Порівняння як ознака художнього ідіолекту (на матеріалі поетичного мовлення В. Стуса)

Городецька В.А.

Анотація

Статтю присвячено дослідженню порівнянь як специфічної ознаки художнього мовлення В. Стуса на матеріалі збірки поезій «Палімпсести». З'ясовано, що індивідуально-авторська мовна картина світу репрезентує життя ключовими концептами, які виявляються через систему порівнянь та відкривають підсвідомість художника слова, що бачить буденну реальність в неповторних образах, вмотивованих історією, літературою, релігією, національною культурою загалом. Доведено, що ці складові світобачення поета набувають символічного звучання, розподіляють життя для нього на світ і темряву, спокій і боротьбу, рідне й чуже, відчуття теплих спогадів минулого та повної безвиході сьогодення й майбутнього. Декодовано символічний зміст основних архетипів культурологічного контексту творів автора.

Ключові слова: антропологічна лінгвістика, лінгвокультурологія, порівняння, індивідуально-авторська мовна картина світу.

Аннотация

Статья посвящена исследованию сравнений как специфической особенности художественной речи В. Стуса на материале сборника поэзий «Палимпсесты». Выяснено, что индивидуально-авторская языковая картина мира представляет жизнь ключевыми концептами, которые выявляются через систему сравнений и открывают подсознание художника слова, который видит будничную реальность в неповторимых образах, мотивированных историей, литературой, религией, национальной культурой в целом. Доказывается, что эти составляющие мировосприятия поэта приобретают символическое звучание, распределяют жизнь для него на свет и темноту, спокойствие и борьбу, родное и чужое, ощущение теплых воспоминаний прошлого и полной безысходности настоящего и будущего. Декодируется символическое содержание основных архетипов культурологического контекста произведений автора.

Ключевые слова: антропологическая лингвистика, лингвокультурология, сравнение, индивидуально-авторская языковая картина мира.

Annotation

The article studies the comparisons as a specific feature of Stus' artistic language in collection of poems “Palimpsests”. It has been defined that the author's individual linguistic worldview represents key life concepts through comparisons and opens the subliminal words of the artist, who sees everyday reality in unique images, motivated history, literature, religion, national culture as a whole. These components become symbolic for the poet and guides his perception of life between light and darkness, peace and war, native and foreign, a feeling of the warm memories of the past and a feeling of despair related to the present and future. The article highlights the decoded symbolic meaning of basic archetypes of cultural context in the author's works. The comparisons are divided into three groups:

1) comparisons of mother, wife, son, Ukraine, Kyiv with the world of unforgettable memories of a happy life;

2) comparisons of wall, a prisoner's solitude, the northern landscape (the horizon, dawn, the moon, the sun, peace, prison cell, etc) as a terrible world of hopelessness;

3) comparing the indestructibility of the fighter's soul to supreme justice. The author of the article discovers hidden textual comparisons both in texts of the poems and in the title of their collection as well as literary allusions, for example, “A Word about Igor's Regiment” and Shevchenko's works.

Key words: anthropological linguistics, linguistics, comparison, individual author's language worldview.

Лінгвістичне дослідження текстів художньої літератури спрямоване на наукову інтерпретацію авторської мовної картини світу. З огляду на це перспективним напрямом українського мовознавства залишається дослідження художніх ідіолектів письменників, які виражають індивідуально-авторську модель світу зі всією системою морально-етичних цінностей, світовідчуттям конкретного письменника.

Порівняння є основою і водночас засобом пізнання навколишнього реального й уявного світу, яке формується завдяки виявленню подібностей і відмінностей між компонентами дійсності. Будучи основною мисленнєвою операцією, порівняння нероздільно пов'язане з діяльністю суб'єкта пізнання, тобто завжди супроводжується спостереженням, а більш детально - сприйманням. Зіставлення різних видів об'єктів, їх властивостей або якихось дій передусім служить їх увиразненню, більш повній як якісній, так і кількісній характеристиці, а також виявленню відношень між об'єктами, що порівнюються, та творенню думок.

Порівняння, яке є основною й універсальною мисленнєвою операцією і тим самим пов'язане з мовною діяльністю людини, що знаходить своє віддзеркалення в мовних одиницях, становить один із проявів асоціативного мислення. Отож, асоціація, яка є психічним феноменом, виконує важливу функцію у сприйманні світу і становить вмотивований попереднім досвідом зв'язок, завдяки якому спостереження або ж уявлення, які постали у свідомості, викликають інші уявлення на основі подібності, дотичності (прилеглості) або на основі відмінності рис. Розуміння порівняння як мисленнєвої операції завжди визначене об'єктивними властивостями предметів та явищ, а також наявними між ними відношеннями. Порівняння як урахування подібностей і відмінностей речей є елементарною розумовою дією щодо встановлення зв'язків між явищами. Порівняння, уміщене в конкретних лексемах, а тому усталене в системних одиницях, має статичний характер. художній мовлення символічний архетип

Поетичний простір поета Василя Стуса значною мірою орієнтований на страшний час української історії та на світовідчуття його покоління. Ключовою мовною фігурою творів поета є порівняння, за допомогою якого передається поетичне світобачення автора, створюється його ідіостиль.

Індивідуально-авторська мовна картина світу В. Стуса репрезентує навколишню дійсність через ключові концепти, що через систему порівнянь відкривають підсвідомість людини-митця, який бачить буденну реальність в неповторних образах, умотивованих історією, літературою, релігією, національною культурою загалом. Ці складові світобачення набувають в поезіях символічного звучання, розподіляючи життя для нього на світ і темряву, на спокій і боротьбу, рідне й чуже, на відчуття теплих спогадів минулого та повної безвиході сьогодення й майбутнього. Така дихотомічна система, чітко представлена в художньому ідіолекті поета, виражає його модель світу з усім комплексом морально-етичних цінностей, що значною мірою орієнтований не тільки на час життя покоління автора, а й на сучасність і переживання наступних поколінь українців і виходить за межі суто національних проблем, набуваючи загальнолюдського звучання.

Мета дослідження полягає в тому, щоб з'ясувати сутність зіставлюваних понять у порівняннях В. Стуса як складових індивідуально-авторської поетичної картини світу. Для досягнення зазначеної мети було визначено такі завдання: 1) описати порівняння; 2) визначити в ілюзорному світі поета місце людини в розкритті філософських задумів; 3) з'ясувати закодований зміст культурологічних символів.

Поетична збірка В. Стуса «Палімпсести» містить як традиційні, так і приховані порівняння. Закодований символ приховується в самій назві. Палімпсести в європейській культурі відомі протягом усієї християнської культурної традиції майже з VII століття. Рідше вони спостерігаються і в нашій історії. Це пергаментні рукописи, які наносилися на змитий, але до кінця не знищений текст. Сучасні технології дозволяють за допомогою ультрафіолетових променів прочитати таємні приховані послання, розкриваючи таємниці минувшини. Палімпсест нагадує славнозвісну думку про те, що рукописи не горять, що пам'ять народу зберігається й передається через віки, що думки та почуття самого автора продовжують національні філософські константи і не можуть бути знищені ніким.

Найбільш значуще поняття для поета - Україна, що порівнюється з лебединею, славою (Україна, Лебединя, Слава за сином назирає з-під руки (с. 82). Лебідь для слов'ян є символічною птицею, що уособлює сонце, вірність, духовну чистоту, благородство, мудрість. Це священний птах життя. Однією з засновниць Києва була жінка на ім'я Либідь. Від неї йдуть витоки морально-етичних переконань народу та слави, започаткованої в Київській Русі. З лебединею порівнюється звичайна жінка-мати (Мов лебединя, розкрила тонкоголосі дві руки, збілілі губи притулила мені до змерзлої щоки (с. 101), з голубинею, що символізує мир, щастя, кохання і підносить до вершин чоловіка, - кохана жінка, дружина (Мені була ти [кохана] голубинею, що розкривала два крила, і мужем, хлопчиком, дитиною мене до неба вознесла (с. 86), із зиґзицею, що є символом скорботи та вдовування, - жінка-сестра, яка тужить за братом (Рідна сестра, як зігзиця, б 'ється об мури грудьми (с. 86). Безумовно, поетичне мислення автора пов'язане з тими давніми поетичними обрисами жінок-берегинь епохи раннього середньовіччя, які, звертаючись до сил природи, просили захисту для своїх рідних чоловіків. І таким палімпсестом, що не змивається з національної пам'яті, на нашу думку, є «Слово про похід Ігоря», де Ярославна плаче на забралі рано-вранці, вдивляючись в небо, соболиним рукавом бажаючи омити обличчя свого коханого, захисника і страдника рідної землі (А біля мене білим соболем тремтить коханої рукав (с. 86). Руки жінок, як два крила птаха, захищають від бід і уможливлюють високий злет. І навіть якщо вже нічого не буде в житті, крім високого неба, ці жінки залишаються назавжди, це те, що ніхто не може відібрати (Прикрийся обрію габою, об розпач кулаки оббий - і верне образ голубий дружиною ачи сестрою (с. 83). Кохана жінка схожа на кущ бузку (Кохана - ніби кущ бузку, обтяжений з задуми й тиші... (с. 106). У поетичному мовленні В. Стуса трапляються порівняння коханої дружини з птахом (І ти - наче птаха - над нашим, над спільним, понад світовим безголів'ям (с. 106); І тінь твоя, тінь проліта - схарапудженим птахом (с. 107); огненним стовпом (Неначе стовп огненний, мене ти з себе викликаєш (с. 108); дітей - з птахами (Син - ще малий - вигулькував, як птах, мала дочка-живіша од живої - як перепілка, з-за трави густої скидалася... (с. 125).

Ліричний герой як син своєї матері та захисник власної родини навіки честю поєднаний з батьківщиною (Як син, тобі доземно уклонюсь і чесно гляну в чесні твої вічі і в смерть із рідним краєм поріднюсь (с. 99). У контексті віковічних цінностей для автора постає син як зоря, що з дохристиянських часів сприймалася як нове життя, воскресіння, відродження, тепло і весна, а за християнською релігійною традицією, - Віфлеємською провісницею нових часів вселюдської любові (І світишся [син ], мов зірка, з глибини узвишшя наднебесного (с. 95). Рідні обличчя, збережені в глибинах свідомості людини назавжди, як лики святих, не дають впасти у відчай (.скільки тих облич довкола виду твого, ніби німби... (с. 87). Спогади наповнюють душу, як живильною водою (Душа ласкава, наче озеро, і трохи синім віддає (с. 86). Простір рідної землі нагадує скалок щастя (Нерозпізнане місто дороге відкрилося колючим скалком щастя (с. 97), а Київ - давню вимерлу тварину тура, ярого, хороброго, мужнього, сміливого, який не кориться ворогу, не може змиритися з полоном, як і ті давні київські князі, що попри всі перепони піднімаються на боротьбу (Дивись, дивись - за муром цим рудим, за другим, п'ятим, може, й сотимуром дрімучий Київ - здибився буй-туром, лукавим косить оком і незлим (с. 97).

Така парадигма цінностей протиставляється страшним реаліям сучасного життя України, коли її сини полонені, а рідний край став вогняною нивою, нестерпною рідною чужиною (майже як у Т. Шевченка: Малого сліду не покину На нашій славній Україні, На нашій - не своїй землі, погаром раю, храмом, зазнаним скверни, царством німоти (А рідна нива, як вогонь, горіла і чорні викидала колоски! (с. 84); Яка нестерпна рідна чужина, цей погар раю, храм, зазнаний скверни! (с. 85); ...рідний край - то царство німоти (с. 85). Щасливе київське життя-щастя залишилося у спогадах і бачиться тільки через квадрати ґратчастих вікон (Київ - за ґратами. Київ - весь у квадраті вікна (с. 86). Утрата щастя нагадує пекельний вогонь смертельної хвороби і усвідомлення того, що це назавжди (Мов на антоновім огні, не чув нічого я, не бачив. В останньому зусиллі зміг збагнути: все, тебе я втрачу, ось тільки виведуть за ріг... (с. 101).

Поневолена, навіжена, оскаженіла душа поета-страдника опинилася в нових реаліях:

- у духовному та фізичному вакуумі, у порожнечі німоти, піщаній імлі, що нагадують смерть та мертвий пісок (У німій, ніби смерть, порожнечі свічад пересохла імла шебершить, мов пісок (с. 86);

- у темряві вечора - зламаній віті життя, яке розділене на «до» і «після» (Гойдається вечора зламана віть, неначе розбратаний сам із собою (с. 80); Гойдається вечора зламана віть туга, наче слива, рудою налита (с. 80); Гойдається вечора зламана віть, як костур сліпого, що тичеться в простір осінньої невіді (с. 80);