціацій, межі якого є «хиткими і рухливими» [5, с. 45]. Вивчення лінгвокульту - реми доцільно розглядати з точки зору її змісту і форми вираження. Як вважає В. Воробйов, на відміну від слова та лексико-семантичного варіанта як власне мовних одиниць, лінгвокуль - турема включає в себе сегменти не тільки мови (мовного значення), а й культури (позамовне культурне значення), що репрезентується відповідним знаком. Лінгвокультурема як комплексна міжрівнева одиниця є діалектичною єдністю лінгвістичного і екстралінгвістичного (понятійного і предметного) змісту. Ця одиниця більш «глибока» за своєю суттю, ніж слово [5, с. 45].

Г. Алімжанова також наголошує на комплексності даного поняття, адже лінгвокультурема включає «сегменти не тільки мови (мовного значення), а й культури (позамовного культурного смислу), що репрезентовані відповідним знаком, тобто вона зосереджує у собі лінгвістичний і екстралінгвістичний зміст» [1, с. 119]. Українська дослідниця Н. Медвідь визначає лінгвокультурему як «лінгвальний конструкт, одиницю мовної свідомості, мовлення», що детермінує культурні фрагменти дійсності у «денотативному, сигніфікативному, конотативному значеннях мовної одиниці та у фонових знаннях про неї» та «генерує загальнокультурну і національно-культурну інформацію» [9, с. 9].

Репрезентуються лінгвокультуреми через:

1) народну поетичну творчість, яка є суттєвою частиною національної культури народу, важливим джерелом пізнання цивілізації та історії, відображенням суспільної свідомості нації;

2) пам'ятки історії, спеціальні історичні, філософські, соціологічні, літературознавчі, лінгвістичні, естетичні та інші дослідження;

3) вислови видатних діячів науки, мистецтва та літератури, у яких відображені найважливіші оцінки нації та національної особистості;

4) літературні твори як вторинні модельовані системи, у яких знайшла художнє відображення національна особистість (типи та образи) та публіцистика;

5) видатні особистості як модель національної особистості;

6) думки й судження іноземців про певну націю та її культуру [5, с. 56].

Формально лінгвокультуреми виражаються словом, словосполученням, реченням, кількома реченнями, текстом (прецендентний текст). У змістовому плані до лінгвокультурем як лінгвокультурологічних одиниць, у яких виявляється національна лінгвокультура українського народу, ми відносимо також слова-реалії, фразеологізми, прислів'я і приказки, що акумулюють в собі народну мудрість. Лінгвокультуреми-реалії, за твердженням Н. Лєпухової, - це мовні одиниці, які позначають елементи «чужої» культури, мають національне, історичне, місцеве або побутове забарвлення та не мають еквівалентів в інших мовах і культурах [8, с. 132].

Термін «лінгвокультурема» визначає не лише назви предметів, а й понять, концептів, що не зустрічаються або зустрічаються в іншому вигляді у представників іншої лінгвокультурної спільноти. Лінгвокультуреми, що визначають моральні, інтелектуальні та художні цінності нації, риси її менталітету суттєво розширюють традиційні межі реалікона [6, с. 8]. Л. Ведєніна до лінгвокультурем відносить назви предметів, понять, концептів однієї лінгвокультурної спільноти, які не можна зустріти (або які зустрічаються в іншому вигляді) у представників іншої лінгвокультури [3]. Ф. Бацевич у словнику термінів між - культурної комунікації подає таке визначення лінгвокультуреми: це «комплексне поняття, яке застосовується у випадках аналізу міжрівневих лінгвокультурних особливостей одиниць і категорій певної ідіоетнічної мови» [2]. При цьому лінгвокультурема:

— акумулює в собі як власне мовні уявлення, так і тісно пов'язане з ними позамовне культурне середовище;

— може виражатися словом, словосполученням, текстом;

— є носієм конотативного смислу, який повною мірою реалізується лише у випадку повного володіння мовою та культурою певного етносу [2].

Тобто лінгвокультурема, яка може виражатися у формі слова, словосполучення чи тексту, - це комплексна міжрівнева одиниця, яка будучи діалектичною єдністю лінгвального й екстралінгвального змісту, генерує загальнокультурну і національно-культурну інформацію та вербалізує образи культурних реалій у мові.

Як слушно зауважує Ю. Сидоренко, «понятійно-предметні відмінності лінгвокультурем проявляються при зіставленні різних мов, що дає можливість отримати уявлення про культурну специфіку тієї спільноти, мову якої ми досліджуємо» [І0, с. 130].

Лінгвокультуреми у науковому тексті можуть виконувати різні функції. Передусім слід назвати етнокультурну функцію лінгвокультурем, своєрідними компонентами на шляху до виконання якої є:

1. Функція маркера чужої культури

У текстах, які відображають фрагменти чужої мовної картини світу, лінгвокультуремам належить особлива роль: вони репрезентують чужу дійсність. Маркерами «чужого» Н. Фенен - ко називає лексичні одиниці, які є запозиченими словами, що називають «характерні для іншої культури натурфакти, артефакти чи ментефакти» [11, с. 166].

Значну роль у створенні специфічного культурного фону відіграють ономастичні реалії, у більшості випадків - антропоніми та топоніми. Вони стають не просто маркерами національно - культурної приналежності, відображаючи історико-культурне тло певного етносу, а й підтверджують достовірність викладеної інформації, що відіграє важливу роль у сприйнятті наукового тексту.

Так, наприклад, автор аналізованої праці Іван Сеньків вводить німецькомовного читача у світ українських ономастичних лінгвокультурем, нерідко конкретизуючи власні назви: «In Kryvori - vnja wurde Franko von namhaften ukrainischen Forschern (V. Hnatjuk), Prosadichtern (M. Kocju - byns'kyj, O. Kobylans'ka) u.a. besucht. Auch der Autor Hnat Chotkevyc hielt sich in Kryvorivnja und anderen Dorfern am Ceremos auf. Hier fand er Motive fur seine huzulischen Erzahlungen, die bis heute gern gelesen werden. Allmahlich wurde die huzulische Volkskultur zum beliebten Thema vieler Schriftsteller (O. Oles', M. Ceremsyna, A. Krusel - nyc'kyj, R. Jendyk). Auch die ukrainischen Maler (Ivan Trus und Ivan Severyn) verwendeten fur ihre Bilder huzulische Motive» [12, с. 34].

Слід зазначити, що особлива атмосфера занурення реципієнта в іншу культуру створюється також завдяки реаліям, які описують життя та побут суспільства: важливим при цьому є деталізований опис із введенням у текст невідомих для іноземної культури лінгвокультурем, з подальшими коментарями та поясненнями.

Особливого значення при цьому набувають такі характеристики лінгвокультурем, як ступінь їх відомості в цільовій культурі та рівень їх засвоєння цільовою мовою, частота їх використання в тексті та роль, яка їм належить у межах виконання завдань певного тексту. У процесі відтворення інформації про чужу дійсність нерідко відбувається ненавмисне чи навмисне викривлення чужої картини світу, що значною мірою впливає на результат сприйняття тексту реципієнтом. Хоча надмірна кількість слів на позначення незнайомих для цільової культури чужих лінгвокультурем може суттєво ускладнити розуміння тексту читачем, однак з огляду на цільову аудиторію, яка буде знайомитися з науковим текстом, використання великої кількості лінгвокультурем в даному випадку сприятиме виконанню когнітивної функції тексту.

2. Функція відтворення національного (місцевого) колориту

Національна приналежність є однією з найважливіших типологічних характеристик, яка вказує на етнографічну природу лінгвокульту - рем, на їхній зв'язок з різними формами матеріальної та духовної культури народу.

Наведену функцію лінгвокультурем також можна назвати локалізуючою. При цьому ми маємо на увазі здатність лінгвокультуреми сигналізувати про конкретну етнокультурну та просторову приналежність позначуваного об'єкта. Так, І. Сеньків описує автохтонні етнографічні групи українського етносу: «Die Besiedlung der Karpaten pragte einen neuen ukrainischen Menschentyp und fuhrte schlieBlich zur Entstehung dreier ukrainischer Gebirsstamme: Lemken, Bojken und Huzulen» [12, с. 14].

Найбільш яскраво локальна віднесеність проявляється в лінгвокультуремах-локалізмах, які відображають унікальну історію та культуру того чи іншого регіону країни. На відміну від національних, локальні лінгвокультуреми належать не мові відповідного народу, а або діалекту, або мові менш значної соціальної групи та позначають специфічні для даної сфери об'єкти.

У результаті аналізу ми можемо говорити про те, що найвищим ступенем місцевого колориту характеризуються побутові лінгвокультуреми: назви страв та напоїв, посуду, одягу, а також лінгвокультуреми, що стосуються організації житлового простору. Такі лексичні одиниці відрізняються найбільш високим ступенем національно-культурної специфіки. Вони рідко відзначаються у двомовних словниках і фіксуються переважно у тлумачних словниках. Значення таких лінгвокультурем часто експлікується в метатекстових коментарях, які містять так звану інтерпретанту локальної приналежності.

На рис. 1 зображено приклад ілюстрацій українських лінгвокультем та їхнього тлумачення, де поряд з поясненням та транскрибованою оригінальною назвою, залучено також і візуальний канал сприйняття. Світлини, малюнки та ілюстрації, які доповнюють кожен розділ книги, наочно демонструють елементи культури та побуту, типові для місцевих жителів, що, своєю чергою, полегшує сприйняття українських лінгвокульту - рем у читачів цільової культури.

Рис. 1. Візуальна складова відтворення українських лінгвокультурем у німецькому науковому тексті

лінгвокультурема етнокультурний німецький

Окрім того, важливим джерелом створення місцевого колориту є топонімічна лексика, адже вона викликає у свідомості носія мови широке коло асоціацій і створює топонімічну модель картини світу. Тож, якщо у процесі перекладу здійснюється зближення, зіткнення не тільки різних мовних систем, але й різних культур і цивілізацій, то особливо рельєфно цей процес проступає саме при відтворенні топонімічних лінгвокультурем.

Топонімічна лексика у праці І. Сеньківа - це найбільш представлений клас ономастичних лінгвокультурем (ми нарахували 270 топонімічних одиниць). При цьому автор називає як широко відомі топоніми, так і географічні назви місцевого значення, а також гідроніми: «Die Lemken bewohnten den westlichen Teil der Karpaten vom Poprad-Flufi bis zum Oberlauf des San (ukr. Sjan). In diesem Raum grundeten die ukrainischen Siedler aus dem Raum von Prze - mysl, Dyniv und Sanok in der ersten Halfte des 16. Jahrhunderts zahlreiche Dorfer als Neurodungen nach walachischem Recht» [12, с. 15].

Топоніми, які надають необхідний локальний колорит, одночасно покликані бути доказом правдивості наведеної інформації, що сприяє підвищенню довіри реципієнта до автора наукового тексту.

3. Функція відтворення історичного колориту

Темпоральна віднесеність лінгвокультуреми пов'язана з часовим чинником, який є істотним елементом мовної картини світу. Це та характеристика лінгвокультурем, яка відображає закріплений за ними часовий, зокрема історично-культурний, період. Таким чином, лінгвокультурема стає знаком своєї епохи.

У монографії І. Сеньківа детально відображено часи та передумови виникнення гуцульського вівчарства, автор зупиняється також на періоді національно-визвольної боротьби під проводом Б. Хмельницького: «1648 war der Aufstand der ukrainischen Dnjepr-Kosaken unter der FUhrung ihres Hetmans Bohdan Chmelnyc'kyj gegen die polnische Adelsherrschaft in der Ukraine. Ihm schloB sich die Mehrheit des ukrainischen Volkes in der Westukraine an. An dem Aufstand gegen die pokutischen Starosten und Gutbesitzer beteiligten sich auch die huzulischen Hirten» [12, с. 43], а також зародження опришківського руху на Західній Україні: «Das huzulische Opryskenwesen erreichte seinen Hohenpunkt im 18. Jahrhundert und dauerte bis ins 19. Jahrhundert hinein. Sein bekanntester F uhrer war Oleksa Dovbus aus Pecenizyn (1738-1745 war er als Opryske tatig)» [12, с. 48].

Маркери темпорального колориту дозволяють реципієнтові ознайомитися з соціально-історичним устроєм певної країни, відображаючи при цьому пов'язані з ним уявлення, поняття, погляди, які реконструюють історичну дійсність певного періоду.

4. Функція створення достовірної картини світу

З огляду на об'єкт дослідження, ми вважаємо за необхідне виокремити також функцію створення лінгвокультуремами достовірної картини світу, яка відображається у наукових текстах.

Дослідник використовує у своїй праці лінгвокультуреми, які вказують на існуючих людей (der ukrainische Historiker Krypjakevyc [12, с. 45], der Huzule Tanasijcuk [12, с. 48], значні історичні постаті (der Dichter Ivan Franko [12, с. 33], der Hetman Bohdan Chmelnyc'kyj [12, с. 43]) та існуючі об'єкти дійсності, зокрема, топографічні (Kolomea, Kosiv, Tatariv, Vorochta, Ceremos [12, с. 42]), що підтверджують правдивість тверджень автора.

При цьому створення достовірної картини світу, як бачимо, досягається за допомогою залучення лінгвокультурем, різних за тематичною ознакою, які завдяки своїй значимості повинні бути об'єктом особливої уваги для науковця.

5. Кумулятивна функція

Реалізація кумулятивної функції лінгвокультурем проявляється у відображенні «досвіду народу, його історії, матеріальної та духовної культури як сукупності цінностей, накопичених тією чи іншою етнічною спільнотою» [Карповская, с. 32]. Так, у книзі І. Сеньківа описуються традиції та вірування українського народу - особливості святкування релігійних свят (Великодня та Різдва Христового, зокрема), обряди весілля та поховання, особливості гуцульських танців, ведення домашнього господарства та ремісництва тощо.

Кумулятивна функція лінгвокультурем наочно відображається в уривку з праці І. Сень - ківа: «Die Fastnachtzeit (Puscenje) dauerte vom Basiliusfest bis zum groBen Fasten vor Ostern. Den Hohenpunkt bildete die Woche, in der man alles essen durfte (zahal'nycja). Es war sogar erlaubt, an den Wochenfasttagen, mittwochs und freitags, Fleisch zu essen. In der letzten Woche der Fastnachtzeit (masnycja) durfte man auBer Fisch und Eiern noch alle Milchprodukte zu sich nehmen. Man vermied aber Fleisch mit Rucksicht auf das Vieh, um ihm keinen Schaden zuzufugen. Der letzte Sonntag der Fastnachtzeit wurde groBgefeiert (Velyke puscenje). Aufgetischt wurden Mehltaschen (pyrohy), gefullt mit Schafskase, banus (Maisbrei auf Sahne gekocht), gekochte Eier und Getranke» [12, с. 85]. Як бачимо, автор використовує лінгво - культуреми з різним тематичним спрямуванням, але всі вони слугують виконанню кумулятивної функції - відображенню досвіду, історії та культури українських гуцулів.

6. Символьна функція

Символьна функція, як вважає Н. Фенен - ко, - це «результат вторинного семіозису, у процесі якого відбуваються зміни категоріальної характеристики реалії: культурний предмет (R-реалія) перетворюється на культурний концепт (C-реалія)» [11, с. 161]. І. Сеньків у своїй праці розкриває значення деяких символів, зокрема, рослин, надаючи безпосередньо у тексті два варіанти народної пісні - транскрибуючи її слова та перекладаючи пісню німецькою мовою:

лінгвокультурема етнокультурний німецький

ihre Augen den schwarzen Fruchten des Schle - hdorns «

« «Cervona rosa - lycen'ko jeji,

Zovten'kyj lenok - koson'ka jeji,

Cornen'kyj ternok - ocen'ka jeji».

Пояснення символічного значення рослин

І. Сеньків подає також безпосередньо у тексті: «Die Vergleiche mit den Pflanzen haben symbolische Bedeutung. Die Rose war das Symbol der Heirat, der Flachs das Symbol der Fruchtbarkeit und der Schlehdorn schutzte vor Teufeln, Bosen Geistern und Blicken» [12, с. 102].

7. Асоціативна функція

Зв'язок лінгвокультурем із глибинними пластами народної культури дозволяє використовувати її як основу для ремінісценцій у тексті. Враховуючи той факт, що подібні лінгвокульту - реми використовуються в конкретному контексті та відображають певний відрізок дійсності за допомогою натяків, алюзій, інтертекстуальних перегуків, а також інформації, переданої мовою жестів, С. Влахов пропонує називати їх «ситуативними реаліями» [4, с. 202].

В аналізованій праці зустрічаємо велику кількість запозичень з народної творчості: пісень, поезій, фразеологізмів:

«Ach, Anne, mein weiBes Wanglein, komm zum Tanz,

(Oj, Annycko bilolycko, chody dancuvaty,

Kobys mala cerevycky holubci scibaty.)» [12, с. 105].

Науковець, як і в більшості випадків, сам надає пояснення: «Auf poetische Weise wurde hier tanzerisches Springen mit dem Auffliegen der Tauben verglichen» [12, с. 106].

Слід наголосити на тому, що реалії можуть відігравати у науковому тексті роль вузьконаукових термінів, а тому суміщатимуть етнокультурну функцію з інформативною та когнітивною.

Висновки і пропозиції. Розглянувши функціональний потенціал лінгвокультурем, ми можемо зробити такі висновки:

— одна лінгвокультурема може реалізовувати одну або декілька функцій одночасно;

— функціонування лінгвокультурем у науковому тексті безпосередньо непов'язане з класифікаційною приналежністю кожної окремої одиниці: лінгвокультуреми, відмінні за тематичним спрямуванням, можуть виконувати одні й ті ж самі функції в тексті, а лінгвокультуреми з однієї тематичної підгрупи можуть реалізовувати різні функції;

— функція, яка розглядається як домінантна для певної підгрупи (наприклад, функція відтворення локального колориту для топонімів), може лишитися не реалізованою у структурі тексту чи не бути домінантною на певному відрізку тексту;

— лінгвокультуреми забезпечують етнокультурну та просторово-часову локалізацію в тексті, і виконуючи ці функції одночасно, слугують підтвердженням того, що лінгвокультуреми належать до лексичних одиниць, які не піддаються чіткій регламентації та їхній класифікаційний поділ значною мірою умовний, схематичний та не може претендувати на абсолютну повноту.

Список літератури

1. Алимжанова Г.М. Сопоставительная лингвокультурология: взаимодействие языка, культуры и человека / Г.М. Алимжанова. - Алматы, 2010. - 300 с.

2. Бацевич Ф.С. Словник термінів міжкультурної комунікації: [онлайн-видання] / Ф.С. Бацевич // Режим доступу: http://terminy-mizhkult-komunikacii.wikidot. Com/l.

3. Веденина Л.Г. Теория межкультурной коммуникации и значение слова / Л.Г. Веденина // Иностранные языки в школе. - 2000. - №5. - С. 72-76.

4. Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе / С. Влахов, С. Флорин. - М.: Р. Валент, 2006. - 447 с.

5. Воробьев В.В. Лингвокультурология / В.В. Воробьев. - М.: Издательство Российского университета дружбы народов. - 2006. - 112 с.

6. Жайворонок В.В. Українська етнолінгвістика: Нариси / В.В. Жайворонок. - К.: Довіра, 2007. - 262 с.

7. Карповская Н.В. Прагматический потенциал языковых единиц в свете детерминации переводческих решений (на материале испанского языка) / Н.В. Карповская. - Ростов-на-Дону: изд-во ЮФУ, 2009. - 208 с.

8. Лєпухова Н.І. Переклад лінгвокультурем (на матеріалі німецьких літературних казок Е.Т.А. Гофмана та В. Гауфа) / Н.І. Лєпухова // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика. - 2015. - Вип. 30. - С. 129-142.

9. Медвідь Н.С. Лінгвокультуреми в українській соціальнопсихологічній прозі першої половини ХХ ст.: Автореферат дис. к. філологічних наук, спец.: 10.02.01 - українська мова / Н.С. Медвідь. - К.: Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова, 2009. - 23 с.

10. Сидоренко Ю.І. Теоретичний підхід до визначення поняття лінгвокультурема / Ю.І. Сидоренко // Молодий вчений. - №4.1 (44.1). - 2017. - С. 128-131.

11. Фененко А.А. Кретова. Французские и русские реалии в аспекте теории межъязыковой реноминации: монография / Н.А. Фененко [и др.]. - Воронеж: Издательско-полиграфический центр Воронежского государственного университета, 2013. - 220 с.

12. Senkiv I. Die Hirtenkultur der Huzulen. Eine volkskundliche Studie / Ivan Senkiv. - Marburg, L.: Herder-Inst., 1981. - 186 S.

Размещено на Allbest.ru