Характеристика монологічної аргументації в тексті "Історії" Геродота та засобів її підсилення

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 808.5:811.14'02

Львівський національний університет імені Івана Франка

ХАРАКТЕРИСТИКА МОНОЛОГІЧНОЇ АРГУМЕНТАЦІЇ В ТЕКСТІ «ІСТОРІЇ» ГЕРОДОТА ТА ЗАСОБІВ її ПІДСИЛЕННЯ

Зубченко С.В.

Постановка проблеми. Останні десятиліття виявили тенденцію до так званих «між- предметних» досліджень, що базовані на комплексному вивченні питань, які стосуються одночасно кількох різних галузей. Не оминула вона й мовознавство.

Дослідження взаємозв'язку лінгвістики з психологією, риторикою, логікою дає змогу визначити новий, якісно відмінний рівень вивчення мовних явищ, дозволяє краще зрозуміти логіку побудови мови та її функціонування. А тому сучасний етап розвитку лінгвістичної думки характерний пильною увагою до явищ, фактів, які виходять за межі компетенції власне лінгвістики [5, с. 1]. Така бінарність студій зумовила включення до предмету досліджень мовознавців проблематику аргументації, явища, відомого ще в добу Античності, проте актуального і в наш час.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. На вітчизняному просторі дослідженнями аргументації займаються О. В. Бекетова [5], І. Зарицька [9], О. М. Красненко [11]. Водночас констатуємо, що ця тематика не знаходить в Україні так багато вчених, як за кордоном, де аргументації присвятили свої студії такі вчені як С. Тулмін [2], Ф. X. Еемерен, Р. Гротендорст [8], Е. П. Агапов [3], А. П. Алєксєєв [4], Л. Г. Васильєв [6], В. А. Гу- торов [7], Т. П. Третьякова [13] та інші.

На основі запропонованих цими вченими дефініцій трактуємо аргументацію як певний вид інтелектуальної діяльності, виражений у знаковій системі з чіткою структурою, в основі якого лежить логічне обґрунтування доказуваного тезису різними засобами та з різною метою залежно від кожного конкретного випадку. згідно з розробленою теорією структуру аргументації розглядаємо за її складовими частинами: тезис (Т), аргумент (А), посилання (П), гарантія (Г) [4, 2].

Твір давньогрецького письменника Геродота «Історія», попри наративний характер, рясніє вкрапленнями прямої мови різних персонажів. зокрема, серед них нараховуємо 116 монологів, 68 діалогів та 6 полілогів, тобто чільне місце серед усіх зафіксованих випадків прямої мови займає монолог. Це насамперед накази, вказівки, оракули чи написи. Окрім цього в тексті «Історії» подибуємо і любовні звертання, заклики до дій, докори чи звинувачення. Спільна риса усіх монологів -- певна мета, якої прагне досягнути мовець. Для її досягнення оратор використовує як різної сили та кількості аргументи, так і синтактико-стилістичні мовні засоби підсилення своїх слів. стратегія поєднання усіх цих елементів з метою переконання співрозмовника і творить аргументацію, яка в праці Геродота досі повною мірою не була досліджена.

У зв'язку з цим у статті поставлено завдання -- визначити вплив структури аргументації, конфігурації та концентрації синтактико-стилістичних засобів на її ефективність у відібраних монологах «Історії» Геродота. Об'єкт дослідження -- монологи різної структури, а також синтактико-стиліс- тичні засоби, які формують їхню аргументативну базу. Предмет дослідження -- схеми аргументації та конфігурація синтактико-стилістичних структур в досліджуваних монологах.

Виклад основного матеріалу. Через досить велику кількість коротких монологічних епізодів, поточне дослідження обмежене вивченням аргументації лише в окремих монологах, відібраних за змістом, кількістю елементів структури аргументації чи кількістю синтактико-стилістичних засобів. Однак, на нашу думку, відібрані уривки максимально чітко репрезентують характерні ознаки усього діапазону виявлених у творі монологів.

Найбільше зафіксованих тезисів у монолозі -- п'ять, монологів з такою кількістю тезисів -- три, усі з останньої, дев'ятої книги «Історії». Унікальна за своєю структурою промова Павса- нія, який пояснює афінянам, як діяти на полі бою, адже частина союзних військ їх покинула. Схема його аргументації така: Т1 + Т2 + Т3 + Т4 + Т5. Через різні можливі варіанти розвитку подій на ратному полі, Павсаній передбачає і різні сценарії дій афінян, що і зумовлює наявність в структурі його аргументації аж п'яти тезисів, не підсилених жодним аргументом. зумовлене це, насамперед, тим, що Павсаній був представником лакедемонців, що відомі своєю лаконічною мовою, звідси -- усі тезиси сформульовані чітко і додаткового пояснення не вимагають. Проте без синтактико-стилістичних засобів промовець таки не обійшовся, хоча і вжив їх відносно мало (лише три). У першому тезисі на початку промови вжито символічну, як для промовця, так і для усіх греків антитезу: avSpeg Абцчаїоі, aymvog jueyiorov npoKei^evov єХєивєрцу eivai ц SeSouXa^svy/v ztfv 'EXXaSa... (ІХ, 60) - мужі афіняни, найбільша битва чекає нас, чи буде Еллада вільною чи підкореною.

Таблиця 1

Таблиця 2

Проста за зовнішньою структурою та виражена різ- нокореневими антонімами ЄХєЬвєрод ф SeSovXmjuevog (вільний Ф підкорений) за внутрішньою антите-

за покликана нагадати про загальну мету усіх греків у цьому протистоянні, і слугує своєрідним прологом до основних тезисів промови.

Наступна антитеза розгортається в межах другого та третього тезису, є простою за зовнішньою структурою і виражена особовими займенниками щєїд ф щєїд (ви Ф ми). В промові вона не відіграє важливої стилістичної цінності, бо цілком зумовлена змістом: спартанець чітко пояснює, що слід робити, якщо ворожа кіннота спершу нападе на афінян (щєїд - ви), чи якщо спершу на лакедемонців (щєїд - ми). Для більшої лаконічності в третьому тезисі еліміноване слово ц їжжод (кіннота), яке вжито в другому.

Отже, мовець використовує такий набір засобів: 2Ат + 1Ел = 3 засоби.

Коефіцієнт концентрації мовних засобів у монолозі виражено у таблиці 1.

Інший монолог з п'ятьма тезисами характерний наявністю чотирьох аргументів, що їх підсилюють, щоправда нерівномірно, адже першого тезису стосуються два аргументи, другого та третього -- по одному, а четвертий та п'ятий не підсилені взагалі. Ця дворівнева аргументація має таку схему: (Т1 + А1 + А2) + (Т2 + А3) + (Т3 + А4) + Т4 + Т5. Монолог цікавий ще й тим, що в ньому автор тексту та власне промовець -- різні особи, адже слова промови належать перському полководцю Мардонію, який, щоб висміяти спартанців послав до них вісника, який їх і озвучив.

на підсилення своїх слів перс використав лише чотири синтактико-стилістичні засоби: один варіативний повтор за термінологією Е. Рі- зель [1, с. 309] та три антитези, дві з яких розгортаються в аргументах на підсилення першого тезису: єкжауХєо/evmv тд оитє фєиуєтє єк жоХє/оь оитє тафіу єкХєіжєтє, /иеуоутєд тє ц ажоХХитє тоид svavriovg ц абтоі ажоХХиавє (ІХ, 48) - дивуючись, що ані втікаєте з поля бою, ані покидаєте стрій, але залишаючись, або знищуєте противника, або самі знищуєтеся.

Перша антитеза за внутрішньою структурою виражена різнокореневими антонімами, за зовнішньою вона асиметрична, адже протиставлення в ній співвідносяться у пропорції 2:1: фєиуєтє (втікаєте) + єкХєіжєтє (покидаєте) Ф fievovTeg (залишаючись). Така нерівномірна опозиція навмисна, адже промовець висміює боягузтво спартанців і максимально увиразнює його опис на вербальному рівні.

друга антитеза за внутрішньою структурою, навпаки, виражена однокореневими антонімами, що являють собою різні стани дієслова ажоХХи/і: ажоХХитє (знищуєте) Ф ажоХХиавє (самі знищуєтеся). Зо зовнішньою структурою це проста антитеза.

Третя антитеза розгортається в межах четвертого тезису і за своєю зовнішньою структурою -- двочленна, адже виражена двома парами протиставлень: vvv mv єжєїдц обк щєїд щфатє тобтои той Хоуои, аХХ' щєїд apyp^ev (ІХ, 48) - зараз, тому що ви не розпочали таку розмову, ми розпочинаємо. Перша пара протиставлень -- різнокореневі особові займенники щєїд ф щєїд (ви Ф ми), друга -- однокореневі антоніми, де заперечення відбувається завдяки частці обк: обк црфатє ф apyo/usv (не розпочали Ф розпочинаємо). Наявність особових займенників у старогрецькій мові необов'язкова, адже категорію особи можна встановити за відповідною формою дієслова [10, с. 166]. Проте перський стратег навмисне підсилює дієслова протиставленням займенників, щоб показати велику різницю між «боягузливими спартанцями» та «хоробрими персами».

оскільки впродовж цілої промови йдеться про битву між персами та спартанцями, цілком закономірним став п'ятичленний варіативний повтор з коренем fiay- із значенням битва, битися: /іауєаваї... є/ауєаа/єва... /іауєаваї... /ауєавту... діа/ауєаощєва (ІХ, 48).

Таким чином монолог Мардонія заслуговує уваги не лише великою кількістю тезисів, а й вмотивованим ужитком синтактико-стиліс- тичних засобів, щоправда у незначній кількості (3Ат + 1ВП = 4 засоби). Коефіцієнт концентрації синтактико-стилістичних фігур наведено у таблиці 2.

Таблиця 3

Третій, останній з такою кількістю тезисів монолог характерний трирівневою структурою аргументації, адже окрім тезисів та аргументів, присутнє ще й посилання, як додаткове підсилення до аргументу. Промовцем знову стає Мар- доній, який докоряє Тораку з Ларіси та його братам за те, що ті надто захоплювалися спартанцями. Схема його промови має такий вигляд: Т1 + А1 + А2 + Т2 + Т3 + Т4 + А3 + П1 + Т5. Як і попередня промова авторства Мардонія, поточна не характерна різноманіттям синтактико- стилістичних засобів. в її межах розгортається лише одне риторичне запитання та антитеза, ужиті з конкретною метою, як і попереднього разу. відтак, побачивши, що греки залишили свої позиції, у першому тезисі на початку промови Мардоній ставить риторичне запитання, що задає тон усій промові і слугує її ключовим мотивом: m паїдєд АХєиєт, еті ті Хєфєтє тадє ор&утєд єрща; (ІХ, 58) - О сини Алева, отже, що скажете, побачивши ці порожні позиції? Очевидно, маючи беззаперечний доказ боягузтва греків, Мардоній продовжує розвінчувати слова Торака та його братів і в наступному аргументі у формі антитези: щєїд yap оі жХцаїоуоорої єХєуєтє Лакєдащоvюug об фєбуєту єк /ауцд, аХХа охдрад єгуаі та жоХє/іа жрютоид (ІХ, 58) - ви ж бо, їхні сусіди, казали, що лакедемонці не тікають з поля бою, але що вони є першими мужами на війні. Наведена антитеза проста за зовнішньо структурою, а за внутрішньою -- безморфемна, адже протиставлено не конкретні слова-антоніми, а дієслово фєиут (тікати) до виразу жрютоид охдрад та жоХє/іа єгуаі (бути першими мужами на полі бою, тобто залишатися і воювати). Таку фразу Мардоній вжив невипадково, адже він не лише стверджує, що лакедемонці мали б не втікати, а залишатися, а підкреслює, що вони мали б бути «першими» на війні, тобто кращими у всьому за інших греків, але покинуті позиції свідчать, що це не так. Навівши такий перший ключовий тезис та потужний аргумент на його підсилення, промовець вдається до подальшої аргументації, без використання мовних засобів підсилення, що пояснюємо здобуттям панівної позиції ще на початку промови. Через малу кількість мовних засобів (1 РЗ + 1Ат = 2 засоби) їхня концентрація теж невисока (табл. 3). розглянувши три монологи з найбільшою кількістю тезисів, перейдемо до розгляду монологу з найбільшою кількістю зафіксованих аргументів. Ним став лист Гарпага до Кіра із закликом піднімати повстання проти Астіага. гарпаг, будучи старшим за віком від кіра, зазнавши через нього багато лиха від Астіага, маючи багато соратників серед населення, знаходить аж сім аргументів, щоб спонукати кіра до повстання. Схема його монологу наступна: А1 + А2+ А3 + А4 + Т + А5 + А6 + А7. Як видно зі схеми, аргументація гарпага дворівнева, на першому рівні -- один тезис, на другому -- сім непідсилених посиланнями аргументів. Відсутність додаткових елементів аргументації з одного боку, і початок підготовки кіром повстання з іншого, свідчить про те, що ці аргументи сформовані максимально точно, мають достатньої ваги і додаткової аргументації не потребують. водночас, відзначаємо використання мовцем восьми синтактико-стиліс- тичних засобів підсилення: трьох антитез, двох еліпсисів, одного синтаксичного паралелізму, анафори та оміоптоту.

Таблиця 4

Перша антитеза вжита в другому аргументі: ката fiev yap тфу тобтои провидцу тевуцкад, тд дє ката вєобд те каі є^є пєрієщ (І, 124) - бо через його бажання ти б загинув, але через богів і через мене - ти живеш. За своєю зовнішньо структурою ця фігура тяжіє до двочленної, адже містить дві опозиції, проте протиставних елементів у неї три. їх за внутрішньою структурою антитези відносимо до різнокореневих антонімів (тєвущад ф пєрієїд - загинув Ф живеш) та до контекстуальної асиметричної опозиції (тобтои ф вєобд; є^є - його Ф богів, мене). Останнє протиставлення цікаве тим, що виражене словами, які не є антонімами, проте набувають протиставного значення у контексті. крім цього слід відзначити розгортання антитези в рамках синтаксичного паралелізму. в четвертому аргументі знаходимо оміоптот в обрамленні різних форм дієслова аруа>: об vuv, fjv floVXfl єцоі пєівєаваї, тцд пєр Аатиауцд архєі х&рцд, табтцд апаоцg арфєїд. (І, 124) - ти ж зараз, якщо захочеш послухатися мене, цілою країною, якою керує Астіаг, ти керуватимеш. Еліпсис іменника ц Х&рц (країна) у другій частині речення привертає увагу до ключового слова у виразі -- архт (керувати). Подібну функцію виконуєі оміоптот (хтрцд, табтцд апаацд), що надає цьому словосполученню контрасту і відділяє його від уже згаданого вище дієслова.

Наступна антитеза вжита вже після тезису -- в п'ятому аргументі: каі tfv тє єут ипд Аатиауєод аподєхвєт атратцудд ал>тїа аєй, Фаті тої та об РобФєаі, tfv тє там тід doKijuojv аАЛодМцдтл> (І, 124) - і якщо я Ас- тіагом буду призначений стратегом проти тебе, буде те, що ти хочеш, і якщо хтось інший із знатних мідійців. Антитеза містить лише одну пару протиставлень, яка виражена контекстуальними антонімами, адже займенник єут (я) та словосполучення тід аАЛод (хтось інший) не є прямими антонімами, а набувають контрастного забарвлення лише у контексті. водночас відзначаємо поєднання антитези з анафорою (rjv тє... tfv тє) та еліпсисом цілих виразів, адже змістовно речення має вигляд: і якщо я Астіагом буду призначений стратегом проти тебе, буде те, що ти хочеш, і якщо хтось інший із знатних мідійців [буде призначений стратегом проти тебе, теж буде те, що ти хочеш]. З одного боку це призвело до часткової втрати синтаксичного паралелізму, проте з іншого -- такий еліпсис унеможливив повтор одноманітної інформації, що сприяло концентрації уваги слухача на важливих моментах промови, а саме: кого б не призначив Астіаг стратегом, навіть знатного мідійця, це буде вигідним для кіра.

Остання фігура -- тричленна антитеза, вжита в шостому аргументі: пратої уар отої апоат&утєд ап' єкєіхои каі уєхо^єуоі прдд аео Аатиауєа катаїреєту пєірцаол>таі. (І, 124) - бо вони перші віддалившись від того і ставши під твою владу, намагатимуться скинути Астіага. Ця антитеза за внутрішньою структурою представлена трьома парами протиставлень: різнокореневими дієприкметниками апоат&утєд ф уєхо^єуоі (віддалившись Ф ставши під владу), прийменниками ап' ф прдд (від Ф до) та контекстуальними антонімами у формі займенників єкєп>ои ф аео (того Ф твою). вживання додаткових фігур могло б знівелювати контраст, якого прагнув досягти оратор. Таким чином, у цьому монолозі можна простежити високий рівень концентрації синтактико-стилістич- них засобів (3Ат + 1 Аф + 1СП + 1Оп + 2Ел = 8 засобів) (табл. 4).

їх суміжне вживання разом з великою кількістю аргументів переконало реципієнта аргументації кіра, розпочати підготовку до повстання.

Наступний рівень в аргументації після рівня аргументів -- рівень посилань, тобто «аргументів до аргументів». Найбільша кількість посилань в монолозі -- дев'ять, зафіксована в монолозі Фемістокла, який переконує Еврібіада не відступати. свою аргументацію оратор розгортає в чотирьох рівнях, представлених одним тезисом (перший рівень), двома аргументами (другий рівень), дев'ятьма посиланнями (третій рівень) та однією гарантією (четвертий рівень). розгортання аргументації відображає схема: Т + А1 +(П1 + П2 + П3 + П4) + А2 + (П5 + Г1 + П6 + П7 + П8 + П9). Таку багатоелементну структуру підсилюють шістнадцять синтактико-стиліс- тичних засобів, серед яких сім еліпсисів, чотири антитези, два варіативних повтори та синтаксичних паралелізми, один полісиндетон.

Таблиця 5

Перша антитеза проявляється вже на початку промови -- в тезисі: ev aoi vvv єаті amaai ztfv EXXada, tfv є/иоі neiBfl vav^axiy/v avzov jusvow noiseaBai, ццдє neiBo^evoq zovzmv zoiai Xoyoiai avaZeuS^q npdq zdv laB^dv zaq veaq. (VIII,60) - в тебе зараз є нагода врятувати Елладу, якщо ти, залишаючись тут, послухаєшся мене вступити в морський бій, а не послухавшись слів тих, відправиш кораблі до Істму. За зовнішньою структурою ця антитеза двочленна, адже містить дві пари протиставлень, за внутрішньою ж, ці протиставлення виражені однокореневими антонімами, що творять опозицію за допомогою протиставної частки ццдє: пєЮц ф ццдє neiBo^evoq (послухаєшся Ф не послухавшись), а також різнокореневи- ми антонімами: fisvaw ф avaZeuZuq (залишаючись Ф відправиш). Ця антитеза, відкриваючи промову, задає основну тему усієї аргументації, адже завданням Фемістокла було переконати Еврібіада залишитися, а не послухати інших, і відплисти.

Наступна фігура -- полісиндетон у поєднанні з переліченням -- виступає в третьому посиланні: zovzo дє anoXeeiq EaXa^iva ze каі Msyapa каі Aiyivav, rjv nep Kai za aXXa evzvx^ao^ev. (VIII,60) - тут же втратиш Саламін, і Мегари, і Егіну, якщо навіть в іншому і матимемо успіх. Автор промови використовує цей засіб дуже влучно, адже перераховуючи можливі втрати від відступу за допомогою вживання сполучників, він візуально та «на слух» збільшує їх кількість, впливаючи на підсвідомість слухача, який сприймає в переліку втрат не три, а п'ять. Останній сполучник каі стоїть поокремо і стосується попередніх лише опосередковано, зберігаючи при цьому заданий ритм і не викликаючи дисонансу. Підсилюють контраст і близькі до антонімії дієслова anoXeeiq - evmxrfaojjuev (втратиш - матимемо успіх). Варто також відзначити, що перші два посилання, короткі за формою, теж поєднані єднальним сполучником каі, який двічі зустрічається і в четвертому посиланні. Таким чином вживання полісиндетону в третьому посиланні, умовно поєднує усі чотири посилання на підсилення одного аргументу.

навівши після цього другий аргумент, мовець підсилює його наступними п'ятьма посиланнями, перше з яких відзначається ще й наявністю гарантії на його підтримку. окрім неї, більшій переконливості п'ятого посилання сприяє і антитеза вжита в ньому в поєднанні з еліпсисом: npmza цєу ev azeivm av^aXXovzeq v^vai oXiy^ai npdq noXX&q... (VIII,60) - по-перше, у вузькому місці зійшовшись у битві малочисленними кораблями проти численних. в цій простій за зовнішньою структурою антитезі протиставлено два різнокореневих прикметники: oXty^ai ф noXXaq (малочисельними Ф численними). Еліпсис іменника vavq дозволяє привернути увагу до чисельної переваги противника, яку вдасться нівелювати у вузькому місці. Про це йдеться і в гарантії до цього посилання, яке містить антитезу в поєднанні з еліпсисом: zd yap ev azeivm vav^axeeiv npdq щєт\> eozt, ev eupvxmplfl дє npdq SKeivmv. (VIII,60) - бо у вузькому місці битися - для нас вигідно, у широкому - для тих. наведена антитеза -- двочленна, з усіма протиставленнями у формі різнокореневих антонімів azeivm ф eupvxmplfl (вузькому місці Ф широкому місці) та щєож ф SKeivmv (нас Ф тих). Елімінації зазнає інфінітив vav^axeeiv та дієслово-зв'язка бути - єщ., які легко відновлюються на основі синтаксичного паралелізму, за яким побудовано речення.

останню антитезу вжито в заключному посиланні: oiKoza ^.ev vvv Poukeuo^evoiai avBpmnoiai mq zd eninav eBeXei yiveaBar цц дє oiKoza Poukeuo^evoiai ouK eBeXei оидє о Bedq npoaxmpeeiv npdq zaq avBpmnniaq yvm^aq (VIII,60) - якщо люди вирішують щось розумне, то зазвичай воно хоче відбутися, якщо ж [люди] вирішують нерозумне, то [зазвичай] не хоче [відбуватися] і навіть бог [не хоче] слідувати таким людським думкам. це посилання -- своєрідний підсумок цілої аргументації, в якому розтлумачено, що варто здійснювати лише розумні плани (з контексту випливає, що саме такими є плани Фемістокла), і тоді навіть бог допоможе, чого не буде у протилежному випадку. Для тлумачення такої простої істини мовець використовує синтаксичний паралелізм з еліпсисами (чотири), залучає двочленну антитезу, яка базується на опозиції однокореневих антонімів, що протиставляються за допомогою протиставних часток цц: oiKoza ф цц oiKoza (розумно Ф нерозумно) та ouk: eBeXei ф ouk eBeXei (хоча Ф не хоче).

Єднальною ланкою усіх елементів аргументації слугують варіативні повтори: похідний від іменника ц vavцax^a: vavцaxiцv vavцaxцaelq... vavцaxєєlv... npovavцaxцaelq (VIII,60), а також від іменника ц vavq, представлений лише іменниками: zaq veaq. veaq. v^vai... zflai v^vai (VIII,60).

отже, в цій промові відзначаємо майстерне переплетіння як елементів аргументації, їх достатність, так і значну кількість вмотивованих синтактико-стилістичних засобів. останні значною мірою сприяють когерентності мовлення, виокремленню ключових понять аргументації, що, в загальному сприяло досягненню поставленої мети -- Еврібіад прийняв рішення залишитися і дати морський бій. Кількість засобів -- шістнадцять (4Ат + 2 СП+ 1Пс + 7Ел + 2ВП = 16 засобів), коефіцієнт їхньої концентрації у тексті промови складає 0,84 (табл. 5).

Останній рівень аргументації -- рівень гарантій, тобто «аргументів до посилань». цей елемент вкрай рідко зустрічається в промовах з кількох причин: 1) складність побудови такої аргументації; 2) наявність не завжди достатньої кількості доказів; 3) переконлива сила елементу вищої ланки. найбільша кількість зафіксованих гарантій в одній монологічній промові -- дві, і промов таких теж всього дві. в одній з них Фемістокл закликає афінян відкласти похід на гелеспонт. схема аргументації у цій промові така: А1 + (А2 + П1 + Г1 + Г2) + Т. Як видно зі схеми, промовець досить вигідно розміщує елементи доведення. Відповідно до відомого в теорії аргументації «правила Гомера», найсильніші елементи стоять на початку і в кінці промови. Тому перший аргумент Фе- містокла підсилений лише трикомпонентним варіативним повтором (поХХоїоі ... поХХф ... пХєт), а в кінець промови він виносить тезис.

Таблиця 6

Натомість другий аргумент він доводить максимально, вдаючись до посилання та двох гарантій на його підсилення. Крім того, аргументатор використовує чотири синтактико-стилістичних засоби, які теж розміщує ближче до середини промови. Відтак, в другому аргументі зустрічаємо так звану figura etymologica: ццєїд де, є8рщла уар єирща/иєу (VIII,109) - ми ж бо врятували порятунок. Ця фігура окрім ритмічної функції, привертає увагу до слова порятунок, яким Фемістокл нагадує, як була врятована Еллада від перської навали, і викликає у афінян-слухачів позитивні емоції. Ту ж саму функцію виконує і трикомпонентний варіативний повтор іменника о av^p -- муж, який розгортається в межах перших двох аргументів та першого посилання: avdpag... avdpag. avdpa (VIII,109). Цей повтор нагадує, що усі учасники війни -- люди, проте допомогу здобувають боги, які і відіграють на війні основну роль. монологічний промова твір стилістичний

Наступна фігура -- анафора займенника од -- цей, яка виконує синтаксичну функцію, адже розміщена на початку кожної з гарантій, виокремлює їх серед інших елементів аргументації, а з іншого боку -- поєднує їх. Крім того цей займенник заміняє собою ім'я Ксеркса, яке автор не згадує, демонструючи цим самим певну зневагу щодо нього перед афінянами, яким разом з іншими греками, Ксеркс приніс стільки лиха.

Нарешті остання фігура -- полісиндетон виступає в тезисі: аХХ' єи уар є/єі eg тд пapєдv tf/jlv, vvv fisv sv ту EXXadi rnm^ivavmg tfjueoov тє am&v єжщєХцвграї каї T&v omexewv, каї тід oimnjv тє avanXaoaoOm каї ожорои avaK&g єхєтоо... (VIII,109) -- бо для нас добре є в теперішніх обставинах, щоб ми залишившись зараз в Елладі про самих себе і про наші родини подбали, і хай кожен житло відбудує, і ретельно потурбується про посів... Триразовий повтор сполучника каі сприяє аудіаль- ному сприйняттю більшої кількості інформації, апелює до обов'язків афінян, які вони покинули під час війни, викликає приємні спогади рідного дому та звичної для них праці.

Таким чином, попри те, що аргументація в цьому монолозі розгортається на всіх чотирьох рівнях, констатуємо відносну бідність на син- тактико-стилістичні засоби (1ВП + 1Аф + 1Пс + 1 figura etymologica = 4 засоби), попри їх наявність в кожному компоненті аргументації і відносно високу концентрацію (табл. 6).

Другий з двох монологів, репрезентованих усіма рівнями аргументації -- звернення Артемі- сії до Мардонія, з відмовлянням вступати у морську битву з греками. Структура промови має таку схему: Т + (А1 + П1) + А2 + А3 + (А4 + П2 + Г1 + Г2) + (А5 + П3) + А6. Як видно зі схеми, адресант починає свою промову тезисом, далі подає аргументи, підсилюючи їх нерівномірно. Цей монолог є своєрідною протилежністю до попереднього монологу, оскільки підсилений синтактико-синтаксичними засобами найрясніше серед усіх монологів в «Історії» Геродота. Таких засобів -- 17: шість антитез, три еліпсиси, два риторичних запитання, два варіативних повтори та по одному синтаксичному паралелізму, хіазму, переліченні та полісиндетону.

В межах тезису простежуємо початок шестикомпонентного варіативного повтору, в основі якого ключове слово усієї аргументації ц vavцax^a (морська битва) та похідні від нього: туоі vav^axifloi... vav^axi^v... vav^axifloi... vav^axitfv... vao^axseiv... vavjuaxtfoai... (VIII,68).

У другому аргументі функціонує трикомпонентний варіативний повтор іменника о av^p -- муж: оі тдрєд... т&v avdp&v... ахдрєд (VIII,68). Вживання цієї лексеми в межах одного речення зумовлене різними її значеннями: в перших двох випадках у значенні мужі або народ, а в останньому -- чоловіки: оі уар ахдрєд т&v o&v avdp&v кpєooоvєg тоооото єіоі шта BaXaooav ooov ахдрєд yvvaiK&v. (VIII,68) -- бо ці мужі за твоїх мужів настільки сильніші на морі, наскільки чоловіки за жінок. для підкреслення цього семантичного контрасту автор промови вводить одразу дві прості антитези, де протиставлення базується на опозиційній парі різнокореневих антонімів оі аудрєд ф ai yvvarneg (чоловіки Ф жінки) та слів, що набувають протиставного значення лише в контексті, де опозиційну пару утворюють іменник оі ахдрєд -- мужі (йдеться про греків) та словосполучення т&v o&v avdp&v -- твої мужі (йдеться про персів). Хоча ці антитези побудовані на словах, що не є ключовими для цілої промови, проте відіграють важливу роль у збільшенні переконливості аргументу, в якому функціонують.

Одразу після цього аргументу слідують два риторичні запитання: одне як посилання до другого аргументу, інше -- як третій аргумент. ті де пaутmg дєєі оє vavjuaxifloi avamvдvvєvєlv; (VIII,68) -- чому тобі постійно потрібно всяким способом наражатися на небезпеку в морській битві? оЬк єxєlg цех тад AOrfvag, т&v пєр єїvєкa орццвцд oтpaтєvєoвal, єxєlg де тгр aXXtfv EXXada; (VIII,68) -- чи не володієш Афінами, заради яких вирішив іти походом, чи володієш рештою Еллади? Відповідно до класифікації О. Петришиної [12, с. 54] риторичне запитання має здатність виконувати експресивну, сугестивну та когнітивну функції. В обох зазначених вище випадках функція риторичного запитання -- сугестивна. Мовець апелює до інтуїції адресата, впливаючи цим самим на нього, в першому випадку звертаючи увагу на можливі втрати у зв'язку з небезпекою, у другому -- на вже наявні здобутки і на фактичне досягнення мети усього походу -- захоплення Афін. Обидва риторичні запитання передбачають ту саму відповідь, хоч і сформульовані з використанням однокореневих антонімів (оЬк єxєlg ф єxєlg -- не володієш Ф володієш). Окрім того відзначаємо в другому запитанні синтаксичний паралелізм.

Таблиця 7

Середина промови (А3 + (А4 + П2 + Г1 + Г2)), попри її значні розміри, фактично не підсилена нічим, окрім, хіба що продовження варіативного повтору іменника ц vao^ayia, що бере свій початок ще у тезисі. Відсутність синтактико-стилістичних засобів компенсована багаторівневістю аргументації, а саме підсилення четвертого аргументу посиланням, а самого посилання -- двома гарантіями.

Зазначений вище варіативний повтор продовжує своє розгортання і в п'ятому аргументі, проте цього разу в оточенні еліпсису та антитези: tfv де атіка єпєїхОуд vav^ax^oai, дєщаіхт цц о vavtiKdg отратдд кактОєід tOv ne^ov проодцАцоцтаї. (VIII,68) - якщо ж в цю мить поспішиш битися на морі, то боюся, щоб не знищив морське військо, а сухопутне разом з ним загине. Пропущений при субстантивованому прикметнику ne^ov іменник tOv OTpaTov легко відтворюється з попереднього словосполучення. Його елімінація пов'язана із концентрацією уваги навколо опозиційної пари прикметників vavTtKdg ф ne^dv (морський Ф сухопутний), що творять просту антитезу.

Містить антитезу і посилання, яке передує останньому -- шостому аргументу: прдд де, т ваоїАєи, каі тодє eg Ov^dv flakeo, mg тоїої цєу хрцотоїої t&v avOp&nmv какоі доСАої фїАєоиої уіуєоваї, тоїої де какоїоїхрпотоі. (VIII,68) - щодо цього, о царю, май на увазі і те, що добрим з людей мають звичку траплятися погані раби, а поганим - добрі. Особливістю цієї двочленної за зовнішньою структурою антитези є те, що в ній, хоч і дві опозиції, проте вони побудовані за допомогою однієї пари прикметників-антонімів: хрцотої ф какоі (добрі Ф погані). Ці прикметники в свою чергу протиставлені одне до одного дзеркально, творячи фігуру хіазму. Зосередженню уваги саме на цих антонімах сприяють і два еліпсиси у другій частині речення, адже пропущено іменник у так званому Genetivus partitivus t&v avOpmnmv, а також словосполучення доСАої фїАєоиої уіхєоваї. Це посилання за своїм змістом дещо відрізняється від цілої промови, адже містить контент швидше філософського характеру, який, хоч і максимально підсилений, проте без іншої інформації незрозумілий. Таким чином, привернувши максимально увагу слухача, викликавши його зацікавлення, автор промови підготував підґрунтя для останнього аргументу, що слідує після цього посилання, в якому і розкрито посил цієї думки: ооі де sovti аріотт avdp&v navmjv какоі доСАої єіоі, оі ev ovjujuaxojv Аоут Аєyоvтаl єтхаї єдvтєg Ліуштюі тє каі Кшрюї каі КіАїкєд каі ПацфиАої, t&v офєАод еоті оСдєу (VIII,68) - в тебе ж, такого, що є найкращим серед усіх людей, є погані раби, яких ти вважаєш такими, що є у твоїх союзників: єгиптяни і кіпріоти, і кілікійці, і памфілійці, з яких жоден не є достойним. Уже на початку аргументу в продовження попередньої думки вжито двочленну антитезу з подібною парою прикметникових протиставлень (перший прикметник вжито у Gradus Superlativus): аріотт ф какоі (найкращому Ф погані) зі схожими за семантикою означуваними іменниками (о av^p (вільний муж, чоловік) та о доСАод (раб)). Очевидно, що ця антитеза, вжита на початку аргумента, виконує зв'язну функцію, єднаючи посилання та аргумент в одне ціле, що вважаємо за необхідне саме у цьому випадку, адже впродовж цілої промови посилання йшли після аргументів, а не передували їм. Останній синтактико-стилістичний засіб промови -- полісиндетон, утворений за допомогою єднального сполучника каі та перелічення іменників на позначення народів. Трикратне повторення цього сполучника серед назв народів, яких оратор зараховує до негідних, підсилює загальний негатив, що лине в їх напрямку, і сприяє переконанню Мардонія у тому, що йому немає на кого покладатися під час морської битви.

Незважаючи на те, що Артемісія залучила до своєї аргументації максимально можливу кількість засобів підсилення, як на рівні елементів аргументації, так і на рівні синтактико-стиліс- тичних засобів (2РЗ + 2ВП + 3Ел + 6Ат + 1Х + 1Пс + 1СП + 1Пр = 17 засобів), з досить високою концентрацією останніх (див. таблицю нижче), її думка проти вступу у морську битву була єдиною, тому Ксеркс, який приймав остаточне рішення, попри те, що відтепер почав особливо поважати цю жінку (на це вказує і сам автор «Історії» в VIII, 69), віддав перевагу думці більшості. Як відомо з історії, його рішення виявилося хибним і привело до поразки та втрати значної частини флоту персів (табл. 7).

Проведений аналіз аргументації в монологах дозволяє зробити наступні висновки:

1. Аргументативна структура монологів представлена усіма можливими формами -- від одно- рівневої (монолог у формі тезису) до чотирирівне- вої (в монолозі наявні тезис, аргумент, посилання та гарантія у різній кількості). серед усіх проаналізованих монологів «Історії», включаючи ті, що описані вище, домінують різнорівневі за аргумен- тативною структурою монологи. Щодо окремих елементів аргументації, то провідне місце займають аргументи (198 прикладів), за ними слідують тезиси (164 приклади), посилання (69 прикладів) та гарантії (6 прикладів). наведені дані дають змогу стверджувати, що усі мовці надають перевагу дворівневим промовам, у яких простежуються тезис та аргументи, при цьому майже без додаткових стилістичних засобів аргументації.

2. Проведений аналіз показав, що усі мовці, більшою чи меншою мірою намагаються підсилити свої слова різноманітними синтактико-сти- лістичними засобами. стилістичною домінантою як у проаналізованих вище монологах, так і врешті монологів стала антитеза (17/70 вживань відповідно), представлена усіма її видами як за зовнішньою, так і за внутрішньою структурою. Попри це, варто відзначити, що ця фігура не є обов'язковою для всіх монологів, щоправда випадки її відсутності у промові є швидше спорадичними. крім того, відзначаємо тенденцію до поєднання антитези з одним із інших засобів, особливо з еліпсисом, а подекуди й двома (v.s. поєднання антитези з хіазмом та еліпсисом).

3. Щодо інших засобів, то відзначаємо певні статистичні розбіжності у кількості засобів в монологах, проаналізованих вище та загалом усіх монологах «Історії», що пояснюємо репрезентативним характером обраних для опису монологів. відтак, серед загальної кількості синтактико-стилістичних засобів, друге місце розділяють еліпсис, варіативні повтори та риторичні запитання -- по 23 приклади, в той час як в описаних вище монологах друге місце посів лише еліпсис з 13-ма прикладами вживання, а вже після нього слідують варіативний повтор та риторичне запитання з 5-ма та 3-ма прикладами вживання відповідно. Серед інших засобів варто назвати анафору, синтаксичний паралелізм та хіазм. Щодо коефіцієнту концентрації мовних засобів відзначаємо певну закономірність: чим більша їхня кількість, тим вища і їхня концентрація. Зокрема, серед проаналізованих монологів найбільшою вона була в монолозі Артемісії (17 засобів, коефіцієнт концентрації -- 089) та в першому монолозі Фемістокла (16 засобів, коефіцієнт концентрації -- 0,84). Найменшою ж концентрація мовних засобів виявилася у другому монолозі Мардонія (2 засоби, коефіцієнт концентрації -- 0,16).

Перспективою майбутніх досліджень стане подальший аналіз аргументаційних процесів у мові автора «Історії».

Список літератури

1. Riesel E. Stilistik der deutschen Sprache / E. Riesel. - Moskau: Verlag fur fremdsprachige Literatur, 1959. - 468 S.

2. Toulmin S. The Uses of Argument / S. Toulmin. - Cambridge: Cambridge University Press, 1958. - 262 p.

3. Агапов E. П. Теория и практика аргументации / Е. П. Агапов. - Ростов-на-Дону, 2009. - 103 с.

4. Алексеев А. П. Философский текст: идеи, аргументация, образы / А. П. Алексеев. - М.: Прогресс-Традиция, 2006. - 328 с.

5. Бекетова О. В. Організаційні форми аргументації в межах мікро- та макроструктури тексту публічного мовлення [Електронний ресурс] / О. В. Бекетова // Державне управління: теорія та практика. - 2006. - № 1. - Режим доступу до журн.: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/dutp/2006-1/txts/zmist.htm - Назва з екрану.

6. Васильев Л. Г. Аргументативно-лингвистические принципы понимания теоретического текста / Л. Г. Васильев // Вестник Российской коммуникативной ассоциации. - 2002. - № 1. - С. 16-23.

7. Гуторов В. А. Политическая аргументация и генезис политической философии: методологические аспекты / В. А. Гуторов // Мысль. - 2006. - № 6. - С. 149-159.

8. Еемерен Ф. X. Речевые акты в аргументативных дискуссиях / Ф. X. Еемерен, Р. Гротендорст. - СПб.: Васильевский остров, 1994. - 238 с.

9. Зарицька І. Структурні типи аргументованих мовленнєвих актів сучасної української мови: комунікативно- прагматичний аспект / І. Зарицька // Лінгвістичні студії. - 2009. - № 18. - С. 161-164.

10. Звонська-Денисюк Л. Л. Давньогрецька мова / Л. Л. Звонська-Денисюк. - К.: Томіріс, 1997. - 589 с.

11. Красненко О. М. Композиційний і риторико-аргументативний типи структур французького наукового тексту з міжнародних відносин / О. М. Красненко // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. - 2010. - №. 8. - С. 272-276.

12. Петришина О. Риторичні запитання у проповідях Йосифі Сліпого / О. Петришина // Мовознавство. - 2007. - № 5. - С. 53-57.

13. Третьякова Т. П. Опыт лингвистического анализа аргументации в политическом диалоге / Т. П. Третьякова // Коммуникация и образование: Сб. статей. - 2004. - С. 299-320.

Анотація

У статті розглянуто ключові монологи «Історії» Геродота, які якнайкраще репрезентують різноманіття монологічних промов твору. На основі аналізу структури аргументації визначено ключові елементи аргументації, розроблено відповідні схеми. Виявлено увесь діапазон синтактико-стилістичних структур, які сприяли досягненню ефективності аргументації та встановлено стилістичну домінанту, визначено коефіцієнт концентрації стилістичних засобів кожного монологу.

Ключові слова: аргументація, аргумент, монолог, тезис, посилання, гарантія, антитеза.

В статье рассмотрены ключевые монологи «Истории» Геродота, которые лучше представляют многообразие монологических речей произведения. На основе анализа структуры аргументации определены ключевые элементы аргументации, разработаны соответствующие схемы. Выявлено весь диапазон синтактико-стилистических структур, которые способствовали достижению эффективности аргументации, а также установлено стилистическую доминанту, определен коэффициент концентрации стилистических средств каждого монолога.

Ключевые слова: аргументация, аргумент, монолог, тезис, ссылки, гарантия

The article examines the key monologues from `The Histories' by Herodotus, which illustrate the diversity of the monologues encountered in the book. Upon the analysis of the argumentation structure, the key elements of argumentation and corresponding schemes have been elaborated. The whole range of syntactic and stylistic structures have been found which made the argumentation effective; the stylistic dominant has been identified and the coefficient of concentration of stylistic means for every monologue has been identified.

Keywords: argumentation, argument, monologue, thesis, reference, guarantee, antithesis.

Размещено на Allbest.ru